Once upon a time на березі величезного озера жив чарівний принц. Звісно, не на самому березі, а в місті, що оточує цю водойму.

Чарівний принц носить довге кучеряве руде волосся, має світло-блакитні великі очі, грає в театрі та регулярно відвідує психолога. Він дуже відповідальний парубок, так вже сталося, й дбає про своє психічне здоров'я. Але при цьому він все одно завжди сумний, а очі його журливі.

Десь далеко-далеко від нього, біля моря, в іншому місті, або, можливо, в якійсь другій країні, чи не будемо розкидуватися на дрібниці, хай буде в іншому світі, жила миловидна розбійниця.

Не те щоб вона когось колись грабувала, але по характеру ця молода леді є вибухова хуліганка. Вона танцює та бігає, пише, малює, читає, а у вільний час для задоволення хамить людям на ринках й площах.

Правда, вона хамить у своїй певний спосіб. Наприклад, одну жінку насварила за те, що вона, “така красуня й з таким розкішним хвилястим волоссям”, йде зігнувшись, ніби їй сто років. І все такого ж роду.

Ах, так. Наша розбійниця має темно-руде довге волосся та чорні очі. І не треба так дивись на мене так. Сьогодні мені у моїй крижаній величі хочеться, щоб усі були рудими.

...

Зима зупинилася, щоб перепочити та випити какао зі своїм улюбленим Амарето. Що-що, а її смаки залишаються незмінними.

Казкар, Райдужний дракон, рудий художник с Льодяного уламка Розколотого світу, десяток добре чи погано знайомих нам відвідувачів Дивовижної кав’ярні мовчки перезирнулися. По-перше, усі зацікавилися - Зима дуже рідко розповідає казки. По-друге, трохи образливо, бо ніхто їй нічого не дорікав про волосся персонажів. Що взяти з Зими. Вона давно не розлучалася з рудоволосим художником, тож її можна зрозуміти.

Зима на погляди не звернула уваги.

...

Добре, нехай наш принц та наша розбійниця живуть в одному світі. В же казку з хеппіендом просили.

У їхньому світі кожен може спілкуватися один з одним через екрани та інші пристрої. Спостерігати за життям інших людей, бачити, що вони роблять й чим займаються. Вам для цього навіть не потрібно створювати сов зі сніжинок, друзі.

Одного разу наша розбійниця, нудьгуючи, скажімо, одного холодного вечора, побачила на екрані виступ принца в театрі. І хоча він живе в іншій країні та говорить іншою мовою, вона все розуміла. Бо вона дуже розумна й вивчає мови, звісно. Тільки в дурних казках усі розуміють одне одного не вчившись!

Наша розбійниця помилувалася принцом загалом та його сумними очима в особливості. Та й написала йому листа. Там це питання кількох хвилин, листи можна надсилати прямо через екран. Чому ні? Написала у своєму дусі, саркастично й трохи грубо, але загалом дуже підтримуючи, щоб хлопець не сумував.

А принц взяв та прочитав. І відповів.

Вони стали друзями, почали спілкуватися. Коли принц приїжджав до матері, то говорив лише про свою нову подругу. Як вона танцює на вулицях й лається на площах, як малює зірки та смерть, як лежить на даху чи біжить по піску на морському узбережжі.

Мати слухала, слухала. А потім, за кілька тижнів до дня народження принца, написала цій його подрузі-розбійниці та запропонувала зробити йому сюрприз.

Й от день народження принца. Він приїхав до матері сумніше, ніж зазвичай.

Коли мати запитала, що сталося, виявилося, що розбійниця довго не писала принцу - цілий день та навіть не привітала його з днем народження.

Мама похитала головою.

"У мене для тебе подарунок, розпакуй його швидше."

Посеред вітальні стояв високий пак, який нагадував статую, загорнуту в червоний та золотий папір із дурнуватими стрічками.

Принц розв'язав бант, зняв упаковку. І виявилося, що в ній стояла наша розбійниця. От сюрприз так сюрприз. Але, по-перше, її волосся наелектризувалося від упаковки й тому стирчало в різні боки. По-друге, був особливо саркастичний настрій, тож вона почала корчити гримаси принцу:

”Уууу, не привітала з днем народження, яка я погана!.”

Загалом, з того часу принц став трохи менш сумним, але він так само грає в театрі, плаває в озері та ходить до психолога.

А розбійниця менше хамить людям, але все так само танцює вулицями, бігає, малює та ходить узбережжям.

Вони часто спілкуються та добре ладнають між собою.

...

Казкар здивовано повернувся до Зими.

- Й це все?

- А чого ще ти чекав, вибач?

- Ну, не знаю, ти сама обіцяла хеппіенд. Де весілля, кохання, замок й так далі?

- Ти дурень чи що? Хоча відповідь очевидна. Ну, який хеппіенд може бути з весіллям? У неї з’явиться зайва вага та депресія, у нього алкоголізм й шкарпетки по замку? Лайки, типу, хто миє головні сходи, а хто прибиває балку під денник улюбленого коня? Регулярні візити родичів із питаннями: “Коли діти, годинничок тікає?” Про що ти. Мій фінал - справжній хеппіенд, коли обидва вільні та щасливі.

Поки Казкар вдихав та видихав, обдумуючи відповідь, Райдужний дракон тихенько реготав під стійкою. Трішки відсміявшись, парубок виповз назовні, протягнув Зимі чарку її улюбленого мигдалевого лікеру та поліз назад – якби ви бачили ступінь почервоніння фізіогномії Казкаря, то теж полізли б до дракона під стійку реготати.