Коротка анотація до роману «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

     Що у світі відомо про підлітків обох статей із неприродно завищеним фоном сексуальності або так званою гіперсексуальністю? Практично нічого! Таких дітей, зрозуміло, вкрай мало на білому світі, але все ж вони присутні серед нас. І не їхня провина, а біда, що народилися вони саме з настільки одіозними, особливими задатками.

      Чим ця вразлива частина підростаючого покоління дихає в повсякденному житті, як ці проблемні діти взагалі примудряються вчитися, та ще й непогано, навіть на «відмінно», як спілкуються зі своїми однолітками, перебуваючи під щоденним неослабним, болісним пресом чуттєвих фізіологічних і психологічних проблем, опинившись у полоні життєвих реалій? Навряд чи хто здатний дати точну, вичерпну й однозначну відповідь на ці запитання, не кажучи про те, щоб достовірно висвітлити внутрішній світ цих дуже спритних юних осіб. Для цього необхідно побувати в їхній шкурі.

     Перша Книга - роман «Провінційні Хроніки» - провокаційно-епатажна, навіть скандальна за змістом. Тут дуже не проста лав-сторі. Твір розповідає про Справжнє Кохання, а саме Кохання з Першого Погляду, до того ж Взаємне, пристрасне, глибоко усвідомлене, по-дорослому шокуюче, але чисте й світле з неймовірними непередбачуваними поворотами й трагічними наслідками (шекспірівським Ромео і Джульєтті й не снилося!). Саме це Кохання наклало надалі свій зримий відбиток на майбутні життя і буремні долі юних Головних Героїв.

     «Провінційні Хроніки» - твір художній, хоча й має автобіографічний шлейф, утім, як і решта Книг із циклу-трилогії «Мореходка», якраз дає змогу відсунути ширму і зазирнути в цей своєрідний, ірраціональний світ гіперсексуальних дітей. В романі розкриваються надзвичайно яскраві перипетії шкільного періоду життя Головного Героя, що вплинули на вибір його подальшого доленосного життєвого шляху. Події відбуваються в невеликому провінційному південному курортному містечку у застійні «брежнєвські» часи.

 -----------------------------

Мореас Фрост

                                Т Р И Л О Г І Я   «М О Р Е Х О Д К А»

                                                   «Нехай загине вся імперія,

                                                                                           для мене ти - весь світ»

                                                    (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                               Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

                                                       П Р О Л О Г

       ... Я лежав на сумній самоті, наскільки можливо зручніше примостившись спиною на одній з довгих широких лавок затишної дерев'яної альтанки, що спочиває в глибинній прохолоді височенних дерев, підім'явши потилицю руками, тупо вивчаючи нюанси дерев'яної архітектури свого невигадливого прихистку і бентежно перебираючи в пам'яті події та враження останньої прожитої доби... і не тільки...

       Цей наш непередбачуваний для мене, а тому й зовсім небажаний переїзд, був черговим кардинальним поворотом у моєму ще недовгому житті. Він відчайдушно лякав мене і водночас надзвичайно хвилював своєю непередбачуваною новизною. Хоча, може, в цьому і криється вся принадність нашого життя, коли раптом, немов за помахом чарівної палички, різко змінюються декорації в ньому? От шкода тільки, що часом аж надто стрімко це відбувається... Я - ще зовсім юний, за три місяці мені тільки 11 пролунає, а скільки вже їх було, цих різних переїздів... Та-ак, чимало довелося поїздити...

       Мені вкрай гірко засумувало за Анкою, покинутою мною на нашому колишньому місці проживання, спритною 12-річною дівчинкою, з якою в мене несподівано, за кілька місяців до нашого переїзду, зав'язався дуже серйозний і, не побоюся цього слова, дорослий любовний роман.

       «Усе-таки захопливо цікава і відчайдушна була дівчина! До того ж і другом справжнім, яких і серед пацанів потрібно ще пошукати! І надійна... Таких кльових дівчат не часто зустрінеш! Ще й красуня!.. Як же вона заворожувала собою, своїми дивовижними формами та дівочими принадами! Ну чому мені так подобаються всі ці дівчачі «штучки»?.. Як же це все мене вабить, хвилює і чіпляє!... Зовсім не дає спокою! Так, було в неї, на що подивитись із превеликим задоволенням, ну і, звісно, руками помацати, відчути. І не тільки руками... А фігурка яка вся ладненька, ух, як зачаровує!.. І її милі грудки... вони просто чудові! Схожі на дві половинки апельсинки, так заклично до себе ваблять, щільні й такі приємні на дотик... Ну і попка її теж славна. Диво, а не попка! Надзвичайно манить до себе... Так і хочеться в неї вчепитися руками й тискати-тискати... А про найголовнішу її «красу» хоч і зовсім не згадуй! У-фф!.. З глузду з'їхати можна! Наскрізь пробирало!.. Голова обертом йшла!.. Неймовірна красотища!

       О-о, а «дух» то мій як інтенсивно підійматися почав!.. Прямо так суворо «клинить»!.. І всього-то від крихітного, швидкоплинного спогаду... Ух-х!.. Як же подобаються мені такі класні й відкриті дівчата!

       Але яка відчайдушна була у справах любовних!.. Досвідчена!.. І це в її-то роки! Ну зовсім не рівня мені! Розбійниця!.. Як несподівано вся переді мною розкрилася... Але головне - без жодних кривлянь і сорому... Дуже смілива! Хоча вона вже така доросла, порівняно зі мною, ще зовсім щиглем - цілих два роки між нами. Багато всього побачила і пізнала... А ще встигла навчити дечого. Хвацько ж вона мене зачепила, вловила мої таємні бажання! Як спритно це в неї вийшло! Як легко ввела мене у свій чудовий і бажаний дівочий світ, а після прямо кинула в загадкове, бурхливе і солодке море кохання! Так-так, нічого не скажеш, справжня жриця кохання! Читав якось про них в одній книжці, випадково потрапила мені до рук. Однак як зворушливо вона віддавалася мені напередодні розставання!.. Сама цього побажала... Анютушка!.. Моє перше і поки що єдине дороге серцю дівчисько!..

        І їй є чим пишатися. Треба ж таке?!... Примудрилася, і так легко, зробити мене, за її словами, справжнім коханцем і чоловіком!.. Хоча, мені так здається, дуже, дуже рано! Так рано, що й сам не можу до кінця розібратися, усвідомити все це повністю. Зрозуміти та прийняти... Адже я теж був у неї першим. Полюбила вона мене, дурепа! Мабуть, сильно полюбила!.. І швидко якось... А ось у мене так і не вийшло полюбити... Напевно, не встиг... Так, скоріш за все, не встиг... І все-таки як же здорово було нам удвох!

         Ех, Анютка, Анюточка, дівчинка моя бажана! До образливого шкода було залишати її... І їй - розлучатися зі мною теж... Ой, як же тяжко їй доведеться там!.. Абсолютно ж одна-однісінька залишилася дівчисько, не пропала б зовсім без мене!.. Без нашої любові... Утім, як і я. Теж зовсім один. Залишилися лише спогади. Світлі, теплі, приємні...

         До речі, треба б сісти і катнути їй листок, обіцяв же при розставанні... Так, обов'язково завтра ж засяду. Але як тепер мені жити далі без неї?!... Без усього того, що вона щедро мені дарувала?!... Без тих її ласкавих, пустотливих рук, без їхніх звичних ніжних чарівних дотиків?!... І взагалі без її дивовижного і такого бажаного тіла?!... А жити якось треба. От знати б іще, як воно все складеться в мене тут, на новому місці, у новій школі?.. Тривожно чомусь на душі...».

       Це були дуже, навіть надмірно яскраві, дурманні спогади, які зухвало лихоманять уяву, бо були ще зовсім-зовсім свіжі в моїй настільки юній пам'яті.