Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІV. ЧАС ДОРОСЛІТИ (настав)
Багато чого пізнавального в загальному і філософському
плані почув Головний Герой з вуст свого дядечка. Багато в
чому слова родича виявилися співзвучними з баченнями
самого Героя. Але дещо змусило його насторожитися. І в
той же час вгамувало в ньому зайві емоційні пристрасті й
остудило голову перед вступними іспитами. Та й загалом
напередодні від'їзду в літній табір училища їхня особлива
задушевна бесіда виявилася цікавою і чимало корисною.
Зате віщий сон, побачений цієї ночі, видався Герою зовсім
не в руку
Глава 22. СТОЛИЧНІ ПРИСТРАСТІ
Частина 3. Поради Доброзичливого Дядечка
Однак з апетитом у мене не склалося. Доковтнувши свою склянку, мляво поколупався в тарілці.
Родич повернувся хвилин за десять. Скільки він викурив сигарет, не знаю. Проте вигляд у нього був украй стурбований.
- Так ти мені, друже, і не відповів на моє запитання, щодо настороженості твоєї у ваших стосунках із Варварою... Але ж це, на мій погляд - ключ до всього. Так є вона чи її немає?
- Що я можу відповісти? За великим рахунком, головна моя настороженість, це - ідіотська невизначеність у наших стосунках, їхня перспектива, точніше сказати, відсутність цієї самої обнадійливої перспективи. Мене дуже серйозно лякає майбутня наша неминуча довга розлука, коли вона буде вчитися тут, у Москві. Якщо мене не буде поруч із нею, то це, я відчуваю, буде рівнозначно нашому розриву. Ну, а що стосується останнього періоду, то я ж прекрасно розумію її поточний моральний і психологічний стан після всіх, зокрема і суто медичних проблем, і, головне, - нормально його сприймаю. Але чомусь увесь час, поки ми були разом, мене не полишало відчуття якогось дискомфорту в наших стосунках, якоїсь постійної штучної натягнутості, які тривають майже з пів року, з моменту нашої дорослої зустрічі. Зрозуміло, наклали свій відбиток і моя тривала хвороба з операцією навесні, і кінцівка школи. Загалом, зім'ято якось проходили наші останні побачення. Не знаю, може, я такий недовірливий став?
Звісно, не приховуватиму, в цей період сильно допікав мене до того ж наш довгочасовий сексуальний застій. І вона це все, зрозуміло, не могла не відчувати. Проте, не форсувала головної для мене, для нас події. Ви, звісно, розумієте, про що я... Водночас не можу не помітити, як вона з колишньою відданістю, дбайливо, чуйно і ніжно до мене ставиться. І коли каже, що любить, у мене абсолютно немає жодних сумнівів у цьому. Я, справді, бачу, і, що найголовніше, відчуваю, що це - справжня правда. Не та Варвара людина, щоб грати в якісь недалекі, дурні ігри зі мною. Абсолютно ні до чого це їй. Не в її характері. Ось такі парадокси...
- Знаєш, я ось що хочу тобі сказати, Славіку. Жінки, не в приклад нам, чоловікам, надміру чутливі й незрівнянно недовірливі. Часом навіть найменша дрібниця має для них, на відміну від нас, архіважливе значення, виводить із рівноваги, створює їм дискомфорт. Та ти й сам, стільки часу провівши з Варварою, міг напевно не раз у цьому переконатися. Тому моя тобі порада, дорогий, не гризи себе поки що марними підозрами. Вони, на мій погляд, абсолютно безпідставні. Ти не повинен зараз норовитися, а, навпаки, заспокоїтися, охолонути, дивитися на речі простіше, легше, з холодною головою і зі здоровим глуздом. І, звісно, не розкисати передчасно, як серпанкова панночка. І, що важливо, не панікувати. Паніка, скажу тобі - поганий помічник у всьому, а в таких тонких справах і поготів. Правильно вона тобі сказала, що тільки час розсудить усе. А інакше, як же?.. Тут необхідно акуратно розкласти все по поличках, проаналізувати.
Ти ж уважно подивися, в якому нині вона стані й становищі!.. Здоров'я фізичне - підірване? Підірвано. Це раз. Тепер із психологічного боку. Те, що з нею сталося, це навіть уявити собі немислимо! Від таких потрясінь більшість потерпілих усе життя не можуть до кінця оговтатися! Просто стельовий шок! Це - два. Уже цього - звичайному, нормальному середньостатистичному жителю - вкрай, жахливо багато! І, безумовно, третє. Руйнування вашої спільної, вистражданої мрії про нормальну щасливу людську сім'ю, де бігають і щебечуть діти на радість вам... Це ж цілий світ, якого вона втратила відразу й назавжди! Та така втрата будь-яку людину вибиває з сідла на раз! А вона ще настільки юна і поки що беззахисно вразлива, і вже настільки нещасна... Зате, подивися, яка Варвара мужня, сильна і стійка особистість! Саме особистість! Інша б давно руки опустила, голову попелом посипала. А вона? При всьому при тому ще й не відрікається від струменя життєвого. Бачиш, школу з медаллю золотою витягнула, мов купу вивчила, вступати тягнеться в солідний заклад. Таких як вона не часто можна зустріти. Таких як Варвара - одиниці.
Славіку, дай, звісно, тобі бог таку бойову подругу по життю. Але, наскільки я зрозумів із твоїх слів, ви зараз стоїте на роздоріжжі. Або - або... Ось тут я тобі вже прямо можу сказати, силою не бути милим. Ти, напевно, і сам це чудово знаєш. Варвара твоя - велика розумниця, яких пошукати. Я так думаю, з її боку бездарних, дурних і одномоментних або кон'юнктурних рішень не буде. Вона - людина фундаментальна, ґрунтовна. Моя тобі добра порада. Не тисни на неї. І прийми гідно і з честю її, я впевнений, стовідсотково правильне, вистраждане рішення. Будь справжнім, сильним чоловіком, яким би не було воно, це її рішення для тебе. Вибирати в кінцевому підсумку, як поводитися, доведеться, звичайно, тобі самому, друже. Я тільки висловив тобі свою чесну і неупереджену думку. Як я це розумію, виходячи, зрозуміло, з розказаного тобою. Погляд збоку, так би мовити. А, взагалі, я по-світлому, по-справжньому тобі заздрю. Тебе кохає на рідкість розумна, неординарна, дивовижна, особлива дівчина! Пишайся, дорогий мій, В'ячеславе Морозове! Адже є чим!
Він закінчив свою «полум'яну» промову і знову потягнувся по пляшку, розливаючи залишки по стопочках. Так і «присудили» майже півньохоньку, і не помітили.
«Хоча начебто ні в одному оці... Ну, і горілка!.. Дивна якась... П'єш її, п'єш, і не п'янієш зовсім... А може, це залежить від стану організму і настрою? Найімовірніше, так...» - знову подумалося мені.
Дядько Валера сидів у задумі, ніби щось згадуючи.
У мені поповзли деякі критичні думки.
«Ти, дивись! Ну, точно як по-писаному говорить... І добре, що я йому не договорюю всього до кінця. Адже те, про що він говорив, це було справедливо до останнього нашого тижня. Усе правильно говорив. Хід думок дядька Валери мені імпонував. Але з цим-то я прекрасно і сам розібрався. Але все одно, молодець, точно схопив і оцінив мою ситуацію. Цікаво, що далі скаже?..».
Потім він знову заговорив.
- Знаєш, Славіку, мені свого часу, коли я був молодим, пам'ятається, не раз доводилося на кулак соплі намотувати. У мене ж Раїса не перша дружина. Були свої нюанси в житті. Не буду тебе втомлювати ними. Зрештою я, після багатьох прожитих років, дійшов до однієї простої речі.
Немає, і не може бути на світі вічного, незмінного, непорушного та ідеального кохання на одному й тому ж душевному підйомі та висоті. Воно, це кохання, перебуває в постійній, щосекундній трансформації, з часом якісно змінюючись, переходячи на інші рівні. Головне - не втрачати того накопиченого доброго багажу і не розпорошувати даремно свої почуття. Кожен новий рівень характеризує новий життєвий етап. Вони по-своєму прекрасні й бажані, якщо, дійсно, побудовані на чесних стосунках і постійно підживлюються щирими почуттями.
Звичайно, в молодості все відбувається дуже бурхливо і яскраво, тому що здебільшого замішано на найсильнішому сексуальному потягу одне до одного. Цей період у кожної пари може бути по-різному довгим. Але з плином часу сексуальний імпульс рано чи пізно, дещо притухаючи, поступається місцем більш осмисленим, глибоким і спокійним стосункам. Як правило, цей період характерний появою в таких сім'ях діточок. Саме діти стабілізують їхні стосунки, не дають їм застудитися остаточно, і виводять їх на новий рівень, якісніший. Вони разом ростять, пестять і виховують потомство, бачачи в них продовження себе, глибоко переймаючись єдиною життєвою метою, гармонійно вибудовуючи в надійному річищі свої взаємини. Я, говорячи про все це, маю на увазі нормальних людей і нормальні сім'ї. Такі сім'ї, як правило, прекрасно почуваються, а партнери по життю, зрозуміло, до любові своєї додають ще й повагу один до одного. А коли діти, подорослішавши, залишають їхнє «гніздо», обзаводячись уже своїми дітьми, тоді настає остання, завершальна фаза їхнього життєвого циклу. Вона характерна як взаємною повагою, так і духовною відданістю один до одного. І вже тут-то на головну сцену виходять онуки, які стають найважливішим їхнім сенсом життя. Все дуже зрозуміло в цьому простому життєвому механізмі. А ось тепер, спробуй, виокрем з цього безперервного колообігу життя такий важливий для кожного ланцюжок як «діти». І все відразу валиться, руйнується. Така правда життя. Це все одно, що з нашої Останкінської телевежі прибрати одну з її опор. Вона ж одразу впаде, завалиться. Ось так і тут.
Славіку, я до чого це все веду, до чого підводжу тебе?.. Щоб ти зрозумів, друже, що у вас із Варварою може зрештою трапитися всяке. Аж до остаточного розриву стосунків. А ти зобов'язаний бути до цього внутрішньо готовий. Тоді просто легше все перенесеться.
Він замовк, даючи мені можливість до кінця усвідомити все, ним сказане.
«Ну, і дядя Валера! Ну, голова! Дивись-но, як я в точку влучив! Правий я все-таки виявився, що довірився йому, хоч і сумнівався спочатку. Як красиво він усе мені розписав, розклав, розтлумачив. Оце ж уміще! Буквально очі мені відкрив на всю широчінь. Усе стало настільки просто і зрозуміло, виходячи з його слів. Дійсно, пора мені вже вгамуватися, заспокоїтися. Навіщо «ікру метати»? Треба віддаватися моменту. Прийде той день - з'явиться і їжа. Справді, на милування нема силування. Чому бути - того не минути. Можна сюди й ще з добрий десяток висловлювань додати, в такому ж дусі. Коротше, дорослішати вам треба по-справжньому, В'ячеславе Павловичу! А не істерити, як дитина...» - робив я про себе резонні висновки, а вже вголос висловився.
- А я й не підозрював, що ви філософ такий! Радий дуже нашій такій серйозній розмові. Вона для мене виявилася дуже корисною. На дещо я по-новому глянув, оцінив по-іншому, багато чого зрозумів. Величезне вам спасибі! Дуже допомогли мені перебороти себе. Знаєте, навіть якось легше на душі стало...
- Це добре. Їж на здоров'я. Однак знаєш, як і скрізь, і завжди, є ВОНО, це злісне АЛЕ... Не хотів спочатку тобі говорити, щоб не засмучувати, але все-таки, напевно, скажу. Раз уже ми все відверто і до переможного... У дев'яноста відсотках випадків, Славіку, перше кохання, що народилося ще в ранні або шкільні роки, не витримує подальших життєвих випробувань. Або сама по собі минає, або руйнується з різних причин, або її хтось зі сторони руйнує. Ось така «славна» статистика. І звідси роби висновки. Від душі бажав би тобі залишитися в тих, інших 10-и відсотках!
- Ну, ось, і ви зі своєю ложкою дьогтю...
- Ех, молодняк-молодняк!.. І де мої 17 років?!... Ну, що, пізно вже, підемо-но в ліжечко. Завтра рано вставати. На дачу рвонемо... Усі вже, напевно, давно сплять, - він, піднімаючись і відчиняючи двері, пропускаючи мене вперед, грайливо пройшовся рукою по моїй шевелюрі, підштовхуючи в кімнату.
Батько вже давно спав. Нам із ним постелили на одному дивані. Я ще довго лежав, тихо перевертаючись, несила заснути, все ще «пережовуючи» наше спілкування з родичем, аналізуючи та вишукуючи якісь слабкі місця в них або якісь зачіпки. Але їх так і не знаходилося. Усе було реально по справі. Все було гранично вірно.
Наступного дня рано вранці, а це була субота, ми всі дружно вирушили на їхню дачу в Підмосков'ї. Вона була за 50 кілометрів від Москви. «Пиляли» ми на електричці години півтори. Це була невелика ділянка, з усіх боків обгороджена невигадливою, легкою дерев'яною огорожею, недалеко від лісу і невеликої річечки, з акуратним, затишним дерев'яним будиночком. Як у казках, на картинках. Дерев було не багато - кілька яблунь. Зате було багато дико зростальних квітів. Був і невеличкий городик, де сама собою пробивалася якась зелень багаторічного плану, ймовірно, висаджена давним-давно. Ні тобі традиційних огірків з помідорами, ні інших якихось посадок, настільки характерних нашим південним дачним угіддям. Родичі не були завзятими дачниками. Робили набіги туди лише часом. Просто інколи відпочити від міської метушні. Тому територія не була густо засадженою. Здебільшого це були зелені трав'яні галявини, щоправда, дещо зарослі. Ми з собою привезли їжу і напередодні заздалегідь заготовлене промариноване м'ясо для шашликів. Зрозуміло, одразу впритул ними зайнялися. Я і дядько Валера. Мені він довірив приготування вогню в шашличниці, точніше, жаркого вугілля, а сам займався доведенням м'яса, а після нанизував його на шампури.
За кілька годин ми вже сиділи за столом, безпосередньо на свіжому повітрі, блаженно пожовуючи ароматне м'ясце, запиваючи його червоним вином. Спекотно не було. Бо зранку небо було затягнуте хмарами. Навіть злегка дощиком запахло. Але бог милував. Дядя Валера, втім, як і тітка Раїса, виявилися на рідкість чудовими оповідачами. Виявляється, де тільки родичі наші не побували?!... Носило їх по всьому Союзу. Навіть на Чукотці були й на Далекому Сході, їздили на озеро Байкал. Бували й в Криму не раз, і на Кавказі, і в Прибалтиці. Щороку вирушали кудись у нове ще незвідане місце. Частіше - один дядько Валера з друзями, але нерідко і разом із тіткою Раєю. Чим їм ще займатися? Доньку «в люди» вивели. Ось уже близьке її весілля, щойно диплом отримає. На зарплату - гріх скаржитися. Проблем життєвих - жодних. Живуть собі на втіху...
Ще дядько Валера здорово грав на гітарі семиструнній, просто віртуозно. Це було його хобі. Хоча ніде гри не навчався професійно. Був самоучкою. Слухом вирізнявся ювелірно тонким, музичним, до того ж голос мав чудовий. Міг на інструменті зобразити будь-яку, навіть абсолютно незнайому йому мелодію, варто було лише її наспівати. Причому не просто бринькав, як на балалайці, а виконував мелодійно, з переборами, як типово професійний музикант.
Тітка Рая розповідала про свою «веселу» роботу в посольстві. Вона там - найголовніша за всім обслуговчим персоналом, переважно з наших співвітчизників. Але й іноземців під нею чимало ходить. Усіх у відповідній суворості тримає. Але одночасно встигає і зі швейцарцями «воювати», прищеплюючи їм наш менталітет. Вона вже точно це вміє. Їй дуже навіть охоче віриться. Серйозна жінка, з нею особливо не побалуєш. Дивні вони, ці іноземці... Не скучно їй із ними! Вона в посольстві цьому - старожил, працює вже понад 20 років. Мало не з інститутської лави. За цей час пережила вже шістьох різних послів. Спочатку прийшла рядовим співробітником. Але цей, останній посол, її дуже цінує, поважає і в образу не дає. Ну і, само собою, заохочує, відповідно. Он який у них одяг добротний! Весь - на диво, фірмовий, закордонний. Воно й зрозуміло. Обидва працюють у таких солідних установах. Та й узагалі вони, без сумніву, молодці! Заслужили таке життя своєю працею самовідданою. До речі, обидва досконало володіють двома мовами - англійською та французькою - без цього їм не можна. Та що там, інтелігенти вищої гільдії, водночас абсолютно прості й щирі у спілкуванні. Цікаво з ними.
Коротко кажучи, чудово ми посиділи та відпочили, душевно.
Назад повернулися під темряву. Довго цього разу не засиджувалися за столом. Нас на завтра чекав ранній від'їзд у розташування літнього училищного табору. Так нам спеціально за термінами було і треба. Саме в останній приймальний день. Якісь свої стратегічні, «розкладні» хитрощі. Хоч і неділя, але «Приймальна комісія», звісно, працювала без вихідних. З понеділка реєстрація офіційно і беззаперечно припинялася.
Засинав я тяжко, на душі продовжували кішки шкребти. Ось коли нарешті нахлинули думки про завтрашній тривожний день. Як воно там усе станеться і зростеться?..
... І знову я бився зі скатом... Зовсім не бажав він мені здаватися цього разу, як я не намагався... Чи то я не в ударі був... Дістав-таки він мене своїм шипом на хвості, вразив своїм потужним зарядом. Повільно і плавно опускався я, стелився на дно піщане...
Ну, ось тепер одразу й розклалося все на свої місця, прозріло моє найближче майбутнє, загалом, стало все винятково прозоро з цим моїм каламутним надходженням!.. Чи варта гра свічок?!.... А що ж ще може віщувати мені цей гранично зрозумілий, віщий сон?...
Кінець Глави 22.
Продовження в Главі 23……..