Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ СТРАСТІ (перехідного віку)
Нііщо не могло збентежити Героїв або відвести в сторону.
Над ними на повну силу тяжіла їхня своєрідна й невгамовна
фізіологія. Вони природно були створені одне для одного, і
тому довгий час перебувати у відриві один від одного вони
фізично не могли. І якщо б «НАШИХ ІГОР» в арсеналі Героїв
не було, то треба було їх неодмінно придумати
Глава 7. «НАШІ ІГРИ»
Частина 2. Пікантні Сторінки «КНИГИ ЛЮБОВІ»
Ми вже не могли обходитися одне без одного довгий час. Коли паузи між нашими зустрічами дещо затягувалися, більше, ніж нам того хотілося, ми передзвонювалися телефоном. Благо, він у нас обох був. Батькові за рангом служби належало його мати, де б ми не проживали, навіть у знімному житлі. Ну, а у Варики, ясна річ, батько - перша людина в місті.
«Тріщали» телефоном, не замовкаючи, годинами, як дві кумушки-подружки. І зовсім не біда, що між нами - відстань. Головне - чути знайомі бажані інтонації. Неймовірні любовні флюїди, які вона посилала, срібний ангельський голосок, що зачаровував, і лише крихітна крапелька моєї безмежної уяви без зусиль розпалювали неприборканий вогонь, що вирував, в моєму тілі, яке прагнуло її пестощів. І ось я, заплющивши очі і повністю відключаючись від несправедливої реальності, що оточує мене, слухаю її рідний голос, що стає томним і вкрадливим, виразно бачу, як моя розімліла пустунка у збудженні лежить, відкинувшись на своєму улюбленому диванчику, неквапливо й ніжно погладжуючи свою закличну м'яку розм'яклу «трояндочку», забираючи мене в глибоку «невагомість»... Та чи багато мені було треба?!...
Справжнім випробуванням для нас була холодна пора року, особливо - довгий період наших шкільних зимових канікул, коли і звичайні наші контакти зводилися до мінімуму. У нас не було і не могло бути союзників, не було окремого даху над головою, де ми вдвох могли б спокійно усамітнюватися. Та ми просто по-людськи нудьгували одне без одного. Не кажучи вже про «НАШІ ІГРИ», що стали для нас життєво необхідними. Тому з неймовірною гостротою відчувався дефіцит, як звичайного спілкування, так і любовний - таких звичних для нас насолод. Ми від цього безмірно страждали, але допомогти нам було, на жаль, нікому. І, звичайно ж, були раді будь-якій зачіпці або можливості зайвий раз побачитися, наяву почути улюблений голос. Але організми, що неабияк «зголодніли», також відчайдушно вимагали своєї порції ніжних бажаних ласк...
Часом нас «виручала» її бабуся. Особливо у період довгих зимових канікул. Вона самотньо мешкала в окремому невеличкому будиночку, з таким самим невеличким затишним двориком, хоч і дещо далеченько від будинку Варіки. Вона завжди раділа кожному приходу своєї улюбленої онуки, а раз вона приходила до неї не сама, а зі своїм другом, то, зрозуміло, і йому теж. Знала б наївна бабуся, чому до неї так зачастила її улюблена малеча... Ні, ми, звісно, віддавали їй свою порцію поваги й уваги. Наприклад, у магазин за покупками ходили. Сиділи з нею іноді, вели розмови про наше життя і навчання. Вона жваво відгукувалася на шкільні теми, адже в минулому була вчителем іноземних мов. Вона зазвичай завжди привітно нас зустрічала, обов'язково годувала чимось смачненьким. Ну, а після ми вже усамітнювалися в іншій кімнаті. Варіка просила її не турбувати нас, мовляв, будемо важливими уроками займатися, до чергової «контрольної» готуватися або ще що-небудь у такому ж роді. «Розуміюча» бабуся була старої інтелігентної закваски, і просто так, без стукоту й «голосу» не здалася б до нас. До того ж вона була вже доволі похилого віку, і, на нашу удачу, часом впадала в сплячку. І тоді приходив наш бажаний час. Ми багато чого могли собі дозволити, перебуваючи в її будинку, нікого і нічого не побоюючись. Але і цим цілком для нас пристойним притулком ми не сміли зловживати (навіщо ж будити звіра?), щоб не викликати зайвих підозр у її батьків. Тож у зимові канікули здебільшого нам доводилося «постити» і запасатися терпінням, в очікуванні якнайшвидшого продовження шкільних буднів.
Була у нас і ще одна резервна безпрограшна віддушина для «НАШИХ ІГОР». І не тільки в зимовий час. Можна сказати, стовідсоткова за своєю ефективністю. Ми стали вже настільки досвідченими конспіраторами, що почали займатися «Цим» навіть у стінах школи.
Одного разу я випадково виявив у шкільній будівлі, в одному зі спусків у його підвальне приміщення, окремий, ізольований, «глухий» тупичок. Туди нікому на думку не спадало заглядати, я маю на увазі всюдисущих школярів. Єдиний, хто міг там коли-небудь з'явитися, та й то зовсім випадково, наша старенька прибиральниця. Але на «перервах» це практично виключалося. Просто прибирання не велося. Головне - там було тепло, щоправда, не дуже світло. Не можна сказати, що було зовсім уже темно, якесь світло туди все-таки проникало. Але дрібні незручності нас зовсім не бентежили. Весь цей досить об’ємний простір був багатоярусно й щільно забитий штабелями старих столів і парт. А в його глибині, за непримітним поворотом, існував невеликий, але досить вільний для нас простір-п'ятачок. Досконале маскування. А що нам обом ще потрібно було?..
Маленькі «перерви» між уроками тривали в нас по 10 хвилин, а велика - між третім та четвертим - усі 20. Це ж цілий вагон часу! Звісно, в даному випадку, про повноцінні «НАШІ ІГРИ» не йшлося (в ідеалі, вони могли у нас тривати з невеликими інтервалами по кілька годин поспіль!). Але «пробігтися» за скороченою програмою, нам, у принципі, вдавалося, і досить успішно. Особливо під час великої перерви. Єдину незручність у холодну пору року нам доставляла чимала кількість одежинок на нас. Суцільна мука - це тобі не влітку, в нашій славній альтанці - але все ж таки!..
Після «Цього», розчервонілі й розпалені від любовних ласок і палких «рухів», але змовницьки задоволені самі собою, продовжували свої уроки далі. Однокласникам нашим і невтямки було, куди це ми випадаємо з їхнього поля зору?.. Думали, напевно, що ми просто у двір виходимо погуляти, подихати свіжим повітрям. Адже ми прихоплювали з собою наш верхній одяг, щоб з метою комфорту застелити ним «робочий столик» у нашому дивовижному імпровізованому сексуальному «кабінеті».
До кінця насититися одне одним у нас ніколи не виходило. Ні, звісно, миттєве бажання після чергових «НАШИХ ІГОР» у нас притуплялося. Але в будь-який момент воно могло досить несподівано спалахнути знову, з новою силою. Варто було одному з нас інший раз мимоволі затіяти в бік іншого якийсь «неакуратний» реверанс, або якось по-особливому поглянути на свого партнера, як відповідна реакція наставала негайно. Що казати, якщо навіть випадковий легкий дотик наших колін під партою під час уроку або «необережний» погляд очей, як усередині нас починала гарячково зароджуватися чергова емоційна «приливна хвиля». Тоді я брав папірець і писав Вариці лише одне слово - ТАК! Або це робила вона. І для нас було зовсім не важливо, яка за уроком слідувала перерва, велика чи маленька. Ми, не гаючи дарма часу, пробиралися манівцями на наше скромне любовне «ложе» і, захлинаючись, віддавалися у владу одне одного. Таке іноді могло відбуватися по кілька «перерв» підряд, а то й усі поспіль, без винятку. І подібні рекорди ставилися нами не раз! Бували випадки, коли настільки «загравшись», ми не завжди чули дзвінок на черговий урок. Ось до чого доходило!
Так, у школі ми всерйоз «розбалувалися»...
Іноді, сидячи за партою на уроці (а ми вже давно займали останню парту в нашому ряді - помінялися з сусідами, так нам було зручніше в усіх відношеннях), я ненавмисно ловив поглядом коліно Варіки, яке раптово оголилося. Це була вже конкретна «провокація» для мене з її боку. Хоча, про яку її «провину» в цей момент могла йти мова?!... Але бувало «загорявся» настільки, що не міг стримуватися, щоб не доторкнутися до неї. Немає нічого більш спокусливого і привабливого, ніж злегка неприкрита «ногота». Тим паче коли знаєш у всіх найяскравіших детальних подробицях, яке диво ховається там, під тонким шаром одягу, зовсім поруч, трохи вище від цієї самої колінки. Мимоволі починаєш у такій безпосередній близькості від себе передчувати таку красу. Безсумнівно, цей факт «підігрівально» на мене діяв, заворожував та інтригував. Я весь, цілком і повністю, перебував уже там, у владі в «НЕЇ». А може, це сама Варіка, досконально знаючи мене, настільки віртуозно зі мною «грала»?! Усвідомлено?! У принципі, яка різниця? Я і сам зовсім не бажав відмовлятися від спокуси.
... Моя рука мимоволі вже сама жадібно опускалася на люб'язно «запропонований» мені апетитний клаптик її тіла.
Я сиджу, неуважно слухаючи урок, потихеньку від нього мимоволі абстрагуючись. Голову мою вперто починає застилати «злочинний» туман. Попри, як мені здавалося (а саме здавалося), негожий погляд Варіки (мовляв, матеріал же важливий іде!.. от не міг дочекатися «перерви»?!), я вже задираю дедалі вище й вище поділ її коротенького шкільного платтячка. І ось вони, перед моїми очима, у повній пишноті - її оголені майже до самих трусиків до божевілля апетитні налиті зімкнуті ніжки. Починається найбільш нудотно зачарована до запаморочення частина нашого спектаклю. Не звертаючи ні на кого і ні на що особливої уваги, я не мав сили тепер думати ні про що інше, крім мети, яка маячить попереду. Моя пустотлива рука починає наполегливо струменіти від низу до верху, починаючи від коліна, пробираючись гладенькою, ніжною шкірою її чарівних стегон, прямо пікантною ущелиною між ними...
Тонко відчуваючи Варіку і чудово знаючи її «нездоровий» авантюризм у любовних справах, я ні на мить не сумнівався в однозначно позитивному «відповідному пориві». Так воно в реальності й відбувалося. Вона навіть близько в думці не тримала противитися моїй руці. Навпаки, Варіка всім своїм виглядом і поглядом виявляла цілковите схвалення і водночас зворушливе нетерпіння в очікуванні якнайшвидшого продовження моїх «цікавих» рухів, уже сама починаючи азартно заряджатися приємною гостротою поточного процесу. Її незмінно приваблювала новизна й авантюра в сексуальних «пригодах». Цього часу нею теж ґрунтовно «опановував» відповідний любовний «вогонь». Тіло Варіки чуйно відповідало на «подразник» - то напружувалося, вбираючи солодкі відчуття, що наростали, то, скидаючи напругу, розслаблялося, а дихання, дедалі заглиблюючись, рвучко збивалося, часом завмираючи. Її ноги під партою злегка погойдувалися в нетерпінні, соваючись у вичікувальному передчутті найчарівнішого «дійства» від моїх прийдешніх найніжніших дотиків там, усередині «Неї». Єство Варіки охоплювало першою хвилею збудження.
Критично оцінюючи ситуацію, вона встигала завбачливо підставити свій ранець із зовнішнього бокового боку сидіння, щоб наші потаємні «палкі рухи» не дуже-то проглядалися і не змогли викликати чиєїсь «зацікавленої» уваги випадкових цікавих очей (ух, мій конспіратор!). Зрозуміло, свій портфель я заздалегідь підставляв зі свого зовнішнього боку.
... Природно, у мене і в думках не з'являється, «гальмувати». Повільно і трепетно чуттєво погладжуючи ніжний оксамит шкіри на внутрішніх боках її туго напружених у сильному збудженні стегон, ні на секунду не припиняю просування руки вгору, поки не впираюся в перепону з шовкових трусиків, де зачаївся її закличний теплий соковитий «скарб». На той час її «тямуща», бажана рука протискується до мене, в мою вотчину - всередину давно мною завбачливо розстебнутих штанів. Доторкнувшись до мого «мисливця», вона спочатку дбайливо, але наполегливо освоює пальчиками улюблений «предмет пристрасті», щоб потім лагідно, але з азартом приборкувати бажану «іграшку», яка завзято розперезалася у спритній руці, вміло відводячи мої почуття вгору.
Реальна присутність близької навколишньої «небезпеки» вкрай рельєфно загострює наші інтимні відчуття, значно прискорюючи всі чуттєві процеси, що пристрасними вихорами проносяться всередині наших тіл. Нещадний любовний «жар» цілком поглинає нас, все сильніше полонячи нашу свідомість. Варіка, наскільки це можливо і доречно в таких обмежених умовах, глибше розсовує коліна, даючи мені повну свободу дій, гранично розслабляючись і чуйно прислухаючись до своїх відчуттів, але і мій чуйний «кавалер» не залишається без її уваги ні на секунду.
І ось мої хижі, чіпкі пальчики - впритул біля «заповітної» мети і, ретельно зсунувши вбік її трусики, точніше ту їхню частину, що поки що заважає, успішно припадають до такого бажаного гостинного «гніздечка». По-котячому м'яко й обережно торкаючись, ніжно розкривають стулки улюбленої «раковинки», вони готові до проникнення в її бажане лоно. Тут уже кінчики пальців ловлять першу цілющу вологу на пелюстках чуттєвої «квітки» Варіки і тепер починають «дбайливо» обстежувати її неабияк зволожені ніжні внутрішні припухлості, діставшись, нарешті, знакового горбика. При цьому Варіка хоч і стримано, але водночас глибоко і досить чуттєво дихає. Вона перебуває у крайньому збудженні. Однак у загальній робочій гамі уроку ніщо не викликає, та й не може викликати до нас нічийого «нездорового» інтересу. Я солодко відчуваю, як із кожним новим ритмічним дотиком моїх ніжних пустотливих пальців до її мокренького щільного верхнього горбика, дедалі сильніше подається до моєї руки її полум’яна «квітка», пристрасно скорочуючись напругою стегон у нашому загальному ритмі рухів. Нас обох нестримно захоплює і, цілком накриваючи, несе солодка хвиля божевільної насолоди від нудотного дійства, що настільки розбурхувало кров. А ще я чітко уявляю цю її ніжну соковиту красу на своїх губах, нетерпляче марячи про чергову перерву, щоб у нашому підвальчику вкотре відчути смак її солодкої «трояндочки». Ми підійшли до кульмінації нашої «ГРИ». Тепер потрібен останній штрих - остаточний рішучий натиск наших наполегливих рук. Ми легко і невимушено проробляємо «Це», притиснувшись тісно один до одного і низько схилившись головами над партою. Її ласкава рука при цьому також не бажає відставати від моєї, а розпущене, спадне пишне волосся, в яке я глибоко занурююся головою, виловлюючи її губи - своїми, дозволяють нам зливатися в пристрасних поцілунках, що ще більше «розпалює» наші глибоко переплетені душі.
З боку могло створюватися враження, ніби ми з особливою ретельністю уважно щось переглядаємо в розкритому нами підручнику. Проте ми все одно смертельно «ходили по гострому лезу бритви», як це буває у справжніх розвідників. Що називається, «гра» - на межі провалу! Що було б, якби таке сталося - когось із нас викликали в той момент до дошки?!...
Ця в комплексі неймовірно захоплива гострота всього процесу, не передавана словами, шалено розбурхувала нашу і без того розпалену кров. «Жарка приливна хвиля» не змушувала себе чекати дуже довго. Варіка, закінчуючи, різко стискала стегнами мою «безсоромну робочу» руку, водночас я чітко вловлював звичне, давно мені знайоме тремтіння, що пробігає по всьому її тілу. Про себе... краще промовчати...
Це були наші «блискавичні ігри». Вони доволі своєрідно забарвлювали й без того начебто не зовсім сірі «НАШІ звичайні» шкільні любовні «ІГРИ». Наступна за цим уроком перерва лише надійно закріплювала наші надшвидкісні урочні «варіації», з лишком тамуючи не до кінця задоволені , невгамовні бажання. За всього «Цього» видати нас на уроках могла хіба що фарба густого рум'янцю на наших задоволених і «розпалених» інтимними рухами обличчях. Проте все ж таки ми намагалися не сперечатися з долею - не зловживали «класовими варіаціями».
Але, скажіть на милість, кому з соратників з навчання, які сиділи поруч із нами, могла б хоч близько спасти на думку, чим ми могли займатися, що ми витворяли, перебуваючи в них під носом за останньою партою?!... Про які «Такого» роду підозри з їхнього боку могла взагалі йти мова? Усі вони виглядали в наших очах - і це була справжня правда - такими недалекими, інфантильними, дурними й розпещеними, одним словом, зовсім ще дітьми. У принципі, так воно і було насправді. Ось тільки ми з Варікою давно вже були зовсім з іншого «тіста»! Незрівнянно серйознішими, набагато відповідальнішими та життєво досвідченішими, а отже, були набагато розумнішими й дорослішими за наших ровесників. Не за роками, зрозуміло. Ми поводилися по-іншому, абсолютно по-дорослому. Можна сказати, ми були білими воронами серед них. І була в нас своя величезна таємниця, якої навіть і сліду не могло бути в них - таємниця наших далеко не дитячих інтимних стосунків!
Школа наша, спасибі тобі величезне і низький уклін! Дуже виручала ти нас!..
Кінець Глави 7.
Продовження в Главі 8........