Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ ПРИСТРАСТІ (перехідного віку)
Але грім таки грянув, і як завжди, невчасно. І сталося те,
чого так боялися закохані… Боялися, але не стереглися. А
варто було б. Їх викрили й розлучили, відірвавши одне від
одного, ізолювали. Само собою, вибухнув скандал в обох
родинах. Їхній настільки різкий, зухвалий розрив виявився
для юних Героїв по-справжньому трагедією...
Глава 11. НАЙЖОРСТОКІШИЙ РОЗРИВ
Частина 2. Перерваний «Політ». Місію Виконано?
... І ось ВОНО сталося!!!... Майже за три роки наших тісних контактів із подальшим моїм превентивним, силовим переходом в іншу школу наше з Варікою Велике Кохання, на жаль, несподівано і різко обірвалося. Страшно згадувати! Ми миттєво осиротіли... Деякий час за інерцією ще передзвонювалися, попервах нам вдавалося, і то вкрай фрагментарно, уривками. Жалілися одне одному. Таємно... Нас весь час тримали під невсипущим контролем, на дуже «короткому повідку», у повній ізоляції одне від одного. Особливо слідкували за Варікою. Таке становище для нас обох було нестерпно неприродним і кошмарно болісним, а для Варіки до того ж, як виявилося, і смертельно небезпечним. Це була воістину передсмертна агонія нашого неймовірного Кохання! Все було скінчено! Не дали нам доспівати нашу «лебедину пісню» до переможного кінця, підступно наступили на горло!..
... Це сталося для нас, як грім серед ясного неба! Рівнозначно катастрофі! Не тільки Варіка, а й я виявився певною мірою провидцем. Нас викрили...
Її мати «випадково застукала» нас у нашій улюбленій альтанці... Зрозуміло, за яких відверто «мажорних» обставин... А можливо, і не випадково? Можливо, своїми необережними особливими поглядами один на одного ми, того не помічаючи, часом самі викликали якісь підозри в її матері? Або своїми неакуратними і компрометуючими діями в безпосередній близькості від вікон їхнього будинку в моменти наших регулярних гулянь парком чи садом під час численних побачень? Адже ми, притупивши пильність, багато чого могли собі дозволити, особливо не прикриваючись... Ну, що ті ж Адам і Єва... Це для нас так і залишилося загадкою. Так, найімовірніше, самі були винні в тому, що сталося. Ми стали занадто недозволено «зловживати» «Нашими пустотливими Іграми», і захоплювалися ними до такої міри, що часом разом із втратою контролю над собою втрачали елементарну обережність.
Тут, у нашій улюбленій альтанці, ми починали «НАШІ ГРИ», тут ми їх і закінчили...
Був, зрозуміло, скандал, щоправда, не надто «гучний». Це було ні в чиїх інтересах. Зовні все дотримувалося в гідних рамках пристойності. Питання для дорослих вирішувалося гранично просто і лаконічно і без урахування якихось наших інтересів. Нам і нашим почуттям у цих жахливих розкладах місця не передбачалося.
Відтоді нам зустрічатися було КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЕНО!!! НАЗАВЖДИ!!!
Зрозуміло, на її території це робити було ВЖЕ неможливо. Але ж це було ідеальне місце для наших «спекотних» зустрічей. Та ніде не було можливо! Ми не могли і мріяти про якісь зустрічі! Тепер до початку занять у школі Варіку привозив водій батька, а після їх закінчення - забирав додому. Де і коли ще ми могли хоч якось вільно спілкуватися, якщо і саму школу в нас відразу відібрали?!... Та ми й здалеку бачитися не могли за таких умов.
Варіка, як і я, теж була в цілковитій паніці. Всі і все було проти нас. Нам нічого було всьому цьому протиставити. І що ми могли з усім цим вдіяти?! Як врятувати наше омріяне, а тепер таке нещасливе Кохання, що стало таким нещасним?!... Відповідей ми, на жаль, не знали, не знаходили їх. Обставини виявилися вищими за нас. Проти них не підеш! І ми змирилися... Змушені були змиритися... Так і «згас», не розгорівшись по-справжньому, наш любовний роман. Точніше сказати, «загасили» його, насильно, по живому розірвавши нас.
І ось остаточно і безповоротно втративши сенс життя, загубивши свою кохану дівчину, втративши найдорожче, тільки зараз я зумів частково осягнути прихований сенс тих потаємних слів, сказаних мені Варікою в той пам'ятний перший день нашого знайомства в класі, на самому початку нашого майже трирічного спільного шляху. Рівно стільки вони мучили мене, так довго не давали мені спокою. І про «іншу планету», і про якусь мою «особливу місію». Так, ось тільки тепер до мене прийшла здогадка, прийшло справжнє прозріння!
Наші з Варікою бунтівні душі прилетіли на цю грішну Землю з різних планет, знайшовши одна одну за Законами Великого Космосу, щоб виконати одну нашу спільну Місію. І я радий, що цілком і повністю виправдав її довіру! Зрозумів я, з ЯКОЇ вона планети... Планети на ім'я ЛЮБОВ! Вона шукала свою споріднену душу і знайшла її саме в МОЄМУ обличчі! Вона заразила мене своєю ЛЮБОВЮ, наповнила нею до самих країв! І наші люблячі душі, почавши насичуватися цією ЛЮБОВЮ, але, так і не встигнувши насититися остаточно, за тими самими Законами Космосу змушені були знову повернутися на свої планети. Або нас повернули... Яке це для нас мало значення? Адже головне - кінцевий результат. Головне - Місія наша успішно виконана в генеральному напрямку, нехай і не зовсім до кінця! Проте зараз, на цьому етапі нашого життя, вона, ця Місія, для нас, на жаль, закінчилася! На превеликий жаль, всупереч нашим бажанням і сподіванням, заставши нас зненацька, абсолютно не підготовленими... Щоправда, щодо Місії питання ще залишалися... І їх було багато...
Яка Місія?.. Чому, виконана?.. Та ще й успішно? І чому закінчена?.. Чи можливе її продовження? Про це трохи пізніше...
... Варіку возили на огляд до лікаря-гінеколога. Бурхливі батьківські пристрасті (з її боку) дещо охололи - не сталося ГОЛОВНОГО. Це багато в чому пом'якшило мою незавидну долю. Але заспокоїлися вони тільки злегка і ненадовго. Було озвучено діагноз - рання підліткова гіперсексуальність в її якійсь стадії. Це, звісно ж, зовсім не вирок... Виявилося, вони зовсім не знали свою дитину! Можна сміливо вважати, що це був і мій діагноз. Чим же я відрізнявся від Варіки? У принципі, і мої батьки мене не знали. Цей лікарський вердикт нам із Варикою тоді ні про що не говорив, та й не міг сказати. Але нам було все одно. Для нас він стану речей не змінював абсолютно ніяк, щось у наших нещасних життях - тим паче. Тоді ми, як ніхто, вкрай потребували нашого єднання! Ми безпомилково, а головне, вчасно знайшли одне одного! Нам у тому нашому житті було надзвичайно, неймовірно, просто поза-земному чудово! Ми були надзвичайно щасливі удвох!!!
Мене під кінець навчального року, навіть не дочекавшись його закінчення (а залишалося всього лише три тижні - ось уже рідкісний випадок у шкільній практиці!), наприкінці четвертої чверті, у спішному порядку перевели з першої школи до шостої. Це все у «них», «там», «нагорі» елементарно робилося, по дзвінку. І жарти «там» зовсім не жартували. Усе відпрацьовувалося по інстанціях чітко, акуратно і швидко. Перевели буквально наступного дня після інциденту.
Це було схоже на раптове заслання революціонера. І «привід», як «по шерсті», ідеальний представився. Місяцем раніше ми переїхали у свою нову квартиру. Нова школа - через дорогу. Хоча до того, що сталося, якось не можу пригадати, щоб батьки навіть заїкалися про якесь моє поспішне переведення в іншу школу, незважаючи на зміну місця проживання. Та й не так уже й далеко перша школа знаходилася від нашого нового житла. Вона славилася хорошим навчанням. А від добра - добра не шукають.
Розумію, що це була далеко не ініціатива моїх батьків. Вони були поставлені в такі рамки. Вони мимоволі опинилися в незавидній ролі постраждалих і самі були чимало приголомшені тим, що сталося. Але, зрозуміло, в усьому звинувачували «розпещене і розпусне дитя та його заступницьких батьків», вбачаючи в усьому підступи горезвісної елітної номенклатури.
Не чекаючи повного закінчення навчального року, Варіку в терміновому порядку вивезли з міста до «закритої» елітної підмосковної клініки («зіграли» татусеві «зв'язки»), на сеанси до якогось «світила»-парапсихолога. На ґрунті стресових нервових переживань з приводу нашого різкого розриву, а також неможливості необхідного для неї продовження гормональних сексуальних розрядів, у Варіки стався серйозний розлад психіки. Вона, бідолаха, погано їла і майже не спала. На очах згасала. Потім на все літо Варіка кудись зникла. Пізніше манівцями через своїх колишніх однокласниць я дізнався (а в місті навіть здогадатися ніхто не міг, і слухом не чули, якими є реальні причини всієї цієї її біди, думали, надмірне перевантаження по навчанню), що її вчасно вдалося вивести з тієї критично глибокої психологічної ями, на додаток поглибленої зрозумілими сексуальними розладами. Після чого вона проходила обов'язкову реабілітацію в якомусь елітному санаторії в Криму. Уже до вересня фізично вона була «на ногах», майже в повному видимому порядку. Хоча ще, вважай, два роки, практично весь восьмий і дев'ятий класи, остаточно приходила до тями, відчайдушно борючись із моторошними наслідками серйозного медикаментозного втручання. Але весь той час це вже була, на жаль, зовсім не та моя Варіка, інша Варіка...
За ці довгих майже два з половиною роки розлуки ми один з одним так жодного разу і не зустрічалися. Хоч і могли. Але на те були свої вагомі причини, про які трохи далі.
Якщо говорити про мене, то я після нашого безглуздого розриву, м'яко кажучи, довго ще почувався як не у своїй тарілці, а, якщо точніше, то трахнутим по голові чимось дуже важким. Безнадійно тужив, буквально знемагав, сумуючи за своєю коханою, ненаглядною Варікою. Вкрай болісно переживав за неї, за її стан здоров'я. Тут ще й мої шалені гормони, що розгулялися, все ніяк не бажали втихомиритися в мені, довго ще давалися взнаки, довбали й тероризували мене ґрунтовно. Чи жарт? Капітально звик до постійних приємних стельових навантажень відповідних. Але це - дрібниці... Напевно, у мене ступінь тієї самої горезвісної гіперсексуальності був злегка нижчим, на відміну від Варіки. А може, чоловічий і жіночий організми по-різному реагують на такі відхилення? Знову ж таки індивідуальні особливості організмів теж можуть позначатися.
Поступово, з часом, з віком, імовірно, гормони в мені дещо послабили свій «бунт», і «колишні ненаситні потреби» мене злегка відпустили. І я, нарешті, з головою занурився в ґрунтовно мною занедбаний, але до болю знайомий пацанячий світ, що давно чекав на мене...
... А, якщо згадати, з чого все починалося?..
«Падав сніг на поріг...».
Усе-таки яка ж ти добра, мила і звучна, наша солов'їна мова українська! І воістину об'єднавча й любовно стверджувальна!!!
Зате (це ж треба!) ТІ наші далекі дитячі, але далеко не дитячі, солодкі таємниці з повними одкровеннями і «дорослими» пристрастями так і залишилися зі мною на все моє життя!
Такі ось неймовірно живі екстранеординарні й найпрекрасніші спогади!..
Кінець Глави 11.
Продовження в Главі 12......