Мореас Фрост

                           Т Р И Л О Г І Я   «М О Р Е Х О Д К А»

                                 «Нехай загине вся імперія,

                                                                          для мене ти - весь світ»

                                 (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                            Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

                       Розділ ІІІ. БЕНТЕЖНА ЮНІСТЬ (шалена)

    І ось закохані Герої посеред моря, майже в тому ж

пам'ятному їм місці - знову неподалік від знакового

для них селища Щасливцеве (приємна, як не крути,

назва!). І начебто все складається у них настільки ж

чудово, як і в далекій їхній ранній юності. Головний

Герой - у полоні приємних передчуттів і ейфорії. Ось

тільки новину для свого коханого Варіка припасла,

ну, зовсім не з приємних… І, можна навіть сміливо

стверджувати, ґрунтовно приголомшила... 

                 Глава 18. ПО ХВИЛІ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ. ПІКНІК II

                                Частина 2. Шокуюче зізнання

        ... Однак час було глушити наш движок. Ми фактично досягли мети, перебували на траверзі (навпроти, по-морському) селища Щасливцеве, десь за півмилі (приблизно за кілометр) від узбережжя, імовірно, майже в тому самому місці, де й були того, пам'ятного нам дня.

       Тиша, що настала, благодатним чином оглушила нас. Я кинув якір і перейшов до процедури встановлення навісу, долучивши надалі до процесу і Варіку. Коли все було готово, ми, нарешті, полегшено зітхнули та присіли, притулившись спинами до борту, просто на настилі палуби, підстеливши під себе складену вдвічі ковдру. Я дістав із надр кубрика пляшечку лимонаду і розлив у стаканчики шипучий напій. Він був поки ще холодним і приємним. Так і сиділи, потягуючи лимонад, згадуючи нашу незвичайну риболовлю, а потім і нашого незабутнього ската з його чудовою фатальною раковиною.

       - Славушику, а куди ви потім поділи того ската? - несподівано запитала Варіка.

       - Як куди? Ясна річ, з'їли. Це - така сама риба, як і будь-яка інша. Тільки рідкісна дуже. І, між іншим, дуже делікатесним продуктом виявився цей скатик, специфічним. Ніколи б не подумав, що він може бути настільки цінним і смачним. Віддалено курку нагадує, тільки незрівнянно ніжніший і м'якший. Щоправда, трохи жирнуватий, багато не з'їси. А з численних плавникових частин зварили юшку. Найвідрадніша вийшла. Хвіст, звісно, викинули. Він у їжу не годився.

       Я ще раз метнувся в кубрик. Дістав вина і фруктів. З дому я захопив два кришталевих фужери на довгих ніжках, спеціально під вино. Також із кубрика дістав плоску квадратну каністрочку з водою, поклавши плазом на настил, накрив її серветкою, знову ж таки прихопленою з дому. Вийшов милий столик. Вино було червоне, напівсолодке. Батько дуже ним дорожив. Вживав лише з нагоди, з особливо важливими гостями. Справді, воно було надзвичайного запаху і смаку. Та й своїм соковитим, насичено яскравим рубіновим кольором відверто милувало око. Вживати таке незвичайне, особливе вино без фужерів - справжній злочин.

      - Славушику, любий, а чи потрібне нам це вино? - засумнівалася було Варіка.

        - Люба, заради такого випадку, як наш, без такого значущого атрибута, як саме ЦЕ вино, обійтися ніяк не можна. Але скажу одразу, коли ти відчуєш його запах, я вже не кажу, спробуєш, то всі твої запитання самі собою відпадуть, я тобі гарантую! Це не просте вино, а буквально еліксир божественний! Знаєш, як батько ним дорожить... Каже, його роблять спеціально для Політбюро, у Москву відправляють. Воно не дуже міцне, так, зовсім трохи. Аби яке я тобі ніколи б не запропонував, люба. І потім, зрештою, ми ж тут із тобою лише з однією метою - безприкладно розслабитися. От і будемо дотримуватися атрибутики відповідно до моменту. Але ти тільки поглянь на його надзвичайний колір... - і я почав розливати вино в келихи.

       Воно, наповнюючись, струменіло червоною кров'ю, поширюючи довкола себе настільки шляхетний і потужний букет ароми, що й Варіка не витримала, носом повела злегка.

       - Так, а ти маєш рацію, знаєш, відчувається на відстані, і дуже приємний та оригінальний запах, благородний такий! Мені навіть із цікавості захотілося його скуштувати. Відчути його смак.

        - Ось зараз і відчуємо... - я підняв обидва келихи, простягнув один Варіці.

       Вона, виглянувши з-під навісу, піднесла його до очей, пропускаючи сонце крізь келих. Напій, що ще більше зачервонів, яскраво заіскрився і заграв у фужері під промінчиками сонячного світла, що падають на нього і заломлюються від граней кришталю, наче шляхетний дорогоцінний камінь.

      - Славушику, яке це диво, яка несподівано чарівна гра світла, дорогенький, поглянь! - вона з непідробним щирим здивуванням пильно вдивлялася у вміст келиха. Я негайно підставив поруч і свій, теж милуючись ним. - Та тут можна за бажання і долю свою розгледіти, - продовжувала захоплюватися Варіка.

    Вона обережно піднесла до краю келиха свій гарненький носик, із насолодою вдихаючи запашні випари благородного напою. Вино, вивільнившись із пут свого все ще прохолодного сховища, поступово розігріваючись під не припиняючою дією теплого повітряного середовища, випромінювало дедалі витонченішу гаму ароматного запаху, що постійно змінювалася.

      - М-мм, Славушику, дорогий, який чарівний запах! Я в нього закохалася, ще не пробуючи, зовсім не знаючи його справжнього смаку. Але я тобі вірю, воно має бути воістину божественним, хоча з мене абсолютно ніякий знавець вин. А як воно називається? - вона продовжувала наспівувати «винні» дифірамби.

      - Ой, сонце моє, навіть не питай, чого не знаю, того не знаю... А якби й знав, то все одно не запам'ятав би, адже і я в цих винах - такий самий «професіонал», як і ти. Зате я знаю тост. А ще я хочу, щоб ми випили з тобою на брудершафт, а значить, до дна.

       Я присунувся до неї так, щоб нам зручніше було переплести свої руки з келихами, а згодом і поцілуватися.

       - Моя кохана Варіка! Я пропоную підняти наші келихи з цим шляхетним чарівним напоєм за нас із тобою, за нашу таку довгу дивовижну, таку багатостраждальну і терплячу, і неоднозначно складну, але невмирущу любов! За тебе, рідна! Я безмірно люблю тебе, моя ненаглядна!

     - За тебе, мій дорогий! Я так само дуже-дуже тебе кохаю, мій славний Славушичик!

     Ми осушили наші келихи, і зухвало припали один до одного губами, злившись у нескінченно довгому проникливому поцілунку...

       - То як тобі винце, люба? - віддихавшись від чуттєвого моменту, запитав я.

    - Милий, я настільки заслухалася твоїм прекрасним тостом, а потім зайнялася поцілунком, що так і не встигла по-справжньому віддатися його смаку. Зате в голову віддатися мені вже встигло. А ти казав, що зовсім не міцне...

      - Дрібниці, не засмучуйся, у нас ще буде можливість його скуштувати до переможного кінця. А чи не час нам уже роздягатися, Варіку? Щось ми зовсім зашторені. А може, не завадило б і скупатися? - цілком обґрунтовано запропонував я, швидко скидаючи з себе весь свій небагатий одяг.

       - Славуш, мені потрібно переодягнутися в купальник... - вона звернулася до своєї сумки, дістаючи все приладдя, включно з рушником із шапочкою, і вже збираючись за старою звичкою піти в отвір кубрика.

       Моє звернення до неї змусило її різко зупинитися й опуститися на банку (лавку по-морському) біля лазу в кубрик, надалі зніяковіти й нарешті відкинути вбік купальне приладдя, що виявилося непотрібним.

       - Сонце моє, озирнися навколо. Крім нас із тобою з добрих пів кілометра, якщо не більше, в окрузі нікого абсолютно не спостерігається. І батька мого, зауваж, нині теж поруч немає. Давай відкиньмо всі непотрібні людські умовності. Будемо просто голенькими, як і раніше, в пору нашої юності. Або, як їх там називають, нудистами. Ти що вже соромитися мене почала? - із цими словами я скинув свій останній ненадійний одяговий атрибут, що залишався на мені, у вигляді трусів, які вже встигли немилосердно відволожитися спереду.

       - Ні, рідний, я абсолютно тебе не соромлюся. Навіть не думай так. Єдине... - вона з певним занепокоєнням покосилася на моє, м'яко кажучи, «бадьоре» і вже відверто «оформлене єство» і стурбовано продовжила. - Боюся доставити тобі занадто великі непотрібні проблеми. Славушику, адже ти, я в цьому впевнена, будеш сильно перезбуджуватися... Чи маю я право зловживати твоїми незручностями?

       - Дорога, ось тут якраз ти конкретно помиляєшся. Значить, ти серйозно вважаєш, якщо в цей момент одягнеш купальник, то проблема мого перезбудження розсмокчеться, зникне сама собою?.. Дуже наївно з твого боку так вважати. Я вже пів року тільки й роблю, до того ж регулярно, що дико і потворно перезбуджуюся, перебуваючи у твоєму товаристві, тільки бачачи тебе, та що там бачачи, навіть думаючи про тебе. І від цього мені неможливо нікуди подітися. Хоча нічого дивного в цьому немає. Ти для мене була, є і будеш - найбажаніша жінка на всьому білому світі. Тому що - кохана. Найцікавіше, ні від кого більше не збуджуюся абсолютно, а лише від швидкоплинної думки про тебе - завжди й моментально! Ось і зараз, бачиш, усе моє - у тебе на огляді...

     Варіка знову якось неприродно дивно покосилася на моє, вже без перебільшення, гранично «натхненне надбання» і схвильовано проговорила.

       - Так, коханий, я якось не збагнула зовсім, таку дурницю тобі сказала, самій соромно. Вибач мені, дурну. Славушику, знаєш, коли я погодилася з тобою їхати в цю поїздку, прекрасно усвідомлювала, що в нас, а особливо в тебе, запросто можуть виникнути й бажання, і потреба близького контакту. Але мене, як бачиш, це не зупинило. Я зовсім не боюся нашої з тобою близькості й не тікаю від неї. Мене... мене турбує... зовсім інше... Ти... ти навіть собі не уявляєш... Як би тобі... це сказати? Я... у такому сум'ятті... Розумієш, рідний, Я... ЗАРАЗ… ЗОВСІМ... НІЧОГО... НЕ... ВІДЧУВАЮ!.. АБСОЛЮТНО!..

       Слова останньої фрази виходили з неї підкреслено акцентовано, з відчаєм у голосі. Після чого вона опустилася поруч зі мною на підстилку, на настил, тісно притулившись до мене, зі сльозами, що виступили на очах. Я ніжно обійняв її, не знаходячи, що й сказати у відповідь. Просто сторопів від несподіваного її зізнання.

      «Що вона таке говорить?!... Нічого собі!.. Який кошмар! І адже скільки часу мовчала!.. У собі тримала... Виду не показувала...» - єдине, що мені спало на думку відразу на її раптове карколомне одкровення.

        Але вона продовжила далі.

       - Ось уже скільки часу минуло... Я постійно себе контролюю, перевіряю, і... зовсім НІ-ЧО-ГО! Фригідна я повністю, Славушику!.. Крижинка порожня... Принаймні, поки що... А ти, напевно, наївно вважав, що я тримаю тебе на дистанції навмисно, через свої якісь дурні надумані бзики?.. Можливо, варто було тобі й раніше розповісти про це, щоб заспокоїти тебе, або зрештою відпустити, дати свободу... Але мені й самій страшно було собі до кінця в цьому зізнаватися...

       І що це за крайнощі такі в моєму житті? Коли ж мене прорве, нарешті? Лікарі тоді мені сказали, що скоро, орієнтовно через рік. Пам'ятаєш, я тобі ще взимку говорила, що чекати потрібно?! Адже не просто так говорила, Славушику... У той момент минула лише половина відпущеного ними терміну. Зараз уже, вважай, рік. Але це їхнє «скоро» все ніяк не настає. Може, тут вдасться роздобути якийсь емоційно відчутний поштовх, коли новими «старими» враженнями «заряджуся»? Ось і ще одна з причин, чому я тут, із тобою... Але все ж найголовніша - я надто довго випробовувала твоє терпіння, коханий мій. І зараз зрозуміла, що дуже даремно!.. Це з мого боку було вкрай недалекоглядно і несправедливо стосовно тебе. Я тільки недавно повною мірою і навсправжки про це задумалася. Адже я прекрасно розумію, що тобі потрібно, розумію, що ти страждаєш без моєї сексуальної ласки та підтримки. Егоїстка, все по собі міряла... Вибач мені, любий! Я хочу негайно, починаючи від сьогодні, та прямо зараз виправити таку кричущу несправедливість, і сама виправитися, хоч і запізно це роблю... Але краще пізно, ніж ще пізніше або зовсім ніколи!...

       Я був приголомшений і обеззброєний її новим зізнанням. У мене навіть «дух» мій чоловічий «приспустився на землю».

        «Ну просто неймовірно! Це що ж відбувається з Варікою? Що за крайнощі такі з нею по життю відбуваються? То занадто багато їй усього дається, то взагалі нічого! І потім, що ж це виходить, що, цілуючись зі мною й обіймаючись, вона абсолютно нічого не відчуває, не відчуває навіть швидкоплинно?! От же як!.. Це ж - триндець якийсь! Значить, вона зі мною весь цей час прикидалася, щоб я не здогадувався про її тимчасові проблеми та даремно не панікував. Їй лікарі сказали, що все відновиться... Що ж ще вона мала робити, як не чекати?.. Ось вона і чекала!.. Чекала і сподівалася, вірила... А зі мною, наскільки могла, час відтягувала... Мимоволі доводилося «сніданками годувати»... Її цілком можна зрозуміти! Не хотіла вона втрачати мене, це зрозуміліше за зрозуміле. Як же вона мене любила весь цей час, дорога моя Варіко! І продовжує любити! Оберігала вона нашу любов, як могла! Однак, що ці довбані препарати накоїли, зробили з нею?! Під саму зав'язку «запечатали» її, повністю!..

       Хоча, з іншого боку, лікарям теж довіряти треба... Якщо їм не довіряти, то кому ж іще? Тим паче таким непростим, досвідченим... Це тобі не наші костоломи у звичайних лікарнях... Ясна річ, вони перестрахуватися вирішили. На випадок, а раптом такий, як я, козачок хріновий, задумає в «НЕЇ» фізично проникнути. А їй, поки «ТАМ» остаточно не загоїться все повністю, це конкретно протипоказано. Ось тільки «переборщили», засранці, мабуть... І не кволо! Хоча «ТАМ», усередині «Неї», теж усе не так просто! Це ж цілий клубок нервів! Порушити - раз плюнути! Тоді взагалі можна буде на всьому «хрест ставити», і до кінця життя так і залишитися овочем. Можливо, і правильно зробили, що «переборщили»... І я теж, гарний красень, усе не терпиться мені, несамовито, постійно образи в мені якісь зріють, як не крути, безглузді, необґрунтовані. Егоїстяра закінчений! У дівчини - трагедія всього життя, а я тут, розумієш, пруся зі своїми меркантильними «справами», блудливими «хотілками», як слон у посудну лавку. Так-так, хороший гусак, нічого сказати! Треба б Варіку заспокоїти, приголубити як слід, щоб не брала більше поганого в голову», - такі ось невеселі думки роїлися в моїй очманілій голові, після її крику душі.

        Я ще ніжніше обійняв її, зняв губами сльози з її обличчя і промовив.

    - Кохана, ти не повинна так впадати у відчай. Твої сьогоднішні неприємності та неподобства - це цілком зрозуміле і тимчасове явище. Так воно й мало бути за всіма медичними законами. Це як запобіжник для тебе. Ось побачиш, усе в тебе нормалізується, навіть раніше, ніж ти сама думаєш. Не знаю чому, але я в цьому впевнений. І твоя лінія поведінки зі мною і щодо мене була абсолютно правильна і справедлива. Ти в мене велика розумниця і великий стратег. Нема чого було мені слину завчасно розпускати. Надто вже я чутливий і «гарячий». Вже хто-хто, а ти мене чудово знаєш. «Наламав би дров» у нездоровому запалі, і що тоді?!... Нічого страшного, як бачиш, зі мною не сталося за цей час. Не помер. Ну, перетерпів ще трохи. До нашої зимової зустрічі я довше терпів... Зараз наближається закінчення ери твого «льодовикового» періоду життя, можеш у цьому не сумніватися!

      Рідна, а я, знаєш, у зв'язку з цим, ось про що подумав... Якщо цей «чортеня», що сидить у тобі, сам так неохоче тебе відпускає, то, може, є сенс «допомогти» йому піти, спробувати вигнати його з тебе?!... Насильницьким шляхом... Гарне є прислів'я: «клин - клином вибивають». Тобі не приходило думки, що нам зовсім не завадило б спробувати провести сеанс «Наших Ігор», навіть через твоє «не можу». Це, на мій погляд, було б корисним і доречним. Ось тільки тобі доведеться перетерпіти трохи. Вже точно ти не відчуєш тих наших булих радощів і задоволення, це можливо лише в односторонньому плані, для мене. Але, хтозна, раптом це матиме якусь дію, пробудить твій організм, сколихне його якось, або прискорить реабілітаційні процеси в тобі?.. Свого роду сеанс терапії. У твоєму випадку ні від чого не можна відмовлятися, нічим не нехтувати, все по можливості перевірити, випробувати. І кому ж іще, як не мені, взяти цю добру місію на себе, прийняти в цьому «живу», безпосередню участь?.. До речі, я в курсі, та й для тебе, напевно, не секрет, що в спермі сконцентровані справжнісінькі натуральні чоловічі гормони тестостерону. Може, у твоєму організмі їх зараз якраз - величезний дефіцит?! Раптом їхня порядна присутність матиме на тебе певний терапевтичний ефект, як найдієвіші ліки, послужить дивовижним поштовхом, каталізатором?.. А, люба?.. Що скажеш?..

      Варіка слухала мене, здавалося, дещо розлого і відчужено. Чи то задумалася в цей момент про щось, чи пригадувала щось... Я навіть, грішною справою, подумав, що вона не чула, що я їй говорив. Але тут вона раптом стрепенулася і несподівано проговорила.

       - І знову я, така недалека, в халепу потрапила. Адже все так просто, буквально на поверхні лежало. Треба було давно зарядити себе натуральним чоловічим тестостероном. Як же я сама до цього не дійшла?!... Звичайно, гормони твої - ось він - ключ до всього! У мене ж їх зараз - повний нуль! Ну звідки їм було взятися весь цей час у потрібній кількості? Коли ти про них спом'янув, я відразу ж згадала, як лікарі говорили, я це чітко чула, що необхідно якомога максимально очистити мій організм від чоловічих гормонів, і наскільки можна швидше і чистіше, щоб не було тиску на нервову систему з їхнього боку. Це, коли мене по частинах збирали в клініці...

       Ну, яка ж недалека й дурна я!.. Дурна, Славушику! Ну чому я раніше тобі не довірилася?!.... Тоді значно раніше нам із тобою можна було б почати експериментувати на цю тему. І потрібно було! Можливо, давно все було б позаду!.. Так, мій любий, неодмінно будемо пробувати! Який же ти в мене геніальний, розумненький мій помічник!..

      З цими словами вона схопилася долоньками за мої щоки й на радощах смачно поцілувала мене в губи. Як легко вона загорялася ідеями! Як потопельник, готовий схопитися за будь-яку простягнуту йому соломинку.

       - Але, Варіко, поки що рано нам радіти. Адже ти повинна розуміти, я - не чарівник. І це - лише мої припущення, моя здогадка. Дай боже, якщо у нас усе спрацює як треба... - я спробував злегка відібрати в неї цю соломинку, за яку вона так завзято вхопилася.

        - Славушику, любий, я відчуваю, це в тебе чудова здогадка, і саме тут цей самий ключ до моїх бід і заритий. Котрий уже раз ти мене, дурну простачку, розуму вчиш! Зовсім докотилася «до ручки» зі своїми переживаннями... Далі свого носа нічого не помічаю!.. Звичайно, мій коханий, ми відновимо «Наші Ігри». І почнемо просто зараз, не гаючи часу. Я, звісно, перетерплю в собі всі супутні незручності й тимчасові труднощі...

     І вона почала швиденько роздягатися, щоб приєднатися до мене на ковдру...

          Продовження в Главі 18. Частина 3………