Мореас Фрост

                                 Т Р И Л О Г І Я   «М О Р Е Х О Д К А»

                                                «Нехай загине вся імперія,

                                                                                         для мене ти - весь світ»

                                                 (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                                 Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

                     Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ СТРАСТІ (перехідного віку)

Герта виявилася вкрай ласою на інтимні справи.

Вона и не помишляла у чомусь обмежувати себе.

Героям довелося задовольняти через «не можу»

всі її забаганки по повній програмі. Тут вже легкої

«прогулянки» Героям явно не «світило». Але вони

таки вдало впоралися

                                       Глава 8. ХОЛОДНИЙ «ДУШ»

                             Частина 3. Ніхто не Хотів Помирати

       ... Після очевидно відчутого «припливу», Герта несподівано стрепенулася, відштовхнувши мене від себе. Залишившись скромно стояти біля входу, я лише з непідробним полегшенням витер долонею мокрі губи та ніс, заразом відхаркнувши кілька чергових чортових волосин, що підступно і потворно свербіли в роті.

       «Уф-ф, слава тобі Господи, відстрілявся! Хоч обійшлося без очевидних зривів і блювотних нюансів, але ж до того ну дуже близько підпирало... Коротше, пронесло!..» - подумав із полегшенням.

        - Варварка, стервоза, харэ вже мене обслинювати! Скоро до біса всю шкіру зітреш на моїх ніжних буферах... Давай-но, дорогенька, берися тепер серйозно за нашого знудженого кавалера, заряди його дорогоцінний «пістоль» до потрібної кондиції! Тільки в темпі вальсу! - чомусь злетіла на нас неврівноважена Герта.

        «І що в неї ще на думці»?.. Невже запахло повним контактом?! Адже цілком на те схоже! Хто ж їй, такій просунутій і пропаленій, заборонить втілити програму максимум?!...» - безжально вжалило мене цілком правдоподібне припущення.

        Зате на душі стало відчайдушно тривожно й сумно. Адже в нашому з Варікою інтимному багажі досвіду подібного роду серйозних «ігор» досі не значилося. І як поводитися під час цього, я й гадки не мав, лише здогадувався, тримаючи в пам'яті не зовсім усвідомлений досвід моїх давно забутих дворічної давності примітивних дотиків і «перекидань» зі своєю старовинною подружкою Анкою. Тому й пробивало пристойне хвилювання, а як воно на ділі все станеться з цією хитро зробленою, «премудрою» Гертою?...

       Зі змиленим від поту тілом і злиплим волоссям, розчервонілим від інтимних потрясінь обличчям Герта тим часом посунулася тілом трохи далі від входу вглиб альтанки, зручно влаштувавшись на боці, цнотливо трохи підібгавши ноги і підперши голову долонею. Лежала і вже з жаданим задоволенням і наймилостивішим настроєм насолоджувалася пікантним видовищем, зацікавлено спостерігаючи за перебігом блискучого показового танцю губ і язика Варіки на моєму вічно піддатливому до її пестощів «гренадері», що вже жваво ожив. При цьому, мабуть, безконтрольно і мимоволі Герта, дивовижно відкриваючи рота, смачно поцмокувала губами, раз у раз облизуючи їх, граючись довгим язиком, розгойдуючи при цьому головою нібито в такт, начебто зовсім не Варіка, а вона сама займалася специфічним «підбадьорювальним» заходом. Так, явно про швидке закінчення вже неабияк тривалого «спектаклю» думати нам було зарано. Як то кажуть, не спогляданням єдиним...

       «Ні, далеко не даремно розбійниця Герта знову настільки безсоромно напружує бідолаху Варику на моєму «інструменті». Ой, чую, бути черговому раунду, і дуже навіть скоро!..» - зробив я висновок, що сам собою напрошувався.

        Очевидність цього факту не вимагала підтверджень - моя красуня під пильним оком нашої невгамовної «наставниці» слухняно і цілеспрямовано потрясала мій організм своїм божественним пасажем... Мій неабияк розігрітий «командор» у своєму повсталому тілі був бездоганний.

        На підтвердження моїх прозорливих думок події не змусили себе довго чекати, на очах набуваючи живих контурів.

       Наша велелюбна «подруга», мабуть, не бажаючи остаточно втрачати ейфорійного запалу, ніби прокинувшись від споглядання милої серцю картини та ніби як пригадавши, навіщо вона тут, жваво просунулася тілом ближче до ґанку. Потім, перекинувшись на спину, знову зайняла колишню позицію біля входу альтанки. Зручно для себе підвівшись на ліктях, прийняла ту саму відверто безсоромну відкриту позу - розчепірила ноги в упорі на раніше вдало випробуваній нею верхній сходинці, опинившись своєю навдивовижу моторошною інтимною «натурою» просто переді мною. Після чого простягнула руку в мій бік, підманюючи до себе закличним рухом п'ятірні. Бачачи, що я не проявляю належної моторності, вибухнула нетерплячою тирадою, висікаючи очима блискавки.

         - Щось я не зрозуміла!.. Славець, ну, і чого це ти гальмуєш?! Стоїш, як пеньок, не бачиш, чи що, панянка давно готова до подвигів! Давай, герой, продери мене як слід, до самого дна, своїм сталевим «жалом»! Ну ж бо, мій кабальєро, сміливіше на барикади!

        Варіка, перебуваючи в чутливій напрузі, стояла поруч зі мною, як і раніше відсвічуючи своїм безвідмовним «знаряддям». Віддано заглянув у її страждальні очі. Кохана, міцно стиснувши мою долоню, тим самим посилаючи свою мовчазну згоду на мимовільне продовження подальшого неминучого сценарію, давно прописаного нашою мучителькою, лише злегка підштовхнула мене вперед, понуро зробивши крок слідом за мною. Так удвох ми й притиснулися впритул до лона Герти. Я енергетично відчував, наскільки немилосердно тяжко віддаються в ній рухи до ненависної «мети». Однак Варіка, з надзвичайною ніжністю і гранично акуратно прихопивши рукою свій улюблений предмет пристрасті, змусила себе особисто занурити «Його» в ненависне їй середовище, легенько підштовхнувши мене ззаду, задаючи мені перший зустрічний поступальний рух...

       Далі в оповіданні цілком логічно ставити багатозначні три крапки, на свого роду паузу, що я і роблю...

       З погляду чуттєвості усвідомлений утробний контакт - проникнення у «святилище» Герти, всупереч моїм очікуванням, зовсім не виявилося настільки вже неприємним. Було, до речі, з чим порівнювати - з моїм до цього неприємним раундом, який я до цього пройшов, віч-на-віч «обличчям до обличчя» з цією ж її разючою «натурою». Навпаки, мушу визнати, мій чутливий інтимний «елемент», потрапивши у лоно Герти, опинився в цілком дружньому середовищі, вологому й теплому, і мій ерективний імпульс не те, що притупився, а, навпаки, градус його після кількох коливальних рухів хай не сміливо, але зріс... Що вже тут кривити душею, я навіть почав реально підловлювати певний кайф від чуттєвого сприйняття самого процесу. Тим більше зовсім не відпускав погляду від чарівного вигляду своєї улюбленої подружки. А для моєї чутливої натури неперевершена, чарівна фактура Варіки - це було щось - неодмінно збуджувала мене своїм неперевершеним запальним видовищем. Коротко кажучи, мені гріх було скаржитися на свої сексуальні відчуття. Та що там казати, я, спочатку ненавмисно загубившись, далі, по ходу справи, чимало притьмарився на Герті. І навіть про її потворне тіло і моторошний волосяний покрив її «заповітного» місця злегка забув. Мені здається, мої прикурені нотки не могли сховатися від Варіки, яка все ще перебувала поруч зі мною, хоча вона якраз нічим і не позначала свого ставлення до моїх внутрішньоутробних вражень, ніби перебуваючи в прострації. У зрозумілому світлі низинних подій, що відбувалися, вона була вся зосереджена в собі. А може, мені тільки так здавалося...

       Що можна сказати про Герту? Уже перші мої усвідомлені «рухи» всередині «Неї», мабуть, вельми вчасно і, головне, вдало вляглися на родючий ґрунт - породили в її податливому організмі саме ту бажану й очікувану захопленість відчуттів, про що нам недвозначно повідали зовнішні ознаки її активності в плані зацікавлених рухів назустріч моїм спочатку стриманим потугам. Ну, а далі, коли я, отримавши порцію специфічного плану інтимних вражень від сповна відчутого натурного контакту з лоном Герти й увійшовши до смаку, остаточно пройнявся думками та зі своєю роллю казкового «тягни-штовхаю», їй, мабуть, узагалі сталося привільно. Мені, не приховую, вдалося, напрочуд, гармонійно підлаштуватися під ритм Герти, ну, або їй - під мене, тут уже складно зрозуміти або розділити. Це було неминуче, виходячи з того її солідного досвіду подібних «вправ». Принаймні, саме цього часу не тільки мною, а й Гертою процедура нашого щільного симбіозу сприймалася зовсім не погано, можна сказати, доволі гостро. Досить скоро спіймавши свою «хвилю», вона, так і зовсім розімлівши, відкинулася тілом на поміст, лише неконтрольовано порушувала тишу склепінь альтанки характерними й вже раніше знайомими нам багатоголосими трелями, загалом жила ніби своїм відірваним від світу життям. При цьому, немов факір, встигала однією рукою маніпулювати неосяжними молочними «хребтами гір», а іншою - моторно снувати зовнішніми розлогими угіддями своєї інтимної «скарбниці»...

       І таки цілком успішно «побіснувалася», завмерши нарешті у своєму черговому за сьогодні танці «припливної втоми», щільно занурившись у тенета нірвани...

        «Во, як груди інтенсивно застрибали від збитого дихання!.. А очі-то як закотила!.. Того й дивись панянка почуттів позбудеться остаточно...» - лише залишилося зафіксувати мені, дивлячись на Герту, що «вмирала».

       Не біда, що полегшувальна «розрядка» так і не ощасливила мій втомлений організм. Та не дуже-то й мріялося, відверто кажучи. Я, як і раніше, стояв впритул з її тілом, що рефлексувало, усе ще перебуваючи в дружньому злитті своїм невтомним «ратником» з її теплим «святим» місцем і поки що перебуваючи в стані повної придатності до «бранних подвигів», продовжуючи осмислювати й аналізувати поточну ситуацію.

        «Напевно, і не підкотить та моя світла мить... Немає про що хвилюватися, виходячи з підневільної рутинності «процедури» з настільки не естетичного вигляду партнеркою», - принагідно народилася в мені повсякденна байдужа думка.

       І, справді, тут уже порядком підкачала виняткова «натура» Герти, яка успішно продукує свою справедливо похмуру справу. Щоправда, з цього приводу я анітрохи не засмутився.

       Здавалося б, ну, чого ще її душеньці завгодно?! Усе начебто для неї чудово, і вже час Герті нібито зупинитися і на щасливій хвилі задоволення вдячно «зачохлити» свої «обладунки»...

        Але тут знов несподівано вибухнув повелительний голос нашої воскреслої ненаситної «войовниці», який злякав тишу сіней альтанки, виводячи мене з дозвільних роздумів.

       - Юначе, а ти, я дивлюся, зовсім розімлів не по справі!.. Чи це наша красуня тебе там за дупу тримає?!... Давай-давай, Славочок-огірочок, не стій полінцем, включайся в роботу, орудуй своїм «кабасиком», поки він стовбурчиться як треба, я його в собі добряче чую. А з твоєю товаркою ми зараз спритно розберемося...

        «Так ні! Виявляється, ще далеко не все!.. Мало, виходить, кайфу кікіморі нашій! А, щоб їй!..» - і мені пристало знову «підняти шлагбаум» і продовжувати «прорубувати тунель» на ім'я Герта до чергового її «духовного осяяння»!.. - Як же мені остоб*ляділа ця патогенна справа!».

      - Принцесо Турандот, ну... і що це ми там, унизу, марно тупцюємо, скромно мнемося на самоті?!... Підіймай швиденько сходами свою щупленьку дупку і сміливіше шуруй її до мене... Наш доблесний Ромео і без тебе там упорається, - і, дочекавшись, коли Варіка наблизилася до її узголів'я, продовжила. - А ну... іди-но сюди, скромниця ти наша, не соромся, сідай на фейс тітки Герти. Вона зараз від душі віддячить тобі за труди праведні. Добрим словом будеш потім згадувати неземну ласку мою... - але, не чекаючи реакції Варіки, схопила її за руку і, розвернувши до себе спиною, силоміць потягнула її донизу, і... оп-ля! - буквально плюхнула акуратну дупку моєї коханої собі на обличчя.

       Щоб не втратити рівноваги й не завалитися, Варіка, ойкнув, ледве встигла, групуючись, перекинути одну ногу через тіло Герти і зігнути їх обидві в колінах, але от не встигла й оком моргнути, як опинилася в жадібному полоні ненаситних губ нашої норовливої «хижачки».

        Саме таким нехитрим чином ми з Варікою вже волею долі та нашої «цариці» впритул віддано дивилися один одному в очі, водночас кожен виконував свою роль на великих просторах тіла Герти. Лише безпосередня близькість нас якоюсь мірою умиротворяла, заспокоюючи. І якщо знизу до наших вух долинало сопіння і глухе задоволене бурчання, то зовсім не скажеш, що наші обличчя сяяли радістю і блаженством. Хіба маріонетки можуть бути задоволені своєю непринадною долею?

          ... Наша ненаситна фурія, зрозуміло, успішно й цього разу «відохотила», і навіть доволі швидко, на певний час, як зазвичай, відчужившись…

        ... Укотре «прокинувшись», Герта, наче собака блохів, струсила нас із себе, знову присівши на своє насиджене місце, натужно привалившись спиною до улюбленого бруса огорожі альтанки біля входу, все ще грузне, майже в голос дихаючи. Ми, теж сидячи, як два насуплених кролики, тулилися по обидва боки біля її витягнутих ніг у томливому мовчазному очікуванні кращих змін. З нагрудної кишені блузки, що неподалік валялася, Герта витягла запальничку і пачку сигарет. Витягнула одну, спритно прикурила, по-заправськи, як досвідчений курець, зробила кілька глибоких затяжок, нахабно запускаючи дим у наш бік, і крізь нього розродилася пікантною промовою.

        - А ваш дружний тандем починає мені все більше і більше подобатися. Ну, ковбою, а ти - красунь! Справно пари наганяєш! Зовсім не тухлувато вшанував тітку Герту! Прямо ростеш у моїх очах... - повернула голову до Варіки, зіщуливши поросячі оченята. - Слухай, дорогенька, але ж, відчувається, непогано поставлена «школа» у твого коханця, скажу відверто. Зізнатися, не очікувала від нього такої завзятої спритності. Недурно ти його видрюкала. Запам'ятай мої слова, не за горами той час, коли віртуозним єб*арем стане. Тітка Герта рідко помиляється в передбаченнях такого штибу. Варько, чортівко, я навіть починаю тобі злегка заздрити... От би ще «клинок» йому трішки товстіший та довший, то і взагалі ціни йому не було б! Але, ти не бійся, у нього ще все попереду, які ваші роки!.. Почекай, відросте, стане що треба!.. Тоді ого-го!.. який буде славний огірок! Так, Славок?!... Мовчиш?.. Ну-ну...

        «Ага, ось гадюка! Тріпачка! Мені «Його» і в такому вигляді поки що цілком вистачає, а Варіці так і взагалі «Він» дуже навіть до вподоби та смаку. А ти за собою б красивіше стежила та підмивалася б частіше, замазура хрінова! - так і випирало висловитися в її безсоромні очі. - Але, на жаль, доводиться мовчати, як партизан. Так, дійсно, буде краще зайвий раз не висовуватися і не вступати з нею в провокаційні словесні контакти. Ну її до фіг собачих! Може, їй набридне, і вона швидше нас покине...» - наївно-наївно так завіялося ненароком.

         Ми вкотре вже, грішним ділом, подумали, що все!.. нарешті, наша зміюка наситилася, просто розслаблено відпочиває і зараз обтруситься і піде геть. Однак ні, не тут-то було! Це в неї був лише в прямому сенсі слова перекур. А пригоди для нас, як виявилося, далеко не вичерпали свою програму. Нам тільки й залишалося, що безмірно дивуватися бездонній інтимній жадібності нашої «німфоманки», що розійшлася і розлютилася. Вона, мабуть, вирішила до кінця вичавити з нас нервову систему.

     Герта, тичком придушила сигарету об настил, відкинула чинарик у порожнечу виходу, і від неї не забарилася прозвучати вже в який ми забули раз войовнича команда «на барикади!». Вона ніби читала мої думки, але діяла їм на противагу!

        - Запопадливі голуби мої, а ви, я дивлюся, не на часі розслабилися!.. Хіба я озвучила команду «відбій»?! Я так зрозуміла, ви мене зовсім недооцінюєте...

       - Так, соколики мої, швиденько зібралися з думками! Не буду приховувати своїх планів. Тітка Герта очікує від вас ще одного славного польоту душі. Не розчаруйте мене... І що це ми сидимо, як самотні сфінкси в пустелі Єгипту? - вона нахабно рукою відсунула мою підібгану до живота ногу, впритул поглянувши на мого натурального «сфінкса», який смиренно приспав, і буквально злетіла на мою кохану. - Варька, кікімора ти болотна! Якого хріна твій подільник не в належній формі?!... Я ж по-людськи просила, щоб усе відбувалося невимушено і красиво! Для чого я тебе конкретно пристебнула до нього... щоб ти йому тут очки строїла?!... Так цим ви з успіхом можете займатися і без моєї присутності... Нумо схопилася бистряком за клієнта і привела його в тонус! Дивись-но, притьмарилися на мені, каналії, зовсім мишей не ловите!..

        Варіка стрімголов кинулася до мене з благими намірами, схилившись і припавши до того місця на підлозі, де я животів, безкомпромісно взявшись приборкувати мого ґрунтовно засмученого «воїна», спішно «причепурюючи його в належні обладунки». Це виходило в неї вкрай важко. По-перше, давалася взнаки загальна фізична втома, а по-друге, психологічно вимотав нас увесь перебіг неординарної події. А тут ще й всевидюче око нашої нервової «очільниці», яка відпускала на нашу адресу недвозначні коментарі... Та, слава Богу, мій так і нереалізований «заряд» виявився доброю підмогою в нашій благородній місії під назвою «битва на порятунок». Мій «витязь» таки зміцнів. По-іншому, в принципі-то, і бути не могло...

     Цей приємний факт не міг пройти повз голодний погляд нашої наглядачки. Вона, відштовхнувши від мене Варіку, різко завалила мене, сидячого, на спину на підлогу і, недовго думаючи, перекинула через мене одну ногу. Потім опустившись на коліна і одночасно спритно спіймавши рукою мого ставного «гвардійця», майстерно осідлала його в позі вершниці, різко на «Ньому» заялозивши своїм ще мокрим задом. Це було зроблено блискавично, і я при цьому навіть пискнути не встиг. Спочатку, галопуючи, Герта сперлася руками об настил попереду себе, перебуваючи на мені в похилому положенні. Тут вже мені довелося в чималому ступені оцінити вагу «неоціненого» та непомірного вантажу, який носила ця нещасна за пазухою. Усе її благородне надбання своєю могутньою масою моментом затьмарило мені навколишній світ. Навіть дихати стало проблематично, а по суті, нічим. Тут мені пригадалася фраза: «порятунок потопельників - справа рук самих потопельників». Довелося в терміновому порядку як раз виставити руки в упор у вигляді захисту, відкриваючи своє обличчя, створюючи щілину. Але, найімовірніше, впираючись грудьми в мої тверді долоні, Герта лише крутіше підіймала хвилю свого кайфу, чого зовсім неможливо було сказати про мене, перебуваючого в стані активної оборони. Але дуже скоро, не припиняючи свій забіг, вона відставила руки в упорі назад. І тепер її безрозмірні груди, здобувши повний ступінь свободи та прийшовши в хаотичний рух, розбризкувалися в різні боки. Звичайно, картина переді мною малювалася незрівнянна за своєю неординарною вульгарністю, можна сказати, рідкісна, до того ж естетично непоказна. Але до чого вона мені?

       Я мимоволі прикрив очі, тому і гарячу хвилю свого кайфу в лоні Герти почав ловити цілком відчутно і по вгору зростальній. А сама вона, підстрибуючи на мені своїм чіпким задом, як годиться, вже точно перебувала в польоті, закинувши голову до неба. І, хвала Господу, багато часу на завершальний фурор їй не знадобилося. Як не дивно, вона навіть не закликала на допомогу Варіку, геть забувши про її існування. Ну і, слава Богу! Мабуть, серія благодатних попередніх, один за одним, «припливів», що полонили її, працювала на неї цілком справно.

        Герта раптово і планомірно влетіла у свій астрал...

      Не буду приховувати, зізнаюся, я теж нахапав для себе чимало яскравих «бонусів», що жорстко бешкетували у мені, на завершальній стадії її запаморочливого забігу, але мені все ж таки трішки не вистачило найменшого моменту, щоб, нарешті, і собі спустошитися. А «розрядитися» зовсім було не зайве, бо горезвісна особливість організму не дозволяла мені скинути напругу просто так, само собою. Мій ерективний імпульс таки переплеснув максимальну позначку, зашкаливши, і я увійшов у свій звичайний стабільний сексуальний «клінч». Тепер моєму бідолашному «командору» для розслаблення була потрібна природна стимуляція. І Варіка, безумовно, знала про цю мою особливість, чудово розуміючи мій напружений стан. Але навіть не це було головним для нас саме цю хвилину, а безнапасне завершення загалом «вистави», влаштованої нам Гертою.

        Полетіти-то вона, звісно, полетіла, але, перебуваючи в стадії тимчасової «втрати пульсу», повалившись на мене навпочіпки, буквально придушила мою голову своїм богатирським тілом до помосту веранди.

        І ось тут уже я мало серйозно не задихнувся. Намагаючись скинути з себе важку тушу, навіть задригав ногами. Варіка, побачивши мої нервові конвульсії, одразу ж підскочила до мене на допомогу, і спільними зусиллями ми побороли важке тіло нашої маніячки.

        У той час, як я, лежачи на колишньому місці, добряче приходив до тями, відновлюючи дихання, що похитнулося, «прокинулася» і наша лиха «амазонка». Побачивши явний непотріб у вигляді мого заздрісно невгамовного «командора», готового безпристрасно йти на «повний уперед», Герта «здивувала» нас своєю шляхетністю.

        - Ну що, мадонно, надаю тобі найбільшу честь - довершити «страждання» нашого невтомного «гладіатора». Не соромся, Варварко, сідай верхи на свого «непокірного мустанга» і... галопом, галопом... Ну, загалом, ти й сама чудово знаєш, що треба робити, гадаю, навряд чи варто вчити тебе... Ну... і чого зволікаєш? Ти ж бачиш, «Він» усе ще в дикій готовності! Не варто хлопця засмучувати, тим більше мучити!.. Не бзди, подруго, лови свій кайф! Тітка Герта не жадібна!..

       Варіка, бідолаха, як сиділа, мовчки, поруч зі мною, так і не зрушила з місця, лише потупила погляд.

        Герта підхопилася з помосту і підійшла, нахилившись до Варіки впритул.

       - Варько, я чо-т не зовсім зрозуміла, ти що, зовсім дефективна? Якого ти шаришся ні до місця?! Ти мені що тут... страйк надумала влаштувати?!... Ні, ну ви бачили таку?!... Їй «пінку» зняти пропонують, а вона, пиз*дося хрінова, носом вертить!..

     Варіка від напруження навіть зблідла, але, дивлячись прямо в очі знахабнілій авантюристці, змусила-таки себе тихо признатися.

        - Я... не можу цього зробити, Герто, я ще... недоторкана...

      Німа сцена. У нашої «благодійниці» навіть рот прочинився від подиву. Потім її прорвало.

        - Ха! Лебля*ди мої сизокрилі! Ось не перестаю повторюватися, дивуєте ви мене, і з кожним разом усе більше й більше. Ну, молодняк, даєте ви країні вугілля! Якось не все струнко вкладається у мене в голові... Вже другий рік поспіль бридко перекидаєтеся, обсмоктуючи один одного, де попало, а до реального «проколу» так і не наважилися дотягнутися?!... Так, чи що?!... Ну ви бачили таке?!... От повірити не можу! Не буває такого в природі! Ні, ви, і справді, якісь дефективні, вірно я припустила з самого початку!

    Гаразд, подруго, раз така хрень-мурень... О-кей, звісно, не буду наполягати... Ні, ти мене просто вбила... Ну, ти взагалі-і... блін, та ще мандоліна!.. - вона скосила свій хижий погляд на мій безнадійно незворотний «стійкий елемент». - Та фіг із тобою, чого це я тебе вмовляю, адже в найгіршому разі могла б і губками покректати над своїм суперменом... Але я дівчина не горда... - і тут, ніби з ланцюга зірвавшись, жадібно накинулася на мого «аміго», нещадно втопивши його в безодні свого орала...

        Для мене її «пісня» виявилася недовгою…

        - … Ух-х, лепота-а!... А ти, Славець, виявляється, ще й із вартих заздрості ласощів, до того ж і «повноводний» такий, йо-моє!.. - були перші слова Герти після процедури мого природного «полегшення»; вона, облизуючись, розтирала по обличчю випадкові сліди від мого не слабкого завершального й довго накопичуваного «салюту», потім повернула голову до Варіки. – Зовсім не шкодую, що ти відмовилася посмоктати... Хоча, які твої роки, ще наїсися вдосталь цієї принади, з лишком заповниш втрачене. Все ж таки добряче везуча ти дівка, Варько! Такого справного й невтомного хлопчину собі відірвала!.. То-то, я звернула увагу, з яким апетитом і забійним ентузіазмом ти його облизуєш! А воно того, як виявилося, реально, варте! І я ось, прикинь хрін до носа, зацінила... Повір моєму багаторічному досвіду, знаю, про що говорю. Цього добра за своє життя всякого різного замісу досьорбалася вдосталь. Є з чим порівнювати... От розуму не прикладу, і за що тобі так багато щастя випало!?... Адже коза козою!.. - Герта, нарешті, почала підіймати свої тілеса з помосту.

       «Ні, ну не сволота, ця Герта?! Без своїх злісних образ ну ніяк не може жити...» - прикро подумалося мені.

        Герта, вже стоячи, розминаючи своє міцне тіло, блаженно і до хрускоту в суглобах потягнулася руками до неба.

      - Ех-х, благодать-то яка неземна! Кров так і струмує по тілу!.. Клас! Творити прямо хочеться!.. Але ні, втомилася я трохи емоційно. Піду-но приляжу злегка, душею і тілом примлію... Так би мовити, впаду в мрії в тиші, помедитую...

     «Вже кому і потрібне емоційне розслаблення, так це точно нам! - спустошено подумалося мені. - Та я впевнений, і Варіці ніяк не менше мого, вся спереживалася за мене конкретно!..».

        Але ми, сидячи поряд на помості, в очікуванні якнайшвидшого її відходу лише мовчазно спостерігали за нею, поглядами супроводжуючи останні рухи її постаті.

        Герта, нарешті, по черзі підібрала і, не поспішаючи, натягнула на себе свої «обладунки»: бюстгальтер, труси, блузку і тяжко спустилася зі сходинок вниз. Підійшовши до решти своїх речей на розвилці дерева, статечно причепурилася і в них. Руками скуйовдила подекуди злипле волосся. І вже маючи намір остаточно покинути нас, на прощання сказала якраз саме те, чого ми з нетерпінням очікували від неї найбільше - оголосила фінальний «вирок».

        - Ну що, коханці мої! На превеликий мій подив і, не приховуватиму, задоволення, відпрацювали ви на цілком солідну «четвірку», майже із плюсом. Можна сказати, приємно порадували... Давненько я так не балувалася. Зізнаюся, зовсім не очікувала від вас такої завзятої прудкості. Вік ваш не дуже сприятливий... Але точно перевершили мої очікування! Вам вдалося справити на мене, загалом, найсприятливіше враження. Особливо, Варька, кавалер твій був у ударі! Я оцінила його незвичайні здібності й неабияку старанність. Це було для мене відкриттям. За такого його невеликого «надбання» - і так якісно виступити, це дорого обходиться! Тобі давно варто було б узяти це на озброєння. Але, здається, я вже згадувала про це раніше. Що ж, народ, можете повністю розслабитися і спокійно спати, все буде чікі-пікі! Тітка Герта вміє тримати своє слово, - і, перебуваючи у доброму гуморі, прямо роздобривши на очах, уже відверто умиротвореним тоном вимовила кінцеву фразу. - Коротко кажучи, діти мої, сміливо плодіться і розмножуйтеся й далі в тому ж своєму звичному стилі та дусі! Чао!

        Вона, махнувши на прощання рукою, повернулася і, грузне покрокувавши у напрямку до особняка, скоро зникла за деревами з поля зору.

       Ми ще деякий час просиділи мовчазні, притихлі, серйозні. Над нами все ще витав дух свавільниці Герти. Немов якесь смердюче марево. Тільки через деякий час поступово ми прийшли до остаточних думок, що потрапили в дуже небезпечну халепу, яка багатьма неприємностями нам загрожувала. Але, з іншого боку, це для нас була чудова перевірка на межі сил, солідний індикатор наших потенційних можливостей і, відповідно, здібностей. Цей мій прямий контакт, що трапився поза нашою волею, відкрив для мене нову усвідомлювану сходинку в осягненні чуттєвих основ дорослого інтиму для мене, а для розумниці Варіки дав чергову поживу для роздумів щодо якісного зрушення, яке проситься для «НАШИХ ІГОР». І, загалом, цей випадок спроєктував генеральний напрямок наших майбутніх інтимних стосунків. Колишній їхній примітив у світлі нових чуттєвих відчуттів і вражень, зараз рельєфно позначився. Обидва ми чітко зрозуміли неминуче: попереду, і досить скоро, на нас чекають великі зміни...

       Нарешті, я отримав можливість обійняти Варіку в спокійній обставині. Відразу відчув, що її трусить, як у лихоманці.

       - Сонце моє, мені з приводу всього цього неподобства навіть сказати нічого. Я, чесно кажучи, психологічно вимотаний конкретно. Ця тьотя-мотя Герта - ще той динозавр! Як ти себе відчуваєш після такого відчутного струсу? Щось не дуже подобаєшся ти мені своїм виглядом і станом. Тебе відчутно трясе...

      - Так, Славушику, є трохи. Мабуть, це нервове, сподіваюся, скоро вляжеться. Я за тебе дуже переживала, як ти все винесеш, чи впораєшся?!... Адже основне навантаження лягло на твої плечі. Ненавиджу її, гадину! Але ти розумничка мій! Так гідно тримався перед цією пихатою куркою!.. І я так люблю тебе, рідний мій! Пройде небагато часу, і ми неодмінно забудемо цю безглузду історію, правда ж?! Сподіваюся, у нас не буде більше подібних несподіваних стресів... Вони зовсім ні до чого нам.

       Ця баламутка Герта - ще та хижачка! Ти навіть уявити собі не можеш, наскільки вона підла і підступна! Я-то сто років її знаю, і всі бридкі звички на пам'ять. Ну, і з її героїчним минулим знайома в деталях. Дещо і ти вже дізнався від неї самої, встигла проговоритися. Скажу лише, що вона зараз перейшла в десятий клас. Але настільки порочна, що в напрузі тримає всю школу! І ніхто не може її вгамувати. Уявляєш, ще в сьомому класі мало не половина хлопців-старшокласників пройшли через неї. Вона кидалася на них як маніячка! Просто дикий жах! І це крім цілої армії випадкових і навіть дорослих мужиків. Вона не гребувала ніким. Її нестримно розвозить на секс! І нам ще, вважаю, дуже пощастило. Ми, слава Богу, досить легко відбулися від неї! Ось тільки такий паршивий осад залишила після себе! Просто кошмарна мана суцільна!.. Ну добре, ми переживемо це непорозуміння. Не треба тільки згадувати й зациклюватися на ньому... Найголовніше - все потворне для нас залишилося позаду, у минулому! Усе, Славушику, швидше забути! Забути! Забути, як кошмарний сон!

        І ми, міцно обійнявшись, застигли в глибокому поцілунку...

      ... Наступного дня в обідній час Варіка зателефонувала мені та вкрадливим голосом буквально прошепотіла в телефонну слухавку.

        - Славушику, сьогодні тобі краще не показуватися поблизу мого будинку! І дзвонити теж... І взагалі нам не варто поки що зустрічатися... - занепокоєно проговорила моя кохана.

        - А що сталося, сонце моє? - стрепенувся я.

        - Герта серйозно тобою зацікавилася, уявляєш, натякала на продовження «вистави». Каже, ти їй дуже сподобався, зараза така!.. Але я їй сказала, що ти поїхав із батьками на відпочинок на Арабатку, і тебе ще довго не буде в місті. Вона чимало журилася, а зараз перебуває в огидному настрої... Просто рве і метає!..

        - От же ж яка коза злоє*буча!.. Так а, може, тоді ти сама ввечері вискочиш у місто, на побачення до мене? Перетнулися б де-небудь у центрі, просто трохи погуляли б...

        - Ні, любий, не вийде такий варіант, вона очей з мене не зводить. Може й простежити ненароком... Боюся, якщо засіче удвох, нам буде тільки гірше. За нею не заіржавіє...

        - От мерзота! Чорт, жалість-то яка!..

        - Потерпимо, рідний, до завтра. Вони ніби як їхати збираються...

        Герта з батьком поїхали лише на другий день. Але більше ми про Герту не згадували. Взагалі геть забули про неї. Начебто в нашому житті не було її зовсім, й нічого не було… А настільки милі нашим люблячим серцям чарівні пустотливі «НАШІ ІГРИ» щасливо продовжилися для нас у колишньому і давно традиційно звичному і бажаному для нас ключі...

                         Продовження в Главі 9………..