Мореас Фрост

                              Т Р И Л О Г І Я   «М О Р Е Х О Д К А»

                                     «Нехай загине вся імперія,

                                                                            для мене ти - весь світ»

                                     (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                               Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

                     Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ СТРАСТІ (перехідного віку)

    Без сумніву, від своєї надзвичайно неординарної Варіки у

Головного Героя, захоплювало дух, запаморочувало голову.

Втім, як і у неї - з ним. З перших хвилин їхнього феєричного

знайомства вона легко полонила його не тільки безмежною

щирістю і незрівнянною чарівністю, але і неперевершеними

якостями свого характеру. І це анітрохи не дивило. Бо їхнім

бажаним балом правила, навіки полонив юні душі, Безмірна

і Всепоглинаюча Любов! Уже до їх 12-річного віку такі жадані

і важливі інтимні контакти занурилися в неймовірно глибоку

стадію. А що вже говорити, коли Герої перебували на підході

до своїх 13?!...

                                   Глава 7. «НАШІ ІГРИ»

                           Частина 1. «Солодкі» Тайни

       Серед багатьох ще по-дитячому незграбних, «плоских» ровесниць, які ще не оформилися, у свої 12 років Варіка приємно вигідно вирізнялася апетитними дівочими формами, які явно помітно і спокусливо почали округлятися. Ну, а до 13-и років і поготів уже було на чому оку зупинитися, і не те що моєму, а досить досвідченому поціновувачу дівочої краси. Що тут ще скажеш? Ми з нею перебували в самому апогеї періоду - найцікавішого і «стражденного» - підліткового віку, що найбільш інтригує.

       У Варіки давно вже почалися ті самі, таємничі трансформації в організмі - чарівне перетворення дівчинки-підлітка на повноцінну дівчину. Я на власні очі зі щирим інтересом і душевним трепетом спостерігав за всіма зворушливими змінами в її шалено обожнюваному мною й неймовірно бажаному, чудовому юному тілі в часі. Як міцніли і нестримно наливалися соком її зворушливо чарівні, пружні, оксамитові білосніжні грудки, вершини яких пекуче контрастно обрамлялися злегка набряклими рожевими кружечками з намистинками таких самих рожевих сосків на них. Як поступово встелявся м'яким шовковистим пушком чарівливий горбик узлісся її поки ще такого маленького і ніжного «заповітного» місця, як починали помітно округлятися хвильні вигини її гнучкої талії та апетитних, витончених стегон.

       Ми вже давно нічого не приховували один від одного. І абсолютно одне одного не соромилися. Нашою найбажанішою формою одягу була (звісно, коли погода сприяла) - бути зовсім без одягу. Ми собі дозволяли робити все, що нам хотілося: де завгодно себе торкатися і гладити, допитливо, у всіх подробицях розглядати одне одного. У нас абсолютно не було заборонених зон на тілі. Я давно детально вивчив усі родимки на шалено спокусливому тілі Варіки, навіть у найпікантніших його місцях, лише від думки про які кров починала шалено вирувати й нестримно припливати до всіх мислимих і немислимих частин мого тіла та примушувала невблаганно, у скаженому ритмі калатати серце в грудях. Мої багаторазові, скоро відновлювані ерекції (ще б пак!) з подальшими за ними «вибухами» (ну куди ж тут без них?!) вкрай тішили її, викликали у неї бурхливий, непідробний, радісний захват. При цьому Варіка «заводилася» ще більше. Вона щоразу відчувала те ж саме, що і я. Тут ми з нею були гранично схожі. Обидва на рідкість легко, з півоберта, збуджувалися і практично одночасно, в унісон, «втомлювалися». Дивовижно приголомшлива ідилія!

     Наші ласки теж не знали жодних меж. Іноді, якщо час, навколишнє оточення й умови погоди дозволяли (наші «любовні» альтанки, на превеликий наш жаль, були напіввідкритими, літніми), я заціловував Варику від голови до самих кінчиків пальців на її ногах, із неприхованим задоволенням спостерігаючи за зростальними змінами її стану й емоцій. Це завжди було апофеозом «НАШИХ ІГОР», коли ми отримували від них усе, що нам було треба на той момент.

       Після наших спільних довгогральних «розпалених» поцілунків, коли на її прохання, я приспускався нижче і губами та язиком торкався її набряклих від збудження сосків, пестючи їх та легенько покусуючи, Варіка лише починала глибоко і чуттєво дихати. Коли приспускався нижче - до чарівної малесенької раковинки її пупка - вона, мабуть, усвідомлено передчуваючи та смакуючи подальші сильніші відчуття, до глибоких млосних вдихів додавала ще й короткі схлипування. Коли ж нарешті припадав ще нижче - до її дивовижних, напружених в очікуванні стегон, заклично розкритих мені назустріч із нетерплячою гостинністю й пробігав, злегка затримавшись на ньому, дбайливо укритий легкими, ефірними, м'якими волосками щільний горбик лобка, за яким хитро причаївся її ніжна рожева «квітка», що розпустилася і закликала до себе Знайшовши її, пригорнувшись до неї губами і язиком, жадібно впивався в неї. Тоді Варіка чіпко обхоплювала мою невтомну голову руками, пристрасно притискаючи її до свого заповітного місця, що «гаряче палало», ритмічно подаючись усім тілом назустріч кожному новому моєму поцілунку, і починала просто стогнати в такт їм, і все гучніше, гучніше і гучніше...

     Але ось, здригнувшись усім тілом, вона, нарешті, покірно затихала, водночас стрімко обвивши й стиснувши мою багатостраждальну голову своїми напрочуд сильними стегнами, і, так і не забираючи рук від моєї трудівниці-голови, лише ще певний час глибоко дихала, відходячи від круговерті всепоглинущої «припливної хвилі». Водночас досягнувши вершини бажаного «піку», розслабившись, нарешті вивільняла мене зі свого чарівного «полону». При цьому, як і раніше, залишалася нерухомо лежати з широко розкритими стегнами, розкинутими в боки руками та закинутою головою з чарівним німбом розкиданого навколо пухнастим віялом довгого розкішного волосся, безтурботно та безсоромно розпластана на підлозі альтанки, ніби по вінця наповнюючи себе енергією космосу...

      Це було найяскравіше, запаморочливе видовище для моєї неймовірно люблячої натури. У такі надзвичайно бентежливі хвилини я просто не міг байдуже дивитися на Варіку. Не відриваючи погляду, з розчуленням споглядав усі її дівочі принади й насолоджувався милуванням усією нею: вічною її ранковою свіжістю і досконалою, неземною красою, тим щасливим, милостивим, умиротвореним виразом її обличчя й чарівних очей. І серце моє від такого ж непомірного щастя, що цілком переповнювало мене, давно вирвавшись з моїх грудей на волю, витало в цей час десь дуже високо в небі, за хмарами. Так, у ці хвилини я був щасливий не менше за неї.

      Я дуже швидко навчився тонко її відчувати. Тому в ці моменти я не заважав їй. Лише мовчки сидів поблизу, не маючи снаги відвести від неї свого зачарованого закоханого погляду, і терпляче чекав, коли, нарешті, вона виявить схильність проявити найближчі «ознаки життя». Я намагався давати їй повну можливість цілком і остаточно насититися випробуваними відчуттями й почуттями, розмірено, не кваплячись, наповнитися ними, повністю оговтатися, опанувати себе.

       Варіка дуже цінувала в мені цю чуйність і мій природний такт, бо й сама була від природи тонкою і чутливою і завжди була мені безмежно вдячна за це. Вона чудово розуміла, що навчити цьому або якось виростити штучно, чи в когось їх запозичити, чи перейняти, неможливо. Або вони в людині є, природні, закладені згори ще при народженні, або їх зовсім немає.

    - Мій улюблений Славушик! - нарешті чую рідний дивовижний, ангельський, срібний голосок і бачу, як її руки тягнуться до мене. - Ну де ж ти?.. Іди скоріш сюди, мій хороший, мій славний, приляж зі мною. Я дуже хочу, просто жадаю обійняти тебе, коханий мій!..

       І мене, звісно ж, не треба було кликати двічі. Я тільки цього й очікував. Я давно вже знав свою Варіку, і мені навіть здавалося, не гірше за самого себе. З радістю знову кидався до неї, в її бажані закличні обійми, з новим припливом сил і нескінченним запасом ніжних почуттів.

      - Мій ласкавий, ніжний, чуйний... - вона проникливо цілує мене після кожного слова, після кожної сказаної фрази. - Я так боюся, що коли-небудь збожеволію від тебе! Дорогий мій, яка ж я щаслива, що ти є в мене!.. Ти собі навіть не уявляєш! Мені здається, що я - найщасливіша на світі! Але, коли ми ось так близько, поруч, і я можу у будь-який момент обійняти тебе, то стаю ще щасливішою!..

      І тепер уже вона починає підбиратися до мого самотнього «принца». Наставала черга і для нього отримувати свою порцію незрівнянних нудотних ласок.

       - Де він, мій бажаний, солоденький соколик? Дай же мені його скоріше! Варюшка шалено скучила за своїм улюбленим вихованцем...

      Її зухвалі моторні вуста, дориваючись нарешті до мого «красеня», що давно зачекався, ніжною пеленою огортали його зміцніле «тіло», з перших же миттєвостей забираючи мене в піднебесся. І все!.. я лечу в некерованому захватному польоті, у шаленому вирі всепоглинущої пристрасті.

        Що стосувалося мене, то після «НАШИХ ІГОР» емоційно я відновлювався набагато простіше, ніж Варіка, і досить швидко, обходився без довгих «охолоджень» і «зайвих переживань». Просто перебував у невимовній ейфорії приємності й умиротворення.

    Потім, ще деякий час відпочиваючи, ми мовчки лежали удвох, обійнявшись, немов два безкрилих бездиханних ангели, взаємно вбираючи в себе флюїди безмежної ніжності один до одного і невидимі гормони щастя... Нам не потрібні були слова!

       Спочатку, ще на «зорі» наших інтимних зустрічей, я дещо насторожено сприймав усі її нові (вже давно зрозуміло!) солодкі звуки, що вперше з'являлися, думаючи, що завдаю їй болю або незручності. Але незабаром я все зрозумів правильно. Я виявився дуже здібним, терплячим і вкрай старанним її учнем. Їй же зі мною було, не в приклад, значно простіше. Ясна річ, мене вже точно не мало сенсу облизувати з ніг до голови. Я як сірник «загорявся» не те, що від вигляду її апетитних, чарівних принад. Часом мені було достатньо лише одного її погляду. Та що там казати, я, коли перебував із нею поруч, був постійно в стані напівзбудження. Воно покидало мене тільки після «НАШИХ ІГОР», і то зовсім ненадовго. Але і для мене Варіка примудрялася проявляти всілякі свої творчі дива. Коли ми бували разом самі, нам було дуже навіть не нудно!

       Моє ласкаве янголятко було воістину нестримним і невситимим у проявах своєї невгамовної пристрасті. Але, оскільки і я виявився теж їй до пари, ми обидва були невтомні в заняттях нашими улюбленими любовними справами. Спочатку, з незвички, від таких непомірних за інтенсивністю навантажень на мій ще ранній, незміцнілий організм, боліло все тіло, не кажучи вже про низ живота і мій не в міру багатостраждальний любовний «апарат». Це як горезвісний ефект звичайної неминучої кріпатури м'язів у спортсменів-початківців, які різко входять у тренувальний процес. Згодом організм потихеньку пристосовується, і больові відчуття зникають. Ось і я дуже скоро звик до наших амурних напруг - багаторазові систематичні тренування справно робили свою добру справу. Почувався чудово, на постійному підйомі, в прямому і переносному сенсі, і перебував, що називається, напоготові до будь-яких чергових планових і незапланованих любовних подвигів. А якщо точніше, то буквально знемагав від нетерпіння, чекаючи на чергову можливість тісного дотику зі своєю сексуальною «пустункою».

        Що ж стосувалося Варіки, то вона, як то кажуть, цвіла й пахла. Їй ці наші незрівнянні «вправи» тільки на користь ішли - як вона стверджувала, покращували її життєвий тонус і самопочуття, підіймали настрій. Та я й сам, спостерігаючи щодня за поведінкою Варіки, мав щастя не раз у цьому переконатися.

       А тут вона сама несподівано нагадала мені нашу колишню розмову про лікувальні властивості чоловічого специфічного «продукту», навіть дещо мене збентежила запитанням.

       - Ти пам'ятаєш, Славушику, як на самому початку наших славних «ігор» ти скептично відреагував на прийняття мною твого дивовижного «бальзаму»?

       - Та вже, як тут не пам'ятати про таке важливе явище в наших близьких стосунках?!... Відтоді у нас «Це» стало звичною справою, можна сказати, «обов'язковою програмою». Але чому ти несподівано згадала про той момент? - здивувався я.

       - Знаєш, любий, я вже давно спостерігаю за собою, за своїм внутрішнім станом і прислухаюся до реакцій організму. Так от, милий мій Славушику, хочу тобі урочисто зізнатися, а ще й зайвий раз потішити та водночас тобі подякувати. Так, з того першого дня, коли я почала регулярно вживати твій по-справжньому лікувальний «продукт», то начебто воскресла, немов заново народилася! Я давно настільки чудово не почувалася, як тепер! І це все завдяки твоєму чудотворному «еліксиру»! Я тоді наче відчувала, що «він» - це саме те, що моєму організмові було потрібно, та сама відсутня ланка, ключ до мого життєвого тонусу! І, не передати, як це мене окрилює! Так-то, дружечок мій!..

    Укотре я отримав нагоду переконатися в рідкісній і непохитній проникливості й передбачуваності моєї ненаглядної Варіки.

       Іноді я їй диву давався! Як вона, така тендітна, юна, все це витримувала невтомно, звідки сили черпала?!… І якщо на початку нашого любовного шляху ми зустрічалися хоч і регулярно, але не настільки часто, то вже до 13-річного віку «НАШІ ІГРИ» захопили нас настільки, що ми буквально заповнювали ними весь свій вільний час. Зрозуміло, не кожен божий день. Цього у нас за всього нашого прагнення виходити не могло через різного роду обставини. Але тим привабливіше і бажаніше, а головне, абсолютно не передбачуваніше після певної перерви видавалася наша чергова довгоочікувана довга «солодка» зустріч. Адже ми практично весь наш час жили «Цим», передчували «Це», не могли без «Цього» обходитися. «Це» було для нас як ковток цілющого повітря, як наркотик - все хочеться і хочеться чергової дози.

       Що найцікавіше - ми ніколи не вважали «НАШІ ІГРИ» чимось ганебним, брудним, порочним або злочинним. Це було для нас природним. Таким же природним, як їжа, навчання або сон. А вже моральний аспект для нас двох не стояв ну жодним чином! Це були винятково наші з Варікою спільні СОЛОДКІ ТАЙНИ! І тільки! І ніхто, крім нас самих, не смів у них вкрадатися!!!