Мореас Фрост

                                    Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                                                      «Нехай загине вся імперія,

                                                                                               для мене ти - весь світ»

                                                       (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                                       Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

                            БЕЗТУРБОТНЕ ДИТИНСТВО («пустотливе»)

                              Глава 3. ГЛИБИННІ ВИТОКИ ЛЮБОВІ

                             Частина 1. Спогад I. Наївно Дитячий

    Скільки себе пам'ятаю, з самого раннього дитинства я завжди був надзвичайно влюбливий і надмірно велелюбний. Можна сміливо сказати, ріс сексуально стурбованим, але вкрай сором'язливим у плані стосунків із протилежною статтю, тим паче у вираженні почуттів у самих любовних стосунках. Зате завжди був готовий в ім'я любові на будь-які найбезрозсудніші вчинки. Пам'ятаю, як зараз, хоч це було настільки давно, мені тоді не було й восьми років, такий свій вкрай ранній любовний порив.

       У той період часу ми нещодавно переїхали сім'єю в місто Болград Одеської області. Після першого класу батьки відправили мене на відпочинок у піонерський табір на березі мальовничого озера Ялпуг. Це було не дуже далеко від міста, але й не те щоб близько. Чи не з першого дня перебування в нашому загоні, а він був наймолодшим у таборі, мені ну дуже-дуже сподобалася одна дівчинка. Щоправда, зараз уже не можу пригадати її імені. З блакитними очима, довгим прямим світлим волоссям, з милим ляльковим личком. Трохи нижча за мене зростом, але вся ладненька і струнка. Вона до такої міри одразу мені сподобалася, що я потайки, ховаючись, мало не постійно ходив за нею по п'ятах, аби тільки бачити її. Думав про неї безперестанку. Однак не міг змусити себе підійти до неї та заговорити, не наважувався, боявся. Ще більше боявся, що вона після моїх несподіваних, але зухвалих зізнань у коханні, вважатиме їх недоречними, недолугими та дурними, коротко кажучи, не зрозуміє мене і відкине.

       Одного разу мені дивовижним чином пощастило побачити її голенькою. Точніше, в одному пікантному моменті, коли, гуляючи біля озера з подружкою, вони на пару справляли нужду під кущиком. Я перебував усього за якихось півтора метра від них, за сусіднім кущиком навпроти, і в цілковитому сум'ятті та із завмиранням серця милувався цією грандіозною, «барвистою», животрепетною картиною, яка безмежно мене заворожувала. Вони не могли мене бачити крізь густу листву, але переді мною були, як на долоні.

       Нічого не підозрюючи, піднявши подоли своїх спідничок і затиснувши їх підборіддями, щоб не заважали, вони, продовжуючи весело гомоніти, грайливо приспустили трусики, оголивши при цьому свої передні місця прямо навпроти моїх вирячених очей, і дружно присіли під кущем. «Вони» в них виглядали абсолютно біленькими й чистенькими, іще, зрозуміло, без обрамлення волосинок на них, не як на тих пам'ятних журнальних «картинках» із дорослими оголеними дівчатами з іще незабутих часів мого не такого давнього німецького життя, і своїм зовнішнім виглядом здавалися схожими на преміленькі, апетитні пельмешки. «Журчачи», вони весело продовжували про щось своє розмовляти, хихикаючи. Але я не намагався прислухатися до їхньої розмови. У той момент я був не в змозі щось чути. Всіма очима витріщаючись, зосереджено і заворожено розглядав, як виходять обидві цівки з їхніх сокровенних місць, відчайдушно намагаючись вловити, звідки ж конкретно вони виливаються? Але так до кінця і не зумів з'ясувати...

       ... Зробивши добру справу і привівши себе до ладу, дівчатка потягнулися прогулюватися далі. Я ж довго ще не міг рухатися, залишався лежати на своєму «таємному» місці, весь відверто змоклий у прямому сенсі. Так уперше я наочно познайомився з головним жіночим «секретом» на стороні. Свою надто вже малолітню сестру я тоді зовсім не брав до уваги.

       Ближче до кінця нашої зміни, на одній із вечірніх «лінійок» (а вже почали сутінки згущуватися), так сталося, що ми стояли, як ніколи, близько один до одного: вона - у першій шерензі, а я - прямо за нею, позаду - у другій.

    Я просто «тонув», розчинявся в її такій близькій присутності. Стояв, схиливши свою голову якомога ближче до неї, відчайдушно і з внутрішнім хвилюванням вдихаючи квітковий аромат її тіла і запах полину від волосся. Моє ж грішне тіло кинуло в жорстокий жар. Усе навколо перестало існувати й мати значення для мене. Я нічого не міг із собою вдіяти, повновладно підкорившись своєму чуттєвому світу. Одночасно в моїй витонченій уяві виникла і, барвисто окреслившись, зрадницьки засвербіла та недавня животрепетна швидкоплинна картинка біля озера. Мій жвавий збожеволілий «герой», звісно ж, не витримавши такого тяжкого для себе «випробування», по-героїчному повстав із глибин моїх шортів, набряк, вставши сторчма, відчайдушно і наполегливо рвався назовні. Вона стояла настільки близько, що мені в цей момент здавалося, що я ось-ось помру, якщо щось не зміниться в цій ситуації або якщо терміново щось не створю.

       І тут я не втримався, мене «понесло». Не відчуваючи себе, мимоволі потягнувся до неї та, зробивши півкроку вперед, притулившись до її спинки впритул, обома руками міцно прихопивши, притиснув її до себе, водночас із силою впираючись вістрям свого відстовбурченого твердого «дротика» в її м'яке місце, і, схиливши трохи набік голову, поцілував її в щічку. Але мені здалося, що цього мізерно мало (апетит розігрався!). Тому, продовжуючи утримувати її у своїх чіпких обіймах, до першого - додав ще й два поцілунки в її милу бажану шийку, що виявилася настільки досяжною. Ймовірно, впавши в заціпеніння, вона не встигла нічого до пуття збагнути, навіть не чинила опору, навіть не пробувала вирватися з моїх обіймів.

        Здавалося б, абсолютно невинне дійство... І, можливо, все і пройшло б для нас більш-менш гладко, хоча нас встигли помітити сусіди: до мене донеслися бурмотіння і смішки ровесників, що поруч із нами, кого я і близько до серця не думав брати. Але все ж свідки були ошелешені, зокрема й об'єкт мого пристрасного обожнювання. Нарешті, прийшовши до тями, вона в сум'ятті повернулася до мене, втупившись округлими очима. Вона й гадки не мала, наскільки вона може комусь подобатися і бути небайдужою. Тим більше абсолютно не знала, як поводитися за таких неординарних делікатних обставин. Мабуть, зрештою не знайшла нічого кращого, як прорватися крізь уже нестрункі шеренги розвеселеного народу і втекти, сховавшись геть від ганебних насмішок у спальному корпусі. Але це вона зробила трохи пізніше...

       Треба ж тому було трапитися, що, на наше лихо, саме в той делікатний момент повз нас проходила якась дуже вже зірка вихователька, в якої очі ледь не на лоб полізли від вигляду «такого кричущого блюзнірства», та ще й коли?!... І до того ж де саме?!.. Це ж прямо на урочистій «лінійці!»… І гаразд би в якомусь старшому загоні, а то ж - у наймолодшому!.. НП, однозначно! Ми мимоволі опинилися в самому центрі подій проведеного заходу, який дуже швидко зім'явся і замкнувся винятково на наших бідолашних персонах.

        Нас обох без жодних церемоній буквально виволокли зі строю і на очах у всього натовпу, який розвеселився і куражився (адже натовпу тільки привід дай!), почали соромити та вичитувати за нечувано огидну і неналежно аморальну поведінку. І добре б ще, якби одного мене, явно «винного». Але вона-то тут до чого?! А так, дуже навіть «педагогічно» все виглядало!.. Ось тут-то, не витримавши ідіотського ставлення і публічного приниження, вона відверто розридалася. Потім наскільки могла швидко ретирувалася.

       Але мою екзекуцію було продовжено. Весь табір, остаточно забувши про «патріотичні пориви» такого «життєво важливого і відповідального» заходу, повністю перемикнувся на «мій» інцидент. «Лінійка» явно не задалася, щойно розпочавшись, була остаточно й однозначно зірвана. Натовп гудів, наче бджолиний вулик, зі смаком обговорюючи переданий з вуст у вуста настільки пікантний випадок із малолітками.

       Однак у той момент, стоячи «розіп'ятим» перед усіма на плацу, я погано розумів, чого від мене хочуть, що відбувається, що конкретно такого огидного й ганебного мені інкримінують? Тепер мені було байдуже, що скажуть і яких заходів вживе до мене керівництво табору, і як дивитимуться на мене співтовариші. Я весь час думав про неї, як вона там одна, як себе почиває, як мені її знайти й заспокоїти і яким чином виправити ситуацію?

     Уже на подальших розбираннях у начальства табору я просто сказав правду: «Зробив те, чого не міг не зробити, неодмінно мав зробити! Вже дуже дівчинка ця подобалася мені! Ось тільки дівчинку дуже шкода. За що її так?! У чому її провина?!...». Чим ще більше підлив олії у вогонь загального дорослого обурення, що бурхливо розігрався: «От же який настирливий! Ще й провини ніякої не хоче за собою визнавати! Яке нахабство! Яка неприкрита ганьба!..».

     Наступного дня за мною приїхали батьки й забрали додому. Мене до дівчинки так і не допустили, хоч я дуже просив. А так хотілося пожаліти її та попросити вибачення. Нас ізолювали одне від одного. Її відвезли додому трохи раніше в той же день, що і мене.