Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІІ. БЕНТЕЖНА ЮНІСТЬ (шалена)
Надані самим собі, Герої з неабияким натхненням й
цілеспрямовано, з максимальною користю для «тіла»
намагаються використати надану їм можливість. Та й
попереду у них ще цілий день і одна ніч. Адже хтозна,
а раптом спільними зусиллями вони зможуть змінити
на краще інтимний стан нещасливої Варіки?.. Авжеж
пора б уже!.. У будь-якому разі оптимізму їм обом не
позичати!
Розділ 20. «ВИГНАННЯ ДЕМОНА З ВОЛОДІНЬ РАЮ»
Частина 3. Полуничне Кохання
... За кілька годин я вже розливав моє знамените вино в найкрасивіші фужери Варіки. Це був старовинний бабусин кришталь. У цих антикварних фужерах вино заіскрилося і заграло ще більш «живими» фарбами. Воно, вивільнившись з полону вмістилища, де незаслужено томилося, починало жити своїм справжнім життям - буквально насичувало всю кімнату своїм незрівнянним п'янким, запашним ароматом. Цей запах можна було сміливо назвати «Фантазія Кохання».
Наш столик вирізнявся своєю вишуканою лаконічністю. Лише парочка легких овочевих салатиків і фруктове асорті. Але на столі в кухні ще остигала відварена картопелька з олією, а з дому я відхопив кілька смажених маминих котлеток. Усе це зрештою спритно перекочувало в кімнату до наших скромних салатиків. Ще Варіка витягнула зі своїх старих запасів баночку ароматних шпротів. Їжа наполегливо благала нас не відкладати далі приємну процедуру поглинання цього скромного натюрморту. У нас і в думках не було противитися цьому.
Ми сіли за невеликий столик навпроти один одного. Підняли наші фужери. Цього разу Варіка викликалася проголосити тост. Їй уже не терпілося скуштувати знатний напій, що так сподобався їй минулого разу, на пікніку.
- Коханий мій, піднімімо наші фужерики з цим божественним нектаром за нас із тобою, щоб жодні найпохмуріші життєві обставини не зуміли забруднити й навіть кинути тінь на наше з тобою безмежне й вічне ВЕЛИКЕ КОХАННЯ! За тебе, любов моя!
- За тебе, моя кохана! - ми «цокнулися» фужерами, і бенкет почався...
... На вулиці помітно потемнішало. Ми невблаганно наближалися до важливого для нас, пікантного, кульмінаційного моменту. Я давно болісно знемагав у передчутті майбутнього, гарно нам знайомого в нюансах сеансу «вигнання злого духа». І вже був гранично відверто заряджений на подвиги. Ми на той час злегка захмеліли, хоча вино було спито лише наполовину. Цікава в нього була властивість, можна сказати, дивовижна. Воно тримало організм у якомусь надзвичайно стійкому, шикарному тонусі, не валячи його з ніг, а діяло на стабільно визначеному, шалено комфортному рівні, але доволі довго в часі. Причому кров розігрівало ґрунтовно. Дійсно, істинний любовний еліксир! А тому і настрій наш виявився найбільш бойовий.
... Нарешті настав час, і Варіка, взявши мене за руку, урочисто ввела до своєї «свята святих» - спальної кімнати. Вона, мабуть, заздалегідь до всього приготувалася. Відкинуте нею вбік покривало, оголивши лячну неприродну білизну простирадл, застало мене дещо зненацька, водночас надавши мені відчуття новизни та відповідальності майбутнього дійства. Ще жодного разу нам не доводилося займатися коханням у настільки ідеально вишуканих, можна сказати, помпезних умовах. У мене вихором пронеслися в голові всі наші незабутні літні альтанки, шкільні та морські «пригоди» з їхнім супутнім ненав'язливим, не упередженим, не претензійним «сервісом». Я навіть завмер на місці, не знаходячи слів, лише висловив побоювання.
- Сонце моє, ми ж можемо забруднити ці чудові простирадла...
На що Варіка, з властивою їй елегантністю, помпезно проголосила.
- Дорогий, вони для того й призначені, щоб кропити їх нашою Любов’ю! Коханий, я хочу сама роздягнути тебе, дозволь мені зробити це...
«Боже мій, вона ще й питає!..».
- Звичайно ж, рідна, які можуть бути заперечення?!...
Ми повільно і чуттєво роздягали одне одного, ласкаво торкаючись і ніжно цілуючи одне одного в ділянки тіла, які поступово позбувалися одягу і оголювалися... До цього часу мій відверто «нескромний аміго» в передчутті майбутньої супер діяльності встиг випустити свій перший «дух», перебуваючи, м'яко кажучи, в дещо «непридатному», пониклому стані. Але, в міру нашого взаємного викривального ритуалу, чергова «приливна хвиля», що формувалася десь у глибинах мого заводного, безперебійного організму, вже почала свій «праведний» рух, наростаючи з кожною хвилиною. Варіка, опустившись на коліна і не чекаючи мого остаточного ерективного імпульсу, цілком захопила і стиснула «Його» своїм божественно ласкавим, чіпким і слизьким любовним «кільцем» своїх непередавано нудотних, оксамитових губ...
«Ах, як дивовижно віртуозно виходить у неї гра на моєму «натхненному інструменті»! Як разюче тонко відчуває вона його найніжніші струни! Моя неповторна спокусниця, моя кохана Варіка!» - підносилися вгору мої одухотворені нею думки.
Ніжний оксамит її непосидючих, пухкеньких, чарівних губок і невгамовний шовковий язичок вивертали з тенет мого розпаленого організму невимовно глибинні, неймовірні почуття ейфорії! То вона ніжно обходилася на самій його верхівці, то, чіпко обвивши пелюстками пустотливих губ і запаморочливо ковзаючи по «Ньому», жадібно приймала в саму безодню своїх щільних «пекучих надр». Боже, як же неймовірно казково вона це творила!..
... Залишалося здійснити головне наше «ритуальне» дійство.
За ніч нам вдалося двічі «поганяти злого духа». І щоразу я неодмінно залишав «сліди» в її нещасній, знедоленій і понурій «заповітній квітці», що давно чекала на бажане «пробудження». Варіці довелося двічі за ніч міняти постільну білизну.
На ранок, прокинувшись, я виявив відсутність коханої поруч із собою в ліжку, але зате приглушено почув віддалені звуки життя, що долинали з-за щільно зачинених дверей кімнати. Одягнувши штани, я не знайшов на місці своєї сорочки. Проходячи повз двірний проріз кухні до туалету у ванній кімнаті й помітивши Варіку, на хвилинку призупинився, мимоволі нею замилувавшись. Вона готувала нам сніданок. Не помічаючи мене, з чарівним азартом напівголосно муркочучи якусь мелодію, до того ж манірно злегка пританцьовуючи, Варіка пурхала біля плити, немов бджілка на квітковій клумбі. І була вона майже голенькою, якщо не брати до уваги капців - на ногах, а на тілі - моєї сорочки, застебнутої лише на один середній ґудзик. Та ледь-ледь прикривала її дивовижні білесенькі бадьорі, шалені грудки, які під час її частих, рвучких рухів порою по черзі норовисто вислизали з-за стулок сорочки, але невдовзі знову, злякано ховаючись, занурювали в них. Сорочка виявилася закороткою, з превеликою натяжкою прикриваючи її чарівний «трикутничок» спереду і чарівну попку ззаду. Однак, коли їй іноді доводилося злегка підіймати руку, щоб дотягнутися до шафок, ще й підводитися навшпиньки, сорочка на ній, високо задираючись, миттєво відкривала все, що було настільки неймовірно дорогим для мене. При цьому її довге пишне волосся, нашвидкуруч зібране ззаду воєдино в пишний хвіст і затиснуте звичайною гумкою ближче до серединної їхньої частини, значно перекриваючи знизу за довжиною сорочку, весело й невимушено сновигало під час її різких рухів туди-сюди, то єдиним снопом хвацько перекидаючись з одного боку на інший, то відверто лягаючи усім масивом просто на її пишний чарівний зад, розбризкуючись на ньому, вкриваючи його повністю.
«Ось так би стояв усе своє життя і невідривно дивився на неї!» - ласкавим трепетом відлунило в моєму завороженому організмі.
Однак миттєві «справи», що не терплять зволікань, кликали мене до речей більш приземлених. Так і не «виявивши» відразу своєї присутності, зайшовши до ванної, трошки здивувався. Виявилося, вона ще встигла і дрова в «титані» розпалити, щоб нам як слід покупатися. Пізно ввечері ми так і не змусили себе подвигнути на такий «подвиг», а потім, зрозуміло, втомилися і забулися сном.
Завершивши свої скромні справи, а заодно від душі «поласувавши» зубною пастою (щітку взяти з собою розуму не вистачило!), пішов знову здійснювати справи споглядальні. Вона з тим самим азартом і старанністю, продовжуючи муркотіти якийсь шлягерок, як і раніше, мене не помічала. Ще трохи помилувавшись, я все-таки зважився, нарешті, порушити її безтурботний спокій, озвучивши вголос ту саму, свою сакраментальну фразу.
- Кохана ось так би стояв усе своє життя і витріщався на тебе! І нічого більше мені б було не потрібно! - потім, уже підходячи до неї, притиснувши до себе й цілуючи, уточнив. - Поки що не потрібно!..
- І скільки ж довго тривав сеанс вуаєризму, у сенсі споглядання, у мого потворного хлопчиська? - ласкаво-ігриво запитала моя ненаглядна малеча, нарешті, відірвавшись від моїх наполегливих губ, одночасно марно намагаючись сховати пухкеньку грудку, що ненароком вискочила зі своєї недозволенно привільної для неї норки. Але поки вона справлялася з однією, на видноті опинилася інша, не менш апетитна.
Ми стояли один навпроти одного: я - обхопивши її за талію, вона - злегка відсторонившись, з ложкою, якою до цього помішувала їжу, в одній руці й кухонним рушником - в іншій, і даремно намагаючись поправити сорочку, яка з'їхала з неї убік.
- Досить довго, люба, щоб страшенно зголодніти і негайно з'їсти її! - з цими словами я, приловчившись, заловив губами її приємно «соковитий плід», що вкотре висковзнув на волю, за сосок, злегка погравши ним зубами.
- Славушику, миленький, у мене ж зараз тут усе пригорить, поки ти будеш гризти мене! Відпускай зараз же, противний хлопчисько!
- Гаразд, тоді ми будемо шукати іншу твою «больову» точку... Ось вона, ура, знайшов! Так напрочуд швидко!..
І я опустився на коліна позаду неї. Поки вона, скориставшись даним мною перепочинком, продовжила щось там квапливо помішувати на плиті, я жваво напав на її дивовижну попку, яка вчасно оголилася, приминаючи її руками, цілуючи та смачно облизуючи, як блудний котяра, що нарвався на дармову сметану.
- Ну, Славушику, який же ти в мене «запальний»! Невже тобі нічки було мало? Я ж так старалася тобі максимально догодити!..
- Люба, то було вночі, а от зараз ну просто критично мало! Я навіть помирати починаю!.. Дуже болісно повільно!.. - я швидко встав, загрозливо присунувся до її пухкенького заднього містечка, яке оголилося вкотре, і гранично переконливо підпер його крізь штани своїм невгамовним «сталевим пістолетним дулом».
- Славушику, любий, а не можна «Це» зробити нібито трохи пізніше?... Ну... скажімо, перенести на час після сніданку, наприклад? - продовжуючи, радше на автоматі, щось там помішувати, проговорила з благанням у голосі моя «кухарка».
Але, звісно, вона сама вже повною мірою почала невблаганно осягати реальну марність будь-якого відтермінування майбутнього «заходу» що неминуче просився. Тому, недовго думаючи, схопивши рушник, швидко відставила сковорідку з плити.
- На превеликий жаль, ні, моя дорога леді! Тут вельми «важкий» випадок. Пацієнт страшенно ризикує, не дочекавшись екстреної допомоги від своєї люб'язної сестриці милосердя, просто-таки померти, не приходячи до тями, прямо тут, на цьому «операційному» столі. Та й моїй милій «сестричці» життєво необхідно прийняти чудодійну пігулку, саме перед їдою, для кращого її засвоєння, і в терміновому порядку. Але вона, безумовно, дуже навіть може повторити свій оздоровчий сеанс і після їди... Для пацієнта, найімовірніше, це буде ще важливіше, корисніше й надійніше...
Вона схрестила руки на моїй шиї і, підігруючи моїй фантазії, що буйно розігралася, з тими ж театральними інтонаціями озвучила.
- Який же ти хитрющий вреднулик у мене! Ну, скажи, милий, як твоя жаліслива, милосердна «сестричка» може з легкістю покинути в біді, відмовити в посильній допомозі пацієнтові, який так безнадійно страждає? До того ж із настільки патологічним діагнозом, - Варіка при цьому вже викрила мої штани, повною мірою відчувши руками мою солідну «проблематику».
І моя дорогоцінна «медсестричка» ґрунтовно і з належною ретельністю перейнялася важливою, невідкладною, рятівною, «реанімаційною» процедурою з казково фантастичним для мене за приємністю сюжетом і феєричним фіналом...
Продовження в Главі 20. Частина 4……….