Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІІ. БЕНТЕЖНА ЮНІСТЬ (шалена)
Герої легко адаптувалися до приємної й бажаної
для них обставини повного усамітнення. Тим паче
в пам’яті крізь безодню часу спливали дивовижні
картини їхнього минулого пікніка в далекій юності.
Коли, скинувши одяг, Варіка постала перед Героєм
повністю оголеною, йому було з чого захопитися!
Важко передати звичайними словами, що він при
цьому відчував. Реально, Варіка перетворилася на
дивовижно чудну, неймовірно принадну дорослу
дівчину! Без зайвих церемоній і сорому закохані
долучилися до інтимних «ігор», відкриваючи для
себе один одного заново
Глава 18. ПО ХВИЛІ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ. ПІКНІК II
Частина 3. Прелюдія до Довгоочікуваної Близькості
Варіка завжди була людиною дії. Зрозуміло, вона мене абсолютно не соромилася. Та, в принципі, було б смішно й думки припустити про якийсь сором, маючи за нашими плечима таку тривалу «гучну» спільну інтимну історію.
Коли вона з бадьорим ентузіазмом скидала свій одяг, те, що розгорталося перед моїми очима, давно відвиклими від настільки неприкритого споглядання незрівнянних жіночих форм і принад, повалило мене, м'яко кажучи, в цілковите душевне сум'яття, яке межує з абсолютно шоковим станом. Її чудове і до неможливості спокусливе тіло безмірно випромінювало навколо себе красу ранкової свіжості. Воно безоглядно зазивало мій організм, що непомірно зголоднів за її колишніми ласками, до захмарних інтимних «подвигів».
Такого приголомшливого, досконалого, неземного за красою, оголеного жіночого тіла, що зводить з розуму, яке постало перед моїм поглядом, і в снах еротичних навряд чи можливо побачити - не вистачить фантазії. Усе, що неперевершена чарівниця-природа була в змозі шедеврально-дивовижно виліпити, повною мірою чудодійним чином втілилося в неймовірно ідеальних пропорціях і формах 17-річної Варіки. Вона буквально вбивала наповал у саме серце своєю бездоганною, буйно пишною, квітучою красою. Це, без жодного перебільшення, була завершена, зріла дівоча краса - блакитна мрія будь-якого художника або скульптора. Вона гідна була в поемах оспівуватися. Слово «ідеальне» стосовно Варіки можна було без вагань, сміливо застосовувати до будь-якої частини її звабливого, приголомшливо чарівливого тіла: від самих кінчиків пальців ніг - до її шикарного виду довжелезного волосся.
Так, безумовно, і у свої тоді неповні 14 років, коли нас п'янко кружляли останні вихори «Наших Ігор», Варіка була неприродно чудна і шалено чарівна собою. Але то була ще юна, остаточно не сформована краса, подібна до чарівної троянди, яка ледь-ледь починає повільно розпускатися. І ось тільки зараз, побачивши її повністю оголеною, в усій її сліпучій пишноті, я остаточно зрозумів, що таке ФАТАЛЬНА жінка. За володіння нею, можна, не роздумуючи, пів життя віддати або, не замислюючись, зробити будь-який неймовірний, карколомний вчинок і навіть подвиг...
Мені, після нашої з нею спільної бурхливої юності так і не пізнаному чужих жіночих ласк і чужого тіла, Варіка зараз здавалася казково нереальною. Вона жодного разу за ці пів року переді мною не роздягалася, не показувала жодного свого потаємного чарівного місця. Я, зрозуміло, передчував, що тіло її неодмінно буде нереально прекрасним, образно накладаючи на неї її ж проєкцію 14-річної, але не припускав, що настільки! Це була не Варіка... Це була, воістину, богиня! Вона стояла на повний зріст прямо переді мною на відстані витягнутої руки, поправляючи злегка сплутане волосся.
Я сидів, привалившись до борту баркаса, із захопленням дивлячись на неї всіма очима, пригнічено заклятий, безпросвітно зачарований її красою і гранично збуджений, не маючи сили поворухнутися. Мій неприродно і безпардонно напружений «клинок», що повстав, здавалося, ось-ось розлетиться на друзки від неймовірного напруження пристрасті, що вирувала всередині мене. Тому що якраз майже навпроти моїх надзвичайно напружених очей чарівно спочивав на рідкість акуратненький, дивовижний трикутничок її чарівного «заповітного місця» з ледь помітною павутинкою пікантного розрізику, який вправно ховався під легким волосяним покровом з ніжними завиточками світло-каштанового кольору її милого лобка. Зараз, як і багато років тому, мене позамежно шалено «заряджало» від неї абсолютно всієї. Від її непомірно довгого, розкішного волосся, що спадало нижче її попки та бездоганно правильних рис обличчя з величезними жовто-карими виразними очима й довжелезними крученими віями. Від її соковитих матово-білого кольору, що розбурхують уяву своєю надзвичайно чудовою, зворушливою формою, пружно налитих привабливих яблучок-грудок, що злегка, саме злегка прогинаються під своєю вагою, з виразно припухлими дивовижними намистинками-сосками на яскравих кружечках ареол. Від неймовірно елегантних, витончених скрипкових ліній вигинів тонкої талії, що плавно переходить у пружні стегна її довгих і ніби виточених кимось дуже-дуже геніальним струнких ніг. У цій вселенській красі не вгадувалося жодної найменшої вади. Занадто, занадто багато було її, цієї неймовірної неземної краси закладено в одній людині. Нереально багато!
Вона, не особливо переймаючись моїм пильним спогляданням своєї персони, граціозно плавно опустилася до мене на ковдру, припавши до моїх грудей, повернувшись до мене в пів оберта. Погладжуючи мене по голові, заговорила.
- Славушику, коханий, ти можеш робити зі мною все, що забажаєш! Я вся у твоїй владі, повністю довіряю тобі! У мене до тебе буде лише одне-однісіньке прохання, будь ласка, рідний мій, не вводь «Його», свого Героя, всередину моєї Лілеї... Я ще дуже боюся такого прямого контакту... Гаразд, любий?
- Звісно, рідна, я цього і в думках не тримав! Я все розумію. Не хвилюйся даремно. Просто постарайся розслабитися, наскільки можеш... Інакше в нас із тобою може нічого не вийти.
Поки ми обмінювалися взаємними побажаннями, одна моя рука її обіймала, а вільна рука вже почала свою добру «дослідницьку місію». Вона ласкаво пройшлася по її чарівній улоговинці вигину талії, перейшовши на виставлене до мене стегно, і повільно опустилася далі, на її акуратну апетитну попку. Затрималася, походивши по ній круговими рухами, заодно мимохідь відвідавши майбутнє місце «спекотної сутички». Навіть пройшлася трохи нижче, де скромно причаївся «головний» її скарб. Потім, слідуючи зворотним ходом, радісно піднялася до закличних чаш її чарівних грудок, ґрунтовно їх потривоживши. Це було для мене всього лише первинне ознайомлення з її розкішним тілом, яке на всю дражнило мене. Я знайомився з ним абсолютно заново, через шалено довгий час.
Залишившись казково задоволеним першими результатами своїх попередніх досліджень, я почав внутрішньо готуватися до більш рішучих дій, для початку впившись поцілунком у її ніжні губки своїми. Водночас Варіка вже дібралася до мого «предмета кохання», якого позамежно розпирало, і який рельєфно позначився й у всю тремтів від невгамовного бажання. Вона поки ніяк ним не маніпулювала. Тільки часом злегка погладжувала його. І заодно все інше, що знаходилося при ньому. Вона так само як і я, звикала до мене нового, дорослого, сьогоднішнього. Але Варіка, це було помітно, більш стримано сприймала мої якісні зміни. Зрозуміло, що користі їй було від моєї глибокої, непомірної потенції? Тут мені на думку спав далекий спогад із «Наших юних Ігор», і я, «натиснувши на паузу», не забарився поділитися ним із Варікою.
- А пам'ятаєш, люба, якось, після одного з переглядів «веселих картинок» із твоїх «знаменитих» заморських журналів, я відверто засмутився через не надто великий розмір своєї тодішньої «іграшки»? А ти мене заспокоїла, сказавши, що «ВОНИ» такі поки що та ще виростуть разом з нами... Тоді, пам'ятаєш, я додав: «І стануть такими ж волохатими та кремезними як у них там...». Ти ще зніяковіла при цьому... Тепер, бачиш, наші прогнози виправдалися...
- Так, мій рідний, спогад кумедний і миленький... - зі зітханням промовила Варіка і приспустилася трохи ближче до мого «красеня», взявши, нарешті, в руки, дбайливо обмацуючи «Його» й уважно розглядаючи, притуляючи до свого обличчя, водячи по ньому. - Славушику, який же «Він» у тебе гарненький й акуратненький став, і такий гладенький, ніжний, такий приємний на дотик... І своїм розміриком дуже-дуже мені подобається. Якраз, який мені й потрібен, я це чудненько відчуваю. Я «Його» сьогоднішнього поки що жодного разу не пробувала, а вже міцно-міцно люблю. Як і самого тебе, дорогий! - при цьому вона поцілувала «Його» в саму вершинку, - Дивись-но, він уже плаче без моєї ласки, бідолахо!..
Дійсно, злегка розколиханий давно забутими, але до нестями приємними дотиками моєї ненаглядної принцеси (догралася!), мій неспокійний «мустанг» лише спочатку ніби-то «заплакав», а слідом різко видав свою першу і вельми бурхливу мимовільну «віддачу» (скільки ж довго можна було терпіти такі «болісні» дотики?). Гарячий переривчастий струмінь густого любовного соку різко вдарив Варіці в обличчя, заставши її зненацька. Але водночас викликав у неї негайний неприборканий мисливський азарт. Вона зорієнтувалася миттєво. Чіпко впилася ротом у мого «скакуна», який продовжував нервово пульсувати, допомагаючи йому рукою спорожнити до «дна» мою благодатну посудину з «дорогоцінним» і таким необхідним для неї зараз «еліксиром життя».
- Славушику, ось ти мене здивував! Ніколи б не подумала, що «її» може бути так багато в тобі, дорогий! Треба ж?! Нескінченно вивергалася... Я спочатку ледве встигала ковтати... Бідолаха, натерпівся, стільки часу в собі збирав... - і вона знову з почуттям поцілувавши «Його» в найчутливіше місце, з ніжністю погладила.
- Це, Варіку, «Він» тільки з тобою такий продуктивний і працездатний. У моєму «звичайному», ручному режимі - незрівнянно слабший! Ти для мене - страшенний, божевільний каталізатор! А ще й наркотик до того ж!
- Ах, Славушику, коханий мій, я ще більше переконуюся, якою ж я була закінченою і безсердечною дуркою, що стільки часу протримала тебе на «голодному пайку», на серйозному «взводі» ці пів року. Вибач мені ще раз, прошу тебе! Як же я була не права... Не зможу собі пробачити цього! Стільки часу мучити тебе, коханий... Хоч таке, як зараз, задоволення могла ж приносити тобі хоча б іноді!.. Про що я тільки раніше думала?!...
Я спробував заспокоїти Варіку, згладити її критичні пориви.
- Варіку, та не карай ти себе так, рідна! Немає за тобою ніякої вини! Ну поміркуй, хіба до цього нам весь цей час було? То я довго хворів, то ця моя операція проклята. То підготовка до іспитів, потім самі іспити. Коли вже тут було коханням займатися? Адже це справа тонка. Вимагає відповідної обстави, настрою душевного... Ми з тобою зараз, на жаль, не ті 13-річні підлітки, що рефлексують. Тоді, пам'ятаєш, спокійнісінько могли за десяток хвилин шкільної перерви «обслужити» одне одного в нашому шкільному підвальчику, обтруситися і знову на уроки піти. Звісно, часи для нас були золоті! Як зараз, прекрасно все пам'ятаю і частенько згадую всі ті пристрасні моменти нашої ранньої юності. Навіть і не віриться, що ми з тобою могли таке витворяти… А то й ще крутіше - розпалювалися просто на уроках... Найцікавіше - нічого не боялися, і з неймовірною легкістю могли абстрагуватися... Абсолютно відчайдушні були. Однак, погодься, всьому - свій час.
- Так, милий, я з тобою в усьому згодна. І, звісно, все розумію, і доводи твої належним чином сприймаю. Безумовно, можна робити знижку на певні обставини. Але в такому разі можна що завгодно, що називається, під шумок списати, викинути з життя! Виходить, завжди та для всього за бажання можна виправдатися, знайти купу різних причин і відмовок! Усе одно я не повинна була поводитися настільки егоїстично, замкнуто, не потурбувавшись належною мірою, якщо це можливо, і про тебе, твої почуття та скромні бажання. Адже це така дрібниця... І в цьому я бачу свій величезний мінус. Бо ходила з тобою вічно «кисла», лише на своїх нюансах зациклена, настрій псувала тобі. Краще б, справді, вчасно згадала наші щасливі юні роки, такі сповнені й пристрасні, справді, золоті. Можливо, тоді проклюнуло б мене як слід. А так суцільний неадекват вийшов… Тільки зараз, тут, остаточно зрозуміла, в якому неоплатному боргу я перед тобою, коханий! - Варіка безнадійно осідлала хвилю самобичування в гнівних поривах на саму себе.
Не приховую, десь почасти я з нею був солідарний. Але і я на наших побаченнях здебільшого поводився з нею надміру пасивно. А тому зовсім не варто було мені валити з хворої голови - на здорову.
Щоб остаточно зняти несподівано повислу в повітрі напруженість, що виникла з вини Варіки, яка раптово розхвилювалася, я кілька разів поцілував її за вушком, чим дуже розчулив її. Це був мій «старовинний» прийом, я користувався ним завжди, коли виникала необхідність відвернути Варіку від чогось непотрібного. Безвідмовно спрацював він і зараз. Скажу прямо, мене цей факт підбадьорив.
«Значить, загалом із нервовою системою в неї все о'кей. Тоді й у «Тому місці» у Варіки все має незабаром нормалізуватися», - зробив я глибокодумний й далекосяжний висновок.
Продовження в Главі 18. Частина 4……….