Мореас Фрост

                               Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                                           «Нехай загине вся імперія,

                                                                                    для мене ти - весь світ»

                                            (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                                 Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

                      Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ СТРАСТІ (перехідного віку)

    Явно недобрим, злим вітром принесло цю нахабу і

безпринципну маніячку - профуру Герту? Це ж треба,

настільки зухвало і безпардонно «горщики побити»

славним Героям! Коротше кажучи, просто «попали».

А це більш ніж серйозно! Тепер, боячись можливого

викриття, перемагаючи і щемлячи себе, доводиться

мимоволі йти на поводу у цієї безпутної, зловмисної

куртизанки

                                   Глава 8. ХОЛОДНИЙ «ДУШ»

                           Частина 1. Небезпечний «Прокол»

     Доля часом сама підбиралася до нас із найнесподіванішого боку, підкидаючи корисну, а головне, вчасну поживу для роздумів, але часом підносячи своєрідні сюрпризи, а то й натуральні виклики. Звісно ж, здебільшого для неперевершеної розумниці Варіки. Я лише беззастережно приймав усе, що надходило від моєї ненаглядної спокусниці, анітрохи не сумніваючись у непогрішності її рішень і дій, неодноразово переконуючись у невичерпному таланті, завзятих здібностях і безмежних невичерпних фантазіях, навіть у занадто сміливих авантюрах, які часом здавалися мені надто сміливими. Їй взагалі була чужа сірість, буденність і одноманітність у повсякденному житті будь у чому. А вже таке поняття, як застій у безмірно обожнюваних нами палких інтимних справах, що хвилюють її чуйну і надзвичайно чуттєву натуру, для неї було абсолютно неприйнятним. Хоча мені, наприклад, і на думку не могло спасти називати «НАШІ ІГРИ» нудними або набридлими. Я невтомно насолоджувався і цілком задовольнявся тим поверхневим споглядальним, яке виходило від її казкового і незмінно бажаного тіла, ну і, звісно, цілком насичувався плодами вправного, неперевершеного вміння цієї всемогутньої чарівниці дарувати мені своїми умілими руками і солодкими моторними вустами, як мені здавалося, максимум можливого задоволення.

       У літню пору ми з Варікою по можливості не вилазили з незайманих покоїв наших чудодійних любовних альтанок, що розкинулися по всій безкрайній парковій території її садиби, проводячи там увесь свій вільний час. Ми настільки звикли й увірялися в нашу непогрішність із погляду безпеки, що в нас і думки не виникало, що хтось раптом зможе завадити нам, а тим паче за нами прослідковувати, коли ми вдвох віддаємося улюбленим інтимним заняттям. І справді, в самому розпалі вже другий теплий сезон, як ми милуємося і пестуємо один одного під покровом наших славних альтанок, і все відбувається, на радість нам, незмінно сприятливо і вкрай чудово. Ось тільки горезвісна юнацька безпечність навряд чи сприяла правильному осмисленню нашого насправді хиткого становища.

       Напевно, «НАШІ ІГРИ» ще довгий час могли тривати без безглуздих потрясінь, у повсякденному, давно звичному для нас ключі, якби не сталася одного разу одна показова подія, не зовсім приємний прецедент. Його сміливо можна віднести до розряду надзвичайних. Ми явно потрапили в халепу. Цей неприємний випадок мав змусити нас багато про що замислитися. По-перше, що не так уже й надійно ми застраховані від різного роду несподіванок, які можуть підстерегти й вдертися в наше спільне особисте життя, і що бездумно відмахуватися від цього факту не розумно. З іншого боку, без сумніву, його перебіг, зміст і особливо фінальний раунд послужили дієвим каталізатором чергового помітного якісного зрушення в наших любовних захопленнях, додавши у зміст «НАШИХ ІГОР» незрівнянно більш виграшні, разючі, барвисті елементи.

       Того дня для «ІГОР» ми обмилували нашу особливо шановану - дальню альтанку. Як і зазвичай, розташувалися на підлозі відкритої веранди, підстеливши під себе м'який плед, який Варіка неодмінно приносила з дому. Альтанка ця хоч і була найменша і відкритого типу (без даху) і з обставиною в скромному спартанському стилі, але зате завжди вважалася для нас найбажанішою. Саме її послугами ми найчастіше користувалися і почувалися найбільш розкуто, затишно і захищено. До речі, дах у неї був, але був він природної якості - ним слугували гілки різних сортів винограду, що надзвичайно густо розрослися, які колись купчасто висадили з усіх боків альтанки, а тепер - роздалися не тільки в широчінь, а й витягнулися в гору, багатоярусно переплелись на верхотурі. Навіть пристойний дощ не пробивав це монолітне і багатошарове - лист до листа - склепіння. І хоч за цим виноградом ніхто ніколи не доглядав, приміром, обрізаючи зайві гілки (і добре, що не обрізали), і не поливав його, але, що цікаво, урожай ці лози давали завжди відмінний. А починаючи з середини літа і до самої пізньої осені до наших послуг з усіх боків звисали різноколірні грона налитого соком різноманітних сортів відмінного медового винограду.

       ... Поверхнево ми вже встигли пробігтися по наших оголених тілах у ніжних попередніх поцілункових ласках. І тепер, перебуваючи в приємній млості, лежачи пліч-о-пліч поряд, лише обмежувалися легкими дотиками один до одного і ніжними погладжуваннями руками. Але всередині нас, ми це давно знали, щохвилини зростала та солодка хвиля прийдешньої ейфорії, що постійно живе в пам'яті наших тіл. Вона звично смакувала нами в очікуванні швидкої і неминучої подальшої більш затяжної, глибокої і настільки привабливої фази «НАШИХ ІГОР» - серії оральних ласок. І так нам було чудно удвох у цей час!..

        - Славушику, рідний мій, я навіть на секунду не можу собі уявити, що було б зі мною, якби завжди не було тебе поруч, так близько! - несподівано порушив тишу ніжний голосок моєї ненаглядної. - Навіть коли думаю про це, страшно стає! Як же я люблю тебе, славний мій! От тільки шкода дуже, що ти цього ніяк не зможеш собі уявити...

       Варіка, пригорнувшись, міцненько притулилася до мене всім тілом, перекинувши одну ногу через мене, чим не передати, як зародила в мені ось-ось готовий стрімко зірватися у свій черговий божевільний позахмарний забіг бурхливий потік моєї до певного часу прихованої нещадної пристрасті. Вона й сама, азартно загоряючись бажанням наблизити мить нашого блаженства, прихопивши мою голову обома руками, ніжно віддала свої солодкі губки у владу моїх.

        - Сонце моє, але ж могло так статися, що хтось інший міг опинитися на моєму місці... - я зловив паузу між поцілунками. - Але тоді це стало б уже справжньою трагедією мого життя. Тому що і ти не уявляєш, наскільки міцно я тебе люблю!..

        - Ні, коханий, нікого більше я не бачу поруч із собою, і навіть ніколи не побажала б бачити. Мені в цьому світі ніхто не потрібен, крім тебе! Знай це! - вона заворушилася, озираючись. - І де ж він, мій омріяний красунчик? Ось за ким я вже по-справжньому і безнадійно скучила!..

        З цими словами вона, ще раз швиденько чмокнувши мене в губи, зручно вивернувшись до моєї голови своїм апетитним заднім містечком і прихопивши рукою мого «скакуна», що неабияк пашів енергією і який зачекався на її нудотні пестощі, жадібно пригорнулася до «Нього». Запаморочливо зіслизнувши пустотливими губками по його давно зміцнілому «тілу», до того ж одночасно заклично відстовбурчивши свою незрівнянно спокусливу дупку на мій огляд, відверто довіряючи її мені, одурманюючи неперевершеною соковитою свіжістю своєї райської «трояндочки».

       І тут вже хіба міг я залишити осторонь незрівнянно божевільну чарівну «квітку» моєї принцеси, яка незрівнянно зводить з розуму, належно не скуштувавши її? Мені тільки того й хотілося. Без зволікання зручно пірнувши під наданий мені чарівний скарб, я з натхненням припав до його бажаних і неймовірно привабливих ніжних пелюсточок...

        І все... копітко зайняті казковим процесом, ми обидва із захватом неслися в піднебесся...

      ... Розриваючи тишу нашого високого польоту, на грішну землю нас різко спустили повільні й знущально розмірені оплески в долоні. А слідом за оплесками зовсім поруч і грубий голос пролунав.

       - Браво... браво... браво... голубкИ! Який пасаж!

      Ми, природно, миттєво злякано відхлинули одне від одного. Варіка відсіла осторонь ближче до виходу з веранди, злегка потягнувши на себе плед, прикрилася ним, а я, присунувшись, просто підсів до неї поруч, лише намагаючись затулити долонями своє «майно», яке досить серйозно розігралося.

    Перед нами практично за метр від входу в альтанку (мабуть, тихо підкравшись, давно вела спостереження за нами) стояла незнайома мені яскраво виражена брюнетка з короткою стрижкою, м'яко кажучи, дівчина, значно старша за нас за віком. Я збагнув, хто це. Поки ми просувалися до нашого обітованого місця, Варіка побіжно згадала про цю випадкову гостю в їхньому будинку. Потім-то від коханої я отримав повну інформацію про неї. Це була донька приятеля її батька. Вони проживали десь у Криму. Звісно, Варіка давно вже була знайома з нею за частими кримськими поїздками на відпочинок із батьками. Звали її Герта. І їй, дійсно, було вже 16 років. А зараз вони разом із батьком проїздом зупинилися погостювати.

     Навіть за всієї найстриманішої відвертості ця мадемуазель явно не виглядала на свій вік, а, на мій скромний погляд, бачилася набагато старшою. По-перше, вона з'явилася перед нашим поглядом уже фактично напівгола - лише в тонкій смужці світлих, але не туго обтислих трусів (як я пізніше помітив, частину одягу вона залишила на розвилці ближнього дерева), а на тілі - блуза повністю розстібнута. І босоніж. Це відразу здалося мені дивним і чимало насторожувало, наводячи на не зовсім веселі думки. А ось що мене особливо вразило в її зовнішньому вигляді, то це, ну просто шалено непомірних розмірів груди, щоправда, заховані в безрозмірний бюстгальтер, який явно не прагнув приховати огрядне «багатство» своєї господині, що буквально двома пишними колесами випирало зверху, до того ж не справляючись з його зайвою вагою, пристойно прогиналося донизу. Загалом, незнайомка мала вкрай вульгарний і неприємний вигляд. У всьому. Обличчям вона не дуже вдалася, точніше кажучи, зовсім не вдалася, аж ніяк не тішачи великими, грубими, чоловічого плану рисами обличчя за умови дрібного розміру буравлячих поросячих оченят на ньому. Хоч повнотілою її було не назвати, але нестандартна фігура Герти залишала бажати багато кращого. Низ, у сенсі все, що нижче пояса - ще куди не йшло, виглядало навіть цілком органічно, прийнятно, як для дівчини її віку, можна навіть казати, цілком пружно й естетично, а ось те, що було вище, - скоріше, нагадувало торс пристойного за габаритами чоловіка-важковаговика, щонайменше спортсмена-штангіста або метальника молота. Особливо, якщо дивитися на неї зі спини. Зрозуміло, талію на її тілі можна було не намагатися шукати - і близько не спостерігалася. Та й хриплуватий голос явно не в'язався з уявленням про щось ніжно жіночне. Коротко кажучи, перед нами постав вкрай відразливої зовнішності по-жіночому недосконалий дівочий екземпляр.

       При її раптовій появі, чесно скажу, мій ерективний запал відразу ж дав пристойний збій, та й сам я вкрай зніяковів. Ще б пак! Варіка, природно, теж насторожилася в очікуванні подальшого розвитку подій. Вона лише пошепки встигла підтвердити мені, що це і є та сама приїжджа Герта. Ми мовчки запитально втупилися на неї, чекаючи будь-якого підступу з її боку, але поки що лише доводилося напружено слухати її розв'язні промови.

    - Мо-лод-ці, хлоп’ята! Невже це та сама наша тихуша-скромниця Варварка?!... Наша свята, непорочна Магдалена?!... Ну хто б міг подумати?.. Не можу повірити очам своїм! Ти поглянь, уже й хлопчину встигла підгребти під себе. Як це мило... - наблизившись впритул до входу, вона, витягнувши шию і заглянувши всередину альтанки, покрутила головою навколо, ніби оцінюючи обставину, далі видавши.

       - О-о-о, краса яка неземна!.. У вас тут просто-таки не інакше як Едем казковий!.. Так уже... більш ніж спонукає до інтимних одкровень!.. І я б тут із превеликою радістю і зі спокійною душею та розпростертими обіймами розпрощалася з невинністю...

     Завершивши свій візуальний огляд, вона залишилася стояти біля сходинок, що ведуть на настил веранди, ліктем спираючись на невисокі бильця, схрестивши ноги, знову заговорила.

         - Туга мене у вас заклювала неабияка. Розім'ятися-погратися потягнуло. А тут, зметикувала, пригода яка-не-яка в повітрі замаячила. Дивлюся, після телефонної розмови кудись навернулася наша красуня з-за столу, неприродно жваво якось... Дай, гадаю, подивлюся, з якої нагоди шерех, просічу, хто це там до неї підкотився і що там за справи такі термінові організувалися?.. Дзвінок-то аж перегрівся, розриваючись трелями... А воно он, виявляється, з якого гарячого приводу!.. За-ши-бись! І, головне, одразу - «тарзанити» на природу!.. Во, як воно несподівано вивернулося! Ну, все правильно, чого даремно час витрачати?..

      Мабуть, втомившись стояти на вході, вона одразу ж по-хазяйськи привільно прилаштувала свої тілеса просто на настилі веранди поруч зі сходами, привалившись спиною до бруса вхідного отвору альтанки. Одну ногу без докорів сумління вона, не згинаючи в коліні, по-свійськи закинула на настил, широко відвела убік, другу - злегка зігнуту - впорядкувала на верхній сходинці ґанку. За такого відверто нахабного розвороту ніг перед нашими очима її скромний захист у вигляді тонкої смужки тканини трусів виявився безсилим повністю замаскувати промежину своєї господині. Дещо з її інтимного змісту мимовільно хижо оголилося. А саме крізь тонкий білий фон тканини контрастно пробивала похмура пляма вочевидь непомірно буйної рослинності, частина якої не вміщалася в трусах і разом із безсоромно прочиненим інтимним місцем виповзла далеко назовні, хвацько кучерявилася. Але гостя явно не переймалася настільки незначними обставинами. Зручніше вмостившись, вона невідкладно приступила до активного допиту.

        - Так, до речі, красуне, як кавалера-то твого звати-величати? Може, все-таки познайомиш нас? Поки що лише здогадуюся, що мене він заочно вже знає... Ну, якщо ні… - вона перевела погляд на мене, - то Герта я - стародавня знайома цієї моторної вертихвістки.

         - Славу... ой, Слава його звати, - тихо вичавила із себе Варіка.

        - Хм, Славік, значить... Славусик, напевно, так, Варварко?.. - у неї різко підвищився голос, якщо можна так сказати, на ділі ж додалося басів. - Ти ж так хотіла сказати спочатку? Ой, як це вічно мене розчулює!.. А ну як він - Славаха - дрібна комаха?.. Ні?... Що, не подобається?.. - вона просто-таки балділа, насолоджуючись, глумлячись над нами, і жарти всі її були єхидними та плоскими. - Чи все ж таки Славок, ого-го!.. який огірок?!.... Ну, не проблема, подруго! Ось якраз у нас з'являється безпрограшний шанс простежити цей момент, перевірити на практиці...

      Герта задоволено обвела нас переможним поглядом, мабуть, неабияк радіючи своєму ідіотськи недолугому каламбуру. Але ми не бажали підтримувати її награних безглуздих веселощів. Мені так і взагалі стало прикро від її слів.

       - Щось ви якісь «гальмівні» й прибиті! Ну зовсім не цікаво з вами!.. І як давно, орлики, ви взагалі «вправляєтеся» конкретно по-дорослому? - продовжувала наша нахаба, дивлячись із прищурюванням і нишпорячи своїми безсоромними дрібними оченятами по наших обличчях.

     Ми з Варікою насторожено переглянулися, але поки мовчали, як партизани, бо не хотілося виставляти на показ ретроспективу своїх близьких стосунків перед знахабнілою дівкою.

       - Ви, дорогоцінні мої, краще б не жартували зі мною і не грали в мовчанку. Жарти жартами, а тільки я можу й образитися по-справжньому. А раз так, то мені ж недовго і «закласти» вас родакам із цими вашими геніальними тісними захмарними кульбітами та грайливими кулуарними посиденьками. Тож байстрючком міркуйте і робіть потрібні й швидкі висновки! Найкраще для вас зараз - не будити в мені звіра! Але я, здається, запитання поставила! Ну... і...

       - Уже другий рік, Герто... - за озвучених неабияких погроз Варіці терміново довелося розв'язати язик; справді, зараз не варто було ставати в позу.

        - У-у-у, мати моя жінка, які ви скоростиглі, однак! Солідно жити не заборониш!.. Це скільки ж тобі рочків тепер, голубо? Дай-но пригадаю... Напевно, до 14 справа рухається?...

           - Ні, майже 13, без одного місяця...

       - Ітіть твою матір! Ну-у, Варька, коза ти домашня, блін, даєш!.. Не перестаєш дивувати мене! Ніяк не очікувала від тебе такої прудкості! Виявляється, ти у нас справжня гетера! Не собі фіга!.. Це що ж, виходить, ти мене конкретно перевершила?!.... Я-то почала серйозно куртизанити з хлопчиками лише у свої повні 13! А ти, я дивлюся, буквально скорострілка! Тоді... ось хоч пристрель мене, зрозуміти не можу, якого ж хріна, голуба моя, ти мишкою сіренькою прикидалася в нашій заводній тісній компанії минулого літа?!... Усе невинною овечкою прикидалася... «цілку» із себе гнула?!... Книжками постійно прикривалася, від хлопців порхала, ховалася?!... Дехто з наших спільних знайомих тобою навіть дуже цікавився, «перець» свій «наточував» на тебе... А, Варварко?!... Що мовчиш?!... Заперечити нічого?.. - тут вона перекинула погляд на мене, водночас гіпнотизуючи моє «родиме місце», від якого я, як і раніше, не віднімав долоньок. - А-а-а, он воно що-о! Лав сторі, значить... вірність свою зберігала... Що ж, похвально, похвально... Ну, нічого, зараз ми будемо досконально перевіряти цю вашу вірність лебедину за всіма статтями і за повною програмою!.. І без жодних потурань! - останні слова вона вже промовляла жорстким тоном.

        Звичайно, майже від самої появи Герти перед нами, ми одразу, але лише приблизно, у найзагальніших рисах, збагнули, чим запах її візит, оскільки постала вона перед нашими очима, вважай, у негліже. А це вже багато про що говорило. Але ось на скільки далеко простягаються її домагання до нас і які в неї насправді підступні плани, про це нам належало ознайомитися вже найближчим часом.

    Поки Герта вправлялася у своїй «викривальній» промові, мабуть, впиваючись нею, Варіка встигла шепнути мені.

        - Краще з нею не гиркатися... Роби все, що вона скаже. Навіть якщо несила буде. Я знаю, так просто вона нас не відпустить... У нас немає вибору...

       Підкилимно я цілком поділяв точку зору Варіки, але все ж зазирнув їй в очі. Вона лише зімкнула вії, підтверджуючи.

       - Гей, лебляді мої, що це ви там розкувалися?!... Хіба вас не вчили, що в пристойному суспільстві, якщо «більш як двоє, то говорять вголос»? А ну, красунчику мій голінастий, підніми-но свій щуплий задок, - я злегка зам'явся, а вона, бачачи прояв нерішучості з мого боку, навіть кількома закличними, підбадьореними вальними рухами зімкнутих пальців кисті витягнутої в наш бік руки, супроводжуючи їх кивками голови знизу-вгору, закликала мене до дії. - Давай-давай, казочок, підіймайся! Та не бійся ти, не кусаюся я...

       Довелося встати, як і раніше прикриваючись руками.

       - Підходь ближче, не соромся!.. - а далі, зробивши паузу, вже загрозливим тоном, - ну!.. Я не зрозуміло висловлююся, чи що?!... Ближче, кажу, підійди, голуб сизокрилий!

       Підкоряючись, зробив кілька дрібних кроків у бік Герти, ставши навпроти неї на відстані приблизно витягнутої руки, продовжуючи прикриватися долонями.

    Вона нахабно від низу до верху і зворотним ходом зміряла мене оцінювальним поглядом і тим же жорстким наказовим тоном продовжила.

        - А тепер опустив руки!

        Неохоче виконав і це її «прохання».

     Подавшись корпусом ближче, вона владною рукою зачепила мене за стегно, легким рухом безпардонно присунувши до себе майже впритул. З різних боків придивляючись, зробила кропіткий огляд моєї давно присмирілої «стрілецької зброї», зрозуміло, в її практично первозданному, «здутому» стані, водночас покрутивши мною вправо-вліво, цокаючи й хитаючи головою. Потім показно-гидливо, двома пальцями, немов пінцетом підчепивши «Його» за самий кінчик, підняла догори. Після чого, розтиснувши пальці, відпустила («Він» швидко прилаштувався на своє «штатне» місце). Нарешті розчаровано озвучила свої враження у вигляді образливого резюме.

      - М-м-да-а, Варько, захоплюватися тут вочевидь нічим, змушена засмутити тебе, не дуже-то вартий заздрості «гусак» у твого хахаля! Я б навіть сказала, надмірно скромненький «апаратик». Зовсім не вражає... - вона перевела настільки ж цинічний, оцінювальний погляд на мою непроникну кохану, яка сиділа в незмінній закам'янілій позі. - Хоча... якщо почесності, ти й сама-то - кішка дохленька, до пари своєму замірку. Але... - тут вона показово шумно зітхнула, - нічого не вдієш, інших під рукою не маємо-с. А «на безриб'ї й рак - риба»... Правильно кажу, Варюхо?.. Адже так розумні люди говорять?..

       І тут же без зволікання прозвучав її вердикт.

      - Ну гаразд, панове хороші, «потісі - година, а справі - час, а». Не будемо його втрачати. Пора б і наш приємний «концерт» розпочинати. Але для початку відразу хочу вас заспокоїти. Даю вам найчесніше моє піонерське слово: «відпрацюєте» як того треба, з вогником і хоча б на «трієчку» - «балуватися» вам і далі, як то кажуть, крізь роки мчатись і довіку. На тому й замнемо це слизьке питання. Ну, а якщо не дай бог засмутите, сплохуєте, стухнете або зійдете з дистанції на півдорозі, то, на жаль, риби мої, тут уже не шкодуйте, доведеться вам нарікати тільки на самих себе... Ось вам мій договір. Тому настійно рекомендую не філонити, а відпрацьовувати все чітко і красиво. У ваших же інтересах... Такими будуть наші правила гри. Вже не полінуйтеся, постарайтеся не вдарити в бруд обличчям! Коротше, все у ваших руках, ну і... звісно, в інших органах... ха-ха... і членах, звісно... Тож жваво дерзайте, юні друзі мої!

       Ось тепер у всьому для нас однозначно настало остаточне прояснення.

      «Гарненький договір! Та що б ти, зараза залітна, де-небудь у темному місці на справжнього сексуального маніяка нарвалася! І де тільки взялася на нашу голову?!... Легко сказати «не філонити»!.. Спробуй-но з таким хижим ящером «поборотися», гидота ж яка! Просто дивитися на отаке страхолюдище й то нудотно! Це ж тобі не моя шляхетна красуня Варіка, моя незрівнянна смакотуля!..» - розсікали мене гнівні думки.

     Але це я ще не мав остаточного задоволення ознайомитися близько з «солідними аргументами» Герти за її широкою «душею», і в їхньому повному вбивчому розвороті! Цей букет приємностей, судячи з усього, мені належить оцінити найближчим часом...

                   Продовження в Главі 8. Частина 2………