Мореас Фрост

                                   Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                                                          «Нехай загине вся імперія,

                                                                                                   для мене ти - весь світ»

                                                           (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                                     Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ» 

                 Розділ І. БЕЗТУРБОТНЕ ДИТИНСТВО («пустотливе»)

    Ще взимку Головному Герою стало можливим

відвідувати Варіку в їхній садибі, де вони могли

гуляти й гратися на території безмежного парку.

А вже навесні Варіка затягнула його всередину

Їхнього будинку. Ось тут-то, в її кімнаті, і стався

між ними цей жаданий, пікантний момент, що

з успіхом увінчався їхнім першим практичним

уроком інтиму від його незрівнянної Варіки, що

в подальшому поклало початок їхньої шаленої й 

довгограючої ІСТОРІЇ КОХАННЯ

      Непомітно і поступово настав час, коли мене, мабуть, добрими стараннями Варіки, стали пускати в садибу. Початок цьому було покладено в зимові канікули. І далі, після занять у школі ми тепер частенько зникали в неї, точніше, на їхніх воістину безмежних територіях, що розташовувалися фактично в центрі міста за височенним кам'яним парканом. Нічого дивного в воістину боярських умовах проживання їхньої сім'ї не було - батько її займав пост найголовнішого партійного керівника комітету комуністичної партії Генічеського району - був його Першим Секретарем. Ні, всередину особняка сам я ніколи не напрошувався в гості, навіть думок у голові не тримав, скромничав, не наважувався. Та й з її боку в будинок мене ніколи не зазивали. Мабуть, «там» у них, «на верхах», усе влаштовано по-іншому, не як у простих громадян. Сторонніх приймати саме в домі не заведено було. Однак Варіка не раз потайки намагалася затягнути мене до себе в кімнату через другий, «чорний» вхід, з боку парку. Дуже вже хотілося їй показати мені, як вона влаштована, та й усілякі різні свої штучки. Але я не погоджувався, боявся підвести її. І, вважаю, правильно робив. Навіщо ризикувати на рівному місці, на рожен нариватися?

       Проте батьки Варіки, звісно ж, були достатньо обізнані про мене, з якої я сім'ї. Місто порівняно маленьке, і практично всі одне одного знали, якщо й не в обличчя, то через когось зі знайомих, якщо дуже було потрібно. А вже про якісь таємниці для керівника такого партійного рангу і поготів смішно було думати! Ну, а оскільки мій батько був офіцером військкомату, та, стало бути, членом партії, то і його паросток, тобто я, рахувався благонадійним, а значить, безперешкодно вхожим на територію їхньої садиби.

       ... Цього разу мами Варіки надовго не виявилося вдома, а батька - тим паче - той цілодобово практично постійно пропадав на роботі або перебував у відрядженнях. Отож після чергового запрошення, що прозвучало від моєї чарівниці, я більше не став відпиратися - моїй ненаглядній подружці таки вдалося дотиснути мене. Та й що гріха таїти, звісно ж, мене й самого пробивала неабияка цікавість і проймало бажання побувати в її апартаментах, довідатися, а як же живуть наші високі правителі?.. Нарешті, випала нагода подивитися й у всіх деталях оцінити всю розкіш внутрішнього оздоблення їхніх неосяжних, можна сміливо стверджувати, панських хоромів. І, правду кажучи, шкодувати про настільки специфічну екскурсію мені не довелося. Щоправда, цей візит всередину її будинку за весь час нашого з нею спільного шкільного життя виявився першим і єдиним. Ми завжди та в усьому намагалися зайвий раз не спокушати свою долю, щоб не бути випадково захопленими зненацька.

     Особняк, у якому мешкала сім'я Варіки, хоч і був двоповерховим і добротним, з високими стелями, але в ньому був ще й нульовий, цокольний поверх. Там були облаштовані різного роду господарські приміщення і комори та, що примітно, невеликий обладнаний спортзал із тенісним столом на додачу. На першому поверсі розташовувалися величезна кухня з їдальнею залою, де своїм довгастим масивом виділявся довгий солідний стіл, по периметру якого вишикувалися не менш солідного вигляду стільці з високими спинками. До їдальні примикали ще чотири блоки приміщень: камінна зала для відпочинку, дуже серйозна й чималенька за розмірами бібліотека, гостьові апартаменти на три спальні, більярдна та, звісно ж, ванна й туалет. А на другому поверсі знаходилися чотири окремі спальні з додатковими кімнатами, де проживали члени сім'ї, зокрема й кімната Варіки з ізольованою спальнею, та ще один туалет. Всі меблі в будинку були добротними, з цінних порід полірованої деревини, і мали шикарний і представницький вигляд, вирізнялися витонченістю.

       Загалом, я пречудово отримав уявлення про те, як живуть слуги народу. Чого вже там скромничати, безумовно, розкішно живуть і, безсумнівно, перебувають у повному і всебічному достатку! Я зачарованим чином і буквально з відкритим ротом витріщався на всі боки на навколишній казковий інтер'єр, ніби потрапив не в людське житло, а, приміром, на якусь дорогу меблеву виставку або до музею. Загалом, як у закордонному кіно. Стільки всього незвичайного представилося моєму погляду! Чого тільки варті довговорсові килими на підлозі з різноманітними орнаментами, в яких потопали ноги! Ну і, зрозуміло, дорогі меблі та полотна незвичайних картин в позолочених різьблених рамках на стінах. Звісно, що й казати, мені, недосвідченому, вся ця дивовижа здавалася в дивинку.

        Та й потім, утримувати такий величезний будинок у чистоті, я не уявляв, як це можливо... Я не втримався і висловився з цього приводу Варіці.

       - А ви що, самі в будинку прибирання робите? Очманіти можна, це ж стільки кімнат!... Як взагалі це можливо?!...

       - Ні, звісно, Славуш. Хіба ж нам одним під силу такий захід! До нас за домовленістю раз на тиждень приходить одна жінка, і вона допомагає мамі. Так, іноді буває, прибирання може зайняти цілий день. Але справляємося... А так стараємося щодня лише підтримувати порядок у домі.

        Нарешті ми забрели у володіння Варіки. Вона урочисто ввела мене туди за руку. Власне, саме так, за руку, вона мене й водила по всьому будинку, зачарованого. Я навіть часом не чув її коментарів, інколи перепитуючи. Настільки був вражений. Ну, а її особисті пенати візуально дуже припали мені до смаку. Це були дві кімнати: світлий, просторий зал і затишна спальня.

      Зал або просто кімната виходила великими вікнами й балконом на вуличну площу. Як на мене, вона була неприродно величезною за простором. Стіни радували веселими фарбами явно імпортних шпалер з тисненими малюнками, характерними для дитячої тематики, причому з усіх боків - різного кольору, що досить незвично, навіть оригінально. Меблі були не громіздкими, а дуже вишуканими, теж явно імпортними, зрештою, як і всі інші в домі, але дещо менших, дитячих габаритів. Сукняна або одежна шафа з великого розміру дзеркалом на одній з її широких стулок, заввишки майже від підлоги й до верху, кілька полиць із книжками та підручниками над акуратним письмовим столом із настільною лампою з абажуром, невеличкий диван із журнальним столиком, який стояв навпроти, і двома кріслами з боків. Цілком комфортне оздоблення. І, нарешті, великий, високий стелаж зі скла, заповнений різного роду речами Варіки. Тут були й симпатичні ляльки, маленькі й великі, і безліч різних фігурок людей і тварин, мабуть, колись їй подаровані, та інші, напевно, пам'ятні речі. Ну і, зрозуміло - як же без них - різні дівочі прибомбаси і брязкальця, які, звісно ж, для нас, пацанів, зовсім не становили інтересу. Так, було і ще дещо значне й незвичайне, як для кімнати. Один із глухих кутів займав спортивний комплекс зі шведською стінкою, різними драбинами та перекладинами, кільцями й товстим канатом, що звисали зі стелі. Я собі й уявити не міг, щоб у кімнаті - і таке!.. Тут же потягнувся до цього чудо-комплексу, не забарившись випробувати весь атракціон.

       Спальня за розмірами була набагато меншою за залу, але теж зовсім не маленька. Однак нічого зайвого, крім ліжка з тумбочкою біля узголів'я з одного боку і плюшевим пуфом - з іншого, симпатичного торшера для нічного читання і невеликого комода біля однієї зі стін, з меблів нічого більше в кімнаті не було. Та вони й не потрібні були тут. Але от узяти ліжко, воно хоч і було ніби як дитяче, а за його габаритами навряд чи можна було стверджувати, що воно для однієї людини. Нічого так собою по роздоллю! Бувши незвично низьким за висотою і дбайливо застелене покривалом з буквально натурально зображеним на ньому барвистим природним пейзажем, воно так і вабило на свою розкішну «галявину».

       Мабуть, із цієї ж причини, пройшовши до спальні, Варіка, опинившись поруч із ліжком, несподівано різко повалилася на «перину», просто у стрибку вщент впавши спиною на поверхню. Оскільки березень видався прохолодним, і опалювальний сезон у будинку тривав, то було розслаблююче тепло, і моя спокусниця зустріла мене в тонкому літньому вбранні. І коли з розмаху плюхнулася на ліжко, то поділ її легкої сукенки сам собою високо загорнувся на неї, підступно оголивши цілком не тільки гарненькі випещені ніжки своєї господині, а й практично повністю білизну її цнотливих трусиків. Однак вона зовсім не поспішала поправляти на собі одяг, хоча явно помітила непорядок у ньому.

       Від настільки приголомшливої картини я, як стояв, так оторопіло і завмер на місці, попросту приріс до підлоги від подиву. Одночасно відчув негайний жорстокий приплив крові до причинного місця. Щодо останнього, то в мене цей некерований процес надто запросто траплявся, навіть якщо просто дивлюся на Варіку або, спілкуючись, перебуваю від неї в безпосередній близькості. Тож я і до прецеденту перебував у стані початкового, легкого напівзбудження.

       Тут треба зауважити, що за ті майже пів року, що минули від дня нашого першого, ексклюзивного поцілунку, Варіка в моїй присутності нічого отакого фривольного собі жодного разу не дозволила, не кажучи вже про ексцеси, подібні до сьогоднішнього, тобто взагалі між нами нічого отакого особливого не відбувалося. Хоча, крім школи, ми ще з кінця осені почали зустрічатися з нею регулярно, і навіть на слизькі інтимні теми з її легкої подачі у нас систематично відбувалося зацікавлене цілеспрямоване спілкування у вигляді мого навчання. Однак її специфічні «уроки інтиму» відбувалися чинно, благородно і безконтактно стерильно, суто теоретично, і ми близько не підходили до якихось навіть відверто нешкідливих зазіхань одне до одного на практиці. Ніби й зовсім не було між нами того вересневого зближення і взаємних зізнань у коханні. І це здавалося дивним на тлі її загадкових поглядів на мене часом. Я ще не настільки добре вивчив хитромудрі звички Варіки, і вже тим паче її схильності й уміння щодо культивування різного роду приємних несподіванок і ефектних імпровізацій у плані «слизької» тематики. Та й узагалі, порівняно з Варікою, я виглядав абсолютно недосвідченим у житті та вкрай довірливим хлопчиною.

        На всі очі, впритул, я втупився на все те, що настільки критично, але й не менш спокусливо, оголилося в моєї подружки, неспромога відвести погляд. Вона демонстративно і теж впритул на мене дивилася, вивчаючи мої «нездорові» реакції та отриманий ефект. Тут-то я чітко зрозумів, що Варіка навмисно мене провокує. Але ось куди вона хилить і на що розраховує, поки передбачити було складно. Та й, чесно сказати, невдячне це заняття. Прораховувати ходи її нестандартних думок, а часом і дій, було практично неможливо. Лише значно пізніше, за подальшого нашого тісного спілкування, я більш-менш дечому навчився в плані вгадування загадкових еквілібрів душі неперевершеної чарівниці Варіки. Тому зараз лише стоїчно вичікував, що ж буде від неї далі. Однак, дивлячись на такий ефектний початок дійства, що розгорнулося переді мною, прозорливо відчував - на нас чекає щось не зовсім ординарне, до того ж чимало грандіозне. Ба більше, це очікуване щось - явно приємного інтимного плану. І я абсолютно не помилився у своєму прогнозі. Найважливіше - те, що затівала Варіка в цей момент, мені шалено подобалося, і страшенно хотілося скоріше стати учасником цього гостроцікавого шоу.

     Продовжуючи зігрівати ласкаво-лукавим поглядом, вона закличними рухами пальчика поманила мене до себе. Підкоряючись беззвучному, але красномовному жесту, я нерішуче рушив їй назустріч, не маючи снаги відвести очей від запропонованих мені на відкуп дівочих принад. А коли підступив майже до ліжка, вона, не кажучи жодного слова, дотягнулася до моєї руки й, настійно потягнувши за неї, буквально повалила мене прямо на себе. Я до ладу нічого не встиг збагнути, лише, падаючи, інстинктивно викинув попереду себе руки, притримавши їх в упорі на поверхні ліжка, щоб пом'якшити падіння на її тіло. В одну мить ми опинилися впритул віч-на-віч. Тут уже моє серце калатало пораненим птахом, ризикуючи, вирвавшись, полетіти геть. Я і до того підходив до критичної межі некерованого сексуального тонусу, а тут ну просто-таки моє збудження досягло неймовірної позначки. Настільки тісний контакт нам ще не доводилося відчувати за час нашого вже чималого знайомства. Повсталою твердістю свого реактивного «дротика» я вдало і чуйно впирався якраз у білизну трусиків Варіки, і, цілком ймовірно, прицільно і точно - у твердий лобок її «заповітного місця». І вона не могла мене не відчути. Адже не тільки мною опановував любовний жар, а й мою зухвалу подружку охопив стійкий стан збудження. Його видавало нерівне, плутане дихання і настільки ж гучне прискорене биття її серця. Загалом, обидва одночасно збудилися неймовірним чином.

Деякий час ми, так само лежачи лицем в лице, уважно вдивлялися одне в одного. І тут, клянуся, я вловив якісь незрозумілі, загадкові іскорки, що пробігають в її ласкавих, пустотливих очах. Я, звичайно ж, їх пригадав ще з першого нашого дня знайомства. І дуже скоро мені відкриється таємниця народження цих шалених іскринок. Означатимуть вони в усі часи не що інше, як безмірне кохання Варіки до мене. Але зараз, з невимовним розчуленням і захопленням дивлячись впритул в її очі, я навіть не просто дивувався їм, а впивався проявами цього загадкового феномена в моєї ненаглядної дівчинки.

       Мене болісно заклично вабили її напіврозкриті пухкенькі, кольору стиглої вишні губки. Подумки я вже ґрунтовно підминав їх - своїми й наполегливо стримував невгамовне і зухвале бажання негайно впитися в них. Крадькома розсуваючи їх, з'явився настільки ж червоний кінчик її язика. Він неквапливо пройшовся по верхній губці, змочуючи її - та зачервоніла ще контрастніше. Я нервово ковтнув слину, а наслідки наших оглядин далися взнаки негайно - від надлишку почуттів мій очманілий, закам'янілий «дротик», знемагаючи й жадаючи негайної розрядки, ще зухваліше впився в територію її бікіні. Цей момент став найсильнішим випробуванням моїх внутрішніх інтимних почуттів, ледь не привівши мене до полегшувальної реакції.

     І тут я відчуваю її музику Любові. Вона вилилася напрочуд вчасно, одночасно прийшовши з аналогічним відповідним бажанням Варіки щодо мене і, звісно, в унісон із моїм бажанням.

         - Славушику, поцілуй мене, любий!..

     «Боже мій, що я чую?! ... «Любий»... Як це неймовірно приємно усвідомлювати, і як непередавано ласкаво слова її вливаються в мене! Яке це невимовне щастя, коли бажання наші настільки близькі й реальні!» - яскравою миттю проплило в голові.

        І мені якось несподівано пригадався наш найперший, пам'ятний рвучкий вересневий поцілунок, що завершився тимчасовим розладом наших звичних стосунків. Поцілунок, що виявився тоді ніби як не зовсім своєчасним, але вкрай знаковим для нас, а тому необхідним, життєво важливим. Але з того часу минула ціла вічність. А отже, не варто брати його в аналогію до сьогоднішнього моменту. Знову ж таки цей спогад здався занадто швидкоплинним. Оскільки наші вуста вже встигли зімкнутися, язики зустрілися, і ми обидва, радіючи, вже глибоко занурилися в безодню довгого, бажаного і такого нудотного поцілунку з усією випливаючою з нього приємністю стихії буяння почуттів наших юних душ.

        А ось, дивись же ти, нагодилася і вона сама, рятівна «розрядка» - цілком собі природний страхувальний процес самовиливу... За такого становища, до речі, теж украй бажані відчуття, нехай і не до кінця яскраві. Я навіть наважився пофілософствувати сам із собою.

       «Як, однак, спритно й легко все виходить, коли кохаєш! Коли поруч твоя улюблена дівчинка! Браво! Який же це непомірний кайф – цілувати її незрівнянні, медові губки! Яке невимовне і потрібне блаженство! І це ще не кінець. Ось тільки всередині штанів не дуже щасливо, ну прямо-таки врожайне сиро».

         А тут і контрдумки приспіли.

       «Хай буде тобі, друже! Теж ще знайшов привід сумувати! Адже тут як не крути, а справа-то благородна. І не гніви бога, сам знаєш, наскільки це швидкоплинні та дріб'язкові незручності! Скоро все згине, як і не було, природним шляхом, підсохне, безслідно зникнувши. А ось чарівний посмак від злиття з улюбленими вустами залишиться ой як надовго! Ну до чого ж чудовий і славний день видався мені сьогодні!.. Стільки несподіваних приємностей!..».

       А тим часом ми все ще підминаємо простір пружного ліжка, але вже лежачи лицем до лиця на боці, і все повторюється для нас спочатку. Продовжуємо солодку поцілункову феєрію до фізичної межі, доки губи не набрякають від засосів. Що називається, дорвалися голуби до солодкого!

       Ну, а далі ми просто собі на втіху лежимо рядком в обнімку і радіємо своєму буттю і близькості один до одного. І, звісно, заводимо усілякі навколо інтимні розмови. Завжди знаходиться, про що запитати та що сказати.

      - Варіку, хочу тебе попросити... видати мені один... свій старовинний секретик... - почав я дещо плутано.

        - Я вся в увазі, - Варіка, бачачи, що я мнуся не за ділом, підігнала мене. - Ну, Славушику, ось любиш ти тягнути, говори ж, нарешті!

      - А могла б ти зараз зізнатися, з якої причини так різко і показово образилася на мене, пам'ятаєш, півроку тому, незабаром після недавнього нашого знайомства, коли ми з тобою вперше поцілувалися?.. Сподіваюся, ти не забула той мій знатний політ із виноградною лозою в руках? Я тоді «помирав» у тебе на руках біля стіни альтанки на перині з листя... Віриш, ось досі той твій гнів - велика загадка для мене, - сколихнув я з нею наші давно минулі, осінні пристрасті-мордасті.

       Від подиву, що я зачепив таку давню тему, у Варіки картинно округлилися очі.

       - О, скажеш теж, Славуш, та хіба ж таке забувається?!... Я прекрасно все пам'ятаю в найдрібніших деталях. А сам ти не міг здогадатися, що затівати щось серйозне в той час нам із тобою було ще трішки зарано, не доросли ми тоді до високих, а головне, усвідомлених стосунків? Не дотягували ні фізично, ні тим більше розумом. Бо зовсім аж дрібними були. Але найголовніше - ми з тобою на той час ще не встигли, як того треба, відчути один одного, - мудро підсумувала моя наперсниця.

        - Ну, а зараз, як думаєш, доросли до потрібного рівня? - не вгамовувався я, хоча заздалегідь знав відповідь на своє запитання.

      Варіка проникливо подивилася мені в очі та, зробивши глибокодумну паузу, щоб надати сказаному більше важливості, твердим тоном озвучила.

      - На мій погляд, зараз так, напевно доросли. Я гадаю, ти й сам відчув, наскільки став тямущим і кмітливішим у багатьох важливих питаннях любовних справ. Погодься, ці пів року для нас даром не минули, адже так? Чи ти все ще сумніваєшся в собі, у своїх силах, і, головне, у мені, а, Славушику?!...

       - Ні, Варіку, за себе я впевнений, що впораюся з усіма труднощами, у своїх силах я анітрохи не сумніваюся, а вже в тобі - так і поготів. Ти у мене величезна розумниця! Я з превеликою радістю і бажанням готовий йти з тобою поруч, куди забажаєш!

      - Значить, так тому і бути!.. І ми, милий Славушик, неодмінно підемо! А тому вважай, сьогодні відбулося наше з тобою практичне заняття номер «один» - поцілункові або перед-попередні ласки.

      І вона, спритно і невимушено подавшись до мене та піддавивши своїм тілом, ніжним нектаром пухких губок знову пролилася на мої - надмірно натруджені. Тим самим Варіка нібито проставила жирну крапку на нашій початковій життєвій стадії, яка вже відходила у минуле, і водночас позначила початок чергової, нової епохи у стосунках між нами та нашої обопільної ІСТОРІЇ КОХАННЯ. Її нам незабаром належало почати писати серйозно і ретельно. Тільки що спільними зусиллями ми внесли в цю ІСТОРІЮ свій перший, початковий крихітний штришок.

       - Я безмірно кохаю тебе, рідний мій Славушичик! - чую поміж поцілунків її лагідне дзюрчання, нескінченно мені любе, після чого вона опустила голову мені на груди й притихла...

    - І я теж дуже-дуже тебе люблю, моя ненаглядна Варіка! - ніжно погладжуючи її голову і плечечко, вмовляю їй у відповідь і просто дико полум'янію, стрибаючи у чергову хвилю збудження, що накотилася та почала огортати й накривати мене з головою невимовною насолодою...