Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ СТРАСТІ (перехідного віку)
З Варикою навряд чи можливо засидітися або занудьгувати.
Вона - неординарно яскрава, непередбачувана особистість. І
їй не тільки чужі сірість і буденність у всіх проявах буття. Вона
постійно на вістрі, на самому піку їхніх високих відносин і не
задовольняється лише малим, безперервно в пошуку нових
вражень і відчуттів. Як легко, хвацько і невимушено вдалося
їй вознести Головного Героя на більш високу, якісну орбіту -
«розкрутити» на нестандартне, «заборонене» кохання! Але
хіба могло бути по-іншому? Він давно звик до того, що його
Варіка чудово знає, що робить, і вже їхню солодку «обідню»
точно не зіпсує!..
Глава 9. АНТОЛОГІЯ КОХАННЯ
Частина 2. «Заборонений» Сюрпризець
Але незабаром Варіка дуже мене здивувала. Навіть не здивувала, а «вразила» в найболючіше «хворе місце». Дивуватися її витонченим фантазіям я якось дещо втомився. Однак у неї в запасі постійно була сила-силенна всіляких несподіванок, і всі зрештою, як на підбір, із приємних. Ось і зараз, схоже, була одна з таких. Але що вона буде з настільки неординарного розряду, ну, ніяк не очікував. Ця подія виявилася справжньою революцією в «НАШИХ ІГРАХ».
Я у своєму звичайному стилі задоволено мрійливо лежав на підлозі альтанки після чергової глибокої «хвилі» наших велелюбних «медитацій», коли до мене долинув нудотно-солоденький голосок моєї ненаглядної принцеси. За його примітно знайомою інтонацією я вже заздалегідь передчував щось таке.
- Славушику, коханий мій, я хочу піднести тобі маленький сюрпризець. Ні, я б сказала, що він навіть зовсім не маленький, але ду-у-уже, дуже славненький та солоденький! Це буде наш спільний подаруночок нам обом за наші довгі терплячі старання заради нашого з тобою Кохання...
Бувши вже досить «підкованим» у любовних справах, я, зрозуміло, здогадувався, в який бік вона хилить. Але все одно навіть підвівся і дещо напружився.
«Це що ж ЩЕ може бути таке, чого ми поки що не відчували в «наших солодких іграх»? Крім хіба що «ТОГО», самого «забороненого»? І що ж іще може бути нам настільки доступним?» - подумалося мені.
Інтуїтивно я відчував, що це - щось саме з «тієї» приблизно області. А Варіка, як і раніше, вкрадливо-таємничо заглядаючи мені в очі, далі продовжувала своє «солодке» шаманське воркування.
- Я ж не відкрию тобі Америку, що в нас із тобою, Славушику, в тілі є... ще одна... маленька... «таємнича» дірочка?..
Ось тепер моя проникливість остаточно знайшла своє підтвердження. Перед моїм поглядом одразу ж пронеслися ті самі хвацькі «ворожі картинки» з її пріснопам'ятного журналу. «Во, діла-то які!..» - тільки й встигло подуматися мені, як вона, нібито просканувавши в моїй голові правильне міркування (до того ж, мабуть, на моєму обличчі воно теж якось відобразилося), ще більш розкуто продовжила свій проникливий монолог.
- Коли ти лежиш на мені, то «Вона» - трохи нижче входу у «вагінку».
«Теж ще, прямо здивувала наводженням! Вже мені-то могла б і не повідомляти таку важливу «новину». А то я жодного разу не бачив, де «вона» у неї знаходиться. То-то Варіка останнім часом зачастила підставляти мені її на огляд!.. Так, попік у неї - що треба! Факт незаперечний! Просто очманіла дупка! По-іншому й не сказати! І вся така в міру щільненька, кругленька й апетитна, що запросто хочеться її з'їсти!.. І до повного запаморочення збудлива! Ну, просто чудесненька (як вона завжди любить говорити). Я б навіть уточнив - найчудесненька! Тут і приховувати нічого, завжди любив і цінував її ДУЖЕ! Просто не на жарт!
Вона завжди мене «тривожила». Але... щоб... прямо «Туди», всередину? Це вже... якось... ну, не знаю... Вульгарно, чи що!.. Чув таке слово, напевно, сюди підійшло б. Однак ось яка ж вона пустунка!.. Нічого просто так у неї не відбувається!.. Мабуть, давно задумала!.. І весь цей час мовчала... як партизанка! Ну й Варіка! Ах, ІНТРИГАНКА!!! І все-то в неї за планом...» - не встигав за нею міркувати я.
- Так-так-так! - продовжувала далі читати мої думки маленька розпусниця. - Я подумала, що нам якраз настав саме час зайнятися САМЕ «ЦИМ». Славушичек, рідний мій, якщо чесно, то я вже вся «горю» від передчуття.
- Ну-у-у... несподівано це якось... страшнувато... та й і... з іншого боку... - боязко спробував заперечити я. Хоча вже й сам начебто починав потихеньку «загорятися» новизною думки й від ідеї побувати там, де й у снах своїх боявся бути. Тим паче в голові почали виринати й натурально відтворюватися нещодавні «журнальні рухи» в тому ж напрямку...
«Може... не так уже воно все «ТО» й погано, якщо спробувати... трішечки побувати «ТАМ»... Треба ж усе хоч трошки пробувати...» - продовжував я заспокоювати й налаштовувати сам себе.
- Це... з якого такого, «іншого боку», у сенсі - бридко? - з голою прямотою перервала мої гріховні думки Варіка.
- Ну, м-м... е-е...
- Славушику, що це ти мугикаєш, я тебе не зрозумію зовсім... А от чого в тобі більше - страху чи гидоти? Ну-ка, скажи мені, шкідливий хлопчисько, що тебе... більше лякає?
- Якщо чесно, і те, і інше, в принципі... - випалив я.
- А ось згадай-но... зовсім недавно в нас із тобою був один моментик... пікантний... Коли ти «Туди» навіть язичком провалився, пам'ятаєш, любий? - не вгамовувалася Варіка.
Ясна річ, я про це дуже довго розмірковував, як у мене тоді легко вийшло все те. І водночас у мене нібито й не було жодних відторгнень і неприємних відчуттів. Навіть навпаки, одне лише посилення потрібних відчуттів. З іншого боку, спрацьовувало бажання доставити Варіці якомога більше задоволення, бачачи, як вона зреагувала на той нюанс, що трапився. Тоді це було для мене першорядною справою. Але більше ми собі «цього», а тим паче навмисно не дозволяли. Я вважав це справою випадку. Не надав значення. Головне - нам у той момент ситуативно було непередавано чудово!
- Як же не пам'ятати про таке? - погодився я.
- Славушику, дурненький, мій милий! Ти ж знаєш, усе геніальне - дуже навіть просто. Тепер щодо твоїх страхів... Ось, скажи мені, тобі ж подобається цілувати мою мокреньку «трояндочку», і ти «Її» зовсім не боїшся?!... І навіть губками і язичком своїм пестиш, до свого і мого задоволення. Прекрасно знаєш на смак «Її» сік. Адже подобається, правда ж?!...
- Звісно, не боюся... Слів немає, мені шалено подобається в тобі все. І ти вся - і всередині, і зовні. І це все в «Неї» із тобою проробляти, люба, але... Варіка, тут же - зовсім інше...
- І що?!... А ось ти, як я пам'ятаю, зовсім нещодавно виявляв бажання увійти в «Неї», у моє «заповітне місце», чи не так?!
- Зрозуміло, добре пам'ятаю ту нашу розмову.
- Чудесненько, милий! Так от, Славушику, коли підійде наш «ТОЙ САМИЙ» момент, ти про «Неї» думай. Уявляй собі, що «Та» і є «Вона», твоя улюблена «трояндочка». І сміливо «ТУДИ» «входь»... А я, як і завжди, звісно, тобі допоможу. Я ж завжди поруч. І тоді ти вже точно зрозумієш, недовірливий мій, наскільки марними були всі твої сьогоднішні хвилювання. Дорогий, це ж зовсім не складно з твоєю багатою уявою.
А ось що стосується «бридкості», то і тут ти абсолютно не правий, і зовсім не повинен хвилюватися, відкинувши всі сумніви. Я ДУЖЕ ретельно стежу за собою і своєю дамською гігієною, ти це мав би давно помітити. І вдома обов'язково миюся і скрізь, підкреслюю, ВСЮ--ДИ підмиваюся систематично протягом дня, за першої ж нагоди, що випала. І тим більше перед нашими бажаними зустрічами. Тому я намагаюся пахнути завжди добре і свіжо, щоб тобі, дорогий, більше подобатися. Адже ти ж, коханий мій чистьоха, не став би водитися з якоюсь там замазуркою, правда ж, милий? - уже зовсім весело закінчила вона.
- Це вже точно! Ти завжди була на висоті. Ти завжди була і є шалено смачненькою й ароматненькою. Варіко, сонечко моє, та ти у мене в усьому - просто супер! - я почав втрачати вже найостанніші сумніви. - Але ж ти... мені сама... пам'ятається, тоді... говорила, що це небезпечно...
- Хіба? От уже й ні, дорогенький мій! Я про «Інше» так сказала... а про «Те» - говорила, що рано ще. Поки що... рано. Славушику, і чим ти тоді слухав?!... Але... зате зараз - у самий раз! - промовила вона вже тоном, що не терпить заперечень.
- Варіку, а це... не буде нам боляче? Як ти думаєш? «Вона» ж у тебе зовсім... зовсім вузенька. А раптом «Він»... «туди»... не втиснеться?.. - з побоюванням запитав я. - Усе-таки перший раз... знаєш?...
- Славушику, любий, нічого не бійся! Це абсолютно безпечно! «Вона» - цілком нормальна і... простора. До того ж «Вона» має здатність розтягуватися. І потім, твоє «мишеня», повір, нічим не відрізняється від твого язичка. І «ЦЕ» не буде боляче!.. Ні мені, ні тобі. Покладися в усьому на мене! Я ж ніколи ще тебе не підводила в «Цих» питаннях. Навіть, навпаки, Славушику, неодмінно, буде дуже приємно! Просто надзвичайно приємно! Це я тобі можу обіцяти! Тільки, давай, ми зробимо «ЦЕ» лише в самому кінці «Нашої Гри». І ось тут-то тобі зовсім не завадить напружитися зовсім небагато і згадати «ті» самі... «шкідливі» картинки...
- І що, буде приємніше, ніж губками?.. - усе ще ніяк не міг вгамуватися я.
- А це, милий, ти вже дізнаєшся сам... коли спробуєш... тоді й... зможеш порівняти... - змовницьки хитро, з лукавою посмішкою промовила вона, і тут же, не гаючи часу, діловито занурилася в необхідні підготовчі деталі й теоретичні викладки...
Не вірити її словам було б смішно і навіть злочинно з мого боку, так добре знаючи свою Варіку. Вона завжди чудово розуміла, що робила. Я з належною увагою стежив за її докладним «інструктажем» щодо «нововведення», яке так несподівано звалилося на мою голову. Точніше, всім зрозуміло, КУДИ. У голові моїй намагалися вибудовуватися всякі різні композиції з натяком на нещодавні журнальні «порочні сценки».
«Ох, не дарма ця моя всюдисуща бестія влаштовувала мені ту пам'ятну «картинну галерею», поволі і заздалегідь до «ТАКОГО» мене підводила!.. Ну, й азартна ж ти, моя люба Варіко!!!» - не міг я не захопитися нею зайвий раз.
... Реальна дійсність перевершила всі мої, як виявилося, «недалекі» очікування. Наша оновлена в кінцевій стадії любовна «феєрія» справді занурила нас у ще досі невідому нам безодню пристрасті, у божевільний, бурхливий і приголомшливий екстаз. Наші очікування були просто скромні порівняно з тим, що нам довелося пережити. Усі наші колишні відчуття не йшли в жодне порівняння з тим шалено клекочучим вулканом фантастичних почуттів, які нам із Варікою доводилося досі відчувати. У мене просто дух перехоплювало, навіть злегка мутніло в голові - настільки солодко мені ще ніколи не бувало! Та й Варіка перевершила саму себе! Так філігранно й елегантно могла закрутити сюжет тільки вона! Мінімум незначних незручностей і нестикувань. Ми чудово підлаштувалися одне під одного. Вона «дбайливо кружляла» довкола мене як бджола довкола квітки, всебічно опікуючись мною в «новому» починанні. І як нагорода за труди наші любовні, природа віддячила нам справді добрячою порцією солодкого меду. Все пролетіло на одному диханні! Нас у новій «НАШІЙ ГРІ» натхненно ніс струмінь передчуття нових незвіданих відтінків чуттєвостей та відчуттів. І ми дуже швидко і заслужено їх отримали, залишившись дуже задоволеними самими собою! Ми зробили ще один важливий для нас якісний стрибок, піднялися на ще одну, можна сказати, передостанню сходинку до досягнення самої вершини наших взаємних любовних насолод!
Що ж, ось і чергову та дуже важливу сторінку нашої з Варікою ВЕЛИКОЇ КНИГИ КОХАННЯ ми плідно й переможно перегорнули!..
- Варіко, рідна моя! Що ж це ти робиш зі мною?! - шепотів я їй на вушко, повністю знесилений. Ми з нею лежали на боці, обличчям один до одного, в обопільних обіймах, відпочиваючи від руйнівного урагану шаленої пристрасті, що пронеслася над нами. - Напевно, ти хочеш моєї швидкої смерті?!...
- Ну, що ти таке кажеш, Славушику, коханий мій! От якби ТИ знав, що зі мною коїлося, і де я перебувала!.. Я й сама мало не померла!.. Я ледь живцем не згоріла цілком у цьому полум'ї нашого неймовірного кохання що пожирало мене! Це непередавано ніякими словами! Ти - мій герой і величезний розумничок! Ти настільки уважний до мене і ніжний, і так чудово мене відчуваєш!.. Я безмірно щаслива з тобою, мій безцінний! ТАКОЇ насолоди я ще не відчувала у своєму житті НІКОЛИ!!!
З цими словами вона притиснулася до мене всім своїм єством. Мені навіть здалося, що вона затихла уві сні. Я не збирався її турбувати. Не випускаючи зі своїх ніжних обіймів, лежав, ще раз переживаючи, прокручуючи в голові все, що сталося з нами, думав про цей новий якісний виток у наших любовних стосунках. А ще про наше майбутнє. Яким воно буде?.. Якими МИ будемо в ньому?.. Що на нас чекає?.. Я тримав свій сплячий скарб у руках і почувався неймовірно, неможливо щасливим!!!
Але раптом чомусь на мої очі набігли сльози, а горло почав душити неприємний липкий ком. Мені було ніяково. Мені ставало страшно! І навіть серце злочинно занило від незрозуміло звідки взялася дика думка, не дай боже коли-небудь втратити її, мою неземну Варіку, мою неземну любов!.. Не знаю, звідки вона вкралася, ця бридка й нав'язлива думка, що не можна ЗАВЖДИ бути настільки щасливим, що раптом хтось в один момент усе це в нас забере, раптом усе ненароком обірветься... І тут... вона розкрила свої чарівні, люблячі очі й, побачивши на моєму обличчі дві великі градини сліз, ніжно їх змахнула своїм пальчиком. Потім, ласкаво обійнявши мене і притулившись до моїх грудей гарненькою голівкою, зі смутком у голосі тихо й несподівано промовила.
- Славушику, коханий мій, а я знаю все, про що ти щойно думав... Адже я завжди читала твої думки. От тільки не знаю, як мені це вдається?.. Але ти не переживай, не сумуй так, мій рідний, усе буде добре! - і, трохи помовчавши, вже зовсім іншим, більш твердим і рішучим тоном, додала. - Нічого, ми обов'язково прорвемося!!!...
Продовження в Главі 10........