Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІІ. БЕНТЕЖНА ЮНІСТЬ (шалена)
Ось і підійшла до свого логічного закінчення шкільна
пряма, жалісливо відсалютувавши останнім дзвоником
і увінчалася тривалою і напруженою серією випускних
іспитів, ну а потім продовжилася урочистою роздачею
«Атестататів зрілості», далі слідом – п’яним випускним
вечором і традиційною ніччю з зустріччю утрішньої зорі
першого дня нового, вільного життя
Глава 17. МІСІЮ ВИКОНАНО!
Частина 2. Прощавай, Школа! «Випуск»
На дворі кінець травня 1972 року.
Як це не прикро, а фініш шкільного навчання підкотив впритул. У сестри теж випуск намітився, але тільки восьмирічний. Вона збиралася вступати до Херсонського музичного училища. Так воно потім і сталося. На відміну від мене, їй вдалося щасливо «допілікати» музичну школу по класу фортепіано. Я ж безоглядно втік з «музикалки» після трьох років відвертих мук. Баян мій, марки «Кремінне», у фірмовому футлярі-валізі досі припадає пилом у матінки на антресолях у повній цілості, якщо, звісно, міль хутра не «торохнула». Абсолютно вся ця музика мене не надихала, причому від самого початку, зате час мій дорогоцінний крала немилосердно і хронічно стабільно. Ось і довелося «справедливості заради» покласти заслужений офіційний кінець цьому неподобству. Я збунтувався. З боку моїх «предків», а особливо, музичних педагогів не без скандалу, але якось «прокатало». Воно зрозуміло - зарплата в них не гумова. Кожен учень - на рахунку. Хоча в подальшому своєму житті іноді шкодував, що не дотерпів, не довчився. Ведмідь на вухо мені явно не наступав. Але знову ж таки народжений повзати - далеко не полетить.
Змирившись із батьковим солдафонським вердиктом - з альтернативою з мого боку за час навчання так і не склалося (ні в чому й ні з якого боку себе особливо розгледіти не примудрився) - напружився над підручниками, щоб не опустити середній бал майбутнього атестата. Судомний мозковий штурм, плюс відсутність особливої любові до точних наук не дуже сприяли якості та глибині моїх знань. Елементарне зубріння мало допомагає засвоюваності навчального матеріалу, лише дає миттєвий оцінювальний приріст. На не дуже високому тлі своїх соратників і, прямо скажу, далеко не гігантській за висотою планці вимог до знань у рідній школі, рейтинг мій атестаційний, зрештою, виявився зовсім не кволим - 4,75 бала. Здавалося б, можна хвацько бити у фанфари, є чим пишатися і на що спертися під час вступу. Але на душі було зовсім не комфортно. Себе ж не обдуриш. Похмурі думки про прийдешні вступні іспити до військового училища неприємним холодком лягали на душу. До того ж амбіції у татуся мого у виборі вишу явно зашкалювали. Замахнувся по максимуму - вирішив, що місце мені ні багато ні мало, я про це вже згадував вище, в елітних лавах «кремлівських» курсантів - у Вищому військовому командному орденів Леніна і Жовтневої революції Червонопрапорному училищі імені Верховної Ради РРФСР. Оце так, позначився апетит у батька мого, однак! Назва яка кручена, витіювата, і запам'ятати-то відразу - не запам'ятаєш! Мимоволі засумувати можна - конкурс-то не жартівливий - 30 душ на одне злощасне місце. Інша справа, чи потрібно мені було воно, це «страшне» училище?! Чи бачив я в собі професійного військового?! Зовсім не був впевнений. Велике-велике це було питання для мене. Надто вже я був волелюбним. Тож не дуже-то приваблювала мене ця Москва...
... Прощальним нехитрим акордом відлунав останній дзвінок, сумним почуттям відгукнувшись у серці. Для багатьох наших хлопців це означало кінець мукам і точку відліку до неминучої, кому - майбутньої осені, кому - навесні, служби в армії. Йшли туди, на відміну від нинішніх часів, з досить легким серцем. Реально, мало хто рвався серйозно кудись вступати, принаймні відразу після закінчення школи. Хіба що дехто з дівчат. А, як на мене, так ще б із рочок у школі «проскучати» не відмовився. Так не хотілося вступати в це незрозуміле, незнайоме, застрашливе доросле життя. Скажу чесно, дійсно боязно було. Але світ влаштований саме так. Усьому є свій початок і свій кінець. Він же - початок, але вже нового життєвого етапу, нової, чистої сторінки. Її, хочеш не хочеш, а заповнювати доводиться. Щоправда, буває, що твоєю ще нетвердою рукою водять інші. Тоді, як правило, нічого путнього не чекай.
Круговерть випускних іспитів «переможно» завершилася. «Атестати» - в руках. І ось він, урочистий випускний вечір, що плавно переходить у бурхливу, п'яну ніч, і далі - у тяжкий, втомлений похмільний світанок.
... Кумачевий актовий зал місцевої прядильно-ткацької фабрики (чомусь, усупереч традиціям, не шкільний спортзал). Не знаю, хто підметушився з орендою. Підозрюю, мої предки. Головний інженер фабрики був нашим сусідом по поверху в домі і хорошим приятелем батька. Обидва випускні класи, учительський колектив, батьки випускників. Словом, купа народу і запрошених гостей. Усі ошатні, збуджені. Море квітів. Банальна для такого випадку процедура. З десяток напутніх сльозливих промов і, вінець усьому, помпезна роздача «Атестатів зрілості» директрисою. Ну, а далі все понеслося в ритмі вальсу за своїм заздалегідь наміченим сценарієм. Наш клас дружно перекочував до місцевого (він же - єдиний у місті) ресторану. Теж якась дивна обставина. «Випускних» по місту чотири (саме стільки було середньоосвітніх шкіл у місті), випускних класів - і того більше. Але, як не дивно, в цей урочистий і важливий вечір тільки затрапезна шоста школа, і саме наш клас одноосібно «захопив» стратегічний бажаний дефіцитний об'єкт. Але факт залишається фактом. Розмахнулися по-королівськи... Цікаво, наскільки ж «схудли» гаманці бідолашних батьків моїх випускників?!...
По-святковому рясно накриті зсунуті в один довгий ряд столи. На них на видноті – «Радянське шампанське», під столом, як і належить - горілка. Як звичайно, як завжди, як і скрізь... Немилосердними, надривними звуками розривається вокально-інструментальний ресторанний ансамбль. Карусель закрутилася... У проміжках між музикою - знову промови та тости й знову різні побажання. Й... танці, танці... Хлопчики - з дівчатками, хлопчики - з учительками, дівчатка - з учителями...
Наївшись, натанцювавшись і в прямому й переносному сенсі вдосталь набалдівшись, а дехто встиг «прочистити» шлунок, далеко за північ потягнулися до човнових причалів. Було заздалегідь домовлено зустрічати світанок на Арабатській стрілці, на п'ятому її кілометрі. Незрозуміло, кому потрібен був такий «головний біль»? Цілком резонно було і не забиратися в таку далечінь, обмежитися неспішним виходом до Дитячого пляжу. Пішки туди юрбою потихеньку підгребти, без усяких побічних проблем. Так ні, ось комусь конче екзотики захотілося... Звісно, чим же добиратися туди, як не на баркасах? Двох одиниць - мого і Синіцина - нам би ніяк не вистачило. Третьої - Поспєлова Валерки - виявилося якраз. Чудово розмістилися.
Згребли зі столів та забрали із собою численні залишки їжі та, ясна річ, спиртне, не забувши прихопити із собою класну керівницю, нашу молоду вчительку-«англійку» - Макушенко Людмилу Григорівну (кличка – «Людочка»). Ще нас узялися супроводжувати кілька завзятих мам. Слава Богу, не було моєї. Ми, у нашої «класної», в її ще небагатій учительській кар'єрі, були першим випускним класом після інституту. Чимало їй доставили бентежних моментів і клопоту за весь час навчання. «Важенькими» для неї були. Але здебільшого розуміли її, поважали й любили. Кожен, звісно, по-своєму. Але стервозою вона ніколи не була. Шкода її було на березі. Вона, хоч і пристойно стомлена, все ж нас не залишила, не відмовилася від поїздки. Молодчинка, скуштувала сповна і дотерпіла кошмарний наш вояж до переможного кінця.
Світанок нового дня і «нового» життя ми, зрозуміло, зустріли. Однак усе було як у тумані. Яка вже тут патетика і символізм? Зрештою чоловіча половина класу (я, зрозуміло - не виняток), бездарно залившись горілкою, як не в себе (де вже тут сили свої грамотно розрахувати?), безславно попадали прямо на пісок, ввергнувши себе у глуху, непробудну п'яну сплячку. З першими проблисками променів сонця, що сходить, титанічними зусиллями дівчат і батьків нас вдалося сяк-так реанімувавши, підняти на ноги. Відверто кажучи, як ми добиралися назад додому, у пам'яті моїй утворився великий склеротичний провал. Загалом, відзначилися конкретно, і далеко не в найкращий бік. Сором-то який роздобули!.. Особисто я, чесно скажу, з того, що відбувалося на тому піщаному березі, взагалі нічогісінько не пам'ятаю. Останній спогад - місячна ніч і я - відходжу в астрал на піску пляжу. Просто «відключився». Коротше, то ще позорище... Потім, заради інтересу і для порівняння, запитав у Варіки, як у них усе відбувалося? Так ось їхня «випускна» процедура виявилася куди простішою і скромнішою, у стінах школи. Потім для всіх трьох їхніх випускних класів накрили столи в шкільній їдальні (у першій школі, на відміну від нашої, така була), а світанок зустрічали на березі Дитячого пляжу. І вся тяганина... Просто ідеально! Але фінал - точна копія нашого. Ось тобі й проводи юності разом із символічною зустріччю «світанку» нового життя!..
Ах, шкільна пора, «очей очарування»!.. Як часто доводилося згадувати ті радісні й сумні твої роки! Коли ти міг ні про що серйозно не турбуватися. Все, ну, практично все, що заманеться, робити, особливо не замислюючись про відповідальність. Коли безкраї твої мрії й марення не здаються неможливими, нездійсненними. Коли у твоєму житті не існує недосяжних вершин і незаперечних авторитетів. Коли здавалося, що весь світ обертається навколо тебе... Або лежить біля твоїх ніг! І ти наївно вважаєш, що зможеш взяти в ньому все, що душа забажає... Ну, якщо і не цієї хвилини, то трохи згодом вже точно!
Ех, школа, школа!.. Ти намагалася вчити нас усьому потроху. Ось тільки не змогла ти нам зробити щеплень від зла й безчестя, людської дурості й тупості, недоброзичливості й хамства, підлості й підступності та багато-багато ще від чого. На жаль, не могла ти навчити нас, як не загубитися в запаморочливому вихорі цього складного, швидкоплинного, багатогранного життя, як знайти себе в цьому світі?!... І, мабуть, найголовніше - як знайти своє справжнє, істинне ЩАСТЯ на цьому світі?!...
Кінець Глави 17.
Продовження в Главі 18……….