Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ ПРИСТРАСТІ (перехідного віку)
Звісно, ловля бичків із борту баркаса - справа
не мудрована. На перший погляд, можна навіть
сказати, монотонна. Але й водночас захопливе
цікава. Особливо, якщо риба клює, як очманіла.
Але такий втішний факт для завзятого рибалки -
далеко не головна обставина. Зате цей процес
виглядає незрівнянно виграшніше і приємніше,
коли у тебе в напарниках-учнях - гаряче кохана
й бажана подружка - юна дівчина надзвичайної
краси, ще й напів оголена, лише в купальнику.
Однак, чого вже гріха таїти, Герою зовсім не до
риболовлі. У голові його рояться різні інтимні
фантазії, одна краща за іншу, плодячись явно
не на голому місці...
Розділ 10. МОРСЬКИЙ ПІКНІК
Частина 3. Неймовірна Риболовля!
Я вирушив на ніс баркаса, кинув якір. Глибина під нами була не дуже велика - мабуть, метрів п'ять, ну, може, шість. Море тут було на рідкість спокійне. Вітру практично не відчувалося. Можна сказати, стояв штиль. Вода, через повну відсутність хвилювання, виявилася дуже прозорою. Крізь товщу її ми навіть вільно могли спостерігати, як по дну шастають численні зграї бичків. Це неабияк мене порадувало. Отже, риболовля обіцяє стати вдалою. Таке не часто трапляється. Мабуть, наїхали на так звану бичкову яму. У моїй практиці таке бувало, крім цього, ну, може, кілька разів. Ну, подивимося!..
Варіці ніколи ще не доводилося займатися риболовлею, а вже ловити бичків на донну вудку і поготів. Тобто відвертий «чайник»! Діставши з кубрика рибальські снасті, я, як уже «пропалений» досвідом рибалка, завзято взявся за заповнення такої несправедливої прогалини в її біографії.
Бичкова вудка або, як її називають, «донка», надзвичайно проста за конструкцією. На плоску деревинку, з рогатинками з обох кінців, намотувалося метрів десять волосіні, яка закінчувалася двома-трьома гачками з досить важким грузилом, щоб, по-перше, швидше доправляти наживлених гачків на дно, де бички й мешкають, а, по-друге, що теж важливо, щоб снасть не зносила течія.
Урочисто вручивши Варіці найбільш, за моїми розкладами, «кльову», щасливу вудку, я змусив її все проробляти самій, повторюючи за мною всі операції від початку і до кінця. Вона охоче і з повним натхненням схопилася за справу. Все у нас йшло як по маслу, поки не настала пора наживляти креветками гачки. Пам'ятаючи недавній прецедент із пораненим пальчиком, вона ніяк не могла змусити себе взяти цього нещасного рачка до рук. А тут ще й голівку йому потрібно було відривати. До того ж ще й живому. Це ж справжнє шкуродерство!.. Її жалісливість не знала меж!.. Довелося цю «важливу» місію виконувати мені. На Варіку було боляче дивитися, коли я брав до рук чергову, повну життя, потенційну жертву, що тремтить, без жодних церемоній обезголовлював її, викидаючи голову за борт, і нанизував на черговий гачок. Під час риболовлі з баркаса не треба було закидати вудку кудись далеко вбік. Досить спокійно опустити снасть просто під борт човна. У цьому і криється вся принадність рибної ловлі з баркаса. Просто, надійно, без зайвих рухів і метушні!
- Тепер, намагаючись не плутати волосінь, і самим не заплутатися в ній, акуратно, не забуваючи, що маємо справу з гострими причандалами, опускаємо грузило із гачками у вільне плавання на дно, до рибки, - продовжував я, наскільки це можливо дохідливо коментувати для Варіки подальшу процедуру. - Далі, коли грузило досягне дна, а це ми помітимо за відсутністю вільного ходу волосіні в наших руках, вибравши слабину, натягуємо її остаточно, звіряючись із грузилом на дні, і утримуємо на стрьомі на вказівному пальчику.
Я говорив, і водночас тримаючи її руку у своїй, перевіряючи правильність її хватки волосіні, все більше думав зовсім не про ловлю бичків. Про яку таку риболовлю може йтися за таких неприкритих «екстремальних» обставин - відвертої близькості її дивовижного, ласого й обожнюваного мною тіла, яке вкрай випромінює любовні флюїди, досконало знайомого й бажаного, та ще й вдягнутого в тонкий, заворожливо звабливий купальничок, що так славно її обтягує, зачаровуючи й спокушаючи. Ця обставина найсильнішим чином мене розбурхувала і відчайдушно волала до певних дій щодо негайного розкріпачення мого безнадійно стражденного організму. Однак Варіка в цей момент була цілком захоплена азартом мисливця і нічим поки що не виявляла відповідних реакцій. Мимоволі пригнічуючи в собі в зародку «тваринні інстинкти», мені все одно нічого не залишалося, як продовжувати свій риболовецький інструктаж.
- Ну, а далі, люба, все просто. Коли твій вказівний пальчик відчує характерне смикання волосінню, а це означає, що бичок, який підійшов до гачка, хапає наживку, слід негайно його підсікти, різким рухом руки з волосінню вгору. Ну, а потім - справа техніки. Відчувши чутливе тріпотіння рибки там, у глибині, можна енергійними рухами сміливо підіймати снасть із заповітним трофеєм наверх, при цьому якомога акуратніше складати волосінь, яку вибираєш.
- А якщо я проґавлю клювання, то... що робити далі? - мудро запитала Варіка.
«От же молодчинка яка, ну вся в процесі!.. - із захопленням подумав я. - Ґрунтовно і вдумливо підходить до будь-яких справ. Не дає собі жодних послаблень. Це так схоже на неї та знайомо до болю».
- Тоді є два шляхи. Або витягнути снасть, щоб перевірити стан наживки, бо креветка - це все-таки не черв'ячок, який довго може протриматися на гачку, рачка бичок «розтріскує» вмить, або другий варіант - трохи зачекати, бо цілком можливе клювання і на інші гачки. Особливо, коли бичок голодний.
Але поки я розтлумачував Варіці елементарні постулати бичкового лову, проґавив два характерні для клювання ривки. Риба буквально кидалася на люб'язно наданий їй делікатес, який ледь встиг опуститися на дно. Довелося вибрати волосінь її вудки й знову наживляти гачки. Тепер ми закинули наші вудки одночасно. Я встановив спостереження за її поведінкою на шкоду своїй ловлі. І залишився приємно здивований її блискавичною реакцією. Бо й оком не встиг моргнути, як вона зробила перше у своєму житті підсікання.
«Який, однак, із мене дохідливий учитель!» - негайно загордився я про себе, хоча більше тут підходило б інше: «який у мене здібний учень!».
Варіка судомно і вкрай азартно почала вибирати волосінь.
«Хоч би остаточно не заплуталася моя улюблена рибалка...» - з теплотою і розчуленням подумалося мені.
- Варіко, сонечко моє, трохи легше треба б, не поспішай, нікуди не дінеться твоя золота рибка!
Залишивши свою снасть, я намагався допомогти їй не наробити непотрібних вузлів на волосіні, бо Варіка в пориві азарту почала безладно метати її навколо себе, немов павук павутину.
- Славуша, у мене тут зачепилося щось дуже важке, ну, дуже... Ледве тягну! Прямо всі пальці волосінню порізало... Ти не хотів би допомогти мені витягнути моє багатство?
Я відразу перехопив у Варіки снасть. І справді, щось на рідкість важке тягнулося нагору. Нарешті, улов опинився майже на поверхні. Дійсно, багатство!.. Це було одразу три бички, і один із них - просто гігантського розміру. Опинившись у човні, вони весело й енергійно заплескали своїми тушками по настилу баркаса. Вона очманілими очима заворожено дивилася на свою здобич. Ось так Варіка, ось так рибалка!
- Ну, ти, Варіко, і максималістка!.. Не очікував я від тебе такої прудкості! Ну, молодець! - відверто порадів я за свого здібного учня.
Тут уже й батько долучився до моїх заслужених похвал. Він у себе на кормі теж успішно почав ловлю. Але витягнути трьох особин одночасно - це похвально для будь-кого, не кажучи вже про новачка в цій справі.
- Від душі й дружно вітаємо тебе, Варіку, з першим грандіозним уловом у твоєму житті! Бажаємо подальших успіхів у рибальських справах! - урочистим тоном вимовив я, хапаючи її у свої обійми та відриваючи від тверді палуби.
Вона жваво, із захопленням і всіма подробицями повідомила нам свої свіжі відчуття з приводу першого свого знаменного улову, а потім почала ретельно його розглядати. Я набрав у відро води й помістив спійману Варікою рибу туди. Це були справді великі морські бички, а один із них був утричі більший за решту, тигрового забарвлення, з потужною головою, ми їх називали головастими - одна з найцінніших порід. Вона раз у раз виймала їх із відра і розглядала з ретельністю. Раптом вона сумним голосом промовила. - Славушику, мені їх так шкода... Вони так важко дихають і тремтять, напевно, додому хочуть... до діток своїх. У них же є дітки, маленькі бичочки?
- Та ти що, Варіко, люба, про що ти, які дітки?.. Ми ж тут не пустощами займаємося. Це ж у нас звичайнісінька риболовля заради здобичі, а не якась забава для задоволення. Хоча в цьому процесі вкрай складно відокремити одне від іншого, вони пов'язані між собою. Це - те ж саме, що і на фермах відбувається, наприклад, де птахів вирощують або поросят. Там уже конкретно на забій їх готують, щоб ми їх їли потім. Як там бути? Так, знаєш, усе людство з голоду давно померло б...
- Все одно мені дуже їх шкода, хоча я все розумію... - черговий типовий прояв у виконанні Варіки незнищенної жалісливості, яка не мала меж.
Дещо заглушивши в собі тужні нотки і бачачи, як щохвилини, на очах зростає наш улов, знову все-таки наважилася на лов. Другим номером її програми виявилася виловлена камбала досить великих розмірів, що казна-звідки взялася серед незліченних полчищ бичків. Це взагалі привело нас у цілковите замішання - начебто не сезон ще для камбали. І де це, цікаво, вона її «знайшла»? Ось тобі ще один яскравий елемент удачі, на ім'я ВАРІКА. Вона хоч і раділа спійманому диву, але вже значно стриманіше. Після цього вона зробила ще кілька закидань, скоріше за інерцією - і щодо риболовлі дещо стихла, лише зі смутком спостерігаючи за нами. Явно занудьгувала дівиця. Але за такого дикого клювання нам і самим не довелося надовго себе приковувати до промислу. Досить скоро наш улов досяг непристойних розмірів. Ну точно потрапили в бичкову яму! Фартовою виявилася моя Варіка. Утім, як завжди, скрізь і в усьому!
Зайвого (в сенсі риби) нам було не потрібно, і, склавши снасті та сховавши від спекотного сонця наш нескромний улов, а це виявилося ціле відро риби, навіть із гіркою, ми із задоволенням вирішили перемикнутися на інші, не менш цікаві й важливі, заходи, які покірно на нас чекали.
Продовження в Главі 10. Частина 4………….