Мореас Фрост

                            Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                                    «Нехай загине вся імперія,

                                                                             для мене ти - весь світ»

                                     (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                              Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

                       Розділ ІІІ. БЕНТЕЖНА ЮНІСТЬ (шалена)

    Однак, яке ж це відмінне й непередавано приємне

задоволення, коли ти приймаєш ванні процедури не

наодинці, а в парі зі своєю гаряче коханою дівчиною!

Ось тоді твій вібруючий і легко податливий організм

налаштований та цілеспрямований на єдину бажану

дію – інтимну близькість! Закохані Герої просто тонуть

у взаємних почуттях один до одного. І нехай Варіка в

інтимному плані все ще «не в формі», її «злий демон»

поки що сидить у ній, він досі не переможений. Проте

незважаючи на це два дні і дві ночі пролетіли для них

одним світлим спалахом і на одному диханні. І ось їх

знову огорнула проза життя, ну і, звісно, всі їхні надії й

сподівання - лише на день прийдешній

              Глава 20. «ВИГНАННЯ ДЕМОНА З ВОЛОДІНЬ РАЮ»

                                     Частина 4. Еротичний Масаж

        ... Нарешті ми із задоволенням віддалися сніданку. І тут я згадав про свою обіцянку матері. Треба було терміново зателефонувати додому.

     ... Терпляче вислухавши на свою адресу велику тираду «відповідних компліментів», на кшталт який я невдячний син, і купу всіляких інших «приємностей», я лише встиг вставити, щоб на мене не чекали, і що буду за добу, і поклав слухавку.

       Далі, за планом, було купання в запашній ванні. Виявилося, на рідкість приємна і пікантна ця процедура, особливо, коли у ванній ти хлюпаєшся не в гордій самоті, а вже з коханою дівчиною, так і поготів.

       Поки ми із задоволенням займалися всякими докупальними справами, наш «титан» навіть закипів. Варіка налила воду у ванну, немов природжена знахарка накидала туди всілякого пахучого зілля, також хлюпнула з пляшечки шампуню з благородним запахом. І ось ми, звільнившись від залишкового одягу, взявшись за руки, наче разом збиралися стрибнути кудись у безодню, а ступили всього-на-всього в гарячу ванну...

       «Титан» - у простолюдді - гранично нехитре автономне джерело гарячої води, що працює за принципом прямого нагріву. Для нинішніх «просунутих» часів - вельми примітивне. По суті, це - досить містка ємність з титанового сплаву, що заливається водопровідною холодною водою, нагромаджена безпосередньо на чавунну грубку, типу «буржуйки», бувши ніби єдиним цілим з нею, і має відведення для змішувача з кранами. Мабуть, тому для простоти цей агрегат і прозвали саме так. Ним можна обладнати будь-який будинок або квартиру, де є водопровід з каналізацією. У місті, в п'ятиповерхівках, їх встановлювали під час будівництва. Я їх бачив і раніше у знайомих, навіть спостерігав, як його розтоплювали дровами, а потім можна і вугілля закидати. У принципі, протоплювали, як звичайнісіньку грубку, яка була і в нас у квартирі. Єдина і неодмінна умова - необхідність відведення диму з ванної кімнати назовні, шляхом пристосування до «титану» димоходу.

       До сьогоднішнього дня за свої неповні 17 років я ще жодного разу не відчував подібних задоволень - не приймав таких шикарних ванн - надзвичайно пахучих, гарячих і пінних. Я взагалі не приймав жодних ванн. Не було в нас ніколи в житті такої, здавалося б, елементарної в побуті речі, на якій би території ми не проживали. Дай боже, щоб хоч вода холодна була присутня і каналізація, бажано. Це було вже супер! У кращому разі це бував звичайний гарячий душ. У численних гарнізонах - військова, а тут, у Генічеську - звичайна міська лазня. А тут така благодать виявляється прямо під боком, навіть ходити нікуди не треба, просто не передати словами!.. Нізащо не повірив би, що може бути настільки кайфово у звичайному, грубо кажучи, великому кориті з водою, нехай і гарячою, з травою та шампунем, якби сам не зазнав зараз щастя такого. Я навіть не знав, що мені робити там? З чого починати миття організму? А тут ще й піна горою пішла, з бульбашками та кучугурами. Таке бачив хіба що в кіно іноземному колись, та й то вже призабув. А, згадав, у фільмі «Фантомас», у якійсь там серії.

       Однак поки я в руках надував бульбашки й запускав їх, Варіка, абсолютно не звертаючи на мене уваги, ніби я й не сиджу навпроти неї, зосереджено займалася собою, дбайливо і з ніжністю «облизуючи» свої тілеса м'якою мочалкою. Волосся вона не чіпала, акуратно загорнувши й одягнувши поверх нього цікаву прозору простору шапочку. Виглядала вона на голові досить своєрідно і потішно. З незвички я вже з надлишком наковтався піни шампуні, бо куди не плюнь, усюди вона, проклята. До «чистої» води ніяк не доберешся. Від її непомірної кількості я навіть Варіку не бачив, крім її голови. Знічев'я, я став дуркувати і приставати до неї. То спорудив їй пінну корону на шапочці, то, пірнувши і розвернувшись животом догори, поклавши голову їй на живіт, набираючи більше повітря, починав його у воді видувати, утворюючи щось на зразок виверження пінного вулкана. Загалом, поводився як мале дитя. Варіка від мене відмахувалася, як могла, але особливо не протестувала. Напевно, зрозуміла, що це марно. Занудився я трохи. Але все одно почувався в гарячій воді комфортно. Дуже скоро розм'як зовсім, заспокоївшись, просто лежав на ній, животом догори, поклавши голову їй між грудок. Так я і млів би невідомо скільки, якби голос Варіки не привів мене до тями.

       - Славушику, ти, часом, не заснув? Не дай боже захлинешся піною... - майже хвилюючись, тихенько потріпала мене по волоссю. Упевнившись, що я «все ще живий», попросила. - Дорогий, потри мені, будь ласка, спинку, - і простягнула намилену мочалку, розвертаючись до мене спиною.

       Ставши на коліна, я, звісно, здуру щосили приклався до її спини. Моя бідолаха-банщиця Варіка аж заволала.

        - Славуша, ти ж мені всю шкуру знімеш до самих кісток! Полегше, будь ласка, ніжніше, дорогий!

        - Рідна, вибач, от не подумав якось... Ми ж із хлопцями в місцеву лазню ходимо, одне одному там спини трьом без жодних сентиментів. Ось і тебе... за звичкою... Зовсім не втямив, дурню, але я намагатимуся...

       Я примостився зручніше, витягнувши та розкидавши на всі боки ноги, а Варіка присунулася до мене спиною, сидячи у мене між ніг. І я почав старатися. І мочалкою, і рукою виписуючи кола на її ніжній спинці, часом чіпляючи й за дещо інше, навмисно впроваджуючись з боків, вилазячи далеко за межі спини. Почав зверху. А дійшовши до кібчика, відкинувши мочалку вбік, планомірно продовжував рухи лише одними руками, повільно і ніжно погладжуючи її розімліле тіло. Спиною, зрозуміло, не обмежився, і з превеликим задоволенням переніс свої руки на більш бентежливу передню частину її тіла. Спочатку з неперевершеною котячою м'якістю, злегка віддавлюючи пальчиками, активно прогулявся по її шийці та плечиках. Далі, опускаючись нижче, дістався до її грудок, які зворушливо випирали своєю урожайною «стиглістю», що особливо приносило мені задоволення. До речі, і самій Варіці, як мені бачилося, теж. Вона зовсім не пручалася, завмерши, розслаблено-спокійно лежала із заплющеними очима, повністю опустившись мені на груди, віддавшись у владу моїх ніжних, люблячих рук.

       Що нижче я опускався по її тілу, то все яскравіше й виразніше в моєму невагомому організмі починав позначатися, а потім відверто бесчинствувати головний чоловічий інстинкт. Я продовжив свій грайливий масаж, заглибившись ще нижче. Погладивши її оксамитовий животик, я нарешті досяг найближчих підступів до її «заповітного місця». Вона й не думала ворушитися, ніби заснула. Мабуть, остаточно розслабилася, геть зомлівши. Мій войовничий «бунтар» зміцнів настільки, що явно конкретно почав підпирати їй спину. Зробивши кілька «спритних» рухів по її м'яких кучерявках внизу, я наважився зануритися в неї ще глибше, завівши свої пальці в зовнішні частини її «заповітної квітки». Варіка, на мій подив, навіть дещо ширше відкрила ноги. Злегка помасажувавши далекі підступи її розмореної «трояндочки», парочка моїх зухвалих пальців обережно прокралася всередину, копітко походивши там по «звивинах» та «стежках» її багатостраждальної «печерки». Щасливо завершивши свою «допитливу ревізію», попри її ґрунтовно заспокоєний, умиротворений стан, ризикнув розвернути Варіку до себе обличчям, і вже продовжив ті ж рухи спереду. Вона навіть оком не повела.

       З надзвичайною котячою ніжністю я погладжував її оксамитову розімлілу шкіру по всьому тілу, не забуваючи й про руки, і милі ніжки. Це був найперший і справжнісінький у моєму житті еротичний масаж, який я робив жінці. Своїй гаряче і пристрасно, безмежно коханій жінці! Мій до межі «обурений» відвертою неувагою до себе і повністю забутий «герой» відчайдушно сказився вже на повну котушку! І тут я почув її «цукровий» голосок.

       - Славушику, яке божественне розслаблення! Мені так чудесненько ось так лежати та відчувати дотик твоїх чарівних рук, ну просто балдежно!.. І де ж ти цього навчився так?!... Зізнавайся, хто був твоїм учителем?! Або вчителькою?! - картинно-капризним тоном закінчила вона.

       - Сонце моє, про яке навчання ти говориш?! Вряди-годи й, зауваж, вперше в житті довелося ось так руками поворушити. Причому абсолютно несподівано... Напевно, люба, я народився з таким вродженим талантом до жіночого масажу... Жарт, звісно. Це в мене так вийшло від безмірної любові до тебе. Рідна, а ну тепер ти зізнавайся, кажи, де нахапалася таких кепських слівець?!... «Балдежно!»... Раніше щось не помічалося за тобою подібного!.. - згадавши, що найкращий метод оборони - напад.

       - Від тебе, милий, від тебе!.. Від кого ж іще?.. З ким поведешся... Краще, давай-но, і я тебе трішечки віддраю, - вона взяла мочалку і почала любовно обходити мене нею.

       - Варіко, люба, щось у тебе сьогодні йдуть суцільні «перли», а ти в курсі, що драять зазвичай палубу на пароплавах, якщо, звісно, не брати до уваги ще й сковорідок із каструлями...

         - Правда?!... От уже не знала... Десь чула, і, бачиш... проскочило...

       - «Десь», «десь»... Від мене, звісно ж! Історії мої пам'ятаєш? Розповідав тобі не раз... Слухай, ти, я помітив, останнім часом точно склерозніцею стала... Чи склеротичкою? Як правильніше?..

      - Фу, Славуш, як не соромно тобі так ображати мене, зовсім огидним хлопчиськом став!.. - вона картинно надула свої пухкенькі губки, опустила руки, переставши натирати мене, навіть злегка відвернула від мене голову.

       - Ну, гаразд, гаразд, рідна! Ну не дуйся! Беру свої слова назад, цілком і повністю!.. Вибач, люба, трішечки переборщив. Бачиш, нервую... Ти мене зовсім не любиш, і не хочеш приголубити. Я прихопив її за талію і злегка підсунув до себе, неабияк підперши її пружний животик своїм відстовбурченим «страждальцем» і чмокнув у її примхливі надуті губки.

       Варіка відновила свою колишню «мойдодирну» місію, дійшовши мені мочалкою до низу живота, мимоволі почала напирати на мій ніжний предмет пристрасті, який, як належить до обставин, прегарно оформився. Тут, звісно, і я заверещав.

        - Дорогенька, побійся Бога, «Він» же в мене не мідний!

        Варіка схаменулася.

       - Ах-х! Ось, бачиш, дорогий, не варто мене так нервувати! А то я відразу починаю сильно хвилюватися... - вона відкинула шкідливу мочалку. - Ану, де «Він», мій хороший?! Дай мені «Його» скоріше сюди! Ах, ти мій золотий, мій любенький! Тітка Варя зараз пожаліє тебе, приголубить ...

       Вона миттю запустила руку в мої «засіки» і сміливо та енергійно почала «наводити» там «зразковий порядок». Бо, отримавши від мочалки, мій «джентльмен» зажурився трохи. Її надійні вмілі руки неймовірно швидко впоралися із завданням відновлення «статус кво».

        Я вдячно притис Варіку до себе і ніжно поцілував.

       - Кохана, може, ми й тут спробуємо… потіснити… «нашу вражину»? Тут така атмосферка чудова, неймовірно сприятлива… І шампусик цей… так доречно, він такий слизький…

       Моя ненаглядна правильно сприйняла мій сигнал як керівництво до дії. Зовсім впритул підсунувшись до мене й обхопивши мене однією рукою за шию, другою – трохи наді мною підвівшись – спритно направила мого жвавого, але податливого «скакуна» в потрібне місце, повільно на «Нього» нанизуючись. Справді, більш ніж благодатне середовище теплої води, що, огортаючи, розслабляла мене, і найтісніший контакт з обожнюваним тілом Варіки дуже скоро принесли свої бажані солодкі й полегшуючи «плоди».

       Ну ось як тут можна, перебуваючи в такому специфічному місці та за таких «нудотних» обставин, до того ж з близькими зіткненнями інтимного штибу, відмовляти собі в найінтимнішій близькості? Нам це було невтямки.

        Вийшовши з ванни, ми ніжно обтирали рушниками один одного, не менш ніжно торкаючись і притискаючись тілами, що розімліли. Настрій у нас був чудовий. Як знову народилися.

     - Славушику, ти в мене сьогодні прямо з ранку такий велелюбний і нестримний... Так до вечора тебе не вистачить зовсім, дорогий! А у нас ще й нічка попереду… - все ж таки висловила свої сумніви Варіка.

        Ми все ще стояли голенькі, я обійняв свою кохану.

      - Це, Варіко, все твоя чарівна трава-мурава... Дуже, мабуть, вона мене зачепила. Це я жартую. Але якщо по-серйозному... За мене ти можеш бути абсолютно спокійною. Так, сонце моє, я велелюбний, і навіть надмірно. Таким ти мене давно пізнала. Але це в мене відбувається лише з тобою. Та що там!.. Навіть від думок про тебе! Тому що я шалено закоханий у тебе, усією своєю душею та серцем! Я не можу тобою до кінця надихатися, і, певен, ніколи не надихаюсь! Ти, і тільки ти – єдина радість у моєму житті! Для мене досить навіть погляду на твій пальчик! – і я уже «палаю»! Не дам тобі спокою, кохана, ні вдень, ні вночі, і не мрій! Тим більше, що завтра вже мама твоя приїжджає... А потім ми досить скоро з тобою розлучимося, і, чує моє серце, надовго... Коли ще мені випаде таке щастя – бути з тобою щомиті настільки близько, поряд, кохана? Хіба я винен, що так сильно тебе люблю?!... І, хочу тобі чесно сказати, зовсім не тому, що ти несусвітно прекрасна, як жінка!.. А тому, що ТИ ТАКА Є на світі! Ти мені по-людськи неймовірно близька і дорога! Ми однаково мислимо та думаємо. У нас одні й ті самі життєві цінності. Ти – для мене – мій жіночий ідеал! Ти моя дороговказна зірка! Ти – мій небесний ангел-охоронець! Я дуже щасливий бути поряд з тобою! Навіть якби ти була не настільки красива, я любив би тебе ніяк не менше!.. З тобою я готовий до неможливого, неймовірного!.. Можу здійснювати будь-які подвиги... Мало того, я хочу йти з тобою поряд по життю, і тільки з тобою, до самого кінця, поки смерть не розлучить нас! Не існує, і не може існувати для мене більшого щастя!!!

       - Славушичок, любенький мій, рідненький, як же ти пестиш мене своїми ніжними та проникливими словами... Я просто тану в них і твоїх люблячих обіймах. Все, що ти тільки що сказав мені, я можу дослівно повторити й для тебе, любий мій! Я така щаслива, що ти є в мене! Що я можу безмежно довірити тобі всю себе та свою долю! І більшого мені не потрібно в цьому житті! Я не уявляю його без тебе, без нашої вічної та безмірної любові! І ніхто ніколи не зможе відібрати її у нас! Вона підтримує мене щодня, наповнює мене силами, окрилює, вселяє у мене надії! Я просто не можу без неї прожити! Якщо раптом вона, наша Любов, помре, то і я помру разом з нею!

       - Рідна моя, я дуже переживаю за тебе, за твій теперішній стан. Але я твердо знаю, не можу сказати чому, але абсолютно впевнений, він ось-ось у тебе нормалізується! Скоро ти сама переконаєшся, як я зараз правий!..

       Варіка у відповідь лише глибоко зітхнула... Вона тісно притиснулася до мене. Як і раніше, ми стояли без одягу і ще довго-довго цілували один одного, виточуючи навколо в простір частинки нашого спільного благодатного єднання… Ми звикли радіти навіть найменшому.

       Цілий день ми просиділи вдома, не випускаючи один одного зі своїх рук. Часом пустували та балувалися як діти, ніби повернулися в наші наймолодші й нічим не затьмарені, безтурботні роки.

       Увечері, коли спала спека, ми вийшли, як завжди, на щоденний променад. Далеко йти від дому нам не хотілося. Обмежилися близьким до нас парком. І то зовсім ненадовго, швидше заради загальної розминки, для профілактики, апетит нагуляти.

       … Вчорашнього вина, що залишалося, нам вистачило якраз для нашого скромного застілля та підтримки прекрасного настрою. І все взагалі складалося для нас найкращим чином. Ми відчували себе на підйомі. Наші взаємні почуття одне до одного були неймовірно загострені. Єдине на сьогодні, що затьмарювало наше життя, це – чуттєві жіночі сексуальні відчуття, що аж ніяк не бажали повертатися до Варіки, і на які ми з надією уповали вже майже тиждень.

       Цієї ночі я зовсім замучив Варіку своїми невгамовними ерективними наскоками. Ми «примудрилися» тричі «поганяти» у ній «злого духа». Крім тих, що стали для нас настільки «звичайними» оральних «штучок». Цього разу вона тричі змінювала постільну білизну. Треба віддати їй належне, трималася вона молодцем, ні в чому мене не дорікаючи, нічим не виявляючи своєї фізичної втоми, і ні в чому не відмовляючи. Єдине, що я від неї почув уранці.

       - Славушику, рідний, мені здається, за ці останні дні я почала потворно округлятися в тілі. Підозрюю, що це не інакше, як від систематичного та багаторазового споживання твого надзвичайно висококалорійного продукту. Ось, поглянь, моя «контрольна» спідничка вже ледве застібається. А зовсім недавно вона майже бовталася на мені.

        На що я помітив.

      - А, знаєш, за твоїм зовнішнім виглядом особливо і не скажеш... Мені здається, кохана, ти, навпаки, стаєш ще милішою і апетитнішою. Цілком марні переживання! Ось, постривай, у Москву свою поїдеш, там уже точно тростинкою станеш. Повернешся, я й не впізнаю тебе зовсім…

        - Так, любий, може, ти й маєш рацію... - задумливо промовила вона.

        Хоч мама Варіки повинна була повернутися приблизно в той же час, що й виїжджала – у середині дня, ми піднялися рано. Варіці належало підготуватися до приїзду матері, а найголовніше – перепрати всю постільну білизну та ще встигнути пересушити її та перегладити. Так, начудодіяли ми за дві доби! Що називається, суворо «відірвалися»! Але зате тепер є, про що згадувати!..

        Ми «гаряче» попрощалися до вечора.

        … І ось з натурального свята життя я понуро поплентався в його антипода – у прозу... Здавалося, спустився з благодатних небес на грішну землю. Раптом і фарби навколо потьмяніли, і ногам не хотілося йти… Навколишній світ здавався мені настільки нереальним, непотрібним, дріб'язковим, що анітрохи не заслуговував на увагу. Мені було абсолютно байдуже, як зустрінуть мене батьки, що скажуть… Я покинув свій рідний, близький мені світ, зайшовши до чужого, зовсім не цікавого, не викликає в мені позитивних емоцій. Лише непомірно п'є з мене життєві сили та кров, що змушує робити те, що мені ніколи не подобалося і не подобається в цьому житті, що психологічно давить мене.

      Найгірше було те, що я не мав жодного уявлення, як можна все це змінити, повернути в цьому житті на потрібний мені бік, на свою користь?.. Як змінити порядок речей?.. Як знайти та вселити гармонію в мою щемливу, знемагаючу, стогнучу душу?.. Де взяти такий важіль, яким будь-якої миті можна було б спрямувати у бажане річище свою долю?.. А ще краще - змінити її при необхідності... Де він - той дороговказ світла в похмурому тунелі мого життя?.. Хто мені може сказати?.. Де він – цей чудодійний, призовний маяк, який посилає вірний та надійний орієнтир?.. Хто може вказати мені курс на рятівному фарватері, яким слід пливти?.. І головне – куди?.. Де він – мій бажаний обіцяний берег надії?.. Як знайти його?!...

       Питання, питання, довкола лише одні питання!..

                 Кінець Глави 20.

                Продовження в Главі 21………