Е-гей! Йо-моє! Ва-арька! Манда ти Назарівно! Годі зайвого обсмоктувати, відв'яжись вже від «Нього»! Обережніше б треба з хлопцем, ти диви, зовсім панянка захопилася!.. Що, дорвалася до безплатного?!... Та за тобою, я дивлюся, око та око потрібне! У тебе попереду все життя, встигнеш ще «перцем» своїм «надихатися» від душі! Ну, якщо й не ним, то якимись іншими... хе-хе!.. Дурна справа не хитра! Давай-но, голуба, рухай «Його» до мене сюди! Сама не відходь, будь тут, про всяк випадок напохваті, на підстрахуванні. Постоїш із красенем поруч, будеш своїм полум'яним іміджем надихати його на подвиги. Нехай «заряджається» в процесі, для користі справи не завадить... Я так зрозуміла, ти для нього - первородний стимулятор. Якщо є бажання, можете навіть постискатися тут по ходу, помацати один одного, заперечувати не буду. Заняття це з усіх боків корисне, завжди вітається. Та розслабтеся ви, не стійте як лосі! Користуйтеся моментом, ловіть по можливості свій кайф! Приморожені якісь прямо!.. Триндець буквальний!

     «У-у, стервоза! Усе помічає, під контролем тримає!.. І коли тільки встигає?!... Але добре, що хоч критично і без перегинів розуміє і сприймає реалії - м'яко кажучи, враховує відверті вади у своєму зовнішньому вигляді, від якого можна і в анабіоз впасти. Тільки про яке наше з Варікою задоволення може йтися за таких примусово ахових обставин?.. Адже це настільки інтимний і таємний процес, і виключно для двох!» - сочилися крізь мене благородні, розумні думки.

       Герта, як сиділа, спираючись на огорожу, так і не зсувалася зі свого споконвічно уподобаного місця. Мабуть, їй було цілком комфортно. Коли я підсунувся до її обличчя впритул, вона без зволікання прихопила мого «козачка» вільною рукою та одразу ж занурила у свій нещадний глибинний орал, ніби засуджений шоколадний батончик, взявшись мордувати його «тіло», як та акула жертву, на повну котушку. «Він», бідолаха, борсаючись у задушливому «болоті» роту Герти то жваво вискакував назовні, ніби ковтнути повітря, ніби потопельник, то знову зникав з поля зору, ховаючись у її ненаситних надрах, як то кажуть, до самого її «не можу», на повний свій розмір, то часом знову, але вже повільно, виринав на поверхню, ну, як підводний човен - із безодні моря, то так само повільно знову туди занурювався. Сама ж велелюбна фурія одночасно з розлюченням продовжувала хвацько мемселити рукою свої «непролазні нетрі», ні на секунду не забуваючи про активний масаж моєї «іграшки». Тут треба віддати їй належне, дерзала вона на мені, поза сумнівами, на найвищому рівні, професійно і з зацікавленим завзяттям. Мабуть, дуже досвідчена, стерво! Мені лише не варто було опускати голову донизу і не спускати очей з дивовижного тіла моєї красуні, що стоїть поруч, ну, і, відповідно, думати про щось дуже біле і пухнасте.

        А що Варіка? На її стурбованому обличчі я ловив лише печаль і тривогу за мене, ну і, звісно, за кінцевий результат цього чужого нам затяжного експерименту Герти. Зрештою, притулившись до мене і міцно стиснувши мої долоні, вона так і стояла поруч зі мною в безмовній підтримці.

       ... Але ось знизу почало прориватися переривчасте захрьопування... Ну, нарешті!.. А слідом моя мучителька випустила з рота мій жвавий «інструмент» і, завалившись спиною на поміст веранди, вже зримо підвивала дивними аж двома тонами. До цього часу мої очі вже з видимою цікавістю поглядали вниз, спостерігаючи, як у шаленому темпі вона буквально розгойдує свій зад, то піднімаючи його, то приспускаючи, вгору-вниз, а рука її ледве не по саму кисть тоне в її волохатих «пенатах».

       «Йошкін кіт! Ось уже де, воістину, нелюдські муки бідолаху криють, мама дорога! Не позаздриш!.. Це ж як доводиться над собою знущатися, щоб добути елементарне задоволення! Та ворогові не побажаєш!» - я зовсім не шкодував нашу мучительку, а лише дивувався її дивовижним метаморфозам.

       Тут же, під фініш, тіло її чуттєво труснуло кілька разів, і все... наша блудна подруга, закотивши очі, умиротворено затихла... Втомилася...

       «Слава Богу! Правда, чи надовго... ось питання?» - подумалося у відчаї. - Навряд чи ця гонча кобилка обмежиться єдиним раундом... Яке наступне катування вона надумає для нас, ця стервезна маніячка?» - прорвалися назовні здорові, але невеселі думки.

       Ми з Варікою, обмінявшись поглядами, зрозуміли одне одного. Думки в неї вилися в тому ж саме напряму, що й мої. Її очі й губи, що ворушилися, беззвучно шепотіли мені лише: «Тримайся, рідний!».

        Тримаюся, а що ж мені ще залишається?

       ... - Ну що, коханці, можна вас обережно привітати, - були перші слова Герти, коли вона підіймала свій могутній торс із помосту, - навіть один малесенький плюсик хочеться прислинити у ваш шкільний щоденник, вдалося вам трішечки потішити тітку Герту.

      Розчервоніла від першого «припливу», вона просто розквітла і роздобріла, хоч до ран її докладай.

      - От ви мене просто дивуєте, друзі! Що це ви як дефективні поводитеся? Начебто все при вас, он перед моєю появою кренделі які загортали, любо-дорого дивитися було! А тут зовсім скисли, користуватися ситуацією не поспішаєте... Я, звісно, не збираюся примушувати вас до тісного спілкування. Але ніби як не порядок це. Абсолютно закріпачені... Прям-таки дерев'яні! Жах! Адже з цим потрібно якось боротися!.. Але, почекайте, я допоможу вам, неодмінно знайду гідне застосування вашим чуйним здібностям. А вони, я відчуваю, у вас є в достатку. Тільки скромничаєте ви чомусь... Хоча, чого це я так переживаю за вас? Про що мова? Та живіть собі виродками! Яка фігня!

      Герта виявилася дівчиною контрастів. Бо настрій її вже дуже швидко зазнавав різких перепадів. Ось і зараз, ніби як схаменувшись, вона знову почала нагнітати «робочу» атмосферу, «вибудовувати» нас. Та й надмірно «остигати» в її інтереси явно не входило.

      - Так, народ, не розслабляємося, куємо залізо, поки гаряче! Правила, сподіваюся, ще не забули? Віддаватися заходу якісно і красиво! Питання є?.. - вона хижо зиркнула по наших обличчях. - По очах бачу, запитань немає. Та й думати вам не доведеться. Думати буду я. За всіх. Ваша справа - чітко виконувати все, що потрібно. Вимагати теж буду я.

       І Герта, не встаючи, а лише розвернувши тіло, лише злегка підсунулася впритул до входу, приспустивши й поставивши ноги впритул на верхній сходинці ганку. Після чого спритним рухом рук витягла назовні з колисок бюстгальтера (хоча його важко назвати таким, скоріше, утримувальною упряжжю), не знімаючи його, свої огрядні предмети жіночої гордості. Вони двома неправдоподібно гігантськими грушами під своєю вагою вляглися на її тіло, покриваючи його мало не до самого пупка. Живцями цим «грушам» слугували масивні соски, що пристойно відстовбурчувалися від збудження, що над нею пронеслося. Ні, це навіть були не груди, а просто два солідних коров'ячих вим'я!

      «Як можна виростити подібну міць, та й, здавалося б, у такому ще делікатному віці?! Ні, ну ось, адже що природа часом витворяє з людськими органами?!...» - я мало в голос не присвиснув від досі ніколи не баченої картини; у Варіки, я помітив, теж від несподіваного видовища округлилися очі.

      Зате Герту ніщо й анітрохи не бентежило. Нею рухало лише одне - передчуття чергової майбутньої ейфорії, що наближається. Певно, за свої героїчні роки дорослого інтиму чого тільки не надивилася, пройшовши й Крим, і Рим, і, мабуть, перед ким тільки не витворялася... Бо, повернувши до нас голову й помітивши неприкрите сум'яття на наших обличчях, не забарилася знущатися у своєму плоскому репертуарі.

       - Що, панове вегетаріанці, переляк отримали від чудової кількості м'яса? Не бійся, молодняк, тітка Герта дівчина демократична і до всього звична. Чи нам бути в печалі!?... Так, ну а тепер усе, жарти вбік! Милаха, будеш поки що в мене тут, під боком, довіряю тобі свої неоціненні «батони». Твори з ними все, що вважатимеш за потрібне, можеш гамселити від душі, без милосердя, аби я їх хронічно відчувала! Ти здібна, думаю, впораєшся. Ну, а на тебе, наш стійкий Тарзане, чекає дещо інше, давай-но, любко, спускайся вниз, до сходинок, тобі нарешті випала честь тісно познайомитися з моїм головним надбанням і добряче-трохи з ним законтактувати... Перевіримо твою невтомність у більш солідному розрізі...

       «Ну ось, здається, й почалося... Скільки років спав і просто у снах бачив, ну, просто-таки мріяв про отаке знатне «знайомство», щоб тобі!.. Мабуть, настав той самий неприємний момент, чорти б її, мерзотницю, побрали! Небезпечні «гастролі» чекають на мене, однак. Аби мене не знудило прямо на неї не на часі...

       Але куди ж тут подінешся?!... Боже ж ти мій!..» - сумно і вже з видимим присмаком відрази аукалася в мені майбутня акція, і я, вже стоячи на порозі з виглядом засудженого до страти, постав перед поглядом нашої «володарки», фрагментарно косячи погляд на її могутні тілеса.

     - Щось, друже, мені не зовсім подобається твій тухлий настрій! Де молодеча завзятість, де бойовий запал? Що, дрейфиш? Бачу, що дрейфиш... Але ти не бздо, від цього ще ніхто не вмирав, ха-ха... принаймні, на моєму віку і, можеш повірити на слово, за солідного досвіду подібних тісних «пригод» із чоловічою статтю.

        З цими словами вона радо, на всю ширину «воріт», розчепірила коліна.

      Скажу відразу, при зухвало піднесеному мені вигляді настільки одіозного жіночого органа, я не просто обімлів, а ледь почуттів не позбувся. Та що там, тупо впав у ступор. Це було зовсім не у звичайному розумінні якесь там скромне дівоче лоно, а в моєму сформованому уявленні - справжнє гніздо хижого викопного птеродактиля! Воно, це її, з дозволу сказати, жіноче інтимне місце мені здалося просто неймовірно величезним. Напевно, воно було разів у п'ять масивнішим, ніж у Варіки. Слава богу, адже мені було з ким порівнювати. По-друге, мене вкрай бентежило, та ні, лякало безкрає обрамлення непролазного темного лісу навколо того, що зветься «заповітним місцем» у будь-якої дівчини. Загалом, побачене мною у Герти можна було сміливо прокоментувати так: величезна рожева дупа великої особини макаки - в центрі розлогого воронячого гнізда! Без жодного перебільшення! І в цю лячне дику клоаку мені ось-ось належало занурюватися, в сенсі впроваджуватися своїм носом. Так це я ще й нюхом не відчував, яким духаном мене там зустрінуть.

       Я стояв, ніби приморожений, ну, як укопаний, до того ж вкрай очманілий, загалом, немов під гіпнозом, навіть не розуміючи, навіщо я тут стою...

       Але ось мені щось чується, і, здається, мене кудись настійно зазивають...

    І справді, Герта, мабуть, уже почала втрачати терпіння, і її голосний обурений голос, нарешті, знайшов загублену було стежку до мого забуття... Я знову знайшов здатність мислити і, природно, чути.

       - Альо, приятелю, ну ти борзий! Невже «Там» у мене ворон вишукуєш!?... Так от не треба!.. Мушу відкрити таємницю: їх там немає і не буде! І хотілося б знати, чи довго мені ще прохолоджуватися в очікуваннях, поки ти намрієшся вдосталь?... Ковбою, чи не час ділом зайнятися, нарешті?! Чи ти вирішив ґрунтовно зіпсувати мені бойовий настрій?..

     Проте все одно я ніяк не міг собі уявити, яким чином змусити себе зануритися в її ці самі «райські джунглі», і продовжував тупо стояти. Це бачилося вище моїх сил. Потрібен був якийсь заохочувальний поштовх, що підстьобує. І я його знайшов, звернувши свій погляд із німим запитанням до Варіки, яка поки що все ще стояла в ролі пажа за спиною Герти. Я прочитав хвилювання на її страдницькому обличчі. Дивлячись мені в очі, вона тільки розмірено опустила голову.

       Лише тоді я зміг зрушити з місця, повільно опустившись навколішки на нижню сходинку ґанку і нахилившись, так само повільно наблизився до «вогневого рубежу», що зяяв, уже пильніше придивляючись до так званого «об'єкта пристрасті», у самій безпосередній близькості до нього. Оптимізму в мені ще більше поменшало. Бо зблизька «картинка» виглядала ще більш огидною. До того ж цей всюдисущий смердючий запах рибних «делікатесів», що випускався із «Неї» після нещодавнього «припливу»... Він абсолютно не був мені приємним, на противагу найтоншому аромату лона Варіки - ось де пісня! - єдиний світлий промінь спогадів промайнув і зник назавжди в темряві...

        «Напевно, і на смак Герта настільки ж огидно нікчемна, як і на нюх...» - подумав було я... як одразу ж моє обличчя виявилося приплесканим до місця «тортур» та страждань.

        Це нашій войовниці, мабуть, остаточно набрид мій тривалий «правець», і вона вирішила подібним кардинальним способом прискорити з нетерпінням очікуваний нею процес. Мабуть, поки я відверто милувався «родзинками» пам'яток «райського урочища» Герти, вона, не питаючи моєї згоди, дотягнувшись рукою до моєї голови, просто одним махом занурила мене туди, куди їй потрібно. Це, напевно, щоб я менше переймався і мучився необов'язковими дозвільними думками. Ось так мені - мимоволі і само собою, превентивно і віроломно - довелося включитися в специфічний виснажливий марафон, до того ж, як то кажуть, не шкодуючи себе, на повну котушку.

    Вона спочатку не лінувалася підштовхувати мене рукою, часом притискаючи мою голову, даючи напрямок у потрібні її душеньці місця. Ну, а потім, коли грішними зусиллями я намацав вірну траєкторію шляху, наша фурія, кинувши опікуватися мною, перемикнула увагу на Варіку, знайшовши й для неї гідне заняття - ввела в процедуру оральної та ручної стимуляції, але вже верхньої частини свого тіла. Зрозуміло, там було, що освоювати, навіть з лишком...

      А я тим часом покірно закусивши вудила, заплющивши очі й марно намагаючись у початковій фазі придушити органи дотику, змусив-таки себе з головою зануритися в цей винятково ненависний для мене ареал. Але «справа» ніби як зрушила з мертвої точки та пішла в розхитування. Герта, остаточно розслабившись, уже спіймавши й осідлавши свій кайф, відверто плюхнулася спиною на настил, хронічно похрюкуючи від задоволення. Раз у раз вона підключалася до моїх геройських потуг, допомагаючи собі рукою, так би мовити, точковим масажем.

      Так, усі звикають до всього, зокрема й до неприємного. І я - не виняток. Було мерзотно? Безумовно. Огидно? Не відняти. Але ж іншого не дано, доводилося душити в собі весь негатив, що настирно виповзав, заради нашої генеральної мети - вийти сухими з води. Чого вже там... Зрештою жерти жуків або, припустімо, гусениць із черв'яками, все ж таки значно мерзенніше заняття! І навіть не отримуючи жодного морального естетичного і фізіологічного задоволення від самої процедури, з усім тим, механічно я віддавався чесно цій примусовій роботі. Так, саме роботі, механічній роботі.

     Але коли відмінно оцінюєш свій рушійний фактор, то до потрібного результату або будь то перемоги неодмінно приходиш. Ось і я прекрасно розумів, заради чого треба просто терпляче робити свою справу, нехай і перетерплюючи, нехай через не можу, на вольовому імпульсі, як то кажуть, на зціплених зубах (звісно, фігурально кажучи). А творити те, чого так бажала Герта, я вмів чудово. Ось тільки одна її неординарна, але суттєва обставина надмірно дратувала, приносила мені особливо неприємні моменти, аж до блювотного рефлексу - суперрослинність, окремими відпалими волосками, що постійно лізла до рота й намагалася відразу ж проникнути через горло всередину організму. Я часом навіть дозволяв собі потворно лаятися вголос. Але що для Герти - за своєю сутністю, відверто вульгарної дівиці - мої лайки, коли ось він! прямо препоганим накатом, суцільний драйв?!... Укус комара і то б напевно сильніше на неї діяв.

     Вона вже безнадійно ширяла у своїй ейфорії. Це було помітно за реакціями, що ґрунтовно пробивали її: судомними рухами рук і ніг, рефлекторними здриганнями тіла та коливаннями її переднього місця назустріч моїм губам і язику, і, зрозуміло, за голосовим супроводом. Він у неї був специфічним, як я вже зрозумів раніше, багатотональним. З кожним новим оргазмом до колишніх додавалося чергове звукове посилання.

        Іноді, відкриваючи очі, я відривався поглядом на Варіку, спостерігаючи її нелюдську боротьбу на «передньому фронті». Їй теж довелося юродствувати чимало, стійко долаючи круті масиви неабияких «гірських хребтів».

      Так, цього разу Герта мордувала нас непристойно довго. Але будь-якому навіть найтривалішому і небажанішому процесу колись настає свій кінець. Ось і наш «роботодавець», на радість нам, «прозріла»…

     На нашу удачу, ми з честю впоралися і з цим, черговим завданням, що постало перед нами.

          Продовження в Главі 8. Частина 3…………