Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ ПРИСТРАСТІ (перехідного віку)
Ось Герої на березі, на пляжі, поруч із відпочивальниками-
курортниками. Їхній баркас - біля берега, на приколі. Ну, на
те він і берег, щоб після багатогодинних прогулянок на воді
розім'ятися і подуріти досхочу. Звичайно, відразу очі і вуха
буквально у всієї відпочивальницької публіки спрямовані в
їхній бік. Звісно, більшою мірою - на принади і достоїнства
Варіки, Головний Герой - як завжди - поза увагою. А ось в її
дивовижному вигляді якраз з лишком вистачає всього того,
на що хочеться невідривно дивитися і вабить нескінченно
милуватися з величезним естетичним задоволенням. Так
було скрізь і завжди. І тутешній пляж із його приїжджим та
недалеким людом - не виняток. Герої вже давно звикли до
підвищеної уваги до себе з боку оточення. І тут, на пляжі,
вони зовсім не комплексують, а поводяться розслаблено,
як їм того хочеться. Чхати їм на кимось вигадані правила та
умовності. Вони також прагнуть відпочити. Звичайно ж, на
своїй «хвилі»…
Розділ 10. МОРСЬКИЙ ПІКНІК
Частина 8. Лихе «Шоу» на «Похмурому» Пляжі
... Хвилин так через десять ми вже розпорювали носом баркаса твердь піщаного берега. Відтягнувши якір метра на три вглиб пляжу, я намертво встромив його одним рогом у податливий піщаний ґрунт.
Минула вже четверта година дня, і сонце злегка втратило свій пекучий жар, тому ми сміливіше могли попустувати на березі без особливої шкоди для здоров'я Варіки, не вдаючись до підвищених заходів її протисонячної безпеки. Взявши її за руку, допоміг спуститися з борту човна, і ми, як були в купальнику і плавках, з радістю і задоволенням вискочили на широкі простори місцевого пляжу. Це був якийсь типовий пансіонат, яких тут, на багатокілометровій береговій лінії, неміряна кількість. Батько так і не виявив бажання виходити на волю і залишився на борту баркаса за сторожа.
Оскільки спека ще остаточно не спала, народу було не дуже багато, але все ж достатньо... На нас якось одразу почали «косити око». Гаразд би тільки молодь. Однак чомусь і дорослі почали дивитися на нас дещо насторожено і, я б сказав, недовірливо. Особливо знервовано й побоюючись поглядали в наш бік статечні матусі - власниці дітей-підлітків. Певно, від нас вкрай нахабно віяло неприборканою свободою і відчайдушною нерозсудливістю.
Пара наша, безумовно, мала нестандартно екзотичний і надзвичайно контрастний вигляд. Дуже біла, неприродно, по-неземному світлошкіра дівчина і просто-таки шоколадний юнак.
Так-так, про Варіку так можна було говорити з повною підставою і впевненістю - дівчина. Причому ґрунтовно дозріла й апетитна. Ну і до того ж просто неймовірна красуня! Починаючи з рідкісно привабливих рис її надзвичайно чарівного личка. Усе вже було в неї в повному «бойовому вигляді» (дай бог такий вигляд у 13-річному віці кожній дівчині!). Він був досить рельєфним і заздрісно разючим: і сама фігурка, і все, що при ній. Її бездоганну модельну зовнішність заворожливо доповнювало і найяскравіше підкреслювало неприродно довге, значно нижче пояса, злегка в'юнке, світле із золотистим відливом пишне волосся, яке вона, до цього часу розправивши, повністю розпустила. Неприродну реальність картини пікантно довершував надзвичайної краси купальник. Ось вам інопланетянка в наявності.
Справедливості заради, варто згадати й про зовнішній вигляд її юного кавалера. Шоколадний юнак був на пів голови вищий за свою екстравагантну супутницю, з дещо аскетично витонченими рисами обличчя, не без нальоту мужності, з короткою стрижкою темно-русявого волосся, яке трохи вигоріло на сонці й неабияк висвітлилося. Дещо худорлява статура, але з виразно розвиненим спинно-плечовим поясом і довгими тонкими пружинистими ногами натякали на вдало закладену в його організм неабияку природну гнучкість і спритність. Оригінальність зовнішнього вигляду остаточно довершували дещо довгі, хоч і тонкі, але доволі сильні та міцні жилаві руки, неабияк напрацьовані систематичними довгими плавальними навантаженнями та хронічним носінням непіднімних тягарів у побуті. У принципі, в моєму зовнішньому вигляді нічого особливо карколомного не проглядалося. Звичайнісінької рядової зовнішності. Не потвора, ясна річ, але й далеко не принц. Мабуть, саме цим єдиним питанням уся братія відпочивальників навколо нас - від малого до великого - і задавалася. Що це чарівне дитя богині може мати спільного з настільки ординарним хлопчиною, нехай навіть і надмірно засмаглим, але зовсім не Аполлоном?.. Нам же від їхніх косих поглядів було паралельно. Ми поводилися, зрозуміло, виходячи зі своїх суто ситуативних рамок пристойності, цілком, на наш погляд, адекватно поточному для нас моменту. Ну, хіба що дещо розслаблено.
Спочатку розминки заради під «гарячим» прицілом кількох десятків пар зацікавлених очей (ну, куди від них подітися було?!) ми, безтурботно радіючи, пробіглися прибережною лінією метрів сто туди й назад, але вже по водній крайці прибою, здіймаючи навколо себе купу бризок. Потім, взявшись за руки, безтурботно і розкуто відпочиваючи, прогулювалися мілководдям, час від часу зі сміхом, шумом і вереском, бризкаючись водою, кокетуючи, обіймаючись, навіть іноді цілуючись, не звертаючи ні на кого уваги. Загалом, були зайняті виключно собою та один одним. Незабаром, втомившись, прилягли відпочити на пісок неподалік від баркаса.
Я запропонував Варіці погратися ще трошки. У теплому піску я викопав неглибоку ямку завдовжки в її зріст, запросивши її влягтися в неї - вона охоче прийняла мою гру - що вона і зробила. Я повністю засипав її піском, вільною залишивши тільки голову з розкиданим по колу віялом волоссям у вигляді сонця. Трохи підмочивши пісок, навів на ньому повні обриси жіночої фігури з усіма притаманними їй характерними статевими ознаками: виліпив їй високі груди, рельєфно позначив «заповітне місце», ну, і так далі. Ех, шкода, що не виявилося у нас під рукою фотоапарата! Найсильніший вийшов би знімок! Потім я взяв і просто ліг на неї горілиць, обличчям до обличчя. Мені так захотілося. Дуже вже щасливий і задоволений вигляд був у Варіки в цей момент. Тут уже сам Бог велів гідно її «винагородити», поцілувати в її усміхнені губки, які заклично кликали мене, що я з превеликим для себе задоволенням і зробив. Причому гранично еротично і глибоко.
Натовпом відпочивальників, що «співпереживали», прокотилася гучна хвиля ремствування. А приголомшений курортний молодняк приблизно нашого і навіть більшого віку, що купкувалися групками неподалік, просто-таки роти роззявили. Попідводилися зі своїх насиджених місць, щоб краще розгледіти нас. Деякі не в міру церемонні й збентежені нашою фривольною поведінкою матусі, вкрай стурбовані бурхливим і явно не прогнозованим розвитком сценарію з нашого боку, почали запізно сором'язливо прикривати очі своїм надмірно «цікавим» і навіть вже досить дорослим чадам. Мовляв, нема чого витріщатися на те, як не личить поводитися у шляхетному товаристві. Одним словом, цирк, а ми - на його арені. Чоловіча частина, включно з більш дорослою його складовою, так ті взагалі витріщалися на Варіку від самого початку нашої несподіваної появи на пляжі, жадібно цілком «поїдаючи» її поглядами й водночас роздягаючи очима, прискіпливо слідкуючи за нашими «бадьорими й хвацькими» переміщеннями, давно серйозно й надовго забувши про своїх манірних вибражуль-подружок. Ну, а ті «губи понадували», не подобалася їм картина цілковитої до них неуваги й зневаги. Що ж, цілком був із ними солідарний та згідний, кому може подобатися зневага?..
Нам і в місті частенько доводилося стикатися з подібним ставленням до нас, хоча, здавалося, нічого такого собі дозволити не могли й близько. Це тут ми могли не стримувати особливо своїх емоцій і поривів, свідомо розслаблялися… Хто нас тут знав? Перед ким нам звітувати, марку тримати?.. А в місті особини чоловічої статі (я цих нахаб - слинявих красенів, які не складали собі ціну - по-іншому, ніяк не називав) інший раз Варіці проходу не давали, попри те, що я поруч бував. Випендрьожники! Оченята строїли, ніжкою сучачи, дешевими компліментами намагалися її зачарувати. От тільки їхні наївні банальні солодкаво удавані компліменти й ламаного гроша не коштували. Хіба йшли вони в якесь порівняння з моїми, від яких Варіка тремтіла в моїх руках усім своїм єством?! Від яких серце її стискалося і тонуло в захоплених почуттях, завмираючи від щастя! Я, звичайно, гарячкував, пориваючись давати відсіч цим знахабнілим залицяльникам. Але Варіка силоміць намагалася утримувати мене від явних бойових дій, та й часом сили у моїх суперників бували явно не співмірні з моїми. Хоча, буваючи з нею поруч, я ніколи та нікого не боявся, сміливо і не роздумуючи вплутуючись у будь-які «розбирання». Причому іноді траплялися нахабні хлюсти, набагато старші й габаритніші, ніж я. Мене це жодним чином не зупиняло. Постраждати за праве діло - зовсім не гріх! Бувало, ситуація загострювалася надмірно або, чого гірше, виходила з-під контролю. Тоді Варіка сама майстерно розбиралася з ними, по-своєму, безжально і без жодних шансів для них.
А тут, на якомусь засмальцьованому пляжі, в явно образливих тонах обговорювали нашу нібито дику, брутальну і зухвалу поведінку. Здавалося б, яке їм усім було діло до нас?! Продовжували б собі лежати зі своїми товстими задами, як і до нашої появи, і паритися на сонці далі... Ні ж, повитріщатися їм треба на неординарних людей!.. Щось вишукувати в них... Обсмоктувати... Ну що в нас за народ такий?!...
Нам стало зрозуміло, що тут ми - чужорідне тіло, ми - чужі, нам не дуже раді. Я допоміг Варіці обтруситися від піску, і ми пішли зануритися, щоб змити з себе пісок остаточно. У теплій і ніжній водичці неглибокої лагуни ми ще трохи похлюпалися, борсаючись, грайливо лоскочучись, немов два молодих тюлені, і цілуючи один одного. Вона вже зовсім не турбувалася про намокання свого дорогоцінного волосся. Немає нічого чарівнішого - повністю абстрагуватися, ні про що не думаючи, не хвилюватися, а безмежно віддатися сьогодні у владу природи. Це я порекомендував їй зробити на самому початку, коли баркас ще тільки-тільки встромився носом у берег, щоб по-повному розслабитися і лише отримувати задоволення від усього, що нас оточує. І вона прислухалася до моїх слів. Однак і тут нас продовжували наполегливо «буравити» настирливі чужі погляди. Зрештою ми вийшли з води.
На завчасно задуману мною пропозицію прогулятися до селища по морозиво, моя «русалонька» відгукнулася охоче.
Варіка забрала рушник із баркаса, накинув його на плечі, і одягла капелюшок, який їй, ну просто чудно, як був їй до лиця (цей її особливий шедевр теж ніяк не могли не оцінити по достойності заїжджі модниці своїми жадібними заздрісними поглядами), а я прихопив лише грошики. Попередили батька про свій похід і залишили убогий, химерний, снобливий народець і далі животіти у вічній тузі.
Шоу закінчилося, панове-товариші!
Продовження в Главі 10. Частина 9…………