Мореас Фрост

                              Т Р И Л О Г І Я   «М О Р Е Х О Д К А»

                                             «Нехай загине вся імперія,

                                                                                      для мене ти - весь світ»

                                              (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                                Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

                       Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ СТРАСТІ (перехідного віку)

    Безсумнівно, якщо скромно припустити, що в головному

інтимному «бойовому» арсеналі юного дуету - Головного

Героя і його коханої, неповторної Варіки - не знайшлося б

місця настільки збентежуючим уяву, запальним «ІГРАМ»,

то однозначно треба було б їх вигадати! Хоча навіщо щось

вигадувати? Ці «ігри» - на кшталт справжнього мистецтва!

І Варіці не становило труднощів самій геніально віртуозно

творити їх. Адже в її майстерних руках перебуває чудовий

«підручний матеріал» (здібний, вдумливий партнер), саме

той, який потрібен! До пари їй! Але наскільки бажаною не

була б спокуса у закоханих, ту заборонену, «червону лінію»

                           Розділ 9. АНТОЛОГІЯ КОХАННЯ

                      Частина 1. Не Перетинаючи «Межу»

       Зрозуміло, ми не відразу і не раптом прийшли до настільки по-дорослому бездоганної техніки наших любовних стосунків. До зоряних вершин нашого з Варікою інтимного блаженства нам довелося пройти доволі відчутний у часі й доволі тернистий шлях багатьох проб і помилок, перш ніж у нас сформувався свій гармонійний, ідеальний для нас стиль і алгоритм. Але з такими вправними режисерськими задатками, витонченими й невтомними творчими фантазіями, що переповнювали світлу, розумну голівку Варвари, наш зухвалий, неповторний любовний дует, без сумніву, був однозначно «приречений» на прогнозований приголомшливий успіх. Нашими головними помічниками були - час і невгамовне бажання кожного з нас доставити своєму коханому максимум можливого задоволення. Для цього будь-які засоби не були зайвими.

       Якось Варіка обмовилася, що одного разу вдома, у спальні у батьків (ой, яка пронирлива!), вона винайшла якісь «цікаві» журнальчики, які вже давненько переглядає.

       - Небезпечно це, звісно, Славушику, але я все-таки хочу погортати їх із тобою разом, - лукаво-хитромудро, з чортиками в очах повідомила мені вона немов по секрету, майже пошепки, начебто нас міг почути ще хтось.

       Я збагнув, куди Варіка хилить. Одразу в моїй пам'яті спливла Анка - яскравий спогад майже дворічної давнини, про мою милу дівчину з далекого міста Болград, де ми проживали до переїзду до Генічеська, яка першою відкрила мені приховані «таємниці» жіночого тіла, і про яку я практично зовсім почав забувати, теж затяту прихильницю «цікавої» літератури. Зі швидкою появою Варіки в моєму житті наш з Анкою зв'язок поштою дуже скоро обірвався, навіть як треба не зав'язавшись. А тут, зовсім недавно, колупаючись у батька в його особистих «секретних» криївках (не менш пролазливий!), випадково виявив дещо з подібної «хвацької» порочної літературки. Кілька невеликих журнальчиків із картинками - старовинний німецький «спадок» батька. «Погортав» їх, природно, з цікавості. Усе нове інтересне! А «таке», заборонене - так подвійно! Тим більше нам - пацанам. Так, через брак чогось кращого можна і побавитися! Але, загалом, не дуже вразило. Все досить прісно, примітивно, статично - подумаєш, ну, виламуються окремі оголені панянки в різних позах розслаблених, приміром, на тлі природи або просто так. Ну і що з того?!... Нічого вартісного! Нісенітниця, одним словом!

       «Моя чарівниця Варіка і без усяких їхніх кривлянь будь-якій з них може дати фору наперед на тисячу відсотків! Он, яка вона в мене з усіх боків красунечка - на диво фігурна й гарненька !.. До того ж - і це найголовніше - наживо. І так близько завжди, зовсім поруч, варто лише простягнути руку!..» - цілком резонно міркувалося мені.

       Тому я якось без особливого ентузіазму й зайвого ажіотажу сприйняв цю «цікаву й таємничу» обмовку моєї милої чарівниці. Але все ж таки я недооцінив надзвичайно завзяту спритність, проникливо гострий розум і на рідкість фантастичні здібності своєї Варіки.

         ... І ось ми знову поруч у звичній для себе обставині, в нашій улюбленій альтанці. Лежу навпроти неї на боці, підперши голову однією рукою, як і вона, голяка, загорнувшись усім своїм тілом у її довжелезне пухнасте пахуче волосся, пальцем вільної руки любовно виписую на ній усілякі ієрогліфи, шепочу на вушко різні милі приємності... Але розумію, що вона мене не дуже уважно слухає. І тут раптом вона, шльоп - і викладає з-під пледа мені на огляд товстенний фоліант у кольоровій обкладинці.

       «Все-таки ризикнула, ось упертюха! Як же вона любить ходити по лезу бритви!» - тут же оформилося в мені, і я навіть мимоволі напружився.

       - Славуш, ну, ти ж мене знаєш, якщо я щось задумала, то доведу до переможного кінця. Тим більше мама до подруги на день народження пішла, її ще довго не буде. Гріх - такий момент упускати.

     «Думки мої, чи що, читає?» - знову подумалося мені, але все ж, підібравшись до неї, підсів поряд.

         Те, що я з перших же сторінок углядів, змусило мене одразу дуже багато і дуже швидко набрати в груди повітря. І тут же в мене перехопило дух. Дар мови я втратив і не дихав, напевно, з хвилину. До тями приходив... Я що завгодно очікував побачити!.. Але щоб таке?!... До такої міри зухвалості натурально відверте?!... До того ж широким планом! І все - в русі!.. І все - назовні!.. Та ще й у повному кольорі!.. Це зовсім не ті кволі «веселі картинки», що я вдома гортав. Вона терпляче й до кінця витримала цю мою тривалу важку паузу, зухвало насолоджуючись моїм напів переляком, напів здивуванням, чекаючи, поки я остаточно оговтаюся. За принципом, якщо «вантажити», то вже на повну! Для цього моменту, мабуть, так було Варікою задумано.

      «Це ж треба?!... Нічого собі! Ось, виявляється, чим бавляться високі державні чини поміж справ, у вільний від служби час!» - тільки й встиг я подумати, злегка оклигавши. Але тут же мою ще «пришиблену» голову відвідала шалена думка. І я відразу за своєю дурістю і простотою душевною її озвучив.

        - Варіко, так це-е... ось звідки... вдається… ти черпала всі ці свої... ну, ці... хитрющі штучки та дивовижні сексуальні приймання?.. - зробив я нібито таємне, глибокодумне відкриття інтимних здібностей Варіки.

       - Ах, який же ти в мене проникливо «розумненький»!.. - піддражнила мене моя улюблена чарівниця і вже іншим, конструктивним тоном почала. - Славуша, те, що ти зараз так «захоплено» споглядав тут, - вона, як мені здалося, з певною гидливістю тицьнула своїм гарним, тонким, мініатюрним пальчиком у порочний журнальчик, який лежав на її колінах, і поважно продовжила, - усього лише напрямок. А ось найголовніше, це - здоровий глузд, глибинний аналіз і моя тонко організована безмежна фантазія. І все це, дорогий мій, зауваж, чудотворним чином для нас працює!.. І усе це - ось тут, у мені, у цій самій голівці...

       Із цими розумними доводами Варіка одночасно взяла мене за руку, знайшла мій вказівний палець і приклала його до своєї милої чолці. Потім, відпустивши мою руку, проговорила ще більш серйозним тоном, наголошуючи на деяких словах.

        - А ще, мій славний Славушику, я ДУЖЕ тебе попрошу, НЕ ТРЕБА тобі так уже й сильно зациклюватися на цих, як не крути, безглуздих «картинках», не бери їх так близько до серця, залиш це мені!.. Принаймні, поки що...

        Варіка знову взяла мене вже за обидві руки та, з глибокою проникливістю зазирнувши мені в очі, наче переконуючись в «адекватності» мого стану після нещодавно отриманого стресу, розставляючи чіткі акценти на певних словах, проникливо і з переконливими нотками в голосі продовжила.

      - Коханий мій, тільки Я, чуєш мене, і ТІЛЬКИ я, ЗАВЖДИ хочу залишатися НАЙКРАЩОЮ і НАЙГОЛОВНІШОЮ твоєю «картинкою»!.. Ти ж не проти, правда, милий?! - і злегка манірно примхливо поморщивши свій маленький гарненький носик, уже зовсім іншим, любовно-грайливим голоском закінчила. - Або… ти хочеш сказати, що тобі зі мною зовсім погано?!

       Після чого Варіка, з ніжністю обвивши мою шию руками, затяжно, гаряче, чуттєво і проникливо притулилася своїми ніжними губками до моїх. У незліченний раз я був абсолютно обеззброєний.

      Ох, і майстринею ж вона була на ці перепади інтонацій і наступних за ними дій! І мене ніби як відпустило злегка. Варіка, бачачи, що я дещо остиг, ще трохи погортавши одіозний заморський «шедевр», прокоментувала для мене деякі доволі «делікатні» сценки на картинках у ньому. Я, як то кажуть, з горем навпіл повернувши «точку повернення», тепер слухав її спокійніше й уважніше. Прекрасно вивчивши мене, знаючи мене досконально, чудово орієнтуючись у моїх настроях і психологічному стані, Варіка вміла неймовірним, філігранним чином дозувати нову «програмну» інтимну інформацію, безпомилково інтуїтивно відчуваючи ту тонку межу допустимого для мене, дбайливо мене оберігала, не форсувала події, не перевантажувала остаточно мою чутливу юну психіку. Вкотре вже, я не переставав про себе дивуватися Варіці. Наскільки глибоко «просунута» вона в такій серйозній, специфічно екстравагантній, ще настільки, здавалося б, незбагненно складній для мене і повністю закритій для нашої країни сфері життя, як секс - справжні, повноцінні, дорослі сексуальні стосунки між статями. Але тут-то було ще те порно!

        Слухаючи її, я все ще отетеріло поглядав на «живі», безсоромні сцени, що розперезано розгорталися на жвавих, порочних сторінках. Мимоволі почав порівнювати свої настільки «легкі обладунки» з тими заздрістними потужними «залповими знаряддями» журнальних суперменів. І тут мій і без того конкретно зіпсований, я б сказав, неабияк травмований настрій почав помітно наполегливо слабшати, фактично пропорційно до сторінок шаленого «полуничного» видання, що їх перегортала Варіка. А самого мене все більше й більше почала наздоганяти крута хвиля внутрішньої паніки, що захльостувала. Начебто не своїм, «тухлим» і пониклим голосом я з обережністю пролепетав.

        - Варіка... а... тобі... не здається, що в мене... «Він»... дуже маленький?

      Побачивши мій «нездоровий» стан, що так недоречно повернувся, вона одразу ж зачинила журнал і відкинула його вбік. З проникливою любов'ю і ніжністю дивлячись у мої очі та взявши мене за руки, як вона завжди це робила щоразу, коли в нас щось несподівано не задавалося, із заспокоєнням у голосі та звично розважливо промовила.

        - Славушику, милий, ну ось подивися на нас уважно, які ми з тобою ще маленькі! І «Вони» в нас також маленькі. Але це поки що!.. Ми ж обов'язково станемо дорослими... І «Вони» стануть дорослішати разом із нами. Ти ж бачиш, яка «Вона» у мене ще маленька, але я зовсім не переживаю через це. А «Його», - вона при цьому простягнула до «Нього» руки і з ніжністю, як зовсім крихітне кошеня, підтримуючи однією рукою, іншою погладила, продовживши, - як і самого тебе, я люблю всією своєю душею. І НІЯКОГО ІНШОГО мені не потрібно!!! Ти чуєш мене, рідний мій?! І ти не повинен сумніватися в мені ніколи! Так само, як не сумніваюся в тобі я. Тому, що я точно знаю, що саме ТИ - моя доля, послана мені згори!

        Це прозвучало для мене дуже переконливо. Мій безкрилий «янголятко» завжди вміла мене заспокоїти. І все ж таки.

        - Значить, колись «Вони» у нас будуть такі ж матері й волохаті, як і в них, - резонно підбив риску я, кивнувши у бік журналу, що валявся неподалік.

      - Усе, час терміново закривати цю тему! Який гидкий хлопчисько! Ось зараз візьму й відкушу його в тебе, і тоді не буде ніякого!..

      І Варіка, поваливши мене горілиць на наше любовне ложе, схопила «Його» в руки, затиснула в долоньці й почала картинно ніжно, легенько покусувати. При цьому її «нахабна кицька», підстрибнувши наді мною в прорізі стегон, які вона так вдало вчасно розкрила і розкинула над моєю головою, відверто виблиснувши своєю соковитою принадністю, застигла прямо в мене перед очима. Справжній гріх було відмовлятися від її п'янкого соку, не підхопити її своїми губами і не потерти язичком. Мені залишалося лише злегка підсунутися до її заклично-вабливого лона, обхопивши Варику обома руками за її апетитне м’яке місце і, нахиливши, наблизити до себе.

        Ледве доторкнувшись до її закличного «рожевої квітки», я повною мірою і як слід відчув її солодкий відповідний порив на своєму інтимному «інструменті» вже по-справжньому. Наша чудово налагоджена любовна машина вкотре за сьогодні запрацювала на повну свою потужність.

    Із завмиранням серця і відвертим захватом насолоджуючись усіма клітинками своєї істоти, я вбирав п'янку музику солодкого бурчання її цілком і натхненно зайнятих процесом теплих, вологих, ласкавих ротиків. Водночас не переставав перебирати язиком і губами всі найніжніші горбики і ямочки всередині «Неї». Не забував при цьому дбайливо і ніжно погладжувати й потискувати її зворушливу акуратну щільненьку відстовбурчену до мене дупку. То стрімко переміщався до напружених пірамідок її чарівних налитих пружних грудок із премилими припухлими кришталиками ніжних сосків на них, то дбайливо пробігав обома руками по рельєфних вигинах гнучкого стана її витонченої спинки від плечей до тонкої талії.

    Часом вона призупинялася, підводячись, завмирала, ніби чуйно прислухаючись до своїх внутрішніх відчуттів. І... тут же знову буквально нанизувалася на мене, прогинаючи спину, підставляючись під мене потрібним їй місцем. Вдало роздобувши, що хотіла, випустивши при цьому черговий протяжний стогін, Варіка з новою силою й азартом упивалася своїми червоними соковитими «вишнями» в мого бадьорого «скакуна», вже не в міру натрудженого, але все ще нескореного й не упокореного її божевільними шаленими пестощами.

        Я лежав під нею немов спійманий у клітку поранений, знесилений звір, рясно окроплений і непомірно сп'янілий любовним соком її надзвичайно соковитого, пристрасно набряклого, заклично розпущеного «батончика». Не втомлюючись дегустувати її «солодкий квітковий нектар», я ось-ось готовий був зірватися в «солодку безодню», але...

       Тут... мій невтомний і моторний трудівник-язичок несподівано «вдало» зіслизнув з її рясно окропленої любовним соком «квітки» та зовсім мимоволі встромився у ще один «чудовий отвір», сусідній, її дивовижного, чарівно-принадного підмоклого пухкого місця...

       Цієї ж миті Варіку миттєво струсонуло, та так сильно, ніби тіло її прошило блискавкою. Однак у мене, на мій подив, чомусь не з'явилося думки перервати це специфічне проникнення, прибрати його «Звідти». Трохи почекавши, я, навпаки, постарався ще глибше заносити язик саме «Туди». Моя мила невтомна вершниця з вдячністю «зловила» мої благі помисли. Видаючи ще гучніші, протяжніші, чуттєвіші й відчутно глибинніші стогони та «під завісу» зробивши кілька пристрасних глибоких рухів назустріч моєму пружному слизькому пустунчику-язику, наостанок здригнулася не менш люто ще раз. Тут Варіка в цілковитому безсиллі повалившись на мене, нарешті остаточно затихла, так і не випустивши з тісних обіймів своїх ніжних теплих губок мій понівечений предмет кохання, що пульсував переривчастою цівкою «гарячого» любовного напою. Це було дуже схоже на найвищий пілотаж!!!

      І куди поділися всі мої недавні страхи та сумніви?! Ми в енний раз розчинялися без залишку під любовним покривалом, що дбайливо огортало, всюдисущої пустунки і чарівної чаклунки Венери...

        ... Хоч би як глибоко не заходили в нас «НАШІ ІГРИ», але ТУ САМУ, «заборонену межу» ми навіть не намагалися перетинати. Навіщо? Нам обом і без «Того» було по позаземному добре! І більшого нам було не потрібно. Поки що не потрібно... Ми дуже дбайливо й бережно ставилися одне до одного. Обидва однаково приховано відчували - ще не настав нам час давати собі, своїм нехай навіть таким перевіреним почуттям цілковиту свободу. Хоча й змогли б... Що і хто нам у цьому могли б завадити? Звісно, якби я, приміром, наполягав. Навряд чи Варіка зуміла мені, зрештою, відмовити. Ми до безпам'ятства обожнювали й кохали одне одного... Неодмінно поступилася б, наступивши на свої принципи. Але я таких наполегливих спроб ніколи не робив. Однак розмова про «Це» усе ж таки у нас відбулася.

     Якось, відпочиваючи після чергового нашого «високого польоту», розкидавши свої оголені тіла на підлозі на пледах, я обережно запитав її.

        - Варіко, рідна, а скажи мені, ось ми безмірно кохаємо одне одного вже давно-давно, а тобі ніколи не хотілося спробувати «НАШІ ІГРИ» по-справжньому, ввести «Його» - «Туди», до себе всередину?

        Варіка тяжко зітхнула і, злегка помовчавши, з видимим жалем і сумом у голосі промовила.

        - Звісно, хотілося, і не раз, і зараз із превеликою радістю не відмовилася б!.. Це, я впевнена, було б непередавано божественно, незрівнянно солодше!.. Я це напевно знаю, відчуваю!.. Але, розумієш, Славушику, якось, зовсім нещодавно, у мене з мамою вийшла серйозна розмова про все «ЦЕ»... Вона мене дуже попросила, щоб я, попри все, потерпіла до свого шістнадцятиріччя, щоб потім у мене були міцні й здорові дітки. А ще вона побажала, щоб мій майбутній обранець обов'язково міцно любив мене, так само як і я його. Це дуже важливо! І дуже розумно! Я погодилася і пообіцяла їй. Ти ж знаєш, як я тримаю своє слово?!... Ось воно і виходить: обранець у мене є давно, але час наш, на жаль, поки що не настав...

        І гаряче пригорнувшись до мене і захопивши мене у свої обійми, додала, вже весело й грайливо.

        - Славушику! Ненаглядний мій! Не сумуй так. Нам усього-то залишилося якихось три рочки почекати!.. Сподіваюся, ти ж теж хочеш, щоб у нас із тобою були здорові й красиві дітки?! От і потерпи, мій славний!.. А тобі, ти ж знаєш, я можу зробити не менш приємно й в інший спосіб!..

        З цими словами вона чіпко прихопила «Його» рукою і, гнучко зігнувшись змією, обвила своїми чудовими пухкенькими, оксамитовими, теплими й слизькими губками, впившись у «Нього». І ми знову, вкотре, відлітали разом у невідому далечінь... Як тут можна було не погодитися з настільки розумною, «залізною» дівочою логікою?! І до цього питання ми відтоді більше ніколи не поверталися.

                Продовження в Главі 9. Частина 2………..