Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІІ. БЕНТЕЖНА ЮНІСТЬ (шалена)
Мати Варіки хоч і належала до привілейованого
стану, але була чимало ввічливою особою, з явно
вродженими благородними манерами, що беруть
свої витоки в інтелігентному староукладному стилі
життя. Це була надзвичайно елегантна, красива й
доглянута, розумна й освічена жінка. Але зо всіма
людьми трималася просто, без зверхності. Вести з
нею бесіди було цікаво й водночас час не просто.
Вона вміла ставити важкі й слизькі питання. Герою
часом доводилося бути насторожі й напружувати
весь свій інтелект й розум, щоб «не вдарити в бруд
обличчям» перед потенційною тещою. І досі йому
вдавалося обходити «гостре каміння» з честю
Глава 19. ВДАЛІ ЗУСТРІЧІ
Частина 1. У Гостях у «Тещі»
... Через якийсь десяток хвилин ми з боку Дитячого пляжу вже підіймалися пологим схилом вулиці Махарадзе. А пройшовши мимо будівлі райвоєнкомата ще стільки ж за часом, опинилися біля будинку Варіки. І відразу помітили її мати, яка копошилася в палісаднику перед будинком біля кущів троянд. Вона теж нас примітила.
- Здрастуйте, шановна Ніно Петрівно! Бог вам на допомогу! Приймайте Ваш неоціненний «скарб» у цілковитій цілості й схоронності!
- Здрастуйте, В'ячеславе, дуже рада бачити вас! Спасибі на доброму слові й за доньку. Ви в будинок проходьте, я зараз вас обох погодую. Варюшо, веди гостя. Умивайте руки. Зараз підійду.
Потенційна теща була ще досить моложавою й на диво елегантною жінкою з дуже приємною і привабливою зовнішністю і, попри свій високий привілейований статус, у повсякденному спілкуванні була винятково ввічливою особою, абсолютно простою і прямою у стосунках із людьми. Мабуть, позначалося її кровне походження. Усі предки в її родовому корінні були винятково високоосвіченими й культурними. Тому, мабуть, завжди називала мене незмінно офіційно і повним ім'ям. І неодмінно на «Ви». Мене це, зізнатися, чимало забавляло. І спочатку я протестував. Однак зрозумівши, що це абсолютно марно, просто махнув рукою. До речі, Ніна Петрівна була дочкою пріснопам'ятної бабусі Варіки. Загалом, обидві вони були неабияк химерні й дещо старомодні. Воно й не дивно. Інтелігенти, страшно подумати, якого коліна! Мабуть, деяка старомодність і Варіці в генах передалася. А схильність до опановування мовами вже точно! І бабуся, і мати її досконало двома володіли - німецькою та французькою. Хоча вона їх у цьому перевершила.
- Та я, взагалі-то, нібито не дуже... - почав було я відмовлятися, але реальна перспектива деякого подовження часу спілкування з коханою, що замаячила, зробила цю мою незграбну відмовну спробу не надто переконливою.
- Ні-ні, я вас так не відпущу, хоча б чашечку чаю ми з вами вип'ємо, - до мого помітного задоволення наполягала «майбутня» родичка.
Останнім часом, а особливо останні три місяці, я неодноразово бував у Варіки в гостях, і вважався для її матері ніби «своїм». Мимоволі почнеш вважати, якщо твоя донька єдина, поки що нікого іншого їй і близько не уявляла, не знайомила та й до неї в дім досі ніколи не приводила. А раз так, хочеш не хочеш, подобається не подобається, а нормальні цивілізовані людські стосунки налаштовувати необхідно. І лінію поведінки теж вибудовувати відповідно. Ніна Петрівна ставилася до мене незмінно привітно, навіть, насмілюся сказати, я був їй симпатичний. А чому б і ні?.. Я завжди ріс ввічливим і досить культурним. Шанобливо ставився до старших. Але хай там як, але відношення будь-якої матері до партнера по життю її доньки остаточно буде цілком залежати від ступеня і глибини стосунків самої доньки до свого обранця, ну і, звісно ж, від його ставлення до неї. Поки це співвідношення вимальовувалося на повну мою користь. Тому останнім часом перебуваючи у Варіки, я в присутності її матері особливо не комплексував, але й не прагнув зловживати своєю частою і не в міру настирливою присутністю в їхньому домі. Зрозуміло, і поводився в гостях досить пристойно.
Поїсти мені все-таки довелося, потім і чаєм запити. А коли, як не під чай, вести настільки «потрібні» бесіди.
«Теща» почала наступ із доволі провокативного запитання.
- В'ячеславе, а вам, дійсно, до вподоби кар'єра військового? Мені Варюша говорила, що ви збираєтеся їхати вступати до військового училища. Я знаю, ваш тато - офіцер. Це що, роль зіграла спадкоємність?
«Цікаво, що вона хоче від мене почути? Якщо правду, що татуся не хочу засмучувати, то тоді я буду нерозумно виглядати в її очах. Якщо за присягою запевняти, що я просто з дитинства спав і бачив себе виключно військовим, буде не менш нерозумно. Варіка чудово знає, що це - далеко не так. От, чорт, просте запитання, а відповісти на нього складно. Як би тут маху не дати, не зганьбитися, імідж свій не спаскудити», - заметушився я в суперечливих думках, немов загублений у трьох соснах.
І мене понесло на філософствування.
- Взагалі-то, мене приваблюють найвільніші професії, авантюрні, я б сказав, романтичні. Розумієте, я збираюся до військового вишу не тому, що мій батько - військовий. Він і справді дуже хоче, щоб я ним став. І навіть наполягає. Мені ж більше хочеться випробувати себе, перевірити. На що я годжуся? Якщо відчую, що це все-таки не моє, довго роздумувати не стану - переведуся на цивільну спеціальність. Не виключаю, що це буде... наприклад, морехідне училище... У будь-якому разі, це може бути досить актуально й цікаво. Країни різні подивитися, моря й океани поборознити. Не дарма ж я не міряну купу літератури «перелопатив» з морської тематики...
«От же брякнув, так брякнув. З чого б це?.. І хто мене за язик тягнув? Здається, мене сьогодні трохи заносить... А чому не що-небудь геолого-розвідувальне?... Теж ще і яка романтика!.. Мандрівна!» - зовсім невчасно, запізно подумалося мені.
- От навіть як, Славушику?! Здивував ти мене. Дуже несподіване й цікаве одкровення. А нумо, нумо, розкажи, звідки в тебе з'явилося це нове віяння - морехідне училище? Щось зовсім не можу пригадати, щоб хоч раз чула від тебе згадку про майбутню морську стезю.
«Ось почалося, ну, тепер отримай!.. Повний триндець! Конкретно засипався… Ось, що значить заговоритися… З двох боків перехресний обстріл почався. Потрапив же я в засідку. Але сам винен. Чого було язиком зайве молоти?!... І найцікавіше - безпідставно. Ну який із мене, перепрошую, моряк?.. І з чого б це раптом?.. А ось зараз, шановний В'ячеславе Павловичу, будьте ласкаві висловитися!» - обурювався я на самого себе в «райдужному» дусі.
- Варіко, я ж мав на увазі морську кар'єру суто гіпотетично. Не варто мене за язик підловлювати. А якби я, припустимо, назвав якийсь гірничий інститут із геолого-розвідувальним ухилом, то це теж сприймалося б так само? Просто, що перше, що ніби ближче підвернулося мені на думку, те й сказав. І нічого дивного! Море завжди мені подобалося, все свідоме життя, адже як-не-як з 11-и років з води не вилажу. Тут, по-моєму, все зрозуміло. Знову ж таки мою пристрасть до морських пригодницьких історій, ти прекрасно знаєш. Пам'ятаєш, «Одіссею капітана Блада»? Ти ж у курсі, це улюблена моя книжка за життя. Я б сказав, настільна. І мій обожнюваний літературний герой - капітан Блад. Шляхетний пірат, зухвалі морські пригоди, смертельні сутички та... довгогральна й надзвичайно божевільна, справжня історія кохання. Це ж про мене. Якби жив у ті далекі часи, то вже точно б подався у флібустьєри. Пішов би по стопах мого улюбленця Блада. А що? Здорового авантюризму мені не позичати. За себе постояти можу. І не тільки за себе... Щоправда, часом, буває, десь в чому іншому сміливості бракує, тієї ж здорової нахабності... Але це, сподіваюсь - наживне. Варіку, от ти, наприклад, уявляєш мене з довгою шаблею в одній руці, гострим клинком - в іншій, із мушкетом за поясом, із гарними шляхетними вусиками й акуратненькою борідкою клинцем, у крислатому капелюсі із шикарним плюмажем із довгого пір'я та у високих ботфортах?
- Ні, дорогий мій, не уявляю, - сміється.
- Ось, виявляється, який Ви романтичний і захопливий... То-то мені Варюша всі вуха продзижчала, який Ви надзвичайно тонкий, розумний і розважливий. Та до того ж сміливий і рішучий. Це тепер мені й самій стає дедалі помітніше. Що ж, гідні якості для молодої людини, яка тільки починає вступати в життя!..
Я навіть дещо зніяковів від хвалебних дифірамбів, що пролунали на мою честь. Мама явно почала виявляти до мене виразно підвищений ступінь довіри і симпатії. У принципі, це непогано. Така підтримка в деяких випадках теж зайвою не буває.
Про себе подумав: «Ух ти, навіть компліменти посипалися на мою скромну персону!.. Та-ак, значить, влучив точно в «десятку»! Викрутився з честю! Не вдарив «у бруд обличчям»! Балів зайвих кинув у свою «скарбничку». У тому ж дусі й далі так тримати, шановний В'ячеславе Павловичу!».
Я сьогодні виразно набирався позитиву в настрої. Славно оформлюваний для мене день продовжував і далі вдаватися...
- Мамо, ну що ж ти так збентежила мого кавалера? - вона піднялася зі свого місця, підійшла до мене і, ніжно обгорнувши мої плечі руками, легенько, але лоскітно поцілувала у вушко.
- Пірат мій дорогоцінний, Блад, улюблений капітан мій!..
Я почав дико «танути», просто на очах у моєї потенційної родички.
На відміну від мене, церемонно стриманого в присутності її матері, Варіка абсолютно не соромилася у висловлюванні своїх щирих почуттів щодо мене. Вона поводилася зі мною абсолютно природно, як і завжди, коли ми були наодинці. Отже, робив я резонний висновок, ступінь довірливості у стосунках Варіки з матір'ю був досить високим. У принципі, їй це було властиво, закладено в ній - у лукавстві їй складно дорікнути.
«Отже, виходить, від матері в неї немає потаємних таємниць? Питання досить цікаве, навіть пікантне. Треба б якось запитати в неї про це. А саме промацати межі її довірливості. Але, здається, я дещо засидівся. Пора на вихід. Не дай боже, нарвуся ще на якісь підступні «підводні рифи», - подумав я і став акуратно підніматися з-за столу.
- Ніно Петрівно, дуже радий був зустрічі з вами, але пора і честь знати. Дякую Вам за смачний обід і всі доставлені задоволення спілкування. Варіку, ти вийдеш мене провести трошки?
- Звичайно, милий. Мамо, я недалеко, буду скоро...
У голові моїй вошкалися думки.
«Ну, просто-таки як у чоловіка з дружиною у нас. Хто б глянув зі сторони - сім'я буквально. Повна ідилія! І «дорогоцінний» тобі, і «милий»! І відверті обжиманси з поцілунками!.. Треба ж? Цікаво, що мама про все це думає? Якесь незвично щемливе почуття... Насторожує дещо...».
Ми вийшли на вулицю. Час підходив до п'ятої години вечора. І було дуже тихо. Спека давно пішла. Чудова погода просто радувала. Люблю я такий стан природи. Варіка взяла мене під руку, і ми повільно рушили до повороту на вулицю Воровського, що веде безпосередньо до порту. Звідси ще з кілометр по прямій - і мій будинок.
Я вирішив, не відкладаючи в «довгу шухляду», прояснити питання, що засіло в мене.
- Скажи, сонце моє, ти матері все абсолютно розповідаєш про нас, ділишся з нею всіма подробицями?
- А чому ти про це вирішив запитати, Славушику?
- Не знаю. Напевно, тому, що я з моїми батьками, як би вони не смикали мене про подробиці наших із тобою стосунків, уникаю відкритості. Відповідаю завжди ухильно, або відмовляюся. У мене немає з ними і не може бути довірчих стосунків, тісного контакту. Але у твоєму випадку, я помітив, все йде зовсім інакше, по-іншому, я правий?
- Так, твоя правда... Розумієш, Славушику, у мене матуся залишилася єдиною в моєму житті рідною, близькою і дорогою мені людиною, якій я можу цілком довіритися. Не рахуючи, звісно, тебе. Після того, що зі мною накоїв батько, після нашої з тобою розлуки і моїх клінічних халеп, вона все так близько сприйняла до серця, що ледве не померла від горя. Її ледве врятували в лікарні. Вона так каялася і кляла себе за те, що, коли нас застукала тоді в альтанці, розповіла про все батькові... Звідки вона могла знати і припускати про ті мої каверзні нюанси, якщо я на той час ніколи про них не поширювалася і на цю тему з нею відверто не говорила? У той момент вона настільки злякалася за мене... Якби ми не були такі юні, можливо, вона по-іншому все сприйняла. А так... Вона опинилася в натуральному шоці! Навіть не змогла адекватно прорахувати реакцію батька на ту подію. І сталося те, що сталося. Вона після всього того кошмару просила мене, благала її пробачити... І я, звісно, все-все їй пробачила. Як же інакше? Не звір же я якийсь! Потім ще до всього додався і той проклятий інцидент у Криму... Він остаточно її підкосив. На неї було боляче дивитися... Шкода мені її дуже. Вона так ніжно любить мене. Я теж люблю її, не можу не відповідати їй взаємністю. Так, у нас зараз склалися дуже довірливі стосунки. Вона про мене знає все, ну майже все. Знає, що я шалено люблю тебе, що безмірно щаслива з тобою. І вона дуже рада, що ми, незважаючи ні на що, знову разом. Значить, каже, це кохання пройшло всі випробування, що випали на нашу долю. Дуже рада за мене. Бажає мені тільки щастя. Та ти прекрасно й сам бачиш, як вона до тебе ставиться, сподіваюся, ти зовсім не в накладі?!
- Тут і говорити нічого. Твоя мати - сама доброта і чеснота. Рідна, які можуть у мене бути до неї претензії? Я дуже навіть її поважаю. Але ти і про наш сьогоднішній день із нею про все-все-все ділитимешся? - все ніяк не вгамовувався я.
Ми в цей момент якраз зупинилися на перехресті.
- Славушику, ну, ти взагалі вже... Сам подумай, у якому вигляді я можу їй це розповідати, тим паче в подробицях? Скажеш теж... Є ж якісь певні межі відвертості... - вона по-лисячому хитромудро на мене глянула, заплела свої руки в мене на шиї і продовжила. - Це - лише наші з тобою таємні секретики! Любий, а ти до мене сьогодні ввечері, годині о дев'ятій, заглянеш? Не хочу в ці дні, що залишилися, розлучатися з тобою надовго.
- І я не хочу, кохана! Ти мене випередила. Щойно хотів напроситися на наше близьке побачення, - я обійняв її за талію, підсунувши ближче до себе. - До речі, сьогодні - субота, у парку - танці. Може, «повештаємося» поблизу від танцмайданчика? Зі «своїми» хотілося б зустрітися. Я ще з «випускного» так нікого й не бачив, уявляєш? Адже скоро надовго всі по-розбігаємося в різні боки, коли ще доведеться зустрітися? А де, як не там, біля танцмайданчика, можна знайти всіх одразу?
- Звичайно, навідаємося, неодмінно. І мені вкрай цікаво, хто, куди і як з мого класу? Я теж ні з ким ще не зустрічалася, - весело відгукнулася моя ненаглядна.
На тому й розлучилися. Ні, розлучилися на ніжному поцілунку...
Продовження в Главі 19. Частина 2……