Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ ПРИСТРАСТІ (перехідного віку)
Безпосередньо залежачи в повсякденному житті від
Їхнього близького оточення, закохані Герої неодмінно
намагалися не пропускати жодної зручної нагоди для
своїх «пустотливих ігор». Вони і в думках не тримали,
відхрещуватися від подібних подарунків долі. А тут, у
такій сприятливій, вільній обстановці, «поласкатися»
так і сам бог велів, гріх було не скористатися зручним
моментом, хоч і в досить специфічній ситуації. Так це
адже навіть ще екзотичніше і цікавіше! Тим паче що
надміру «втомлений» батько, на їхню удачу, відверто
спочиває. А що ж ще могло б серйозно перешкодити
їхньому такому бажаному моменту єднання?!...
Розділ 10. МОРСЬКИЙ ПІКНІК
Частина 7. «Відходнячок» з Елементами Інтиму
До того моменту ми присіли, обійнявшись, навпроти нашого прикритого монстра просто на палубному настилі, на підстилці, де зовсім недавно безтурботно спочивав мій батько. Останні симптоми моєї недавньої втоми як вітром здуло. Цьому ж сприяв і хід моїх «здорових» думок. Але Варіка все не вгамовувалася з цим злощасним скатом. Нарешті, її остаточно «осяяло».
- Славушику, мій любенький, так, виходить, ця рибина могла тебе запросто вбити?!... Адже так?!... Тільки відповідай мені чесно, будь ласка, прошу тебе!
Було помітно, як вона не удавано хвилюється - у цю мить, узявши мою руку, заплела свої пальці в мої, іншою - нервово смикаючи їх.
«Так, міцненько осідлала жалісливу хвилю. Ось уже остаточно «увімкнула» неспокійну матусю. Ну так це недоречно! З цим треба щось терміново робити! Так безнадійно зациклюватися на справах, що давно минули! Навіщо їй потрібно все це ворушити?.. І адже так не на часі!.. - стурбовано-зажурено розмірковував я, відчайдушно міркуючи. - Як же мені швидше звернути її на більш ліричний лад? І в кубрик, у кубрик, у кубрик!.. І чим спритніше, тим краще! Це зараз найдієвіша терапія для мене! Дорватися б скоріше до її «рятівного», ласого тіла... Скільки ж можна ще терпіти?!... Не дай Боже батько прокинеться раніше, ніж хотілося б!.. Ні, тут треба кардинально відрубати цю її непотрібну плаксиву, «смертельну» тему. Зрештою, «клин клином вибивають». Зараз спробую, і прямо нахрапником...».
- Ну, як тобі сказати? Якщо з точки зору природної, то людина - вона хто? Цар звірів, так? Отже, вона має бути сильнішою. Ну, а якщо зокрема, то, звісно, запросто цей милий скатик міг мене на той світ відправити. Якщо не вбити, то паралізувати, як двічі два, що, в принципі, на глибині - одне й те саме. Просто залишився б там, на дні, бездиханний, на вічні часи... А там, між іншим, дуже, ну ду-у-уже навіть холодно! Б-ррр. Усе?.. - і я картинно міцно до неї притулився, ніби зігріваючись від неї.
- Боже мій, і ти так спокійно про це говориш, Славушику!.. Це ж настільки моторошно!..
- Варіко, сонечко моє, але ж я живий! Ось він я, поруч із тобою. Здоровісінький. Тримаю тебе у своїх радісних обіймах. Та якщо хочеш знати, я кого завгодно зможу вбити за тебе!.. І не тільки якогось там ската!.. Це ти гарненько запам'ятай на все життя! Я не дам тебе в образу нікому! Чуєш, рідненька моя?!...
Я повернув до себе її неспокійну гарненьку голівку зі смішним тюрбаном волосся на верхівці й зайняв її серією довгогральних поцілунків у її стиглі соковиті губки. Вона спочатку ще несміливо, але далі все податливіше відповідала мені...
Ми зачепили по дорозі нашу «добру» підстилку, і вже за якісь миті нас п'яно закружляв божевільний вихор наших іскрометних любовних «ІГОР», в які ми з успіхом і висхідною якістю грали вже не багато не мало майже півтора року.
... Я вже давно збився з рахунку, по якому разу вилизував її несамовито вабливе, «солодке», ароматно-солонувате від купання в морській воді та ґрунтовно розбуджене бажанням тіло, яке випромінювало млість і безмежну нескінченну спокусу, залазячи в кожну його потаємну шпаринку, упереджено і жадібно обмацуючи руками кожен виступ її апетитних округлостей. Вона лежала знесилена, стомлена і відверто розімліла від багаторазових любовних «припливів». Її гаряче улюблена мною дупочка палала всередині вогнем від багатосерійних упереджених проникнень мого жадібно-ненаситного, шалено «заводного» любовного «апарату». Але я, бачачи її такою розпаленою, тільки ще стрімкіше і крутіше розпалювався, ще завзятіше доривався до неї, і все одно ніяк не міг насититися нею до кінця. Щось сьогодні зі мною явно відбувалося, от тільки не знаю, що… Мене просто-таки напади пробирали. Навіть Варіка, яка, здавалося б, завжди на ура, із задоволенням і безвідмовно сприймає будь-які мої багаторазові «заїзди» до неї, з неприкритим здивуванням виснажуючись, нарешті, благала, просячи перерви. Напевно, я так розумію, на мене ґрунтовно наклав відбиток зовсім недавно отриманий мною пристойний стрес від нещодавньої смертельної сутички, а може, від того ж перенесеного кисневого голодування... Хіба мало, що там конкретно могло перемкнутися в мізках!.. Ось, мабуть, у мені й розкрутилася на повну котушку жага до життя. Іншого логічного пояснення сьогоднішньому моєму оскаженіло «нездоровому» й нестримному азарту та ненаситності не знаходилося.
Так, ми місяці два тому ввели в арсенал «НАШИХ ІГОР» цей елемент сексуальних задоволень, що безмірно розбурхує нас і шалено запаморочливий. Я маю на увазі «задні варіації». Жодна «Наша Гра» у своїй кінцевій фазі вже не могла обходитися без них. Саме вони тепер ставали піковою точкою наших «спекотних» зустрічей. Це було не просте банальне тикання в заднє місце... А всебічно продумане, опрацьоване стосовно нас і досконально відточене нами дійство, свого роду тонкий чуттєвий ритуал, що незмінно давав змогу нам у фінальній його фазі, буквально вибухаючи, злітати на незбагненну вершину неймовірних любовних насолод. Ми по ходу цього пікантного процесу намагалися смакувати кожен наш навіть найменший «солодкий» штришок у бурхливому чуттєвому вихорі «Гри». І зовсім не поспішали при цьому, чуйно прислухаючись до своїх солодких відчуттів, які постійно наростали. Ми неодмінно варіювали під час «Ігор» наші позиції. То це була «класика», я - на ній. То я - ззаду неї. То вона - на мені. І ця варіативність надавала нашій близькості особливого, своєрідного напруження чуттєвості.
Найбільше мене захоплювала, буквально забираючи за горизонт, доводячи до запаморочення, друга позиція, коли я «заходив» в «Неї» ззаду. Вона, стоячи на колінах і прогинаючись своєю гнучкою, граціозною спинкою, наче кішечка, дарувала мені укупі зі своєю чарівною «заповітною квіткою» радість споглядання своєї «спекотної» задньої дірочки, яку вже до цього моменту була рясно полита обопільними струмками наших соків. Утримуючи рукою свого «мисливця», що дзвенів струною, неодноразово акуратно, ніжно і повільно проходився ним околицями зовнішніх стулок обох, злегка затримуючись на кожному славному «гніздечку» окремо, ніби «втираючись» у «довіру». Далі, звертав пильну увагу на конкретно цікаве майбутнє місце свого перебування. При цьому обережно і так само повільно походжав гладкою «каскою» готового до «бою» свого стійкого «олов’яного солдатика» в безпосередній близькості від призовної «вогневої» точки, кружляючи навколо «Неї», звужуючи кругові рухи навколо. Потім, нарешті, «наважувався» на невелике, дуже невелике «Його» занурення, одночасно продовжуючи концентричні рухи вже всередині «Неї». Водночас Варіка, вже й без того глибоко дихаючи, виразно відчуваючи початкову присутність у собі мого «посланця», мимоволі видавала глибинний стогін і, намагаючись підлаштовуватися під мене, й сама починала повільно обертати задком у протихід моїм зусиллям, збільшуючи водночас амплітуду коливань усередині себе. Ця наша спільна взаємодія тривала кілька секунд. Тоді, «ставлячи на тимчасову паузу», але не припиняючи обертання, я дуже повільно знімав облогу, виводячи свого «ратника» з її привітного щільного «полону». Після чого, провівши чергову «перевірку» обставин на підступах до моїх ласих «містечок», здійснивши кілька м'яких походжень до її «рожевого бутончика», що стікав соком, і прийнявши частину його вологи на себе, знову повертався до верхнього «предмета пристрасті», вгвинчуючись у «Нього» вже глибше й ґрунтовніше, але знову ж таки не до кінця. Усе це відбувалося заворожливо повільно, але з почуттям, розставленням і ні на секунду не перериваючись, на одному диханні. При цьому наші взаємні відчуття загострювалися настільки яскраво, що описати їх словами не представляється можливим. Ці з кожним новим заходом поглиблювальні фази повторювалися кілька разів і доти, доки мій любовний «апарат» зрештою не ховався в Неї весь цілком. У цей «відповідальний» момент, як правило, у Варіки незмінно наступав цілковитий «приплив», супроводжуваний гучними чуттєвими глибокими стогонами. Тіло її, як завжди в таких випадках, стрясало ґрунтовне тремтіння, а сама вона, намагаючись випростатися і ще сильніше прогинаючи спину, одразу ж без сил падала від надлишку почуттів у попереднє положення. Присутність у неї такої важливої етапної ознаки «заводила» мене ще ґрунтовніше і сильніше, ущільнюючи мій любовний орган, який і без того розпинався бурливим в мені любовним вогнем, а також ласкавими, нудно-солодкими обіймами її обожнюваного мною «гарячого», пульсівного колечка її пристрасного, чарівливого м’якого місця.
Однак для мене все ще було попереду, тільки починалося. Перед завершальним «штурмом» я востаннє «визволяв» свого невтомного «ратника» з «вогняної», «солодкої обителі» Варіки. Тим самим давав моїй коханій короткий перепочинок для якіснішого чуттєвого сприйняття і наповнення. Прекрасно знаючи її нескромний апетит до цих наших пристрасних варіацій, я анітрохи не сумнівався у феєричному продовженні нашої далеко не закінченої приголомшливої за своєю гостротою вистави. Щоб передчасно і недоречно не «охолонути» самому, в цей час залюбки пробігав руками її збудженим і неабияк змоклим від напруги любовних «тортур» тілом: ніжно потискував щільні чашечки її чарівних, оксамитових грудок; лагідно погладжував її гнучкий стан з витонченими скрипковими обводами талії, прогнутий, як у хижої пантери перед стрибком, переходив на стрункі пружні витончені стегна. Не забував і про її набряклу від насолод ніжну «заповітну квітку», до якої часом жадібно припадав губами, відчуваючи черговий приливний накат її п'янкого любовного «напою». Відчуваючи, що дихання моєї ненаглядної ось-ось починає приходити в один ритм з моїм, але не чекаючи, поки вона, остаточно охолонувши, прийде до тями, я, нарешті, засилав свого натужного бравого «полковника» в її бажану тісну «келію» вщерть, даючи «Йому» найповніший вільний хід. Варіка в цей момент, підхоплюючи мій п'янкий порив, теж починала з відчайдушним ентузіазмом рухати своїм цупким, «нудно-солодким» пухким містом у такт зі мною, але навпаки, мені на зустріч. При цьому мимоволі вибухаючи черговим нестримним нападом хтивих стогонів, які вже не припинялися аж до самого кінця, доти, доки моя безвідмовна доблесна «артилерійська установка», нарешті, звитяжно не вибухала своїм святковим бурхливим всепоглинальним салютом! Тут і Варіка неодмінно спустошливо «випускала дух», незмінно гублячи на мить свідомість, при цьому безсило припадаючи додолу.
... Коли ми, нарешті, виповзли (по-іншому і не сказати!) з нашої любовної «опочивальні», іменованої кубриком, то виявили, що зовні ніщо не змінилося, хоча минуло години півтори. Щоправда, сонце до цього часу зробило помітний свій хід по небосхилу, порівняно з тим місцем, коли ми тільки-тільки сховалися в кубрику. Батько, як і раніше заколисаний легкими погойдуваннями судна і, природно, підкачаний парами нашого доброго союзника Бахуса, не подавав «ознак життя». Зараз душі наші вимагали продовження свята, але вже в іншій його тональності. Ось тепер ніяк не завадило хоча б трохи розім'яти наші ноги, змінити обставину. Саме час було прибиватися до берега.
Доклавши чималих зусиль, щоб «оживити» родича, ми все ж таки домоглися свого, щоправда, тільки після того, як довелося вилити на батюшку відро води. Сяк-так піднявшись на ноги, і спросонку вилаявшись на мене, він, ще не дуже ясно міркуючи, скоріше на автоматі запустив двигун, а я на той час витягнув якір.
Продовження в Главі 10. Частина 8………….