Глава 21. ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ

                                  Частина 3. Нічні Купальники

       Варіка «відходила» як ніколи незвично довго... Я лежав поруч із нею на боці, підперши голову рукою, щасливо насолоджуючись її натхненним, воістину божественним виглядом. У цьому своєму солодкому стані, у матово-срібному світлі місяця, вона бачилася мені ще прекраснішою! Прокинувшись, прийшовши до тями й розплющивши очі, Варіка пригорнула мене до себе і, обхопивши мою шию руками, схвильовано заговорила.

       - Славушику, любий, нарешті, це диво сталося! Рідненький мій, яке ж це непомірне щастя - знову відчути себе справжньою, чуттєвою жінкою! Ти навіть не можеш собі уявити, що ти створив для мене - ти ж відродив мене до життя! Ти в мені знову розбудив жінку! І все це тільки завдяки твоїм старанням, Славушику, мудрий мій рятівник! Завдяки твоїй твердості та вірі! І твоєму щирому бажанню - зробити мене щасливою! А ще, коханий, завдяки твоїй безмірній, безмежній любові до мене! Тільки тобі, з по-справжньому люблячим серцем і душею, дано було здійснити це диво, тому що тільки ти, як ніхто інший, настільки досконально всю мене знаєш! Коханий, якби не ти, я, напевно, так і залишилася б на все життя холодною крижинкою і байдужою колодою!.. І абсолютно не потрібною нікому... Правильно ти сказав, погано б я скінчила... Адже для мене в житті, справді - або все, або нічого! Як же безмежно я люблю тебе, мій любий!.. Яка я щаслива, що ти є в мене!..

       Ми, тісно притулившись, лежали поряд на боці, обійнявшись. Я ласкаво погладжував її хвилястий вигинчик нижньої частини спини, що переходив у чарівну опуклість попочки з двома пікантними й моїми улюбленими ямочками з боків, які завжди дуже сильно збуджували мене. Водночас абсолютно не давав їй сказати більше ні слова, закриваючи її губи виснажливо проникливими поцілунками. У мені з надзвичайною силою владно царювала невимовна любов і надзвичайна ніжність до моєї неоціненної Варіки. Нарешті, почувши її безсловесні благання, я відступився.

     - Коханий, ти ж мене замориш, мені вже дихати нічим!.. - задихано промовила вона.

      - Люба, а ти більше носиком дихай. Хіба я винен, що так смертельно люблю тебе? - отримала у відповідь Варіка.

        - Ось у саму точку влучив, адже точно смертельно, Славушику! - залюбки підтримала мою розслаблювану паузу моя ненаглядна.

      - Сонечко моє, а давай, сходимо скупаємося?! Прямо зараз!.. Люба, ти коли-небудь купалася в морі вночі? - несподівано запропонував я, підхоплюючись із належного місця.

      - Ні, любий, не доводилося якось... - розгублено промовила вона, теж підводячись із нашого любовного ложа.

       - О-о, скажу прямо, ти багато втратила! Це - неповторний кайф! Особливо, коли така теплінь стоїть! І водичка зараз, повір моєму багаторічному досвіду, на рідкість приємна, класна! - продовжував я свою купальну агітацію.

      - Я б, звісно, не відмовилася, але в мене ж немає купальника із собою і шапочки, - так само розгублено спробувала заперечити Варіка.

        Її відверта наївність навіть якось мене розвеселила.

       - Моя люба, ми підемо купатися без нічого, без усяких купальних справ, голяком!.. Ти тільки собі уяви, наскільки це романтично!.. Повний місяць, море і ми - абсолютно голенькі... Варіко, рідна, згадай-но наше недавнє купання на нашому пікніку на Арабатці... Адже нам було тоді просто чудово перебувати голяка! Щоправда, справа була вдень, посеред моря... Ну, і що, що ми на березі. Озирнися, подивися навколо! Ти кого-небудь бачиш? Я - ні. Можливо, хтось у сусідніх «фортах» і присутній номінально. Але вони зараз зайняті тим самим, чим щойно і ми займалися, я тебе запевняю! Їм абсолютно не до нас! До того ж ти помітила, вони розташовуються на досить пристойній від нас відстані? Зараз - уже пізній вечір. Тут, на пляжі, в цей час взагалі нікого випадкового бути не може. Крім, звісно, таких самих, як і ми – шалених коханих. А шапочка? Пропоную тобі знову спорудити на голові, пам'ятаєш, твій знаменитий тюрбан на пікніку в юності? Та ми й не будемо сильно хлюпатися і тим більше голови мочити. Лише трохи зануримося, трошки поплаваємо, охолонемо, злегка збадьоримося. Ну ж бо!.. Погоджуйся, рідна!..

       - А-а, була не була, ти, милий, кого завгодно вмовиш, мене так тим більше. Славушику, я тепер кожному твоєму слову беззастережно вірю, як істині. Знаю, поганого ти мені ніколи не запропонуєш... - з цими словами вона хутко скинула свої трусики та почала скручувати нашвидкуруч волосся на голові. Я навіть застиг на місці, заворожено замилувавшись її надзвичайно чарівною, бентежливою, «скрипковою» фігуркою в романтичному світлі місяця, що відчайдушно біснувався сріблом.

       Вчасно схаменувшись, і я нарешті скинув все своє, що залишилося. Штани та під ними бездарно промоклі труси (от же бовдур, «не здогадався» зняти все з себе значно раніше!).

       Я взяв Варіку за руку, і ми попрямували до води. Берегова смуга прибою починалася метрів за 20 від нас.

       - Тільки я маю тебе попередити, тут дно специфічне, мулисте, багнисте і все в траві. Але ти не лякайся, це не так страшно, як спочатку здається. Пройдемо далі - буде значно краще, приблизно метрів за 50... – «заспокоїв» я свою подружку.

       Ми, не розтискаючи рук, безсоромно влилися в ртутне срібло місячної доріжки. Красень Місяць гордо висвічував з боку моря невисоко над головою, буквально засліплюючи нас. Було абсолютно безвітряно і незвично тихо, якщо не брати до уваги сплесків води від руху наших ніг. Зрозуміло, в найближчих межах видимості - ні душі. Хіба що з боку Дитячого пляжу зрідка злегка долинали приглушені відстанню голоси. Веселилася якась «підгуляла» компанія, що прийшла на пляж. Але це було зовсім далеко від нас.

        Так, звісно, поблизу берега ноги наші пристойно загрузали у в'язкий мул. Варіка, розгублено дивлячись на мене, від несподіванки відчуттів спочатку ойкала й айкала. Але поступово, у міру нашого швидкого віддалення від берега, ставало дедалі глибше, а дно - дедалі чистішим. Нарешті, відійшовши метрів на 100 від берега, ми зупинилися. Під ногами тут було більш-менш чисто, пісочне, а глибина доходила майже до пояса. Тут ми й занурилися. Вода, як я і припускав, була дивовижно теплою, і ніжно пестила наші ще не остиглі тіла. Ми пливли поруч, майже нечутно, лише галасливо відпирхуючись часом. Зупинившись, ставши на ноги і повернувшись обличчям до Варіки, я привернув її до себе й, обійнявши, ніжно поцілував.

          - Люба, ну, як тобі наше нічне купання? Правда ж, водичка - диво? А які відчуття, коли голенька? - засипав я запитаннями Варіку.

      - Чудесненьке купання! Я навіть не очікувала, що буде настільки миленько! Особливо з тобою, мій коханий! - чуйно відгукнулася моя оголена «русалонька».

         - А я тобі про що говорив? Ось змушуєш мене щоразу повторюватися - слухайся в усьому дядька Славу - і не пропадеш, і все в моєї золотої рибочки буде чудесненько і навіть пречудесненько, - жартував я далі.

          - Ух, ти мій дядько Слава любенький!..

        Варіка, знову впритул притулившись до мене своїм незрівнянно чарівним тепленьким тілом, ніжно обвивши руками мою шию, дуууже чуттєво поцілувала, та так, що в мене знову все вкрай неакуратно «ожило». Благо, ніч, і навколо нікого. Хоча потім за першим пішов цілий каскад не менш пристрасних поцілунків... А чим же ще варто було займатися під місяцем таким відчайдушно відверто закоханим, як ми, та ще й у такій на рідкість чуйній і неординарній обставині?

        - Люба, ти така потішна з цим своїм дивовижним тюрбанчиком на голові, ну, справді як тоді, на Арабатці, на твій День народження... - не втримався я від приємного спогаду, і тут мене знову пробила все та ж противна думка про нещасливий завтрашній від'їзний день.

        «Ну чому ж вона, зараза, така нав'язлива?» - зі справедливим почуттям обурення подумалося мені, але вголос із сумом продовжив.

        - Ось тепер, кохана, будеш, крім усього іншого, з приємністю згадувати добрим словом і це наше з тобою сьогоднішнє нічне купання...

      ... Поки ми поверталися з обіймів моря назад, то майже встигли й обсохнути. А щоб прискорити процес остаточно, ми ще злегка пробіглися берегом. Дуже задоволені, поверталися до нашого місця розташування. Уже на підході ми затіяли ще одну затяжну серію поцілунків...

                    Продовження в Главі 21. Частина 4…….