Мореас Фрост

                     Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                                       «Нехай загине вся імперія,

                                                                                для мене ти - весь світ»

                                       (Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)

                         Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»

         Розділ І. БЕЗТУРБОТНЕ ДИТИНСТВО («пустотливе»)

    Юні закохані Герої нарешті повністю розкрилися

один одному не тільки тілом, а й своїми схожими

таємницями - «розкрили свої карти» - зізналися у

надмірних, невгамовних, нав'язливих пристрастях

інтимного плану. Це зізнання відкривало їхньому

славетному тандему чудову перспективу і стало

для них точкою відліку нової життєвої епохи

                      Глава 5. ПРАКТИКА II. ТАКТИЛЬНІ ЛАСКИ

                        Частина 2. Важливе Взаємне Визнання

       «Все ж наскільки пощастило мені з Варікою! Яка вона розумничка! І як надзвичайно легко і просто з нею! Все-то вона розуміє з півслова і славно читає мої думки, голубко моя!» - на радощах подумалося мені.

       І ми одразу ж розпочали процес роздягання. Слава Богу, що стояла така приємна теплінь. Нам сьогодні це було тільки на руку. Сама природа благословляла нас на благі справи.

      Природно, я роздягся першим, і дуже швидко. А що мені там було, за великим рахунком, особливо кучерявитися з одягом? Просто витрусив себе з нього гамузом, та й усе роздягання. Потім присів убік, з цікавим інтересом спостерігаючи за тією ж процедурою моєї подружки. І, мушу сказати, це вкрай пікантна і приємна річ - спостереження за роздяганням взагалі, за тим, як поступово відкривається завіса таємниць чужого тіла. А особливо настільки для тебе бажаного. До того ж уперше.

      Однозначно, те, що відбувалося перед моїм поглядом, неймовірним чином мене вразило. І це дуже-дуже м'яко сказано.

     Чесно кажучи, я ні на мить не сумнівався, що за шатами Варіки ховається рідкісне і чудове створіння природи. І я не помилився. Її юне дівоче тіло безоглядно підкорило мене своєю вишуканою чарівністю. Зрозуміло, від тіла дівчинки в ще неповні 12 років, вважай, підлітка, складно очікувати закінченості форми та краси. Я це давно і чудово розумів, до речі, стараннями самої ж Варіки, яка давно вселила мені прописні постулати людської фізіології. Але тіло моєї ненаглядної подружки, нехай ще тільки почавши оформлятися по-жіночому, перевершило всі мої очікування. Воно вже почало приємно округлятися в певних характерних для дівчат місцях, що не могло не підкреслювати легкість і витонченість бентежливих вигинів і ліній її юної дівочої фігурки. А її спокусливі опуклості там, де це бажано, попри її юний вік, уже могли без зусиль вразити кого завгодно. Ну мене так точно. І не просто вразити, а з ніг збити.

    Сьогодні я вже встиг полюбити верхню частину її тіла й анітрохи не сумнівався, що не менше полюблю і нижню. І тепер найбільше мене інтригувала саме вона. Варіка роздягалася зовсім поруч, у безпосередній близькості від мене, на відстані витягнутої руки, і всі її смачні місця, хоч би як вона прагнула до певного часу не «відсвічувати» ними, все одно раз у раз красномовно маячили, жадібно чіпляючись за мій погляд. Вихід на світ божий її сакрального місця змусив мого завзятого «жеребчика» зайвий раз піднятися на диби в непередаваному захваті, хоча «Він» і без того давно «обривав поводи», рвався на «діло». Її чарівна «квітка» (справедливіше було б назвати її пуп’янком троянди, який ще не розкрився, а тільки-тільки з'явилися й зацвіли перші ніжні пелюсточки) постала переді мною практично голенькою - замість волосинок лише позначаючись на лобку легким покровом поки що прозорого, невагомого пушка. Утім, і в мене з рослинністю на тому ж місці справи йшли настільки ж показово скромно. Хоча чому тут дивуватися, зважаючи на наш поки що неоперений вік? Нам-то ще, ох, рости та рости!... Усьому свій час... Але все ж таки заповітне місце Варіки постало перед моїм поглядом настільки зворушливо привабливим, що мене магнітило до нього нестримно. З моменту, як я побачив її чарівну «трояндочку», мені шалено захотілося в цю ж хвилину «Її» торкатися, обходити. Я жадав «Її» пестити, цілувати. Так, безсумнівно, в наготі Варіка, наперекір малолітньому віку, була неймовірно чарівною, надзвичайно манкою та апетитною!

      Однак зараз, бувши без одягу, ми все ж не могли не проявляти деяких елементів сорому. Оскільки вперше опинившись оголеними перед протилежною статтю, тим паче, що перед тобою не просто партнер, а твій ніжно Коханий, ми абсолютно не відали, як поводитися. Це тільки так здається, що, мовляв, нісенітниця, дрібниці життя, подумаєш, ну так, роздяглися... так, зовсім догола... та хоч і вперше... однак що вже тут такого?.. Але, цілком природно, спочатку і з незвички деяких психологічних нюансів не уникнути. В обох навіть злегка збився еротичний імпульс. І щоб зняти обопільну незручність і звикнути один до одного, ми, не змовляючись, одночасно інстинктивно потягнулися один до одного в обійми, пригорнувшись тілами, злилися губами в поцілунку. І психологічно нас відразу помітно попустило. Кудись поділися, відступили невпевненість і сором'язливість, ну, а коли кров у наших тілах знову закипіла по-справжньому, і ми знову відчули себе на вершині блаженства, нарешті, остаточно розслабилися і, звісно, дозволили собі деякі специфічні фривольності. Звичайно ж, вони були з розряду несподіваних, ще не пізнаних нами і тому незрівнянно привабливих.

       Ми так і залишилися сидіти один навпроти одного, безмежно збуджені й розпалені новизною вражень. Однак нам уже не вистачало одного лише візуального контакту. Варіка, з усього було помітно, жадала конкретних тактильних дій, утім, і я внутрішньо був тільки «за» близькі контакти, цілком готовий слідувати за нею. За її зацікавленим поглядом, я побачив, що їй не терпілося ближче познайомитися з моїм «улюбленцем», і вона перша потягнулася до «Нього» руками. Я абсолютно не заперечував проти її сценарію і милостиво чекав своєї черги на пізнання її тіла, тимчасово задовольняючись лише його доступною візуальною картинкою. А вона постала перед моїми очима ну просто чарівною.

       - Ах, який він красунчик - твій пустотливий «малюк»! - вона низько схилилася над «Ним», розглядаючи в подробицях. - Як же він подобається мені, шалено мене хвилює. Славушику, він у тебе такий славненький, акуратненький і приємний на дотик! - робила для себе чергові відкриття моя ненаглядна подружка.

       Варіка безперестанку погладжувала і пробувала пальцями моє «сталеве жало» і все, що додавалося до нього, в той же самий час «Він» буквально, як впіймана риба, стійко «бився» в її невгамовних руках. Така нелюдська гра вже починала виходити за межу - хвилеподібно пульсуючи, наближалася моя «світла мить». Водночас і її наздогнала й підхопила хвиля неабиякого збудження. Воно позначалося глибоким переривчастим диханням.

        - До чого ж «Він» кремезний у тебе і такий жвавий, прудкий, грайливий!.. Ну таке славне звірятко! - продовжувала випробовувати моє зовсім не безрозмірне терпіння Варіка. - Ти знаєш, я ВЖЕ навічно і навсправжки закохалася в «Нього», Славушику! - не переставала радісно щебетати моя співоча пташка, продовжуючи підбурювальну гру - нескромно «мучити» мій невгамовний, «заводний», велелюбний «апарат».

      Тепер однією рукою вона охопила його міцне тіло, затиснувши в долоньку, і, ніби вже не раз виконувала цю операцію, але, по суті, абсолютно невимушено зробила кілька ритмічних зворотно-поступальних рухів рукою. Я за такого її поводження хіба що почуттів не позбувся, практично дійшовши до своєї «вищої точки». Власне, їй особливо й замислюватися було ні про що - це природне дійство напрошувалося саме собою. Але Варіка несподівано зупинилася, обірвавши приємну процедуру. Перед тим, я встиг помітити, іншу свою руку вона приспустила до злегка прочиненої «розочки» і ритмічно притирає її внутрішні стулки пальчиками. Вид цього її дійства мене остаточно зачарував і довів майже до божевілля.

     «Який же це безумний кайф, коли непередаване блаженство приносить тобі твоя улюблена дівчинка!.. Хіба можна близько порівняти роботу її ніжних рук - з моїми «рухами» в тому ж дусі, до дрібниць примітивними й прісними?.. Ну, просто небо і земля!» - промайнула шалена думка.

     - Тільки не зупиняйся... продовжуй... колихати «Його»... - охриплим голосом благав я і для надійності навіть затиснув її долоньку у своїй, піддаючи їй потрібний ритм, після чого відпустив.

    Моя принцеса мене почула і, миттєво схаменувшись, продовжила перерваний болісно солодкий процес, але, встигнувши зробити лише кілька хитань рукою, несподівано різко завмерла... Бо... з надр мого «малюка», буквально стрельнувши, і доволі високо, у швидкому темпі почала вивергатися тонка біла цівка любовного «напою»… а за нею - і друга, і третя...

      Якраз перший шалений вихлоп припав прицільно Варіці в обличчя. Від несподіванки вона різко відсторонилася від настільки прудкої та живої «іграшки» і з великим здивуванням в очах та невимовним захопленням втупилася в мого «старателя», який все ще продовжував випускати срібний дощик. Але вона, вчепившись у «стовбур», так і не відпускала «Його», а, навпаки, ще міцніше здавлювала долонькою, чим якраз і спричиняла таку відчайдушну, високу стрільбу. І доти утримувала, доки той не відсалютував їй остаточно. Водночас спробувала іншою рукою прибрати з обличчя крапельки моєї липучої «рідини», що потрапила на нього, однак лише розмазала її на собі...

     Деякий час Варіка мовчала, напевно, до тями приходила. Але продовжувала за інерцією утримувати мого «орлика» в руці. Коли вона оговталася від потрясіння від уперше побаченої й пережитої вистави, її здивування вилилося в яскравий сніп чудових слів.

       - Боже ти мій, Славушику... як-ка... надзвичайна принадність... цей твій... чарівний «салютик»!.. Це ж просто неперевершене диво дивне! Такий собі непередавано чудодійний фонтанчик!

      Мій життєздатний «еліксир», що плодотворно вилився, викликав помітний і негайний інтерес у моєї сподвижниці. Варіка належала до розряду всебічно вдумливих осіб. І будь-яке пізнання чогось нового, що виникає й осягається, неодмінно викликало в ній непомірну цікавість. Вона підчепила пальчиком частинку ще досконало невідомої їй субстанції й піднесла її до обличчя, уважно вдивляючись і всебічно вивчаючи фрагмент натурпродукту, що потрапив до її рук. Злегка «порозводивши липучку» між великим і вказівним пальцями, та потім трохи потерши їх один об одного, глибокодумно придивляючись, вона спочатку піднесла пальці до носа, принюхуючись, а потім все акуратно злизала, намагаючись скуштувати на смак. Нарешті, винесла свій блискучий результативний вердикт.

      - Запах специфічний: стійкий, багатоскладовий, дуже насичений, але зовсім не відштовхувальний, навіть, я б сказала, навпаки, манний, привабливий. Та й смак дуже своєрідний: і терпкий, і злегка солонуватий, і навіть трохи солодкуватий, а загалом, дуже цікавий букет. І анітрохи не огидний. Я б назвала його досить приємним і - мабуть, буде найвідповідніша якість - пікантним. А ти, бува, не хочеш себе спробувати? - останнє вона вимовила відверто жартівливим тоном, але я відпарував цілком серйозно.

       - Ні-ні, навіть не питай, цей випадок для мене зовсім не того штибу, коли кажуть, що все в житті варто неодмінно спробувати на смак, - поквапився я відхреститися від озвученої Варікою пропозиції.

      Але вона, здається, залишила поза увагою мою відповідь, оскільки все ще залишалася в полоні своєї солодкої хвилі та поглинута перетравленням своїх новознайдених відчуттів і вражень. І вона продовжила свої захоплення.

      - Уявляєш, Славушик, ось наскільки я в курсі про чоловіче сім'я і його особливі найрізноманітніші властивості, зокрема й лікувальні, проте ніколи не могла собі уявити, яким воно є насправді та що воно з себе представляє... Хм, ну так, як би це я могла в когось ненароком випросити крапельку «матеріалу» для особистого аналізу?.. - тут вона посміхнулася своєму сказаному, продовжуючи розвивати думку далі. - А що стосується поспостерігати на власні очі за самим процесом - наскільки різко воно випускається з чоловічого органа - то й говорити нема про що. Надзвичайно чарівна картина, що предметно заворожує, милий! Ну просто дуже! Ти не повіриш, я, щойно побачила твоє «виверження вулкана» - і миттєво і некероване «припливла»! Можеш собі таке представити?!... Адже лише від бачення цієї картини! Цей дивовижний процес вкрай вражає!..

       І ось тут-то несподівано нами виявилося порушеним найголовніше наше питання. Можна сказати, питання життя і смерті - нашої некерованої й неприборканої гіперзбудливості. Ми відкрилися одне одному. Відкрилися в тому, з чим обидва ми давно живемо, стикаємося щодня, а коли разом - мало не щогодини. Коли нам постійно і просто виснажливо дико хочеться сексуального задоволення...

     - Ех, Варіко, ти навіть не зможеш уявити собі, скільки таких самих «салютів» уже відлунало в моєму житті! І фактично всі вони пройшли в моїй гордій самоті ручним способом, тьмяно і бездарно, даремно, вважай, у нікуди...

     Уважно слухаючи, Варіка насторожилася. А я, нічого не підозрюючи, продовжив свій крик душі.

      - Знаєш, хочу тобі зізнатися в одному дуже важливому питанні. Якщо відверто, то я давно шукав нагоди поговорити з тобою на цю бентежливу тему, але ніяк не міг підшукати слушну нагоду. А тут ніби як сам бог попросив... Уже котрий рік свого життя я не можу зрозуміти, що зі мною не так, що коїться з моїм організмом?.. Розумієш, я хронічно страшенно збуджуюся. Це в мене вже так давно, що я й сам не пам'ятаю, коли та з чого все почалося... Лише пам'ятаю, що коли мені було чотири роки, то й тоді я вже вмів себе обслуговувати, навчився, не знаю, якимось чуттям... А по-іншому бажання, на жаль, не минає, і розслаблення не виходить, доки це мерзенне напруження власноруч не скинеш. Але от чи надовго вистачає?.. Коли як буває... Часом бажання прихоплює ні з того ні з сього і де завгодно, і тоді плющить мене безбожно і немилосердно, поки не скину «напруження». Напевно, мені варто було б якось раніше відкритися тобі, зізнатися в цій своїй, цій неприродній особливості, але ось все ніяк не міг набратися хоробрості й себе перебороти. Ти ж бачиш, наскільки я потайливий і нерішучий...

       Прослухавши мій крик відчаю, у своєму відвертому хвилюванні Варіка аж вибухнула...

      - Та ти що, Славушику! Невже це правда - все те, у чому ти зізнався мені?!... І стільки часу ти мовчав, приховував це від мене?!... Слу-у-хай, любий мій, але ж ти навіть уявити собі не можеш, наскільки твоє зізнання важливе для мене, і як чудово я тебе розумію. Дружечко ти мій, це ж просто неймовірно!.. Не можу повірити своїм вухам! Ось відчувала я, відчувала, що є в тобі щось особливе, неповторне, зовсім не як у всіх! І як у воду дивилася! Не помилилася! Я тебе тоді, у перший наш шкільний день чітко вирахувала і розгледіла! Але все-таки відтоді, як ми разом, для мене ця новина зараз прозвучала, та ні, прогриміла, під номером «один»! Причому найприємніша і найбажаніша. А вже наскільки важлива і необхідна!.. У-у-у! Ти знаєш, поспішаю тобі взаємно зізнатися - зі мною кояться рівним рахунком ті ж самі речі, що й із тобою - у мене теж хронічно виникає непереборне бажання, і я потворно страждаю часом, як і ти... І, знаєш, дорогенький, мені тепер відкрилася проста істина: а чи не тому саме, щоб наповнити благодаттю і щастям наше спільне буття, боженька звів нас разом?!...

       Тут Варіка трохи призупинилася, даючи мені можливість сприйняти нові й такі важливі одкровення. А ще я помітив, що очі її різко зволожилися, мабуть, вона надмірно розчулилася від мого повідомлення і від свого зізнання мені теж. Однак тут же, з новою силою надихнувшись, знову заговорила, але вже приборкавши емоції, по-діловому, акцентовано чітко.

      - Ні, милий мій Славушику, тепер для нас із тобою буде все по-іншому, кардинально зміниться! Причому в найпрекрасніший бік! Все, досить нам страждати поодинці, окремо. Досить нам тьмяного, безбарвного існування! Такий тихорушний і самітницький стиль життя - явно не для нас! Відтепер ми разом виправлятимемо цю нашу глибинну інтимну проблематику, переводитимемо її в найсприятливіше, а головне, потрібне і корисне річище. І я знаю, що нам із тобою реально конче необхідно, і як потрібно діяти. Тобі лише треба беззастережно вірити мені, - вона, присунувшись ближче, ніжно обійняла мене, мимохідь поцілувавши, продовжила. - Мій дорогий і бажаний Славушичек, як же це чудно, що ми так вчасно відкрилися один одному!.. Це - наша з тобою щаслива доля!

     Раптом очі Варіки знову опинилися на мокрому місці. Вона навіть змахнула пальчиком сльозинку з вії, далі продовжила, але вже в більш спокійному тоні.

       - Божечко, яка ж я щаслива, що зустріла тебе, мій коханий Славушичек! Раніше я думала, що одна така хвора на всьому білому світі. І досі мені не віриться, що ми з тобою - однієї крові! - і цією фразою, один до одного, Варіка сколихнула у моїй пам'яті, і вже не вперше, мотиви давніх днів близькості з моєю колишньою дівчинкою Анкою. - Ні, це все ж таки, справді, сам Боженька послав тебе мені в нагороду за щось, от тільки не знаю, за що! Я так страждала, поки тебе не було в моєму житті... вважай, цілий рік, уявляєш?!... До певного часу мені було ще терпимо, і я нібито сама більш-менш справлялася зі своїми сексуальними нападами... Але останнім часом вони стали вже дуже нав'язливими та глибокими... До того ж я це відчуваю, що моєму дивному організму бракує чогось дуже важливого й конче потрібного, цілком імовірно, я підозрюю, не вистачає якихось ферментів, от тільки не знаю, яких конкретно. І, мені здається, що саме з цієї причини часом я стаю, з одного боку, дратівливою і зухвалою, а з іншого - неуважною і неспокійною, а іноді в мене зовсім зникає тонус і смак до життя, падає або стрибає настрій... Ой, і чого це я розйойкалася, зовсім розкисла... Але ж мені зараз якраз радіти - я по-справжньому здобула у твоїй особі, Славушику, мого найкращого й найнадійнішого друга! Коханого друга! А ще... ще... - вона глибокодумно й одночасно з якоюсь загадковістю в погляді подивилася на мене, незворушно продовживши. - Так-так, я це як ніколи відчуваю, ти станеш моїм незрівнянним, умілим, а головне, дорогоцінним і безмежно бажаним коханцем!

        І тут вона зовсім уже несподівано лукаво заглянувши мені в очі, озвучила.

     - Славушику, милий, а мені так хочеться ще разочок спробувати, відтворити ті чарівні відчуття, цю неперевершену феєрію, загалом, відчути все спочатку!.. Ти ж не проти, правда?.. Не відмовиш мені?.. І потім, адже ти все ще не познайомився з моєю «красунькою». Але ж хочеш цього, зізнавайся?!...

       - Варіко, сонечко моє, ти можеш навіть не просити мене про такі важливі для нас обох речі. Мені хочеться, щоб ти знала і постійно пам'ятала, що в усьому, що стосується наших солодких справ, я завжди буду тільки «за», і тобі варто лише натякнути мені… І ніколи не сумнівайся, можеш за мене бути спокійна, завжди та в усьому я беззастережно підтримаю тебе, підхоплю і виконаю будь-які твої бажання. І, звичайно ж, я просто жадаю скоріше познайомитися з твоєю чарівною «ранковою трояндочкою».

      - Так ось же, Славушику, моя голубонько зовсім поруч. І віднині «Вона» перебуватиме у твоїх руках завжди, коли побажаєш! Відтепер «Вона» - вся цілком твоя. Ти вільний робити з «Нею» все, що тобі буде завгодно, все, що захочеш!.. Ну... крім... сам, напевно, розумієш... якось казала тобі, пам'ятаєш, що я ще не займана... А отже, не можна нічого вводити всередину моєї пусічки та тицяти в неї чимось, чим би то не було! Ну, поки що не можна... Ну, а тепер ось, милуйся «Нею» скільки тобі заманеться, милий, грайся, пестуй «Її», будь сміливішим.

     З цими словами Варіка відкинулася на поміст, опершись на лікоть, одночасно розсунула зігнуті в колінах ніжки, повністю відкривши доступ до свого лона, після чого взяла мою руку і спокійненько приклала її до свого заповітного місця, примовляючи.

     - Гладь «Її», дорогий, мою голубку, пестуй пальчиками. Не соромся, сміливіше, милий!

      Але я, не очікуючи такої небаченої «щедрості» з боку моєї ненаглядної, буквально завмер на місці від дикого напливу почуттів, неспромога навіть ворухнутися...