Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІ. ЗУХВАЛІ ПРИСТРАСТІ (перехідного віку)
В ім'я Беззавітної, Справжньої Любові можна
піти на багато що, зробити неможливе, навіть
подвиг! Ось і Герой, знехтувавши небезпекою
і перемігши небезпечного електричного ската,
виніс із дна морського дивовижний за красою
трофей - шикарну величезну мушлю для своєї
коханої в подарунок до Дня народження. Про
вражаючі подробиці поєдинку Герой скромно
промовчав. На геройську перемогу над таким
грізним суперником Героя змогла надихнути
виключно Велика і Всепоглинаюча Любов до
його дами серця - незрівнянної ВАРІКИ
Розділ 10. МОРСЬКИЙ ПІКНІК
Частина 6. Подарунок для Коханої
... На поверхні мене не було, напевно, з добру хвилину. Батько мало не обклався в штани, тобто в плавки. І навіть протверезів враз. А що з Варікою творилося, я вже мовчу... На ній, бідоласі, зовсім обличчя не було!..
Ймовірно, я вилетів на поверхню, як пробка, судомно заковтуючи цілюще повітря. Ось тяга до життя що творить - сили удесятеряє. Нарешті, зачепившись обома руками за борт баркаса, ледь оговтавшись, трохи віддихавшись, з гордістю прохрипів.
- Ура-а-а-а... Я його все-таки «дістав»! Я його переміг!..
- Господи, та що ж це... коїться, дядьку Пашо? Ну, вгамуйте хоч ви його! Він же зовсім себе не контролює!.. Ну подивіться на нього!.. Це ж, скільки можна так мучити нас?!... - і вже приспустившись на коліна і припавши до мене, тихим благальним голосом, майже на вушко, намагаючись мене напоумити, наскільки завжди тільки вона одна могла робити з успіхом. - Ну, Славушику, коханий мій, я тебе дуже прошу, не лякай мене більше так, пожалій, вилазь скоріше з води, послухай мене, ну, будь ласка, дорогенький! Досить уже цих пригод на нашу голову!.. І навіщо тільки я знайшла цю гидку мушлю, хай їй грець?! Або ти хочеш мене залишити невтішною вдовою?!...
- Якою ще вдовою, Варіко? Про що ти? Ми ж ще не одружені з тобою. Адже нам - всього-то нічого, 13 років. До одруження дожити б...
- Саме так! Але ж, якщо й далі так піде, то й не буде за кого мені заміж виходити потім. Точно не доживемо...
Ось і поговорили.
Тут і батько «включився».
- Синку, давай-но закінчуй ці свої дурні підводні експерименти! Скоро так і мене до інфаркту доведеш! Поколобродив - і досить! Не сидиться тобі на місці спокійно!.. Такого переполоху накоїв, совість знайди, а то я точно ґрунтовно візьмуся за тебе! Не поздоровиться. І Варвари не посоромлюся, дупу так тобі надеру...
«Ось... Варіка... накрутила вже батька по повній програмі», - сердито подумалося мені.
Однак я і не думав вгамовуватися. Мені конче потрібно було ще одне занурення.
- Ну, здаюся я, здаюся... Загалом, я буквально на кілька секунд, і назад... - із цими словами я знову, плюхнувшись у воду, пішов на дно.
А ось і він, повалений красень! І хвіст відрубаний - ось він, теж поряд валяється. Кров, що шалено хльостала тоді у ската з обрубка хвоста струменем, мабуть, давно вийшла з нього.
«Але де ж мушля, однак?! Мабуть, коли він рипнувся в передсмертній агонії, то зачепив великий фонтан піску, і той засипав її. Махина-то, як-не-як, не жартівлива! Я в той момент уже смутно все сприймав. А то, чого гірше, міг і трохи вбік податися... Тут багато і не треба... Питання, де і як тепер її відкопати? Це ж усе одно, що в копиці сіна голку шукати... От же невдача! Як же це я з порожніми-то руками перед Варікою заявлюся?» - безнадійні думки так і пульсували молоточком у голові.
З досади я з силою підколупнув ногою ненависну тушу. І тут... прямо з-під неї всім своїм сліпучим перламутром заблищала ВОНА, моя заслужена бойова нагорода!
«У-у, звірюга, дивись, вчепився в неї! Заховати вирішив! Навіть помираючи, не хотів віддавати... Слава тобі, Господи!» - моїй радості не було меж.
Я жадібно схопив свій новознайдений скарб і... дбайливо засунув собі в плавки. Вони відразу надулися, як моя друга дупа. А сама раковина на додачу до всієї незручності ще й кололася, як їжак. Але нічого не поробиш. Доведеться потерпіти. Руки мені були потрібні конче.
Виразно відчуваючи наближення другого раунду кисневого голодування, однією рукою я схопився за обрубок хвоста свого могутнього трофея, не забувши й про сам хвіст, і, зібравши останні сили, тяжко потягнувся нагору. Все ж як це здорово, що на ногах були ласти! Інакше я б узагалі не зміг рухатися без допомоги рук.
І тут я побачив свою зброю, що вертикально стоїть, як поплавок, держаком догори та потопає клинком ножа в піску неподалік від місця недавньої сутички. Не дуже мені якось «кліматило» робити ще одне, зайве занурення, але й знов спускатися до дна на півдорозі, щоб підібрати її, теж не було можливості - можу потім і не дотягнути до баркаса. Як-не-як, із вантажем пру. Ну й важкий гад попався мені, однак!.. А ніж, що ж, нехай хоч що-небудь залишиться від мене на згадку Нептуну. Це була, хвала Господу, остання думка, що відвідала мене, та до того ж мудра думка перед настільки натужним виходом на поверхню...
- Гей, друзі мої, а ось і я!.. - видав я радісний клич. І справді, дійсно, було тепер чому радіти. - Приймайте вантаж, капітане...
Батько нахилився, щоб зрозуміти, що це я там тягну. А я-то вже остаточно знесилився. Він, нарешті, перехопив з моєї руки важку тушу і не без зусиль перевалив її через борт. З хвостом я вже впорався і сам, перекинувши його через борт. Варіка лише ойкнула від несподіванки і страху від побаченого, різко відсахнувшись убік. У батька теж на обличчі було щось незрозуміле: чи то захват, чи то здивування, чи то гордість за мій успіх, а, можливо, і все разом узяте.
Дійсно, «мій» морський звір наочно вражав своїми велетенськими розмірами - аж ніяк не менше 70-и сантиметрів у діаметрі! А хвіст після замірів виявився, ну, просто разючим - 120 сантиметрів завдовжки! І на вигляд скат був красенем, хоча там, у воді, ще живим, він був незрівнянно красивішим. І фарбами яскравішими. З якимось «живим» хитромудрим природним орнаментом, що йде по всій спині. А тут, на повітрі, зовсім потьмянів. Але мене він уже давно перестав цікавити.
Повиснувши ліктями на планширі борту, вирівнюючи дихання і віддуваючись від крапель води, що стікали з моєї голови по обличчю, я поважно обмірковував, під яким же «соусом» піднести моїй неоціненній принцесі воістину королівський подарунок. А моя королівна вже тут як тут, обіймає і цілує мене, потім, випроставшись, притискає мою голову до свого тепленького містечка купальника трохи нижче животика, бачачи, що батько захоплено вивчає тушу, не звертаючи уваги на нас.
- Славушику, ну все, ти, звісно, вже не підеш більше під воду, адже правда, рідний мій? - шепотіла вона мені, знову схилившись над моєю мокрою головою. - Я вся тут збожеволіла в кінець. Це ж просто нестерпно!.. Ну, помилуй мене вже, коханий мій! А про ту мушлю злощасну, і де вона тільки взялася на нашу голову, хай їй грець, потрібно просто скоріше забути... Не потрібна вона мені зовсім.
«Ага, зараз, як же?! Ось, почекай, ще трошки відпочину і ду-уже, дууже здивую тебе, моя люба», - захоплено розмірковував я, як і раніше, провисаючи на борту баркаса у воді, все ще продовжуючи перебувати під владою «відхідника».
А ось саме цих її слів про кохання мені тільки зараз і не вистачало. Я щасливо терся носом об її русалочий купальник у тому його місці, де якраз і була моя найдорогоцінніша і найбажаніша мушля, цілував її руки, і, нарешті, зімкнувши свої на її такому славному і настільки обожнюваному мною щільненькому пухленькому містечку. Тут я і зовсім би зомлів, якби не ця «радісна» і жадана мушля, що нещасливо стирчить численними скалками у мене в плавках. Вона і без того неналежно зайнявши в них увесь вільний простір, і навіть більше, почала інтенсивно мені заважати, а саме дедалі більше заважати моїм праведно наростальним відчуттям і відводити їх від «правильного» курсу. Не маючи сили більше терпіти цю незручність у такому пікантному місці, я поманив Варіку до себе пальчиком. Вона близько нагнулася. На вушко я прошепотів їй, киваючи вниз, у воду.
- Варіко, мила, а ти не хотіла б трошки мене там помацати?!
Вона з подивом на мене втупилася, потім ненароком обернулася, шукаючи очима батька. Вже кому-кому, а йому-то ми були точно не потрібні. Тим паче безпосередньо з-за навісу нас йому видно було вкрай погано. Він продовжував пригублювати своє нескінченне «зілля» (цікаво, його вистачить до кінця нашого дня?), знову окупувавши свою улюблену корму, давно покінчивши із ревізією екзотичної рибини, яку прикрив зверху шматком брезенту. Тепер продовжував свій «лікувальний» відпочинок. Лежав, покурював і при цьому засмагав. Три - в одному. Ні, погано порахував, чотири - ще й відпивав потроху. Не вистачало п'ятого - із задоволенням заснути.
Варіка з обережністю опустила руку у воду. Я підвівся трохи вище, їй на зустріч. Вона безнапасно досягла гумки плавок, і вже почала протискувати руку ще нижче, всередину плавок... як раптом очі її раптово округлилися. Спочатку ошелешено відсмикнувши руку, Варіка потім обережно відтягнувши гумку на моїх плавках, побоюючись, зазирнула в них. До цього моменту тіло моє разом з екзотичним вмістом перемістилося до самої поверхні води. Її здивовані очі, і без того величезні, стали ще більшими. Але вони вже дивилися на мене зовсім по-іншому: вони сяяли, вони променилися, світилися щастям. Вона, мабуть, щось хотіла мені сказати, відкривши було рот. Але в неї від цілковитого і настільки несподівано-неждано захопленого здивування і захвату нічого не виходило. Лише оніміло судомно хапала ротом повітря, мабуть, настільки дух перехопило. Ось саме заради цього неймовірно щасливого супер моменту і варта була моя смертельна гра того резону і ризику.
Все ще не вірячи очам своїм, Варіка тримала цей прекрасний витвір природи у своїх руках, не маючи снаги відійти від здивування, не могла ним намилуватися. А я милувався, як чарівно і по-дитячому безпосередньо милується черепашкою, що блищала перламутром, вона.
- Кохана моя, це тобі ще один мій подаруночок на довгу пам’ять про сьогоднішній день, - всього лише й сказав я, все ще утримуючи її чудну дупку, з неприхованим задоволенням погладжуючи та потискуючи її руками; вона дико вабила до себе і дедалі все більше одурманювала мене.
Варіка, цілком зайнята пильним вивченням мого справжнього трофея, не звертала уваги на мої наполегливі пустотливі «реверанси». Довелося вилазити з води, і я присів на лавку перед кубриком. Вона слідом підсіла поруч зі мною.
- Славушику, рідний мій, як же ти мене ощасливив! Ну, справді ж вона чарівна?! Скажи мені, милий! Вона так чудесненько шумить, ось послухай. - Варіка приставила черепашку до мого вуха.
- Ну так, звісно, шумить... Гарненька черепашка, просто чудесненька! Мені ще жодного разу не траплялися настільки великі. Так, кохана, тобі несказанно-неймовірно пощастило з нею. Дійсно, пречудесненький екземплярчик... - підігравав я її захопленим поривам.
Але Варіка настільки ще була на своїй «хвилі», що не вловила мого сарказму.
- Ні, коханий, це мені так пощастило з ТОБОЮ, мій славний! Славушику, навіть не сперечайся зі мною, я знаю це напевно. Ти в мене - най-най... І мужній, і безстрашний, і все можеш, просто мій герой! Я дуже тебе люблю, рідний мій! Але, милий, ти мені так нічогісінько і не розповів про свою геройську битву з цим жахливим монстром, там, під водою... - і вона ще раз оглянула незадоволеним поглядом нахабно розметаного майже на чверть палуби ската.
А мені так чомусь стало дико сумно, дивлячись на цю фантастичну мляву, нерухому велетенську громаду, хоча зовсім недавно вона серйозно і смертельно загрожувала моєму життю. Не тільки Варіка, а і я часом страждав нападами жалісливості.
- Та що тут розповідати, Варіко, просто він уперто не хотів віддавати мені твою мушлю. А, знаєш, я його дуже просив... Благав навіть. І навіщо вона йому потрібна була?!... Що він так у неї вчепився?!... Я лише хотів його налякати, прогнати. Але він, дурень, уперся! Я ж не хотів убивати його, зовсім не хотів, розумієш, люба?.. Мені навіть дуже шкода його... Але в мене, на жаль, не було іншого виходу! Він не дав мені вибору, розумієш?!
Варіка, щільненько притулившись до мене всім тілом, ніжно погладжувала мене рукою по спині, намагаючись заспокоїти. Але це «необачне» з її боку дійство, мені на радість, призвело до абсолютно протилежного ефекту.
«Ну все, мені хана! Якось не у справі я зовсім розкис... Зараз треба терміново щось робити... Думай, Славку, думай», - свербіли в голові думки.
Одночасно в моєму організмі почав «підійматися кров'яний тиск» і бити в одну, єдину точку, зрозуміло, трохи нижче пояса.
«Це що ж, знову у воду викидатися, прямим ходом до якірного каната, до носа баркаса?!... Ні-і, цього я вже не перенесу, не витримаю, сили після смертельної битви зовсім не ті. Ще потонути не вистачало на самому «піку», а заодно і Варіку втопити... Ні, так не піде... Та й що за інтерес знову настільки примітивно смикатися там? Більшої приємності хочеться...
О, ти дивись, а голова-то моя ще щось розуміє, не весь мозок нестачею кисню зіпсувало! Треба терміново в кубрик Варіку затягувати, в ку-у-брик, поки не пізно! А то, що це за свято в нас таке «прісне» виходить?! Там, до речі, зовсім не жарко. І батько, здається, он якраз вчасно задрімнув, розморений... Точно, саме час у кубрик!.. Клас! Дуже навіть здорово! Просто чудово! Чудесненько! Ну, ти, Славець, молодець!..».
Продовження в Главі 10. Частина 7………..