Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ ІІІ. БЕНТЕЖНА ЮНІСТЬ (шалена)
У генеральному напрямку завдання позначилося для
Героїв недвозначно і гранично ясно - повернути Варіці
здорові інтимні інстинкти. Ну, а в плані його втілення –
прийоми найзвичніші – «народні». А засоби?.. Засоби
тут усі хороші. Тим більше що вибирати їй особливо не
доводиться. Прямого шляху в неї немає. Ось тому-то й
доводиться викручуватися навкруги. Але Варіка завжди
була цілеспрямованою й терплячою, вона вміє заради
досягнення мети стоїчно переносити будь-які труднощі
та незручності на шляху. А Головний Герой - які можуть
бути сумніви?! - головний й незамінний її помічник та
виконавець
Глава 18. ПО ХВИЛІ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ. ПІКНІК II
Частина 4. «Хрестовий Похід» на «Диявола»
Наша «розвантажувальна» пауза явно пішла мені на користь. Мій вірний, самовідданий «ратник» із задоволенням знову заграв свій «великий збір», тобто увійшов у фазу збудження. Та і як могло бути інакше, якщо навіть найменша поява Варіки в секторі мого радіуса зору невблаганно викликала в моєму організмі лише одну, завжди незмінну реакцію - негайно швидкого «підйому». Тим більше коли моя ненаглядна - оголена і в такій безпосередній від мене близькості. Вона відчула це відразу, тому що моя активна «місіонерська» діяльність на її тілі підвищилася на порядок. Мої непосидючі руки невтомно працювали, намагаючись охопити її всю. Хоча, відверто кажучи, для неї мої потуги були марними. Але вона терпляче лежала поруч, напевно старанно прислухаючись до своїх відчуттів, імовірно, в надії вивудити хоча б віддалені відблиски сексуальних натяків у своєму організмі. Але я намагався не думати про це, вирішивши не відступати від наших «старих» добрих традицій і стандартів. Зате «норов» мого завзятого «скакуна», не в приклад Варіці, очманіло прудко зашкалював. Я, пестуючи, самозабутньо поцяткував поцілунками її божественні перси та, спустившись до її «свята святих», занурився в копіткі дослідження і в тій царині.
Для початку я акуратно розсунув її коліна, відкривши шлях до найжаданішого потаємного, й в найпрямішому сенсі занурив свій ніс у її «заповітну квітку». На мій превеликий жаль, картина мені відкрилася вкрай безрадісна і гнітюча, я б навіть назвав її сумною. Всюди панувала пустельна суша. І жодних «живих» фарб. Продуктивності моїх слинних залоз явно не вистачало, щоб хоч трохи окропити в належному вигляді її нещасну зовсім зів'ялу «хризантему». Вона, бідолаха, остаточно «зачахла» в цій занедбаній «пустелі». У цей момент у моїй пам'яті ожили колишні спогади тих наших юних щасливих років, коли я припадав до ранкової свіжості її солодкого «бутончика», який радісно й буйно розпускався, не припиняючи вбирав в себе непередаваний аромат її чарівної ранкової «трояндочки», безмежно насолоджуючись неперевершеним смаком її любовного «нектару». Як багато було фарб і вологи!.. Як давно це було! А, здавалося, ніби вчора! Але який разючий контраст із реальністю!.. Я був вражений такою несправедливістю буття!
«Та тут треба щось творити, і скоріше! Але ось що?.. Прокляті лікарі! Адже явно перестаралися, перестрахувалися, сволоти! Проте для початку потрібна дієве мастило для її попки. О, а ось і ідея надійшла! Треба залізти в бутерброди та черпнути з них вершкового масла, і чим більше, тим краще! Так, і просто зараз!» - посилено стурбовано міркував я, звернувшись до моєї «млявої» подружки, що лежала статуєю.
- Сонце моє, у твоїй вульвочці дійсно дуже сухо. І ззаду, ймовірно, та ж безвідрадна картина буде. Рідна, я зараз візьму трішечки маслиця з моїх бутербродів, полеж спокійно, я швиденько.
І вже було схаменувся метнутися в кубрик, до сумки, але Варіка призупинила мій порив, підводячись, притримавши мене за руку.
- Славушику, а, може, краще я дістану крем «Дитячий»? Він у мене завжди в сумочці з собою. Про всяк випадок... - ожила моя підопічна.
- На який такий «випадок? - здивовано запитав я, косячись на Варіку.
- Милий, ну, не для цих же цілей спеціально, а так... хіба мало на що, раптом... опік якийсь випадковий на сонці отримаю або подряпину... Щоб інфекція не потрапляла в рану. Славушику, ти зовсім неприємним хлопчиськом став!.. - вона картинно надула губки.
- Ну, Варіку, кохана, не ображайся, я ж пожартував. Давай, не зволікай, діставай скоріше свій крем «рятувальний», люба!..
Поки я про себе філософствував на тему мастил і пікірувався з Варікою про їхнє цільове застосування, а також завдяки нешвидким пошукам дорогоцінного медичного препарату, мій шляхетний «мушкетер», наданий самому собі, злегка «підгуляв», приспустивши свою «горду шпагу». Гидота така - ось конче потрібна річ, як правило, перебуває в найдальшому куточку, ще до того ж і на самісінькому дні...
Розумниця-Варіка, зовсім не розгубившись і вчасно зорієнтувавшись, стрімголов кинулася виправляти невчасно утворений «дефект». Скориставшись своєю безвідмовною «зброєю» - вологими ніжними губками - вона за лічені секунди «скуйовдила» мого «красунчика», що підгуляв. Вона ж і благословила його на «подвиг», рясно приправивши рятівним кремом.
Я перехопив з її рук тюбик. Треба ж було і «предмет» мого зазіхання кремом «приправити». Варіка, заздалегідь приготувавшись, вже стояла на колінах, злегка їх розвівши у боки, перебуваючи вся в нетерплячому очікуванні. Притягнув її попку до себе, рукою змусивши прогнутися, як пантера перед стрибком. Боже ти мій! Вигляд переді мною навіть за повної відсутності належних соковитих фарб відкрився навдивовижу захватний!.. Що гріха таїти, мій агресивний «корвет», який відверто зачекався битви, ще більше «загорівся» до негайної дії на «абордаж». Залишалося лише дати йому остаточний відмах.
Але довго милуватися приємною з усіх боків картиною часу не було. Зрозуміло, досвіду зі змащування попок за мною не значилося. Перше, що спало мені на думку, і це було нібито логічно, вставити тюбик у «смачну» дірочку Варіки і просто видавити частину вмісту з тюбика, сильніше придавивши його. Проте, по-перше, крем виявився рідкуватим. А, по-друге, коли я втілив цю дію в життя, то зрозумів, що закони фізики в розділі «рідини» та «гази» треба було вивчати в школі краще. Не знаю, що там потрапило куди слід... Зате склалося враження, що весь за моїми дилетантськими задумами начебто запущений всередину крем виліз назовні та, сліпо підкоряючись закону всесвітнього тяжіння, потягнувся до її «заповітного місця», щедро покриваючи «Його» пристойним шаром, усім своїм виглядом нагадуючи сметанний крем на торті.
Тут мені в голову прийшла «свіжа», вельми оригінальна і, як я вважав, правильна думка. Забігаючи наперед, скажу, в кінцевій фазі я вдало втілив її в життя.
Не ставши далі експериментувати, зачепив п'ятірнею з її «торта» левову частку крему і переніс на колишнє місце її відстовбурченої дупці, намагаючись заштовхати кремову масу глибше, цілеспрямовано заносячи пальці в сам об'єкт моєї майбутньої пристрасті. На тому свої підготовчі заходи вважав цілком достатніми.
Ось тепер саме час було приступати безпосередньо до самої процедури «вигнання диявола з володінь Раю». Варіка вже виявляла помітний нетерплячий «інтерес» до моїх маніпуляцій.
- Славушику, ну, що ти там так довго копошишся, любий? Я вже втомилася так стояти!
Воно, природно, цілком зрозуміло. Їй ця суто медична процедура, на відміну від мене, не надавала потрібного, відповідного моменту, життєвого оптимізму. Тому я спробував, розряджаючи обставу, хоч трошки її підбадьорити.
- Терпи, терпи, моя гірська кізонька, я вже майже в тобі! Рідна, якщо вмієш, помолися Господу, попроси його про допомогу і підтримку в благородній справі вигнання з тебе гидкого «звіра»!
Чесно кажучи, я теж спочатку, як і Варіка, злегка нервував. Мабуть, передалося від неї... Насправді все склалося досить вдало для нас. Мій не в міру розлючений «командос», попри те, що аж надто розрісся в товщину від бажання, що розпирало, лише на самому початку важко протиснувшись, далі буквально прошмигнув на весь свій розмір у її слизький, хоча й доволі ущільнений задній простір.
Я зовсім не очікував такого легкого, повітряного невимушеного ефекту проникнення, але, з помітним задоволенням про себе відзначив його відмінну приємність. Для початку я покрутив її приголомшливо шикарною і «смачною» дупкою в різні боки й, вдало підлаштувавшись під потрібний кут атаки, самовіддано «потонув» у нудотно-ульотних зворотно-поступальних рухах. Це для мене були якісно нові, специфічні почуття. Усередині задньої печерки Варіки мого завзятого «старателя» нібито огортало чимось на зразок желеподібної речовини. Потрапляючи назовні у ході процесу вся ця змащувальна біомаса несподівано дивно пузирилася. Мабуть, все-таки достатня кількість крему занеслася в пружну попку Варіки. Можливо, навіть занадто. А я-то, дурний, боявся...
Я чітко зберігав у своїй добрій пам'яті всі принадні нюанси «Наших Ігор» ранньої юності. Тоді ці мої відчуття в її «шоколадному» місці були дещо іншими за своєю якістю, але сьогоднішні - вже точно нічим не гірші за задоволенням. Щоправда, з однією суттєвою відмінністю - ті були натуральними, без непотрібної органіки. У ті часи Варіка буквально стікала соками...
«Ох, як же «підзадрали» мене ці порівняння!... Ух ти, й «заохотили» водночас!..» - переливаючись, дзюрчали в мені суперечливі думки.
... А ось і вона, моя світла мить! Спалах блискавки! Шалений стукіт у скронях! Серце - на взводі! Удар струмом! Часовий провал у нескінченність!..
Поки я, на пару секундочок забувшись, вивуджував свій незрівнянний кайф, половина мого безвідмовного 10-зарядного «кольта», на мій превеликий жаль, бездарно розрядилася в дупці Варіки. Раптово «прозрівши», я різко виринув із її «тугого кільця» і... тут же пірнув... поряд, у розгорнуту і, хвала Всевишньому, слизьку «кремову» пишність її поки що, на жаль, нещасливої «райської квітки». Вона було сіпнулася, намагаючись вивільнитися... Але, куди там, марно! Я не дозволив їй зробити цього. Міцно утримуючи її обома руками за мої улюблені місця, де скрипкові лінії її тонкої талії зворушливо переходять на пружні стегна, розрядив до межі, до переможного кінця, своє «гладкоствольне автоматичне знаряддя».
Так, початковий мій задум здійснився лише наполовину, авжеж не завадило б по повній програмі. На жаль!.. Але і це немало! Враховуючи, що «закладка» була зовсім не квола!
- Славушику, ну, як же це так?! Ти ж обіцяв мені!.. - плескаючи довжелезними віями і втупившись на мене своїми величезними страждальними очима, скрушно образливо проговорила Варіка, розвертаючись до мене, коли я нарешті вивільнив її зі своїх чіпких рук.
- Варіку, сонечко, ти абсолютно даремно на мене гніваєшся... Я ж хотів, як краще! Люба, я подумав, навіщо тобі прокислі гормончики в недружньому кремовому середовищі? - виправдовувався я, а далі, в жартівливому тоні пафосно проспівав баском, невміло хрестячи її при цьому.
- Я окропив «святим духом» усередині твою багатостраждальну «трояндочку», дочко моя!..
Що їй ще залишалося робити?.. Вона змінила гнів на милість.
- Так-а?!... Якось я про це не подумала, любий. Знову, Славушику, мене занесло кудись не туди... Треба ж, як це було вдумливо з твого боку... Сама б я нізащо не здогадалася. Який же ти в мене, однак, кмітливий і спритний!..
- Ну, все, а тепер, люба, з чистою совістю можемо йти змивати свої гріхи! Пропоную негайно скупатися.
- Я - тільки «за» - без вагань і вже радісно відгукнулася Варіка.
І ми з превеликим задоволенням вислизнули за борт. На Варіці цього разу була її купальна шапочка, тому я особливо не церемонився у воді, потворно здіймаючи купу бризок. Залазячи на дах кубрика, шумно пірнав із баркаса поруч із моєю «русалкою». Вона, природно, «дулася» на мене при цьому, а я, виканючуючи її прощення, цілував її в усе, що потрапляло мені від неї в руки. Вона часом голосливе верещала від лоскоту, але не чинила опору моїм нав'язливим заграванням. Загалом, на славу попустували, як діти. Дефілюючи біля якірного каната, ми разочок затиснулися з нею, але лише поверхнево, дозволивши собі лише кілька разів поцілуватися, пригадавши нашу «спекотну сутичку» на цьому місці в юності.
- Славушику, я тоді так боялася, що ми можемо потонути в любовному кайфі за повної втрати контролю над собою. Ось авжеж зараз і не віриться, що ми тоді могли витворяти таке...
- Та я просто тримався за цей канат на одному чесному слові. Найімовірніше, рефлекторно. От примусь мене зараз усе це відтворити, але ж настільки бездоганно не вийде. Ми тоді були до крайньої міри безстрашні й нестримні!
- І відчайдушні абсолютно! - додала Варіка.
- Я б уточнив, безбашенні! Люба, а, може, ризикнемо, пошукаємо і раковину ще одну?.. Причандали - трубка з маскою і ласти - десь у глибинах кубрика валяються, можу пошукати... Як тобі така пропозиція? - наполовину серйозно, наполовину жартома запитав я.
- Боже збав, дорогий! Ось від такого задоволення ти вже мене позбав сьогодні! Для повного щастя нам не вистачає тільки ската номер «два».
- Раз так, то з тебе тоді рівно 22 поцілунки, - законно резюмував я.
- Це... чому ж стільки багато, милий? - зі здивуванням запитала Варіка, підпливаючи до борту баркаса і чіпляючись за нього рукою.
- А тому, люба, що саме в таку кількість поцілунків укладається компенсація за те, щоб я не пірнав на дно до ската номер «два», - я одним махом руки наблизився до коханої, але, зачепившись не за баркас, а за її цупкий задок. - Але можна замінити цю справедливу винагороду на адекватну їй. Скажімо, наприклад, у вигляді твоїх чарівненських губок сама знаєш на чому. А ще краще, якщо...
Тут я смачно впився в її соковиті червоні вуста, вже повноформатне проектуючи її славні губки на моєму «пустунчику» і неймовірним чином відчуваючи при цьому, як у моєму податливому велелюбному організмі, нещадно пронизуючи його, неухильно формується черговий потужний односторонній енергетичний потік. Відірвавшись від вишневої принади Варіки, я з неприхованим задоволенням закінчив.
- ...якщо трішечки й того, і іншого разом як би...
Моя лукава лисиця навіть картинно закотила до неба свої і без того непомірно величезні оченята від такого непередбаченого «нахабства» з мого боку.
- Усе, рідна, ти не залишаєш своєму коханому Славушику вибору, він починає спуск на дно. Може, він потоне зовсім... - я набрав для переконливості якомога більше повітря в легені й навіть почав імітувати повільний відхід під воду.
- Ну, куди ж ти, любий, я ж не сказала «ні», - вона в натуральній паніці схопила мене за руку, притягнувши до себе.
Ось що робить із людиною пам'ять. Навіть через стільки часу, вона прекрасно пам'ятала ті найгостріші душевні випробування, яких я завдав їй в той пам'ятний День народження. Я продовжував із захватом розігрувати із себе скривдженого потерпілого.
- Таки ти кажеш «так»? - з показним відчаєм, вимовив я, з іще більшим завзяттям і азартом потискуючи руками її миленьку попку, що хвилювала мене дедалі більше і сильніше.
- Славушичек, ну, що ти, любименький мій, забув, що я відсьогодні й до самого свого від'їзду пообіцяла виконувати всі твої навіть найнестримніші бажання.
- Рибулечко ти моя золота, невже всі-всі-всі бажання? - не вгамовувався я, з ентузіазмом продовжуючи свою «підводну» справу, зайшовши й обхопивши її тіло ззаду і перемістивши руки до її тугих грудок.
- Хіба я коли-небудь давала тобі привід засумніватися у твердості моїх слів? Я ж люблю тебе, мій рідний! Усе-все-все, що забажає твоя душа... - вона, повернувшись, обійняла мене і ніжно-ніжно поцілувала.
Тут уже я, нахаба, настільки обнадійливий, витягнувши Варіку з води на баркас, безмежно «знахабнівши», остаточно «відпустив гальма», у найприємнішому сенсі «розперезався», як то кажуть, «під шумок»... Загалом, зловживав моментом...
Бідна моя терпляча мучениця Варіка!.. Крему в тюбику не залишилося ні краплі, навіть на дрібний мазок на ранку. Та й масло з наших бутербродів теж зникло, ніби його там і не було зовсім...
Я перебував цього дня на самій вершині зоряної ейфорії й, здавалося, у стані вічного, безрозмірного кайфу!..
«Як, однак, божественно незрівнянна за приємністю ця специфічна процедура «вигнання диявола, - щоразу думалося мені, водночас незмінно згадуючи ті самі наші «рухи» в ранній юності.
Продовження в Главі 18. Частина 5………….