Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
«Нехай загине вся імперія,
для мене ти - весь світ»
(Марк Антоній, консул Стародавнього Риму)
Книга I. «ПРОВІНЦІЙНІ ХРОНІКИ»
Розділ І. БЕЗТУРБОТНЕ ДИТИНСТВО («пустотливе»)
Те, що зі свого багатого інтимного Анка довірила
Головному Герою, чимало вразило його і зовсім не
на жарт схвилювало. Багато цікавого з її минулого
і теперішнього життя відкрилося йому, ну а також
деякі особливості жіночого організму. Виявилося,
що не настільки вже легко й радісно жилося їй до
моменту тілесних одкровень, що відкрилися їм. І
тому не дивує, що вона усвідомлено і з відкритим
серцем до нього потягнулася. Як не крути, однієї
крові вони!
Глава 6. СПОГАД ІІІ. МИЛА АНКА
Частина 4. «Красива» Сповідь Анкі
Ми підійшли до місця звичайної дислокації нашої дворової компанії, присіли. Начебто організм мій почав потихеньку «остигати», приходити до тями, до своєї норми. Анка вдячно і з неприхованою ніжністю дивилася на мене, з ніг до голови милуючи своїм ніжним поглядом. Вона вперше у своєму житті була настільки щасливою. І, звісно, явно з пожадливістю проєктувала у своїй витонченій уяві подальші пікантні сценки наших прийдешніх любовних контактів... Я ж був не настільки оптимістичний. Сильно боліло все внизу живота. А коли в тебе щось не зовсім гаразд, то й радості особливої не виходить. Проте не міг відмовити собі в цікавості поцікавитися.
- А, скажи, Анко... звідки в тобі все це взялося, звідки нахапалася, ну... де ти так усього «Такого» навчилася?
Наші пацани так і не з'явилися. Напевно, не знайшовши нас одразу, розбрелися по домівках. Ну, от і добре. Зате Анка почала мені розповідати свою шалену історію.
- Ти знаєш, я, скільки себе пам'ятаю, завжди до всього «Цього» інтерес виявляла... Напевно, я вродилася такою цікавою... Ми тут, у містечку, оселилися, пам’ятаєш, не так давно, з рік тому. До цього винаймали квартиру в місті. Вона була однокімнатна. Сам розумієш, спали втрьох: мати з батьком - на дивані-ліжку - в одній частині кімнати, а для мене був відгороджений фіранкою протилежний кут. Гаразд, поки я була зовсім маленькою, нічого не розуміла. Але десь після чотирьох років часом я прокидалася від їхньої «веселої» метушні, і вже не могла заснути. І все, що вони витворяли в ліжку, в моїх зовсім дитячих мізках хоч і не усвідомлено, але багаторазово відкладалося, постійно напластовуючись. Іноді вони таке виробляли, що в мене волосся вставало дибки на голові. Роки йшли, а нічого не змінювалося... Мене іноді не соромлячись, злягалися, в ідіотській надії, що я міцно сплю і нічого не чую. Ага, як же, тут не почуєш!.. Суцільні стогони й несамовиті крики... Частенько прокидаючись серед ночі, при світлі місяця злегка відкривала фіранку. І... як у кіно, на власні очі спостерігала за всім «Цим» їхнім процесом. Уявляєш, від і до!.. Вони цього навіть не помічали. Або не хотіли помічати... Так, вони були майстерними коханцями! Це я тільки зараз зуміла оцінити. Вони були рабами кохання!..
- Анка, ось, точно, те саме й у мене було, коли ми жили в Німеччині, в офіцерському гуртожитку, в одній кімнаті з батьками. Мені тоді було від трьох до шести років. Так, я теж часом від їхніх охів і зітхань прокидався... Щоправда, особливих подробиць, як ти кажеш, мені не доводилося спостерігати. Так, щось таке малозрозуміле. Та й темнувато бувало, світло ж не вмикали. Але сам факт... Але я вже тоді здогадувався, чим вони займаються...
- Так от. Спочатку, років до десяти, у мене не існувало жодних проблем. Я була, як і всі - нормальним дівчиськом. Нічого такого за собою не помічала. А після 10-и років у мене несподівано пішли перші місячні...
- А що це таке, ці «місячні», Анка? - здивовано перепитав я, вперше почувши такий «цікавий», загадковий термін.
- Місячні? Ну... як би це тобі зрозуміліше пояснити... по-іншому, вони ще звуться менструацією. Це, в принципі, такий етап дорослішання у дівчаток, коли всередині нас починаються прискорені зміни в організмі - перехід від дівчинки до молоденької дівчини. Груди починають позначатися, швидше рости, волоссячко пробивати, де треба... Зазвичай, це зростання супроводжується першою менструацією. А чому їх і назвали місячними?.. Так це через те, що вона, ця менструація, обов'язково проходить раз на місяць у всіх дівчат і жінок. Взагалі-то, в мене надто рано це трапилося... Зазвичай, це буває значно пізніше, десь між 13-ю і 15-ю, а інколи навіть і пізніше. Загалом, у кого - як... Чіткого правила тут немає.
- Ух ти!.. Адже як цікаво все те, що ти мені розказуєш… І чого тільки з вами, дівчатами, не трапляється... Ось і груди ростуть, як гриби, і ці... як їх... менструації бувають... У нас, пацанів, якось усе простіше виглядає... А в чому вони, ці ваші... місячні, виражаються? Звідки ти знаєш, що, припустімо, вони трапилися в тебе? - мене навіть почали захоплювати ці її розповіді. Я завжди був допитливий не по роках у «цих», «живих», «полуничних» питаннях.
- Тому... що в ці дні в нас починають відбуватися крововиливи з нашого «Цього» місця, - Анка пальцем показала на свій низ живота, а в мене очі округлилися. - Ми іноді перед тим погано себе почуваємо, дратівливість проявляємо, настрій пропадає... Ну, а коли місячні закінчуються, а тривають вони зазвичай від трьох до п'яти днів, знову ж таки дивлячись коли й у кого, кров наша ніби оновлюється. Погана - вона скидається, виходить із нас, а нова - хороша - сама потім заповнюється.
- Ого! Не фіга собі!.. І багато крові йде? - ну дуже я вразився.
- По-різному у всіх. Буває й пристойно... Вона ж систематично виділяється. Багато різних чинників впливає. Усе залежить від загального стану організму, від хвороб, ну, і багато ще від чого... Так! Що ти мене відвертаєш, далі розповідати?...
- Звісно, Анко, кажи... Просто неабияк цікаво, от і питаю...
- Так ось, після першої менструації у мене все і почалося. Наче хтось усередині мене ключиком щось повернув... Я почала відчувати в собі якусь нездоланну й абсолютно незрозумілу тягу до всього, що пов'язано з «дорослими іграми». Я почала якось по-особливому відчувати своє тіло, мене постійно підмивало торкатися себе по всіх особливих місцях. Ну, ти й сам це розумієш... Повинен, принаймні... Цей стан що далі, то більше заважав мені в повсякденному житті, бо був вкрай нав'язливим. Спливали картини з дитинства з «цими штучками та забавами» у батьків, з їхніми нічними «розвагами». Мені доводилося себе догоджати як могла. А інакше мені було просто до біса паршиво... Часом я зовсім місця собі не знаходила... Напевно, це в мене в голові, у мізках усе зарито... Може, я хвора якась?.. Не знаю… І коли в мене це мине?.. І взагалі, чи пройде?..
А ще мене різко потягнуло до спілкування з вами, хлопчаками. З вами набагато простіше і незрівнянно приємніше може бути (у цей момент вона надзвичайно «завзято» на мене подивилася, та так, що я, сам собі не повірив, знов «стрепенувся» несамовито), аніж із цими кривляками та сюсюкаючими вибраницями. Терпіти їх не можу! Уявляєш, до всіх цих моїх проблем я дуже навіть була терпима до дівчат, суконь і всякого такого. Але потім - як відрізало... Загалом, у батьків якось знайшла журнальчики такі особливі, барвисті… Так ось там «Це» все на картинках натурально і наочно відображалося у повному вигляді, неприкрито, як воно і в житті має відбуватися в дорослих, ну ти розумієш... Чого я там тільки не надивилася... Ти навіть уявити собі ніколи не зможеш. Журнали ці, звісно, багато в чому допомогли мені остаточно все вкласти в себе, усвідомити, ну і... освоївши «матеріал», приборкувати себе само собою...
- Оце так! І що, навіть така література є?! - здивувався я.
- Та скільки хочеш! Слав, ти там акуратненько «по засіках поскреби» у батьків, пошукати спробуй. Упевнена, у них точно дещо знайдеться, раз ви в Німеччині були. Я знаю, від «своїх» чула, всі звідти привозять...
- Ну, а що твої батьки, ти з ними не говорила з такої своєї нагоди?
- Славча, та ти що, зовсім очманів, чи що?... Толку-то, вони собою дуже зайняті, їм не до мене зовсім. Ні, ти не подумай, я, звісно, їх люблю... Батьки все ж таки... Але вони живуть своїм життям, по ходу лише для себе. Я їм - остільки оскільки. От іноді мені здається, якщо я раптом помру, то вони й не помітять цього, або тільки зрадіють...
- Треба ж, невже все так паршиво у вас?! У мене тоді порівняно з тобою не життя, а просто рай неземний. Ну, ти, Анко, однак, дуже здорово мене здивувала сьогодні, не на жарт. І цими «штучками» класними своїми в тому «душі», і розповідями про своє невеселе життя буття, - підсумував я і продовжив. - Анко, от скажи, ти така дівчина гарна, а самотня така... Невже не пробувала з якимось старшим хлопцем подружитися, «закадрити»? Може, щось і вийшло б...
- Пробувала, Славку, та що користі?! Вони всі кретини й боягузи. А ще - безмозкі, і фантазії в них - що в мухи. Прилетів - у душу напаскудив - полетів. Ось і вся їхня техніка молоді. Приміром, ось тебе взяти... Ти, здавалося б, зовсім малий для мене, малолітка ще, і начебто як «пістолетик» твій - усього нічого... А, з усім тим, за якихось десяток хвилин тричі з тобою «відлітала». Ось тобі найелементарніша математика. Є в тобі таке, чого іншим ніколи та ні за які гроші не купити. Шкода тільки, запізно я тебе вирахувала... Але краще пізно, ніж ніколи!.. - і вона знову з особливою вдячною ніжністю глянула на мене, чим знову злегка потривожила моє вже пристойно «ожиле єство».
- Ну, ти, Анко, не сильно-то звеличуй мої можливості. Я зовсім «чайник» у «такого» роду серйозних справах. І нерозумно очікувати від мене швидкого вміння грати складні ролі, і вже тим більше з тобою змагатися. І взагалі, ти перша в моєму житті дівчинка, з якою мені вдалося настільки близько зійтися. А так... завжди сам із собою «бавився» постійно... - спробував я увімкнути скромність.
- А тобі зовсім і не треба чогось грати, тобто щось ускладнювати, і в сенсі змагатися - теж ні до чого. Залишайся такою, якою ти є. Найголовніше вже закладено в тобі від природи. І це я в тобі не так давно стала помічати. Що по-особливому почав дивитися на мене, не як усі інші... І що штани в тебе часом відстовбурчуються в потрібному місці... Але от не вірилося. Помилитися боялася. Але сьогодні зайвий раз переконалася, наскільки виявилася права. Тобі в інтимних справах потрібно лише сміливіше підключати свої мізки.
- Оце ж треба!.. А ти, виявляється, окаста!
- Ну так... А ти як думав... На такі речі моє око наметено. Ну, слухай далі. Одного разу мене настільки приперло, що хоч на стіну лізь... А тут трапляється мені під руку один дуже цікавий електричний предмет. Зовні він схожий на твій рідний «інструменти». Тільки трохи товстіший і довший. І гладенький такий самий, ніжний. Прочитала напис німецькою на ручці - «вібратор». Я їх цілу купу різних перебачила на тих «картинках», тільки в руки взяла вперше. Коли його вмикаєш, то на кінці він з дуже великою швидкістю починає вібрувати, а ще й рухатися може вперед-взад. Дивлячись, яку кнопку натиснути. І де тільки вони його роздобули?!... Ну і предки у мене, однак, дивні. Залишають усілякі «такі» цінні штукенції без замка… Того разу, мабуть, закрити на ключ забули. Щоправда, якщо я щось знаю, і мені це треба, то жодні замки та двері зачинені не допоможуть... Розколупаю, якщо що...
Я і випробувала його на собі, швидко зметикувавши, що там до чого, одразу побалувалася з ним наодинці. Уф, Славча, зізнаюся тобі, на рідкість чарівна і корисна штучка виявилася!.. І, знаєш, я зараз відкрию тобі один свій великий секрет... До цього... зі мною ще не траплялося... щоб я «Туди»... всередину себе, проникала чим-небудь... Хоча й мріялося часом. Але щойно ця «машинка» потрапила до моїх рук, так «це» і сталося вперше... Я спочатку лише до «входу» моєї «дірочки» його приклала, увімкнула на вібрацію - і... все... далі просто вже не змогла себе стримувати, так солодко мені сталося... І ось, уявляєш, я... у дикому азарті... прямо «туди»... його направила... всередину себе глибоко проштовхнула, майже на весь розмір... А вже коли він «Там» туди-сюди ходити почав, ось де кайф-то був невимовний!..
- Та ти що, Анко?!... Ну, ти даєш!.. І як, що ти відчула при цьому? - сильно в мене цікавість розпалилася.
До речі, вже й відчуття всі нехороші кудись потихеньку звітрилися... Ба більше, до мене знову повернулося пристрасне бажання.
- Спочатку було трохи боляче, все ж таки товстувата була для мене штуковина ця спочатку. Навіть кров проступила... Слава Богу, не дуже багато її було. Але, віриш, не минуло й хвилини - і я вже забула про все на світі!.. «Відлітала» так далеко і глибоко і так часто, як ще ніколи у своєму житті! Ось, приблизно, як із тобою щойно... - і вона знову обдарувала мене своїм ніжним, пестливим поглядом, продовживши. - Ні, з тобою все ж краще - адже ти наяву, живий і теплий...
- Ну, ти й відчайдушна, Анка! І дівчина ти така класна, на всі сто! Це я - у звичайнісінькому, нашому повсякденному плані. Але дуже доросла така... Нам зовсім не рівня... Ми зовсім ще щиглики малі, порівняно з тобою. А ти таке вже пройшла, випробувала...
- Славкіне, а ти себе до всіх не рівняй і не приписуй. Ти справді особливий! Знаєш, чому я з тобою настільки розговорилася? Відповім тобі... Ти - тієї ж крові, що й я! Ти - як я! І нас, таких, на планеті нашій не так уже й багато. Принаймні, мені поки що не траплялися... Ти - перший... Але ти ще й хлопець класний! За своїм характером. До того ж дуже розумний і розважливий. І в цьому між нами різниці у віці я зовсім не відчуваю. Ти мислиш далеко не за своїм віком. А я вже навчилася в людях розбиратися. Ну, а те, що чуттєвий, я вже мовчу! Для себе я від самого початку тебе виділила серед усіх інших. Ти мені давно подобався. Тільки не видавала себе...
Ми з Анкою ще тиждень поспіль відвідували наш «добрий», старий «душ». Вона знову для мене влаштовувала шоу з роздяганнями, що так полюбилися мені. Щоразу це в неї якось по-особливому витончено виходило, я б сказав, професійно. Вона дуже намагалася мені сподобатися якомога більше. Вона взагалі зі шкіри геть лізла!.. Але її завжди бажаного «спекотного» тіла мені й без того було більш ніж достатньо. Утім, як і їй - мого. Я впивався його доступністю за всіма його лініями й напрямками. Уже на другий день забув про всі свої колишні комплекси. Я завжди легко і швидко адаптувався до всього нового або незвичайного для себе, особливо в такій тонкій і милій моєму серцю тематиці.
Вона намагалася за можливості навчити мене деяким своїм «штучкам» і особливим прийманням, які давали змогу якісніше і яскравіше загострювати наші відчуття, показувала на своєму тілі важливі для її швидкого задоволення місця і «солодкі точки». Я, як міг, звичайно, намагався охопити своїм розумом її настанови. А для мене, по суті, все її юне шикарне тіло бачилося однією суцільною ерогенною зоною. Навіть від простого споглядання її чарівних дівочих місць я спалахував і спалахував, як сірник, а вже від її лагідних рук та гри невтомних губок на моєму незмінно легко заводному азартному інтимному «інструменту» аж пищав від нескінченної насолоди. Мене хронічно постійно, немов магнітом, невідворотно заклично тягнуло до її обожнюваного мною бажаного тіла. Мої першого дня неприродно дикі реакції на її пікантні принади поступилися місцем більш терпимому, спокійному їх сприйняттю. Але я постійно з неминучим захопленням і трепетом чіпав і обмацував, ніжно вилизуючи, всі її найпотаємніші «заповітні куточки» без обмежень з її боку, вона відповідала мені тим же. Ми з кожним днем черпали з наших «полум'яних» зустрічей дедалі більше й більше так необхідних і бажаних нам насолод. Ми дедалі частіше не задовольняли себе тільки одноразовими «вправами». Іноді протягом дня здійснювали зухвалі вилазки в наш любовний «курінь» неодноразово, за найменшим натяком будь-кого з наших з Анкою організмів, які явно розпестилися любовними приємностями. Благо, наш «душ» був настільки поруч, завжди під рукою...
Потім, настав момент, коли я з батьками на тиждень поїхав до Одеси. Зупинилися у якихось далеких родичів батька. На мене, в принципі, чекав лише безтурботний відпочинок у великому місті на березі Чорного моря. Це було найперше моє ознайомлення з дивовижною морською стихією. Щоправда, здебільшого зовнішнє, візуальне, і абсолютно не відчуте мною, по суті, шапкове. Не знаю з якої причини, але пляжів ми зовсім не відвідували, хоча мені дуже хотілося, а отже, саме море так і не пізнали, обмежуючись лише прогулянками містом. Хоча стояла досить спекотна погода. Там, у штабі одеського військового округу вирішувалася доля майбутнього нового батьківського призначення і, значить, подальшу долю всієї нашої родини, зокрема й мою. А отже, незабаром ми мали змінити наше нинішнє місце проживання.
Мого повернення Анка, звичайно, чекала з величезним нетерпінням. Вона вже не уявляла себе в довгому відриві від мене. Вже дуже до мене прикипіла. Я б навіть сказав, занадто. До хорошого звикаєш дуже швидко. А в нас із нею було все не просто приємне, а, справді, медове. Я навіть почав підозрювати, що в неї до мене почали з'являтися глибші почуття, ніж просто велика дружба і прихильність, нехай і на тлі наших незвичайних сексуальних «розрядок».
Природно, наші колишні зустрічі відновилися з колишньою силою. Я так само як і вона, гостро скучив за ними. Ми тепер кохалися не в нашому старому «душі», а вдало перемістилися в її дуже зручний сарайчик (наш - був сильно захаращений), на крайній периферії нашого містечка. Практично западали в ньому цілими днями, забуваючи про все на світі й про всіх.
І дійсно, в її сарайчику нам, звісно ж, було набагато зручніше і не в приклад просторіше. Обладнавши з широких дощок пристойну за розмірами лаву, накривши її принесеними матрацом і ковдрами, лежали, як перські вельможі. Нам справді було класно і дуже затишно! Найцінніше - там ніхто не міг завадити нам. Ми зачинялися зсередини на засув, і таким чином відгороджувалися від усього світу. Лише вона і я. Тут-то ми «бешкетували» за повною програмою. Що хотіли, те й витворяли одне з одним без обмежень.
Мій потяг до «солодкого тілесного» увійшов у звичну, «робочу» колію і практично не спричиняв мені будь-яких незручностей зі здоров'ям. Навпаки, я відчував у собі повний душевний комфорт і безмежний приплив сил. Анка ніяк не могла натішитися нашому «ударному» тандему. Цілими днями ходила всюди за мною по п'ятах, ні на крок не відриваючись, надзвичайно натхненна, вся цілком світилася від щастя. Я, як і завжди, з неминучим бажанням і зацікавленістю, продовжував споглядати всі її потаємні принади, не припиняючи милуватися і захоплюватися ними. Від цього вона ставала ще щасливішою. До того ж поволі я впритул зайнявся її перевихованням, намагаючись зняти з неї такий прилипливий наліт зовсім не потрібної їй грубуватості й пацанства. Ну зовсім не личило такій славній, милій, та що лукавити, справді, чарівній дівчині обростати абсолютно не притаманними, не властивими її статі манерами. Вона зі мною завжди в усьому погоджувалася, навіть присягалася, що все в собі змінить, з часом, звісно. Хоча особливих зрушень я поки що за нею так і не помічав.
У такому «гарячому» ключі минуло ще майже два тижні.
Продовження в Главі 6. Частина 5………..