Мореас Фрост

                                      Т Р И Л О Г І Я   «М О Р Е Х О Д К А»

                               Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                                                                                          «Прийшов, побачив, переміг»

                                                                                                                 (Гай Юлій Цезар)

             Розділ І. «СІЦІЛЙСЬКИЙ ЗАХИСТ» (вступ, спроба номер «два»)

    Випадкове і цілковито неждане, але далекосяжне

знайомство Головного Героя з дівчиною-красунею

Веронікою - однією зі співробітниць «Приймальної

комісії» морехідного училища

                                  Глава 1.1. МОРСЬКИЙ АБІТУРИЄНТ

                                  Частина 2. Неждане Знайомство

       Тим часом у столів приймання документів виявився деякий вакуум людей. Стихійна хвиля абітурієнтів, що було набігла, планомірно та благополучно розсмокталася. Лише моя одинока персона настирливо маячила перед поглядами нудьгуючих клерків. Ненароком серед їх скромного колективу за крайнім столом ліворуч краєм ока я спостеріг доволі разючу чорняву дівчину відверто миловидної зовнішності, віком навряд чи більше 20-и років. Видно, від нічого робити вона давно і доволі пильно спостерігала за моїми загадковими нервовими рухами та жвавими переміщеннями. Проте я пропустив мимо себе цей факт. Чи мало хто куди дивиться і за ким спостерігає… Яка мені справа до цього? І я далі продовжив ламати голову над своєю дилемою. Однак, мабуть, у дівчини цій визначено проклюнулося відчуття турботи та співучасті до ближнього. Тому як, надмірно захоплений роздвоєнням своєї свідомості, я, здригнувшись від раптовості, почув за своєю спиною приємний, бархатистий, навіть сказав би більше, вкрадливо томний, зацікавлений голос.

        - Молодий чоловік, можу я чимось допомогти вам?

    У співучому, манерному тоні цих випущених солодких загадкових акустичних хвиль, що відверто чіпляли за чоловіче нутро, виразно, неозброєним оком явно уловлювалися не єдині нотки співчутливої допомоги, а дещо більше, далеко-далекосяжне… Зрозуміти це для мене було цілком не складно.

       «Якось це дивно… І з якої такої радості комусь має бути справа до моїх душевних киданій, та і взагалі до моєї скромної персони?» - сам собою в голові позначився аналіз.

      Різко повернувшись до підступного джерела предметного «чоловічого подразнення», я неабияк наметаним, досвідченим оком не без задоволення для себе (красота незмінно приємно милує!) моментально оцінив приховані до цього габаритами стола витонченість форм та непристойно помітна, кричуще-волаюча досконалість абсолютно неприхованих жіночих принадностей. Зверху струнку дівчину облягала «інтересна» блузка зі світлої, ефірної тканини, що просвічувалася практично повністю. Крізь таку «незриму» перепону, як на долоні, просто стріляли по очах на пряме ураження своєю округлою свіжістю премилі кульки привабливих, тугих, «спілих» персиків, що норовили ось-ось випурхнути зі своїх колисок і ледве прикривалися конструктивом «веселого» фасону явно імпортного аксесуара. Низ - вельми коротенька темна спідничина, яка з усіх сил, але безуспішно, намагалася сховати тугі, апетитно налиті, стрункі стегна своєї хазяйки. Я завжди усю жіночу стать незмінно і мимоволі за звичкою пропускав крізь призму моєї ідеальної Варіки. Так ось зараз переді мною у всій своїй полу прикритій та нагло стрибаючій красі був присутнім її чіткий, бездоганний типаж. Вона була середнього зросту, струнка та витончена і, як і Варіка, десь на півголови нижче за мене.

       «Так, нічого сказати, вельми фактурна дівчинка. І личком на рідкість удалася. Чого тільки коштує чарівна мигдалеподібність темних очей, що невідворотно віє Сходом. Та і злегка смуглястий колір шкіри так до лиця їй підхожий… Хоча, можливо, це загар… Однак поблизу вона виглядає зовсім юною. Скоріше за все, як і я, тільки що з-за парти, моя ровесниця. Видно, підробляє тут, в «комісії». Хоча, хто його знає?.. Вони настільки майстерно вміють приховувати свій вік… Але ця - явно переборщила з косметикою. Ось первісно і показалася мені значно старшою», - скоріше, автоматично аналізуючи, розмірковував я, нахабно витріщаючись та невідривним поглядом вивчаючи прозору відвертість предметів жіночої гордості, що так запросто підносила моя «добровільна помічниця».

     Вона метко перехопила мій оцінюючий погляд, однак зовсім не збентежилася при цьому. Мабуть, давно звикла до подібного роду уваги до своєї персони. Лише нахабніше на мене втупилася в противагу моєму погляду, що невільно роздягав її, в чеканні моєї відповіді. На мене, пильно впившись, ледве не пронизуючи мій мозок, дивилися темні, пронизливі очі в тому ж темному обрамуванні тонких стрілок брівок і довгих вій. Досконалий, акуратний, прямий, вправно виточений природою носик та кольору стиглої вишні, ясно-червоні, соковиті, неймовірно благаючі до себе та настійно і несамовито вимагаючи пестощів хтиві губки довершували цей чудний портрет. Ні, не все, іще палюче чорного кольору, пишні, довгі волоси, що ховалися за спиною. Я ж, як і звичайно, дещо комплексуючи перед незнайомою дамською статтю, злегка зам’явся, виразно відчувши деякий приплив зрадницької крові до лиця і навіть , як не дивно, не тільки до лиця…

      - Спасибі, звичайно… за допомогу… але, знаєш… здається, навряд чи мені… хто допоможе… Тим більше… ви… - ледве чутно промимрив я.

       - Це чому ж?.. - її голос став до непристойності бархатисто-кошачим.

      Вона уміло підстроїлася під мою тиху манеру ведення розмови. І правда, навіщо кричати? Однак при цьому ступінь її «агресивної» сексуальності помітно зросла, пропорційно зниженню гучності тону голосу.

       - А що ви, жінки… можете тямити в морських питаннях? Це ж… типово чоловіча справа, - продовжував я гнути свою лінію, вже, слава Богу, злегка освоюючись.

       Звичайно після перших сказаних фраз я починав відчувати себе більш упевнено. Але ось коли б іще не ця моя пресловута злочинна легка збудливість!..

        - Я б не була такою категоричною на вашому місці. А що ви скажете, якщо я признаюся, що мій батько - професійний моряк?.. Він працює капітаном на теплоході. Будете і дальше зі мною споритися? В морських справах, повірте, я розбираюся набага-а-то більше, чим вам здається. Та і в «Приймальній комісії» як-не-як вже другий місяць… Дещо все-таки розумію, напевно… Бачу, ви з розряду скромників. А ви даремно скромничаєте, краще довіртеся мені, розкажіть, що вам підказати? Ви ж нічого не втрачаєте… Адже для того ми тут і сидимо… До речі, мене звати Вероніка. Можна просто Віра. А вас як?.. - вона буквально дряпалася до мене в душу, лізла на абордаж, навалювалася на амбразуру… чи мені так здавалося…

       «Ти дивись, яка говірка особа! Бач, як розцвірінькалася! Не зупинити… І головне, але ж я ані про що її не просив… Поки що… О’кей, не будемо підганяти події…» - подумалось якось між іншим.

        - Мене - В’ячеслав. Слава, якщо простіше…

      Тим не менше, я вже починав «підтавати», і сам не розуміючи, чому. Може, запишався, що така красуня виявила до мене свою прихильність? Чи все це - на фоні місячної полової помірності? Але ж я і в думках не тримав зраджувати своїй коханій чи близько брати на розум якісь варіанти зайвих знайомств. Ні до чого були вони мені, ну абсолютно!

        До мене в моєму дорослому житті настільки наполегливо і явно ще ніхто з жіночої статі не перся, уваги та інтересу не проявляв. І вже тим більше так відверто «вудочок не закидав». В мене ж не було в цьому гострої необхідності, знаходячись все своє свідоме життя під тінню крила моєї Варіки. Та, в принципі, я нікого і ніколи близько до себе не підпускав. Благородно зберігав вірність своїй коханій подружці. Тому ця нав’язлива увага нехай і зі сторони такого «полуничного» екземпляру для мене було дещо новим. І як вести себе в подібних випадках, якої притримуватися лінії поведінки, мені було невтямки.

       «Можливо, це від того, що вже котрий рік я ношу на собі якусь «печать» зайнятості в плані протилежної статі? Адже на небесах все чітко розкладено по кошиках. І відплачується всім відповідно. Тоді куди ж вона зараз подівалася, ця сама «печать»?!... Слава Богу, на моєму любовному фронті видимих змінювань не позначалося. Поки що… А зненацька, коли така справа, вже почали позначатися?.. Так, стоп, чого це я?.. Зовсім розклеївся… Невже від побаченої гарненької мордочки?! От почитала би мої гріховні думки Варіка, як вона це вміє робити!.. Був би повніший триндець! Ні вже, зовсім не варто про погане!.. Хоча б поки… Ну, а зараз обстановка потребує віддатися на волю течії. Подивимося, що буде далі. Ну і, звичайно, спробуємо проконсультуватися по поводу… Але ж, чортиця, чарівна, однак! Ще і напирає не по-дитячому! Адже я не металевий… Ого! Реально «поплив» парубок… Але ж як доблесно тримався спочатку! От що помірність фігова з людиною витворює! Ні, треба чим скоріше тим краще переходити на сугубо ділову плоскість спілкування. Абстрагуватися потрібно!..» - спішно розтікалися по мені глибокодумні думки; при цьому я поквапився прихопити обома руками та пристроїти пакет з документами попереду причинного місця, намагаючись хоч якось прикрити їм вражаючі наслідки візуально-слухового контакту, що наочно випирали, та які починали заходити в стадію глибокої неадекватності.

     - А давай перейдемо на «ти»?.. Так легше спілкуватися. Згоден? - продовжувала сідлати хвилю знайомства моя «помічниця», повільно знімаючи погляд з мого «фатального» місця, чим додала мені ще більший сексуальний імпульс.

       - Не заперечую. Ти, як я зрозумів із таблички над столом, займаєшся прийманням документів на спеціальність судноводіїв, вірно? - я вельми поспішав до цього самого абстрагування, тому як, давно себе знаючи, явно відчув: ще ледь-ледь - і процеси в моєму організмі легко і просто ввійдуть у фазу необоротних та неприборкних.

        - Та вже в проникливості тобі не відмовиш. Саме судноводійської. В тебе повна середня освіта чи восьмилітка? - вона як і досі говорила тихо і проникливо-перейнято, буквально співала, при цьому часами пікантно розтягуючи гласні букви в окремих словах. Це в неї виходило артистично-убійчо сексуально.

       «Ну і ну-у!.. Хай йому чорт! Всі ці жіночі «штучки»!.. Складно-то як!.. В стелю дивитись, чи що? До того ж ці інтонації… Куди від них подітися?..».

       - А це має якесь значення? - питанням на питання відповів я, дивлячись трохи вище її голови та злегка в сторону, намагаючись по можливості не фокусуватися поглядом на природних принадностях моєї добровільної милосердної помічниці, а по суті - на її безсоромну, відверту оголеність.

      - Якщо запитую, значить, має. У нас і після армії приходять вступати з неповним середнім.

         - У мене 10 класів. І я не після армії, - окреслив я межі допомоги.

        - Про останнє, я це помітила. Тоді все вирішується доволі легко і просто. В тебе не залишається вибору. Доведеться подавати документи на радистів. У нас приймання обмежене восьмилітньою освітою. А на радіотехнічному відділенні в цьому році, і це вперше в практиці училища, так би мовити, експериментальний набір винятково після повної середньої освіти. Співчуваю тобі. Певно, ти більше схилявся до штурманської спеціальності. Принаймні, мені так показалося…

     - Яка ж тепер різниця?! Коли іншого шляху немає… Радистом, так радистом… Ось і з вибором визначився. Вже добре. Значить, долею було так уготовано. Це тепер мені куди треба, до останнього столу підходити, оформлюватися? - я був несказанно радий, доки не пізно, швидше позбутися «мук душевних», що так невчасно раптово до мене завітали.

       - Ну так. А, знаєш, що… як оформишся, підходь до мене. У мене буде невеличка обідня перерва. Хочу запросити тебе на чашечку кофе. Тут, недалеко, в кафе. Я пригощаю. От там і можна буде без поспіху обговорити всі питання по вступу, та й не тільки по вступу. Ну що, складеш мені компанію? - вона ще раз загадково обвела мене виром своїх чарівницьких темних очей, і, як мені показалося, знову трохи затримуючись прискипливим поглядом на пакеті, що як і раніше прикривав моє причинне місце.

       - Ладно, хіба що ненадовго. Бо мені як-не-як іще до дому добиратися казна-куди… Домовилися.

      І я пошкандибав в направленні до необхідного столу, все з тією ж щільністю удержуючи попереду себе свій «захист». Добре, що в цей час у «мого» стола оформлювався абітурієнт, який тільки що підійшов. Для мене випав деякий час, щоби «видохнути».

        «Однак… От так штучка!.. «Цікаво, через що ця Вірочка так несподівано до мене пройнялася? Ані в життя не повірю, щоби в такої симпатяги були якісь проблеми з полюбовниками. Х-м… капітанська дочечка… Та-а, по всьому видати, кручена дівиця!.. І везе ж мені на начальницькі особи! Чим же я зачепив її? Що такого вона розгляділа в мені? Навіщо я їй потрібен? За один тільки день прірва народу, як на підбір, всяких мастей проходить мимо неї, а от, гляди ж ти, причепилася саме до мене!..».

        Злегка скосив око в її сторону, переконуючись в повній правоті думок, що феєрверком осяяли мене тільки що. Тому як в цей момент вона запаморочливо грала очима, розпліскуючись в шикарній посмішці двом фактурним, блондинистого типу хлопцям голлівудської зовнішності та явно післяармійського віку, що підійшли до її столу слідом за мною.

     «А вона, бля, вертуха чорноока, точно помітила мій нерегульований «підйом»! Так убійчо очами своїми безмірними мене висвердлила! Пізненько таки я пакетом прикрився. Хоча… причому тут пакет? Вона ж раніше підійшла до мене, коли я був ще в повному порядку. Зовсім нічого не розумію!..» - і я, з новою силою намагаючись прогнати «бешкет», що накотився в мої штани, знову тупо уставився на рятувальну підлогу під ногами.

       ... Ось і настав ще один історичний момент у моїй біографії - мені вручили екзаменаційний лист, зареєструвавши під номером р3333. Це ж просто бомба! Ця цифра - примха фортуни! Можна сказати, магічна, навіть треба брати вище - сакральна.

       Радісно всередині себе оцінивши врожайний достаток моїх улюблених «трієчок», я не забув поцікавитися у суворої тітоньки в окулярах, яка уважно перекладала потрібні їй документи з моєї військово-училищної папки у свою - морську училищну.

      - Мадам, прошу вибачення, дозвольте поцікавитися, ця благородна крупна цифир відображає загальну кількість вступників до училища?

       На що отримав дощенту приголомшливу для мене відповідь.

     - Ні, молодий чоловіче. Це - тільки наша спеціальність, - мені здалося, дамочка з чималою гордістю констатувала цей факт.

       «Ну ні фіга собі, лихий конкурсик намічається!.. І звідки народу стільки підвалило?.. Куди тому пріснопам'ятному військовому училищу?! Оце я, здається, катастрофічно «вдало» встряв!» - жахнувся я від отриманої новини.

       Легкість поступлення, що бачилася мені зовсім недавно, відразу якось сама собою розтанула, немов ранкова роса під променями спекотного сонця.

       «Тепер варто серйозніше налаштуватися і поставитися до прийдешніх вступних...» - сумно, але цілком резонно подумалося мені, і я продовжив свій розвідувальний допит.

       - А можу я ще трішечки поцікавитися, скільки ж усього вакантних місць, який нині набір на спеціальність? - запитав я, перебуваючи на межі повного розладу.

       - Це - не секрет - усього 150 осіб, - тітонька гордо і переможно блиснула окулярами, ніби щойно зачитала мені смертний вирок.

       Однак моя московська вступна епопея все ж даром для мене не минула.

     «Не завадило б «копнути» цю тьотю якнайглибше. Зібрати максимум інформації про стан справ і можливий конкурс», - я все ще марив розсунути можливі горизонти для себе І з відкритим забралом пішов далі у наступ.

     - Ще раз прошу вибачення, мадам, а можна, так би мовити, трошечки детальніше поцікавитися у вас, чи багато медалістів і позаконкурсників під-на-збиралося у ваших активах?

       - А ось це - вже секретна інформація.

      - Що ж тут може бути секретного?.. А раптом за такого напливу пільгових абітурієнтів місць для простих смертних зовсім не залишилося?!.... Який тоді сенс смикатися з іспитами?! - я, можна сказати, образився.

       - Щоб вас заспокоїти, можу повідомити тільки одне - вакантні місця є, і їх ще достатня кількість. Є за що боротися... І не варто заздалегідь панікувати! Ваша головна справа зараз - саме не смикатися, а спокійно займатися іспитами.

       «Ну вкрай цінна інформація! Просто-таки стельова! Гаразд хоч немає «засідки» з вакансіями... О, стоп, а чи не скористатися мені послугами Вероніки? От бельбас, як же я відразу не здогадався?... Що ж, наш кава-тайм, хочеться сподіватися, виявиться плідним і вельми доречним».

       І я, вже задоволений і запалений рішучістю, збирався попрямувати до пишним цвітом «запашного» столу. На щастя, біля Вероніки нікого не було. Вона копирсалася у своїй сумочці, явно готуючись до своєї законної обідньої перерви. Ще трохи, стоячи трохи осторонь, поспостерігав, як вона, діставши люстерко, підправляла свій і без того показовий імідж із використанням помади й олівця.

       «От дурненька! І на біса їй уся ця косметика? За такої приголомшливо офігенної зовнішності і легкого позначення позамежно вистачило б. А так - лялька лялькою... Напевно, підказати нікому... Ну, та гаразд, моя справа десята. Головне - гаряча інформація по не менш гарячій темі. Заради цього можна трохи й під-затриматися з від'їздом додому... Можна буде навіть і компліментів зайвих підсипати. Ну, ось тепер, мабуть, і пора!..».

       Мою появу біля свого столу Вероніка зустріла шалено приголомшливо пестливою і, як мені здалося, відвертою посмішкою. Принаймні, не тією, якою кривлялася перед пихатими «залицяльниками»-блондинами напередодні.

       - Ну що, Славчик, «здався»?

       «Швидко ж вона почала залицятися до мене на ім'я. От кішка!..» - відразу різнуло мені слух.

       - Так. Але, знаєш, якось не дуже радісно стало на душі. Конкурс... Зате дуже мене «порадувала» твоя колежанка…

     - Завчасно паніку не сій, розберемося по ходу дій і, може, навіть допоможемо... Усе в наших руках і силах, - вона схопила сумочку і кивнула напарниці, - Ритуся, я скоро буду.

       Ритуся проводила нас дещо недвозначним та не зовсім розуміючим і пильним поглядом, проте нічого не промовила, лише знову потупилася в папери. Вона була приблизно нашого ж віку, але ж ну дуже страшненька. Про таких кажуть: їм не загрожує близьке заміжжя. Сумно, звісно ж, однак сущий факт.

       Не встигнувши відійти від свого робочого місця, «моя» красуня по-свійськи, без страху і докору, прихопила мою руку, відповідно зігнувши її в лікті, пристосувавши під себе, і ми, нарешті, сходами спустилися з ганку до тротуару.

       - Вероніка, а ти, я дивлюся, досить смілива, - не втримався я, натякаючи на абсолютно голу відвертість її реверансів до мене в присутності колег.

       - А кого і чого мені боятися? Я нікому нічим не зобов'язана. Ну ти ж не проти? - я кивнув головою. - А це найважливіше в даний момент!

       «Ну і ну-у-у! Ось це форсаж! Що ж, у відважності характеру і повній відкритості їй ніяк не відмовити. Це, звісно, їй у плюс. Та й узагалі складається враження, що ми вже сто років знаємо одне одного. Це ж треба?!... Хоча насправді знаємось - всього нічого… Проте вже такий очевидний контакт! Як спритно в неї все виходить... Ніби як у порядку речей. Так, точно, дівчинка дуже, дуже своєрідна!..».

       - Віра, вибач за запитання, а в тебе що, немає хлопця? Якщо чесно - не віриться. При твоїх-то принадах, що наводять фурор!.. - я вирішив злегка влізти до неї в душу і глибше копнути цю Вероніку. - Не приховую, ти і мене «накрила», що вельми дивовижно в моєму становищі.

       - Дякую за комплімент. Ну, я передбачала це твоє питаннячко. Якщо напрямки, то в даний час немає такого. Ну, хіба що ти зійдеш за нього. Знову ж таки, якщо відверто і без жартів, то всі вони, ці слащаві красунчики - неабиякі наволочі і запеклі мерзотники! Скільки разів переконуюся в цьому. Ні, не подумай, що в мене їх було косий десяток. Мені й одного позаочі вистачило. Зате прикладів зі сторони - тьма тьмуща! Я звикла вчитися не тільки на своїх помилках. Більше надаю перевагу - чужим. Повір, це реально краще. Я бачила, як ти дивився на мене, коли підійшли ті два кадри... Але моя робота зобов'язує мене посміхатися всім. Не бери в голову. Це - не найголовніше в житті...

       - Цілком погоджуся з твоєю логікою. От тільки розуму не прикладу, і коли це ти примудрилася за мною підглянути? - поставив я провокаційне запитання.

       На що миттєво отримав дуже легку і прозору відповідь.

       - Вважай, що це - з розряду суто жіночих секретів. Не все вам, чоловікам, дозволено знати... іноді...

     «Ось так от! Не мало, не багато!.. Хитромудра, бестія! Собі на умі перебуває! От як, питається, з такими «вухатими» подружками боротися накажете?..».