Мореас Фрост

                             Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                     Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                          «Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»

                                  (Магдалена Самозванець, польська письменниця)

Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)

    Від самого початку знайомства Головного Героя

з Юліанною, та заворожила його своєю особливою

загадковістю. Уже лише сам цей факт розпалював

його бажання оволодіти нею. Це їхнє нічне рандеву

передбачало його очікування. Значить, захопливої,

інтригуючої «гри» під колоритною назвою «перша

любовна спокуса» в їх обопільному виконанні було

ніяк не уникнути. Навіть більше того, Юліанна була,

по суті, готова до інтиму ще в перший день, вважай,

після їхнього знайомства на танцях! Ну, а про Героя

і говорити не доводиться!

                                         Глава 6.2. ЗВАНА ВЕЧЕРЯ

                        Частина 4. Гра «Перша Любовна Спокуса»

        - Славулю, а, може, спробуємо випити на брудершафт?.. Ну, щоб скинути напруження та яскравіше ознаменувати наше знайомство?.. Чи це занадто вже смілива пропозиція з мого боку? - мабуть, перший випитий келих вина вже встиг зробити свою добру справу щодо розкріпачення організму Юліанни, надавши їй провокаційної сміливості.

       Після цих її слів мою свідомість різко «прошили» серпневі спогади про незрівнянну Ніку і наш пам'ятний поцілунок у «Білій Акації», що непомірно зблизив нас, і після якого мені довелося дуже тривалий час марно себе «реанімувати». А якщо вже бути до кінця відвертим, то від настільки «добрих зарядів» у моєму організмі немає протиотрути.

       «Однак, це шалено сміла пропозиція з її боку. Ну ось, здається, зараз ми ще на один крочок станемо ближчими один одному. І, можу голову дати на відсікання, з цієї хвилини мені доведеться вкрай нелегко. Ох, і дожартуєшся ж ти, Юліанно!.. Адже другий вечір змушуєш мене бездарно й даремно труси підмочувати! А-а, щоб воно слизло!.. До чого це я тут «ваньку ламати» буду? Сьогодні-то мені не в приклад вчорашнім танцюлькам все одно «красуватися» своїм пікантним, «некондиційним» виглядом хоч спереду, хоч у профіль ні перед ким. Ну, так і тим більше нічого панікувати! Що природно, те не потворно. З якого дива мені чогось комплексувати? Нехай вже Юлі сама задається переживаннями з цього приводу! А може, вона, безсоромниця, усвідомлено мене провокує. Ну, тримайся, красуне! Посіяла вітер - пожнеш бурю!» - логічно в кінцевому підсумку втихомирив я сам себе, і мене навіть якось попустило психологічно, наче гора з плечей упала.

        - Ну про що ти, ні, звісно!.. Аж бігом, яка своєчасна пропозиція! Зовсім не заперечую, Юленько! - і ми, підводячись із крісел, потягнулися одне до одного, підлаштовуючись, щоб якомога зручніше переплести руки з фужерами.

       Я впорався з вмістом трохи швидше, і поки Юліанна допивала, встиг, перехопивши свій келих вільною рукою, поставити його на стіл, «розв'язавши» і свою другу руку. Її губи, тільки-но відірвавшись від процедури пиття, миттю опинилися в полоні моїх. Вона навіть не встигла нічого збагнути та дух перевести. Я спрацював блискавично, на випередження, навіть встигнувши перенести обидві руки в обвід її тонкої талії, злегка прихопивши її до себе, при цьому дуже чутливо відчувши приємний масив поки що лише її однієї лівої груди.

        Нехай і стоячи поруч, ми не стикалися особливо близько, впритул тілами, перебуваючи через крісла, які стоять поруч, дещо на відстані, лише наблизившись один до одного на пів оберта, тому в плані «живого» контакту все поки що було чинно і благородно.

      Поцілунок, як я й передбачав, вийшов затяжним, до того ж гранично еротичним, із ґрунтовним язиковим підтекстом. Юлі так і застигла з піднятим у руці фужером, поки ми, дорвавшись до нудотної процедури, опановували її першу фазу - зовнішнього ознайомлення, вихоплюючи один в одного то верхню, то нижню частини губ, обстежуючи їх, любовно притираючи язиками. У цей же момент я на дотик перехопив з її руки нещасливий фужер, опустивши його на стіл, і вже другий, більш чуттєвий, етап нашого дійства відбувався в більш комфортних і приємних умовах, коли моя пані не на жарт входячи в ейфорію, випустила свої руки на волю. Вони невтомно ходили по моїй спині, навіть опускалися нижче, потім підіймалися, старанно ворушили моє волосся на голові, часом у поривах почуттів навіть прихоплювали долонями моє обличчя.

      У цей час наші язики вже безпардонно спліталися воєдино у своєму дикому шаленому танці - провіснику нашого головного майбутнього інтимного блаженства. Воно, звісно, вже й без того було зрозуміло, чим усе має закінчитися для нас. Як двічі по два... Це було давно визначено нам на небесах.

       Юліанна цілувалася шикарно, тут уже необхідно віддати їй належне, з неабияким умінням, чуттєво, самозабутньо і з пристрастю, а головне, охоче. Мабуть, цей процес вона чимало шанувала.

       Злегка спіймавши хмільний кайф, я вже не намагався стримувати свої явно невгамовні, агресивні інтимні внутрішні пориви, а на кричущому поточному стані свого непристойно збожеволілого «головного елемента» кохання, що вже надмірно загрався, і поготів не загострював уваги. Та й було б смішно що-небудь у цьому плані за таких прозорих обставин намагатися приховувати. Це просто безглузда, марна й абсолютно непотрібна справа.

        Нарешті, ми знову повернулися в дійсну реальність, злегка захекавшись і розпалившись від палкої процедури. Юліанна, сідаючи в крісло, метушливо поправила свою сукню у верхній її частині, яка дещо з'їхала вбік від наших численних спонтанних рухів, ледь не оголивши майже повністю одну з її приголомшливих грудей (і все-то я вчасно помічаю, тримаю під прицілом!).

      - А в тебе, я дивлюся, Славуля, добре поставлена і завидна «школа» в частині любовних поцілунків. Дуже ти дивуєш мене!.. Просто немає слів! Виявляється, ти такий пустун!.. У мене навіть голова запаморочилася! Та й у жар відверто кинуло! - вона взяла зі столу накрохмалену серветку і спробувала обмахнутися нею, як віялом.

       «Почекай, люба, я таку «школу» тобі влаштую, ще не так закручу! Аж мимоволі пищати будеш!..» - у відповідь пронеслося в мені.

       Віддихавшись і відійшовши, нарешті, від деяких специфічних наслідків поцілункового «контакту», що відбушував, Юліанна піднялася і, обійшовши столик, підійшла до магнітофона. Якраз у цей момент зазвучала інструментальна п'єса «Дім Вранішнього Сонця». Зробивши музику трохи голоснішою, вона звернулася до мене з новою, але очевидною пропозицією.

        - Слав, може, потанцюємо трохи? Ти не проти? - вона вже простягала мені свою руку.

        - Зовсім навіть ні... - зробив я зустрічний реверанс, підводячись.

       Однак у тому «гарячому» стані, в якому перебував у цей момент, я не уявляв, як зможу спокійно танцювати настільки близький танець, який передбачає і навіть вимагає найтіснішого дотику з партнером. Але, хай там що, я вийшов до неї на середину кімнати. Юліанна ніби як і не прагнула помічати в моєму обліку явних зовнішніх «кострубатостей» та «незручностей». А може, вже розумно позначила для себе ту саму, початкову фазу нашого майбутнього інтимного зближення, яке стає зрозумілішим за ясне.

       З перших же наших рухів у танці мені без особливих зусиль відкрилася найпростіша істина - не варто відсувати далі в часі настільки близький факт нашого запланованого злягання, що вже чітко проступає.

      Ми дуже тісно сплелися в танці. Настільки тісно, що, напевно, якщо перекинути на нас відро води, то між нашими грішними тілами, що залипли впритул, не прослизнула б і краплина вологи. Водночас мій невиправно розгнузданий, некерований «предмет пристрасті», безсоромно вдавлюючись в податливе тіло Юліанни, з такою неймовірною силою борознив низ її живота і прилеглі до нього околиці стегон, що неможливо було не помітити, як час від часу вона, на мить призупиняючись у танці, нервово тремтить усім тілом, імовірно, відчуваючи всередині себе чергову «приливну» хвилю, яка наблизилася. При цьому вона мимоволі й безконтрольно випускала глибокий приглушений стогін.

        Коли я опустив руки, що попервах охоплювали й жадібно нишпорили по її спині зовсім низько, погладжуючи, а потім в азарті міцно стиснув її м'яке місце, то зі здивуванням виявив, що на Юліані не знайшлося місця такому «незначному» аксесуару, такому «мізерно дріб'язковому» елементу туалету, як трусики.

       «Ух ти, який добрий і приємний знак, ось це - супер! Це - по-нашому! Приголомшливий нюанс! Як це свіже, пікантне і по-сучасному виглядає, однак! І як це раніше я не здогадався мимохідь, так, між іншим, перевірити її? Це ж такий чудовий індикатор її готовності на все! Але ж Юліанну одразу можна було брати голими руками, щойно переступивши поріг! Хоча... ні до чого було б так дико поспішати… Наскільки бездоганно красиво і благородно, до того ж ненав'язливо ми підійшли до головного моменту нашого побачення!.. Ні-ні, все винятково правильно, все по справі. Все витримано, як тому й треба, в найкращих класичних традиціях. Можна навіть сміливо сказати, занадто скрупульозно витримано! Жодних непотрібних різких рухів, своєчасно й органічно. Ну, а зараз, здається, в самий би раз - на ліжечко!».

       Зараз всередині мене, і це вже почало становити традицію перед кожною новою, черговою незвіданою близькістю, безконтрольно й на всю міць вирував шквал передбачуваних, незрівнянних гарячкових емоцій - провісників великої захопливої таємничої «гри» під розбурхуючою назвою «перша любовна спокуса». Адже це - надзвичайна за своєю силою і напруженням пристрастей вистава! Це - на рідкість загострені, ні з чим незрівнянні, невимовні почуття і відчуття! Це - воістину справжня, дивовижно неймовірна, п'янка феєрія у стосунках двох! Це - одвічно неповторний і грандіозний апофеоз кохання!

      Ми обидва, немов оскаженілі, жадібно поїдали губи один одного. Моя пронирлива рука, набравшись нахабства і зовсім не зустрічаючи опору з боку Юлі, нетерпляче пробравшись через глибокий бічний розріз її сукні, водночас неабияк підзібравши її догори в гармошку, спочатку попутно приголубивши зовнішню поверхню стегна, а потім, упевнено прокравшись гладенькою шкірою її пружної попки, злегка спустившись донизу й вдало вигнувшись, без зусиль проникла пальцями в її теплу й пристойно зволожену промежину. Пустотливо й ласкаво поблукавши ніжними горбками й западинками її лона, що спливало соками, мої нескромні пальчики сколихнули в Юліані ще більшу хвилю збудження, що, найімовірніше, безжально призвела її до глибокого «припливу». Не в змозі встояти на ногах, вона, обм'якнувши тілом і видавши гучніший протяжний стогін, прослизнувши крізь мої руки, безпомічно осідлала широкий підлокітник крісла, яке, на щастя, опинилося якраз поруч, привалившись боком до його високої спинки, чуттєво, в легкий голос дихаючи. При цьому в такт її аритмічного дихання здіймався і її шикарний бюст. Я став поруч, привалившись плечем до стіни, покірно чекаючи її «повернення». Стан мій був гранично «розпечений», візуально позначений на моїх штанах очевидним відстовбурченим горбом. Але я абсолютно не намагався його ховати (позбутися його все одно було немислимо!), хоча наразі Юліанні було зовсім не до будь-яких споглядань...

        «Е-е, бідолашна Юліанна! Як же її «заносить»! Мабуть, неабияк скучило її тіло за чоловічими ласками...» - з тривожною турботою і співчуттям подумалося мені, дивлячись на її показові реакції. – «Що ж, тому-то я тут, щоб нівелювати, виправити неприємну обставу і повноцінно, а головне, якісно заповнити цю несправедливу прогалину в її бутті. Сподіваюся, не вдарю в «бруд обличчям».

        На цій високій ноті наші танці, природно, завершилися, навіть до ладу не розпочавшись. Їм уже не залишалося місця в нашому подальшому розкладі вечора. Далі, за всіма канонами жанру, мала негайно відбутися чергова, мабуть, найбільш гостроцікава і пристрасна фаза нашого інтимного рандеву.

     «Але щось фаза ця аж надто підзатягнула зі своїм початком. Так і звільнення ніякого не вистачить», - накотила на мене цілком обґрунтована думка.

       - Вибач, Славулику, у мене злегка запаморочилася голова. Напевно, від надмірно випитого, тим більше на голодний шлунок. А ти, однак, той ще пустун! За тобою, виявляється, око та око потрібне... - вона, винувато дивлячись мені в очі, оговтавшись, підводячись, знову обійняла мене, поклавши мені руки на плечі та зімкнувши їх ззаду кільцем, продовжила. - Дуже спритним ти виявився. Учора на ваших танцях я не помилилася, позначивши тебе «серйозною і смачною рибою в'юном». Для свого віку ти, мабуть, надмірно моторний і прудкий.

        - Це ти мені зараз комплімент робиш чи, навпаки, засуджуєш?

      - Ну, що ти, Славулику, я зайвий раз зафіксувала для себе факт, що не помилилася в тобі, і тільки лише рада такому доброму збігу. Повір, я вже давно, слава Богу, ще з учорашнього вечора, оцінила твою чоловічу силу і потенційні здібності. Ти дуже навіть справляєш враження! Не дарма ж на тебе Марішка так «запала». Вмиєш ти зачаровувати…

       Ми знову злилися в довгому поцілунку. Але тепер уже я вирішив діяти рішучіше. Переконавшись в адекватному сприйнятті Юліанною майбутньої близькості і бачачи, як вона знову впевнено сідлає чергову хвилю відвертого збудження, я наважився почати її одягове викриття. Як би пора… Це зручніше було зробити, приспустивши верхню частину сукні з її плечей. Що я і спробував втілити в життя.

       Вона однозначно зрозуміла мої «благі» наміри, мабуть, очікуючи цих моїх дій, але з усім тим ненав'язливо м'яко і плавно зняла мої руки, повернувши їх у вихідне положення, слідом відправила плічко сукні на його місце.

      - Славулю, не вважай це моєю примхою, але я дуже хотіла б запропонувати тобі спершу сполоснутися в душі. Повір, так буде значно приємніше нам обом. Ходімо, я проведу тебе. Там є все, що необхідно, побачиш, усе під рукою.

      Довелося знехотя виконувати волю господині, відводячи себе з фривольної хвилі, і під чуйним «конвоєм» промандрувати в межі ванної кімнати.

    - А після переодягнешся ось у цей махровий халат, - вона кивнула на вішалку у ванній. - Я чекатиму на тебе в спальні.

    «Імовірно, халатик чоловічий. Та яка, взагалі-то, різниця, чий він!..» - резонно подумав я, але вголос нічого не відповів.

       І вона, зачинивши двері, вийшла.

     «Чорти б побрали цю фігову охайність Юлі!» - гнівно просторікував я, стоячи під б'ючими струменями теплої розслаблювальної води, накидаючи мило на мочалку, люб'язно вручену мені Юліанною, і з жалістю спостерігаючи за відчайдушною поведінкою свого суперактивного «бійця», який вкрай нервово заклинив у бойовій позиції, ледь не у вертикальному положенні, та проти своєї волі отримав злочинний наказ відступити на вихідну позицію. – «А чому б, наприклад, і їй було не залишитися тут і не забратися до мене сюди? Це було б дуже актуально і практично ідеальним варіантом - почати «ігри» саме з ванни. Хоча, в принципі, я і сам пристойного піджака зваляв. Не треба було випускати її звідси. Бути наполегливішим... Тепер-то що користі шкодувати й журитися з приводу?!... Поїзд, як кажуть, пішов! І замість пружної попки Юліанни залишається м'яти лише м'яку мочалку! Ну, що ж тепер поробиш… Ще, надіюсь, прийде можливість з лишком надолужити згаяне...».

                  Продовження в Главі 6.2. Частина 5………