Мореас Фрост

                         Т Р И Л О Г І Я   «М О Р Е Х О Д К А»

                   Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                       «Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»

                               (Магдалена Самозванець, польська письменниця)

         Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)

І таке трапляється в курсантському середовищі -

типовий, елементарний тупізм на прикладі однієї

курсантської одиниці. У випадку невмілих підходів

до приведення форменої амуніції в гідний вигляд

підсумковий результат виходить сумним

                          Глава 6.3. ДОГОДЖАННЯ НОРОВЛИВІЙ

                          Частина 2. Шальна Шинельна Історія

       А ось нашому товаришеві Валерці Троянському однозначно не пощастило. За своїми пропорціями тіла він якраз був із когорти тих самих нестандартних наших хлопців, хоча і не найменшим за зростом у нашій групі. Безформним і товстим його я не назвав би. Але він був доволі щільним, повненьким і ширококостим, і з підвищеним жировим прошарком, злегка рихлуватим. Ще й короткоруким. Але при такому значному корпусі, природа, щодо зросту, звісно, неабияк його образила. Коли він приміряв шинель доволі великого розміру, яка нормально лежала лише на його плечах і фігурі, то всі його інші ділянки тіла просто виявилися, по суті, поглинуті форматом виробу. Коротше, працювати над шинелькою бідоласі, не в приклад іншим, було над чим.

      Загалом, він став жертвою, і зовсім не «модних» тенденцій (йому, відверто, якось не до них було), а своєї грандіозної дурості та безглуздості. У той момент я був мимовільним свідком їхнього жвавого прояву у Трояні. Та, власне, не я один. Нас виявилося четверо.

      Ми тісною приємною компанією: крім мене, Пан, Кела і Льонід, відчайдушно «рубаємося» у карти після вечірнього чаю, за годину до відбою. І тут же, поруч із нами, крутиться у своїй «страшній» шинельці Трояні. І не те, що до завтрашнього ранкового огляду треба було обов'язково «приводити до тями» видане напередодні умундирування. Звісно, можна було б і не поспішати так, не чіпати поки що. Але ж усе одно від цієї процедури не втекти. Він до цього вже сяк-так впорався з довжиною рукавів. А тепер його розум цілком полонила ідея довести довжину самого виробу до зрозуміло легкотравних співрозмірностей. Зрозуміло, на особистий смак.

     Оскільки шинель його фактично цілком приховувала ноги, він, не мигдальничаючи, сміливо відчикрижив від довжини доволі пристойний шматок на око. Після чого, одягнувши її знову, звернув свій погляд у наш бік, водночас кружляючи навколо себе, немов модниця на подіумі.

       - А, ну, мужики, оцініть, що вийшло... - зробив він реверанс до нас. - По-моєму, вже непогано, а? Але все-таки, на мій погляд, задовга ще...

      Шинель, вийшло, вже пристойно оголила його короткі ноги, але не сказати, що критично, лише дотягувалася йому до середини литок, щоправда, подекуди виглядала з перекосом - була не скрізь на однаковій висоті підрубана. До того ж неабияк пошматована по крайці обрізу. Мабуть, ножиці підкачали, виявилися не найгострішими, та й око, виходить, теж.

       - Потягне, Трояні! Ось тільки треба підправити, підрівняти гарненько по низу. А так - орел! - відгукнувся чуйний Кела.

       Він теж зовсім недавно задавався подібним процесом. Але, хоч він був із когорти наших самих «малюків», йому було значно легше, у нього тіло було не настільки велике. Він підібрав собі свій невеликий розмір, з нормальними рукавами та так само як і я лише підрубав злегка під свій зріст, теж не буянячи над помітним укороченням довжини.

      Валерка ще покрутившись і задивляючись, то згинаючись наперед, то вивертаючи шию назад, намагаючись всебічно охопити картину. Шинель на ньому відповідно теліпалася в такт його рухам. Зрозуміло, за таких реверансів охопити реальну картину було неможливо ніякими шляхами.

       - Ні, братці, якось воно ще, мені здається, задовго виглядає. Щось не дуже мені подобається поки що, - засумнівався чомусь наш «суперпортний». - Та й, спускаючись зі сходів, підмітати пОлами їх буду... Треба їх ще злегка підрубати.

       І він, укотре нагнувшись, щось там почав чаклувати ножицями далі. Ну, а ми й не переривали нашу картярську справу.

      Зрештою, мабуть, остаточно не задовольнившись своїми досягненнями в кравецькому ремеслі, скинувши шинельку з плечей, кудись різко «сковзнув».

     З'явився він на нашому горизонті через деякий час, і не з порожніми руками, а з солідного розміру дзеркалом під пахвою.

      «Так-а, серйозно товариш до простого процесу підходить, зі «знанням» справи», - подумалося мені, дивлячись, з якою запальною ретельністю наш незрівнянний «кутюр'є» встановлює на підлозі громіздке дзеркало. – «Цікаво, і де він його роздобув? У нас у роті такого точно не було в наявності. І настільки величезне, можна сміливо говорити, модельне».

     Ми давно помітили, і навіть перестали дивуватися, що для Трояні нездійсненних справ не існувало. Якщо, звісно, йому конче щось було потрібно. Діставав, немов із-під землі. У нього, як у доброго єврея, а він таким і був, на будь-який випадок життя завжди було на кого спертися в разі гострої потреби. Ось як зараз, наприклад. Явно запозичив на час цей специфічний атрибут у когось на стороні.

       Знову сповившись у шинель, він довго вдивлявся у своє зображення під кутом до дзеркала і так, і сяк, крутячись і нахиляючись у різні боки, буквально витанцьовуючи перед дзеркалом. І, нарешті, мабуть, прийнявши ґрунтовне рішення, хвацько скинув із себе «предмет пристрасті» на ліжечко, знову вчепившись у ножиці.

       Ми хоч і продовжували перебувати у владі гри, але дозволяли собі часом із непідробним інтересом поглядати на «упевнені» рухи «істинного професіонала» кравецького мистецтва, тим паче, що енергії йому в його запеклій справі було не позичати.

       - Ти там що, Трояні, якісь фігури на шинелі вирізаєш? - жартома підколов його Пан, а потім додав вже без «підколу» резонну пропозицію. - Та скинь ти її на підлогу, ріж під лінієчку край, і дай їй спокій!

       - Я знаю, що я роблю, і не треба мене лікувати, - відпарирував Трояні. - Порадники, блін. Ні, щоб реально допомогти відрізати красиво... Бляха-муха, ще й бридкі ножиці попалися, тупі якісь!..

       Щось він там собі продовжив корпіти, і знову підскочив до дзеркала, «красуючись».

       - Дивиться, хлопці, щось він, схоже, захопився трохи, - у чверть тону голосу, щоб не злякати «кравця», штовхаючи сусідів, кивнув у бік «героя» Льонід.

       Він сидів якраз навпроти зайнятого процесом різання нашого товариша. І йому, з його позиції, вся картина проглядалася значно зручніше, ніж нам.

       І справді, шинель уже була фактично на межі розумного, принаймні для нього - вже підібравшись до колінної чашечки. От тільки для Трояні вона здавалася все ще довгою, бо він, дивлячись у дзеркало, незрозуміло чому, пригинався до нього. З боку складалося враження, ніби він хотів зазирнути за саме дзеркало. Ми навіть гру призупинили. Сильно заінтригував він нас своїми загадковими пасажами. Адже коли він навіть злегка нахилявся, передні поли шинелі значно приспускалися донизу. Мабуть, тому передня частина шинелі здавалася йому непропорційно довгою, порівняно із задньою стороною. А тут ще й встановлене ним під кутом дзеркало зовсім не допомагало, а, навпаки, ускладнювало правильне сприйняття свого відображення.

    - Валерчику, що ти там, за дзеркалом, намагаєшся вгледіти? - знову підколов його Пан. - Ти ж зараз остаточно запореш весь процес.

  Тут варто зауважити, що в «найдостойніших» руках нашого неперевершеного «супермодельєра» опинилася вже друга за рахунком шинелька, якій він вкрай зацікавлено й одкровенню «делікатно» намагався надати легкотравного вигляду. Першу, наскільки ми знали - напередодні спіткала відверто сумна доля. Вона, після фатальних потуг «майстра екстра класу», виявилася в підсумку до неможливості потворно вкороченою. Однозначно підлягала викиду.

      Однак було вже пізно. Трояні, не стягуючи з себе шинелі, а нагнувшись, уже хвацько почав підрубувати одну з її пол ще сантиметрів на п'ять. Але оскільки бічну і задню частину, стоячи в одязі, шматувати було незручно, він, уже скинувши шинель, продовжив справу на ліжку. Дійшовши до задньої розпарихи, де мали красуватися щонайменше три дрібні декоративні ґудзики, виявилося, що два з них вибувають із виробу на віки вічні. Це ж наскільки треба було її вкоротити, щоб дістатися до таких висот!

       Знову накинувши на себе шинель, він знову припав до дзеркала. Але те, що ми побачили, шокувало нас спочатку, а потім ми, ну, просто зайшлися в дикому неконтрольованому реготі. Шинель нашого товариша Троянського, цього великого і жахливого «чарівника-кутюр'є», набула вигляду максі-бушлата або міні-спідниці шотландського стрільця. До того ж вийшла абсолютно неоднорідно по довжині обрізана, набувши вигляду диригентського фрака - з подовженою, провислою задньою частиною.

      Так, в «умілих» пустотливих руках нашого «талановитого» й неповторного «художника» шедеврально народився новий вид курсантської форми одягу - натуральний «писк» модельєрного мистецтва - шинельний френч.

     - Ай-яй-яй-яй!.. Який найприкріший «косяк», та просто тринде-ец! Яка тяжка вселенська несправедливість!.. - розбився наш нещасливий «кравець». - Як же це я так примудри-ився, а?!... Що ж робити-то, пацани?... От же я обде-елався... І це напередодні завтрашнього огляду, чуваки-и!.. Ось це, кажись, я «влеті-ів»! І смикнуло ж мене, а... Гидота яка, ось так запросто взяти – та другий екземпляр геть угробити!..

       - О-о, а твоя самокритичність, Трояні, ну просто зашкалює! Ну, й дурко-о ж ти! Хто ж на собі шинель підрізає? Та й, узагалі, будь-який одяг? - ми, нарешті, оговталися від комічності обставин. - А що тепер робити?.. Завтра спуститися спозаранку на склад, до друга всіх курсантів - Жоржевича, якщо він, звісно, буде на місці, впасти на чотири кістки та слізно просити в нього бодай якусь вживану, хай навіть якусь задрипану шинельку. Хоча б на годину, на прокат. І, до речі, з магаричем чималим, ще й з грошовими знаками на додачу. Він дуже грошики полюбляє. От тільки не можу підказати, з якою їх кількістю. Це вже як він вирішить, - висунув я природно запрошувану і єдино логічну, реальну думку.

         Історія ця мала своє логічне продовження наступного дня.

      Троянському, дійсно, страшенно не пощастило. Завскладом зранку на місці не виявилося.

       Перед загальним шикуванням на заняття, після сніданку, старшина роти оголосив огляд одягу номер «п'ять» на предмет його відповідності Статуту. Ще вчора з вечора всі були попереджені про «екзекуцію» з усіма наслідками, що з цього випливають... І головний критерій - саме довжина шинелей, яка не повинна була відкривати коліна.

       Не вперше за час навчання ми, як тому личить, вбрані, вишикувалися по всій довжині коридору у дві шеренги. Чергова зміна форми одягу - незмінний і неминучий привід для подібного «значущого» заходу.

      Друга шеренга, в яку, під час шикування, сховався наш «герой», у підсумку ніяк не могла його врятувати, прикривши, тому що пролунала команда.

      - Перша шеренга!.. Чотири кроки!.. Уперед!.. Кроком!.. Руш! Кру-угом! – пролунав гучний голос старшини Панаріна, імовірно, як набат, прогримів над вухом закляклого Троянського, цього часу віддаючись, напевно, десь у районі нижньої частини його шлунку, в передчутті екзекуції, яка насувалася на нього.

      Коли Панарін зі свитою підібрався до нещасного, на того було шкода дивитися. Якби Трояні хотів, то, напевно, вважав би за краще в цей момент стати ще сантиметрів на десять нижчим на зріст. Хоча йому - куди вже нижче? Навіть не знаю, як там бідоласі спалося в цю тривожну ніч, думаючи про прийдешню, неминучу ранкову «грозу». Як не дивно, бувши тихіше води, нижче трави, йому, як нікому іншому з нас, вдавалося тихою сапою уникати будь-яких публічних покарань. У нього навіть не було донині жодного навіть дрібного «зальотика», ні, само собою зрозуміло, позачергового наряду. Ось такий був у нас старанний і весь у до біса статутний і обережний курсант Троянський! І тут… на тобі, конкретно відмітився!

      У Панаріна дуже широко розкрилися і, як у мисливця, що побачив близьку дичину, радісно «спалахнули добрим вогнем» очі, коли він ще на підході, метри за три від страждальця Трояні, запримітив настільки розкішний неадекват Статуту. Він навіть не став придивлятися до шеренг, що стоять ближче по фронту, а відразу продефілював до нашого приреченого.

       - Прізвище?! - гаркнув, впритул втупившись на нього, старшина.

       Той аж весь мимоволі стиснувся під своєю куцою шинелькою.

       - Курсант Троянський... ледь витиснув з себе.

       - Вийти зі строю!

      Валерка, у хвилюванні, напевно, через неслухняні ноги, незграбно виконав команду, зробивши два кроки вперед, відчайдушно крутнувся навколо, похитнувшись, ледь не втративши рівновагу. При цьому мізерно дрібні поли його шинельки, що втратили свою природну вагу, розчепірившись у круговому русі, метнулися догори, подібно до балетної парки балерини, окресливши пікантне коло в повітрі.

    - Оце красовЕ-Ець!.. Шикарний екземпляр! Немає слів... Здорово!.. Відверто порадував!.. - оцінюючи поглядом, Панарін навіть не втримався від скупої посмішки. - Курсант Троянський!

        - Я!..

      - За потворне обовдурення форми одягу, що виражається в навмисному псуванні казенного майна, оголошую три наряди позачергово!

       - Є... три наряди... позачергово... - ледве помітно пролепетав «підсудний».

       - Не чую! Ви що, не снідали сьогодні? - з глузуванням вимовив старшина.

      - Так точно, не снідав. Апетиту немає. Є, три наряди позачергово! - уже голосніше, злегка оговтуючись, прикладаючи руку до головного убору, віддаючи честь, відрапортував Трояні.

       - Даю три дні на усунення невідповідності у формі одягу. Стати в стрій!

       - Є, три дні, - понуро промовив потерпілий, повертаючись на своє місце, і, нібито для самого себе, по ходу додав. - Краще б я її зовсім не чіпав...

       У роті, на ґрунті ножиць, «ошатне горе», крім Троянського, наздогнало ще з десяток «жертв».

       Ну, а наш товариш Троянський дістав пристойний переляк, до того ж дико врожайне «потрапив» на гроші. Довелося йому викуповувати власним коштом уже другу до ряду шинель. Більше він не наважувався над нею «чаклувати», а довірився нам - ми в один момент злегка підрізали її, щоб не волочилася землею, і прошкандибав у ній наш молодецький «кравець» охламоном, як той піп у рясі, всю зиму аж до самої весни, до переходу на бушлати.

               Продовження в Главі 6.3. Частина 3…………