Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»
«Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»
(Магдалена Самозванець, польська письменниця)
Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)
Безумовно Головний Герой - в стані ейфорії від
майбутнього побачення з милими дівчатами. Та й
мета їхнього рандеву гранично ясна й заздалегідь
обумовлена - натуральне спокушання Маріанни –
дівчинка сама цього забажала. Ось уже та радісно
зустрічає Героя біля порога. А оскільки у квартирі
вони опиняються виключно на одинці, і заважати
їм нікому, значить, і мигдальничати ні до чого, ну,
а тим паче очікувати чиєїсь допомоги з боку. Та й
ні до чого вона, допомога ця. Адже справа-то суто
інтимна! І ось нарешті вони у обопільних обіймах.
Зваблювання крихітки Марі почало набувати своїх
відчутних контурів
Глава 6.3. ДОГОДЖАННЯ НОРОВЛИВІЙ
Частина 5. За Законом Єдності та Боротьби...
Єдність і боротьба протилежностей...
На рідкість шикарний, захопливо цікавий, дивовижний, фундаментальний життєвий постулат, невмируща засаднича і всеосяжна філософська установка. І стикаємося ми з її проявами в дії щодня і щогодини, та майже щохвилини, практично на кожному кроці, в будь-якому місці. Її дух незримо витає навколо нас. Інша річ, що часом ми не помічаємо цього, а то й просто не бажаємо звертати увагу через свою зайнятість або байдужість...
Живе і неживе, світло і темрява, лід і полум'я, хижак і жертва... Цей стрункий нехитрий ряд можна продовжувати перераховувати до нескінченності.
Злийся вони воєдино, і... одразу, одномоментно - стільки захопливого, приголомшливого для уяви, що заворожує й інтригує, можна побачити у фатальних сутичках, зіткненнях, а часом зіткненнях цих непримиренних антиподів, цих стихій, які протистоять один одному. А який яскравий сплеск прихованої життєвої енергії вони здатні нести за собою!..
Але ми здебільшого в нашому повсякденному житті не схильні особливо загострювати свою увагу на подібні «дрібниці». Легко залишаємо їх осторонь, абсолютно не зациклюючись на них.
«Та що там!.. Нісенітниця. Не варта уваги. Подумаєш, це така дурниця, лише незначні явища в навколишньому просторі, в нашому бурхливому багатогранному житті, лише нікчемні, зовсім незначні його фрагментики», - кажемо ми, реагуючи звично, відмахуючись, і спокійно проходимо далі, повз, не замислюючись, навіть не фіксуючи їх у своїй пам'яті. Вважаємо, що так воно і має все само собою відбуватися. Адже з цими або подібними до цього обставинами ми вже неодноразово зустрічалися, віч-на-віч стикалися десь, колись... Вони вже незліченну кількість разів позначалися, відбувалися навколо нас або поруч, і ще тисячного разу відбудуться...
І з цим важко сперечатися, не погодитися. Однак усі вищезазначені події - лише сліпі й не залежні ні від кого з нас прояви, що стосуються взаємодії енергій речей або самої природи. А ось цікаво, як у цьому світлі буде йти з самою людиною? Як ця універсальна установка може «грати» з нами, людьми?
Чоловік і жінка...
Два рівноцінні, але страшенно суперечливі начала...
Два різнойменних полюси, дві несхожі планети, два самобутні світи...
Їх постійно і нестримно вабить, тягне одне до одного. Вони не мають снаги протистояти цьому могутньому, непереборному природному поклику. І спочатку кружляючи десь на своїх далеких орбітах, рано чи пізно неминуче підходять один до одного, зближуються і, нарешті стикаючись, зливаються в єдине ціле в загальному чарівному нестримному пориві.
І ось воно реально сталося, це передбачене тісне злиття жіночого і чоловічого начал...
І тоді... - неконтрольований вибух найяскравіших шалених емоцій, за яким - колосальний викид неприборканого невгамовного потоку енергії - цієї дикої, буйної експресії двох невгамовних протиборчих стихій, які безоглядно розгулялися в п'янкому, всепоглинальному азарті неприборканих, божевільних інтимних пристрастей і вихорів чуттєвих емоцій!
Ось вона - ця могутня рушійна сила єднання в дії!
Ось воно - те, що творить історію і править нашим грішним світом споконвіку! І змінює картини в ньому! Наповнює цілющою кров'ю його сутність!
Ось воно - те, без чого ніколи не зможе існувати й вижити жодна цивілізація!
І не видно йому, цьому вселенському феномену взаємопритягання - злиттю жіночого начала з чоловічим - ні кінця ні краю!..
Облачившись у парадну форму номер «три», маючи в кишені, крім курсантського посвідчення, заповітну «індульгенцію» у вигляді «Звільнювального квитка», я сміливо і з радісним відчуттям прослизнувши з КПП Екіпажу, випурхнув нарешті на омріяні простори вулиць міста.
Хоч мешкали мої красуні й не настільки близько від рідних пенатів, можна сказати, чорт знає де, я рухався до мого «обітованого» місця бадьорим пішим кроком.
Ну, по-перше, без нічого. А по-друге, погода була на диво гарна. Тому й думкам було вільно. А враховуючи мій безхмарний, променистий настрій, то й узагалі, можна сказати, перебував я в типовому світовідчутті блаженного. Десь на межі прикордонного. Напевно, щось на кшталт середнього між станом, який відчувають так звані «діти сонця» з їхніми умиротворено відстороненими від мирських турбот відчуттями вічного свята і розмахом й безмежністю почуттів широти та висоти пташиного польоту. Загалом, не йшов я зовсім, а ширяв над землею.
А хто і що, справді, і яким чином могли мене «приземлити» сьогодні, цієї години? Перервати неповторний високий політ моєї душі? Не було до того жодної вагомої причини, жодного приводу.
«Мені - 17. Я - молодий і сповнений сил та енергії. Прекрасно себе почуваю. Я - на гребені хвилі!
Я вже дечого досяг у своєму новому житті. Принаймні, влився тілом і серцем у цей своєрідний, неординарний училищний потік, який стає мені з кожним новим прожитим днем дедалі ближчим, зрозумілішим, ріднішим і бажанішим. Та що тут скромничати? Всіма душевними силами та поривами я остаточно і ґрунтовно безповоротно зрісся з цим своєрідним життям. Ну, а дрібні неприємності - не беремо до уваги. У кого їх немає?
А ще мене цінують і люблять надзвичайно красиві, навіть сказав би, шикарні дівчата. Багато хто хоче бачити поруч із собою. Та що там бачити?!... Усі вони, до єдиної, пристрасно бажають мене, прагнуть домогтися моєї любові! Навіть часом відчайдушно домагаються!.. Що ж іще може настільки тішити й зігрівати душу настільки молодому хлопцеві, як я, який рано почав доросле самостійне життя?!
І, що кривити душею, до вподоби мені подібний наповнений стиль життя, його непередбачуваний хід, його неповторні грані. Таке життя захоплює, воно окрилює, воно лоскоче нерви, розбурхує свідомість, тримає, ні на мить не відпускаючи, у своїй всесильній владі. І я не бачу для себе іншого шляху, іншої альтернативи. Та її, якоїсь іншої, в такому моєму феєрично-райдужному часовому просторі й існувати не може! Нехай хоч хто доведе мені протилежне, спробує спростувати мене... Дуже хотілося б поглянути йому в очі!..
Ні, панове, життя - воно тим і прекрасне, що підносить тобі цілий букет розмаїття, з якого, якщо є бажання, завжди можеш вибрати саме те, що тобі до душі, до вподоби, влаштовує за магістральними напрямками. А далі, в міру своїх внутрішніх сил і можливостей, у твоїх руках з'являється сам предмет реалізації. І надалі все залежатиме виключно від самого тебе. Наскільки ти готовий до цієї самої реалізації отриманого. І саме від твого вміння, навичок і життєвого досвіду залежатиме результат твоїх зусиль, саме те, чого зрештою зумієш досягти, те, на що по праву заслуговуєш. І головне тут - вміння правильно розставити пріоритети та грамотно розрахувати свої сили.
Правильно кажуть – «не у свої сани не сідай», або ось іще – «всякий цвіркун знай свій шесток». Дуже корисна народна мудрість! Адже можна багато чого забажати, а ще гірше - жадібно хапнути зайвого, але в підсумку, не зумівши переварити здобуте і дати справі потрібний лад, просто все на корені занапастити, загубити, втратити, розбазарити, прикро пустити за вітром»...
Саме цими розумними філософськими міркуваннями я подумки бавив себе на шляху до жаданої мети.
... І ось я, перебуваючи в трепетному хвилюванні, втретє стою біля пам'ятного мені будинку...
... Мене там, у квартирі, ніби очікували, стоячи під дверима. Вони відчинилися миттєво і раптово.
У відчинених дверях стояла Маріанна, радісно виблискуючи чарівною посмішкою. На її фактично голому тілі буквально провисала не за розміром широка й довга футболка (можливо, з плеча Юліанни), з пристойно розтягнутим декольте, що доволі сміливо відкривало пікантну соковитість і снігову білизну акуратненьких грудок, а внизу - хіба що ледве прикривала трусики. Її премилі, злочинно оголені ніжки привабливо виблискували, вражали погляд своєю ще дівочою стрункістю та непорочною свіжістю.
Спершу забарившись, імовірно, від надлишку хвилювання, а потім, коли я перетнув поріг, немов оговтавшись, вона хвацько застрибнула на мене, повиснувши, міцненько охопивши мою шию кільцем рук, одночасно обвивши ногами талію. Її обличчя вмить зблизилося з моїм. Вона впилася губами - в мої. У такому стані повного злиття ми простояли, напевно, з хвилину, за яку я встиг збагнути, що у квартирі наразі ми абсолютно наодинці.
Але і це не все. Продовжуючи нашу першу солодку гру губ і всього того, що ховається глибше, трохи нахиливши голову й приспустивши погляд, я просто очмарів, коли побачив, як майже повністю оголилася одна з її чарівних білявих грудок. Ця її принадність ненароком вислизнула з-під надмірно приспущеного краю низького вирізу розлогої футболки від самовідданого совання по мені її верткого тіла. Це вже був для мене конкретно приголомшливий виклик, неймовірно чутливий удар «нижче пояса», бо назовні мимоволі «виплив» і на мене дивився її чарівний рожевий припухлий сосок. Тієї ж миті мене нестримно так і рвонуло притиснутися губами до цього близького спокусливого «предмета» пристрасті, що посмів так нахабно показатися мені назустріч, безмежно дратуючи мене. Але, на мою прикрість, у статичному положенні, що створилося, дотягнутися до нього було просто неможливо. А як шкода!.. Було б неймовірно смачно його спробувати!..
Зі свого боку, я, цілком віддавшись її сценарію, підтримуючи за соковиту попку, прикриту лише тонкою пелюсткою трусиків, не давав їй змоги з'їжджати з мене, а вона, нарешті, схаменувшись і стрепенувшись, дозволила собі відірватися від першого спекотного поцілунку і, зрозумівши, що - у міцних і надійних руках, дала діяльну волю - своїм. Стягнувши з мене шапку і закинувши її на полицю вішалки, що була поруч, Марі, зовсім не думаючи спускатися з мене, з витонченою спритністю моторної мавпи почала планомірно розстібати, звільняти ґудзики моєї шинелі, поступово «розпаковуючи» мене. Ми ще до цього часу не промовили жодного слова, й навіть не спромоглися привітатися, ніби з моменту нашої вчорашньої вечірньої розмови телефоном і не прощалися зовсім. Зате фактично після кожного «засудженого» ґудзика пустунка Марі «пристібала» мене до себе черговим затяжним поцілунком. Мабуть, дуже подобалася їй ця цілувальна процедура. Я навіть втомився від неї, ревниво косячи око: скільки ж там їх залишилося, цих шкідливих ґудзиків?
Нарешті, діставшись до рівня ременя, вона вимушено послабила хватку ніг на моєму тілі й нарешті акуратно повільно сповзла крізь мої руки, ставши на підлогу.
Миттю вивільнившись від ременя, я відкинув його на тумбочку, що стояла поруч, а вона, вже стоячи, повністю довершила на мені маніпуляцію викриття шинелі. Коли та знайшла свій спокій на гачку вішалки, і я виявився абсолютно вільним, Марі з успіхом повторила свій вдалий трюк, знову черговим стрибком осідлавши мене. Мабуть, з намірами продовжити на мені приємно розпочату справу.
Її така неприборкана пристрасть при моїй появі, ймовірно, заздалегідь підігріта очікуваннями і близьким передчуттям мого невідворотного знаменного візиту, хоч і дещо збентежила мене, але відразу негайно викликала скаженим темпом зростальну, підступну й неабияку хвилю найжорстокішого збудження, що вкрай мене захопила, й паростки якої я давно вже таємно вирощував, виношував безперервно всі дні навчального тижня. Особливо ночами, на сон прийдешній. Моєму в помислах нестримному, а зараз остаточно збожеволілому «флібустьєру» навіть не варто було обтяжувати себе давати відмах «на абордаж!». «Він» відверто болісно знемагав, перебуваючи у винятковій готовності до негайної дії вже з перших хвилин моєї появи в коридорі квартири, а може, ще за дверима, але... залишався у вимушеній бездіяльності. Він перебував у настільки «гарячому» стані, що, здавалося, захоти Марі просто присісти на нього - і він би не прогнувся! Утім, так воно й було насправді. Зрештою, вона на «Ньому» і сиділа, ґрунтовно осідлавши своєю дивовижною, майже оголеною жопкою, злегка підтримувана у висячому положенні моїми руками. Але ж у нашому поточному побаченні позначилася всього лише початкова фаза бентежливого «поєдинку», який очікував нас. І то аж надто рано, просто з порога!
Звісно, що й казати, подібного напористого, надмірно «привітного» вітання і настільки разючого перебігу подій з боку Маріанни я точно не міг передбачити. До того ж, безумовно, жодним чином не припускав, що з моменту моєї присутності у квартирі зіштовхнуся з фактом відсутності на місці Юліани, тобто, що ми з Марі опинимося абсолютно одні, що ніхто нам не заважатиме, й невідомо, до якого часу.
«Тоді, можна, в принципі, вже починати щось «творити» в заздалегідь відомому мені «ключі». А інакше, навіщо я тут? Якщо і «мета» гранично ясна, та «завдання» недвозначно поставлено…» - почав я свої міркування між черговими порціями ласк Маріанни, поступово знаходячи себе.
- Маріш, люба, а де зараз пропадає Юліанна, і коли вона має з'явитися, ти мені можеш сказати? - приловчився я із запитанням, спіймавши черговий антракт у діях Марі.
Це була найперша фраза, яка взагалі прозвучала після тиші нашої безсловесної, «кумедної гри» з моменту мого приходу.
Її безпардонна відповідь напрочуд вразила мене своєю відвертою правдою життя.
- Славуся, та не переживай ти так!.. Юляша пішла до однокурсниці з якихось питань свого навчання незадовго до твого приходу. Там креслення якісь робити... А повернеться... ну... десь о шостій годині, а може, й о сьомій, принаймні так сказала. Чомусь вона була впевнена, що раніше цього часу ти не зумієш підійти. Я не стала її переконувати, - неохоче відриваючись від «солодких» справ, абсолютно спокійно, не моргнувши оком, проговорила моя цілувальниця.
- Та ти що, Маріша, красунька ти моя?!... Так ти вчора так і не повідомила їй головного, як я і просив, про час мого приходу, що я підійду ще вдень?!...
Вона ніби й не чула мого запитання, заговоривши його. Вона слухала тільки те, що ЇЙ треба було.
- Як ти назвав мене, Славусіку? Ну повтори, будь ласка, ще разочок! Мені так приємно чути це... Та ти не нервуй так! А що, хіба нам погано і без неї, милий?!... - і вона, грюкаючи довгими пухнастими віями й безсоромно блиснувши блакиттю своїх бездонних безсовісних очей, знову п'явкою всмокталася в мої губи.
Тут уже в мене в мізках настало повне прояснення.
«Ну це ж просто шельма, а не дівчина! Чорт забирай, таки ошелешила! Ось тобі, В’ячеславе Павловичу, й уся відповідь на питання: а чи потрібні якісь там очікування, чи ні?.. Чого тут, власне кажучи, чекати? Приходу Юліанни?.. Її незримої, але відчутної присутності в нашій благородній справі? Адже не буде ж вона реально стояти біля узголів'я Маріанни під час самого «процесу»? Або ще чекати її чергового схвалення нашої майбутньої «місії»?.. Та «брати» прямо зараз бика, тьху ти, кізочку за ріжки - і всі справи! Один хрін «маятник» уже на всю хитнувся, ходу набирає... Чинні виконавці - давно на місці, що називається, «засиділися на старті». А то так і «перегоріти» не довго. Отже, саме час «підіймати завісу», починати «виставу». Чому б ні?.. - подумалося мені, і цілком резонно. - І навіть добре, що без зайвих очей... Хіба таку тонку творчу справу можна вершити в присутності порадників, та ще й з указкою біля дошки?!... І потім, люба Юліанно, будьмо відвертими, твій симпатичний кирпатий носик щодо мене, на жаль, у пристойному «пушку». Тож не будемо мигдальничати. Дівчинка давно перебуває у нетерплячій очікувальній готовності. Не варто витрачати часу дарма. Уперед, зорі назустріч і за переможними орденами на груди!».
І я ненав'язливо, але переконливо почав прибирати ініціативу до своїх умілих і надійних рук. Тим паче в Марі нарешті позначилася «природна» пауза - за моїм уважним спостереженням, трапився її перший «прилив». Дуже вже завзято звиваючись, вона ялозила м'яким місцем по моїх послужливих руках, з успіхом притираючись до них і деяким своїм «іншим», особливо важним місцем! Ну і як тут було не приплисти?!...
Насамперед, позбувшись взуття і не ставши церемонитися з Марі - як тримав її під м'яке місце, так і продовжуючи утримувати далі - я перемістився до добре знайомої мені за недавньою «спекотною» зустріччю з її сестрою зали, опустившись на широке ложе дивана, із задоволенням відчуваючи на своїх долонях приємне тепло її практично голенького заднього містечка, а на грудях - тендітного, витонченого, розпаленого тільця, що довірливо припало до мене.
Моя чіпка лялечка, прийшовши до тями, якраз добре пожвавилася. Вона весь цей час вдало «якорилась» на мені, а зараз, не скуплячись на обійми, дедалі більше мене «розпалювала».
Не можу напевно сказати чому, але, мабуть, інтуїтивно відчув, що для Марі буде значно простіше й вільніше почуватися зі мною й легше все сприймати, якщо я розмовлятиму з нею під час нашої «гри», докладно м'яко та делікатно, у голос коментуючи свої прагнення й окремі кроки. У підсумку виявився разюче правий. Усі дії на її тілі, крім активного занурення в море моїх чуттєвих ласкавих компліментів і захоплених слів, я супроводжував простими й зрозумілими їй судженнями, немов пояснював щось нетямущій дитині. Утім, такою вона мені й бачилася, по суті.
- А зараз ми відвідаємо наші незрівнянні, біленькі, оксамитові, солоденькі персики в райському саду в дівчинки Марішечки та з насолодою продегустуємо їх на смак, - затягнув я свою початкову любовну мелодію, з благими намірами нарешті ознайомитися впритул з першими бентежливими інтимними принадами моєї надзвичайно волелюбної малечі.
Говорячи з нею, не поспішаючи, я акуратно підчепив і підняв її футболку, а вона, зовсім не опираючись моєму першому доброму пориву, піднявши руки, остаточно звільнилася від цієї непотрібної штучки, яка «посміла» маскувати дивовижне інтимне місце її тіла, представивши нарешті моєму нетерплячому погляду всю первозданну красу своїх витончених та реально оксамитових грудок, що вже запаморочливо «дозріли». Вони були надзвичайно зворушливо милі й апетитні на вигляд, легко ховаючись у моїх ласкавих долонях. А я, своєю чергою, тут же із задоволенням спочатку досліджував їх найніжнішими, легкими дотиками пальців, ну, а потім, уже на власні очі спостерігаючи за наростальними чуттєвими реакціями Марі, яка дедалі більше збуджувалася, нарешті повністю занурився губами та язиком у найприємнішу процедуру детальнішої ревізії її симпатичних, запаморочливе смачних «плодів».
І ось уже з поступовим наростанням мій слух почали тішити перші трепетні, поки що приглушені, часом зі схлипами інтимні трелі її любовної млості, що вже виразно проступали. Вони зазивали й підхльостували мене до активніших дій на її тілі.
Я, на мить відірвавшись від свого приємного заняття, глянув на Марі. Вона, за всіма ознаками, досить глибоко перейнялася своїм захватом, і, хоч і без видимого збентеження зустрічала мої активні дії на собі й, здавалося б, вільно віддавалася чуттєвим моментам, але за її дещо скутим внутрішньою напругою тілом я зрозумів, що вона все ще перебуває у закріпаченому, хвильному стані й намагається всіма силами зберігати хоча б мінімальний контроль над собою.
- Маріша, ластівка моя, тобі щось заважає розслабитися?.. Чи, можливо, я роблю щось не так?.. Може, занадто напористо, не настільки ніжно?.. Так ти кажи мені... - не забув поцікавитися я.
- Ні-ні, Славусику, все надзвичайно чудово... з твого боку. Я просто тону... тану у твоїх дивовижних ласках і ніжних дотиках. Але просто... просто я боюся дуже... – вона дійсно дещо тремтіла іноді.
- Ось же дурепка ти моя, Марішику. Що ж тут страшного?!... Адже ми поки що нічого ТАКОГО не робимо. А тільки звикаємо один до одного. І потім, я не збираюся що-небудь робити без твоєї волі на те. І ти в будь-який момент можеш зупинити мене. Я і в думках не маю ґвалтувати тебе. Що ти!.. Я лише намагаюся приголубити тебе. Мені самому це шалено подобається. І подобається таке ж задоволення приносити тобі, люба. Адже тобі ж добре зі мною зараз, чи не так?
- Так, Славусю, мені... дуже, просто безмірно приємно з тобою. Так славно... ще досі не було. І мені хочеться... щоб це... ніколи не закінчувалося...
- Ну, ось і чудово, пташенятко моє ласкаве. Так воно і буде надалі. Ось тільки тобі необхідно трохи розслабитися, цілком віддатися приємним моментам, відпустити всі свої почуття на свободу. Тоді все буде ще яскравіше і солодше, трояндочка моя ненаглядна.
І я знову з іще більшим завзяттям, азартом і натхненням занурився в незабутньо дивовижний, захопливий ареал її миленьких чарівних принад.
Моя маленька красуня, мабуть, прислухавшись до моїх слів і достатньою мірою перейнявшись оптимізмом, до того ж посиленим моїм невгамовним ентузіазмом на її тілі, помітно додала розкутості. І вже активності на моєму тілі їй стало не позичати. Її моторні руки знайшли собі гідне застосування. Витягнувши із заправлених штанів фланку з тільником, вони наполегливо проникли на простори мого тіла, обнишпорюючи його вздовж і впоперек. Цілком схвалюючи і підтримуючи перебіг її добрих думок і діянь, я без вагань і затримки одразу ж позбувся зайвої верхньої частини свого вбрання, тим самим загостривши значною мірою наш тілесний контакт. Тепер я залишався наполовину оголеним, а моя любка - лише в тонких трусиках.
Безумовно, Марі була в цей момент у стані ґрунтовно дурманного п'янкого збудження. Ще б пак! Адже я ні на секунду не припиняв свого «тиску» на її чуттєву чуйну натуру, не відриваючи своїх «гарячих» нестриманих губ то від її стиглих губок, то спускаючись до тендітних грудок, то знову прикриваючи її ненаситний ротик поцілунком, ґрунтовно збиваючи їй дихання, а тим часом мої невтомні руки, не знаючи втоми, дбайливо обнишпорювали кожен клаптик її витонченого ніжного тіла, але поки що лише його верхню частину.
Щодо мого стану, то, хоч я і дуже старався, наскільки було сил, керувати своїми емоціями, стримувати свої палкі несамовиті внутрішні пориви, але в мене це погано виходило. Мій не на жарт розбурханий «небезпечними» рухами вже добряче заряджений «арбалет», поза волею, давно здійснив свій полегшувальний «постріл» у природне середовище. А нічого не поробиш - об'єктивна реальність буття у вигляді звивистого в моїх руках верткого, моторного і розпаленого шаленими ласками юного непорочного тіла Марі. Та і як могло бути інакше?!... І потім, не міг я і в думках дозволити собі в такій шляхетній справі діяти у пів сили, у пів розпечення. Та й, узагалі кажучи, не вмів я «халтурити» й ніколи не бажав. Не в моїй це натурі. Аж надто вже позамежно багато закладено в моєму організмі запасу велелюбності, яка так і грає, так і вихлюпує з мене!..
«Яка ж у Марі надзвичайно пружиниста попка! Та й уся вона, ну, просто-таки премиленький тугий кришталик, а не дівчинка!» - я не міг не натішитися.
З відвертим азартом і завзятістю жадібно потискуючи руками щільненьку нижню частину її зворушливо тремтячого тіла, що дедалі більше збурювала й неймовірно розпалювала мене, якою наполегливо й самовіддано Марі вдиралася в мене, невпинно посмикуючись на моїх колінах, ніби втиралась у них, ця хвацька пустотлива «вершниця»!..
Продовження в Главі 6.3. Частина 6……….