Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»
«Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»
(Магдалена Самозванець, польська письменниця)
Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)
Танцювальний вечір, можна із задоволенням
казати, вдався за всіма статтями. А ось стосунки
Головного Героя з пікантними дівчатами, схоже,
на самому що ні на є початку і за всіма ознаками
вони обіцяють стати бурхливими та спекотними,
а ще - загадковими
Глава 6.1. ТАНЦЮВАЛЬНА ФІЄСТА
Частина 8. Багатообіцяючий Фінал
З останніми акордами, що відзвучали, заряджена позитивними емоціями розпалена публіка з жалем покидала гостинні склепіння нашого храму танців. Здебільшого курсанти йшли проводжати своїх хто «старих», а хто і новознайдених панянок.
Передбачаючи затяжний штурм вбиральні й попередивши дівчат ще під час оголошення завершального танцю, я поквапився «зачепити» наш одяг і чекав на них обох уже біля виходу із залу. Тож ми доволі швидко, практично одразу, без особливих затримок одягнувшись, покинули розташування навчального корпусу. Зрозуміло, з мого боку мали на увазі проводи моїх красунь до їхнього будинку. Природно, йшли пішки. Тим паче що після настільки нелюдських «струсів» нервової системи прогулянка на свіжому повітрі бачилася дуже актуальною. До того ж і погода цього вечора балувала. Попри те, що температура зовні була не зовсім щоб осіння, ближче до зимової, але було дуже тихо.
Ми неспішно рухалися вздовж проспекту Ушакова в бік вулиці Залізнична, що поблизу вокзалу, де в одній зі старих п'ятиповерхівок і мешкала Юліанна. Точніше, разом із Марі. Тій хоч і дали місце в кімнаті гуртожитку, але вона від самого початку навчання у своєму училищі фактично не з'являлася там, а якщо коли й ночувала, то нечасто, рідкісними набігами, більше для проформи, «відмічаючись» там часом, щоб не відселили назовсім. Тому моє завдання, як провідника, спрощувалося до мінімуму.
Дівчата тримали мене під руки. Марі, як зазвичай, у вже звичному мені своєму стилі, весело і невимушено, «тріщала» без угаву, жваво обговорюючи перипетії минулого вечора, щедро ділячись із нами свіжими враженнями від усього пережитого. Та й у нас із Юліанною настрій був чудовим. Загалом, танцювальна фієста вдалася на славу!
- Марі! - запитав я, нарешті, перебивши її нескінченне щебетання. - Ось краще скажи, тобі що найбільше сподобалося сьогодні: може, музика, або обставина особлива, чи, можливо, ще щось, наприклад, хлопці-курсанти?..
Її відвертість уже вкотре за сьогодні не знала меж, а відповідь пролунала у властивому їй цього вечора ключі - провокативному, просто обеззброювала своєю «щирою прямотою». Краще б я й не питав.
- Славуся, абсолютно все було цікаво і напрочуд вражаюче: і музика, і зал, і саме училище ваше всередині. Але мені там дуже сподобався один курсантик. Він, танцюючи, безупинно і запаморочливо піддавлював мене своїм дивовижним загадковим твердим «предметом» трохи нижче мого животика. Я, весь вечір намагаючись уявити його в собі, дико «загорялася». Навіть не пам'ятаю, скільки разів «злітала»... Напевно, за кількістю танців із ним.
Говорячи, вона водночас сильніше здавлювала мою руку, ще міцніше й тісніше притискаючись до мене.
Закашлявши, я аж поперхнувся від настільки неприкрито озвученого. Хоча вже, здавалося б, треба було давно звикнути до подібної кричущої «щирості» при спілкуванні з Марі.
- Маріанно, зміючко, ти - невиправна! Зовсім, чи що, нічого не розумієш, що говориш? Хронічно вводиш мене в фарбу! З тобою ж стає соромно на людях. Що в голові, те й на язиці!..
- Юленько, золотце, ну, ти ж знаєш мене, не вмію я кривити душею. Завжди кажу, що відчуваю, виключно і тільки правду. Ти ж сама мене завжди з самого дитинства вчила цього.
- Так, ми з тобою потім ґрунтовно поговоримо про все, і про дитинство, і про правила хорошого тону...
Але ось ми й дійшли до їхнього під'їзду.
Юліанна порилася в сумочці, дістала ключі від квартири, звертаючись до Марі.
- На ключі й біжи додому, я за п'ять хвилин підійду.
- А прощальний поцілунок? - Марі картинно надула губки.
- Ось я тобі, здається, зараз-таки зроблю поцілунок... найпрощальніший буде... Марі, ступай уже, заради бога!
Але все-таки вона примудрилася, швидко присунувшись до мене і підвівшись навшпиньки, витягнувшись стрункою, встигла чмокнути мене в щоку.
- Бувай... - і вже прямуючи до під'їзду, обернувшись, благально промовила. - Славулю, а все-таки ми ж ще сходимо на ваші танці?
- Неодмінно, Марі. А хто нам може перешкодити?
І вона вже радісно підстрибом «пірнула» в під'їзд.
Юліанна, зі зітханням провівши сестру поглядом, взяла мене за руки.
- Слав, вибач за таку наїзну поведінку сестри. Взагалі-то, вона - хороша, навіть славна дівчинка, лагідна і слухняна. Але сьогодні я її просто не впізнаю! Прямо «з котушок зірвалася»... Чи то це ти на неї так вплинув, чи то вона вже настільки виросла і таким дурнувато-нехитрим способом заявляє про свою спроможність та самостійність... Відчуваю, на її рахунок у мене додалося проблем і турбот.
- Та годі, Юль, не бери в голову. Усяке в такому віці буває. Якби ти знала, що зі мною колись коїлося, та ще й у значно меншому віці, то не знаю, що б ти тоді про мене подумала...
- Ну, що з тобою коїлося і коли, ти, я думаю, ще якось розповіси мені. Але ось із Маріанною точно потрібно щось робити... Ох, не подобаються мені ці її настрої. Ну, нічого, я розберуся з нею, - і тут же перевела розмову в мій бік. - Славуль, ти як, завтра розраховуєш на звільнення в місто?
- А ти хотіла б швидкого продовження нашого знайомства? Тільки чесно?!
- Ну, я ж обіцяла тобі щось таке... Віддячити за надані послуги...
- І як тобі це бачиться?
Я в цей момент визволив з її рук свої та насмілився обійняти її за талію, злегка привернувши до себе. Вона не відсторонилася, а свої руки вона перенесла догори, перед собою, поклавши мені на груди. Потираючи й злегка погладжуючи пальчиками відігнуті лацкани мого бушлата, таємниче дивлячись мені в очі, проговорила.
- Ну, наприклад, ти б міг під'їхати до нас із Марішею ввечері... Ми б накрили скромний столик, посиділи, попили хорошого вина. У спокійній обставі повечеряли. Ну, щось типу ресторану на дому влаштували. Музика в нас теж є. І непогана. Звісно, не така, яка була сьогодні, але згодиться для приємного невимушеного спілкування на всілякі теми... Знаєш, нам іноді так сумно буває... Хочеться якогось свята душі. А ти, я вже в цьому на сто відсотків переконана, можеш допомогти нам його створити. Ось, я бачу, і Марі від тебе без розуму. Це, мабуть, найбільше на сьогодні одкровення для мене. Вона завжди такою стриманою бувала з незнайомими хлопцями, а тут її настільки «понесло»... Можу це пов'язати тільки з нашою сьогоднішньою зустріччю і знайомством із тобою. Мабуть, відразу дуже «запала» на тебе. Ось «дах» їй і зірвало. Я взагалі такою побачила її вперше. Ганьби набрали-ись - жах! І це при першому-то знайомстві!.. Але ти постарайся правильно зрозуміти й оцінити ситуацію з нею. Вік такий, та плюс до того її непростий характер. Ну, загалом, із нею все зрозуміло. Але ось, хочу тобі зізнатися, ти і мені вкрай приємний і симпатичний. Тому не відмовляй нам, приходь завтра о сьомій годині. Гаразд? Тобі зручно буде?
- Та без проблем. Дякую, Юлі, за запрошення. Неодмінно прийду. Звісно, якщо не трапиться якась непередбачувана капость в Екіпажі. У нас усяке буває. Та ти ж і сама чудово знайома з порядками нашими. Теж, чесно скажу, мені приємно було з вами та з тобою, зокрема, познайомитися, ти - теж до вподоби мені... А за Марійку не переживай вже дуже, перебіситься. Це їй, мабуть, гормони в голову «бухають». Нічого, трохи постріляють - і вгамується... Хороша вона дівчинка. Світла така... І теж подобається мені. Нічого, що своєрідно відверта. Найімовірніше, це її захисна реакція так спрацювала сьогодні. Ви обидві такі з нею різні, і обидві однаково мені подобаєтеся. Кожна - по-своєму, звісно...
Вона не дала мені договорити, несподівано сміливо закривши мої губи довгим глибоким поцілунком, в котрий раз за вечір ґрунтовно «струснувши» моє чоловіче єство, яке зовсім нещодавно вгамувалося, але тепер незмінно наростало з кожною секундою нашого близького миттєвого зіткнення.
- Славулю, ти навіть не уявляєш собі, як я зараз хочу тебе... - відірвавшись від поцілунку, Юлі жарко задихала мені у вухо. - Не знаю, що зі мною сталося... Адже я стільки часу жила, абсолютно не думаючи про «Це», хоча більшу частину сімейного життя перебувала на самоті. Що вже там Марішка, я і себе теж не впізнаю зовсім. Хоча ж не настільки наївна, як вона, до того ж і не вільна... У мене і в думках ніколи не проскакувало - зрадити чоловіка. А ось тепер вони, ці грішні думки, раптом з'явилися. Вони починають підступно і злочинно в мені матеріалізовуватися. І до знемоги нав'язливі. Я навіть не знаю, як мені тепер бути? Тут Маріанна просто як оскаженіла... Та і я - вже така доросла тітка, порівняно з нею, і - туди ж!.. - і одразу ж віднявши руки, відпустивши мене і відсторонюючись, ніби схаменувшись, що наробила і наговорила зайвого. - Ти мене, Славуль, вибач. Це все була така бабська слабкість. Внутрішній порив такий, хвилинна мана! Не бери близько до серця. Ну, все, Слав, іди, а то не дай Боже ще запізнишся на нічну перевірку. Я знаю, у вас із цим суворо. Давай, бувай... Ти постарайся зателефонувати нам завтра... - Юлі зовсім, бідолаха, зніяковіло зім'яла прощальну кінцівку.
І вона, ще раз піднявши на мене винуватий погляд, повернувшись і залишивши мене стояти на місці, швидко прослизнула в під'їзд.
- Так, Юль, бувай, до завтра... - лише встиг вимовити їй у слід.
І дорогою до Екіпажу, та й після перевірки зі звільнення, вже в кубрику, із задоволенням розслаблено підминаючи матрац рідного ліжечка, я вкотре перебирав у голові всі яскраві подробиці подій минулого надзвичайного вечора з його новими знайомствами, вишукуючи в них певну логіку та прихований загадковий спокусливий сенс... З цими приємними думками я й занурився в солодкий сон.
Кінець Глави 6.1.
Продовження в Главі 6.2………..