Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»
«Жереб кинуто! Перейти Рубікон!»
(Гай Юлій Цезар)
Розділ IV. ПОЧАТОК НОВОЇ ЕРИ (справжні курсанти)
Нарешті, у Головного Героя в найкращому вигляді
вирішилося пошивочно-перешивочне питання. Тут і
зникла Ніка несподівано виринула з небуття, нагадав
про себе - піднесла Герою гучний сюрприз. Точніше,
йому прийшлося прийняти протверезний холодний
«душ» - волею випадку він застукав свою «гарячу» і
велелюбну подружку з іншим за досить делікатних
обставин, що в подальшому принесло йому багату
поживу для роздумів про пустотливу легковажність,
хворобливу мінливість і підступну жіночу невірність
Глава 4.4. НЕПОТРІБНІ НЕРВОВІ ПОТРЯСІННЯ
Частина 2. Підступне Жіноче Віроломство
У неділю звільнення оформилося з 14.00. Але колишній бойовий, хвацький настрій, як голодна «корова язиком злизала». Сьогоднішній - був безнапасно «з'їдений» негативним вчорашнім.
Першу половину дня невдачливі учасники нічної «операції» чистили своє «пір'я», чи то пак «рятували» в прямому сенсі постраждалу форму. Слава Богу, що я був по інший бік «барикади». Тому що сил чимось займатися, у мене просто не було. Особливо мало заздрості у нас було до бідолахи Скуліна. Ось уже кому Слон заборгував по повній програмі. Скулі довелося стиратися від і до... Та й самому напередодні, ще вночі, довелося «відпарювати» своє тіло від калюжного бруду. Теж мало приємного - конкретне «моржування». Хоча він хлопець міцний від природи, сибіряк, товстошкірий, витримає. Але для нього звільнення сьогоднішнього дня закінчилося ще в момент, коли він виловлював кайф у застійній воді злобливої траншеї.
Мою дурнувату голову було відвідала грішна думка, ще разок ввечері спробувати сходити продзвонити Ніці. Але, злегка покрутившись, вона, шалена, якось сама собою непомітно полетіла. Як я вже сказав, у мене не було ні фізичних, ні моральних сил, ні настрою кудись бігти, когось догоджати, з кимось розмовляти тощо. Не кажучи вже про настійно потрібне з'ясування якихось стосунків і розбір її незрозумілих загулів. Цілий день і до кінця звільнення належав собі боки, відсипаючись, приходячи у свій звичний «меридіан».
Ближче до сутінків хтось кинув клич сходити в кіно, а потім заявитися на танцмайданчик... Яке там кіно?!... У мене вчора було своє, ще те «кіно», і за найрізноманітнішими напрямками! Соратники, оклигавши до вечері, раптом згадали, що вони, виявляється, мужики, як-не-як... І настав час себе показати і на дівчаток як би подивитися... Що мені їхні дівчатка? Мені б розібратися зі своїми... На сьогоднішній момент я був ситий взагалі усім, і вище «даху»!..
Весь наступний тиждень пройшов у напруженому, тотальному навчанні. І знову нас порадували новим раундом утомливих стройових тренувань. О, як вони вже набридли, прокляті! Не встигаємо пережити одне свято, як підкочує чергове! Як завжди, за три тижні «до» училище почало планомірно і посилено готуватися до святкового параду до Дня Жовтневої революції, відкриття якого, як і завжди, в місті покладалося на наші стрункі училищні парадні «коробки»-розрахунки. А, значить, знову година вранці - геть від сну і пів години ввечері - мінус від сампо. Це теж певним чином вимотувало і дратувало. Швидше б уже все це відгриміло...
До речі, пора було зайнятися серйозно парадно-«вигрібним» варіантом своїх суконних штанів і фланелівки. А то вже ставало якось неприкрито соромно в місто показуватися , виходити «на люди». Тим паче не за горами - відкриття зимового танцювального сезону в актовій залі нашого училища. На рукаві, розумієш, дві солідні галочки, як і належить другому курсу, а того чепурного вигляду-то й немає, не кажучи вже про справжній блиск і лиск. Для цих цілей через «старовинного» приятеля Жоржа (для мене - за нечувану дешевизну - пляшку горілки) я придбав абсолютно нові парадні штани найбільшого, гігантського розміру для подальшого їхнього розпорювання для повної перешивання під себе. Ну, і, звичайно, виданий нам ходовий, більш статутний варіант штанців вимагав співчутливої підгонки під фігуру. І ми потягнулися до місць, до речі, як виявилося, не настільки віддалених від Екіпажу. Льончик Кирилаш у когось зі старшокурсників розжився адресою одного солідного майстра голкових справ, зрозуміло, юдейській крові. І тижні за три ми, в принципі, теоретично вже могли красуватися в новій якості. Щоправда, практично поки що не могли собі дозволити подібного «блюзнірства» без наслідків, як для курсантів першого року навчання. Що ж до ціни, то для нас це вилилося в досить солідні капітали.
Але зате це вже був шик, вищий пілотаж! Страшно було одягати такі, м'яко кажучи, дещо більші, ніж належить, розкльошені штани. Ну, солідно, просто від стегна! Адже повз ОРСВ в них так запросто, не поміченим, не прошмигнеш. І мимовільні «жертви» з розірваними до самих трусів штанинами в нашій роті вже з'явилися, до речі, з одночасним причепом купи нарядів. Поки що для нашого низового рангу подібного штибу штани не «прокочували». Але ми-то брали приціл на післяноворічну відпустку.
Як зараз перед очима - наш колоритний кравець крихко витонченої конструкції на його «конспіративній» квартирі-майстерні після останнього нашого «приймального» примірювання, коли ми з Льонідом уже прийшли забирати наш дорогоцінний скарб.
Одягаючись в амуніцію, яка нереально влилася на нас, красуючись біля високого дзеркала, що стоїть злегка під нахилом на підлозі, ми прискіпливо оглядали себе і один одного, шукаючи якісь (ну, хіба мало?) вади у перешитих і знову пошитих предметах форми. Але причепитися було абсолютно ні до чого. Усе сиділо на нас гранично чітко й елегантно, не обмежуючи рухів і абсолютно не настовбурчуючись ні в яких місцях. Чудо, а не морський одяг! Істинні шедеври справжнього форменого мистецтва!
- Софочко, ну ти же ж вийди сюди і тільки глянь на цих молодих кгасавців! Це ж щось із чимось, дорога! Ми тепер багато днів їх не побачимо. Тільки не здумай падати на місці! Я ж тебе не втгимаю! Ні, ну вони - шикагні!..
Шаркаючи капцями, з кухні справді з'явилася неосяжних розмірів Софочка.
- Аґкашо, і шо ти хотів?... Я тебе півстоліття знаю... Ти давно вже пегестал погажати мене... З твоїх гук виходять одні шедевги!
Ці «шедеври» обійшлися нам із Льончиком по 10 рублів за пошиття штанів і ще по «п'ятірці» - за перешиття фланки. А з мене полетів ще й «троячок» за розпірку величезних штанів, з яких шилися мої «забійні». Льонід придбав особливе м'яке, офіцерське сукно десь окремо. Ось і рахуй, майже п'ять наших більш ніж скромних стипендій, ні багато ні мало. І це - крім витрат на матеріал. Але грошей, заради такої якості, нам було зовсім не шкода. Звісно, в гонитві за економією повно варіантів і дешевше пошити-перешити. Та хіба можна порівнювати незрівнянне!.. Ось тільки прикро, носити ці неперевершені предмети «високої моди» вільно і без наслідків, нам належало ще не скоро. Це я про справжні ошатно-вихідні розкльошені курсантські флотські штани.
А ось моя ненаглядна Ніка після тривалого тайм-ауту підкинула мені відвертий і несподіваний «сюрприз», сама того не відаючи. Але рівнозначний нахабно підкинутій мені потворній «свинюці». Ну і, відповідно, суцільний, навіть із величезною горою зверху, віз інформації до роздумів, що погано тхне. Хоч як прикро це констатувати, можна сміливо зараховувати побачене моїми власними очима, та ще й за присутності свідків, до поняття «наставити роги», нехай поки що не витіюваті й стовідсотково не підтверджені, але досить і дуже ймовірні.
Власне, останнім часом мене невідступно, наполегливо і нав'язливо переслідувала крамольна думка, що не один я працюю в поті чола на любовній ниві сексуальної розбійниці Ніки. Але, як то кажуть, не спійманий - не злодій. Пред'явити їй щось за великим рахунком, мені було нічого. А який резон затівати безглузду за всіма статтями і безпідставну розмову?..
Але, як то кажуть, «як мотузочок не вийся…» - кінець-то, він завжди знайдеться. Херсон - місто, виявляється, не таке вже й велике, тісне...
Загалом, справа відбувалася таким чином.
Ми у свій традиційний «чистий» четвер, як зазвичай, «хором», тобто строєм, поверталися з лазні. Був ще досить світлий вечір. Слідуючи традиційним маршрутом, через центр міста, як завжди, невимушено балагурячи, вже залишили позаду межі площі Свободи, майже вийшовши на фінішну пряму до Екіпажу - на вулицю 40 років Жовтня.
Аж раптом Пан, що йде зі мною поруч (окатий такий!), підштовхує мене ліктем, вказуючи на протилежний бік вулиці.
- Моріс, а чи не твоя це благовірна?!... Он, дивись, навпроти, на розі, з якимось патлатим чуваком затискається!...
Причому Пан висловився досить голосно, і чи не половина моїх соратників різко, немов за командою, обернувшись і з роззявленими ротами, проводжаючи поглядами порочну парочку, стали явними свідками цієї моєї неподобно відвертої ганьби. Сам я явно не звернув би уваги, так і пройшов повз, пропустивши повз очі цей кричущий факт, про щось на ходу захоплено ведучи бесіду з Льоньчиком Кирилашом. Спочатку навіть і не збагнув, про яку «благовірну» Пан мені тлумачить? Невже він має на увазі Ніку? Звичайно, мою неординарну подружку багато хто бачив і вже добре знав в обличчя. Намозолила свого часу очі всім, кому не лінь, своїми неодноразовими відвідинами нашого навчального корпусу. Тому важко було моєму оточенню не впізнати її, тим більше з такої близької відстані.
Мого швидкоплинного погляду вистачило з лишком, щоб цілком охопити всю мальовничу картину цього вселенського неподобства і його дійових осіб. У мене просто всередині щось, мерзенно тьохнувши, різко приспустилося.
Моя «безневинна» і у всю «благопристойна» красуня, ця воістину «свята Магдалена», стоячи на перехресті 40 років Жовтня і 295-ї Стрілецької Дивізії, перебувала в тісних обіймах якогось довговолосого «крэгела» в фірмовому джинсовому костюмі. З притаманною їй відвертістю безсоромно втираючись у нього тілом, Ніка неприховано, нахабно і обурливо еротично, як вона вміє це робити, захоплено з ним «лизалася», ні на що і ні на кого не звертаючи уваги… Де вже там нас помітити?!... Мало, чи що, курсантів вулицями міста гуляє?!... Так вони всюди!..
Я, звісно, проводив хижим прищуром усередині себе цю обурливо нахабну, порочну пару, але зовні вигляду не подав, наскільки це було можливо, перебуваючи в строю, і жодним чином зловісної «картини» не прокоментував, лише, скоріше за все, для самого себе коротко і прикро кинув упівголос їдке «ось сучара!». А що тут можна коментувати, коли настільки ріденько обробився на очах у чеснОго народу?.. Хоча, напевно, і говорити не варто, з якою силою в цей момент мене нестримно «підірвало» і кинуло в ревний «жар». Та просто всього розпирало від праведного обурення! Навіть спочатку хотілося відпроситися у Діда і кинутися до цієї безтурботної «солодкої» парочки і, так би мовити, все «розкласти по поличках» своїй безпардонній безсоромниці. Ну, і на її реакцію глянути... Але тут же, тверезо зметикувавши, вирішив, що моя запальна поведінка за такими «безневинними» гарячими слідами матиме аж надто безглуздий вигляд. Як ідіотично банальне і ганебне з'ясування стосунків, що може вилитися лише в тупий і гомінливий скандал із «наїздом» без будь-якого певного й ефективного конструктиву. Зовсім уже ні до чого мені було настільки опускати себе, та й перед цим шибздиком патлатим принижуватися... Звісно, теж би не завадило тріснути тому коханчикові, матір його, разок-другий по голові, для остраху... Хоча його-то провина яка?.. «Сучка не захоче - пес не вскочить!». Народна мудрість, чорт би її побрав!.. Ну, а в її безстидні очі ще випаде нагода зазирнути.
«Ну, Ніка, Ніка... ну, ти й стервоза!!!... Зрадниця!!! Ось, виявляється, яка ти насправді!!! Мандоліна хрінова!.. Гарненьке діло!.. І це та, яка за кожної слушної нагоди за присягою божилася у своїй незмінній вірності та любові?!... А чи не ти, пригадується, не настільки вже і давно з докором і картинною образою запевняла мене у своїй глибокій праведності, що, мовляв, зовсім не з тих «лихих» подружок легкої поведінки?!... Яке підступне блюзнірство! Яке неприкрите нахабство! Цілковито розгнуздалася красуня! І як тільки не соромно?!... Хоч би десь поза кущами затискалася, в сусідній парковій зоні!.. Скільки там чудних місць!.. А то ж посеред тротуару і серед білого дня!.. Зовсім страх втратила! Жодної обережності! Або зовсім ні про що не думаєш, крім...
О, Боже, про що це я, що я таке несу?!... Зовсім вже охрінів»!.. Жодної стриманості - ось саме це - інша справа! З котушок, значить, повністю злетіла?!... Тепер-то вже зрозуміло, де і з ким ти весь цей час зникала... Так-так, часу явно не гаяла, швидко зорієнтувавшись «на місцевості», просто-таки «запала» в період моєї відсутності на твоєму горизонті! Однак, воістину, «як мотузочок не вийся...». Як же, чорт візьми, я мав рацію у своїх думках і міркуваннях про згубність твоєї агресивної сексуальної нестримності, яка непомірно випирає, та можливих любовних «заїздах на бік» у невдало сформованих обставинах неможливості наших частих близьких зустрічей! Безмежна і нахабна розпуста з відвертою зрадою - ось що це таке, дорогенька!
Що ж, ось тобі, мила Ніко, і проявився перший убивчий аргумент не на твою користь! Ну-ну... О-кей! Але в нас ще з'явиться можливість поспілкуватися з тобою... коли заявишся до мене... А ти прийдеш, голубонько, неодмінно прийдеш, моя люба! Нюхом чую... Дуже хочу помилуватися, як ти будеш мені в очі дивитися і що лепетатимеш при цьому?! А ось дзвонити тобі більше не збираюся! Досить безглуздо і не у справі колотитися!.. А то виходить, що ніби як особисто «обробився»! Нічого, я терплячий, я почекаю...».
Ось такий хід думок, таку далеко не бідну поживу для роздумів дала мені несподівано піднесена долею, мимоволі схоплена мною в місті така собі паскудненька швидкоплинна вулична сценка.
Продовження в Розділі 4.5.....