Мореас Фрост

                           Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                       Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                         «Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»

                                  (Магдалена Самозванець, польська письменниця)

    Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)

    Ох вже ці цнотливі дівчата! Наскільки болісно складно

буває з ними часом! Зате наскільки захоплююче цікаво!

І з Маріанною Головному Герою доводиться докладати

воістину титанічні зусилля і проявляти завидне терпіння

на шляху до благородної мети

                               Глава 6.3. ДОГОДЖАННЯ НОРОВЛИВІЙ

                             Частина 6. «Основна Страва» з Дежавю

       По суті, здавалося б, саме час було приступати й до «основної страви» нашого неповторного «бенкету». Сумніватися в інтимній готовності Марі явно не доводилося. У гарячковому запалі нашої тривалої увертюри я неодноразово, ніби ненароком торкаючись її «сакрального місця», не міг не відчути її наскрізь промоклих трусиків, хоча поки що не квапився здійснювати повнокровне цілеспрямоване «занурення» в її «свята святих». У такій настільки творчій, специфічній і делікатній «справі», як позбавлення невинності, я прекрасно усвідомлював, що квапити події не дозволено, поспіх бачився мені далеко не нашим союзником. Адже характер цієї «гри» був з особливим підтекстом. Якби на її місці була будь-яка інша дівчина, яка вже пізнала смак натурального інтиму, можна було б, не замислюючись, переходити до активних «бойових дій».

       «Дівчинка сама повинна підібратися до «знатного моменту», остаточно дозріти всередині себе. І ніяк не можна на неї тиснути, палицю перегинати. А ось легенько направити в потрібне річище, підштовхнути її до «праведних» думок - моє основне завдання. І навіть якщо щось не спрацює саме зараз, сьогодні, то зовсім не біда. Значить, так воно і має статися. Значить, час до змін ще не наспів», - безсумнівно логічно й обґрунтовано міркував я під час солодкого процесу наших попередніх тілесних одкровень.

       На догоду зміни декорацій нашої незрівнянної «вистави», що просилися на «злобу дня», я, знявши з себе розпалене тіло своєї підопічної, поклав його на широкий простір дивана, нарешті отримавши фактично повний доступ до всього тендітного, але такого надзвичайно бажаного і «солоденького» тіла Марі. Оскільки я і не думав полишати свого колишнього ентузіазму і завзяття, то мої ефективні дії на її тілі, яке палало від позамежного збудження, не могли не залишити свого турботливого і незгладимого сліду. Тим паче що я почав переміщатися губами по її гнучкому, грайливому стану все нижче й нижче, досягнувши просторів її оксамитового животика, водночас не перериваючи своїх ніжних дотиків пальцями до її чарівних грудок з набряклими від неймовірної дози збудження сосками. Ці їі чарівні білясті тугі чашечки несамовито здіймалися вгору в такт її переривчастому чуттєвому диханню.

      - А тепер ми трошки повеселимося на м'якій галявинці оксамитового животика моєї маленької співочої пташечки.

        І я з уже притаманним мені ентузіазмом продовжив виконувати ласкаву любовну рапсодію на чуйному тілі моєї юної сподвижниці, не даючи їй жодної секунди спокою. І все її чарівне єство, цілком перебуваючи у владі всесильного Ероса, що вирував у її млосному тільці, підкоряючись його невблаганним законам, то в миттєвому заціпенінні напружувалося подібно до тугої пружини, то, раптово різко скидаючи його, розслаблялося, застигаючи в безсиллі на поверхні дивана. Тоді з її вуст виривався на волю досить гучний характерний стогін. Звичайно, всі ці чарівні «хвилі», що господарювали у полоненому ними організмі Марі, давно були знайомі мені. Вони ясніше за всякі слова говорили про ту блаженствуючу і захмарно бурхливу в юному недосвідченому тілі Марі неприборкану, божевільну і вже не підвладну їй найвищу хвилю любовної ейфорії. І я досконально розумів, що від цієї цілком підступної хвилі, що накриває, порятунку вже немає, і немає шляху назад. Від неї неможливо звернути й вже тим більше немає сил зупинити її. Вона цілком затягує у свій божевільний бездонний вир. Відродившись і сколихнувшись одного разу, безжально огорнувши, вона змушує мчати далі до мети, до тієї ще нескореної вершини глибинного збудження, до самого піку насолоди, до того солодкого й іще незвіданого потоку нірвани, який називається всеосяжним нищівним екстазом.

      Чітко відчуваючи, в якому прикордонному стані перебуває Марі, бачачи, як мимоволі розкрилися її закличні стегна, а її рука мимоволі потяглася до «заповітного місця», я зрозумів, що настала пора і мені позначити саме «Там», у її потаємних «покоях», свою зриму присутність.

       Злегка приспустившись ще нижче, я припав і вкрив ніжними поцілунками спочатку клаптик її тіла, який впритул прилягав до галявини горбика її премиленького пухнастого лобка, а незабаром підібрався і до нього самого, який все ще ховався від моїх очей за тонкою пеленою тканини трусиків. А далі переніс свою увагу на внутрішні ніжніші за тонкий шовк поверхні її стегон, що простягалися поруч, встеляючи їх тендітними дотиками губ.

     Марі чуттєвими схлипами супроводжувала мої нескінченні всюдисущі ласки. Водночас своїми пальчиками чутливо погладжувала «сакральне місце» крізь тонку смужку трусиків. Її голова з довгим волоссям, що хаотично розкидалося по дивану, в потоці захвату процесом мимоволі злегка відкинулася назад, а пухнасті вії, що наполовину прикривали її величезні очі, методично тремтіли, видаючи крайній ступінь збудження. Іноді очі широко розкривалися, і одночасно з неї виривався черговий гучний стогін насолоди.

    Саме такі картини завжди надзвичайно вражали мене і нескінченно поражали уяву глибиною генерованих почуттів і неземною красою своєї неприкритої природності, нескінченно «заряджаючи» на подальші «подвиги». Саме подібний стан душі об'єкта твоєї пристрасті здатний стати потужним рушієм, локомотивом, здатним підштовхнути взаємні інтимні почуття на їхню вершину, досягти того найвищого рівня, ім'я якому - гармонія. Саме це я завжди ставив на перше місце. Саме до неї, гармонії, у всіх її проявах, я незмінно прагнув і ретельно виплекував у своїх інтимних стосунках зі «слабкою» статтю.

     Маріанна виглядала надзвичайно прекрасною в цьому своєму натхненному стані. Ось саме в цей момент я вже вдруге «випустив дух». Але, як мені бачилося, моя велелюбна принцеса, скоріше, значно випереджала мене в цьому компоненті.

       - Ну, а зараз, радість моя, ми завітаємо в гості до нашої маленької чарівної «Дівчинки», - продовжив я своє шаманське воркування. - Вона вже, ой, як зачекалася нашої присутності!..

       І я, схилившись до Марі, спробував, трохи піднявши її, приспустити з неї трусики. Однак, на мій подив, якось неприродно спритно, мабуть, на підсвідомості зметикувавши, вона панічно схопилася за них обома руками, при цьому зімкнувши коліна.

       - А що сталося, Марішик, сонечко моє?! - непідробно здивувався я.

       - Я... я... боюся!.. - прошепотіла моя красунька.

      - Що ж тут такого страшного, пташенятко моє ненаглядне?! Адже я поки що не збираюся тобі робити нічого «такого» шкідливого. Тільки одним очком хочеться поглянути на твою сиротливу «принаду»... Настав час мені з «Нею» познайомитися ближче. А якщо й зроблю щось, то тільки найблагородніше. Наприклад, поцілую тебе «Там», і всього лише! Хіба це так уже й погано, сонечко моє бажане?! Повір, це буде дуже навіть приємно і тобі, і мені!.. І набагато приємніше, ніж де б то не було... І абсолютно не шкідливо!

       Після моїх благих слів моя чарівниця ніби як заспокоївшись, послабила хватку «захисного» аксесуара, а своєю відповіддю змусила мене немало здивуватися й не на жарт замислитися.

       - Так, я... знаю, Славусику, що це... дуже буде приємно...

       Зазначивши про себе «глибинний» сенс нею сказаного, я поки що не став «ламати» слушний момент, розсудливо вирішивши залишити з'ясування цієї її несподівано для мене «мальовничої» відповіді на потім. Зараз важливіше було інше - не дати «охолонути» малятку Марі. І я знову спрямувався до її все ще прикритого трусиками лона. Спочатку я припав у жадібних поцілунках до неабияк промоклої їхньої поверхні, жадібно всмоктуючи її «нектар», змусивши її знову зануритися в чергову всепоглинущу хвилю «стихії спокуси». Щоправда, це коштувало мені якогось часу. І коли нарешті вона, заспокоївшись, розслабилася, увійшовши у своє колишнє задоволення, і знову повністю розкрилася переді мною, я обережно, з одного боку, акуратно підчепивши, відігнув пальцями пелеринку її трусиків. Ось так і відбулося моє перше знайомство з головним «скарбом» моєї прекрасної маленької «амазонки»...

       Це був надзвичайно бентежливий момент мого побачення. Я жадав його з нетерплячим очікуванням і смакував, як найцентральнішу, головну і найціннішу страву на доброму бенкеті. Мене завжди неймовірно захоплювала і незмінно брала у захват природна краса жіночого потаємного місця з його незбагненною палітрою вразливих соковитих фарб як зовні, так і зсередини. Та що там казати, буквально вбивала наповал своєю неперевершеною формою, своєрідними чарівними «мазками» та окремими пікантними неповторними штришками, хитромудрістю вигинів і павутинками витієватих візерунків, витонченим рельєфом крихітних найніжніших ямок і горбочків. Моя чіпка пам'ять прекрасно зберігала в голові всі колись бачені анатомічні подробиці інтимних місць у кожної з моїх колишніх дівчат. І всі «Вони» були неповторно прекрасні, кожна - по-своєму. Але ефект від споглядання побачених жіночих принад, він для мене завжди був незмінно одним і тим самим за своєю вбивчою силою впливу на мій розум і, зрозуміло, на моє природне єство. Він неймовірно підкорював мене, вводив у якийсь, свого роду гіпнотичний транс, підносив мої почуття в невимовну височінь, до країв наповнював мене енергією космосу. Я, можна сміливо говорити, незмінно, в усі часи та з надзвичайним захопленням і трепетом обожнював жіноче «сакральне місце».

     Мене відверто полонив образ потаємного місця юної Маріанни. Її недоторкана чарівна квітуча «квітка» своїми обрисами й дивним «орнаментом» дуже близько нагадала мені чарівну ранкову «трояндочку» моєї неповторної Варіки, в її незабутньому, пам'ятному, майже чотирнадцятирічному віці, коли ми вдавалися до останніх перед довгим розставанням любовних утіх у колишніх «Наших Іграх». Я в ті часи ніколи не міг нею до кінця намилуватися і насолодитися, насититися. Ось і у Марі, її гарненька вагінка виглядала настільки ж насичено яскравою, неймовірно привабливою і бажаною, безмірно вабливою до себе. У мене просто не вистачало душевних сил стримувати своє загострене бажання, негайно долучитися, кинутися до цього «цілющого» запашного «джерела» насолоди та з головою цілком зануритися в нього.

      Однак тут мав місце зовсім інший випадок. Ніяк не можна було діяти настільки безоглядно, нахрапом, чи що, з «шашкою наголо», прямолінійно і примітивно грубо. Неможливо було переборщувати у своїх загострених цілеспрямованих прагненнях. Вкрай важливо було дозувати напруження і ступінь своїх пестощів, не перестаратися, а значить, керувати своїми почуттями та емоціями, тримати під контролем свої не в міру пристрасні пориви. Саме в цьому і крилася запорука успіху всієї моєї сьогоднішньої місії.

       Але що показово, після мого першого обережного поцілунку її неймовірно солодкого «бутончика», моя красуня, яка нарешті розохотилася, не зробила і боязкої спроби припинити мою присутність у її розкішному райському «Едемі». Навпаки, в ній ніби хтось повернув «вимикач». Вона, злегка скрикнувши під час першого ж дотику моїх губ до «Неї», далі лише загриміла в нестримних стогонах. Її, як виявилося, досить сильні руки, несподівано і з неймовірним азартом «обрушилися» на мою голову. Складалося враження, що вона нарешті дорвалася до давно-давно бажаного, до того ж досить добре їй знайомого. Міцно обхопивши мене руками за мою багатостраждальну голову, звиваючись усім своїм твердим, пружним тілом, забувши про зовсім нещодавню сором'язливість, вона тісно втискалася в мене, жадібно вишукуючи потрібне їй місце, влучно підставлялася під мої наполегливі, вимогливі, ненаситні губи.

       «Ну, ось і все! Дівчинка, «дозрівши», нарешті «оформилася», остаточно розкрилася...» - з полегшенням і тріумфальним почуттям подумав я, вже без особливих зусиль і якихось перешкод з її боку, позбавляючи Марі останньої, хоч і ненадійної, але видимої перепони на ній у вигляді неабияк підмоклих трусиків.

     Марі під час цієї моєї операції навіть оком не повела. Настільки проникливо була зайнята своєю ейфорією.

        «Ось вона, її слабка ланка, - відразу подумалося мені. - Але, з іншого боку, і реакції її на мої пікантні ласки викликають певне здивування. Таке враження, що вона - пристрасна їхня шанувальниця. І не без певного досвіду. Дуже дивно. Ось виявилася і ще одна «наколка» з її боку. Ну що ж, із цим ще якось належить розібратися...».

       Мій минулий любовний досвід настійно продукував у мені аналіз. І поки що в мене не було відповідей на ці, м'яко кажучи, дивні запитання, які так несподівано спливли.

       Я відірвався від «солодкого» процесу. Очевидна близькість прийдешнього головного дійства вже не просто замаячила, а, судячи з обставини, що розпалилася, підступила впритул. Тепер я твердо знав: моя крихітка не зможе встояти перед спокусою вищої насолоди, яка маячила перед очима, навіть якщо зараз дещо «охолоне». Бо «підігнати» її, підвести до бажаного піку, в будь-який момент не складе мені особливих труднощів. Вона буде неспромога більше терпіти, відтягуючи цей «зоряний час». Я, по суті, зробив ситуацію невідворотною. Але і тут я зовсім не поспішав до «фінішу».

       - Марішику, голубко моя, а ти не хотіла б ближче познайомитися з моїм нетерплячим «Хлопчиськом»? Погратися з ним трошки?.. - я вже, посунувшись до її узголів'я, лежачи на ній в упорі на ліктях між її розсунутих ніжок і рвучко цілуючи її прочинені пухкенькі губки, ґрунтовно підпирав своїм «пустуном», який щосили розгулявся, галявину її оксамитового животика трохи нижче пікантної раковини пупка. – «Він» уже шалено скучив за тобою, моя бажана!

      - Дуже... дуже хочеться... - вона, злегка повернувшись у «дійсність», обвила руками мою шию, гаряче відповідаючи на мої тепер дещо стримані поцілунки-дотики. - Славуся, але... мені... страшенно соромно. Зі мною... такого... нічого подібного… ще не відбувалося...

      - Голубка моя, ну, адже все колись буває вперше... сонечко моє, - продовжував я, водночас дещо посунувшись убік, влігшись із нею поруч, на боці, швидкими рухами розстебнув свої штани та приспустив їх разом із жахливо відвологлими трусами. - Сонечко моє, не бійся, спробуй «Його» помацати, потримати в руках. Адже це не так страшно, як тобі, напевно, здається... Головне - не думай ні про що погане.

       Але вона, навіть напружившись, так і не могла зважитися пересилити свою нерішучість. Тоді я сам узяв її «здерев'янілу», «безживну» руку і доклав до свого шаленого, розпаленого, але вже неабияк занудженого на самоті «вихованця».

       Марі, з найбільшою настороженістю, спочатку, мабуть, мимоволі судомно затиснувши його в кільці долоньки, а потім, спішно простягнувши неї по всій його довжині, різко відсмикнула руку.

      - Ой! Матусю!.. Який він... величезний!.. І якийсь мокрий увесь!.. І… твердий такий!..

        - Ну, ріднулик, це тобі тільки так здається, що «Він» великий! А мокрий - тому, що змучився без твоєї любові й пестощів, лапонько моя! А твердий - бо ж «Він» до нестями прагне зустрічі зі своєю незрівнянною «трояндочкою»! До того ж безмірно самотній!.. Ти не повинна «Його» боятися. «Він» - твій найкращий друг! І я дуже хочу, щоб ти з «Ним» міцненько здружилася. І не тільки ти, а й твоя премиленька, ласкава «Дівчинка». Адже і «Вона» теж страждає на самоті. Правда ж?.. А скажи, тобі доводилося бачити таку саму, як у мене, «іграшку» в когось зі знайомих хлопчиків?

       При цьому я знову, знайшовши її руку, доклав її до свого пристрасного «Ромео», який злегка «засумував». Марі, хоч і обережно, але потихеньку почала обмацувати пальчиками в різних місцях мій «цікавий предмет», освоюючи його, але вже без видимих панічних реакцій. Це було для «Нього» дуже доречно – «Він», «прибуваючи» у розмірах, на очах міцнішав під настирливою опікою її дбайливих, допитливих пальчиків.

       - Так... Одного разу в школі... в одного з моїх однокласників... Років зо два тому... Він... якось затиснув мене на подвір'ї... у затишному місці, а потім... розстебнув штани... і витягнув... свій... «оцей»... Я тоді дуже злякалася... вирвалася... і відразу втекла від нього... Але у нього «він» був... не такий... величезний... як у тебе...

       - Але й у мене теж «Він» може бути невеликим, коли поруч немає бажаної «Дівчинки». Але зараз він просто зобов'язаний бути саме таким, і ти це вже маєш добре розуміти.

        - Так, це... мені давно відомо. Але... усе ж...

       Я не став поки що надмірно «напружувати» свідомість і нервову систему Марі черговими «одкровеннями», а знову, так само напів лежачи на боці, обіймаючи її піддатливе тіло, вдався до заспокійливих для неї пестощів, торкаючись по черзі поцілунками то малинових, пухкеньких губок, то спускаючись до отверділих кришталиків-сосочків її ніжних чарівних грудок. Знову відверто входячи у владу Ероса, але, до мого благодатного захвату, вона вже сама потяглася обома руками до мого «страждальця», що зачекався на її пильнішу увагу, відвертіше та сміливіше його обходячи. Моя «витримка» вкотре дала тріщину. Я знову «вистрілив вхолосту», вже втретє поспіль.

       Але мій мозок займала одна-єдина думка - коли настане саме «Той», потрібний милостивий, «історичний» момент?

       «Якщо все обмежиться тільки подібними любовними заходами, то це виявиться в підсумку лише сущим знущанням з мого організму, - пошкодував я сам себе. - Але і брутально напирати - бачиться не найкращим продовженням. Моя непередбачувана красуня цілком може запручатися і, чого доброго (хоча чи доброго?), «замкнутися». І що ж тоді робити далі?».

      Це були вже не зовсім веселі роздуми на відповідну тему. Вони не надавали мені бажаного ентузіазму. Хоча й передчасно «згаслим» наше неординарне «багаття кохання» я поки що не вважав.

       Як це не дивно, нам на допомогу поспішила сама Марі. Ймовірно, мій терплячий, ненав'язливий «тиск» здійснив свою добру справу, розтопивши лід мого «відчаю». Тому що я завів чергову свою розмову з нею на «пекучу» тему.

       - Марішик, дівчинко моя золота, скажи мені, а ти, як і раніше, все так же хочеш стати справжньою дорослою дівчиною, ти все ще не відмовилася від витівки - скинути з себе кайдани невинності?

       - Так... Славусику... хочу цього. Просто... я, справді, дуже боюся... самого моменту близькості... Але ж ти... ти допоможеш мені впоратися, правда?!...

       - Ну, звісно ж, радість моя! Я тільки цим і займаюся весь цей час із тобою. Хіба ти не відчуваєш цього?.. І зовсім не бажаю тобі жодних незручностей, тим паче у зв'язку з «Цим» важливим моментом.

      - Так-так, Славусенько, милий... мені так добре з тобою! Ти... ти такий ніжний і турботливий зі мною! Я просто... просто потопаю у твоїх увазі й ласках! - і тут вона мене змусила чимало здивуватися. - Так, я нарешті відчула... наскільки ТИ мені сьогодні... дуже потрібен... і важливий. Я ж була... готова до цього кроку... У своїх думках... Я давно вже... давно готова... до нашого контакту і навіть зараз... Лише... хочу тебе попросити про одне, сходити... у душ освіжитися. Так мені... нам... буде набагато краще і приємніше... Я там уже була... перед твоїм приходом. А я... я чекатиму на тебе... у спальні. Там нам буде... значно зручніше. Добре, Славусю? - вона, у зворушливому почутті обійнявши мене, притулилася до мене всією своєю маленькою довірливою істотою.

     «Так-так, мабуть, украй нелегко деяким дівчатам дається історична процедура прощання з такою цінною для них річчю, як цнота, - тепер уже з полегшенням подумав я, і тут же продовжив свої внутрішні міркування. - Однак і трапляються ж такі фокуси!.. Ну просто цікаві паралелі!.. Треба ж тобі!.. Ну, це якась сімейна вроджена охайність! Навіть формулювання зі словами - одне в одне! Точно, яблуко від яблуні недалеко падає!.. - пригадав, як під копірку, точно таке саме прохання Юліанни перед нашою зовсім недавньою близькістю з нею. - Шикарні й відчутні плоди гідного виховання. Ніяк інакше це не назвати! Та бог із ним, митися, так митися. Чого вже там, зроблю для Марійки приємне. У принципі, це, справді, не завадить. Але буде за краще поквапитися з цим!».

       «На посошок» ніжно поцілував свою принцесу і, хоч і неохоче, але змусив себе піднятися з нашого «належаного» любовного місця і, поправивши спущені штани, попрямував до ванної кімнати, з усмішкою ловлячи себе на стані цілковитого дежавю.