Глава 1.4. ОДНІ ВДОМА

                              Частина 1. Елементи Солодкого Життя

       Її будинок виявився сусіднім із драмтеатром. Він був двоповерховим, старовинної споруди, затишним з вигляду, з чималого розміру внутрішнім двором, що примикає, із зовнішніми металевими воротами та хвірткою. Квартира в п'ять зовсім немаленьких кімнат займала весь другий поверх и була з окремим парадним. Ні дати ні відняти королівські апартаменти. І жодних сусідів по майданчику. Здорово!

     Ще перед дверима, вже вставивши ключ у замок, Ніка, знову не втримавшись, притиснувши мене до дверей і бурулькою повиснувши на шиї, п'явкою присмокталася до моїх губ. Її знову нестримно котило на міцно стабільній сексуальній хвилі. Ще в таксі вона спробувала розпалитися, але я не давав їй свободи, а тут вже не в змозі зупинитися, що називається, розперезалася на повну... Я, зрозуміло, не заперечував, але хотілося б шматочка комфорту.

      Ніка таки зуміла, нарешті, повернути ключ у замку, і ми буквально ввалилися в передпокій. Вона, насилу намацавши вимикач, клацнула ним, стало світло. Світло не було яскравим, а злегка приглушеним, те, що треба, не било в очі, не сліпило.

       - Ніка, ну, ти й велелюбна особа! - не втримався я. - Звичайно, я - весь твій, однак давай хоч трохи приведемо себе до ладу. Не завадило б змити з себе зайвий бруд. Якщо ти, звісно, не заперечуєш.

       - Абсолютно навіть не заперечую, Славчику. Мені самій гидко, коли я не зовсім свіжа. Хоча це дуже-дуже складно зробити в цей момент, коли ти так близько від мене. Я стаю скаженою, ти помічаєш? Ти не розумієш, ЩО ти накоїв зі мною сьогодні!.. У мене в житті не було ще такого настільки пристрасно божевільного, вбивчого, космічного сексу!.. Ти вивернув мене всю на виворіт, випотрошив усі мої почуття назовні! Я ніколи себе такою не знала і навіть не припускала, що подібне зі мною взагалі можливо... Звідки ти такий узявся на мою голову, Славчику?! Мій милий! Я цієї хвилини просто помру без твоїх пестощів!..

      І вона з новим накатом чуттєвого божевілля зайнялася мною. Безперервно заціловуючи, в дикому темпі з відчайдушним роз’яренням стягувала поперемінно то з себе, то з мене одяг, безладно метаючи його навколо нас передпокоєм, аж доки ми остаточно не лишилися в тому, в чому мати народила. Нарешті, опустившись на коліна, дорвалася до шуканого, самовіддано зайнявшись процесом, що поглинав мене.

     Я стояв, спираючись на тумбочку. Зрозумівши, що так просто вона не відпустить мене, довелося перехоплювати ініціативу. Запобігаючи своєму передчасному «припливу», піднявши замлілу Ніку з підлоги й утримуючи її у висячому положенні на руках, нетерпляче і пристрасно увійшов у неї. Відчайдушно скрикнувши, Ніка спершу втиснулася в мене тілом, обвивши і стиснувши мою шию руками і сплетівши ноги навколо моєї талії, після чого судомно забилася на мені в дикому екстазному танці шаленого кохання, безперервно підвиваючи, часом зриваючись на крик. То вона відкидалася назад, звільняючи при цьому руки, буквально припадаючи до підлоги, то знову підводилася до мене, і знову охоплюючи мою шию і впиваючись у мої губи своїми. Часом вона затихала, вкотре ловлячи чергову пікову «хвилю».

     Мені стало вже зовсім складно і незручно утримувати її у висячому положенні. І я не міг остаточно розслабитися при цьому. Розвернувшись, примостив Ніку на тумбочку. Нарешті, зміркувавши, що вона фактично на межі «спустошення», вже легко і невимушено закінчив її неабиякі велелюбні «страждання». Ми вдвох закінчили. Ніка, вся обм'якнувши, знесилено повисла на мені, ледь дихаючи.

       Куди її нести, уявлення не мав. Тому просто стояв і терпляче утримував її у своїх обіймах, не даючи їй упасти. Минуло, напевно, хвилини три, може, більше. Нарешті вона прокинулася, потягнулася до мене, обхопила щоки долоньками, поцілувала.

       - Славчику, ти - моє диво! Я збилася з рахунку, скільки разів «відлітала»... Це неможливо описати словами! Тепер я розумію, що означає бути жінкою, до кінця задоволеною жінкою! Ти, Славчику, навіть не уявляєш, наскільки мені зараз шалено класно! Ось тільки не можу зрозуміти, як у тебе все це чудово виходить? Звідки такий дивовижний талант? Звідки така приголомшлива влада над моїм тілом? Я жила інтимним життям зі своїм колишнім майже два роки. Але, виходить, це було зовсім не життя, а цілковитий міраж. Я навіть уявити собі не могла, що можна кінчити більше ніж раз. Думала, що це - моя межа. У деяких моїх подруг взагалі з хлопцями нічого не виходить, нульовий ефект, самі себе потім догоджають. Так я, дурепа, наївно вважала, що я - ще щаслива. Виявляється, яке ж це щастя?!... З тобою, ось воно - справжнє жіноче щастя! - і вона знову припала до мене, цілуючи.

       Потім Ніку чомусь «пробило» на сльози. Я відчув їх на своїй спині. Вони, капаючи, лоскотливо скочувалися двома тонкими цівками.

       «Ну, ось, сліз мені ще не вистачало... Та-ак, виявляється, і таке буває... Хто б міг подумати, що таким чарівним «лялечкам», як Ніка, може в житті не вистачати елементарного любовного задоволення. Це ж так все просто! Любити жінок треба! Плекати їх! Любити по-справжньому! Тоді й не буде подібних проблем! Ось тоді й буде все просто! Хоча це мені добре міркувати, з висоти своєї дзвіниці. Я-то вже точно їх люблю! У широкому сенсі, звісно...» - думав я, з подивом слухаючи сповідь подруги.

       - Знаєш, Ніко, мені здається, твій колишній хлопець... він просто не любив тебе. Лише користувався тобою. Тобі здавалося, що кохає, так хотілося думати... Таке буває... Можливо, ти його і любила, а він - я в цьому впевнений - ні. Адже все йде від серця. І якщо воно любить, то, повір, для Люблячого нічого немає неможливого ні в сексі, ні в чомусь іншому, ні в самому житті. Це тобі кажу я, який на собі все це випробував.

       - Ух, ти!.. Але ж ти мене не любиш, чому ж тоді мені так добре з тобою, Славчику?

       - Так, не люблю. Ти просто дуже подобаєшся мені. Розумієш, як би тобі це сказати? Річ у тім, що я - не як усі, я - особливий, я - невичерпний у коханні. І взагалі, я - з іншої планети.

       - От як?!... З якої такої «іншої планети»?.. Що це означає, «особливий» і «невичерпний»?.. Не говори загадками!

        - А то й значить, якщо мене хтось по-справжньому «чіпляє», я сексуально «заряджаюся» безмежно, нескінченно і цілодобово. Мені важко це тобі пояснити двома словами. Такий я є, народився таким. І нас, таких - дуже мало на землі. Поки що я зустрічав тільки двох дівчат у своєму житті. Хлопців, подібних до мене - жодного. Друга, і вона ж - остання - моя генічеська дівчина. Проте, найімовірніше, я її вже втратив... І це, мушу тобі зізнатися - найсумніший факт для мене.

       - Отже, я все-таки «зачепила» тебе, так, Славчику? - радісно вигукнула Ніка.

       - Не буду приховувати, «зачепила», щось у тобі є… Але що, поки що не розгледів до кінця. Ми ще мало часу з тобою разом...

      - Ой, Славчику, який ти цікавий, однак, і загадковий весь! Ти мені все маєш про себе розповісти. Я хочу все-все знати...

       - Навіщо воно тобі, Ніко? Це тобі нічого особливого не принесе.

      - Ну, це як знати… Але звідки вона в такої кількості береться в тебе, ця твоя сила чоловіча? - не вгамовувалася цікава Ніка.

       - Напевно, з космосу, поки я сплю... - спробував віджартуватися.

       Хоча, подумав я, у цьому є щось від істини.

      - Пам'ятаєш, у перший день нашої зустрічі в «Приймальній», я ж одразу помітила, що ти збудився... А потім ти ще сором'язливо прикривався пакетиком… Знаєш, я, коли це помітила, миттєво наскрізь промокла «всередині», та так, що, думала, зараз почне капати на підлогу, крізь трусики. Можеш собі уявити таку картину?

     - А вже як мені тоді було незручно, ти й уявити не зможеш. Якби ще трохи... тоді мої реакції були б безповоротними. Був на межі суцільного «стояння». І це вже не смішно. Я вкрай рідко збуджуюся просто так, навіть якщо бачу яких завгодно красунь. Ну, відзначаю про себе сам факт, і всього-то. Але те, що трапилося зі мною в той наш пам'ятний день, я і сам не міг зрозуміти і пояснити. Тепер тільки потихеньку прояснюється. І то не до кінця, поки що...

       - Ой, Славчику, щось ми тут, у дверях, із тобою застигли... Давай сходимо в душик, і терміново. Скільки можна нам бруд на собі розводити? Ми потім продовжимо нашу цікаву бесіду, коли будемо чистенькими, правда?

      І не чекаючи відповіді, вона кинулася збирати розкидані передпокоєм речі, виблискуючи при цьому своїми чарівними формами і принадами направо й наліво, сколихнувши в мені черговий виток любовної тяги, яка невпинно розгоралася.

       - Ой, що це з «Ним»? - помітивши мою «несподівану» реакцію, здивовано, але радісно підняла брови «пустунка» Ніка.

      - Переконливий доказ слів, сказаних мною вище, дорога Ніко. Не варто тобі мене зайвий раз так безсоромно дражнити своїм відвертим виглядом. Якщо, звісно, не хочеш, щоб я «заїздив» тебе до смерті.

       - Так ти - страшна людина, Славчику! - вигукнула в показному страху Ніка і, затиснувши «Його» у своїй долоньці, потягла мене, наче на прив'язі, у ванну кімнату, вхід до якої був у передпокої.

     Нам не треба було роздягатися. І ми одразу забралися у ванну. Ніка відчинила крани, відрегулювавши температуру води спочатку в «гусачку», потім переключила на душ.

     Це був не той давно знайомий мені «титан» на вугіллі або дровах, а справжнє диво сучасної техніки - газовий котел. Я його побачив уперше і дуже перейнявся до такого цінного пристрою, що може подавати гарячу воду в будь-який момент, коли захочеш, варто лише відкрити кран. Дуже зручна штука, виявляється.

       Тільки тут, у яскравому освітленні ванної кімнати, я зумів як слід уважно, у всіх пікантних подробицях роздивитися і за найвищою гідністю оцінити воістину приголомшливо дивовижне, сексуальне тіло Ніки. Воно за своєю природною красою абсолютно нічим не поступалося тілу Варіки, а якщо точніше, то було його разючою копією.

    «До чого ж вони схожі своїми незрівнянними тілами, їхніми фантастичними пропорціями, окремими чарівними вигинами ліній, їхніми спокусливими формами... Варіка і Ніка.... Дві казкові феї. Один в один, як сестри-близнюки. Ті ж приголомшливі граціозність і легкість фігур. Ті ж неймовірні гнучкість і пластичність у рухах і жестах. Такі ж витончені руки з тонкими довгими доглянутими пальчиками. Маленькі й, найімовірніше, одного й того ж розміру мініатюрні ступні ніг. Абсолютно схожі стрункі ніжки з ідеальними пружними стегнами, що плавно переходять в елегантну попку. Та й самі попки - чудово сходяться своїм спокусливим виглядом, з тими самими зворушливими ямочками в нижній частині спини, що завжди так збуджують мене. Тільки обличчя, природно, різні, і колір волосся, звісно. Навіть грудки - абсолютно однакові, тієї самої налитої форми, убивчо принадні, вабливі. Просто дублікати. Ніби виточував їх один і той самий талановитий скульптор. Такі ж здиблені, з однаково опуклими, пухкими ореолами на вершинах, з родзинками сосків, що зворушливо виділяються на них. З глузду з'їхати можна! Просто два ідеальних і абсолютно однакових тіла! Вражаюча схожість!.. І жодної жиринки!.. Що в однієї, що в іншої... Невже буває подібна схожість?! Ось тільки колір шкіри... Тут вони - контрастні! Варіка - світлошкіра, матово біла, а Ніка - дещо смаглява, у східному стилі. І не здивуюся, якщо і родимка в одному місці співпаде... Присягаюся, якщо в темряві покласти їх поруч, не доторкаючись до волосся на голові, неможливо було б визначити, хто є хто?!...» - я не припиняв дивуватися.

      У задумі, стоячи поруч із Нікою, не втомлювався дивуватися своїм думкам. Доторкаючись до її тіла, обмацував різні місця, хвилююче проходив руками по скрипкових лініях її ідеального стрункого, гнучкого тіла, ніжно погладжував її гладенький, пружний живіт, спокусливі обводи апетитно налитих оксамитових грудок, торкався руками її акуратної щільної попки... Вона з неприкритим здивуванням на мене дивилася, але нічого не говорила. Лише, помітно було, глибоко дихаючи, мліла під моїми ласкавими, чуйними дотиками рук. І, на щастя, вона не вміла читати мої думки, як це могла робити тільки Варіка...

       У ванній кімнаті ми затрималися, напевно, не менше години. І далеко не через надмірну любов до чистоти. Швидше, просто через любов...

       ... Нарешті ми зазирнули в інші хороми.

     Спочатку це був просторий хол. З нього з усіх боків, окрім вуличного віконного, двері вели до решти чотирьох кімнат і кухні. Те, що я побачив, більше скидалося не на житлове приміщення, а як мінімум на філію якогось морського музею. Тут стільки було всього цікавого, що перерахувати не вистачило б, напевно, і півдня. Увесь цей різноманітний мальовничий скарб явно збирався не один десяток років із різних країв земної кулі. Так-так, тато Нікі - ще той романтик! Найбільше мене вразила експозиція старої зброї, що висіла на стіні на тлі екзотичного килима, де були присутні і різноманітні шаблі з рапірами та кортиками, і старовинні піратські пістолі та рушниці, про які я лише читав у пригодницьких книжках. А вже всіляких великих та маленьких дивовижних черепашок та різнокольорових коралів була прірва. У центрі залу стояв величезний, майже в мій зріст, весь утиканий маленькими червоними прапорцями, глобус. Я таких громадин у житті не бачив. Прапорцями, як виявилося, були позначені країни і порти, які відвідував батько Ніки за свою довгу плавальну кар'єру. Ніка, як гідний гід, супроводжуючи мене, коментувала ту чи іншу дивину, розповідала історію кожного експоната. І як тільки вона все пам'ятала?!...

      Ще не забули відмітитися і в «свята святих» - особистому кабінеті її батька. Половина його стін були заставлені книжковими стелажами. Тут сконцентрувалася ціла бібліотека. Я так вважав, там було в чому поколупатися. Мене дуже вразив письмовий стіл. Він не був громіздким, а, скоріше, витонченим, з різьбленими ніжками, зроблений під старовину, але з дивного за кольором дерева. Виявляється, дерево це називалося залізним, мало неймовірну твердість. Воно, й насправді, відливало сталлю.

       Завершивши, нарешті, екскурсію, ми перемістилися в кухню. Вона тією ж чималою мірою вражала своїми нестандартними розмірами. З кухні вели двері на величезний балкон. Але все ж тут, у простішій, якщо сюди підходить таке порівняння, обстановці, можна було і розслабитися. Тут була і філія бару. Сам бар знаходився в гостьовому залі, єдиній прохідній кімнаті.

      Ніка вивудила на світ божий якусь симпатичну іноземну пляшку. Це був благородний «Мартіні». У житті своєму не відав, що це таке, не кажучи про те, щоб пробувати. Лише назву чув. Ніка дістала дивні фужери, що розширюються до країв на високих ніжках, і розлила напій. Заглянула в холодильник. Витягнула звідти цікаву металеву банку із загадковими написами. Це були іспанські маслини. Цей делікатес теж виявився для мене ексклюзивним.

      Знову на брудершафт ми безтурботно поглинули чарівний напій, після чого Ніка, схопивши губами маслинку, піднесла її до моїх губ. Я відкусив свою половинку, чуттєво доторкнувшись до її вуст. Це був перший, але далеко не останній наш еротичний поцілунок у новій добі, що почала свій відлік.

      Повалившись на величезний диван, стоячий біля балкона, влаштували веселу метушню, що закінчилася, зрозуміло, черговою серією «ненавмисних» поцілунків, які плавно переросли, хто б міг сумніватися, у чергове грандіозне злиття двох збуджених молодих гарячих тіл...

       ... - Як чудово, Славчику, що завтра - неділя, а я - не чергова по «комісії». У нас буде стільки вільного часу!.. - вона, вже схопившись на ноги, мрійливо солодко потягнулася усім тілом, витягнувши вгору на зріст руки, а потім перевела погляд на годинник. - Ой, дивись, а вже друга година ночі. Як непомітно летить час... Підемо в мою кімнату. Спробуємо заснути, якщо, звісно, нам вдасться... - вона хитро, по-лисячому, ну, точнісінько як, бувало, Варіка, на мене подивилася і, взявши за руку, потягнула за собою.

       У її спальні не було нічого зайвого. Широченне двоспальне ліжко, але, мені здалося, що навіть для двох воно завелике, біля вікна - письмовий стіл із акуратною книжковою полицею в кутку. Недалеко від нього - шафа для одягу. Обстановка - спартанська, якщо не брати до уваги розміри і якість Нікіного ложа. Воно всім своїм фривольним виглядом відверто привертало, навіть зазивало до любовних подвигів. Дивлячись на нього, у мене однозначно не виникло жодних сумнівів, що з цієї хвилини я приречений бути його мимовільним полоненим на весь час, що мені залишався, перебуваючи тут, у цій квартирі-музеї.

      Після всіх моїх неординарних вражень і пережитих колізій останньої доби, тільки-но доторкнувшись до подушки, я вмить і безконтрольно поринув у безодню нескінченності ночі... І хоч би як намагалася Ніка реанімувати мене, «повернути до життя» (крізь початкову фазу сну я ще щось віддалено вловлював), її спроби виявилися марними...

          Продовження в Главі 1.4. Частині 2………….