Мореас Фрост

                            Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                     Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                       «Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»

                                (Магдалена Самозванець, польська письменниця)

      Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)

    Ось якось таким чином: поступово, поволі, алегорично,

і… ти бач, таки «розкрилася» голубонька. Вдячні зусилля!

От де вони, єдність й боротьба протилежностей, причому

за найвищим їхнім напруженням! 

                          Глава 6.3. ДОГОДЖАННЯ НОРОВЛИВІЙ

                       Частина 8. Не Проста Інтимна «Казочка»

      Ні, Маріанна остаточно ще не «розкрилася» переді мною для формального завершального кроку. Але вона сама, вже дійшовши до «точки неповернення», перестала чинити опір, повністю віддавши себе в мою владу. Це було настільки незаперечно очевидно. І за її розміреними рухами, що втратили незграбність і рвучкість, стали сповільненими, плавними, томними; і за тим люто-азартним виразом очей, що палали; і за її внутрішнім станом, який я відчував усіма клітинками свого тіла. Не залишалося в ній і натяку на яке б то не було відторгнення від неминучого майбутнього нашого повного «злиття душ». Ось тепер дійсно на власні очі наступав найвідповідальніший, кульмінаційний момент нашого незвичайного «побачення».

       Вільно підібравшись до заповітного місця Марі та вже абсолютно покірно і безвольно з її боку закликавши зігнути ніжки в колінах, я знову дбайливо розкрив її стегна, вкотре порушивши поглядом спокій її преміленької «скарбниці». Ніжно доторкнувшись пальцями, прочинив пелюстки її благоуханної «трояндочки», востаннє насолоджуючись її зворушливим первородним виглядом. Так, для мене «Вона» бачилася надзвичайно чУдною, приголомшливо прекрасною! Я з особливою пристрастю і надзвичайним хвилюванням вдивлявся в її найсокровенніше місце – заповітне крихітне «колечко» - цю захопливу і розбурювальну для моєї уяви та досі незвідану мною мету майбутнього дотику і проникнення в це диво природи, не перестаючи захоплюватися всією непідробною природною красою цієї запаморочливої «картини».

       Мені вже вдруге в житті доводилося настільки безперешкодно, наочно і показово близько в усіх найдрібніших подробицях споглядати саме ще ніким незаймане непорочне дівоче «райське містечко». Але саме цього разу присутність чогось неповторного зачаровувала мене з неймовірною силою, буквально до завмирання серця. Адже мені належало вторгнутися в таке особливе місце вперше. Тому й захльостувало хвилювання. Адже в першому моєму випадку, з 14-річною Варікою, подібного первинного дотику, на жаль, нам так і не довелося випробувати. Адже ми тоді за обопільною згодою чекали її 16-річчя. Але так і не дочекалися… Через наступні пам'ятні трагічні події в її житті. Доля, ні, скоріше, Фатум, злий Рок!.. Але я в найвитонченіших деталях пам'ятав її чарівне юне творіння природи, напевно, тисячу разів доторкаючись до її «чайної трояндочки», вбирав у себе її неперевершений смак і неповторний аромат. І вже не меншу кількість разів звертав увагу на той крихітний, навряд чи ширший за горошинку, природний отвір, в обрамленні ніжних легких повітряних складочок. Ах, скільки разів я торкався цих ніжних пелюсточок, обережно обходив їх язиком, навіть деколи злегка проникаючи його кінчиком у таємничу глибину цієї звабливої «дірочки»... Ось і «потаємне містечко» Марі практично нічим не відрізнялася від таємничого сакрального «кілечка» Варіки. Можна сказати, один в один…

       З неймовірним хвилюванням прикладаючись до чарівних внутрішніх припухлостей спокусливої піхвочки Марі найніжнішими поцілунками, я не міг у перервах моїх надто відкритих інтимних пестощів одночасно не захоплюватися до неї почуттями.

        - Марійчику, крихітка моя, яка ж «Вона» у тебе до неможливості чарівна і спокусливо прекрасна! Не можу надивитися на неї. Як же безмірно я полюбив її, сонечко моє! С першого ж погляду полонила мене! Рідненька, а яка ж «Вона», ця принадність, смачненька у тебе! Я все хочу і хочу «Її» куштувати! Ніяк не можу до кінця насолодитися «Нею»! Так і хочеться повністю зануритися і потонути у твоєму благоуханному «садочку», трояндочка моя ненаглядна!

      І, помітивши, як від моїх «солодких» слів буквально «забилося» її дихання, а руки гарячково впилися у моє волосся, я з новим незгасимим поривом сил безоглядно припав до її шовкового «кокона любові», облягаючи його черговою порцією поцілунків і немилосердно осушуючи її незрівнянне «джерело» насолоди.

      Моя ласкава «кішечка», що розохотилася в любовних пристрастях, вибухнувши новим нападом схлипувань і натурального плачу, лише ще сильніше борознила руками мою голову, часом приспускаючи їх і встромляючи свої гострі «кігтики» в мою багатостраждальну спину. При цьому вона втискалася в моє тіло настільки щільно, що вже не залишалося сумнівів, що ця історична «мить» - ось ВОНА, прийшла!

       Але і в цей момент, навіть бачачи й відчуваючи відповідний відвертий настрій Марі на завершальний крок, що залишився, я вважав за краще не поспішати. Тим паче її сором’язлива «Дівчинка» все ще ніяк не наважилася на близьке знайомство зі своїм наполегливим «кавалером». Мені спала на думку оригінальна ідея розіграти з нею своєрідне театралізоване дійство, вінцем якого і буде наша завершальна «висока нота».

       Геть засунувши глибше думки про особисті «незручності» у зрозумілому місці, яке неабияк розпирало, я присунувся до Марі ближче, повернувшись до неї боком й спершись на лікоть, зворушливо погладжував її заманливий пухнастий «пагорбок». Вона вже достатньою мірою приохотилася до моїх захмарних, але, головне, делікатних пестощів, і зовсім не відчувала зі мною недавнього дискомфорту, повністю розслабившись і заспокоївшись. І хоч Марі в нетривалих антрактах між серіями наших шалених пристрастей часом косила око на мого знавіснілого «бійця», що давно засидівся в окопах (дівоча цікавість все ж таки підмивала!), проте впритул «підходити» до «Нього» на «передову», так і не наважувалася. Тому завдання переді мною стояло гранично просте і зрозуміле - звести всі її сумніви та страхи перед «грізною зброєю» мого «ратника» до можливого мінімуму.

       - Марішик, рибуся моя золота, а хочеш, я тобі казочку розповім?.. Під назвою «Про Кохання Прекрасної Принцеси та Доблесного Лицаря»?.. - несподівано для неї запропонував я після чергового чуттєвого дотику до її вуст.

        - Так... Славушка… дуже хочу... Розкажи!.. - ледве чутно відгукнулася моя нерішуча коханка.

      Все ще не втихомиривши дихання, головою та спиною спочиваючи на високій подушці, вона практично напівлежала, звісно ж, перебуваючи, як і я, абсолютно голенькою і відкритою. І перший час неуважно, але далі все більше переймаючись, «вбирала» мою нехитру казкову історію. А я, ведучи свою розповідь, ні на секунду не залишав поза увагою просторів її тіла, яке ще не встигло «охолонути», використовуючи його як декорації, та до того ж в алегоричному театралізованому стилі. Ніжно і з почуттям погладжуючи її по всіх ділянках чуйного тіла, неквапливо повів свою розповідь. І Марі, підхопивши мотиви, що беруть в полон, з легкістю відгукнулася на мою своєрідну «гру».

        - В одній далекій країні... за високими горами... - почав я, і пальчиками акуратно, ледь позначаючись, пробігся її здибленими оксамитовими грудками, а потім і зігрів губами її ніжні, припухлі від збудження намистинки-сосочки.

      - ... За широкими долинами... - я приспустився далі до поверхні її гладенького пружного животика, любовно походжаючи по ньому вздовж і впоперек чуйними долоньками, не забуваючи обдаровувати повітряними поцілунками й ці її зворушливі місця.

         - ... За густими зеленими лісами... - моя рука, опустившись ще нижче, до її чарівного лобка, ненав'язливо і мило прикритого пухнастим покровом легких світлих шовковистих завитків, злегка пробороздивши його, і так само огорнувши купкою м'яких поцілунків.

     - ... У чарівному замку... - проникнувши пустотливими пальчиками в пікантні внутрішні стулки її теплого вологого лона, яке радо прийняло їх зустрічним рухом стегон, почав гратися ними й «Там».

      Слідуючи за невигадливим перебігом нехитрої розповіді, Марі несподівано спритно і майже в унісон, напрочуд вдало й невимушено підлаштовувалася тілом під мої наміри та дії, які ставали дедалі відвертішими. Було помітно, що, затіяне мною дійство, надзвичайно їй подобається та все більше захоплює. І ця ненав'язлива «гра» їй подобається, і невигадливий сенс моїх простих і зрозумілих витончених слів, і чарівні дії на її тілі також. В моєму спектаклі вона почувалася невимушено і вільно. І це було дуже доречно.

        А я все продовжував у тому ж дусі...

    - ... Жила юна прекрасна принцеса... Колись вона почувала себе безтурботною і щасливою. Але зараз їй було надзвичайно сумно й боязко, бо відчувалася жахливо самотньою... Вона тужила за принцом на білому коні...

       Розказуючи, я не послаблював своєї кропіткої діяльності в її дивовижному «ареалі», а моя справжня «принцеса», завдяки моїм активним чарівницьким старанням на її тілі, вже наполегливо почала набирати хід до чергового піку своєї насолоди.

        - ... А тут і зовсім їй довелося тяжко. Від заздрості за її надзвичайну красу зла чаклунка зачарувала її замок, зачинивши всі двері та вікна в ньому. І нещасна принцеса не могла навіть вийти на галявинку, щоб порадіти синьому небу і яскравому сонечку... - плекаючи її закличну «трояндочку», водночас я не давав спокою ні її губкам, що жадібно хапали повітря, ні зворушливим, стиглим персикам-грудкам, що, безмірно збудженні, стрімко здіймалися від уривчастого подиху.

       Марі, із завмиранням у серці, продовжувала «вбирати» мою «добру казку», але кожна хвилина нашого настільки життєдайно близького контакту підводила її все вище і вище до захмарної ейфорії. Вона лежала з напівприкритими очима, в безтурботно розслабленому стані, повністю віддавшись чуттєвим поривам, а глибина її схвильованого дихання без зусиль видавала крайній ступінь сильного збудження, що панувало в ній.

        Я ж невтомно нагнітав далі...

       - ... Але про нещастя бідолашної принцеси дізнався молодий благородний Лицар. Він прискакав на своєму сильному білому коні до воріт її замку зі своїм нерозлучним чарівним мечем...

        У цьому місці казки я на деякий час призупинив свою розповідь, нарешті, наважившись спробувати перенести хоч якусь увагу Марі, яка серйозно збудилася, на свого «благородного Лицаря», і висунув «Його» на «передові позиції», виставляючи їй на огляд. У той момент я перемахнув через неї однією ногою, ставши на коліна, фактично осідлавши, опинившись над її головою, присунув свого розпаленого «витязя» майже впритул до її обличчя.

        Несподівано, швидше на автоматі, ніж усвідомлено, Марі вхопилася за «Нього» обома руками. Напевно, з хвилину, мабуть, оговтуючись, вона, немов реальний меч за руків'я, утримувала мого «героя», що буйно розперезався, лише надаючи «Йому» ще більшої стійкості та героїзму.

      Мабуть, їй, і справді, припала до вподоби моя невигадлива казочка-експромт, і вона настільки глибоко зріднилася з її героїнею-принцесою, бо, розплющивши, нарешті, очі та побачивши настільки близько від себе, й до того ж у своїх руках «страшне», «грізне знаряддя», несподівано для мене вигукнула.

         - Ось він!.. Мій... бажаний Лицар!

        З цими словами Марі одержимо прихопила «стражденного воїна» своїми зворушливо пухкенькими гарячими губками й, абсолютно, напрочуд, природно, ніби робила «Це» не вперше, але катастрофічно швидко «звела» мене в стан, близький до невагомості, за що я в глибині душі залишився їй надзвичайно вдячний. Від приголомшливого кайфу, що рясно ринув на мене стрімким гірським потоком, я аж очі заплющив.

      «Пролившись» на Марі, яка нічого не підозрювала, рясним «срібним дощем», і відразу відкинувшись на спину поруч із нею, переживаючи нудотне відхідне відчуття, я нарешті заспокоївся, став розсудливим, і міг зітхнути спокійніше.

      «Ух-х, яка ж молодчинка, ця Марішка! Однак її бойовому азарту та вмінню, що казна-звідки взялося, і Юліані не завадило б підучитися!»... Перший раз - і настільки якісно, точно тобі - в саму «десятку»! Зовсім не очікував від неї подібної «забійної» прудкості!.. Хто б міг подумати?!... Хоча й моєму вже неабияк «змученому орлику» вже багато чого й не було потрібно...» - у мені вихором підносилися лише думки захоплення незвичайними вродженими інтимними здібностями моєї маленької сексуальної мисливиці.

       Однак, глянувши на Марі, я ледь, було, відверто не розсміявся. Довелося стримувати себе - обставина зобов'язувала.

       Марі, мабуть, швидше за мене прийшовши до тями й підвівшись, сиділа на ліжку: руки - злегка розведені, долоньками вгору - у позі «місіонера», очманіло обнишпорюючи все довкола очима; рот напіввідкритий, у німому запитанні. Її обличчя, волосся, загалом, усе, по самі груди, було в розводдях мого соку, що врожайне, та, власне, за ділом, нарешті, повноцінно вилився. Ну і з її рота також струмінчик стікав. Ще дещо й подушці дісталося.

         Але ось і її «попустило» після німої сцени.

       - Славуся... що... що це... було?.. - ледь чутно, здивованим, розгубленим тоном позначилася Марі, з благанням зупиняючи погляд на мені, кліпаючи віями, незримо просячи підтримки.

         І я поспішив на допомогу.

       - Марішенька, рідненька, не лякайся, заради бога! Нічого страшного не трапилося. Це те, що давно вже мало статися, виплеснутися з мене. Вибач, сонце моє, що вийшло... так... непоказно. Але все це - результат твоїх безжальних любовних флюїдів! Але ти так не переживай! І не бери настільки близько до серця! Це - всього лише звичайнісінька чоловіча сперма - неминучий і показовий елемент кохання. Сподіваюся, ти раніше чула про таку цікаву субстанцію? Згоден, дещо багатенько її витекло. Але перший повноцінний «салют», нічого не поробиш, завжди найбільш «повноводний». Зачекай, зараз я тобі допоможу.

       Я перехилився через неї й, зачепивши з тумбочки з ліжком матер'яну серветку, взявся обтирати їй обличчя і руки, а потім прибрав дещо і з території наволочки подушки.

     - Ну, ось, тепер повний порядок! А решта дуже швидко підсохне й розсіється сама.

      - Боже!.. як... її... багато було!.. - продовжувала жахатися моя вразлива коханка.

       - Ну, накопичилося злегка, як бачиш. Зате тепер-то як легко стало! Радість моя, та не звертай ти багато уваги на такі дрібниці. Іноді подібне - неминуче. Відбулося типове і в такій ситуації дуже потрібне для мого організму розвантаження. Ось тепер можна знову із задоволенням підкоплювати...

     Марі, вже влігшись, все ще була під неясним враженням і деякою заклопотаністю, що малювалися на її обличчі. А ще вона, не перестаючи, облизувала губи й кумедно прицмокувала ними, манірно рухаючи щічками. Нарешті, вона відгукнулася, і, мені здалося, з певним побоюванням.

       - Славулику, я... здається... частину проковтнула... цієї самої... сперми... Вона так моторошно... стрельнула в мене, просто... у саму глибину горла. Я навіть... мало не поперхнулася... А це... не страшно?..

       - Ну, і на здоров'я, сонце моє! - заспокоїв я її, заодно просовуючи під її шийку руку, притиснув до себе, обіймаючи та погладжуючи. - От ти дивовижна, Марішик! Від «Цього» ще ніхто не вмирав. Це навіть корисно. Тим паче зв'язкам у горлі, кажуть, чудово допомагає. Особливо, якщо є природні голосові дані для співу. Але давай уже про це забудемо. Але ти, однак, молодчинка! І мені, повір, була неймовірно приємна ця твоя божественна процедура. Напевно, так само як і тобі, коли я твою пусечку пещу...

       - Ой, Славуся... я й сама, до пуття, не зрозуміла... як «Це» мені вдалося... Мабуть... зовсім загубилася, очманіла... від твоїх неземних пестощів...

    Марі ненадовго замовкла, мабуть, усе ще відходячи від перших несподіваних симптомів шоку, що спіткав її після бентежного прецеденту, водночас (ось де хижачка!) не в змозі відірвати від «Нього» зацікавленого погляду, але вже з деякими нотками бурхливих почуттів цікавості, що розпалюються в ній і змішуються із захопленням, продовжила.

      - Просто... мені самій раптом... неприборкане так захотілося... сильно-сильно... полюбити «Його», приголубити... Я навіть не замислювалася над «Цим». Але «Воно»... виявилося таким чУним!.. І мені було... не передати, як приємно... відчувати «Його» на своїх губах, торкатися язичком... Ой, ну як же сильно... «Він» стрельнув!.. Я аж налякалася спочатку!.. «Він» такий був у тебе... міцний, твердий!.. І такий бажаний!.. Але мені здається... вже дуже великий... для моєї маленької «Дівчинки»!

      «О-о, ти дивись, вона вже почала приміряти «Його» на себе! Це вже славний симптом!» - задоволено подумав я, ще міцніше обіймаючи малятко і цілуючи її.

        - Моя дорогоцінна ластівочка, це ж дуже чудове бажання в тобі виникло - обмилувати мого нещасного самотнього «Принца», а переживати про те, що трапилося, зовсім ні до чого. Тепер нам краще спрямувати всі думки на те, що нам із тобою належить зробити найближчим часом. А «Він» у мене зовсім не такий вже й великий, а найбільш середньостатистичний за розмірами. От чесне слово! Бувають екземпляри куди більші! Повір мені на слово! Марішику, лапусику мій, ось зараз, без жодних сумнівних думок, помацай «Його», пограй з ним, бери в руки сміліше!..

        І вона, вже без колишнього видимого сорому, довірливо потягнулася до «Нього», підвівшись і перемістившись зі свого місця, поспіхом і з ентузіазмом зручно примостилася на моїх колінах, шалено приємно придавивши їх своєю чарівною дупкою. Полилися витонченою цівкою і її сміливі одкровення.

     - Так, дорогенький, зараз «Він» - зовсім, дивись, малюк у тебе... - її захопленню не було меж. - Прямо такий іграшковий... ручний... і м'якенький такий, плюшевий. Треба ж?!... Як це мило!.. І прикольно!..

      Вона, ще нижче схилившись, зайнялася пильним, детальним «Його» вивченням, усілякими маніпуляціями: перебирала пальчиками, мацаючи та стискаючи «красеня» долоньками, беручи в щільне кільце, допитливо зацікавилася й іншими прилеглими «аргументами». Загалом, досконально освоювала свій майбутній «предмет пристрасті».

      Тут уже, за такого дбайливого й рішучого обходження, мій нескромно зухвалий «плюшевий Малюк» напрочуд спритно почав «входити в міцне тіло», «набирати вагу»… Почалася «Його» чергова некерована «ланцюгова» реакція...

                  Продовження в Главі 6.3. Частина 9…………