Я глянув на Ніку. Вигляд у неї був, і воно зрозуміло, відчужений і абсолютно пониклий. Мабуть, вона давно зрозуміла, що я, якщо й не все, то багато чого почув із того, що озвучував Денис. І тепер навряд чи для неї був резон щось спростовувати або доводити мені, не кажучи вже про те, щоб вимолювати прощення. Тому й похмуро мовчала. Мабуть, покірно очікувала моєї реакції, мого вердикту. 

       Так, говорити було про що. Розмова для мене виявилася дуже важкою і гіркою. І трохи дивною. Але її було не уникнути. І я її почав, і доволі жорстко.

        - Однак довго ж, Ніко, тобі вдавалося мені мізки компостувати...

             Знаєш, моя люба, я зовсім не збираюся тебе виховувати. Воно мені й на хрін не треба. Тим паче що для мене це вже ніби пізно, не актуально, поїзд пішов. Та й ти - давно доросла дівчинка. А отже, сама маєш право вирішувати, як тобі жити, та й із ким - теж. Мені просто страшенно прикро, що у мене на очах настільки бездарно і безвольно гине така чудова дівчина, якою я знав тебе зовсім недавно. Ніко, ну дай мені відповідь лише на одне запитання, що з тобою останнім часом коїться?!... Ти ж повністю вся безсовісно забрехалася! І, якщо чесно, я віднедавна жодному твоєму слову до кінця не вірив.

        Вона сиділа похмуріша за хмару, водночас якась розгублена, потупивши погляд, лише часто-часто стрясаючи віями. Останнє, я вже знав, завжди видавало її сильне хвилювання. Було враження, що всередині неї відбувається якась важка боротьба. І ця боротьба призвела, нарешті, до вибуху. Колись це мало статися. І зараз, у пориві нервового, психологічного перезбудження, це її страшне зізнання, мабуть, уже неможливо було більше утримувати в собі. Усе, що ці останні кілька місяців назрівало, нашаровуючись, накопичувалося в ній, прорвалося, нарешті, вирвалося-таки назовні. І цей її «крик душі» став для мене рівнозначний вибуху бомби, неймовірним одкровенням.

        Ніка не просто говорила, вона виходила криком, горланила на весь двір, та так, що рідкісні громадяни, які проходили повз, або мешканці оберталися в наш бік. Я ніколи її такою неврівноваженою і навіженою не бачив.

       - Так, так, ти, як завжди, правий! Я забрехалася! Усім забрехалася! Не тільки тобі, а й собі теж! І я сама не знаю, що зі мною відбувається!..

       Вона на мить затихла, ніби збираючись із думками, і вибухнула так само голосно з новою силою.

        - Це все ти, ти - головний винуватець усього того, що зі мною відбувалося і продовжує далі відбуватися!.. Я спокійно собі жила... Але ось з'являєшся в моєму житті ти!.. І саме ти й зробив мене такою!.. Такою надчутливою!.. Ти розпалив у мені цей вогонь пристрасті!.. Тепер я зовсім не можу сексуально задовольнитися! І зупинитися в бажаннях не можу. Останнім часом я майже перестала кінчати! Відчуваю, ще трохи - і перестану зовсім! Ти чуєш мене?!... Ти можеш собі таке уявити?!...

       Її останні слова настільки мене приголомшили, що я навіть розгубився, не знаючи, що їй відповісти. Ось що, виявляється, для неї було найважливішим на порядку денному! Не наші стосунки, що з кожним днем тріщали по швах і зайшли останнім часом у глухий кут на тлі її безнадійно нещадного, нестримного блуду; не її наполегливе небажання визнати свій критичний стан як хворобу, з якою потрібно, аж кричить, невідкладно вести непримиренну боротьбу!.. А виявляється, її ґрунтовно хвилювало і продовжує хвилювати те, що вона не отримує задоволення від «потойбічних» контактів!

        І вже я не витримав її такого нахабного наскоку на мене.

       - Ну, треба ж?! Значить, це, по-твоєму, Я в усьому винен?!... І у чому ж моя вина?! А, виходить, у тому, що твій колишній коханий не зумів «від’ярити» тебе як слід свого часу, і це довелося зробити мені?! Ніко, подумай, що ти несеш?! Адже ти перекидаєш із хворої голови - на здорову! Так у тебе, люба, виявляється, остаточно «дах» знесло, абсолютно з головою не дружиш!..

        - Фу, який ти грубий став і вульгарний!

        - Я можу сказати точно так само, як і ти. Це ти мене таким зробила. Та ти згадай, як влітку, був час, коли ти натішитися не могла, що так врожайне ейфорієш зі мною. Щоправда, тоді ти ще більш-менш нормальною була, адекватною, хоча й не без віддалених теперішніх симптомів. А що ж зараз?!... І взагалі, про що ти говориш, Ніка? Як таке може бути? Адже в нас із тобою до останнього дня наших контактів незмінно була райдужна, неповторна ідилія, і зі мною ти не мала жодних проблем... Скільки бажала, стільки з незмінним успіхом втілюючи, і отримувала від мене...

      І тут вона прямо вирішила доконати мене своїм «смертельним» зізнанням. Це з неї вирвалося і прозвучало навіть не стільки цинічно, а, я б сказав, по-дитячому наївно.

        - Ось саме, Славчику, з тобою - я можу, у мене все виходить... А з іншими - ні!.. І я не можу зрозуміти, чому?!....

        Мене таке її неприкрито відверте лицемірство просто-таки обеззброїло. І я у відповідь на її божевільні слова буквально вибухнув. Але в мене ще вистачило сил просторікувати з Нікою на тему. Надто вже боляче було саме з її вуст, наживо, почути гірку правду, що давно ширяла ореолом навколо неї, про її витончений збочене-занепалий спосіб життя. Виразів я, звісно, не добирав.

     - Та тому, що ти, Ніка - дура остання! Ти зовсім ошаліла, потворно розпустившись, як закінчена сучка! Я ж дірку, напевно, на тобі протер, неодноразово дзижчачи тобі у вуха, все твердив, якщо секс - заради сексу, то це не є любов. Тут немає, і не може бути високих почуттів, які змушують парити, а організм вводити в резонанс із люблячою і коханою людиною. Для тебе це просте правило було надзвичайно важливим! Такою ти стала! Саме так реагує твій організм. Як же ще тобі ці прості істини треба було втовкмачувати?.. І що ж тут незрозумілого?! Так ні ж, тебе на сексуальні експерименти потягнуло, на сторону!.. А що як усе чудово складеться і з іншими?!... Навіщо ж замикатися на одному мені, тим паче що я - не завжди під рукою?.. Але раптом «масть піде»?.. Тоді ж - ноу проблем! Адже можна - з усіма навпростець, не озираючись. Значить, підставлятися під будь-якого зустрічного в тебе розуму вистачає, а елементарні речі «схопити» своїм мозочком, не в змозі!.. Напевно, тобі сперма очі та вуха затуляє?!... Ну де логіка? Якщо один раз - не проходить, другий - те ж саме, то до чого, постає питання, далі експериментувати?!... Ну, якщо немає ніяких почуттів, раз не кохання, то й успіху не дочекаєшся… Адже ясніше ясного! Це ж не спорт, де від кількості спроб може залежати результат!

             Ось зараз у твоїй ненормальній голові імпульс у мізках минає твою підкірку свідомості, не підключаючи вчасно каналів, якими має йти сигнал насолоди, що наближає до оргазму. До певного часу мозок твій, можливо, ще жив тією нашою доброю пам'яттю, старим багажем емоцій, за інерцією. Але всьому ж є своя межа. І тепер, люба - все! Ти підійшла до «червоної» межі! Кінець, Ніко! Кінець твоєму кайфу!

        - Як кінець?! - сполошилася Ніка.

    Своїм наївним запитанням і скривдженим виразом обличчя вона нагадувала мені зовсім нетямущу здивовану дівчинку, у якої раптом відібрали її улюблену ляльку.

       «Ну, зовсім атрофувалася свідомість у людини...» - сумно й одночасно з роздратуванням подумалося мені.

      - Та ось так! Як бачиш, усе дуже навіть просто. Я давно твердив, лікуватися тобі треба, і дуже серйозно і невідкладно. Інакше замучиш себе вкрай!

     Ніка зовсім притихла, занурившись у себе, сиділа, насупившись, немов змерзлий горобець, мабуть, щось про себе пригадуючи.

      Далі, вже скинувши з себе першу хвилю нелегкого вантажу нервового напруження, немов розмірковуючи вголос, я говорив цілком спокійно, тримаючи в розумі остаточно сформований факт мого вистражданого вердикту Ніці. Говорив довго... Накопичилося...

       - Ніко, давай, напевно, будемо по-дорослому дивитися фактам в очі, люба. Поки я в Екіпажі, наче шаолінський чернець, сидів півтора місяця у самітництві, ти преспокійно проводила час із «користю» для свого остаточно розпущеного фривольного організму в суцільних оргіях. Зате зараз у нас із тобою, ну, прямо святе кохання! Ми із задоволенням ходимо в кіно, містом самозабутньо прогулюємося, ходимо в гості... А варто нам попрощатися, а мені - сховатися за стіни паркану Екіпажу, ненадовго, хоч на кілька днів, ти без жодного докору сумління відлітаєш на чергове «потойбічне» спаровування невідомо з ким... І, головне, до тебе не підкопаєшся - не спійманий - не злодій! Адже як хвацько в тебе все виходить!.. Отже, я у тебе зазначаюся в улюблених коханцях. Це - зовсім чудово, чарівне! А є ще й ціла гвардія нелюбих, а часом неадекватно випадкових, що підвертаються тобі «вчасно» під руку, але чомусь не менш бажаних «любителів полунички», чи не так, дорога Ніко?! Мовчиш?! Виходить, страшну правду для тебе відкрив?! А ти ніби й не знаєш просту приказку - «як мотузочка не вийся - кінець все одно буде»?! Чудесно! Молодець, Ніко! Вітаю тебе!

        Ось я за весь той час твого «лихого» порочного двомісячного безпросвітного загулу, коли ти геть забула про моє існування, постійно з тугою, яка не проходить, згадував наші з тобою літні зустрічі. Вони були такими наповненими, живими, щирими, ніжно зворушливими, одним словом, справжніми. І багатообіцяльними. Я, можна сказати, жив ними. Вони підтримували мене у важку хвилину моїх нелегких перших днів, перебуваючи у вимушеній ізоляції в Екіпажі. І далі, до певного моменту, я сподівався на наші серйозні стосунки, постійно примірявся до тебе, як до майбутньої нареченої, і навіть більше... Дійсно хотів і прагнув розгледіти в тобі супутника мого життя. Ти мені дуже-дуже подобалася в усьому, притягала до себе...

              Але, на жаль, ті швидкоплинні зміни у твоєму світосприйнятті та твоя, м'яко кажучи, некоректна й насторожувальна поведінка змусила мене замислитися і переглянути наші з тобою стосунки. Ну яка ж із тебе майбутня дружина моряка, якщо ти й дня не можеш прожити без сексу? Тим паче що це в тебе не просто безпробудний потяг, який не минає, а хвороба, що зародилася і з головою накриває тебе з усіма безсторонніми, несприятливими наслідками. Але де там? Ми - горді! Ми до лікарів не підемо! На кой вони нам? До чого ці проблеми? Я - здорова і міцна! Ми будемо йти по найменшому опору. Хай живе вічний кайф! Але, якщо тебе саму повністю влаштовує подібний «насичений» спосіб життя, то що я ще можу тобі сказати та побажати?!... Живи й радій! Хто тобі лікар, Ніка?! Але тоді я тут до чого?! Мене-то якраз ніяк це не влаштовує! А навіть, навпаки. Ще і як напружує!

             Усе, Ніко. Я, нарешті, зрозумів, остаточно прозрів. Я тобі, як людина, абсолютно не важливий і не цікавий. От розуму не прикладу, і що я з тобою досі стільки возився? Просторікував, принижуючись, бився, як риба об лід, у спробах відтягнути тебе від краю прірви, до якої ти стрімко підбираєшся, витягнути тебе з клоаки, в яку ти засіла вже по самі вуха. Ти глуха, прикрилася панциром, тебе вже ніщо не проймає. Навіть якби мені вдалося закрити очі на твої злигодні і «героїчні» пригоди на сьогоднішній день, я в будь-який момент міг би стати жертвою якоїсь підступної болячки з твого боку. Виходить, я весь цей останній час, перебуваючи в близькому контакті з тобою, ходив по лезу ножа. Але до чого мені таке покарання?!... І за що?!... Хоча, хто його знає, може вже став цією жертвою, підхопив від тебе якусь гидоту? Піди знай, з ким ти там якшалась? Хто через тебе пройшов? Зараз іноді зараза довго не проявляється, не відразу випирає назовні...

             Ти ж знаєш, я неодноразово тобі повторював, усе таємне колись стає явним. Не раз у своєму житті переконувався в цьому постулаті. Причому саме тоді прояснюється, коли найменше очікуєш. Якою ж ти стала цинічною особою... Коли, в перервах між своїми дикими сексуальними оргіями, зустрічалася зі мною. Я так розумію, «пір'їнки» свої «підчищала» від того бруду, що прилипав до тебе, намагаючись духовно очиститися від своїх гріхів. Мила справа, звісно!

        Ніка, як і раніше втупившись поглядом у поверхню столу, спершись на неї ліктями і обхопивши голову руками, продовжувала відчайдушно мовчати. Мабуть, що-небудь заперечити на мої слова, їй було зовсім нічого. Але я ще не закінчив свою промову, яка безупинно лилася з мене сама собою, тому що колишні почуття, які довгий час міцно сиділи в мені до цієї моєї подруги, яка, як виявилося, безпардонно розперезалася, настійно вимагали й мали витекти з мене, як вода з дірявого відра. А одномоментно це статися не могло.

        - Але до чого ж ти, Ніко, у своїй шкідливій «завзятості» докотилася. Уже без жодного сорому, відкритим текстом, не приховуючи, безжально озвучуєш мені, що безладно спаровуєшся з іншими. Але от цікаво, тобі самій не буває гидко від своєї теперішньої неохайності, свого нетримання?!... І тебе анітрохи не турбує твоя репутація?! Адже слава про тебе вже попереду тебе по інституту, гримлячи, скаче!.. Я не уявляю, як ти взагалі там з'являєшся, якщо про тебе таке мерзенне за спиною кажуть, кому не лінь? Це ж така моторошна ганьба! Самій-то тобі як воно?! А як майбутнє життя збираєшся влаштовувати? Кому ти така гуляща і доступна потрібна будеш? Ти хоч про це задумайся, можливо, ще не пізно... Бо далі - прямий шлях на звичайну «панель». Станеш дорогою повією... А що, прибуткова справа! Ще й вічний щоденний кайф... Можливо, ти цього прагнеш?.. Хоча про що це я? Та ні, скоріше, не на панель. Для цього там, в одному твоєму місці, здоровий порядок необхідно підправити, а в іншому - мізки розсудливі отримати, або хоча б якусь їхню подобу. Просто ти опустишся на найсоціальніше дно. Станеш повією підпарканною. Якщо, звісно, остаточно мізки свої «протрахаєш»...

                  Усе-таки правильно тебе схарактеризував, хоч він і порядна паскуда й та ще сволота, твій сьогоднішній приставало Денис. Абсолютно справедливо. Але скажу тобі відверто, зовсім не через тебе я цього мерзотника «ухайдокав» сьогодні. Мені більше за себе прикро стало. По-перше, що я так обманувся у твоїх почуттях до мене, а в другу чергу, через його нахабний «наїзд» на мене. Самолюбство заграло...

       Ніка, яка до цього мовчазно похмуро слухала мене, здавалося б, абсолютно байдуже, раптом, стрепенувшись, різко зірвалася, зайшлася в нервовому істеричному плачі. Немов тільки зараз, нарешті, сповна оцінивши й осягнувши всю непереборну трагічність свого непривабливого становища і, як наслідок, зриму реальність своєї прийдешньої гіркої долі - стати безжально кинутою напризволяще.

         - Ні, ні й ні!!! Не хочу, не хочу я такого страшного кінця! Я ТАК жити не хочу! Та і взагалі я не хочу жити! І нічого від цього життя мені не треба!.. - і вже як кулька, що поступово здувається, зм'якшує, переходячи на звичайний тон, а закінчила майже пошепки. - Боже, боже, як же я втомилася від усього!.. Сил моїх більше немає... Немає ніяких сил... - і вона, впустивши голову на коліна, голосно схлипуючи, гірко розридалася.

       Але це був уже явно запізнілий «глас кричущого в пустелі». І йому не судилося похитнути мого давно вистражданого й остаточно сформованого рішення.

     Після чого раптом, ніби схаменувшись, Ніка виринула з-за столу і, підскочивши до мене, вчепилася мені за руки, заголосивши.

        - Славчику, рідний, не кидай мене, дуже прошу тебе! Без тебе я пропаду зовсім!.. Мені нестерпно паршиво без тебе, без твоєї підтримки! Ну, будь ласка, прошу тебе!.. Зглянься наді мною!..

       - Ні, Ніка, це вже неможливо. Я навіть не можу уявити собі, як я можу бути поруч із тобою. Адже я давав тобі шанс, і не один. Але ти не побажала ними скористатися. І навіть не робила спроб. Згадай, у нас уже була серйозна розмова на цю тему. Ти - егоїстка, Ніка. Ти завжди думала і продовжуєш думати тільки про себе і свої забаганки. Після всього, що я дізнався сьогодні, у мене до тебе остаточно все відмерло. І ти мені такою, якою стала зараз, не потрібна. Я навіть якби й дуже хотів, ніколи не зможу пробачити тобі скоєного тобою. Занадто ти стала брудною. Тому все, вигрібайся тепер сама, як знаєш...

       І, трохи помовчавши, я добив її остаточно, і тепер уже безповоротно, просто в обличчя.

        - Ех, Ніка, Ніка!.. Усе ж, напрочуд, дивна ти. Сама, своїми вчинками, вже давно дала відповідь на своє одвічне риторичне запитання, що звучить із твоїх вуст, бути нам разом чи не бути. Ти сама на нього відповіла, сама за нас двох вирішила. Мої глибокі роздуми про тебе привели мене до однієї думки: не кохала ти мене ніколи, та й зараз не кохаєш, хоча стверджуєш, що жити без мене не можеш. Бо якби справді кохала, то була б набагато терплячішою, дорожила нашими стосунками, все б для них зробила. А так, у тебе на першому місці тільки один секс, і не важливо, з якою він метою, розпусною або заспокійливо-медичною. А я для тебе був лише безвідмовним знаряддям, яким ти безсоромно користувалася. Ти втратила в сьогоднішньому своєму житті всі орієнтири, а найголовніше - мою до тебе безмежну довіру.

                  Знаєш, голубе Ніко, є дівчата, з якими тільки гуляють, а є ті, з якими одружуються, і все життя ділять кохання на двох. На превеликий мій жаль, я в тобі, виходить, помилився. Сильно помилився. Мені така майбутня безхребетна наречена, підстилка під кожного зустрічного, як ти, не кажучи вже про дружину, на фіг не потрібна! Так, мені дуже важко тобі про це говорити. Але ти розчарувала й образила мене вкрай! Розумієш, Ніко, я втомився боротися з «вітряним млином», тобто з тобою. Бачить Бог, я робив неодноразові спроби врятувати тебе і наші стосунки. Але у мене закінчилися всі душевні сили з тобою боротися. І твоє «щиросердне» зізнання не виявилося для мене такою вже несподіванкою. Я давно вже підозрював за тобою всі ці гріхи. І скажу ще раз, мені дуже, дуже гірко і прикро за тебе. Усе ж до мене так досі й не доходить, як ти могла настільки безоглядно низько впасти, причому за такий короткий час?!... Але ти свого домоглася! Що хотіла, те й отримала! Тепер живи, як знаєш! Іди далі своєю убогою дорогою наодинці! А мене залиш! І навіть не здумай напружувати мене своєю присутністю. Я не бажаю більше ні бачити тебе, ні навіть чути! Все, з мене досить! Між нами ВСЕ скінчено! Прощавай, Ніка! - і я, відсмикнувши від себе її руки, повернувшись, швидко покрокував геть, в серцях зронивши останню фразу здебільшого для себе. - А я ще називав тебе «Перемогою»!..

       Рухаючись до Екіпажу, я не міг не думати, не перебирати в голові всі перипетії сьогоднішнього вечора, всі гнітюче шокові подробиці з пригод Ніки, що безжалісно впали на мене, яка безвідповідально й бездумно гуляє, і про неї саму.

        Звичайно ж, у глибині душі, мені було неймовірно шкода Ніку, яку я давно і докладно пізнав за час наших близьких стосунків, нехай і ту, що безнадійно загубилася і загрузла в пороці, до якої встиг прикипіти душею. І справді, реально, у свій час, за ранніми нашими зустрічами, я навіть почав приміряти Ніку до себе як можливого кандидата в супутники життя. Але від теперішньої реальності нікуди не втекти й не сховатися. Адже недарма народна мудрість говорить: «що посієш - те й пожнеш»...

       Без сумніву, мені можна було і не влаштовувати з Нікою настільки детального і жалісливого з'ясування стосунків. Не вчити її, як їй жити, занурюючи носом в очевидні життєві речі, і повчати в плані «що таке - добре і що таке - погано», а просто «послати» її одразу якомога далі, демонстративно розвернутися і гордо і безпардонно піти. І без слів нібито ситуація зрозуміла. Куди вже прозоріше?!... Але мені вкрай важливо було, я дуже цього хотів і сподівався, що, можливо, а раптом для самої Ніки ще не все втрачено. Можливо, мої слова, нехай і образливі, але праведні, досягнуть віддалених глибин її помутнілої свідомості, якимось чином струсонуть її, змусять зупинитися, спробувати переосмислити своє минуле, хоч трохи замислитися над подальшим життям, допоможуть їй впоратися із собою, не занапастити себе остаточно й безповоротно?.. І, врешті-решт, звернутися по допомогу до лікарів?.. Адже вона ще така молода і все життя в неї ще попереду!..

       «Наскільки, однак, тонкою і хиткою буває та межа, що відокремлює праведне від гріховного, добро - від зла, любов - від ненависті або хоча б від байдужості... Навіть, здавалося б, сильні особистості бувають вкрай беззахисними перед жорстокою владою порочних спокус, не завжди можуть їм успішно протистояти, йдучи в них на поводу. Ось і Ніка, несподівано для мене, та й, напевно, для себе, зірвавшись, опинилася серед їхніх жертв. І, бачить Бог, я робив усе, що міг, що було в моїх силах, щоб утримати та відсунути Ніку від краю прірви. Але, на жаль, усе рухнуло!» - так думав я, поки наближався до КПП Екіпажу.

       Деякий час я Ніку не зустрічав і навіть здалеку не бачив. Наші шляхи-доріжки з нею не перетиналися. Вона після нашої пам'ятної розмови, мабуть, усвідомивши ситуацію, сповна відчувши мою рішучість і остаточно зрозумівши всю марність і безплідність своїх спроб, справді, так і не потурбувала мене жодного разу своєю присутністю. А можливо, їй було вкрай соромно за себе переді мною, за свою колишню поведінку, ось і не наважувалася з'являтися переді мною. Адже існує ж таке поняття, як людська совість. Хоча, якщо чесно, навряд чи. Просто, найімовірніше, теж поставила хрест на наших стосунках. Нічого цього я поки що не міг знати.

        Моє особисте життя не стояло на місці, а, можна сказати, било ключем. Я навіть став потроху забувати Ніку, про її колись яскраве існування в моєму недалекому минулому. Точніше сказати, усвідомлено і превентивним чином викорчовував думки про неї зі своєї свідомості. Щоправда, якось іще наприкінці зими, в лютому, десь через місяці три, напевно, після нашого розриву, вона «нагадала» про себе. Причому у вкрай неприємних тонах. Мигцем побачив її в самому центрі, в районі тролейбусної зупинки. Вона сиділа на лавочці навпроти магазину «Дитячий Світ», що біля площі Свободи, навпроти Главпоштамту, у компанії особистостей вельми похмурого і сумнівного штибу. Ніка неприємно вразила мене своїм відверто вульгарним і недоглянутим, пошарпаним виглядом, із цигаркою в руці (бувши зі мною, вона була непримиренним ворогом тютюну). Прослизнувши швидкоплинним мутним поглядом у мій бік, вона навіть не впізнала мене. Мабуть, була п'яна. А може, варто брати вище - сиділа під «кайфом»? Хто його знає? Тоді десь у дуже віддаленому куточку серця мене неприємно холодно кольнуло.

    «Значить, і справді горбатого може виправити тільки могила», - з надзвичайною гіркотою подумалося мені.

       Вдруге, і так само випадково, побачив її десь ближче до середини третього курсу, фактично через рік, теж узимку, ближче до весни.

       Проїжджаючи в тролейбусі, помітив її в районі вулиці Суворова. Вона перетинала проспект Ушакова. І знову вона мене вкрай здивувала. Скажу більше, вразила. Але вже в позитивному сенсі. Ніка була «при надії», причому, напевно, вже конкретно «при надії». Вона пройшла дуже близько від мене. Тролейбус у цей час стояв на зупинці. І хоч я не вловив на її обличчі особливо натхненного і життєрадісного виразу щасливої майбутньої матері, скоріше, він був стурбованим у той момент, але все одно дуже я був радий самому факту її набутого нового життєвого статусу. Адже найважливіше - Ніка не згинула в небуття і навіть не просто знову опинилася «на плаву». Вважай, вона піднялася на незбагненну, непомірну для себе, щодо свого колишнього становища, сходинку, виходить, зуміла перебороти себе, досягла певного успіху в особистому житті. Звичайно, я був шалено радий за неї.

     «Яке ж не передбачуване життя наше! Воістину шляхи господні несповідимі! Молодець яка! Значить, все-таки вишукала в собі сили, приборкавши й перемігши саму себе, свої згубні пристрасті, переламала свій фатум, злу долю. Як це цінно! Дай їй бог щасливого материнства й удачі в житті!» - я з превеликим задоволенням і розчуленням подумав і побажав їй у той момент.

      Ось тільки знати я не знав, та й навряд чи зумів би передбачити, дивлячись на Ніку в її теперішньому цікавому становищі, через які страшні й найжорстокіші випробування, через які кола пекла довелося їй пройти, щоб я міг зараз бачити її саме такою, кардинально зміненою!..

                     Конец Глави 5.5.

                   Продолжение в Главе 5.6………