Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»
«...Любов, золоті сходи... без перил!»
(з пісні Ю. Антонова)
Розділ VII. ВАРІКА (прощальні «гастролі»)
Закохана парочка Героїв вирішує розважитися,
збираючись відвідати міські танці, а заодно там
зустрітися зі шкільними друзями. Немає картини
більш привабливішої й чарівнішої, ніж, коли твоя
кохана і завжди бажана дівчина, переодягаючись
на твоїх очах, приміряє на себе барвисті вбрання,
відверто і спокусливо кокетуючи при цьому
Глава 7.4. ЖОРСТОКІ ОДКРОВЕННЯ ВАРІКИ
Частина 1. Казкове Дефіле Принцеси
Непомітно поспішав до свого заходу третій день нашого нескінченного чудесного єднання, а ми все ще не могли до повної міри надихатися один одним, до країв насолодитися, наповнитися солодкими принадами нашої бажаної зустрічі.
Скільки б ми не милувалися, як часто, раз по раз, тісно не зливалися в нескінченних любовних поривах, нам все одно хронічно не вистачало одне одного і здавалося критично мало. Цей дефіцит обопільного спілкування, який не минає і ніяк не може вичерпати себе, через тривалу піврічну розлуку відчувався всіма куточками наших ненаситних люблячих душ, почувався всіма клітинами тіл, які не виходили зі стану збудження, ідеально налаштованих на одну хвилю й перебуваючих у стані солодкого резонансу, що обволікав. Ми якомога більше намагалися не випускати одне одного з рук, немов боялися загубити, проґавити щось важливе, ніби й справді хтось із нас міг кудись раптово випурхнути, зникнути, випаруватися, хоча й так було зрозуміло, що віддалитися, відірватися один від одного ніякими земними силами ми не в змозі. Тим паче коли попереду маячить, радуючи нас, уявна нескінченна сила-силенна вільного часу, нам згори визначена наперед. Ми отримали цей відрізок життя в дар, заслужили, як дорогоцінний приз, вистраждали, і тепер - його повноправні господарі. Головне - не витрачати даремно, не розмінювати на дрібниці цей наш золотий час, цей вселенський душевний ренесанс. Часом навіть ненароком відволікаючись на якісь буденні чи побутові питання і випадково проходячи поблизу, у нас не виходило оминути об'єкт зітхання непомітно, байдуже. Неодмінно мимохідь припадали одне до одного, хоч на мить, незмінно тісно стикаючись, обдаровуючи швидкоплинними, легкими поцілунками, немов голубки, що воркують. Це було невимушеною внутрішньою потребою, даниною, настійним велінням наших невгамовних закоханих до безкрайності душ.
... - Сонце моє, а, ти знаєш, сьогодні ж субота!.. – дещо, як мені здавалося, інтригуючи, почав я, з деяким почуттям спокуси підібравшись на кухню до коханої, що поралася у цей момент біля плити, завершуючи готування нашої вечері, зі спини акуратно ніжно і спокусливо спіймавши мою пташечку за плічка.
Це я, випадково впустивши погляд на відривний календар, що висів на стінці в кімнаті, і помітивши на ньому непорядок, методом міркувань і дедукції визначив і обірвав на ньому кілька запущених, зайвих листочків. До цього моменту, позбувшись усього, перебуваючи у владі своєї любовної ідилії, ми якось не замислювалися не тільки про дні тижня, а цілком загубилися і в числах.
Однак Варіка, не відриваючись від справи, відреагувала цілком спокійно, так і не розпізнавши якоїсь інтриги в моїх словах.
- Так? Ну й чудово! А що, любий, хіба це має для нас якесь особливе значення? Попереду у нас ще славна купа часу!
«І справді, вона винятково права в такій ситуації, треба віддати їй належне», - подумалося мені.
Тоді я поспішив безпосередньо озвучити Варіці свої далекосяжні глибинні думки.
- Ну, як же, адже це означає, що сьогодні в міському «Палаці піонерів» танці, як зазвичай і традиційно, о восьмій годині вечора. Так ось до чого я тебе підводжу: чи не зробити нам вилазку в місто? Засиділися ми з тобою в чотирьох стінах... Крім, як у магазин, нікуди не виповзаємо. Все ж таки не завадило б злегка культурно розвіятися... Та й хлопців своїх хотілося б «зачепити». Напевно і ти когось зі «своїх» побачиш… Де ж, як не там, погодься?! Місце зустрічі ніяк не змінити...
- О, ось бачиш, як я все життя була далека від такого ґатунку заходів... Мені, припустімо, так і не спало б на думку подібних ідей. Навіть близько думати не думала про таку розвагу... Коханий, так ти, кажеш, гориш бажанням потанцювати зі мною? Не бачу нічого простішого. Це навіть виглядає дуже мило і своєчасно. Абсолютно не проти нашого урочистого виходу у світ. Ти правий, ми просто-таки кукуємо в будинку безвилазно. Зовсім не завадить трохи й зовнішніх вражень набратися, освіжитися нарешті. Може, дійсно я теж когось зі «своїх» зустріну... Дорогий, тоді нам просто зараз слід почати приготування, час підтискає... А ще й встигнути «поклювати» хоч трохи не завадило б...
- А що нам особливо готуватися? Мені ось, наприклад, у будь-якому разі у формі доведеться йти. Вона в мене завжди на готові. Бачиш, халат твій старанно обживаю... А тобі, власне, так і взагалі переживати нічого. Ти, як завжди, і без жодних підготовок маєш чудово геніальний вигляд, на рідкість привабливий та імпозантний. Тут уже ні зменшити, ні додати. Лише щось більш-менш вихідне вдягнути, і вперед!
- Ось саме, вихідне... Значить, треба що-небудь з одягу шустро підібрати для відповідного заходу.
І Варіка, вимкнувши плиту, рішуче попрямувала до кімнати, а я - за нею слідом.
Відчинивши обидві стулки одягової шафи на всю їхню ширину, енергійно засувала в ній численні вішалки з вбраннями та, там же розправляючи руками дещо з вмісту, з пристрастю, прискіпливо придивляючись. Нарешті, мабуть, на чомусь зупинивши свій вибір, один за одним вивудила на світ божий три різнопланових комплекти одягу разом із «плечиками», на яких вони спочивали.
- Славушику, а тепер я хочу довіритися твоєму смаку, - вона красиво й акуратно, немов на виставці, розклала переді мною на ліжку все відібране. - Ось у чому ти захочеш бачити мене на сьогоднішньому вечорі, те я й одягну.
Можна було не сумніватися, те, в чому треба було мені визначатися, було супермодним і рідкісно елегантним одягом, дуже елітарним, зрозуміло, зовсім не вітчизняного виробництва. І, до речі сказати, саме в цих милих нарядах мені ще жодного разу не доводилося бачити мою кохану.
Зліва на ліжку лежала шалено симпатична суворого фасону сукня з оксамиту з довгим рукавом, злегка звужена в нижній частині подолу, ну, може, рівного крою, соковитого темно-бузкового кольору з однією неширокою, але й не тонкою смугою білого кольору. Вона проходила спереду по діагоналі сукні через усю її довжину, і закінчувалася над грудьми пікантним бантиком-метеликом кольором трохи темнішим за профільний, скоріше, оливковим. До сукні додавали в комплект на вибір білого й оливкового кольору (як і метелик на грудях) тонкі шкіряні ремінці, що мали б незмінно підкреслити наявність тонкої талії в його власниці.
З правого боку вона відклала штанний костюм-двійку з тонкої англійської вовни темно-сірого кольору з ледве-ледве помітним горошком теж сірого, але світлішого відтінку. Я подібної, настільки живої, гри кольору на матеріалі ніколи не бачив у своєму житті. Під певним кутом зору, цей горошок сам собою кудись зникав, тоді тканина ставала однотонно сталевого кольору. Штани з чітко витриманими стрілками, злегка розкльошені за нинішньою модою, а внизу з невеликими вилогами-манжетами на штанинах. Піджачок - майже суворого класичного крою, але не довгий, а злегка укорочений, покликаний не приховувати, а гідно і відчутно позначати красу хвилеподібності ліній вигинів стегон його господині. Під костюм, звісно, треба було ще вибрати відповідну блузку.
А ось між згаданими речами вражав, та що там, просто обеззброював своїм надзвичайно хвацьким виглядом дуже яскравий шаленого грайливо-фрівольного спрямування костюмчик-трійка спідничного плану з велюрової тканини. Ось тут особливо й підкреслювати нічого не було потрібно. Саме вбрання вже ставило володарку в найбільш виграшний стан, незабутньо приємний для ока її оточення. До сміливості коротка спідничка з широким плісе, маючи складний малюнковий орнамент темного кольору на переважному червоному тлі з тонким ремінцем кольору бордо на поясі, дивовижно гармонувала з коротким жакетом-жилетом відкритого типу, без ґудзиків, легкого крою й тієї самої колірної гами, тільки трохи світлішого, спокійнішого тону, можна сказати, малинового кольору. До них додавався веселого забарвлення світло-жовтий батничок з пишними рукавами та заокругленим комірцем з темною тонкою окантовкою по його окружності. На грудях - невеликий розріз, взятий на тонку шнурівку, що мала закінчуватися зав'язкою-бантиком того ж кольору, що й окантовка комірця. Що характерно, комплект набував свого закінченого вигляду з відповідними всьому гарнітуру шкіряними півчобітками темного кольору на половину гомілки заввишки, які, виявляється, додавалися до нього на пікантний додаток, з гострим носком і на широкому каблучку середньої висоти. З боку дивитися - ну просто-таки диво-вбрання! Я відразу поклав око саме на нього, одразу ж уявивши свою ненаглядну принцесу в цьому шаленому вбранні. От би де всі, побачивши, ахнули! Від його чарівності мене охопило захоплене розчулення. Настільки костюм цей здавався надзвичайно чудовим та незвичайним!
Варіка, як завзята кокетлива модниця, взявшись обігравати на собі все вбрання, по черзі підіймала кожну вішалку з ліжка і, спочатку не знімаючи з плічок, приставляла їх до себе, то манірно кружляючи навколо мене, то зачаровано походжаючи по кімнаті. Всі речі виключно пасували їй, але кожна з них створювала свій неповторний образ і стиль.
І якщо бузкова сукня, більше натякаючи своїм ґрунтовним виглядом на вишуканий вечірній туалет, мала довжину на долоньку нижчу за коліно, то, приміром, спідничка прикольного комплекту на противагу їй, навпаки, була вищою, але вже на пару сміливих долоньок. І останній факт неймовірно вражав й потрясав свідомість своєю відкритою неприхованістю.
Але Варіка не була б сама собою, якби тут же не зважилася зайнятися приміркою по черзі кожного з відібраних комплектів одягу. Присадивши мене поблизу в крісло, жваво скинула з себе банний халатик, під яким, природно, ніщо не обтяжувало її незрівнянно шикарне тіло, примовляючи при цьому.
- Славушику, ти неодмінно мусиш всебічно оглянути й оцінити кожен. А без примірки, ну як це можливо?!... А раптом я схудла чи, скажімо, розперло мене, не приведи Боже!... Я-то, напевно, сто років, як не відчиняла дверцят цієї шафи, навіть не пригадаю, коли востаннє вбиралася по-справжньому кудись...
… Фірмове дефіле вдалося на славу.
Само собою, ніяких зайвих або відсутніх кілограмів у Варіки в процесі примірки не знайшлося. Все виявилося винятково і підкреслено чудовим і сиділо на ній, ну просто-таки по-королівськи примітно! Фантастика! Та на неї що не одягни, все - до лиця! Що вже говорити про ексклюзивні фірмові речі?!... Але коли вона одягла спідничний костюм, я прийшов у відверто невимовний, дикий захват. Це було по-справжньому і незвично, і водночас по-домашньому простенько, якщо можна так казати про таке вбрання. Мило, а головне, без якихось надмірностей і претензій. Настільки вкрай розслаблено і не тривіально він виглядав.
Ось тут ми й самі не помітили, як і справді остаточно розслабилися, навіть розперезалися... Варіка в пориві почуттів, що нахлинули в міру примірок, напівголосно наспівуючи якусь пустотливу мелодію, підхопила мене з крісла, закружлявши в танці, і ми, зробивши кілька кругових па під її акомпанемент, простодушно завалилися на диван. Це було неминуче - спостереження за процедурою її переодягання для мене і без того було суцільними тортурами. Загалом, догралася моя улюблена і ненаглядна манекенниця... А, можливо, цього й домагалася, пустунка, настільки наочно демонструючи й підносячи мені свої незрівнянно чарівні соковиті принади, що чарують, у процесі своїх казкових одягових перевтілень?!...
У тому самому лихому вбранні, неабияк підминаючи його і навіть не знявши лихих чобітків, ми в обопільному бажанні, що чіпко пробило нас, безоглядно і натхненно сплелися в несамовитому любовному танці, на деякий час геть забувши про все на світі...
От до чого доводять подібні, на перший погляд, здавалося б, нешкідливі дефіле, але з безпардонними перевдяганнями - моторошно, виявляється, і невідворотно вводять вони в некеровані відверті спокуси. Ну так по-іншому з моєю красунею і бути не могло! Ні на який інший результат цього заходу шансів у мене не залишалося.
... Оскільки з часом у нас позначилася напруга, то, навіть не переодягаючись, ми нашвидкуруч сіли повечеряти. Точніше, в темпі покидати в рот їжі, по-іншому не сказати. Все ж таки дещо перебрали ми з нашими тілесними солодощами.
Ось тут-то, на наше лихо, і трапилася непотрібна НП із настільки бажаним для мене бойовим «прикидом» Варіки. Уже в прикінцевій фазі нашої вечері, мабуть, через поспіх, якось зазівавшись, вона випадково зачіпає і перекидає чашку з чаєм, і, що жахливо, прямо собі на поділ спідниці. Ах, яка прикра вселенська несправедливість!..
Таким ось несподіваним чином остаточний вибір вихідного вбрання Варіки, на жаль, вирішився автоматично, сам собою. Довелося їй надівати сукню з бузкового оксамиту, штанний костюм я відкинув ще на самому початку дефіле. Все ж жіночність образу для мене – понад усе!
… Стоячи в передпокої біля трюмо, я поправляв свою формену фланку - зручніше вправляв у неї комір-гюйс, готуючись незабаром надягати поверх шинель, коли почув за спиною.
- Коханий мій! Як напрочуд гармонійно і чудесно виглядає на тобі морська форма! Така принадність!.. - ласкаві інтонації в голосі моєї ненаглядної принцеси застали мене зненацька і змусили обернутися.
Варіка, фактично перебуваючи в повній готовності, стояла, спираючись плечем на одвірок дверей, схрестивши руки на грудях, вбрана у свою незрівнянну сукню і вже у чоботях. Вигляд у неї був воістину бездоганний і шалено чарівний. Імовірно, вона давно з розчуленням спостерігала за моїми впевненими діловими рухами.
Я не зумів залишитися в неї в боргу.
- А ти, моя ненаглядна, так і взагалі неуявленно чарівна! І твоє шикарне вбрання тут зовсім ні до чого, - не втримався я у відповідному компліменті, зробивши кілька кроків до неї, у любовному пориві прихопив Варіку, затиснувши в обіймах. - Боюся, як би сьогодні тебе не забрали з моїх рук... Роднусику, ти в мене така... ну прямо така... ну неймовірна красунечка! Просто не знаходжу слів!
- Ну... тоді не дозволяй нікому мене вкрасти... - тільки й встигла тихо промовити Варіка, далі безнадійно потопаючи в моєму тривалому поцілунку, що не змусив себе чекати...
... - Славушик, любий, ну ти ж зовсім безсоромний! До самої останньої крапелиночки взяв і безпардонно злизав мою помадку, безсовісний хлопчисько! Не напасешся на тебе парфумерії...
- Так ти ж очманіло солодка, сонце моє! Та й потім тобі ця злощасна помадка зовсім ні до чого, твої милі губки й без неї неприродно рожеві й просто так і манять до себе!
- Ух, який ти в мене відверто потворний! І невиправний абсолютно!
Ми все ще перебували в передпокої, біля трюмо. Я - вже одягнений у шинель, практично готовий на вихід, лише мічманку тримав у руках. А моя принцеса - поки що в сукні, але все ніяк не могла відірватися від дзеркала, крутячись з боку в бік, то наближаючись до свого відображення, то віддаляючись від нього. Щось у вигляді невловимо бентежило її.
- Не можу ніяк вгамуватися і збагнути, але ось чогось, Славушику, відчуваю, не вистачає в цілісності мого образу. Якоїсь невеликої підкреслювальної детальки, родзинки... Ага, здається, я зрозуміла, чого...
І вона швидко пройшла в кімнату, за хвилину повернувшись до дзеркала. У руках вона тримала повітряне легкий шифоновий світлий шарфик, а на її грудях, злегка провисаючи на низькому срібному ланцюжку, несподівано окреслився медальйончик, теж срібний, але доволі скромного вигляду, непомітний, і навіть дещо бляклий, завбільшки з п'ятикопійчану монету. Загалом, нічого особливого в ньому не було, мила на вигляд дрібничка. Але ця, здавалося б, непоказна прикраса чомусь однозначно приковувала до себе погляд.
Поки вона пов'язувала на шийку повітряний аксесуар, я встиг детально роздивитися малюнок на її підвісці. Це були два янголи, що цілуються, один до одного дотичні одним крилом.
Продовження в Главі 7.4. Частина 2…….