Мореас Фрост

                            Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                        Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                      «Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»

                              (Магдалена Самозванець, польська письменниця)

      Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)

Після тісного зближення зі статечною Юліанною

сам собою настала черга виходу в головній ролі її

невгамовної симпатяжки-сестрички – цієї малятка

Маріанни. Зрештою події зримо наближалися до

цього благородного сценарію. І сама Юлі свідомо

задала потрібний тон Герою на втілення винятково

специфічного заходу

                              Глава 6.3. ДОГОДЖАННЯ НОРОВЛИВІЙ

                           Частина 3. Візит із Захмарною Інтригою

       Після випадкового ефектного суботнього знайомства на училищному танцювальному вечорі з довгоногою красунею Юліаною і несподівано швидкого слідом за цим дивовижного рандеву з нею, увінчаного приємною хвилею насиченого інтиму, який благодатно приголубив мій багатостраждальний чутливий організм, я перебував у стані досить оптимістичного настрою. Життя моє після драматичного фіналу і розриву стосунків з Нікою, які чималою мірою вразили й кинули мою чуйну, легко сприйнятливу душу в стан байдужості та цілковитої апатії, знову сколихнувшись, дещо ожило і навіть помітно покропилося якимись соковитими фарбами.

   Звісно, я повною мірою усвідомлював наші близькі стосунки, відштовхуючись насамперед від статусу Юліанни як жінки сімейної, заміжньої. І наш абсолютно ні до чого не зобов'язувальний «зв'язок» не ставив перед нами жодних зайвих запитань, замикаючись суто на його сексуальній складовій - отриманні обопільного задоволення, зовсім не зайвого, як виявилося, ні їй, яка знемагала в багатомісячному пості без чоловічої ласки, ні тим паче мені, який несподівано опинився в деякому вакуумі близької жіночої уваги.

       «І на цей час мене цілком влаштовує така наша міцна «дружба». Навіть не бентежить та обставина, що Юліанні до розкриття її повного потенціалу маячить попереду чимала дистанція. Хоча, якщо бути до кінця відвертим, у мене будь-якої миті є під рукою зовсім не кволий і абсолютно безпрограшний, запасний варіант - безвідмовна машина кохання - незабутня Анжеліка-Клеопатра з пріснопам'ятного мені кафе «Моряк». До речі, давненько вже проситься на порядок денний побачення з нею. Зачекалася, ймовірно, дамочка. Борг-то у вигляді обіцяного візиту до неї платежем красний. Однак за грішними справами все якось до непристойності відтягується наша зустріч. Звичайно, до неї-то вже я завжди встигну. Тому проситься, як то кажуть, залишити її на худий кінець. Або, що теж цілком можливо, здійснити як природну різноманітність в інтимних декораціях. Та й, виходячи з обставини, не на часі поки що робити цей самий «візит ввічливості» до Ліки. Не той пріоритет усе ж таки.

       Зараз, мабуть, куди більш актуально - сконцентрувати свої зусилля на Юлі. З нею вельми цікаво справи «закручуються». Тим паче що перебуває вона в самому розпалі «теми». Тільки-тільки подруга, як то кажуть, до смаку увійшла, та й дещо «цікаве» з інтимних штучок я вже встиг відкрити для неї. Але скільки ще чудес попереду!.. Ще далеко не весь «арсенал» з нею апробований. Вона - жінка здібна, вчиться і все схоплює швидко, на льоту. Одне лише слабке місце в неї - сексуального запасу міцності - з гулькин ніс, надовго її не вистачає. Однак, може, якось розгуляється кобилка... Але все одно з Юліанною мені поки що не нудно. І це важливий фактор. А її не показна сором'язливість і збережена юна цнотливість у ліжку мене навіть чимало забавляє. Нічого, ще парочка моїх візитів до неї - і зробимо з неї натуральну «професіоналку». Куди їй діватися?.. До того ж і апетит, як відомо, приходить під час їжі... Тим паче в її-то бойові роки та при її зрозумілому становищі...

       Але ж ось психологія наша чоловіча, мисливська, що вона витворяє з нами!.. Підкорилася одна «вершина» - і безнадійно, просто знесилено тягне до «іншої», сусідньої! Ця маленька «засранка» Марі все ніяк не виходить із моєї голови. Ні-ні, та «щемить» мені душу. І розумію, що плід заборонений!.. Але так і тягнеться, мавпочка, до дорослих стосунків! Не хлопчисько ж я! Мені одразу й неозброєним оком помітно стало: недовго їй ще в незайманих панянках терпіти. Як не крути, а мізками давно дозріла до рішучого кроку, не кажучи вже про тіло. Бач, як гормони в ній скачуть!.. Тремтять буквально! Просто оскаженіло вибрикують назовні! Ну точно найближчим часом не стерпить та кинеться й ляже під когось... Тут уже й дурневі - ясніше ясного! То чому ж не під мене?!... Пробач Господи, за вольності такі!.. А як не по-дитячому, відверто й азартно в танці мене прихоплювала, мала інтриганка! І не повіриш, що ще зовсім недосвідчена п'ятнадцятирічна дівчина!.. Так-так, спокуса моя вельми велика. Аж надто дівчинка «тверденька» така вся. Ну прямо пахуча, соковита трояндочка ранкового саду! Так і «пристрілює» до неї довбаним магнітом. А ще як подумаю, що хтось інший, прудкіший та напористіший, може їй «путівку» в доросле життя «виписати», так і починають буравити ревнощі найдикішим чином. Тьху ти, яким я став власником, до того ж цинічним!.. Ну, гаразд, ще, звісно, не вечір. Але найближче звільнення може чіткіше прояснити ситуацію, розставити потрібні акценти. Тож ще подивимося, придивимося і поміркуємо... Слава Богу, є над чим кумекати...

       Тепер лише на порядку денному в мене постає на повний зріст фактор найближчих «вільних» вихідних, точніше, можливості звільнення в ці дні. І головне зараз - не облажатися до кінця тижня з успішністю, не нахапати шкідливих «бананів» ненароком. Тьху, тьху, тьху, тьху!.. Пронеси, Господи!».

       Ось такі праведні і грішні думки почали накочувати на мене і серйозно колупати мою свідомість, уже починаючи з понеділка. Та ні, навіть ще раніше, з моменту останнього перед розставанням з Юлі поцілунку. І невідступно смикала мені мозок кожного божого дня, поки...

      ... Поки в четвер зовсім несподівано до мене до Екіпажу, ніби за моїм навіюванням, не заявилася Юліанна власною персоною, чим дуже навіть здивувала мене.

       «Невже скучила подруга? Треба ж, так швидко? Дивовижно! А може, щось інше привело її до мене? Гаразд, що тут гадати? Навіть якщо просто скучила, то теж зовсім не погано. Хто ж може заборонити їй нудьгувати?..» - подумував я, виходячи з ротного приміщення і просуваючись до КПП на зустріч до неї.     

         Але ось якраз це саме її «що інше» негайно шокує мене. Те, що буде нею озвучено, справить ефект гранати, що розірвалася поруч зі мною.

      Поглянувши на Юліану, я одразу вловив, що в стані вона зараз дещо незвичному: суміші деякого внутрішнього хвилювання з почуттям певного сорому.

   Після зазвичай для всіх традиційної процедури привітання і швидкоплинних поцілунків, що виглядали цілком для нас природними, Юліанна запропонувала відійти трохи далі, у близький нам парк, присісти на лавку. Що ми й зробили.

        Почала Юліанна здалеку.

     - Слав, ну, і як у тебе ситуація зі звільненнями на вихідні дні, що наближаються? Не потрапляєш, бува, у наряди?

       - Так, здається, бог милував. Хоча всі ми тут під ним ходимо. Сьогодні - так, завтра - вже отак. Не вгадаєш іноді.

       - А скажи, Славулю, чи міг би ти цього разу якимось чином виклопотати так зване «наскрізне» звільнення - одразу на два дні: суботу та неділю з ночівлею? Я знаю, таке практикується для місцевих, їх відпускають завжди на всі вихідні. Але не знаю, як у вас із цим справи. Але, можливо, можна щось придумати?.. - за її схвильовано-заграйливо-зацікавленим поглядом, навіть побіжно кинутим на мене, легко вгадувався її якийсь поки що таємний, але неабиякий інтерес.

       Подібне визначення питання, прохання, що прозвучало з вуст Юліани, не те, що насторожувало. Тут явно читалася така шалена інтрига, що мені навіть стало якось ніяково. Але, як і раніше, я намагався проявляти холоднокровність і стриманість.

       «Сама зараз розколеться...» - промайнула думка.

     - Ну, в принципі, думаю, теоретично таке можливо. Хоча мені ще не доводилося апробувати такий привілей. Ніби як потреби не було. А чому б і не спробувати? Як виняток, наприклад... Принаймні, варто обміркувати це питання. Треба буде зі старшиною своїм переговорити. А, власне, в чому причина, Юль? Що ти там надумала «закрутити»? Вводь уже в курс справи. Та говори прямо!

      Вона було зам'ялася, нервово смикаючи ручки на своїй сумочці, але ж із чогось починати «розгойдувати» свою проблематику все одно треба було. І вона, нарешті, «розкрилася».

       - Розумієш, Славуль, це треба навіть не мені, а Маріанні...

       Щойно я почув про Маріанну, я чомусь одразу сколихнувся.

       «Ах, он воно що?... Значить, мова все-таки буде йти про неї, рідну. Тому-то ти зараз і тут, голуба моя дорога!» - зробив я логічний висновок.

       - Я до останнього сподівалася якось утримати її під контролем. Але ось, пади ж ти, таки недооцінювала її хвацьку спритність. Ти маєш уже здогадатися, ЩО я зараз маю на увазі. Так-так, це все те, що почало вихлюпуватися з неї під час і після того пам'ятного танцювального вечора. Я спочатку думала і вважала, що це у неї спровокований дівочий бзик, і він сам собою мине, відступить. Адже ще й вік нібито не критичний вже настільки... Однак я помилялася. Знаєш, що вона мені оголосила? Що не збирається більше когось і чогось очікувати й терпіти. Їй аж дико закортіло розлучитися зі своєю цнотою. Після нашого з тобою побачення у мене з нею вийшла серйозна розмова на цю тему. Вона, звісно, почалася ще до нашої недільної зустрічі з тобою, одразу після повернення з училищних танців. Адже я, коли запрошувала тебе до нас у неділю, зовсім не думала про нашу обов'язкову близькість. Ні, я, звісно, розмірковувала про неї, але не саме цього вечора. Планувала просто повечеряти втрьох, ближче і детальніше познайомитися, призвичаїтися одне до одного... Загалом просто відпочити й повеселитися в домашній обставі, яка розслабляє. Але коли Марі поставила мені ультиматум, довелося терміново коригувати свої плани. Ось так ми залишилися з тобою удвох, наодинці. Я уможливила наш «зв'язок», і навіть визнала його необхідним. Тому й форсувала «подію». Що вже тут, зізнаюся, щоб наочно «випробувати» тебе, ніби «перевірити» твої можливості, твоє вміння, кваліфікацію, якщо завгодно, в такій особливо специфічній сфері.

       «Ось тобі раз!.. Ну це ж треба!.. - подумалося мені тут же. - А я-то, наївний, вважав, що Юліанна справді настраждалася від самотності, живучи довгий час без чоловіка. І тільки й мріє, як би скоріше віддатися в «хороші руки», бажаним сексуальним втіхам... А тут... он воно як усе виповзає... Так-так, виявляється, далеко не така проста ти, Юліанно! Собі на умі! Ось, що називається, народний постулат «вік живи - вік учись, а все одно дурнем помреш» у повній своїй дії. Ось і вір після всього жінкам!.. На що тільки не здатні піти, переслідуючи якісь свої корисливі інтереси!» - природно, мене це дещо обурило і зачепило.

       - Значить, перевіряла, кажеш? Це... що ж... виходить, ти віддалася мені зовсім не з романтичних спонукань, а суто з примусу обставин?! Так, чи що?!... Ти, виходить, використала мене, просто покористувалася мною?!... І всього-то?!...

       - Ні-ні, Славуля, прошу тебе, будь ласка, не поспішай із висновками!.. Ну що ти?.. Ти мене не зовсім правильно зрозумів. Вислухай мене до кінця. Я справді дуже навіть забажала нашого «зв'язку». Але, повір, мені вкрай складно було зробити це одразу, психологічно важко, і до того ж страшно було зробити цей крок уперше в житті. Але я до цього прагнула сама. Ти і мене зрозумій. Для мене це було, можна сказати, схоже на подвиг. Ніколи навіть близько не замислювалася, що в моєму житті може настати такий момент, коли я усвідомлено надумаю зрадити свого чоловіка. Але тобі вдалося лише за один вечір полонити мене і зламати мою волю. Я й сама собі досі повірити не можу, що «Це» сталося у нас. Але я абсолютно не шкодую про скоєне. Ти мене підкорив остаточно і безповоротно. І я тепер готова з тобою на все, що забажаєш. Ти вбив мій сором і позбавив мене внутрішніх страхів і сорому в інтимному питанні... Ти взагалі виявився розумницею і дуже лагідним і ніжним коханцем. Я шалено зачарована тобою. Кажу це тобі абсолютно відверто і щиросердно.

       «Ось це для мене вже звучить значно краще, гідніше. А то було вже зовсім до образливого нівелювала наші стосунки», - з деяким полегшенням подумалося мені.

       - Ну, добре, припустимо... Я справді радий і за тебе, і за нас обох. Але до чого тут Маріанна і дівочі мрії і марення та нав'язливі ідеї, що виникли в неї, мабуть, далеко не вчора? Який стосунок це має безпосередньо до нас?

       - Дуже навіть дотичного! Слав, я тобі вже казала якось, що вона - дуже складна дівчинка, з твердим, упертим характером. До певного часу я якось справлялася з її всілякими примхами. Але, мабуть, настав той день, коли «знайшла коса камінь»... Вона зовсім перестала до мене прислухатися. Просто нахабно гне свою лінію. Значить, виходить, подорослішало дівчисько. Дорослою дівчиною стала.

       Я, звісно, змушена була піти в неї на поводу. Знаєш, чим вона мене «приперла до стіни», що вона мені тоді, того першого дня заявила? «Або ти влаштовуєш мені інтимну зустріч зі Славіком на наступні вихідні вдома, або я зроблю «Це» десь на стороні. За мною бігає ціла купа залицяльників, і навіть у тому ж медучилищі. Далеко й ходити не доведеться».

    Ти можеш собі це уявити?! От як таке чути?!... Ну скажи, як я могла спокійно пройти повз цей факт?! Адже тобі вже відомо, як я ставлюся до цієї малої чортиці... Та я все життя, скільки пам'ятаю, пилинки з неї здувала. Виходжувала її, коли вона, бувало, хворіла. І ось на тобі, настав момент, коли безпосередньо особисто я безсила що-небудь для неї зробити. Це, на жаль, суто чоловіча прерогатива. Зате «Це», як треба, можеш з успіхом втілити ти. Я тепер зі спокійною душею, вже пізнавши тебе, твої надзвичайні здібності, можу, як нікому іншому, довірити саме тобі її юне непорочне тіло.

     Загалом, я вмовила її залишити нас із тобою наодинці минулого недільного вечора в обмін на майбутню в найближчі вихідні ЇЇ зустріч із тобою. Ти вже, Славуля, вибач мені таку мою прямоту. Немає в мене іншого виходу. Не можу я дозволити їй бути в такій важливій, відповідальній і специфічній справі з кимось іншим, невідомо з ким, абсолютно незнайомим або, чого гірше, безпардонним вульгарним ловеласом. Навіть думки не допускаю! Адже справа ця - настільки тонка і значуща... Та й украй важливо, що й ти їй дуже сильно подобаєшся. Вона просто марить тобою. Уже всі вуха мені продзижчала!..

      Юлі, випаливши мені все це на одному диханні, з полегшенням видихнула, імовірно, скинувши, нарешті, із себе скупчену психологічну напругу, яка міцно тримала її на початку.

     «Мати чесна!» - тільки й зуміло народитися у мене в голові після такого проникливого монологу Юліанни.

       Сказати чесно, після такої її запаморочливої тиради та подібних оголених одкровень я був просто ошелешений. У мені хаотично носився цілий рій усіляких різних незв'язних думок упереміш із відчутними чуттєвими вихорами, і ніяк вони не могли спокійно влягтися в моїй збентеженій голові. Це було для мене настільки ново і несподівано, що я сидів на лавці й розумів лише одне, що нічого я не розумію. Хоча, здавалося б, нічого мудрованого, все - гранично ясно, лежить на самій поверхні.

       І тут раптом я чітко пригадав усю неординарність нашої першої зустрічі з Юлі напередодні минулого танцювального вечора в училищі, що відгримів, і те відчуття, що народилося при цьому, якоїсь її незвичної й незрозумілої для мене загадковості, що інтригує. Це відчуття тоді, та й протягом подальшого спілкування з нею і наступного ланцюжка подій, нікуди не зникало, а навпаки, густо провисало в повітрі. Мені навіть здавалося, його можна було помацати руками. Я тоді не міг усвідомити його справжню природу. Та й зараз воно ще далеко не минуло, та, власне, і не розкрилося явно. Як і раніше продовжує тяжіти наді мною своєю бентежливою загадковою невизначеністю.

       «І ось тобі, будь ласка! Так-так, моя вроджена інтуїція ще ніколи мене не підводила», - тільки й зумів я вкотре констатувати для самого себе цей факт.

       - Що, Славулю, міцненько я тебе, прихопивши, приголомшила? Тепер-то ти розумієш, чому я прибігла зараз до тебе?

     - Так, Юлі, не буду приховувати, не те слово, «накрила» буквально. Серйозну ж ти мені задачку поставила! Тільки скажи, чому ти вирішила, що я зумію гідно впоратися з такою специфічною справою? - зі свого боку, запитав я, навіть дещо захвилювавшись.

       - Слав, ба більше, я впевнена, що саме ТИ зумієш виконати «Це» і вміло, і красиво, і тактовно, і шляхетно, а головне, ніжно і без непотрібного натиску. Загалом, природно, саме так, як потрібно… М'яко і делікатно.

       - Юль, але у мене, навіть за мого довголітнього стажу любовних справ, на жаль, не було досвіду саме з незайманими. Тебе ця обставина не бентежить?

       - Ні, абсолютно не бентежить. А досвід... отже, тепер і дуже скоро він у тебе з'явиться. Я в тебе вірю, Славулик! А я в людях практично не помиляюся. Загалом давай зробімо так. Ти в суботу, у другій половині дня зателефонуєш мені, і ми все обговоримо докладніше. Домовилися?

     - А ти вважаєш, у мене є вибір? По-моєму, ти вже давно все за мене вирішила…

       - Так, Славуль, вважай, що в тебе в цій ситуації немає вибору.

    - Ну, Юлі, спасибі за твою відвертість. Що ж, значить, чекай мого контрольного дзвінка.

     І ми, цілуючись, розлучилися. Кожен при своєму настрої. Принаймні Юліанна, я помітив, прощалася зі мною з радісно-невимушеною, блискучою посмішкою. Але все ще, як і раніше, загадковою. Я ж - скоріше, зі стурбованістю на обличчі.

    Лише тільки опинившись у рідних пенатах, мені вдалося остаточно оговтатися від приголомшливого побачення з непередбачуваною Юліанною.

    «Ось наскільки заразні бувають культивовані всередині себе гріховні думки!..» - і це була найперша поки що чітко усвідомлена мною думка.

                 Продовження в Главі 6.3. Частина 4……….