Глава 6.1. ТАНЦЮВАЛЬНА ФІЄСТА

                              Частина 5. Перші «Гучні Акорди»

         Сказати, що танц-хол був заповнений ґрунтовно, так ні. Було дуже навіть просторо. Але це добре. Тому що все навколо чудово проглядалося. Однак і час був ще не пізній. Але все одно ми зайшли якраз вчасно. Дуже скоро, ймовірно, вечір мав розпочатися. Бо всі музиканти перебували вже на місцях, на естраді, в сенсі на сцені й остаточно підлаштовували свої інструменти. Нервове тремтіння паличок демонстрував «ударник».

      Озирнувшись і згрупувавшись, ми спочатку стояли своїм окремим великим колективом. Але потім все ж таки від гріха якомога далі вирішили присісти на крісла, що стоять уздовж усіх вільних стін, праворуч від сцени. Особливо, це варто було зробити нашим досить помітним «дверним героям». Про всяк випадок. Хоча до реальної небезпеки справа навряд чи дійшла б. З кожною хвилиною чисельність «населення» зростала в деякій прогресії. І спробуй тоді знайти когось із такої щільної курсантської маси. Особливо, якщо обличчя першокурсників ще не встигли примелькатися декому. Хоча, якщо врахувати характерні фізіономії наших Сафронова і Дружиніна, а особливо їх фактурні дані, то, мені здається, запам'ятати їх, тим паче закарбованих в безпосередній близькості, цілком можливо.

       Так, начальства всяких рангів теж було вдосталь. Тут були присутні і замполіт Фомін (як тут без нього?) власною персоною, і деякі начальники спеціальностей, і цілий рій офіцерів - командирів рот. Зрозуміло, новобранців - обов'язково. Положення їх зобов'язувало. Теж, як то кажуть, про всяк випадок.

        І ми з дівчатами присіли. Примостився між обома Аннами.

       Мені здалося, що Юлі якось не дуже бурхливо зреагувала на навколишнє оточення. Цілком стримано поводилася, я б сказав, без ажіотажного інтересу. Складалося враження, що вона тут не вперше і навіть не перший рік. Так воно в кінцевому підсумку і виявилося. Але про такі подробиці мені стане відомо трохи пізніше. Зате її допитлива сестричка, відчувалося, зараз шию зверне. Усе їй тут було в дивину, будь-яка дрібниця викликала непідробну і по-дитячому милу реакцію. Вона, ймовірно, перебувала в тому ж стані духу, що та Наташа Ростова з роману «Війна і мир», яка потрапила на перший у своєму житті бал. Марі очманіло крутила своєю гарненькою голівкою на всі боки, раз у раз струшуючи грайливою гривкою свого пристойно довгого білявого волосся і збуджено виблискуючи пустотливим блиском зоряно-блакитних очей-сапфірів казкової Мальвіни. Така велика кількість курсантської форми в незвично фривольній, можна сказати, чудово святковій обставині, по всьому було помітно, захоплювала і вражала все її єство. Можливо, в її юній уяві вже малювалися райдужні картинки її майбутніх любовних фантастичних завоювань. Утім, я теж був реально на прем'єрі. Тому, по суті, нічим не відрізнявся від неї. Але ось академічність Юлії мене не те щоб насторожила, але певним чином зацікавила. Про що не забув у неї довідатися ненароком.

        - Юль, а ти зовсім не в особливому захваті від перебування в цьому залі, як я помітив? Певно, вже маєш достатній досвід, у сенсі відвідувань? От я, наприклад, уперше тут. Навіть гадки не маю, чим нас тут порадують або, навпаки, приголомшать.

      - Так, В'ячеславе, не приховуватиму, я тут не вперше. Але не була давненько. Раніше, принаймні, напевно, рочків три тому, коли я востаннє відвідувала цей зал, було дуже навіть недурно. Добре хлопці виконували. Як буде цього разу, побачимо. А я не зовсім зрозуміла, ти ніби як на другому курсі, а чому ж тоді кажеш, що вперше тут? Не любитель подібних заходів? Щось насилу віриться...

       Я не став по-дурному «морозитися» з приводу подробиць недовгого перебування в училищних пенатах. Який сенс «шифруватися» перед серйозною дамою?

        - Ми, радисти, вступали відразу на другий курс, тому що з цього року на нашу спеціальність почали набирати тільки після десятирічки. Тож я, можна сказати, найдосконаліший і повноцінний «карась» у всіх училищних справах.

       Вона пильно обдарувала мене чарівним блиском своїх, тепер-то я вже розгледів досить добре, виразних, злегка розкосих, темно-карих, млосних очей, ніби оцінюючи мене, водночас трохи примружившись, загадково прорекла.

        - Ах, он у чому секрет, ну, тоді я все зрозуміла. Ой, здається мені, зовсім не та ти рибка, за яку видаєш себе. Ти - куди серйознішою і, швидше, смачнішою будеш. Хижаком тебе, звісно, не назвеш, але, на перший погляд, на цікавого в'юна точно потягнеш.

       - Це як розуміти накажеш, як комплімент чи так собі, дрібниця якась, і навіть не пузата, коротше, не варта уваги? Знаєш, з в'юнами якось не доводилося справ мати.

        - Поки що важко мені судити остаточно. Час ще покаже. Але можеш бути спокійний, не дрібниця, це вже точно.

        - Ну, дякую, поважила. А з чого це ти раптом на час уповаєш?

       Мене вже почала інтригувати її поки що незрозуміла загадковість і натяки на якісь перспективи. Сказати, що я вже дуже зацікавився її персоною, було б не зовсім правильно. Хоча вона і не була сліпуче гарна собою, як, приміром, та ж Ніка, яка безроздільно і поголовно приковувала до себе погляди, не кажучи вже про Варіку. Але Юлі була реально красива. Та й нескромні переваги її витонченого фігуристого тіла не викликали нарікань, особливо щодо обсягу грудей. До того ж непомірно довгі стрункі ноги, які ще шикарніше виглядали на високих шпильках її черевиків. І дуже привабливо природна. Відразу відчувалося, що знає собі ціну. Але я ще не до кінця оговтався від своїх недавніх пригод із Нікою. І мені, зізнатися, було зовсім не до новоспечених романів. Однак щось мене приковувало до цієї дивної солідної дорослої дівчини. Проте я ніяк не міг зрозуміти, що саме, і тому ніяк не виходило комфортно налаштуватися на хвилю, що відповідає моменту. Водночас вона, принаймні поки що, поводилася стосовно мене абсолютно незалежно і, наскільки мені здавалося, індиферентно.

          - Ну, ти ж пам'ятаєш, я пообіцяла коли-небудь кудись із тобою сходити, чи вже забув? А я звикла тримати свої обіцянки.

       - Що ж, тоді дійсно час покаже, - не став і я «відкривати» карти, згустивши туман на свої подальші домагання з її приводу.

        Тут нашу милу бесіду перервала поява мого одногрупника Філі, який різко підскочив.

           - Вибачте, дівчата, Моріс, можна тебе на хвилинку?

       Вибачившись, відійшов із ним убік. Але я вже здогадувався, з якого приводу ця «хвилинка». Генич явно «клюнув» на Маріанну. Ну і нехай собі «клює», шкода чи що? Це навіть непогано. І точно.

          - Слухай, ти цих дівчат знаєш, чи що?

       - Та ну, звідки?.. Тільки ось зараз познайомився, перед нашим сюди заходом. А що?

          - Сам-то ти з ким «кадрити» маєш намір? Не з обома ж разом?

       - Та поки що ні з ким. У принципі, планів не будував. Ще нічого не вирішив. Та навіть про це якось і не замислювався досі. Так просто розговорилися потроху. Ти що конкретно хотів, говори напряму.

         - Був би не проти відвести від тебе малятко блакитнооке.

         - Розумієш, Геничу, з мене-то хабарі які?.. Я якраз і не проти, щоб хтось із наших узяв шефство над нею та позабавляв її хоча б до кінця вечора. Я тут встиг дещо прояснити про дівчат. Весь сенс у тому, що менша прийшла не одна, а з «наставницею». Це її сестра двоюрідна. Тобі доведеться мати справу саме з нею. Ця блондиночка зовсім юна, їй нещодавно 15 стукнуло. Усе вловлюєш? Хіба що потанцювати... звісно, якщо вона того захоче... Замахуватися на більше - можеш не сподіватися, старша не дозволить. Та проводити навіть навряд чи довірить!.. Тож міркуй, чи є резон, і чи варта гра свічок?!....

       - Ну, гаразд, розберемося по ходу. Дякую, що ввів у курс справи. Буду твоїм боржником, якщо допоможеш «мости навести». Хіба мало? О-кей?

         - Та дрібниці життя, тобі й карти в руки, дерзай!..

    Поки я вів переговори, Юліанна пересіла ближче до Марі, щось нашіптуючи тій на вухо. Та закивала головою. Напевно, отримувала чергові настанови від сестри.

       «І то добре ж як, що не мені цим усім «вихованням почуттів» займатися доводиться», - із задоволенням подумав я, сідаючи на місце Юлі.

       - Щось сталося? - запитала вона.

       - Та нічого особливого. Хіба що Маріанну засватати хочуть.

       - Це той хлопець, який підходив?

       - Ага. У принципі, він нормальний. А тобі він як?

       - А що мені? Тут уже як Марі його сприйме. Запитай у неї сам.

       - Маріанно, - я нахилився, дотягнувшись до неї, торкнувся руки, вивівши з глибокого стану зворушливого споглядання околиць. - Як тобі той хлопець, з яким я розмовляв? Не хотіла б ти познайомитися з ним ближче, потанцювати піти, якщо запросить?

       Її простота мене вбила.

      - Ні, я хочу танцювати тільки з тобою, - вона впритул впилася в мене прозорим синім поглядом, ніби бажаючи пропалити наскрізь.

        - Та не питання, і ми з тобою неодмінно потанцюємо. А от тоді з ким же танцюватиме Юлія?

       - Її обов'язково хто-небудь теж запросить, - безтурботно відгукнулася Марі.

         - Це зрозуміло, ну, а він тобі, що, зовсім не сподобався?

         - Славо, поки що найбільше мені подобаєшся ти, я вже до тебе звикла, і я хочу танцювати з тобою, - і вона знову відвернулася на всі боки.

        «Ось, бляха-муха, адже ця голуба точно не дасть моїй душі спокою!» - з досадою подумалося мені.

       - Ну, треба ж тобі! Очманіти можна! Юль, ну, хоч ти якось вдій на неї. Чесне слово, вперше бачу таких славних відвертих дівчат. Якби на власні очі й вуха цього не відчував, то не повірив би ніколи, що бувають подібні.

       - Так, Марійка вона така, інколи наївна й смішна по-дитячому. Але дуже вперта. А ти на неї справив враження, виявляється. Ти дивись! Просто дивовижно! Так швидко... Вона, чесно кажучи, вже дуже прискіплива до хлопців, і сходиться з ними важко...

       Але нам не дали договорити далі. Бо на сцені «увімкнулися» перші «рухи». Як то кажуть, потягнули струни і клавіші зачепили на різні акорди. Позначив себе і барабанщик. Музиканти, звісно, всі були у форменому одягу, але дещо в розслабленому вигляді. Ударник узагалі був: «верх» - «хебе», і до того ж без тільника. Трудитися йому часом доводилося більше і важче за всіх.

        - Добрий вечір усім!!! - фанатки біля сцени аж завили. - Привіт, друзі! Ого-го-о-о!!! Раді вас бачити! Ось ми знову, через пів року, як і завжди, з вами! І ми знову відкриваємо наш черговий зимовий тур! Тепер чекаємо вас тут щотижня, щосуботи! Як завжди й тільки для вас! Сьогодні з вами та весь вечір наша зоряна «команда»: гітара «соло» ... гітара «ритм» ... гітара «бас» ... гітара «бас» ... «клавіші» ... «ударні» ... лідируючий «вокал» ... Отже, по-о-їхали-и-и!!! Для розігріву, вже за традицією, наш вечір розпочинає не дрімаючий «Тhe Beatles» - композиція «Тicket to ride»!

        Зазвучали перші акорди - нев'янущі традиційні «бітли» - це ж у кайф!

        У залі - бурхливі оплески та улюлюкання розчуленої публіки. Але ніхто не танцює, всі стоять, слухають цю першу композицію, що відкриває довгоочікуваний вечір. Лише дівчата біля сцени, перебуваючи на межі піка емоцій, дружно пристрибують на місці в такт мелодії.

       Ну, а далі понеслася розбитна ритмічна лірична музика, що розганяє кров у всіх ділянках тіла, і лірична музика, яка вдячно пестить слух, за якою всі давно набридли з минулого року. Тут уже зазвучало все, що називалося хітами, і не скрізь можна було почути. Кожна нова композиція зустрічалася черговим пронизливим дівочим вереском і піднятими догори в оплесках руками...

                      Продовження в Главі 6.1. Частина 6……