Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»
«Горе переможеним»
(Бренн, галльський вождь, підкорювач Стародавнього Риму)
Розділ V. НІКА (трагедія, зліт і безславний кінець «Перемоги»)
Так, багато чого не дуже доброго, навіть порочного чи
брудного з минулого колишньої подружки Ніки очікував
почути Герой. Але те, що в підсумку вилилося на нього
з її уст, змусило неабияк жахнутися. Це була нереально
страшна, моторошна сповідь! Навряд чи хоч будь кому
може вистачити уяви, щоб до кінця та в повному обсягу
осягти, через що саме довелося пройти його нещасній
та багатостраждальній подружці
Глава 5.6. ПОСТСКРИПТУМ I
Частина 2. Моторошна Сповідь
Багато чого «цікавого» з біографії Ніки дворічної давності очікував я почерпнути з її вуст, але щоб почути історію, яка настільки спопеляла серце і леденила кров, це стало для мене справжнім одкровенням. Та такого кошмару і ворогові не побажаєш!.. Іноді під час її моторошної одіссеї у мене волосся на голові вставало дибки.
- Так, Славчику, якби хто-небудь ще в серпні, коли ми були разом, передрік мені, що вже до кінця вересня я дійду до такого ступеня сексуальної розбещеності та нестримності, я б сказала, що йому місце в психлікарні. Але це були тільки перші «квіточки». Навряд чи тобі вистачить фантазії, щоб уявити собі, через що я пройшла. Це - суцільний безпросвітний і найстрашніший жах.
Як же ти мав рацію, зрештою, як і завжди та в усьому, коли наполегливо й постійно благав мене, навіть вимагав, щоб я, чим швидше, тим краще, пройшла медичне обстеження. І якби я одразу стала на такий, здавалося б, логічний і закономірний шлях, з огляду на наростаючі сніговим клубком неприємні «моменти» в моєму організмі, які щоденно посилювалися, то усе моє життя, я впевнена, склалося б зовсім по-іншому. Але ось, що цікаво, я навіть зараз не можу відповісти і самій собі, чому я цього не робила. А, навпаки, наполегливо вдавала, і не тільки для тебе, а й для мами, та й для решти оточуючих, що в мене все гаразд, і немає жодних проблем. А винні всі навколо, але тільки не я. От що в мене тоді за затемнення було?!... Напевно, якась недоладна заклинка в мізках трапилася на тлі моєї прогресуючої хвороби. Правильно ти говорив, у голові все, у мізках укладено. А я, у відповідь, сміялася і, більше того, серйозно на тебе ображалася. Однак я тоді справді не відала, що творила.
Знаєш, Славчику, хоч це й видається неймовірним, я й справді тебе любила. Може, якось по-своєму, але любила щиро. Мені завжди було неймовірно комфортно, просто диво як легко з тобою, і в нашому інтимному житті, і в звичайному спілкуванні. Ти був мені необхідний, як повітря. Не тільки тому, що лише ти один міг успішно справлятися з моєю одержимістю, з моїм сексуальним голодом. У мене, в моєму житті ніколи не було ні до, ні після тебе такого непереборно пекучого бажання щодня бачити когось, постійно торкатися, відчувати присутність поруч, про що-небудь говорити. А ось із тобою таке дивовижне бажання, що не минає, не просто було присутнім, а було життєво необхідним. Навіть мовчати, перебуваючи з тобою поруч, мені було радісно. Інший раз від шаленої туги за тобою просто місця собі не знаходила. Але це було ще у вересні, коли ми з тобою, пам'ятаєш, фрагментарно зустрічалися біля воріт навчального корпусу. Так, це було недовге, можна сказати, хвилинне спілкування. І ті наші таємні зустрічі, коли ти йшов у «самоволки», звісно, були з явним акцентом у сексуальний бік. Що, за моїх специфічних моментів, які щодня прогресували і розпирали, було не дивно. Але навіть такого короткочасного контакту з тобою мені вистачало, щоб якось протриматися деякий час, бажано, до нашого наступного побачення.
Щоправда, дуже скоро наші зустрічі припинилися. Я розумію, не з твоєї волі. Гріх мені тебе за це засуджувати. Але я тоді дико обурювалася і готова була розірвати тебе на частини, коли приходила до тебе на заняття в навчальний корпус і натикалася на твої відмови. Мене сліпила тупа лють, а точніше, систематичні напади моєї підступної хвороби, що виливалися в неконтрольовані сексуальні позиви, які періодично виникали.
Спочатку я якось справлялася із собою сама, ручним способом. На перших порах це було не складно. Та й короткочасними вони були, ті «напади». Але безконтрольні хворобливі відчуття в мені з кожним разом невблаганно наростали. Ти ж пам'ятаєш, як мене трясло. Уже після кількох моїх безуспішних парафій до тебе на заняття я сама з собою в спробах загасити невгамовне бажання, вже не справлялася. Ти знаєш, ворогові не побажаю таких відчуттів, які отримуєш, якщо нічого «екстреного», ти розумієш якого, не робити. По-перше тільки дуже хочеться сексу, в організмі йде елементарний процес сексуального збудження, що супроводжується, ймовірно, найсильнішим викидом гормонів з безперервно наростаючим бажанням оргазму. Але коли починаєш себе догоджати, то, виходить, робиш тільки гірше. Процес збудження лавиноподібно наростає, а твоїх рук, щоб упоратися із задоволенням, уже недостатньо. Конче потрібна внутрішня стимуляція. Далі наступає паніка, і вона теж наростає. Ну, а опісля, якщо не відбувається природного глибокого проникнення «Туди», то таке враження, що «Там», всередині мене, щось росте і розпирає, врешті-решт вибухаючи... Це все супроводжується неприборканою хвилею нервової лихоманки. А слідом починаються найсильніші спазми, що закінчуються нестерпно сильними больовими відчуттями. Так, вони потім, через певний час, поступово минають, ніби затухають. Але ж ці процеси тривають не хвилину чи дві, а значно довше. І з кожним разом довбають усе довше й чутливіше... Просто мутніє розум. У такі моменти хочеться «Туди» хоч кілок встромити, аби все скоріше закінчилося.
І ось одного разу, не витримавши мук, я таки «зірвалася». У черговий свій кризовий момент я вискочила з дому як ошпарена. І «Це» зі мною сталося просто на вулиці, неподалік від будинку, в сусідньому парку, в якихось кущах, головне, серед білого дня, і з абсолютно невідомою мені людиною. У своєму божевіллі я навіть не запам'ятала ні його віку, ні обличчя. Взагалі, з того, що сталося, нічого так і не змогла пригадати. Усе в мене на той момент розпливалося як у тумані. Було байдуже, з ким і де, і чи дивиться на нас хтось... У мене був цілковитий неадекват. Коротше, це був страшенний жах для мене, коли, повернувшись додому, я усвідомила цей доконаний факт. Адже зі мною ТАКОГО не те, що ніколи не бувало, а й припустити собі не могла подібного. Та й у думках не тримала. Я тоді конкретно злякалася за своє здоров'я. Хіба мало, а раптом якийсь нездоровий?.. Я негайно схаменулася в поліклініку перевірятися. Але все, слава Богу, обійшлося. Але як же мені було непередавано мерзенно на душі, не передати словами! Зате відчутне полегшення від «живого процесу проникнення» отримала. Тепер, після вдало здійсненого першого «експерименту», мені став досконально зрозумілий найпростіший вихід із моєї слизької, тупикової ситуації. І нехай перший час я все ж таки з останніх сил намагалася перетерпіти і стримувати себе, проте мій одержимий організм уже підспудно взяв собі на озброєння найпростіший спосіб отримання полегшення. Бо терпіти такі нелюдські тортури свого організму, що немилосердно бунтував, я вже була абсолютно не в силах.
Коли я зрозуміла, що реальної інтимної допомоги від тебе найближчим часом мені не дочекатися, я опинилася в стані паніки. А тут в інституті, як на зло, і водночас, як на замовлення, хлопці навперебій почали активно провокувати мене на сексуальні стосунки. З моїми проблемами, звісно, неважко здогадатися, мені було не встояти. І це само собою сталося, і досить незабаром, у момент чергового раптового «нападу», що зненацька підстеріг мене. Причому першим «щасливчиком» виявився випадково зовсім вже непоказний хлопчина-очкарик із нашої групи. У цей момент він просто «вдало» підвернувся мені в потрібному місці в «потрібний» час під руку. Це сталося просто в інститутській туалетній кабінці. Але оскільки інші хлопці гірші за дівчат, ще ті герої-пліткарі... ось і вийшло, що варто було мені «зачепитися» з одним з них, як тут же за тим хлопцем встала ціла черга з охочих. Вони бігали за мною, як пси, що розохотилися за поточною дворовою сучкою. Мене це, не передати як, неприємно дратувало. Тому що повією себе ніколи не вважала. Адже ніколи й за жодних обставин я не шукала задоволень від випадкових зв'язків. Боже, визволи! Тупе злягання ніколи не було для мене самоціллю. А вже тим паче, яка ганьба!.. бог знає де, на вулиці, та ще й з незнайомою людиною!.. Та якби я мала нормальну пам'ять і здоровий глузд, то навіть не знаю, хто б зумів примусити мене до такого неподобства?!... А тут... Але от що я могла вдіяти із собою за таких своїх сумно «делікатних» обставин? Пам'ятаєш того хлопця, якого ти називав патлатим, з яким заскочив мене тоді біля парку?.. Точно навіть й не пригадаю, яким вже він був у мене за рахунком...
Однак, якщо ти думаєш, що я була щаслива від такого життя, то дуже помиляєшся. Після кожного подібного контакту я ненавиділа себе, кляла на чому світ стоїть. Однак мене дещо втішало те, що я хоча б була знайома з тими хлопцями, з ким була у «зв'язках». Хоча яка це втіха?!... І здебільшого відбувалися «контакти» в студентському гуртожитку. Ну, а у вечірній час, природно, траплялося і в парках, і у дворах... загалом, на свіжому повітрі... Коротше, де доведеться, де застукає мене «нелегка».
Але, що найпаршивіше, всі ці безладні шалені злягання не дуже-то були ефективні за своєю якістю. Вони не приносили мені навіть натяків на оргазм. Лише до певної міри приглушували мої больові відчуття, не знімаючи їх остаточно. Тому що, правильно ти казав, це для хлопців був лише швидкоплинний секс з однобоким акцентом на своє особисте задоволення, миттєве скидання гормонів. Їм було глибоко плювати на мої відчуття, та й на мене саму. Зробивши свою справу, вони якомога швидше сором'язливо і боягузливо «зривалися» з порочного місця, щоб потім у колі своїх друзів зайвий раз похабно «обмусолювати» пікантні подробиці парувань і облити мене черговим лайном. Це, будучи з тобою, я могла дня на три, а то й більше, забути про всі свої «негаразди», якщо, звісно, жила ці дні без якихось привхідних «подразників». І я постійно до тебе всіма силами тягнулася. Терпіла, наскільки було в моїх силах, щоб дотягнути до нашої чергової зустрічі.
Ось такі в мене були «рухи» до того моменту, поки я не нарвалася на першу неприємність.
Ближче до кінця вересня мене, як зазвичай, несподівано «ощасливив» якийсь незнайомий мені досить похмурий тип. Я забігла в «Перлину», щоб злегка перекусити. Він підсів до мене за столик. Ну, і на-вгощалася з його легкої руки коньяком, поки мене не затрясло. Я тоді ще не знала, що від алкогольного «передозу» у мене теж захисту не існує. Тут-то він мене і «оприбуткував» просто в туалеті. Відразу в поліклініку на «контроль» не пішла, у наївній надії, що пронесе. Як проносило з моїми інститутськими. Та й вже пристойно на той час намозолила очі тамтешнім медпрацівникам своїми постійними аналізами, щоразу підстраховуючись про всяк випадок. Вони вже коситися на мене почали. Але, як то кажуть, «не все кішці масляна». Цей чмир нагородив мене гонореєю. Та такою, гад, липучою!.. Я це зрозуміла десь на третій день, коли в мене вже наочно пішли серйозні проблеми в зрозумілому місці. Ось тут я забігала. Звернулася б одразу, як зазвичай це робила, ну, хоча б через день - на другий, то всього лише парочка укольчиків, і... будь здоров! А з такими неприємними «справами» кожен божий день - на вагу золота. Лікування в легкій формі результатів не дало, довелося залягти в «трипдачу». Протримали там, як годиться, 14 днів. Щоб уже напевно. Як я їх витримала, важко згадувати. Було гнітюче тяжко психологічно. І таке відчуття - ніби сидиш у в'язниці. Вона, звісно, і є в'язниця. От тільки для таких самих надмірно розбещених, якою я й була тоді. Але, хочу сказати, мені там було, на диво, спокійно. Мабуть, ті препарати, що мені кололи, якось доброчинно впливали на ті мої тяжкі симптоми.
Ось та причина моєї «пропажі», і ось чому я не з'явилася на твою «Посвяту в курсанти». Я ж тоді не могла зізнатися тобі, що «прохолоджувалася» в цей час у венеричному диспансері. Та й нікому не зізнавалася. Це ще мені пощастило, що я не встигла нікого заразити. А то б і «криміналку» за милу душу могли мені «пришити». Але, слава Богу, все це виявилося позаду. Загалом, я теж, по суті, паралельно з тобою, перебувала в суворому карантині, і, мабуть, із розпорядком ще гіршим, ніж твій.
Навіть у той період, коли ми почали з тобою зустрічатися знову, у перервах між нашими побаченнями, я час від часу здійснювала рейди «наліво». Ну, не витримувала твої такі довгі дистанції від звільнення до звільнення. Надто вже тривалими були перерви між нашими з тобою зустрічами. Адже мене за твоєї відсутності не переставало прихоплювати, і, бувало, дуже не слабо «ковбасило»... Однак всіма своїми силами намагалася переконувати тебе у своїй непорочній відданості. Ось такою я була, Славчику, цинічною сволотою. Ну точно мізками ослабла. Уже б тоді мені послухати твої мудрі промови з приводу лікарів. Та куди там?!... Гординя випирала… А тут ще цей диспансер із його тюремним режимом... До того ж зовсім зіпсувалися мої стосунки з мамою. Вона мене поїдом гризла, буквально заклинала не ходити в загули, зайвий раз удома посидіти, у спокійній обставині. Теж розуміла і бачила, що явно недолуге життя я сповідую. Хоча не здогадувалася про справжні причини всіх моїх бід. І вже тим більше про реальну глибину мого ганебного «падіння». Батько - все ще у своєму першому після відпустки рейсі... Що вона могла одна зі мною вдіяти? Лише благати, вмовляти, заклинати... Ну як же, нещасна дівчинка за свободою скучила! А на кой ляд вона потрібна була, така свобода?!
Після нашого гучного розриву я зовсім зламалася психологічно. Мене постійно морально підтримували, хоч і не настільки часті, але дуже потрібні мені зустрічі з тобою. А вже наші близькі стосунки, це ж була справжня довгогральна пісня кохання, неперевершений шедевр, еталон для мене. Лише перебуваючи з тобою поруч, у твоїй владі, я почувалася по-справжньому щасливою, а від того - спокійною й умиротвореною. Для мене наші зустрічі були, як черговий ковток кисню. Ось тільки в часі, що тягнувся без тебе - зовсім маленький ковток, що не до кінця дістає мені. До того ж він був зовсім нечастим. Єдине, що мене неабияк тривожило, коли ми бували разом - я дуже боялася, як би ненароком не заразити тебе якоюсь випадково підхопленою від когось «гидотою». Адже хто його знає, яку заразу я могла врешті-решт «нагребти» на себе.
Загалом, після пам'ятного дня народження подруги, після нашого розставання, без тебе мені стало зовсім паршиво і до того ж гнітюче на душі. До моїх фізичних страждань додалися морально-психологічні, з приводу нашого розриву. Я прекрасно усвідомлювала, що це - безумовний кінець між нами. І виправити щось уже, на жаль, не можливо. Я перетнула і надто вже далеко зайшла за «червону» лінію. Пройшла ту саму «точку неповернення». У мене почалася натуральна депресія. Під її тиском я стала зловживати спиртним. Це не могло не позначитися на моїй «проблематиці», яка нікуди не поділася. Ба більше, вона при цьому посилювалася. Особливо чомусь надвечір я почувалася ґрунтовно «не у своїй тарілці». Можливо, через загальну втому організму, що накопичувалася за день і вимагала для себе «заспокійливої» розрядки.
Я стала подовгу пропадати з дому, іноді виявляючи себе в абсолютно незнайомій обставині та з якимись чужими, невідомими мені людьми. Причому часом у повному негліже або брудному, а то й порваному на мені одязі. І навіть не здогадуючись, що було напередодні, бо прокидалася в страшному похміллі, з головою, що готова розвалитися на частини. Тільки чутливий тупий біль у «причинному місці», як спереду, так і ззаду, сповіщав мене про бурхливо проведене катування мого багатостраждального тіла напередодні невідомо ким. Після подібних загульних днів я готова була бігти на край світу від тієї чергової порції жахливого бруду, в який занурювалася з головою. Але чи далеко від себе втечеш? А то, траплялося, і що гірше й паскудніше. Коли я раптом, укотре прокинувшись серед ночі, знаходила себе лежачою на підлозі брудного громадського туалету з задертим і обірваним, та на додаток до всього залитим сечею і спермою одягом і приспущеними до колін трусами й колготками та навіть без них. Просто дика ганьба! До того ж уся в синцях і саднах... Навіть не пам'ятаючи себе, як я там опинилася, хто мене туди затягнув, а може, й не один, і що далі там зі мною відбувалося!.. І близьке до подібного траплялося не один раз. Це, взагалі, була межа всьому, настільки мерзенна і огидна. У рідкісних проблисках нормального стану, що приходив до мене, я ненавиділа себе. Але толку-то? Минав якийсь незначний час - і все повторювалося знову, як у кошмарному сні. Тільки декорації місць оргій змінювалися.
Мабуть, на одній із таких «шаманських вечірок» я знову прихопила вже «пріснопам'ятну» мені венеричну болячку, а найімовірніше, «дивовижний букетик» із них. Але, ще не знаючи про це (а якщо точніше, не спромагаючись знати), я мимохідь, поки мене знову не заточили до диспансеру, встигла заразити, напевно, з десяток своїх інститутських «коханців». Тим більше що вони вже на той час зі мною зовсім не церемонилися. Безвідмовно з мого боку, і це відбувалося не раз, зазвичай, як правило, в інститутському гуртожитку, могли й «паровозиком» зі мною «пограти»... Мені це було тоді лише на «благо». Хоч натяк на якийсь оргазм коли-не-коли могла роздобути. Але ця моя безпечність мені незабаром вилізла «боком». Після мого другого «відсиджування» на «тріпдачі» не на жарт розгнівані «потерпілі» сильно мене побили, та так, що я опинилася в лікарні з переламаним носом, розітнутим оком і купою добрячих синців від ударів ногами по всьому тілу. Слава Богу, як бачиш, підправили мені мій «фейс», і на рідкість вдало. Навіть, як бачиш, слідів не залишилося. Браво таким майстерним лікарям! Не всі халтурники! Відлежавшись і там, більше я вже не наважилася зв'язуватися з інститутськими хлопцями. Та й на саме навчання йти мені не хотілося. По суті, я почала забувати дорогу в інститут. Почувалася там, як риба на вітрині магазину. Мені здавалося, що йду інститутським коридором, ніби оголена. Бо не тільки хлопці, а й дівчата поглядали на мене якось підозріло, ніби на прокажену. До речі, навчання моє, не задавшись із самого початку, форсовано валилося під укіс. Я абсолютно втратила до нього інтерес. Мені стало абсолютно не до нього. За таких гнітюче «прозорих» обставин це було зовсім не дивно. Але ж час ішов до кінця півріччя, до сесії. На дворі стояв грудень.
Тепер у мене пішла інша «манечка». За перших же симптомів моєї «біди», я виходила «на полювання», зовсім недалеко, у цей парк. Тут вечорами й до самої ночі постійно купчилася численними компаніями молодь. Травичку покурювали, випивали, ну й іншими грішними «справами» прибавлялися. Я виходила в довгому пальто, а під ним у мене взагалі нічого не було. Підійшовши до якоїсь ватаги хлопців, я відчиняла поли пальта, світячись голим тілом у світлі ліхтарів, і відверто, без жодних антимоній, прямим текстом, пропонувала себе. За тривалий час подібної моєї «практики» мене вже тут добряче знали, а з деякими з молодиків навіть познайомившись, я в такий спосіб перебувала в контактах багаторазово, можна сказати, регулярно. «Дійство» відбувалося тут же, лише трохи далі від ліхтарів, щоб перехожих не лякати. Зрозуміло, без розігрівального мінету з першим претендентом, тут ніяк не обходилося. А далі хлопчики, вже збуджуючись самі по ходу процесу, «проходилися» по мені по колу, по черзі, а охочі могли хоч і двічі. І мені, зізнаюся, отримавши «заряд» від чотирьох-п'ятьох хлопців, дуже багато сексу не здавалося. Без зусиль могла б навіть і ще не одну парочку таких дітлахів у тому ж дусі обслужити. Хлопці були зовсім молоді, найімовірніше, старшокласники, абсолютно недосвідчені, дуже «гарячі», запалювалися, як сірники, а ось закінчували бездарно швидко. А мені б, чим довше, тим краще, тим швидше наставало моє полегшення.
А інший раз і того простіше, і навіть краще було. Ну і як безпрограшний черговий варіант. Але тільки в пізній вечірній або нічний час. По закінченню вашого «сампо», коли вже нікого у вашому другому навчальному корпусі не було, я підходила до КПП, де завжди вдвох несли службу курсанти. Черговий і днювальний. Діяла тією ж невідпорною перевіреною зброєю. Без жодних фантазій розорювала пальто або шубу - і більше говорити нічого не треба було... Тут уже я точно була впевнена, а це було для мене важливо, що не «відгребу» якогось «лайна» всередину себе. Все ж таки курсанти в цьому відношенні набагато чистіші за цивільних хлопців. Та до того ж вічно «голодні» на дівочі ласки. Підпирали вхідні двері ніжкою стільця, вимикали світло для конспірації, і... понеслося... Часом траплялися невтомні молодики, по кілька «заходів» робили по черзі. Однак іноді відбувалися й осічки. Це коли я наривалася на дуже вже ідейно переконаних або на стійких однолюбів, або просто боялися незнайомих «контактів». Попадалися і ще зовсім юні, не ціловані й незаймані. Але здебільшого все проходило «на ура».
Одного разу, завернувши на КПП, нарвалася на когось із ваших офіцериків - чергового по училищу. Не скажу, що молодий, але й не зовсім уже у віці. Чи то капітан-лейтенант, чи то старший лейтенант. Дивний такий виявився... Він швиденько підхопив мене під руку, завів у корпус, у якийсь кабінет. При ілюмінації влаштував оглядини на мене. Попросив походити туди-сюди, як подіумом. Потім на його прохання довелося йому стриптиз показати й у всяких розпусних позах позувати, хіба що не танцювала. Мене вже розпирає щосили, трясе... А він усе цокає язиком, захоплюючись моїми формами і принадами. Але все ж, зрештою, «розохотився» таки на «контакт». Щоправда, ну дуже довго мене «мурижив», періодично втрачаючи ерекцію. Ну, загалом, замаяв він мене зовсім своєю неміччю. Зате, коли він незабаром покинув корпус, курсантики хвацько компенсували мені сповна всю офіцерську неустойку...
Тут Ніка зупинилася у своїй розповіді. Мабуть, переводячи дух. Задумливо спрямувавши погляд на землю, під ноги. Хоч вона вела розповідь дуже спокійно, але було помітно, наскільки важко вона їй дається, як вона знову переживає, пожвавлюючи настільки мальовничі й відверто безвідрадні картини зі свого страшного минулого. Сказати, що я перебував у певному шоку від настільки неймовірної, «голої й суворої правди життя», було б не зовсім точно. Шок - це коли вже нічого не сприймається. А я якраз дуже уважно і скрупульозно стежив за її промовою. І, слідом за нею уявляючи ці моторошні «живі» й часом докладно намальовані нею сцени її гріхопадіння, входив у неймовірно сильне хвилювання, від якого моя біла форменка просто прилипала до спини від систематичних нападів холодного потовиділення. Я катастрофічно втрачав енергію. Мене настільки сколихнуло це її зізнання, що я почав сумніватися в реальній достовірності її слів: а чи не казка все те, про що вона говорить, чи не вигадка, чи не плід її хворої уяви?.. Чи під силу таке витримати одній людині та потім, піднявшись над подібним гріховним злом, повністю змінитися, «переродитися», піднестися?.. А надалі з цим ще й жити… Це ж яку силу треба мати в собі! Але ось вона, сидить тут власною персоною, переді мною. І цілком земна і відчутна, хоч я поки що не доторкався ще до неї навіть пальцем, і розумна, і начебто в повному здоров'ї... Та і який же їй сенс наговорювати на себе?.. Адже це не якась смішна дитяча гра в бирюльки. Це - шалено, потворно страшні справи! А такими чумними речами хіба жартують?!...
Раптом мені й пригадалася наша прощальна надривна нічна розмова у дворі за столиком. Коли я передрікав їй не варту заздрості долю «повії підпарканної». Адже як у воду дивився!.. Так воно і сталося. Але от питання так і залишається на підвісі, а хіба «звідти» повертаються? Ось де елемент натуральної фантастики!..
Нарешті, Ніка «повернулася з небуття». Вона глянула на мене трошки сумними очима, але в їхньому погляді не було скорботи чи жалості до себе. Вони більше бачилися втомленими, стурбованими.
- Славчику, я ще не втомила тебе своєю огидно ганьбливою історією? Ти вже мене вибач, любий, за деякі не зовсім естетичні подробиці, але я вирішила все тобі... як на духу... - ніби читаючи мої думки, промовила вона.
- Скажу відверто, Ніко, я - просто геть «прозрів»! Ця твоя, якщо так можна висловитися, жаліслива розповідь мене немилосердно жахливо вразила! Тут, ого!.. вражає - навіть не те слово! Просто відриває і зносить голову! Однозначно! Але мене все ж таки більше вражає навіть не ступінь глибини тієї бездонної клоаки, в яку тебе з потрохами затягнуло, я це і раніше наважувався припускати й прогнозувати, хіба що не в такому «казковому» об'ємі та мінорі, а саме сам факт, яким чином тобі вдалося видертися з усього цього?.. Ось що для мене - незбагненна загадка!
- Почекай, любий, скоро все дізнаєшся. Детективної інтриги, звісно, не обіцяю, але солідний «екшн» мав місце.
І вона продовжила свою розповідь далі.
- Сесію в інституті я, звичайно, відверто і за всіма статтями «завалила», що зовсім не дивно. А тут ще й «кричущий» випадок, що стався в унісон з екзаменаційними пристрастями.
Це було вже після новорічних свят. Заявившись якось до інституту на чергове перескладання заліку, який я, звісно ж, не збиралася складати як годиться, як усі. Після закінчення заняття, коли залишилася віч-на-віч із викладачем, а він був досить молодий, але абсолютно не досвідчений у питаннях сексу, до того ж одружений, зробила спробу спокусити його, розплатитися тілом за залік. А він, злякавшись моєї нахрапистої відвертої поведінки, боячись компрометувального розголосу, підняв немислимий галас, що дійшов до деканату. Тут мене і «прихопили» за одне «місце». Викликали на комісію. «Прикували» до «ганебного стовпа». Зрозуміло, було за що. Пригадали мені все сповна. Правильно ти казав тоді, моя «героїчна слава» бігла далеко попереду мене. Давно я була «на язиці» у всіх. Причому на самому його кінчику. А тут ще й навчання «накрилося» за всіма параметрами. Загалом, спочатку хотіли виключити мене з інституту та одночасно з комсомолу за формулюванням «за аморальну поведінку», але потім все ж пошкодували та лише обмежилися виключенням мене з інституту через неуспішність. За що їм дуже дякую. Скільки ж можна було мені мучитися й інших мучити?.. У принципі, під кінець першого півріччя я і так не обтяжувала себе візитами на лекції та інші заняття. Та й у середині семестру не дуже-то святкувала храм науки, хіба що наполегливо отирала стіни студентських гуртожитків. Тож, прощавай, моє навчання!
А «розпуста» мого мозку і тіла і далі тривала своєю чергою і зайшла настільки далеко, що, розв'язавши руки від навчання, я приспустилася на ще одну порочну сходинку гріха - присіла на легкі наркотики. Я вже й до того стала завзятим курцем. Хоча, ти пам'ятаєш, з яким неприйняттям я ставилася до тютюну. А тепер запросто дотягнулася і до конопель з марихуаною. Спробувавши їхню дію на собі, я знаходила в цьому процесі заспокоєння, почуваючись на деякий час дещо легшою і, зрозуміло, розв'язною. І без того не вирізнялася розбірливістю та іншими цінними людськими чеснотами, а як почала обертатися в середовищі кінчених наркоманів, то й поготів особливо не церемонилася з приводу свого благочестя, безконтрольно віддаючись цілодобовим груповим сексуальним оргіям. Десь уже через місяць паління різного роду «косяків», дбайливими руками моїх нових «компаньйонів» уперше «ширнулася». І мені сподобався цей «стан цілковитої невагомості».
Але тут знову «гримнув грім». І ніяк не скажеш, що з ясного неба. Цього слід було очікувати. М'яко кажучи, нечепурне середовище мого нового проведення часу принесло свої «вагомі аргументи» у вигляді чергового, третього за рахунком, «зальоту» в вендиспансер. Однак немає лиха без добра. Це, по суті, напевно, і врятувало мені здоров'я і, можна сказати, подальше життя, тому що мимоволі вирвало мене з того безпробудного наркотичного болота, в якому я мала всі реальні шанси загрузнути остаточно і безповоротно. Особливою «ломкою» через поки що початковий стаж вживання на той час я, слава Богу, ще не встигла завестися. Тож ті два тижні, що я провела на відповідному, вже знайомому «курорті», можна сміливо стверджувати, пішли мені в особистий залік...
Кінець Глави 5.6.
Продовження в Главі 5.7……..