Мореас Фрост

                            Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                     Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                            «Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»

                                     (Магдалена Самозванець, польська письменниця)

            Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)

    Ось так зазвичай і відбувається в житті. Коли

зовсім нічого не просиш від долі, вона нав'язує

тобі свій сценарій. Головному Герою зовсім не

до пригод цього вечора – він у полоні смутку

після болісного вчорашнього розриву з Нікою.

Проте пригоди зненацька знайшли його самі –

у вигляді зовсім не обов'язкового знайомства,

і навіть не з однією, а аж двома приємними й

досить своєрідними дівчатами, й до того ж, як

виявилося, сестричками. Значить, прийдешній

вечір явно бачиться далеко не нудним

                              Глава 6.1. ТАНЦЮВАЛЬНА ФІЄСТА

                              Частина 3. Випадковий Контакт

       Зі мною зіграло жарт відоме правило: що менше очікувань, то більше вартий заздрості результат, то більшого доб'єшся. «Контакт» не забарився трапитися, прийшов сам собою, і якось несподівано скоро. Хоча в народі не дарма кажуть, немає нічого в цьому світі випадкового.

       Поки мій вибагливий колектив баражував уздовж і впоперек запашного «оазису», захоплено копошачись у дівочій масі, прискіпливо обираючи собі подругу на вечір, я, задумливо переминаючись із ноги на ногу, «окопався» на невеликому п'ятачку на віддалі від входу, з лівого його боку, в очікуванні своїх перебірливих товаришів, які надмірно захопилися пошуками, відбиваючись і відмовляючись у процесі справи від нав'язливих прохань давно спраглих до свята душі дівчат, що метушилися навколо. Не відразу відчув, що мене хтось досить чіпко прихопив за передпліччя. Спочатку подумав, хтось зі своїх. Навіть не ворухнувшись при цьому. І раптом!

       - Сумуєш? Бачу, що сумуєш... Але ти не хвилюйся, все владнається. Згадаєш моє слово.

       Різко повернувшись на голос, що пролунав мало не біля самого вуха, несподівано побачив просто впритул доволі премиле личко. На мене впритул, зацікавлено вивчаючи, пильно вдивлялися, ну, просто-таки нереально велетенські й поки що через неприродне освітлення неясно якого кольору, але точно темні очі. Однак не порожні й холодні, а наповнені жарким пустотливим вогнем. Привабливий овал її класично окреслених гарних губок, ледь розтягнутий у відвертій, але доволі загадковій усмішці, злегка відкривав низку блискучих перлинно-білих зубів. Вона була світловолосою, але не сказати, щоб блондинкою. Імовірно, шатенкою. І волосся пряме, не дуже довге, лише до плечей. Носик хоч і злегка задертий догори, але обличчя не псував. Навіть навпаки. А ось зростом вона була, напевно, з мене, якщо не вища. І дуже струнка, скоріше, довгонога. Всі інші її жіночі чесноти поки що надійно приховував верхній одяг. Та мені, по суті, було без різниці, що там у неї всередині.

       - А ти що, фізіономістка? - своєю чергою, запитав я дуже спокійно, чомусь зовсім не здивувавшись і не роблячи спроб вивільнитися.

        А вона, між іншим, і не думала відпускати мене.

     - Ну, можна сказати, так. Я давно за тобою спостерігаю... Від самого початку твого позначення тут. Ти ж не дівчину чекаєш, правда? І вже точно не ловиш...

       «Цікаво, чого вона хоче? Щоб я провів її в зал? Та начебто ні. Інакше б відразу, як і всі інші стражденні, «закинула вудку». Тоді що їй від мене треба? Дивна якась ця подруга... Та й старша за мене буде, напевно років на два точно, якщо не більше... Може, запитати її впритул, чи почекати ще? Дивись, і сама зізнається...» - резонно подумав я, перебуваючи в роздумах, але й ні про що не замислюючись, у сенсі якихось перспектив із нею.

        - Зараз у мене немає дівчини. Точніше, вже немає.

      Не знаю чому, але в мене зовсім не викликала подиву та обставина, що навіть не познайомившись, уперше бачачи одне одного, ми зверталися на «ти». Ніби століття зналися, ніби нещодавно розлучилися і раптом зустрілися. Я інтуїтивно відчував, причому анітрохи не сумнівався, що особа це - дівчина серйозного інтелігентного складу, до того ж ґрунтовна й абсолютно самодостатня. Тоді тим паче виглядало вкрай дивно, що ми спілкувалися ніби давні добрі знайомі.

       - Виходить, я не помилилася. Це добре. До речі, мене звати Юліанна. Тебе не бентежить, що я з тобою на «ти»? Не подумай нічого зайвого. Скажу чесно, взагалі-то, я людина ввічлива. Не можу сказати чому, але в мене таке враження, що знаю тебе сто років. Сама не зрозумію, звідки воно, це дивне відчуття?

      До цього моменту ми вже повністю стояли один перед одним, і вона, звісно, вже випустила мою руку зі свого «захоплення».

      - Та годі тобі, Юліано. У мене якраз ті самі думки «прокотилися» з приводу нашого спілкування. Теж, вважаю, що це досить дивно. В'ячеслав я, можна просто Слава. Можу ще додати, що знайомство з тобою мене зовсім не обтяжує. А, навпаки, дуже навіть приємно інтригує і, не приховую, забавляє. То що в тебе до мене за інтерес, якщо можна так сказати? Говори напряму.

       Дивне якесь почуття мною володіло під час спілкування з цією дівицею. Начебто і мені нічого від неї не треба, і вона відповідно не налаштована на якісь сентименти.

       - Взагалі-то, моє ім'я Юліанна - з двома «н». Але можна звати як Юля, так і Анна. Як тобі захочеться. Розумієш, у мене досить своєрідна до тебе справа. У сенсі прохання. Бачиш, он ту блондиночку, біля ліхтаря стоїть? - вона кивнула головою в бік. - Це - моя двоюрідна сестричка. Вона з невеличкого містечка Скадовськ, це недалеко від Херсона, щойно приїхала, навчається в медучилищі, першокурсниця. Розумієш, вона ще зовсім домашня, юна дівчина. Їй ще тільки 15. Абсолютно недосвідчена. Та в неї й хлопчиків-то, по суті, не було. До пуття ні з ким не зустрічалася. Дуже за неї боюся, як би не вдряпалася в що-небудь. Але, розумієш, вона просто марить вашими танцями. Мабуть, порозповідали старшокурсниці всякого... Ось у неї й розгорілися очі. Вона просто замучила мене своїми проханнями: підемо та підемо в училище, ось допоможи мені потрапити туди, і все тут! Ну в край «дістала» дівчина, вже сил ніяких немає! Дуже хоче саме з курсантом познайомитися. Міг би ти допомогти їй потрапити на цей ваш вечір?

       Я подивився в бік, на який вказувала Юліанна, і побачив, хоч через відстань і не зовсім досконально роздивившись, справді, невеличкого зросту, біленьку струнку дівчинку.

       «От же як вивернулося все! Думав, цій Анні самій конкретно щось треба буде... А тут таке!... І відмовити начебто не відмовиш... Тим паче в такій дрібниці життя. Ну, гаразд, провести, так провести. І проведу, куди я подінуся, раз така справа!... Не шкода», - промайнуло в голові.

       - Та заради бога! Які проблеми? Проведу, звісно... Вважай, уже провів! Це для мене не складно, - беззаперечно погодився я.

       Та мене й не треба було сильно вмовляти. Я вже якось перейнявся довірою до цієї Юлії. Прохання-то, в принципі, дріб'язкове. До того ж я нікого ще з дамської статі не ангажував на цей вечір. Та, власне кажучи, і не мав наміру.

       - Спасибі, В'ячеславе, що увійшов у становище. Але це ще не все, точніше, не зовсім все. Я дуже хотіла б попросити тебе ще про одну послугу, - вона при цьому спіймала долоньку моєї руки, смикаючи її своїми довгими доглянутими пальцями обох рук і пильно вбираючись у мене поглядом, продовжила. - Щоб ти мою сестричку сьогодні опікав на цьому вечорі... Ні-ні, я не прошу, щоб ти буквально був зайнятий нею, і тільки нею, до переможного кінця. І вже тим більше додому проводжав. Я сама за нею підійду до кінця вечора. А, так би мовити, ненав'язливо тримав її в полі зору. Та ти не переживай, вона цілком адекватна дівчинка, дисциплінована, скромна… Ну як, можу я сподіватися на тебе? - Анна для переконливості навіть міцненько стиснула мою долоню.

       «О, блін, ще з дитсадком мені зв'язуватися не вистачало! Знаємо ми таких скромних! Ну от як чуло моє серце, що одним «проходом» справа ця не скінчиться! Чорт візьми! Як же я люблю подібні «прив'язливі» сюрпризи! Але як тут відмовиш, якщо так наполегливо і непохитно просять?..» - думалося мені, з тугою дивлячись на цю малолітку і намагаючись тверезо оцінити та порівняти свої потенційні можливості на майбутній вечір у світлі виниклих, привнесених з боку обставин і моїх майбутніх зобов'язань.

      - Так, Юліанно, задачку ти мені поставила. А скажи, чому саме на мені зрештою ти вирішила зробити вибір для такої місії? Адже, подивися, навколо чимало й інших курсантів, навіть старших за мене. І, можливо, навіть серйозніші й відповідальніші...

       - Ну, ти ж сам відчув, що я фізіономістка. Я, дійсно, дуже рідко помиляюся в людях. Ти мені здався цілком надійним і гідним «лицарем» для такого роду справи. Уяви собі, я цілком довіряю тобі. Тому що добре тебе відчула. Обіцяю, в боргу не залишуся. Я не люблю бути в боржниках чи зобов'язаною чимось.

       - А це в якому сенсі – «в боргу не залишуся»? - своєю чергою уточнюючи, запитав я.

     - Ще не знаю. Можливо, сходимо кудись після, в кіно, наприклад, або, припустимо, в театр. Та хоч у ресторан. Загалом, куди захочеш. І коли захочеш. Природно, я запрошую, моїм коштом.

    «Отаке, цікава й непроста дамочка ця Юліанна, вимальовується! І ґрунтовна така. Ну що ж, ще подивимося, що до чого...» - я вже, можна сказати, змирився з майбутньою місією на сьогоднішній вечір, але далеко не через обіцяну винагороду. Просто імпонувала мені ця цікава доросла дівчина.

       А що, хіба могло бути інакше? Сумніваюся.

       - О-кей, Юлі! «Поїхали» знайомитися з моєю підопічною.

       - Ось і чудово! Але ж я точно в тобі не помилилася. Ти мені все впевненіше починаєш подобатися. З тобою легко мати справу, В'ячеславе!» - і вона, знову прихопивши мене під руку, потягнула до зазначеного ліхтаря.

       А там уже й парочка курсантів-першокурсників, присівши на вуха «моїй» самотній блондиночці, щось «підспівували» той. Найімовірніше, вже зазивали із собою. Однак ми приспіли якраз вчасно. Запримітивши нас на підході, щоб уникнути непотрібних запитань, молоді люди все ж про всяк випадок поспішили ретируватися, відійшовши вбік. Ну, блін, щиглики ще не «оперилися», а вже туди ж!

       О-о, та там було на чому помилуватися оку! Чарівна з усякого погляду дівчина. Хоч і мініатюрна, трохи вище мого плеча, але дуже славненької зовнішності чиста блондиночка. З надзвичайно свіжим симпатичним личком, з виразними, ймовірно, блакитними очима, милими, по-дитячому припухлими губками, акуратним, прямим носиком, з чарівним, струмливими хвилями, довгим, майже до пояса, розпущеним волоссям. Ця лялечка просто брала в полон своєю дійсно непорочною дитячою відвертістю і безпосередністю. Суща правда, ще зовсім юне дитя, якому поки що чужі елементи кокетства і проявів вульгарної фантазії, які іноді з лишком набувають більшість дівчат в міру їхнього дорослішання.

      - Ну ось, бачиш, як швидко я впоралася, - звертаючись до сестри, Юліанна поспішала представити нас одне одному. - Прошу знайомитися. Цей молодий чоловік - В'ячеслав, Слава, а ця юна леді - Маріанна, або можна для стислості просто Марія чи Марі. Ось тобі, люба, і твій поводир на сьогоднішній вечір, - турботливо, наче мама, оголосила Юлія, при цьому підхопила долоню моєї руки та доклала до неї крихітну долоньку Маріанни, у такий спосіб з'єднавши їх, а отже і нас разом, наче повінчавши на віки вічні, і я наче опинився геть прикутий до цього милого створіння, вже й не знаю, якими путами.

     Звісно, здавалося б, усього лише символічний, нічого не значущий жест нашого знайомства - всього лише крихітний елемент нашого єднання!.. Але наскільки ця символіка виявилася знаковою і, мені бачиться, не випадковою. Бо те, що станеться днями, дуже скоро, а точніше, лише тижнем пізніше, я б, напевно, назвав якоюсь одіозно фантастичною місією у своєму житті. І навіть найвитонченіша уява не могла б породити в моєму мозку того, через що незабаром нам обом належало пройти. Але про це розповідь попереду.

     У мене після такого незвичайного знайомства різко оформилося враження, що мені приторочили клеймо охоронця, і відтепер у мої руки ввірена доля цієї чарівної білявої лялечки. І тепер, хочеш не хочеш, а доведеться виконувати певний обов'язок. Навіть думки відповідні почали народжуватися, а як би тут не облажатися?...

    Маріанна виявилася на рідкість допитливою і балакучою дівчинкою. Абсолютно без комплексів і досить спритною. Мабуть, близька присутність старшої сестри надихала її, додаючи сміливості. Вона тут же без передмов обхопила мене обома руками за передпліччя з іншого, вільного боку, що називається, швиденько увійшовши в ближній контакт, тим самим ніби заявляючи права на мене. Не встигнувши до пуття ознайомитися, як вона, мало не впритул заглядаючи мені в обличчя і з відвертою зацікавленістю стріляючи по мені своїми очима, почала закидати мене всілякими запитаннями. А хто я, і що я, і де, і як (у сенсі, навчання і різних інших життєвих орієнтирів)? Імовірно, їй дуже лестило, що вона зараз ось так легко і вільно може спілкуватися з уже настільки досвідченим другокурсником. Та вже, куди там!.. І, нарешті, здійснилася мрія, яку вона давно виношувала - познайомилася з одним із представників цих наймужніших, у її уявленні, наймужніших на землі хлопців-курсантів.

       Спочатку в тісній облозі відразу обох сестер я злегка губився. Але це було швидкоплинне, початкове хвилювання, цілком природне. Хоч Юліанна здебільшого мовчазно споглядала, не втручаючись у наш діалог, чекаючи, коли ж, нарешті, «видихнеться», вичерпається її безперестанку балакуча сестра. Щоправда, вона, як і раніше, чіпко утримувала мене під іншу руку з протилежного від Марі боку, начебто побоюючись, що я раптом ненароком втечу від них куди-небудь. Мені ж було дещо незручно від настільки щільної її облоги, оскільки навіть через бушлат я підступно загострено відчував близькість і тепло її піддатливо спекотного тіла, яким вона до мене відверто, не криючись, навіть сказав би, нескромно притискалася. Ну і, природно, тонкий аромат парфумів явно іноземного походження від обох додатково додавав смути в мій нестійкий організм. Скажу щобільше. У мені, всередині, грішною справою, весь цей час блукала, то посилюючись, то остигаючи, найбанальніша для мене «злочинна» хвиля неминучого чоловічого бажання, яку якраз вдало гасила своїм нескінченним щебетанням невгамовна молодшенька. Хоча і ця маленька фурія зовні була зворушливо спокуслива на зовнішність, навіть виглядала більш виграшно, ніж її старша сестричка. Але на її рахунок у мене якраз і не виникало жодних серйозних внутрішніх «замахів» - просто зовні естетично приємна, симпатична дівчинка. І всього лише. І я мужньо терпів її надмірно вихльостувальну цікавість.

      Однак поступово початкове відчуття скутості й незручності мене покинуло. А вся ця ситуація з несподіваним знайомством, що трапилася зі мною і з цією Юліанною, почала навіть забавляти. Але час невблаганно йшов, і я звернув свій погляд на навколишній простір, вишукуючи там загублених у дівочих «райських кущах» своїх «гвардійців».

       У цей момент я помітив рух Льохи Слона (таку «дзвіницю» і не помітити?) і ще декого в наш бік. Мабуть, їхні пошуки підійшли до логічного кінця. Ми заздалегідь домовилися зібратися разом із «добірними» подружками в одну купу перед заходом у корпус. І саме там, де якраз я зі своїми знайденими дівчатами й перебував.

      - Юліанно, здається, дуже скоро почнемо рух до зали. Мої товариші на підході. А ти сама хіба не хочеш піти з нами? - я вимушено перервав щебетання наполегливо-невтомної Маріанни.

       - Але ж мене не пропустять без своєї пари...

       - Хто тобі таке сказав? Таке може трапитися, але тільки не з нами! Скільки треба, стільки з нами разом і пройде! Тут важливе тільки особисто твоє бажання, - це я, безумовно, «загнув» надто оптимістично і бравурно впевнено і сміливо.

       - Це, звісно, було б не найгіршим варіантом. Так мені було б набагато спокійніше. Щоправда, я не готувалася спеціально для такого заходу. Лише планувала підійти після, до закінчення танців, щоб упевнитися, що з Марі все гаразд. Однак, зрозуміло, не відмовлюся, якщо це стане можливим.

       «Ну і, слава Богу! Здається, він почув мої молитви. От же кльово-то як! Тепер можна буде натурально скинути напругу, послабити пильність. А то, поди знай, куди між справою може «занести» цю необізнану малолітню чортицю? Приміром, у туалет піде і ненароком згине з очей. Хлопці, що старші курсами, теж «мух не ловлять». Ще згребуть кудись, а тобі, дурнику, відповідати доведеться, що, мовляв, не остеріг і не вберіг. Зовсім же панянка без досвіду і явно без мізків! Як з іншої планети. І де тільки такі беруться? За нею ж око та око потрібне. Я-то - людина відповідальна. Мені весь вечір довелося б «пасти» її, прив'язавши до себе кінцем (мотузка, по-морському). Ні тобі розслабитися, ні відскочити кудись у справах. Та, що говорити, самому в гальюн (туалет), і то зі спокійною душею не зганяти. Можеш повернутися, а її - і сліду нема, згадуй як звали. Та й потім, не дарма ж кажуть: «у тихому болоті чорти водяться», або «чужа душа - темрява. Ні вже, однозначно, треба безумовно проштовхувати Юліанну з собою. Ось нехай краще сама наглядає за цією, хто її знає, а раптом, прости Господи, блудною «овечкою» з округленими очима на все і вся!» - цілком обґрунтовано і дуже зраділо подумалося мені за випадком, що вдало вирішився в підсумку, і одразу ж прямо «гора впала з плечей».

       - Ось і чудненько! Тоді, шановні пані, готуйтеся «на вихід», точніше, до входу. Підійшла впритул операція з впровадження, - пожартував я.

       Але ж у кожному жарті є частка правди. На ділі, тут вийшла навіть не частка, а ціла доля. І я, як зазвичай, у своїх передчуттях такого роду виявився дуже близьким до істини. Інакше, ніж операцією, причому ризикованою, наші подальші колективні дії з досить соковитим, колоритним змістом ніяк по-іншому було не назвати.

          Продовження в Главі 6.1. Частина 4………