Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»
«Горе переможеним»
(Бренн, галльський вождь, підкорювач Стародавнього Риму)
Розділ V. НІКА (трагедія, зліт і безславний захід «Перемоги»)
Хіба могли з'явитися сумніви в тому, що вже точно
Герой просто так від Ніки не піде, не кине він її й не
залишить без своєї відчутної підтримки?.. І знову, як
і в їхні найкращі старі, добрі часи, Герої поринули з
головою в шалений потік інтиму. Проте це, за своєю
суттю, був життєво важливий і вкрай потрібний для
Нікі інтим, він же рятівний!
Глава 5.7. ПОСТСКРИПТУМ II
Частина 3. Трансформація Думок і Почуттів
... Мабуть, Нікін чай нас чимало розслабив. Бо наша бесіда під час чаювання почала набувати обрисів більш фривольних і захоплювати більш відверті теми. Ніка, нарешті, змогла повністю розслабитися, бо їй не треба було щомиті ревно стежити за поведінкою і переміщеннями малятка. І бесіда повелася нами в більш живому вигляді.
Ми пили чай на кухні, до дрібниць відомій мені, де нічого практично відтоді не змінилося. Але сиділи не за великим обіднім столом, а біля навстіж відчиненого балкона, за невеликим журнальним столиком, зручно розташувавшись на такому колись «послужливому і багатостраждальному» для нас шкіряному дивані. Це наше «любовне ложе» аж ніяк не меншою мірою, ніж її знамените ліжко, буквально наскрізь було пронизане флюїдами наших колишніх ранніх «спекотних», бурхливих злягань. Мене спочатку навіть дещо в запал кинуло від швидкоплинно промайнули в голові «солодкі» спогади. Однак я постарався відігнати від себе шалені думки. Ніка, наскільки я помітив, мабуть, теж по-своєму перейнялася тими самими «старими» фантомами, що міцно жили у пам'яті. Що поробиш, сиділи на нашому відверто сакральному місці. Ясна річ, перш за все мені зовсім не байдужі були її теперішні сексуальні відчуття, її загальне становище в цьому аспекті. Ясна річ, насамперед мені зовсім не байдужі були її теперішні сексуальні відчуття, реакції організму на специфічні «подразники» у світлі колишніх нюансів. Тому цілком природно виникло моє перше питання до неї.
- Скажи, Нікуш, а які зараз, після всіх лікувань і післяпологових справ, твої нові відчуття, чи не заважає тобі щось, чи не присутні якісь колишні небажані пристрасті?
- Хочеш, я зізнаюся тобі відверто?.. І, напевно, дуже здивую тебе. От не повіриш, зараз я легко можу прожити зовсім без сексу. Не стоїть у мене такого питання на порядку денному настільки, як це було раніше, коли ми були ще разом, що я хочу, аж помираю. Та в мене воно тепер узагалі ніяк не стоїть, особливо останнім часом. Тобто в повсякденності я зовсім не відчуваю бажання, ну, не «свербить» у мені нічого і ніде. Коротше, зараз у мене геть відсутній статевий потяг. Найімовірніше, у мені ґрунтовно придушений, а можливо, навіть штучно, навмисно і планомірно моїм чоловіком, принаймні я починаю так підозрювати, якийсь конкретний ген, що відповідає за сексуальне задоволення. Не дарма ж він займається впритул цілим спектром проблем, пов'язаних із цими питаннями. Звичайно, я тільки припускаю такий оборот справ. І, наскільки я розумію, і мене це не передати як бісить, такий мій стан цілком влаштовує Михайла. Ні, якщо мені тривало «розгойдувати» себе і «розохочуватися» подовше та підключати витончені фантазії, то дещо часом приходило, звичайно... колись... Але це була така незначна фігня, прямо скажу... Навіть смішно було б про це розповісти комусь. Та й призабула я, коли вже це траплялося в мене востаннє.
Загалом, Славчику, з чого я починала задовго до тебе, на зорі свого інтимного життя, до того я і повернулася зараз, ставши, по суті, практично фригідною, малочутливою особою в ліжку зі своїм чоловіком. Мабуть, це - мій теперішній болісний хрест, який мені доведеться нести до кінця життя, розплата за всі мої гріхи. У принципі, я фактично змирилася з таким своїм непривабливим становищем. А що ж мені ще залишається? Живу тепер лише заради моєї ненаглядної Варюшки. Зізнаюся тобі чесно, якби не вона, я б, напевно, з таким поганим життям давно розлучилася...
«Ось це так-а! Нічого собі, приїхали, називається!.. Але ж це офігеть як немислимо! Це - кричуще! Це - катастрофа життя! Зрештою - нонсенс - як для такої надзвичайно молодої чудної, чарівної, прекрасної й до того ж надзвичайно сильної жінки, якою є Ніка! Невже в ній, реально, все настільки запущено?!... Та бути такого не може! Тому що це - злочинно неприродно! Це - потворно дико! Зрештою, це - до образливого несправедливо!..» - я відмовлявся цьому вірити й зовсім рознервувався від думок, що настільки неприємно вразили, прокотилися в мені, навіть злегка спітнівши від внутрішнього хвилювання.
- Тьху ти, Ніко! Яка огидна та відверто нікчемна нісенітниця, однак! Якщо твої навіть такі обережні припущення близькі до реальності, тоді твій Михайло - порядний монстр. Знайшов собі зручну домогосподарку - кашоварку і підлогомийку... Тоді що ж, виходить, він просто безпардонно тебе використовує на своє розуміння?!... Однак це вже виходить за рамки здорового глузду! Отже, це він підстрахувався на випадок, щоб тобі зайвий раз не заманулося «хвостом вильнути»?.. Так би мовити, зняв з порядку денного гостроту проблеми?.. Якщо це справді так, то він - страшна людина! І запросто може, приміром, підмішати якусь гидоту в їжу, і не помітиш... А потім взагалі остаточно овочем станеш. Ну, ти мене здивувала і навіть злякала. Дикість якась! А йому самому, що, зовсім не хочеться здорового чоловічого сексу, нормальних, повноцінних, наповнених сексуальних стосунків? Чи він у тебе став імпотентом? Хоча, мабуть, остаточним імпотентом його не назвеш, раз у вас із ним дитина. Нічого не розумію! От ти сама як вважаєш?
- Ти знаєш, інтимне життя у нас ніяке, якось не склалося практично з самого початку. А тепер, можна сміливо сказати, його зовсім немає. Михайло виявився не те щоб сексуально неспроможним, а більше раціональним, навіть, мені здається, цинічно раціональним, чи що... Якщо ще на початку нашого спільного життя в моменти рідкісної близькості, як він висловлювався, «з метою профілактики», так-сяк щось у мене часом «означалося», то далі, з часом, практично все відбувалося не те що без бурхливих, а взагалі без натяків на оргазм, навіть без особливих відчуттів. Хоч я йому про це не раз заявляла, проте його це анітрохи не турбувало. По суті, з народженням дитини, він вважав свої чоловічі функції остаточно виконаними, з головою занурившись у свої суто медичні справи. Мабуть, сексуальний бік життя - не його коник. Хоча ніби й не скажеш, що він зовсім перестав звертати на мене увагу. І подарунки мені дорогі робить, і квіти підносить регулярно. Щоправда, лише цим і обмежується. Ніби відкуповуючись. Але ось мене такі його реверанси залишають абсолютно байдужими. До того ж, я ж відчуваю, вони не щирі. Але таке бліде і спокійне, болотне життя його повністю влаштовує, мене ж - украй засмучує, а часом бісить, дратує. Не такого я чекала від нього. І мені часом критично не дістає свят душі, якихось яскравих феєрверків життя. Нехай і не частих і зовсім невеликих, скромних... Адже я ще молода...
Ось такі, Славчику, наші стосунки. Так і живемо. Мені іноді здається, що заведи я собі коханця на стороні, він би навіть цього не помітив, а якщо й дізнався б, то навряд чи бурхливо відреагував, а, скоріше, був би радий тому факту, що я його зайвий раз не чіпляю. Хоча які вже там коханці в моєму нинішньому безвідрадному стані організму?!... Звісно, я і в думках подібних сценаріїв не тримаю. Мені в минулому моєму житті цього «добра» вище даху перепало. Але так іноді хочеться справжніх близьких стосунків, повноцінного інтиму, а не один раз на пару-трійку місяців «швиденько», заради «галочки» в графі «виконання подружнього обов'язку», і від яких мені абсолютно ні холодно ні жарко... Та що казати, я вже забула, коли ми востаннє спали в одному ліжку. Адже живемо в різних кімнатах. Зустрічаємося хіба що за прийманнями їжі.
- Значить, виходить, справжнього кохання у вас так і не вийшло...
- Значить, так виходить. Славчику… Ти тільки не подумай, що я спеціально вирішила тобі поплакатися, щоб ти мене пожалів. Я, звісно, поважаю Михайла, як батька нашої дитини, як людину, якій багато чим зобов'язана, і беру до уваги його нинішній стан справ. У мене й думок у голові не виникає, залишити його, втім, як і він, думаю, ніколи не кине нас. Але кохати?.. Ні, на жаль, справжніх любовних почуттів до чоловіка я ніколи не відчувала і досі не відчуваю, та тепер уже, швидше за все, навряд чи коли відчую. Але, попри це, чесно кажучи, мені його шкода. З іншого боку, я йому вдячна, він стільки зробив для мене, можна сказати, друге життя мені подарував. Хоча... якщо, звісно, можна назвати його життям, у повному сенсі цього слова...
Вона різко замовкла. Мабуть, усе те, що було сказано мені, вже давно сиділо в ній здоровенною колодою. Ось тільки висловити було нікому. Душу оголити перед кимось. Адже про таке, суто особисте, подругам не розкажеш …
«Що казати, неприємна й нікчемна у Ніки ситуація склалася. І це ще м'яко сказано. А я ще рік тому так радів за неї… Думав, ну ось, нарешті, пощастило дівчині у житті, тепер заживе по-справжньому, по-людськи. А воно он як виходить... Чергові випробування підкидає доля. Але «розкермовати» її ситуацію може лише вона сама. У такому «кровному» питанні не може бути порадників. Чужа сім'я - суща темрява. Єдине - шкода вже дуже її. Скільки натерпілася за своє коротке життя! Та й, по суті, зовсім ще дівчисько! Все життя ще попереду!.. Толку-то, що мамою стала…».
- А знаєш, Ніко, що я хочу тобі сказати? Я поки що можу зробити тільки один висновок. Тобі потрібно найближчим часом обставину змінити. Вчитися тобі треба йти. Тільки коли ти зможеш стати самостійною, міцно стати на свої ноги, заробляти собі на життя сама, лише тоді зумієш щось поміняти у своєму житті кардинально. Ти ще зовсім молода. У тебе попереду - тьма-тьмуща часу. Віддаєш Варварку в ясла - і штурмуй собі навчальні барикади! Адже ти завжди була розумною. У тебе ж світлі мізки. І здорову хватку твою я відмінно пам'ятаю. І потім, на люди тобі треба виходити, і чим скоріше, тим краще. Зрозуміло, я не в минулому твоєму сенсі маю на увазі. Нормально щодня спілкуватися з нормальними розумними людьми, у соціумі перебувати. В іншому разі так і будеш плазувати перед своїм чоловіком, слова боячись йому сказати поперек. А то й просто захлинешся в цьому своєму тягучому безбарвному житті.
Ти для початку на себе в дзеркало уважніше поглянь, придивися. Чи багато навколо тебе таких самих, як ти, настільки ж неординарно чарівних і водночас у хорошому сенсі слова, міцних духом і наполегливих жінок?! Адже подібне непоказно кволе, безлике життя не для таких, як ти! Не у твоєму воно характері. Подумай гарненько над моїми словами якось. Зваж усі «за» і «проти». І потім, ти ж знаєш, Нікушо, дядько Славко бездарних порад своїм людям ніколи не роздає, - закінчив я емоційну промову на грайливій оптимістичній нотці, щоб якось розчинити в Ніки гнітючий настрій, підбадьорити її.
- От я, Славчику, завжди дивувалася твоїм простим і розсудливим думкам. Але ось що погано, на жаль, не завжди дотримувалася твоїх мудрих порад, часто ігноруючи їх. А потім переконувалася, наскільки ти бував правий. Стільки вже на моїй пам'яті було таких випадків із «проколами» - не перелічити. Звісно, ти знову ж таки маєш рацію. Зізнаюся, теж подумувала, і не раз, що треба щось у моєму житті змінювати. Не може все в такому безнадійному ключі тривати безпросвітно довго. Для мене головне, щоб із донькою моєю все було щасливо. А сама я витерплю будь-які труднощі й випробування. Мені не звикати. А тобі, дорогий мій Славчику, величезне спасибі за твою тямущу участь у моїй долі. Ти завжди був моєю паличкою-виручалочкою.
І тут вона, мабуть, осмілівши, рвучко подавшись зі свого місця, несподівано присіла мені на коліна в пів обороту, поклавши руки мені на шию. Але я навіть і не подумав відсторонитися. І, відверто дивлячись мені в очі, Ніка знову заговорила тихим вкрадливим голосом.
- Славчику, милий, я така щаслива, що знову побачила тебе. Знаєш, коли ти ще сидів зі мною поруч у парку на лавочці, я відчула в собі настільки бурхливий приплив внутрішньої енергії, чого в мене давним-давно вже не відчувалося після тебе, і про що я зовсім забула. А зараз я відчула її в собі. І мені це забуте почуття дуже подобається. Навіть не те слово. У мене зараз такий неймовірний підйом настрою й ейфорії, тому що ти поруч, дуже близько зі мною зараз! Але я дуже боюся бути тобі неприємною і нав'язливою. Адже я знаю і добре розумію чоловічу психологію...
- Ніко, Ніко, значить, нічого ти не розумієш... Адже я давним-давно покохав тебе… - із цими словами я притиснув трепетно схвильовану Ніку до себе і рвучко впровадився губами в її напіврозкриті ніжні губки. Вона, не очікуючи мого такого швидкого пристрасного пориву, але споро схаменувшись, поспішно відповіла мені взаємністю...
... Ну, а далі, як і три роки тому, я захоплено «відкривав» для себе оновлену Ніку, щосили милувався її розімлілим розкішним, райським тілом, зазираючи в усі потаємні його куточки, не залишаючи без уваги жодної його частини. Я чаклував над нею, як чарівник, як чародій, як маг. Я божеволів над нею, як шаман, що увійшов у гіпнотичний транс, як африканський вуду, намагався проникнути в потаємні кутки її самотньої душі…
Ми старалися ні про що не замислюватися, нічого не згадувати. Просто відчайдушно віддавалися поривам наших душ, які жадали цього свята кохання. Нехай і порочного, але світлого, по-своєму справедливого і праведного.
Для початку Ніці був потрібен серйозний «підігрів» і стимуляція всіх її забутих почуттів. Це було неймовірно складне і фізично важке завдання. І скільки могло на це піти часу, сказати було неможливо. Абсолютно невимірні це речі, і залежать від багатьох чинників. Єдине, за що я міг поручитися, що не кину Ніку на півдорозі. І мені зовсім не шкода буде своїх розтрачених на неї зусиль. Але все ж я сподівався на успіх, тому що вірив у свої здібності. Адже свого часу настільки повноцінно вивчив її й завжди чудово відчував її психологічний і сексуальний стан. За час нашої з нею насиченої любовної історії, я відмінно пізнав її в душевному плані, чудово орієнтувався у всіх її інтимних нюансах, бездоганно орієнтувався в усіх чуттєвих фішках на її тілі. У нас була чудова сексуальна сумісність і бездоганно налагоджена техніка ведення сексуальних «Ігор». У спільному інтимному житті у нас абсолютно не було «білих плям». І раз так, то й сумніватися нема чого, успіх має прийти! А інакше й бути не може!
Ось з такими світлими думками ми й приступили до її «трансформації». Я приступив.
Майстерно і з несамовитим завзяттям, я напружено трудився над нею, проявляючи неабияке терпіння і несподівано зароджений ентузіазм, продиктований моїми невмирущими почуттями до цієї моєї колишньої нещасливої коханки, водночас абсолютно не загострюючи та не беручи до уваги свої враження, які попутно бурхливо «кипіли». Хоча вони й намагалися постійно і нав'язливо, несвоєчасно вирватися назовні. Точніше, мені доводилося хронічно безжально придушувати в собі імпульси божевільного бажання і спокуси передчасного проникнення в неї. Я проводив неймовірно тонку, витончену, але вкрай важку і насичену, копітку операцію з «реанімації» чуттєвості Ніки, «реанімації», яка, до того ж вимагала чималих душевних сил від мене.
У своєму праведному пориві я уподібнився запеклому скульптору, який виліплює свій шедевр, відсікаючи все зайве від кам'яної брили. Або огранщику алмазів, що займається підведенням, поступово втілює безформне «скельце» в дорогоцінний благородний діамант, покликаний засяяти заворожуючим блиском своїх чарівних граней. Водночас своїми ніжними дотиками, подібно до вправного гончаря за гончарним кругом, я натхненно і невтомно ліпив, вирощував з м'якої, невибагливої на вигляд безформної купи глини привабливо витончений виріб, що милує око своєю завершеною досконалістю, але ще зовсім нестійкий, тендітний, піддатливий виріб, легкими, повітряними рухами підганяючи його під ідеальну, округло-витієвату, благородну форму.
Доволі довгий час мої цілеспрямовані титанічні зусилля шукали іскру «живого» відгуку в спокусливому, але майже «млявому» тілі Ніки, щоб розпалити в неї «пожежу кохання». І не знайшли б, якби я від початку не був настільки налаштований на бажаний результат і лише хоч на крихітку засумнівайся в моїх здібностях моя «підопічна» - страждальниця-Ніка.
Минула щонайменше година нашої витонченої, тяжкої, виснажливої «діяльності» над її багатостраждальним тілом, і ось… нарешті він!.. на нашу обопільну радість, промайнув перший світлий промінчик надії! Не знаю, чи то тут зіграло свою сакральну роль «знатне» місце нашого «бойовища», чи то щось у доброму сенсі та в потрібному місці вчасно «перемкнулося» в голові Ніки, помножене силою спогадів, що дивовижним чином наповнили її тіло, а може, спрацювало і те й друге разом, одночасно, але те, що відбулося за цими перетвореннями, неймовірним чином окрилило нас. Ніку нібито «прорвало»!.. Вона почала просто переповнюватися, буквально стікати «соками»! Мені здавалося, інакше й не повинно було бути! Ну, ніяк не могли наші обопільні почуття одне до одного і ті докладені неймовірні, титанічні зусилля пропасти даром! Наше, схоже на колишнє, ідилічне сполучення, що відбулося слідом, дуже скоро піднесло нас на тепер уже легко прогнозовану вершину оргазму.
Ми з Нікою ще тривалий час лежали на «терплячому» шкіряному дивані в холодному поту. Обидва були гранично виснажені й ґрунтовно вичавлені: вона - емоційно, я - більше фізично.
Останні три ночі перед приїздом чоловіка ми провели в її прекрасно знайомому мені, чудному ліжечку Ніки, феєрично ґрунтовно закріплюючи її воскреслі здорові рефлекси...
Перед нашим неминучим розставанням я сказав їй.
- Така неординарна, неймовірно яскрава, шикарна з усякого погляду, та до того ж настільки сильна духом жінка, як ти, Нікуся, не може довго жити без постійної підтримки й підживлення Любов'ю і ласкою. Вона неминуче зів'яне і, врешті-решт, остаточно зачахне. Це - непорушний закон природи. Пам'ятай ці мої слова, дорога моя Ніко!
Вона, проводжаючи до дверей і цілуючи мене наостанок, твердим голосом промовила.
- Я неодмінно доб'юся розлучення з Михайлом! Мені... з ним... не по дорозі, дорогий мій Славчику!
... Після цієї пам'ятної зустрічі ми вже справді безодню часу не бачилися. Промайнув мій випуск з мореходки, і мене надовго і з головою захлеснуло лихе моряцьке життя. Та й особисті, зокрема й сімейні мотиви, що давно додалися.
В одному я був твердо переконаний, і ця думка мене завжди зігрівала - Ніка явно не «пропала», не загубилася, не згинула у вирі життя. Впевненості в цьому мені додавала остання прощальна і жорстко вимовлена нею фраза. Вона була сказана особливим тоном людини, яка вже твердо знає і ґрунтовно відчула справжню, реальну ціну собі й свою силу, здатні піднести її на відповідний, належний їй п'єдестал.
Кінець Глави 5.7.
Продовження в Главі 5.8……….