Мореас Фрост

                               Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                       Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                                                       «...Любов, золоті сходи... без перил!»

                                                                                   (з пісні Ю. Антонова)

                       Розділ VII. ВАРІКА (прощальні «гастролі»)

    Це вже зовсім ні до чого - звідки не візьмись нібито

якісь потойбічні злі сили втручаються в перебіг життя

Варіки, прагнучи розлучити закоханих. Герою складно

розібратися, що це було насправді: чи то це її поганий

сон, чи то хвороблива уява розігралася не по ділу

                    Глава 7.4. ЖОРСТОКІ ОДКРОВЕННЯ ВАРІКИ

                                Частина 3. Білий Мандрівник

        І вона почала без розгойдування, але цілком упевненим і водночас довірливим тоном.

           - Славушику, рідний мій, коханий, я як могла довго зберігала мовчання, всіляко відтягуючи цю безвідрадну і жорстоку розмову і збираючись із думками. Але як її не маскуй, скільки не відтягуй, а від реальності не втекти. Та й сил, як таких, утримувати все в собі, колись не залишається. Я передчуваю, наскільки неймовірно згубно складним виявиться для тебе розуміння того, що я маю донести до тебе. Адже воно безпосередньо стосується нас обох і нашого з тобою майбутнього...

        Уже одна лише вступна промова Варіки викликала в мені емоційну душевну бурю й неабиякий біль у серці. Від передчуття чогось екстра неординарного я навіть випростався на лавці і весь напружився, ніби в очікуванні підступного удару. І він не забарився статися.

          - Славушику, щоб ти краще мене зрозумів і легше все сприйняв, я хочу розповісти тобі одну історію, яка трапилася зі мною під час твого вступу в Херсоні.

       Ти ж пам'ятаєш, я й раніше тобі розповідала... про одного Білого Мандрівника, який віднедавна несподівано з'явився в моєму житті та часом не раз відвідував мене?

        - Пам'ятаю, звісно, ти колись згадувала про такого дивака... Щось на кшталт ангела-охоронця... І що?

       - Ну, припустімо, не щось, а хтось, і начебто не зовсім він Ангел-охоронець, та не так уже й важливо це зараз... Так, Славушику, все правильно, він і раніше до мене приходив. Востаннє ще задовго до минулого літа Мандрівник з'явився переді мною, щоб мене врятувати - саме він утримав мій політ із краю даху клініки, де я заліковувала рани після тієї моєї злощасної кримської трагедії... Відтоді тривалий час я його не бачила.

         А тут, за час нашої літньої розлуки, він просто зачастив, тричі з'являвся до мене. Щоправда, перші два - на зовсім нетривалий час, і були ці відвідини досить нешкідливими, так, дрібниці. А ось останнє, третє... Сталося воно тієї самої ночі по слідах нашої телефонної розмови, після чого, як ти знаєш, я різко зірвалася в Москву. Побачення то виявилося тривалим, не в приклад колишнім, а його підсумок - надмірно, навіть фатально жорстоким.

       Дуже прошу тебе, коханий, уважно вислухай мене, як воно було... Я розповім у подробицях, а ти вже сам оціниш те, що трапилося, і все ґрунтовно зрозумієш.

*** *** ***

       Тієї самої ночі після наших переговорів я довго не могла заснути, неспокійно переверталася, сумуючи за тобою, все думала про нас, про наші життя, стосунки. Страшно переживала, що все складається у нас якось неприродно, не по-людськи, загалом, відверто паршиво складається... Зрештою, дивом задрімала. Але зовсім ненадовго.

       Десь після опівночі ніби чиясь сила змусила мене розплющити очі. У навстіж відчинене вікно дихав матовим туманом, на всю скаженіючи, місяць. Але несподівано кімната різко наповнилася яскравим срібним світлом від густої осяяної хмари, що казна-звідки взялася. Й це світло, що виходило, явно не було природним місячним. Я хоч і без страху, але в подиві та розгубленості присіла на ліжку, не наважуючись зрушити з місця, оповита покровом незвичності й загадковості від побаченого видовища.

       І тут просто з хмари виникли спочатку обриси фігури, а потім зовсім скоро, просто на очах, вона набула нормального людського образу. Це був він, Білий Мандрівник, у своєму незмінному білому вбранні-мантії з балахоном. Уперше він з'явився до мене вночі, і настільки незвично. І цей факт викликав у мене злегка лячне почуття, навіть озноб охопив тіло. З центру кімнати він нечутно перемістився ближче до мене, зупинившись біля моїх ніг, взявшись за спинку ліжка.

       - Не лякайся, Варваро, це всього лише я, твій справжній друг. Умовно, зрозуміло... достеменно знаючи твоє ставлення до мене... - він відкинув балахон за спину, оголивши голову з коротким і настільки ж білястим волоссям, як і весь він сам. - Але я дивлюся, ти зовсім мені не рада. До того ж прекрасно знаєш, на цьому світі образити тебе за великим рахунком ніхто не посміє. Ну, хіба що злегка засмутити... І то, якщо я це дозволю... Але ж зовсім не просто так я наскочив до тебе. І, зізнаюся, сьогодні моя місія і справді буде з розряду, на жаль, не особливо приємних для тебе...

        Останнім часом я і без того нічого порядного і приємного від його візитів не чекала, а зараз, слухаючи його неупереджений голос і показне навмисне нарочите мовлення, серце моє якось не по-доброму смикнуло і забилося в переляку. Ні, за себе я вже давно перестала боятися. А ось за дорогих мені людей...

      - Про що ти, Мандрівник? Ти ж не прийшов лише з метою налякати мене?.. Але ж тобі, як нікому іншому відомо, що своєї смерті я давно перестала боятися! Тоді навіщо ти тут?!...

     - Ех, Варваро, дивні все ж таки ви, люди, і нікчемні за своєю суттю, егоїстичні у своїх миттєвих і чуттєвих бажаннях. Вони часом засліплюють вас, застилають вам справжні цінності, ті, що вічні. Ви задовольняєтеся низинними химерами, обманюєтеся ними й з упертою одержимістю продовжуєте сіяти розлад і хаос на своїй планеті…

       - Тоді скажи мені, що є істинне і вічне? Хіба не безмежна і всепереможна Любов?!....

       - Гармонія у Всесвіті, а, отже, скрізь і в усьому - ось має бути чільний сенс життя і рушійний стимул для всіх у Всесвіті, а отже, і для тих, хто живе на Землі. Так, шлях до вершини гармонії важкий і тернистий, і не всім він під силу. Тому і світ ваш настільки похмурий і недосконалий. Ви, сучасні люди, стали рабами свого оточення, загрузнувши в примітивному речизмі й незліченних вадах, перестали замислюватися над канонами світобудови. Ви геть відірвалися від природи і бездумно руйнуєте Закони Космосу і вселенського буття, абсолютно не бажаючи замислюватися про наслідки. Але ж кожному, хто живе, визначено своє призначення. Ось тільки далеко не всі праведно слідують йому. І в цьому - головна трагедія життя на планеті Земля!

       - За твоєю промовою, Мандрівник, я бачу лише гучні й загальні слова. Якщо вже ти з'явився до мене, то краще дай мені відповіді на мої запитання. У чому сенс конкретно мого життя? Та яка кінцева мета в ньому для мене?

      - А ти, Варваро, мені приємно це визнати, помітно подорослішала і порозумнішала навіть з моменту нашої недавньої, колишньої зустрічі. Ставиш мені серйозні запитання. Це не може не вселяти оптимізму. Але зізнаюся, навіть я не можу зазирнути за твій обрій і не знаю, що там чекає на тебе далеко попереду, цього мені не дано, не входить до моєї компетенції. Та й поки що зарано про це говорити. Однак знаю одне, ти прийшла в цей світ не просто так, а для звершення великих і славних справ. І ніщо не повинно тебе лякати або відводити вбік, тим більше заважати тобі. Навіть твоя Велика Безмірна Любов, якщо вона стоїть на цьому ТВОЄМУ праведному шляху. Так накреслено тобі долею згори. Прийде час, і ти сама остаточно усвідомиш своє головне призначення. Хоча про дещо ти вже починаєш здогадуватися, от тільки зізнатися самій собі не поспішаєш...

        - Тоді, можливо, розкажеш, що може чекати на мене близько попереду?

       - Ось твоє близьке в загальних рисах мені відомо. Та й ти, імовірно, його знаєш, я впевнений. В тебе попереду - напружене навчання. Опановуватимеш знання та вміння, які надалі вкрай знадобляться тобі. Настав час ставати сильною! Ти ж про це завжди казала, думала й мріяла...

       - А як же тепер моя Любов? Адже ми з коханим - у вже довгій розлуці. І вона стає нестерпною для мене! Нам що ж, так і не судиться зустрітися найближчим часом? Або, може, страшно і говорити, ми так і не зустрінемося зовсім? Не хочу навіть думати про такий результат, відповідай же мені, Мандрівник!

       - Ну, чому ж, зустріч ваша має відбутися. Вона передбачається. Як твій можливий бонус. Тільки... тільки трохи пізніше.

        - І коли ж, конкретніше?!...

     - Не катуй мене. Я, і справді, був би радий заспокоїти тебе, ти своєю витриманою поведінкою цілком заслуговуєш на мою прихильність. Але, на жаль, точного терміну вашої зустрічі сказати не беруся. Цього поки що і мені достеменно знати не дано.

       Ех, Варваро, Варваро! Мене інше в тобі насторожує і хвилює. Адже по несуттєвих речах доводиться списи з тобою ламати, а ти ну зовсім не бажаєш сприймати наявні реалії в належному плані! З якою легкістю і настільки покірливо ти готова руйнувати своє і Його життя! Тобі б відпустити Його, дати повну свободу!.. Ну що ти, крім самої себе, ЩЕ можеш запропонувати Йому?!... Приміром, з огляду на той непростий факт, що не в змозі ощасливити Його майбутнім потомством! Збагни, нарешті, в Нього за душею своя дорога маячить, свої перепони чекають й горизонти розписані в житті. Могла б це врахувати. Тобі варто було б добряче, поки ще не стало пізно, замислитися над подібними речами...

       - Але я не хочу так, як малюєш ти!.. Адже ми безмежно кохаємо одне одного, хіба цього для нас не достатньо, чи ти цього не помічаєш?! Зовсім не бажаю більше терпіти осоружну розлуку, немає ніяких сил. Хочу швидше зустрітися, перебувати зі своїм коханим близько, поруч. І не колись, не ясно, коли, а вже зараз. Зрештою, я шалено сумую, мені безмежно самотньо! Не можу я жити без нього, без нашої Любові. Навіть не можу уявити, як це може бути, як я буду існувати у своїй самотності?!...

       - Так знаю, знаю, що любиш... Але не думай, що стану тебе втішати. У будь-якому разі тобі доведеться звикнути й до твого нового життя, і до розлуки теж. І ще знаю, ти зумієш, витримаєш усе! Ти сильна. А кохати, як і раніше, тобі ніхто і ніщо не заважає і далі, ось тільки... на відстані... і не стоячи на Його шляху. Так, це складно, так, жертовно, але буде саме і тільки так. Та й узагалі, тобі належить звільняти себе від Нього, а Його - від себе. Це було б справедливо і гуманно саме щодо Нього. Але ти вперто йдеш проти логіки та зневажаєш наші Закони, Закони Космосу! До речі, можу тебе втішити: ніколи й жодного чоловіка тобі не судиться зробити щасливим, а значить, не зможеш і сама бути до кінця щаслива з ними. І ти прекрасно про це знаєш... Зате теперішнє своє Кохання ризикуєш занапастити обов'язково й остаточно.

          - І що ж, по-твоєму, належить мені тепер?! Чого ти зараз добиваєшся від мене?! Що я маю робити?!

       - Так, власне, поки що нічого особливого робити тобі й не потрібно. Продовжуй займатися тим, що успішно робила і до цього. Ти вже ступила однією ногою на СВІЙ Шлях. Не бійся, роби наступний крок сміливіше! Просувайся далі по ньому до СВОЄЇ мети. Не зраджуй собі! Ти - по життю воїн. І не повинна належати тільки собі чи комусь іншому. Ти - одна з небагатьох - обраниця Світів. Так визначено тобі небесами! Це вписується у ТВОЮ особливу індивідуальну Місію на Землі. Можу сказати тільки, що ти залучена в інтереси вищих Космічних Сфер. Я - лише їхній скромний представник, посланець, передавальна ланка. Ну, і твій персональний коректор, звісно. Сам я нічого не вирішую. Але втілювати в життя рішення Верховних Сил, всебічно опікуючись і допомагаючи тобі - мій святий обов'язок. І, повір, я не зупинюся ні перед чим у їх здійсненні та просуванні. У цьому - моє завдання й особлива місія. Я за тебе несу відповідь згори. І ти, сама того не відаючи, можеш змусити мене зробити те, що і мені не зовсім хочеться...

       - Але я геть не хочу бути якоюсь чи чиєюсь невідомою «обраницею», не маю жодного бажання жити й танцювати під чиюсь дудку. Чому я маю виконувати якісь чужі мені місії, та за чиєюсь вказівкою, та за чиїмось безглуздим велінням?.. І чому саме я?! У чому такому я завинила?!... Чому мені не дано жити, як усі навколо, звичайним простим людським життям, принаймні любити та бути коханою?!....

       - Мушу тебе засмутити. Запам'ятай на майбутнє, не тобі вирішувати, що необхідно робити і як можна і потрібно жити. Скажу більше, ніхто в цьому світі не живе так, як йому хочеться. Можеш повірити мені, всім тільки так здається, що вони здатні самі керувати своїм життям і розпоряджатися долею. За них давно все накреслено наперед. Ролі у всіх, хто живе на землі, від самого їхнього народження розподілені та розписані. Варваро, ти ж прекрасно й тонко розбираєшся в поняттях Карми. Особисто ти не завинила ні в чому. Але знову ж таки повторюся: тільки ось ти - не як усі! Ти - давно в сонмі обраних! Ну невже ти не можеш цього визнати досі?! Адже я тобі вже не раз твердив про це. Усвідом, візьми до уваги та змирись із цим непорушним фактом і перестань нарешті опиратися волі долі!

       До речі, а ти ніколи не замислювалася, чому ти взагалі досі все ще на цьому світі? Адже пам'ятаєш, не раз поривалася піти з життя? Усе з тієї ж вищесказаної мною причини - з тобою в нас пов'язані певні очікування. Так, звісно, у тебе завжди є певна свобода вибору. Ось тільки вона обмежена установками «або – або». Але якщо ти вже зараз не прислухаєшся до моїх слів і до голосу Розуму, то нам нічого не залишиться, як втрутитися в перебіг твого буття, щоб убезпечити тебе в скоєнні непотрібних, неугодних нам дій та вчинків. Арсенал засобів у нас необмежений. Мені б не хотілося лякати тебе, але в наших силах, припустімо, відкрити програму з ізоляції, виживання і навіть повного знищення тих, хто збиває тебе з істинного шляху. Навряд чи ти цього захочеш... Адже це коло близьких тобі людей, але, на мій жаль, які старанно заважають твоїй майбутній Місії. Ось, наприклад, твій коханий. Так-так, він на поточному етапі часу вкрай нам шкідливий, починає відводити тебе в бік від успішної реалізації наших планів і надій, пов'язаних із тобою. Можливо, це здасться надто жорстоким, але ти дуже ризикуєш, можеш просто не залишити нам вибору... Якщо й далі стосунки ваші підуть у тому ж близькому вам річищі, нам нічого не залишиться, як нейтралізувати Його. Тому моє тобі застереження - краще з нами не жартувати, а намагатися полюбовно ладнати. Це називається співпрацювати. Але правильною мовою - невідступно виконувати визначену високу Місію...

         - Що за страшні речі ти говориш, Мандрівник? Що означає ця програма зживання, про яку нейтралізацію йдеться? Як накажеш це все розуміти?

        - Просто може статися щось, що тихо забере або відсуне твого коханого від тебе, і статися це може доволі швидко й ефективно. Осічок ми не даємо. У нас необмежені можливості та досить різних способів, щоб досягти мети. Можу про це й докладніше, щоб ти до кінця собі усвідомила всю серйозність наших намірів. Припустімо, запуск програми раптової смертельної хвороби або, приміром, кардинальніший варіант, якщо того вимагають обставини - нещасний випадок... Для нас у цьому плані немає нічого елементарнішого, не складає особливих труднощів. Родова Матриця кожного жителя планети - під повним нашим контролем. Нам зовсім нічого не варто змінити або замінити програму чи, якщо хочеш, підробити Карму будь-кого, хто живе на землі. Але, Варваро, ти ж цього не бажаєш?..

    - Бог ти мій! До чого породжувати абсолютно непотрібні страхи? Мандрівник, навіщо ти так ставиш питання, лякаєш мене?!... Ну, звісно ж, ні! Про що тут взагалі можна вести мову, і як можна святе ставити на терези, настільки відверто цинічно спекулювати на праведному?!... Що це за маячня? Це абсолютно виключено, і за будь-яких обставин! Я нізащо не зможу заступити за «червону межу». Але ж тобі й самому про це прекрасно відомо.

        І тут мене раптово осяяло.

       - Ага, а я, здається, остаточно все з'ясувала!.. Тільки зараз мені багато чого відкрилося. Я давно мала здогадатися, звідки дме вітер. Але ось тепер усі пазлики нарешті зійшлися. Твоя команда наді мною свого часу неабияк потрудилася. Адже, виходить, той злісний інцидент у Криму стався зі мною зовсім не просто так, вірно?!.... Це, виходить, ваших рук витівки! А я-то досі наївно вважала, що це було лише справою сліпого випадку!... Це з вашої вини я опинилася в тому жахливо жалюгідному стані! І серцева хвороба мами теж не сліпа випадковість!.. Спритно ж ви все підлаштували й настільки нахабно погосподарювали на моєму шляху, запустивши свої брудні лапи в моє особисте життя!.. У якому ж огидному світлі виглядає вся ця ваша «гра» зі мною з часом!.. А тепер ви підбираєтеся до найсвятішого - Нашої Любові, шантажуючи мене коханою людиною, будуєте свої низинні, підступні плани щодо впливу на мене за допомогою впливу на Нього! Яке ж це потворне блюзнірство!.. Боже-боже!.. Як узагалі в такому кошмарі можна жити далі?!....

       - Ну, буде-буде тобі, Варваро... Не варто заламувати руки, і ні до чого ці театральні жести. Не має зараз сенсу говорити про те, що вже давно сталося і занурилося в далеке минуле. Тепер тобі зовсім не важко зрозуміти, що так було треба. По-іншому не вирішувалося генеральне завдання. Це якраз і називається корекцією Карми. І діємо ми, якщо обставини того вимагають, абсолютно неупереджено. Це добре, що ти нарешті прозріла. Це лише на користь тобі й нашій співпраці. Подібний оборот справ нас цілком влаштовує. Бачиш, яка ти розумна дівчинка, все правильно розумієш! Ми не помилилися в тобі. Тепер, коли ти все до кінця усвідомила й оцінила, і вже ілюзій не залишилося, то тим паче вибору не залишається. Тому тобі слід уже зараз невідкладно та інтенсивно готувати себе до серйозних діянь і звершень.

         - То чому ж ти постійно темнив і продовжуєш робити це далі? Що вам, у вашому світі, зрештою від мене треба, Мандрівник? Я хочу все знати. Зрештою, маю на це право. До чого я маю конкретно себе готувати за вашими розкладами? Що ви очікуєте від мене, нарешті?!...

      - Занадто багато запитань ти ставиш. Усьому свій час, Варваро. Найцінніше - ти вже помітно подорослішала, і фактично відпала потреба безперестанку опікуватися тобою, контролювати кожен твій крок, як це відбувалося в ще свіжому минулому. А що робити тобі?.. Я вже тобі казав, повторюю: загалом нічого особливого поки що робити не треба. Ти магістрально і так на правильному шляху. Те, потрібне, воно саме собою спливе, з'явиться у тебе незабаром і задасть тобі потрібний вектор напрямку в повсякденному житті. Ти - дівчинка кмітлива і здібна, зрозумієш сама, ЩО САМЕ чекає на тебе, що очікує. Зрештою, те, чим належить тобі зайнятися в майбутньому, не обтяжуватиме тебе, а навпаки, навіть подобатиметься, воно буде співзвучне з твоїми ідеалами. Якраз за цей момент можеш абсолютно не переживати. Від тебе вимагається небагато - займися впритул собою, просувай свої навчальні справи та не чіпляй до пори до часу свого коханого, чого б це тобі не коштувало. Ну, і не роби дурниць, не намагайся зрадити наші очікування. Пам'ятай, ми все бачимо, і будь-яка твоя ініціатива в Його бік буде для Нього обтяженою. Він давно виконав своє призначення у твоєму житті й віднедавна не входить до сфери наших інтересів. Тепер Він - баласт для наших спільних цілей, а для твоєї майбутньої Місії - величезний якір.

         - І все ж, Мандрівник, дай мені відповідь, чи буде наша зустріч із Ним?! Я хочу це знати напевно! Маю на це право! Зрештою, і Він теж має право знати, що відбувається зі мною, все про мене знати. І те, що я продовжую безмірно любити Його, теж!

        - Варваро, а ти настирлива і надмірно вимоглива особа! Я ж відповідав на це твоє запитання. Скільки мені повторюватися? Так, у тебе буде можливість зустрічі з Ним. Але пізніше. Коли точно, мені не відомо. Напевно, це буде більше залежати від самої тебе. Як ти поведешся... І потім... я і так уже відкрив тобі набагато більше, ніж мав би, ніж того було можна. Найголовніше, запам'ятай, усе - у твоїх руках і голові. Стань, нарешті, вільною і сильною. Я все тобі сказав! Попередив про все... Пам'ятай!..

     І Білий Мандрівник так само раптово пішов, як і з'явився, зник, розчинився в просторі... І слідом яскрава хмара розсіялася в місячному світлі.

        Ось і весь нам жорстокий вирок долі, Славушику!

       Цієї ночі мені так і не вдалося зімкнути очей, а довелося над нашим, моїм і твоїм, найближчим майбутнім міцно замислитися...

                     Продовження в Главі 7.4. Частина 4……..