Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»
«...Любов, золоті сходи... без перил!»
(з пісні Ю. Антонова)
Розділ VII. ВАРІКА (прощальні «гастролі»)
Після приватної бесіди з надмірно нав'язливим
й пихатим заступником міністра ейфорія у Варіки
на фоні своєрідного вступу до зіркового інституту
досить швидко випарувалася, та й ореол МДІМВ
неабияк потьмянів у її очах, що дало їй підґрунтя
серйозно задуматися про майбутню перспективу
навчання в цьому елітному закладі
Глава 7.3. «ДЗВІНКИЙ» ІНСТИТУТ
Частина 3. Гіркота Вступу
... Нас попередили не розходитися, і минуло ще щонайменше годину, коли «найвища комісія» в повному складі почала залишати зал засідань, а секретар, що вийшов разом з усіма, оголосивши список щасливчиків, знову попросив нас, п'ятьох, хто залишився, до кабінету.
Рандеву було коротким. «Метр» особисто пояснив нам наші подальші кроки, а заодно в загальних рисах накидав картини солідних перспектив, що відкриваються перед нами, зробивши зрозумілий акцент на сумлінному з нашого боку і зацікавленому навчанні.
... - Що ж, усі можуть бути вільні, а ось вас... Красовська... я б попросив залишитися... - владно-неупередженим тоном, що не терпить заперечень, закінчив наш «благодійник».
«Дивно, що йому від мене знадобилося?» - з тривожним почуттям подумала я; стало трохи ніяково, навіть від хвилювання злегка змокнула, і десь під ложечкою злочинно занило.
Коли всі вийшли, він різко піднявся з крісла, здійснивши кілька нервових проходів біля ближнього вікна, зупинившись, певний час щось споглядав у ньому, імовірно, збираючись із думками, обдумуючи щось. Потім, повернувшись, підійшов до мене, ставши позаду стільця, поклавши руки на його спинку.
- Варваро, дозвольте, для стислості так буду до вас звертатися?..
Для початку хотів би вам представитися, так би мовити, ближче познайомитися. Мене звати Арсеній Борисович. Не варто, напевно, озвучувати вам, що я обіймаю вельми важливу і відповідальну державну посаду. Ви - вже доросла і досить розумна дівчинка, і, гадаю, самі давно здогадалися про це.
Так ось, буду з вами гранично відвертим, не буду хитрувати й ходити навкруги. Це - не в моєму характері. Я - з породи ділових людей. Не приховую, ви мені цікаві як людина, а я за родом служби, повірте, чудово розбираюся в людях, бачу їх наскрізь і ніколи в них не помиляюся. Ба більше... - він зробив невелику паузу. - Ви припали мені до вподоби... як жінка...
При цих словах він переніс свої долоні зі спинки стільця мені на плечі. Я, з'їжившись від його прихвата, просто-таки в стілець втиснулася. Він, хоч це і відчув, але рук із мене не прибрав, продовживши свою промову.
- Варваро, не треба боятися мене... Я прекрасно вас розумію. Зараз вам буде важко будь-що говорити, тим паче вирішувати. Я лише хочу поділитися з вами інформацією до роздумів. І не збираюся нічого вимагати від вас. Прошу лише уважно мене вислухати.
Він, нарешті, вивільнив мої плечі, відійшовши, обійшов стіл навколо і, наблизившись, трохи відсунувши стілець збоку, присів майже навпроти мене. Дивлячись мені прямо в очі, продовжив далі.
- Варваро, Варю, розумієте, таким нестандартно яскравим, гарним дівчатам, як ви, тут, у Москві, та й, звісно, в самому інституті доводиться вкрай складно в повсякденному житті та навчанні. Повірте, я знаю, про що говорю. І без твердого чоловічого плеча, надійної опори, елементарного захисту їм ніяк не обійтися. Вибачте, але буду називати речі своїми іменами. Через вашу благородну натуру і неординарну красу ви є відверто «ласим» об'єктом для домагань нечесних помислами представників чоловічого племені, і не тільки в студентському середовищі, а й у викладацькому колективі. Серед них - маса невиправних негідників і цинічних ґвалтівників. Уберегтися від таких поодинці, без заступництва вам буде не під силу.
Не хочу вас надмірно залякувати, але МДІМВ - зовсім не простий навчальний заклад, а досить специфічний. І, повірте, зовсім не інститут шляхетних дівчат. Хочу попередити вас, не подумайте і не спокушайтеся думками, що перебувати в його стінах і вчитися тут - божа благодать і суцільний мед. Тут панує немилосердно жорстка, я б сказав, жорстока, дика конкуренція, побудована на серйозних зв'язках «зверху», - при цьому він багатозначно підняв вказівний палець вгору. - І, як ви маєте вже збагнути, простому смертному, хоч би ким він був і хоч яким би успішним відмінником із навчання не славився, навряд чи знайдеться пристойне місце в цій складній системі координат, що склалася в державі. «Виживають» навіть не найсильніші й далеко не найкращі та найдостойніші. Здебільшого в цьому підступному «болоті» лютують натуральні хижаки, акули. І мені в такому непростому розкладі було б щиро шкода, якщо така славна і розумна дівчина, як ви, елементарно просто завантажиться, загубиться, банально потоне в цьому брудному, продажному, безжалісному «вирі».
Він трохи помовчав, даючи мені можливість осмислити щойно ним сказане. Не приховуватиму, я справді чимало пройнялася цією його пафосною промовою. Принаймні, від жорстких слів функціонера по-справжньому протягало реальною правдою. Жорстокою, важкою правдою.
- Так от, Варваро... скажу прямо. Я пропоную вам свою протекцію, свій патронат, свого роду охоронну грамоту, безпрограшну індульгенцію від будь-якого плану випадковостей. Причому на необмежений період. Принаймні, доти, доки вам самій це буде необхідно, буде потреба. Повірте, це дуже надійна, вагома і багатообіцяльна пропозиція з мого боку. І не подумайте, що я систематично і з легкістю роздаю їх направо і наліво. Можете цей мій порив називати як завгодно, хоч навіть банальним поясненням спонтанно виниклого прояву довіри та Любові до вас. Так-так, уявіть собі, і таке цілком, виявляється, можливо!.. Хоча, зізнаюся, зі мною це сталося вперше. Але хочу запевнити, якщо ви скажете «так», то тоді з вашої голови не те, що волосинка не впаде, а відчиняться всі мислимі й немислимі двері в інший світ, а вже про захмарні життєві перспективи, про які вам і мріяти не доводилося, скромно промовчу. Я - з тих, хто здатен перетворити ваше життя на чарівну казку!.. - він на мить принишк, ніби надаючи більшої ваги сказаному, і нарешті закінчив головною фразою. - Але... Варвара... ви, авжеж, розумієте, про що я... чого саме я очікую від вас?!...
Він знову замовк і буквально вкрадався в мене своїм поглядом, намагаючись при цьому щось прочитати в моїх очах.
Звісно, в дикому сум'ятті слухаючи цю нахабну пику, цього зухвалого бонзи, я жахалася змальованих ним катастрофічних картин і разючих сценаріїв, і всередині в мене все стискалося від отриманого потоку зловісної інформації. Водночас у мені формувалося повне відторгнення до всього. І не тільки до цього всесильного, моложавого, солоденького чоловіка, з якого аж настовбурчувалися, випираючи, амбіції, а й до колись омріяного в моїх наївних дівочих мріях гучно звучного МДІМВ, що, як насправді, виявився настільки потворно порочним. Мені справді ставало дико незатишно від почутого, і я мимоволі почала розуміти, що навряд чи зумію змиритися з усіма тими жахливими реаліями, що гніздяться в цьому «престижному» місці.
Адже не було причини й сенсу не повірити хоча б половинній частці одкровень, що прозвучали, нехай і сказаних у певних корисливих цілях. Вони мене ґрунтовно лякали. Я була вкрай ошелешена, і виразно відчула повне неприйняття цих даностей, а отже, починала усвідомлювати всю непотрібність того, що переді мною замаячило в найближчій перспективі, а всередині мене почав відчайдушно формуватися стійкий відторгаючий імпульс, який геть-чисто перекреслює всі мої колишні мрії та дівочі надії. Не цього я чекала, шукала і хотіла від свого нового захопленого і світлого життя, яке здавалося мені захопленим. А вимальовується воно он, виявляється, як!.. В один момент звалилися всі мої земні орієнтири і чітко вибудовані життєві стратегічні плани та згасли всі мрії. А тут ще цей нахабний, пихатий «проповідник», що відкрито домагається мене, «праведник»-індюк...
Поки в мені бурею проносилися всі ці шалені «одкровення», мій «патрон» продовжив далі свою зухвало голу промову.
- Ні-ні, Варваро... - відчувалося, у цей момент він перебував у легкому хвилюванні; мабуть, і йому, хоч і «запеченому» життям бувальцю, нелегко було озвучувати подібне. - Ви не подумайте... що я вимагаю від вас негайної відповіді прямо цієї хвилини. Адже я розумію, мої слова прозвучали дещо неочікувано для вас, і потрібен певний час, щоб усе обміркувати, зважити добряче і... прийняти... - у цьому місці він навіть зробив дуже багатозначну паузу у своєму посиланні, недвозначно акцентувавши наголос на наступному слові, - ...ПРАВИЛЬНЕ рішення. Але... я все ж таки смію сподіватися на розсудливість із вашого боку...
Одним словом, я «прозріла» в результаті нашого невеселого рандеву. І мені страшенно захотілося скоріше додому. Побути на самоті, в роздумах, далеко від усього наносного.
Я зібрала всі свої внутрішні сили воєдино і після його останніх слів швидко піднялася зі стільця, різко, зі скрипом його відсунувши, чим навіть чимало налякала його. Він теж одразу ж схопився на ноги, уважно спостерігаючи за мною.
- А знаєте що, Арсенію Борисовичу, я, мабуть, справді гарненько подумаю над вашими глибокодумними словами. Сподіваюся, ви, й справді, не станете мене аж надто нав'язливо квапити з моїм рішенням. А поки що хочу вам сказати до побачення...
- Ну що ви, що ви, Варваро Андріївно... - він знову повернувся в оболонку «важливого птаха», перейшовши на свій звичний офіційний тон спілкування.
- Я ще хочу залишити вам свою «візитку» з особистим, прямим моїм телефоном. Телефонуйте в будь-який зручний для вас час... і з будь-якого питання. Я завжди до ваших послуг...
І він простягнув мені витієвату картку.
Від надлишку хвилювання я машинально схопила її, повернувшись до виходу з кабінету. І він, теж метнувшись у цьому ж напрямку, встиг навіть послужливо відчинити мені двері.
- До побачення, Варваро Андріївно!.. І, сподіваюся, до швидкого!.. Було дуже приємно з вами познайомитися...
- Усього вам... найкращого, Арсенію Борисовичу... - з певною часткою уїдливості й не обертаючи до нього голови, вимовила я у відповідь, уже ступаючи на простори порожнього коридору й виразно відчуваючи на своїй спині пильний погляд заступника Міністра закордонних справ СРСР, який пропалював мене наскрізь.
Я ще зазирнула до «Приймальної комісії», щоб дізнатися, як мені далі бути, де мені з улесливою багатозначністю і приємністю в голосі, яка особливо впадала в око, повідомили, що, оскільки я вже взята на «особливий»(!) контроль (як же швидко все вирішується, коли це потрібно комусь! адже всього лише за якісь хвилини, поки коридорами йшла!), то можу бути абсолютно вільною і зі спокійною совістю від'їжджати додому до отримання мого офіційного «виклику» в інститут.
Нарешті, вискочивши назовні й ковтнувши порцію свіжого повітря, я злегка заспокоїлася, потім зім'яла рукою все ще затиснуту в кулаці візитівку і жбурнула її в смітник, що стояв поруч. Після чого, остаточно відчувши полегшення, легко збігши сходами, швидким кроком подалася якнайшвидше геть від одіозного закладу в напрямку метро, щоб поїхати до мами, туди, де ми квартирували.
Дорогою до дому я все думала про зовсім невтішні підсумки мого настільки приголомшливого вступу. Ось їду в метро і думаю.
«Що ж це робиться на білому світі? Звичайній, нормальній людині геть спокою не дають, комусь - закінчені «упирі» життя спотворюють до невпізнання, а когось, ось як мене зараз - такі грамотні, спритні, всемогутні «батьки-наставники», павуки погані, у тенета свої мерзенні безсоромно заманюють... І все це - безкарно і в порядку речей, і ніби так і треба, ніби по-іншому й бути не може… Не залишають жодного вибору, жодних надій на майбутнє… Усе під себе кроять, під свої кровні меркантильні інтереси й порочні бажання. І адже ні на кого немає ніякої управи!.. Так і скаржитися йти ні до кого... Та й на якій основі?.. Адже все без свідків, конфіденційно і голослівно. Адже й не причепишся ні до чого...
Як же можна жити в такому кривому, збоченому, ідіотськи кримінальному суспільстві, де все продається і купується? Або ти - мені, я - тобі?.. Де простій людині правду шукати? Де вона - вища справедливість?!...
Ось, наприклад, мені зараз у душу настільки легко й відкрито «наклали», напаскудили і так красиво й елегантно, а головне, переконливо й професійно все загорнули в симпатичну, привабливу обгортку. І що тепер робити з цим, от питання?.. А чи все це мені дуже потрібно?!...».
... Але під’їхавши до будинку, де ми розміщувалися у приятелів батьків, я побачила машину швидкої допомоги у під'їзду, а, піднявшись нагору, у квартиру, застала бригаду лікарів. Вони укладали маму на носилки. У неї неждано-негадано, буквально на рівному місці, стався черговий серцевий напад.
Час підходив лише до середини липня. І нас, у принципі, вже ніщо не тримало в Москві. І дуже скоро ми мали повернутися додому, в Генічеськ. І тоді б нарешті зустрілися з тобою. Але, на жаль, ця мамина операція вибила все зі своєї колії. Весь липень до кінця і шматок серпня припали на догляд за нею та її реабілітацію. І додому ми повернулися тільки дев'ятого серпня. Але на той час ти уже перебував на вступних іспитах у Херсоні.
- Такою ось удалою видалася моя поїздка і мій негаданий, нестандартний вступ до цього «легендарного» МДІМВ, дорогий мій Славушику!
Варіка, завершивши свою оригінальну розповідь, пощулившись, підвелася з лавки на ноги, потягнувши за руки й мене за собою.
Поки тривала її розповідь, я так жодного разу й не перебив її, вбираючи цю невеселу історію. Але тут і мене нарешті прорвало на одкровення.
- Варіко! Але, люба, все-таки ти можеш сказати, нарешті, чому за весь час свого перебування в Москві ти так жодного разу мені й не зателефонувала? Так, звісно, тобі не могло бути достеменно відомо, що я провалю іспити в Москві та повернуся додому раніше, і вже тим паче що зберуся їхати вступати до мореходки. Я і сам, клянуся, теж не припускав і не знав, що все саме так повернеться, аж до початку серпня. Зате ти чудово знала, що після вступних іспитів до військового училища до кінця липня я неодмінно опинюся вдома, і залишатимуся в Генічеську ще довгий час, майже до кінця літа. До того ж у постійному виснажливому очікуванні звісток від тебе. То як зрозуміти це твоє наполегливе мовчання такий тривалий час? От навіщо так підступно ти випробовувала моє терпіння?
- Славушику, милий, ну я ж тобі вже казала, це буде тема для окремої розмови. Скоро про все дізнаєшся. І до мого приїзду в Генічеськ у серпні, і все, що трапилося після тієї нашої телефонної розмови. Все-все! Не поспішай, коханий, потерпи ще трохи... Я хочу розповісти тобі все планомірно, по-порядку. А поки що підемо вже додому, мій любий, бачиш, і сонечко не те стало. Помітно похолоднішало. Напевно, з ночі почне серйозно підморожувати...
«Мабуть, скоро кліщами доведеться вивуджувати у Варіки всі подробиці та таємниці її далекого «старого» і «нового» життя. Міцно ж вона в якійсь своїй ейфорії ширяє… Усе ніяк приземлитися не може… Або не хоче... Настільки швидко...» - в задумливому розпачі подумалося мені.
Сонце до цього моменту і справді помітно присіло до обрію, і справді, явно відчутно похолодало. Напевно, точно до ночі істотно приморозить. Ми рушили у напрямку до її будинку, але тепер уже досить бадьорим кроком, щоб злегка зігрітися...
Кінець Глави 7.3.
Продовження в Главі 7.4…………..