Мореас Фрост

                            Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                     Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                         «Немає загадкових жінок, але є недогадливі чоловіки»

                                  (Магдалена Самозванець, польська письменниця)

      Розділ VI. У ВІЛЬНОМУ ПЛАВАННІ (шляхи господні несповідимі)

    Ніяк не скажеш, що Марі - зовсім уже «закрита» дівчинка.

Проте надмірно вразливою виявилася малеча. Але й Герой

поводить себе із нею гранично елегантно й терпляче, але й

сам процес він не хоче форсувати - в настільки специфічних

та пікантних справах дрібниць не буває. І нарешті ця славна,

зоряна мить реально підступила з усією невідворотністю

                            Глава 6.3. ДОГОДЖАННЯ НОРОВЛИВІЙ

                             Частина 7. «Через Тернії - до Зірок»

      Отримавши перший відсвіжний заряд бадьорості, стоячи під теплими струменями води, що розслаблювали (все ж таки не найгірший вид задоволення!), я міг про дещо і поміркувати, і навіть пофілософствувати.

        «А Маріанна-то моя якою виявилася насправді!.. Це у звичайній, звичній і незалежній для неї обставі вона вся така жвава на язичок! Або, виляючи своїм симпатичним апетитним задиком, «пилу в очі підпустити»!.. Це - запросто! А ось, поди ж ти, торкнулося серйозної, значущої події в її житті, і... куди все поділося?.. Де та колишня сміливість, де той бравий кураж?.. І не пахне ними зовсім!.. Ось тобі в наявності прояв елементів жіночого підступного кокетства – «штучки» жіночі. Коли бачиш, думаєш і сподіваєшся на одне, а в підсумку вимальовується зовсім інше. Тут і повна скутість, із заціпенінням організму, і приховане відчуття тваринного страху... Звісно, її прекрасно можна зрозуміти. Адже це настільки незвичайна, специфічна процедура - свого роду стрес для її зовсім недосвідченої, юної, ще психологічно нестійкої свідомості. Особливо, коли безпосередньо підходиш до «цієї самої», «страшної», останньої межі. І добре, що мені це чітко видно й однозначно зрозуміло. І в цьому теж, можна упевнено казати, і її щастя.

       Так, прощання з цнотою у юної дівчини трапляється лише раз у житті. Ця «операція», вона – незрівнянна, ніколи більше не повторювана, одинична. Вона - унікальна, особлива. Вона - невимірна, масштабна за своєю суттю. Вона - безумовно, знакова й надзвичайно важлива та відповідальна. Зрештою, це - певна рубіжна віха в житті кожної молодої дівчини. Без винятку. І як саме, в якому ключі він, цей неординарний захід, пройде для неї, без перебільшення, багато в чому може залежати все її подальше життя і навіть доля. Інакше кажучи, це - вкрай відповідальне дійство, що відкриває юній леді двері в дивовижний, барвистий світ справжньої жінки, в повнокровні й повноцінні дорослі інтимні стосунки, це - зовсім не жарти, це – не прохідна, грандіозна подія в її житті. І рішення увійти в цей новий світ, що відкривається їй, має бути усвідомленим, добровільним і пристрасно бажаним. І, значить, чуттєвим. А якщо так, то це незмінно зобов'язане мати на увазі любовний початок або явний потяг до об'єкта своєї пристрасті.

       А ось ВІН, як безпосередній виконавець, своєю чергою, повинен повною мірою перейнятися особливою важливістю цього моменту, бути ґрунтовно готовим, і, бажано, всебічно «зарядженим» на такий вчинок. Я б сказав, одухотвореним. І, вже не кажучи, неймовірно делікатним, ніжним, чуйним, уважним і надзвичайно терплячим. І тоді світло наприкінці тунелю не просто загубиться десь в імлі або зажевріє жалюгідним нестійким промінчиком, воно вирветься на волю райдужним снопом, феєричним салютом, осяваючи все навколо, заливаючи променистим світлом чисту й чуйну дівочу душу.

       От як я міг подумати, що все так складно виявиться з Марійкою? Коли і Юліанна, і вона сама (чи давно?) настільки відверто говорили «з приводу»? І з чим довелося на практиці зіткнутися? Просувався до мети, немов слідуючи мінним полем, та до того ж із пов'язкою на очах: крок убік - і можна ставити хрест на всьому заході. Якби не мої витримка і холоднокровність, м'яка, котяча ступінчатість у підході до знатного «питання», то де б я був зараз? Адже цілковита дупа «наснилася» б «процесу». Зізнаюся, вже й надію на сприятливий результат втрачати почав. Але ж скільки сил душевних було вкладено!... Та що вже про це?.. Хвала Господу, вдалося «зламати лід» на шляху до мети! А це з повною підставою можна віднести собі в актив. Гідно заслужив! Бач, як усе красиво вирулилося! Хоча... з чого це я так розбурхався? Ще ж нічого не створено. Лише доріжку до душі Марішки прокласти вдалося. Ось, приміром, зараз до неї підійду, а вона мені раптом якийсь там «крендель» несподіваний відчепірить... Тепер уже нічому не варто дивуватися, чого завгодно очікувати можна! Переконливо доведено - жіноча логіка непереможна! Ні, дорогий В'ячеславе Павловичу, не спокушайтеся, «битву» ще не виграно. Так, хіба що окремий локальний поєдинок позаду. Ще, мабуть, доведеться попітніти, і, відчуваю, неабияк. Дай-то бог, щоб не даремно!

       А що Марі? Але ж, і справді, зовсім дитина. Ще така ну дуже юна й наївна дівчинка. І абсолютно не досвідчена, ні в самому житті, ні тим більше в питаннях інтиму. От дивно, я всього на якихось два роки старший за неї, але наскільки ж незбагненна дистанція між нами пролягає! Можна без перебільшення сказати, справжня прірва, якщо не гігантська. Хоча, якщо чесно кажучи, такі прудкі, подібно до Марі, дівчатка дуже швидко, просто на очах вбирають інтимні науки, і таке потім витворяють!.. Мама дорога! Диву можна дивуватися, звідки в них такі здібності?!... Напевно, вроджені, на генетичному рівні. Ось і в Марі все ще попереду. Якось у неї подальше життя складеться?.. Навряд чи хто наважиться дати точний прогноз. Ось і я його не стану давати. Абсолютно безнадійне це заняття. Та й нікчемне. Тому що нізащо не вгадаєш.

       Ну, а зараз, здається, година пробила. Що ж, уперед В'ячеслав Морозов! «На барикади»!». І сміливіше!

        Однак неприємний «несподіваний крендель» трапився саме з мого боку.

      ... Коли я, дещо розморений, але й освіжений водними процедурами, вибравшись із ванної, вже чіпко прихоплений ейфорією, заскочив до спальні, передчуваючи реальний «живий контакт», що наближався, то знайшов свою спокусницю, яка загубилася на теренах неспіврозмірного з нею за розмірами ліжка. Вона лежала посередині, на високій подушці, прикрита ковдрою, що приховувала її по самі груди. Але з випущеними назовні руками. Хоча не сказати, що в кімнаті було свіжо. Навпаки, досить тепло, щоб із комфортом почуватися навіть зовсім без одягу.

    «Значить, усе ще «дрейфить», бідолаха», - подумав я відразу, пошкодувавши її.

       Та й з освітленням усе було не гірше, хоча за вікном згустилися сутінки. Але світла від ввімкненого бра на стіні поруч, яке не різало око, а було якраз стільки, скільки й потрібно, щоб почуватися легко і розслаблено, і водночас досить зібрано. І, що важливо, без зусиль милуватися всіма принадами, супутніми будь-якому інтимному творчому процесу. Загалом, навколишнє оточення лише сприяло відповідному відповідальному «моменту», наближаючи до нього.

       Все ще перебуваючи на порозі, біля дверей, лише маючи намір вступити в продовження нашої «Гри», допитливо пробігся поглядом по Маріанні - її миленькому з нальотом заклопотаності й настороженості світлому ангельському личку, по пишному оберемку довгого, з легкою кучерявістю, білявого волосся, яке було прихоплене воєдино і спочивало довгим шлейфом із правого боку поверх ковдри, за розмитими ним обрисами її легкої й по-дитячому тендітної фігурки. Відчайдушно зловив себе на раптово народженому щемливому почутті неосяжної зворушливої симпатії та надзвичайного розчулення і водночас безмежного жалю до цієї чарівної беззахисної дівчини-лялечки, яка в один прекрасний момент побажала стати жінкою, але так гостро переживає очікування цього першого усвідомлено бажаного нею дорослого інтиму.

       «Та «пацієнт» - скоріше мертвий, ніж живий, - жалісливо подумалося мені з тугою, дивлячись на чарівну Марі, яка все ще перебувала у хвилюванні. - Ох-х, чує моє серце, ще чимало доведеться поморочитися мені над «виліпленням» її «світлого образу».

       Однак за час нашого «вимушеного» антракту я встиг вдосталь перепочити й, сконцентрувавшись на гідних думках, перебував у стані дуже пристойного тонусу і зарядженості на позитивний результат. І ніяк не інакше. Адже найголовніше - Маріанна цього дуже хоче і безоглядно вірить у мене! Але якби тільки вона знала й відчувала, як ЦЬОГО хочу Я!!!

      «Цікаво, - промайнула у мене шалена думка, - вона під цією ковдрою зовсім голенька? - бо, пошаривши околицями очима, не знайшов єдиного «артефакту» в плані трусиків, що недавно були присутні на ній. - Не завадило б перевірити. Адже це дуже навіть важливий, не сказати, вагомий і показовий фактор», - продовжував я подальший аналіз ситуації.

      «Треба спробувати чимось її здивувати, розворушити, відвернути, відігнати від похмурих думок, відчебучити щось нестандартне, якимось чином змусити скинути цю непотрібну хвилю психологічної паніки, що зачепила її і яка заважає, - «мудро» підсумував я і, не довго думаючи...

       ... З кількох швидких кроків розбігу, відштовхнувшись від підлоги, на мить зависнувши в повітрі, приземлившись, опинився на ліжку біля її ніг. Уже цього виявилося чимало, щоб Марі, яка не очікувала від мене такої прудкості, різко «оживши» і з переляком підібгавши під себе ноги, очманіло витріщилася на мене своїми оченятами, що неабияк збільшилися в розмірах. Певно, очікувала з мого боку ще якихось нестандартних рухів. І вона не помилилася у своїх очікуваннях. Одним різким рухом рук я зірвав ковдру з її тіла, майже повністю оголивши її. Вона, звісно, чимало стрепенувшись, і, я в цьому анітрохи не сумнівався, одразу ж повернула рятівну ковдру на колишнє місце, завмерши й навіть заплющивши очі. Так, моя мета була досягнута. Я свого домігся. Моя Марішка виявилася абсолютно голенькою. Але якою ціною?!...

        Перша моя реакція: «Як це винятково мило з її боку!» - із захопленням подумалося, і далі: «Яке розумне дитя попалося мені! Ну все, люба, тепер уже точно «йду на Ви! Хай живе ЛЮБОВ! На віки віків! Амінь!».

       При цьому мене настільки почала пробирати поки що заборонена хвиля бажання, що, напевно, вона аж надто випирала назовні, явно позначаючись на моєму обличчі. Я вже не кажу про мого безнадійно зневіреного заблукалого «пілігрима», якому, з усього було помітно, ще не скоро загрожувало стати на «шлях істинний», посісти гідне місце, яке йому личить, на «авансцені». У своїй болісній бездіяльності він давно уподібнився непотрібному довгогральному гейзеру, який час від часу випромінює рятівну для нього «пару». Ах, як же «Йому» було нелегко! Які ж це були для «Нього» нескінченні тортури! Божевільна тяжка ноша!

      Мій імпульсивний експеримент-експромт із ковдрою, а якщо бути до кінця відвертим, ідіотична, непродумана витівка зайвий раз наочно підтвердила, що в такій ситуації навіть не силовий, а нав'язливий сценарій не має жодних обнадійливих перспектив, не кажучи вже про спонтанні неадекватні дії. Та це мені, звісно, і до того було зрозуміло. Але... що зроблено, те, на жаль, зроблено. Не вирубати сокирою.

        Звісно, тут і думати нема про що. Мій жадібний, плотолюбний вигляд, що розігрався в запалі, червоніший за всякі слова, відверто видавав мої «грішні» агресивні помисли. А для такої вразливої й чуйної натури, якою постала переді мною насправді крихітка Марі, вони були помітні неозброєним оком. Тому її реакції на мої, скажімо, не зовсім «коректні» дії, були відповідними й недивними. Хто завгодно злякатися б міг. Не кажучи вже про неї.

      «Чорт! Ну, ось, не втримався!.. Як прикро й бездарно! Усе ж зірвався, погарячкував трохи. Зовсім залякав дівулю. І без того перебуває у підвішеному стані, під враженням, затиснута як пружина… Зовсім не варто було мені настільки безсоромно зловживати подібними дикими рухами. Тепер ось отримав зворотний ефект. Як не соромно і непробачно вам, В'ячеславе Павловичу?! Ну, і до чого було так, по-ведмежому грубо, діяти?! Перевірити він хотів!.. Перевіряльник хріновий! Мовою ніжності й пестощів спілкуватися ситуація настійно вимагає, а не буром перти! Невже й так не зрозуміло було з самого початку?! Адже не хлопчисько сопливий!.. Величезний мінус вам, шановний!.. А тепер нічого не поробиш, давай-но виправляйся!» - «затаврував» я себе, «прикувавши до ганебного стовпа».

        І мені нічого іншого не залишалося, як, зблизившись із Марі, розпочати все спочатку - обвалити на неї черговий затяжний каскад ніжних поцілункових заходів.

        Слава Богу, моя «солоденька кішечка», знову повною мірою відчувши на собі наполегливу лагідну підтримку і непомірну турботливу опіку над своїм «грішним», вже неабияк виснаженим колишніми спокусами тілом, на мою втіху, дуже скоро знову почала «віднаходити себе», оскільки трудився я, не покладаючи рук.

       Марі з колишньою легкістю віддала мені «на поталу» верхню частину свого тіла. Тут вона вже звично не скромничала. І я не залишив без уваги жодного його клаптика, особливу турботу проявивши до її «нудотних» чарівниць-«персиків».

       Але мені вже вкрай не вистачало настільки незначної частини її тіла. Мене настійно тягнуло на більше. «Туди», донизу, до її чарівних «засіків». Я неодноразово робив обережні спроби відкрити ковдру, сподіваючись дістатися до її головної принади. Тим паче, що я вже до цього зовсім недавно «Там» щосили «погосподарював», і досить славно!.. Але, чи то вона все ще не зовсім дотягнулася до тієї, найвищої точки «відвертості», чи то її щось турбувало. Загалом, «зайшла коса на камінь». Що там гадати, наклала-таки свій відбиток моя безладна стрибково-одягова витівка. Бо далі «передмість» до її, здавалося б, такого близького «сакрального місця» мені підійти поки що не вдавалося. Її спритні чіпкі рученята вчасно перекривали всі можливі підступи до ласої мети, яка виснажливо мене кликала. Ось тобі й ціна однієї-єдиної дурниці - дика втрата темпу - у кращому разі.

       «Та що ж це таке відбувається?!... Яким ще чином мені ізгольнутися перед нею?! Що ж моїй голубоньці ще не вистачає?! Як мені змусити її цілком «розкритися»?! Ну скільки можна самій мучитися і мене мучити?! Який у цьому резон? Адже однаково рано чи пізно цієї найголовнішої, «центральної події» в її житті не уникнути...» - мене наскрізь і пристойно болісно «прошивали» подібні розумні, раціональні думки.

       Але тут же в мені, на противагу, підносився, заперечуючи, й інший, не менш сильний і більш здоровий голос: «Терпи, козак - отаманом станеш!». Не вдавайся до істерик та не панікуй! Терпи та далі справно роби своє діло! «Терпіння і труд - все перетруть!». «Без труда - не витягнеш і рибку зі ставка!». І ще щось, все в тому ж роді. А ще: міркуй, друже, для чого тобі голова дана? Не будь оленем!».

        Чорт би побрав усі ці думки! І розумні, і не дуже! Як же легко все в теорії або, приміром, на папері!.. А ще легше в мріях!..

       Проте, я і не думав відступатися. Зате мізки свої, напружившись, дійсно «увімкнув».

      Не послаблюючи зусиль у плеканні розпаленого (здавалося б, куди ще більше?!) тіла Марі, я підібрався до «зоряної» мети із зовсім не очікуваного мною боку.

     Несподівано легко «змусивши» Марі перевернутися на живіт, без особливого натиску з мого боку, що вона з превеликим бажанням і зробила, в один момент осідлавши її верхи, я перенаправив свою увагу на її гнучку спинку, зосередивши праведні зусилля ні багато ні мало на елементах еротичного масажу. Якщо чесно, то не зовсім усвідомленого, але де, крім рук, головну «скрипкову партію» виконували мій язик і губи. Почав з її ніжної лебединої шийки, далі переходячи на плечі, і... все нижче, і нижче... Ну, а незабаром усім моїм єством заволоділа її надзвичайно зворушлива кругленька попочка, дуже акуратна і така, що до нестями зачаровувала мене . Ух-х, як я її всю, переборознивши, «відчув»!

        Виявляється, чудово відчула і, гідно оцінивши масажні зусилля «на ура», сприйняла мої дії на своєму тілі й Марі. Прямо з початкової фази моєї кропіткої праці. Ще коли я тільки почав обходити її славну шийку, що плавними лініями зворушливих вигинів переходила у тендітні плечики, позначаючись ніжними повітряними поцілунками, перемежовуючи їх легкими дотиками пальців. Дуже скоро увійшовши в чергову фазу збудження, вона не просто стала втрачати стрункість дихання, а почала приємно наповнювати тишу кімнати милими моєму слуху чуттєвими акордами. Спочатку це були поглиблені переривчасті зітхання. Ну, а потім, у міру моїх натхненних зусиль і переможної ходи її граціозною спинкою, з її боку почали долинати й більш значущі мелодії. Коли ж я, нарешті, «дотягнувся» і торкнувся дивовижних пружних «булочок» її неймовірно чарівливого, соковитого пікантного місця, то вже на повну насолоджувався не тільки відкритим багатством привабливого тіла Марі, а й буквально неповторною інтимною піснею, яка нестримно лилася з вуст мого солодкоголосого співочого пташеняти. Ось, виявляється, де була «зарита» ще одна з арсеналу її інтимних «фішок».

       Такий перебіг подій, звісно, не міг не тішити мою «втомлену» душу. А вже як радів мій невтішний і поки що «знедолений козачок», і згадувати не хочеться. Хіба що час від часу «болісно» тикаючись у різні частини пружного, «спекотного» тіла Марі, періодично «пітницею» сходив, пускаючи «слину». І дуже вже був виснажений боротьбою із самим собою. Єдине, що чіпко утримувало «Його» в необхідному бадьорому, бойовому тонусі, - близьке і довгоочікуване побачення з бажаною «Дівчинкою» Марі, що наближалося з кожною хвилиною.

       Так, воно бачилося і ставало як ніколи майже реальним. Але попереду ще треба було багато чого. Особливо мене турбував перехід безпосередньо до самого «контакту». Адже він, за моїм уявленням, мав бути поступальним та якомога плавнішим, органічним, ненав'язливим.

      «Що, що тут можна зробити? Як усе повернути в природне річище? І знову не «лохонутися»?.. Не «наслідити»?.. Чорт, як усе, однак, неймовірно складно!.. І підказку ж отримати ні від кого... Абсолютно все - своєю головою додумувати доводиться. Ну, не в Марішки ж питати?!... Юліанна, звісно, гарна зі своїм: «Я вірю в тебе! Ти зможеш! «Це» здійснити, як ніхто інший!..». Говорити-то завжди легко. А ось робити, щоб ще й «дров не наламати» - зовсім інша справа! От як тут бути?! - абсолютно слушно журився я, не перестаючи й далі із задоволенням потискувати й погладжувати її пухкеньку сексапільну попку, з радісним почуттям відзначаючи для себе той сповнений захопленням стан збудження, в якому перебувала моя чуйна сподвижниця. - А чи не настала пора зануритися в «райські кущі» моєї притомленої красуньки та чи не випити її благодатного «нектару»? По-моєму, саме час «загострити» ситуацію ще крутіше, на більш чуттєвому витку», - цілком своєчасно визначив я.

       Поки моє малятко, лежачи на животі, перебувало «під враженням» від моїх пестощів, не втрачаючи часу і не даючи їй можливості схаменутися, я обережно злегка розвів у боки її ніжки, злегка підняв попку і, утримуючи за стегна легке, невагоме тіло Марі, з насолодою впився губами в її напіврозкриту теплу, невагому, соковиту «мушлю».

      Не варто говорити, та й словами не передати, як це мене вразило і «підбадьорило», одночасно сколихнувши все всередині мене. Я просто вкрутився язиком у її незрівнянну райдужну «квітку». Ну, а моя «полонянка», треба зазначити, неймовірним чином піднеслася в почуттях. Марі, голосно скрикнувши від несподівано прийдешнього «контакту» і злегка здригнувшись, мабуть, від нової хвилі новизни задоволення, що нахлинула, далі відчайдушно схлипувала від цього мого напористого проникнення в її «трояндочку», яка розпустилася, навіть не роблячи спроб позбутися моєї нав'язливої присутності в «Ній». Ба більше, зігнула ніжки в колінах, прогнувшись дугою, зручніше підставляючись під мене, і я, вже відпустивши її, перекинувшись на спину, миттю слушно опинився під «Нею», бажаною, успішно продовжуючи «солодку справу», жадібно вчепившись обома руками в її чарівний задик. Марішка, мені здавалося, просто плакала наді мною. Тому що стогонами це було вже ніяк не назвати. Не минуло й хвилини нашого неймовірного єднання, як вона, ще раз голосно скрикнувши, обм'якла, в безсиллі звалившись на мене. Це був для неї вже зовсім неабиякий за силою впливу, неймовірний «приплив».

       От зараз із нею можна було робити все, що забажаєш. Принаймні, в найближчі кілька хвилин. Вона була некерована та абсолютно безвольна в цьому своєму чарівному стані ейфорії. Але що я - звір якийсь? Звичайно, я терпляче чекав її «повернення». Адже в подібних ситуаціях саме таким чином будується взаємна довіра у партнерів. А я дуже її прагнув. Тому приліг із нею поруч, з лівого боку, зворушливо і ніжно погладжуючи їй спинку.

       Її «не було» хвилини три. «Повернувшись», насамперед вона обійняла мене і дуже довго цілувала. Цілувала всюди, куди потрапляли її шалені губки, збожеволілі від пристрасті, що пронеслася над нею.

       Промайнула «злочинна» думка, а чи не спрямувати її зусилля до свого неймовірно «розпеченого предмета пристрасті», але вона, дуже недовго поблукавши в голові, своєчасно відвернулася.

       «Ні, поки що, мабуть, зарано. Треба почекати… Ще встигнеться...» - і це була правильна думка.

       - Славушко, мій милий, хороший!.. Я така щаслива!.. Ти... ти такий... приємний! Я не знаю... Я літаю... з тобою!.. Я вмираю від тебе! Я чекала, що з хлопцем… це буде… дуже приємно... Але... щоб настільки!.. Ну це просто незбагненно!..

        І вона знову зайшлася серією поцілунків.

       Сенс нею сказаних у пориві слів знову змусив мене стрепенутися.

       «Ого! Це дуже цікаво! Тоді, люба, а з ким же ще тобі було приємно, нехай навіть і не настільки, як зі мною?! Ну і ну-у-у!..»

        І тут мене наздогнала пронизлива здогадка.

      «Невже сама Юлька, власною персоною? О, хо-хо-хо, панове-товариші! Ось це офігенна несподіванка! Ось це клас! Ні, просто охрініла новина! Ні, це суперновина! Ось тепер-то всі пазлики акуратно збіглися в купку і зійшлися, зійшлися, рідні!.. І, головне, як зійшлися!.. Хто б міг подумати або припускати навіть?.. Ну, Юліанно!.. Суцільні сюрпризи від тебе!.. Ну, гаразд, не будемо поки що порушувати це цікаве «питання». Залишимо на потім...».

       Нарешті, і Марі втомилася від своїх поцілунків. Довірливо пригорнувшись голівкою до моїх грудей, притихла.

       Оцінивши, в якому вона блаженно-умиротвореному стані, я знову, але вже вкрай дбайливо і чуттєво, припав до її вуст. Вони, як рятівну соломинку, відчайдушно закликали мене до себе. Були чітко помітні й зміни в ній самій. Що Марі зовсім не бажає виходити з цього стану душі, що цілком огортає її в найвищому розумінні, а, навпаки, пристрасно жадає продовження цих незрівнянних, неземних, позахмарних вражень, і навіть відчутніших, а точніше, ще непізнаних нею, але підкилимно очікуваних, незрівнянно вищих чуттєвих емоцій. Ті заклично-щемлячі солодкі почуття, вирощені мною раніше, вкравшись у кожну клітинку її полоненого єства, з'єднуючись у єдиний неприборканий потік, який шалено мчав усередині неї, поза її розумом і волею нестримно захоплював її до тієї, нашої спільної блаженної мети. Він уже був непереможний. Він невблаганно розчиняв у собі всі її тепер непотрібні, необов'язкові сором'язливість і колишні скутість і невпевненість, знищував всі її «фатальні» страхи. В неї вже не залишалося ні сил, ні бажання протистояти цій «підступній» силі вселенської спокуси. Всередині неї уже на всю потужність вирувала несамовита «пожежа», що переповнювала її. Пожежа любові!!! Вона жадібно і безжально пожирала всі ті жалюгідні осколки і її волі, і її розуму. Усе!!! Тепер вона безмежно володарювала над нею всією, без залишку.

       Маріанна, ніби покірливо підкорившись чиємусь велінню, безоглядно і безповоротно здавала свою «неприступну ЦИТАДЕЛЬ»...

                  Продовження в Главі 6.3. Частина 8……..