Мореас Фрост
Т Р И Л О Г І Я «М О Р Е Х О Д К А»
Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»
«Жереб кинуто! Перейти Рубікон!»
(Гай Юлій Цезар)
Розділ IV. ПОЧАТОК НОВОЇ ЕРИ (справжні курсанти)
Складна це справа - пронести «тлінне» тіло
товариша через КПП Екіпажу, вважай, на очах
у начальства. Та практично нездійсненна. Ось
і доводиться шукати альтернативні, безпечні
шляхи доставки в розташування роти. Це була
жорстка та небезпечна операція. А у підсумку
вийшло таке: паршиво прийшлося одному, а
страждати і піддавати себе ризику довелося
чималому колективу
Глава 4.4. НЕПОТРІБНІ НЕРВОВІ ПОТРЯСІННЯ
Частина 1. Операція «Проникнення»
... До вулиці 40 років Жовтня ми підкотили десь о пів на десяту. До кінця звільнення було ще добрих дві з половиною години. Зупинилися на підступах до Екіпажу. Точніше, ми витягнули себе самі (яка безрозмірна «тачка» виявилася!). Потім потужилися «вивантажити» нашого «важкого», у прямому і переносному сенсах, знерухомленого брата.
Подальші події розвивалися як у хорошому детективі, де важко було вгадати подальший сюжетний поворот і його наслідки.
По суті, ми зараз діяли наосліп, прем'єрне, оскільки поки що не мали за своїми плечима жодного досвіду з подолання перешкод, що постали перед нами. Та до того ж із таким позаплановим «навантаженням». Це пізніше, надалі, ми як риби у воді досконально й упевнено орієнтувалися в різних варіантах потрапляння на рідну територію, минаючи не завжди безпечний КПП або, навпаки, під час численних походів у самоволки. Нині, можна сказати, нам довелося «працювати», що називається, «з аркуша».
Щоб не дай боже не нарватися на когось з офіцерів, не кажучи вже про наш доблесний «патруль», ми одразу сховалися в просторому дворі корпусу машинобудівного технікуму, прилаштувавши Слона на якомусь величезному ящику біля однієї зі стін їхніх господарсько-виробничих майстерень. Щоб не потрапити в халепу, а ще гірше - в лапи до майора Зарви (заст. начальника ОРСВ «Матвея»), було потрібне найдокладніше рекогносцирування, разом із розвідкою в Екіпажі, у нашому спальному корпусі, у роті, на предмет благонадійності обставин.
Найтверезішого і найстатутнішого з нас, Трояні, було заслано в Екіпаж.
- Ти ж там народ «підніми», бажано, серйозніше тілом, щоб біля стіни прийняли Льоху. Якщо він «загримить» із верхотури на землю, то - «хана кермам»... Усі ребра, на хрін, переламає. Ну і всебічно озирнися, щоб засідки ніде не було... Треба все врахувати, відстежити, - Дімич, не менш тверезий і найрозсудливіший із нас, влаштував Троянському ґрунтовний інструктаж.
Ситуація, як на лінії КПП і в його певному радіусі, так і в самому корпусі, це - найголовніші відправні моменти. Самі ж ми вирушили в глибину двору, щоб обстежити стіну, яка якраз межувала з нашим містечком у місці непрямої видимості з плацдарму «прохідної». Саме ця стіночка, з усіх можливих місць, була найбільш зручною для нашої операції «проникнення» в Екіпаж. Ми бачили її зблизька тільки з нашого боку, зсередини двору Екіпажу. І якщо вже бути до кінця відвертим, то крутість її нас не тішила. Це згодом стіночку цю розколупають, благодатно, по цеглинці розкладуть майже до половини її висоти, та до того ж і земельки підсиплють для зручності швидкої «катапультації на волю». Ретельне обстеження з напрямку гуртожитку «машинки», на наше щастя, показало, що на рідну територію можна потрапити без особливих зусиль. Тут, біля стіни, в одному місці теж була якась приземкувата дерев'яна споруда, у вигляді здоровенного контейнера, впритул прилягала до паркану, та й висота її, через неоднаковий, ступеневий рівень двох суміжних територій, мала зовсім не одіозний вигляд. Загалом, бачилася цілком прохідною. Туди ми, перебуваючи вже вчотирьох, і підтягли нашого все ще нерухомого товариша, в очікуванні новин із рідних пенатів. Нічого не роблячи, присіли тут же, на якомусь корчі, відпочиваючи перед майбутнім штурмом «кріпосного валу».
Але, щось відпочинок наш непомірно затягувався. Може, десь осічка сталася, помилка в схемі? Або раптом Троянського «пов'язали»?.. Те, що «прийняв» на груди скромно, нічого не означає, головне - «душок»-то нікуди не подівся... Чи мало, могли «накрити» на КПП або в роті… А ми тут, розумієш, сидимо, бездарно вичікуємо біля моря погоди...
Однак світло наприкінці тунелю таки з'явилося. Підскочив захеканий Льонід. Зачесав одне місце, побачивши «упокоєне» тіло Льохи, округлив очі.
- Хлопці, а він, часом, не помер?
- Тьху, ти! Типун тобі на язик! Не бачиш, чи що, спить він, у глибокій «відключці»... Тобі б пару літрів портвейну «впресувати» натощака, подивився б я на тебе... - праведно обурився Калич. - Де цей клятий гонець Трояні? Що там, узагалі, у вас відбувається? Де весь народ, Трішка? Чи ти зібрався один його з того боку паркану приймати?
- До речі, хто зараз черговий офіцер, і де він перебуває? Ти хоч щось збираєшся нам повідомити корисного? - не витримав Димич.
На нещасного Кирилаша посипався град запитань. І воно зрозуміло. Засиділися ми неабияк. Так і зі звільнення можна запізнитися.
Зрештою, Льончик прокинувся і доповів ситуацію, і доволі струнко.
- Трояні не став ризикувати повертатися через КПП, адже під «мухою». І народ заслав до вас мене, заспокоїти. В Екіпажі - пі*дець коїться, як ніколи, налізло начальства й офіцерства - купа, так просто не проб'єшся... Матвія поки що нема, зате Зарва, змій, лютує по-чорному, всіх перевіряє, особливо нас, «молодих», на нюх бере майже не кожного. Адже це - перше звільнення. У роті поки що нібито все спокійно. Загалом, у нас невелика накладка сталася. Тільки-но зібралися було підскочити до паркану не малою «зондеркомандою»: Скула, Костик Жибарєв, Дружинін, Нікітський, ну, і Трояні теж...
*Жибарєв Костянтин - родом з Очакова, із сусідньої, Миколаївської області. Високорослий, ставний, потужний, справжній Атлант (природа над ним потрудилася безсоромно докладно), таке враження, що вже народився з тілом культуриста. Наскільки був сильний, настільки ж спокійний і миролюбний. Напевно, за своє життя і мухи не вбив. Але, як не дивно, за такої фактурної зовнішності, мав, мабуть, вроджені проблеми з серцем. Але від колективу намагався не відриватися. Хоча надмірно «старатися», здоров'я не дозволяло. Відповідно, цілковите неприйняття спиртного і тютюну. Зі слабкою статтю помічений не був. Комплексував по повній програмі через надмірну природну сором'язливість. Як не прикро, бувши вже в серйозних роках, з незрозумілої нам причини, зазнав душевної хвороби. Після навчання був направлений на роботу в Камчатське морське пароплавство.*
... - А тут, як спеціально на замовлення, черговий по Екіпажу «Вішалка» виповз на алейку, де в нас вранці шикування відбувається, і попер, гад, прямо до цього паркану. Напевно, Зарва заслав його, про всяк випадок чатувати місце. Став там і стоїть, ніби, зараза, чує щось.
*Капітан-лейтенант Голеусов В. Ф. - своє прізвисько «Вішалка» дістав через свою довгу худорляву, до того ж зі злегка піднятими плечима, статуру. На такій фігурі форма не могла сидіти як влита. Ось вона злегка й підвисала на ньому як на вішалці. У принципі, був спокійним служакою, у нездоровому «гонорі» з курсантами помічений не був.*
... - Довелося відвертати його. На льоту придумали «легенду» для нього. Що, мовляв, на п'ятому поверсі, у другому корпусі, групова бійка між курсантами. Він і помчав туди. Ну, а ми відразу - до місця. Я через КПП «просочився» спокійно. Мені що боятися? Звільнення ще офіційно триває, маю право. І не «вживав» я. Решта вже давно мали підібратися до паркану, можливо, вже стоять там. Треба забратися нагору, свиснути їм, коротше перевірити, чи тут вони? А то, дивись, ще фігня якась виповзе...
- То що ж ми, япона мати, зволікаємо? Уперед, на барикади! - протрубив невгамовний Карлич. Свіже повітря явно пішло йому на користь. Зовсім недавно, з пів години тому, теж на межі «відключки» перебував, а тут - герой прямо! - Хлопці, я думаю, і нам самим доведеться, щоб уникнути проблем, скористатися цією ж «переправою».
- Ні, йоли-пали, ми, просто зараз, у такому дивовижному стані, а ти - так особливо, попремося через КПП, прямісінько до Зарви в лапи!.. - не втримався пожартувати я. - У нас тупо НЕМАЄ іншого шляху!
- А, ну, мужики, затихли!.. Здається, я вловлюю умовний сигнал... - змусив усіх затиснути роти Дімич.
І, справді, тишу нашої «ідилії» порушили обережні трелі посвистування, що лунали з-за паркану, а за ними - настільки ж несмілива характерна хрипота Івана Дружиніна.
- Пацани, ви тут? Кінчай гальмувати! Часу - обмаль! «Засипатися» ризикуємо!.. Скидайте тіло!
Його «рідний» заклик справив на всіх протверезливе враження і послужив керівництвом до негайної дії.
Сказати, що завершальна фаза наших пригод пройшла вдало, ніяк язик не повертається. Ні, в генеральному плані, в кінцевому підсумку все, як то кажуть, обійшлося. І всі залишилися живі та здорові. Але ось у «частковості» і «в окремих деталях»...
Ми прихопили Слона, витягнутого на всю довжину, з двох боків. Ох, і важкий же, кабаняра! До того ж в аморфно-амебному, розслабленому стані. Але все-таки підтягнули його до верхнього парапету паркану, поклавши тіло вздовж на цеглову поверхню. Слон все ще продовжував кумарити.
Спочатку ми хотіли просто перемахнути його на той бік вперед ногами. Але зметикували, що ловити його там із висоти двох метрів буде не зовсім зручно, просто не втримають ніякими силами. І що далі? Далі пішли переговори з товаришами, що стояли внизу.
Як головний «виконроб» на тому боці, Іван запропонував слушну думку.
- Ви його в горизонтальному положенні плавно перекотите через верхотуру до нас, а ми тут вишикувавшись у шеренгу, підставивши руки, підхопимо тіло, що вільно падає.
Порада здалася нам, дійсно, розумною, і вся операція мала за нашими планами пройти як по маслу. Але, як свідчить обережне українське прислів'я: «не так все сталося, як гадалося».
Ми на своєму боці впоралися із завданням на всі сто. Стоячи на споруді вчотирьох уздовж паркану, одночасно зіштовхнули, скотивши тіло Слона на протилежний бік. За нашими задумами, воно мало потрапити у виставлені «човниками» руки наших візаві. Воно туди за всіма відповідними до такого випадку фізичними законами й потрапило. Ось тільки одного ми не могли припустити, а точніше, врахувати. Руки Слону треба було пристебнути, вздовж по тілу, ременем. І, бажано, ноги теж. Цього ми, на жаль, не передбачили. У своєму ідеально горизонтальному положенні геометрично правильно «запущений» нами Слон падав на той бік, одночасно крутячись навколо своєї осі. При цьому руки його, перебуваючи у вільному польоті, розкрилися, немов гігантський пропелер. І під сферу впливу однієї з його «лопатей» якраз потрапляє Скула, що стояв з краю приймальної шеренги, там, де приблизно мало падати узголів'я.
Тут не завадило згадати, що поверхня землі, на якій стояв народ, який приймав гостей, була мало того, що нерівна, так ще й у безпосередній близькості від паркану пролягала нещодавно викопана глибока траншея під фундамент майбутньої будівлі нашої лазні. А оскільки днями пройшли чималі дощі, то цей рів виявився злегка наповнений водою. Та й сама земелька була зовсім не сухою, а пухкою, що вгрузала.
І все це сталося через прокляту темряву. Відмінна боксерська реакція Скуліна все-таки допомогла йому не отримати відчутного нокаутуючого удару в голову від величезної «кувалди» Слона. Але, ухиляючись від неї, він інстинктивно робить крок назад і, підковзнувшись, як мішок із картоплею, завалюється в довбану траншею, природно, вивалявшись там по вуха у багнюці. Проте оскільки зі стрункого ланцюга тих, хто приймав, випала одна з ланок, то, звісно ж, зустріч, яка була надана Льосі, вийшла не зовсім привітною. Троє бійців, що залишилися, приймаючи з двометрової висоти грандіозну «тушу» Слона понад шість пудів вагою, відчутно перенапружилися. До того ж центр ваги порушився. І ослаблений ланцюг, не витримавши випробування, завалився, приземлившись хто на що гаразд. Здебільшого, звісно, поприсідали на п'яту точку. Ну, і спін не вберегли від сирої земельки. Це, звісно, не рів із водою, але теж, вважай, зовсім не обов'язкові, гарантовані проблеми з формою. Зате дорогоцінне тіло нашого товариша фактично не постраждало. Хіба що «мундирчик» злегка загидився все об ту ж земельку. Ну, а Льоха весь цей час так і не подав «ознак життя». Його «літургія» затягнулася.
Наша, верхня бригада, вже без сторонньої допомоги опинилася теж, нарешті, слава Богу, на «рідній» стороні. Ми зверху посипалися зі стіни, як горох. Щоправда, Калича злегка довелося притримати знизу. Для нього стіна ця бачилася неймовірно гігантською, майже китайською.
Далі все відбувалося значно простіше і спокійніше.
Філя і Груня, які стояли на спостереженні, просигналізували нам, що небезпеки немає. І ми, підхопивши Слона всім колективом, у гранично можливу прудкість перетнули спочатку видимий з КПП простір центральної алеї Екіпажу, а потім і велику, але вже не видиму територію футбольного поля перед нашим корпусом. Більше перешкод на нашому шляху ми вже не зустріли, незабаром опинившись в рідному ротному приміщенні.
*Філімонов Геннадій (прізвисько «Філя») - з Харківської області, але, мабуть, з певним російським корінням. Чорнявий, трохи нижче середнього зросту, щільної статури хлопець. Поступливий, загалом серйозний, але за характером дещо метушливий. Намагався повністю уникати будь-якого ризику. Якщо боязким його не назвеш, то обережним точно. Стосунки з усіма були рівні. Проявив себе цілком компанійським і легко уживався. З колективу начебто й не випадав, але й в очі особливо не кидався. Жив за правилом: «тихіше їдеш - далі будеш». Здебільшого, у нього знаходилися якісь свої, менш ризикові справи. На випивку особливо не «присідав», хоча й не вважався непитущим, але тютюном балувався. Прилюдно з дівчатками не «світився». Після навчання розподілився в Азовське морське пароплавство.*
... Йде ротна вечірня перевірка, після звільнення, рівно о 00.00 годині... Притьмарений народ, недбало вишикувавшись у дві шеренги, втомлено реагує на своє прізвище, яке оголошує старшина. Неосяжним коридором густо ширяє нав'язливий запах перегару... Але цього разу нікого не намагалися «лінчувати». Мабуть, надійшла така «установка» зверху. Усі все прекрасно розуміли. Адже, що не кажи, конкретно «перетримали» народ на дистанції пристойно тривалого карантину. І якщо до справи підходити з усіма жорсткими заходами суворості, відповідно до вимог Статуту, і карати контингент, що «підгуляв», тоді під екзекуцію потрапить добрі дві третини особового складу, а, можливо, і більше. А це, погодьтеся, нерозумно і смішно. Не попався, прослизнув крізь «сито» високого начальства при вході, на тому ж КПП, значить, молодець. «Гра» до примітива проста: «не спійманий - не злодій». Головне, що тіло твоє на місці, присутнє! Хоча з-поміж ротних виявилося кілька людей, які підвернулися під «гарячу» руку ОрСВ. У будь-якій «сім'ї - не без виродка»... І тут уже або суворе попередження або просто попередження, залежно від «тяжкості прийнятого міцного». Зрозуміло, і те, і інше з солідним причепом «позачергових».
Під час оголошення прізвища Сафронов, хтось мляво відгукнувся, що, мовляв, у хлопця живіт скрутило, і встати не в змозі... Хоча старшина наш, звісно ж, якщо й не до кінця був обізнаний про подробиці, але знав, однозначно, що ніякий це зовсім не живіт...
Вранці на нашого товариша Льоху було шкода і боляче дивитися. Здорово ж, дурилу, накрило!.. Півдня його все ще «наздоганяло»: «водило», хитало і мутило. Але іншим разом наука буде. Хоча... «Горбаня», кажуть, тільки «могила випрямить».
Продовження в Главі 4.4. Частина 2………….