Мореас Фрост

                            Т Р И Л О Г І Я   «М О Р Е Х О Д К А»

                         Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                                                      «Жереб кинуто! Перейти Рубікон!»

                                                                                      (Гай Юлій Цезар)

                    Розділ IV. ПОЧАТОК НОВОЇ ЕРИ (справжні курсанти)

    Що ж, півгодини може виявитися цілком достатньо

для того, щоб жінка встигла відчути себе жінкою... Ну,

а взагалі-то «справі - час, а потісі - година»

                                          Глава 4.3. КАФЕ «МОРЯК»

                              Частина 4. Підсумки Інтимної Сесії

       ... «Та-ак, отакого мені навіть і наснитися не могло! Хто б міг подумати, що мій перший вихід у місто буде настільки нестандартним і захмарно приємним!», - міркував я, емоційно відходячи від приголомшливих вражень, що переповнювали мене, водночас квапливо одягаючись у свою форму.

       Тут же мене відвідала і ціла низка цінних додаткових філософських думок «з приводу».

   «Ось усе, здавалося б, чудово з цією розмальовкою Клеопатрою-Анжелікою... Але, що не кажи, все ж «усередині» вона - не настільки переконлива, як зовні. Ось де вона - сила нашої ударної чоловічої «зброї»! Звісно, пропустити крізь себе за своє далеко не самітницьке життя неабияку армію охочих до її пестощів, факту цього, як не старайся, з плином часу, з віком, навряд чи приховаєш. «Там» у неї вже колодязь пристойний! (чи все-таки анатомічна особливість організму?). Та й тендітна еластичність «стінок» її «дорогоцінної судини» пристрасті, що не кажи, теж підвладна фактору часу. Тим більше, якщо цією справою безнадійно зловживати. Хоча знову ж таки хто це перевіряв?!... Однак у цьому плані, вже вибачте, люба Анжело Сергіївно, але, на жаль, не конкурент Ви таким «пружним» молодицям - моїм ровесницям Вариці та Ніці. Ось чого не відняти у Вас, то це надзвичайно завзятого азарту й натхненності, з якими Ви піддавали «жару» і настільки відчайдушно старалися... Ось цьому можна й треба віддати належне, навіть поаплодувати! Хоча, звісно, навряд чи, шановна Анжело, від вище сказаного Ви - в накладі. «Внутрішні антропологічні особливості» зовсім не завадили Вам «приплисти» з трійку разів. А це вже - приємна статистика і факт для Вас бажано втішний і сам по собі вельми цінний».

        І яку ж мораль, з усієї цієї «пригоди», можна винести? А ось яку.

   Якщо підбити приголомшливі підсумки цієї моєї несподіваної і надзвичайної «сесії», то я в буквальному сенсі вистраждав таке.

      Якщо ти - молодий і «жвавий» - шукаєш у сексуальному контакті якість - май справу з молодими дівчатами, неодмінно з короткою любовною «історією». Але тоді вже й самому бажано не бути «лопухом» у цих солодких справах (сірість, вона, в принципі, ніде не в пошані, а тут - тим паче!), міркувати дещо дуже навіть потрібно і корисно. А ще бажано мати особистий досвід «голосніше». Так, звісно, «висотатися» і попотіти чимало доведеться при цьому.

       А ось якщо є тяга до веселого, іскрометного і не нудного кохання, а сам - ледачий та до того ж - «лось» у любовних справах - шукай досвідчену, зрілу жінку. Вона може все зробити за тебе сама. Принагідно й навчити дечого. Лише б ти не схибив по-чоловічому. Але, якщо при такій все мОгучій жінці і в самого мізки - на місці, і не позбавлений уміння керувати своїми емоціями, почуттями і відчуттями, тоді приготуйся до чудес!

     - Тебе як звати, мій юний герой? - перервала глибокодумні думи моя «єгипетська цариця», теж, як і я, поспіхом облачаючись в одяг.

       - В'ячеслав, тобто Слава, - поквапився представитися я.

       - І скільки ж вам рочків, милий Казанова?

       - Три дні, як 17 стукнуло...

   - Та-ак... Мамо моя люба, оце номер! Виходить, я спокусила неповнолітнього?!... Миленьке діло!.. Ось що, Славо... Знаєш, а я була зовсім не права, коли назвала тебе «хлопчиком» у першу хвилину нашої зустрічі... На ділі ти виявився зовсім не «хлопчиком». Ти - справжній чоловік, просто мачо! Скажу чесно, ти справив на мене незабутнє враження. Я вже й не пам'ятаю, коли востаннє за півгодини я чотири рази «відлітала». Тепер ось прийми мої вибачення... Взагалі-то, я рідко, коли вибачаюся, практично ніколи. Навіть якщо буваю зовсім не права. Але тут - випадок особливий, делікатний, гідний винятку з правил. Але ти - гарний! Ой, який гарний! Просто дивовижний! Як же я не помилилася в тобі!.. - вона вже застебнула останній ґудзик на блузці і, обхопивши долоньками мої щоки, смачно чмокнула мене в губи.

       - Анжело, та ні до чого твої вибачення!.. Я, власне, і в думках не тримав ображатися...

       Але тут я не зовсім зрозумів, чому ж «чотири рази», коли лише тричі мною фіксувалися її «медові прильоти»?.. Тут уже треба було вносити ясність.

       - Ну, з трьома, мабуть, погоджуся. Але, Анжел, коли ж стався четвертий?.. - озвучив я цікаве і дуже хвилююче мене питання щодо прозвучавшої статистики.

      - На самому початку, мій юний друже. Перший раз піднеслася, коли «відіграла партію» на твоєму «солодкому інструменті»... Давненько не було настільки смачно. Зізнаюся, я ж одразу від тебе очманіла, коли підійшла близько. Ти спочатку вразив мене своїм особливим духом. Твій запах... Знаєш, він у тебе якийсь ексклюзивний і зухвало кличе. Він позбавив мене розуму... Якби ти не захотів мене з доброї волі, то я б, напевно, тебе зґвалтувала. Ну, принаймні, ні за що з кафе не випустила б! Так просто від мене ти б не пішов!..

    «Ого, як усе, виявляється, серйозно з цими дивними, стихійними феромонами!.. Так-так, уже точно зовсім не жарти, однак!» - спантеличився я.

       Вона, трохи помовчавши, продовжила.

    - Славулику, сподіваюся, ти не дуже шокувався від моїх хвацьких «коментарів» під час... так би мовити, «процесу»?.. Ти знаєш, як би не намагалася себе якимось чином стримувати, контролювати, але воно саме по собі вилазить із мене... Та ще й у такому моторошно потворному вигляді, прости Господи!..

       - Та нісенітниця, не бери в голову, Анжело, хіба мало що в таких справах буває... Напевно, в житті й не таке трапляється... У кожного є свої слабкості й особливості. Мені - твої - анітрохи не заважали. Хіба що змусили здивуватися лише на самому-самому початку, ну, а потім, навпаки, навіть ніби надихали... - спробував я розвіяти сумніви Анжели, і тут же в мене виникло, здавалося б, резонне запитання. - А, знаєш, мені здалося, що «Він» - маленький для тебе, ти не знаходиш?

      - Х-ха! Що за дурниці ти говориш?!!... Це, напевно, тобі так навіялося... здалося... «Він» у тебе - супер! Що треба! Пишайся! Заздрю я тій, кому ти колись дістанешся... Дуже Їй пощастить із «Ним»... Шкода, що не мені!... Рано я народилася... От тільки цікаво, і де ти у свої юні роки пройшов таку солідну «школу кохання», диву дивуюся?!… Іншим і життя не вистачає, щоб досягти елементарного. Але ти... ти мене відразу вразив!.. Я добре відчуваю людей, ти - зовсім не дилетант виявився в такій вправній справі, як не дивно. Що, хороших учителів примудрився зустріти на своєму шляху?

       - Секрет фірми, Анжело. Я і сам, якщо буде потрібно, кого хочеш і чого хочеш, навчити можу. Просто я люблю жінок, у сенсі всіх жінок, тим паче тих, з якими близький. Але, якщо чесно, то за моєю спиною тягнеться шлейф довгої і специфічної «історії»... Можливо, колись і поділюся з тобою... Анжела... Вибач за нескромне запитання, а можу я дізнатися, скільки тобі років? - мене просто наполегливо переслідувало, просто роздирало це настирливе запитання.

       - Ух-х, загадковий ти мій!.. - вона потріпала мене рукою по їжачку на голові, і водрузила на неї міцу. - Дуже багато хочеш знати відразу, дорогий! Та й до чого воно тобі? До речі, можеш звати мене просто Ліка. Це - для своїх, близьких. Не дуже я шаную своє повне ім'я - Анжеліка. Воно часом поза волею наводить на хибні думки. Між іншим, моя зміна - по парних числах цього місяця. Відповідно, по непарних - наступного. Можеш заходити сюди, коли забажаєш. З радістю тебе прийму, - вона хитро, але проникливо подивилася мені в очі і, злегка замислившись, раптом чимало приголомшивши мене, заявила. - Послухай, Слав, а може... ти не відмовишся оселитися під моїм дахом? У мене свій будиночок затишний є... Не дивуйся, я - людина пряма. Завжди кажу в очі, що думаю. Знаєш, мені ж від тебе багато чого не треба... Ти ж розумієш, до чого я веду?.. Коли-ніколи, відвідував би мене, приходив у гості, коли у вас звільнення, або коли сам побажаєш... Я знаю, чула, курсантське життя, воно нелегке... Інший раз бага-ато чого хочеться, але, на жаль...

       «Ну, нічого собі!.. Ось такі заявочки!.. Ну і ну-у-у... Лиха ж ти, Ангел-Ліка, чорт візьми!..» - очманіло подумалося мені.

       - Так вже, Ліко, ти, дійсно, пряма і смілива. Я навіть не знаю, що й сказати на твою таку відверту пропозицію... Звісно ж, спасибі за довіру і привабливе запрошення. Я, звісно, подумаю. А можеш поділитися, від чого тебе наприкінці нашого рандеву «пробило» на сміх ні з того ні з сього? Я так і не зрозумів, що трапилося?.. Чи я щось робив не те?..

       - Та все ти робив «те», і навіть більш ніж шикарно. А щодо сміху... Нічого особливого... - вона розцвіла широкою посмішкою. - Просто я раптом несподівано нерозумно уявила собі, ніби ми ВЖЕ живемо з тобою під одним дахом, а в мене ж донька - така сама за віком, як і ти, ровесниця твоя. Ось мені й стало смішно. Уяви собі на хвилинку таку прикольну «сім'ю». Воно, погодься, і справді, смішно...

       «Та-ак, розігралися, однак, фантазії у цієї Ліки, Господи прости! От же незавидна бабська доля! Звісно, їй у самотності зовсім хріново доводиться й тужливо живеться. Цвях, і той вбити в стіну нікому! Усе доводиться робити самій. Ну й поговорити душевно нема з ким, поплакатися коли-ніколи на плечі в когось... Немає поруч душі спорідненої, яка розуміє, співчуває. До доньки-то, мабуть, наречені вже підкочують за повною програмою, а в неї, побачивши їх, слина біжить далі, ніж бачить... Жити ж по-людськи всім хочеться. Вона ж, слава Богу, поки що ой як далека від схилу років! І порядний чоловік їй конче потрібен. Та що там казати, жінка - за всіма канонами - хоч куди! Навіть з боку дивлячись на неї, вже точно будь-який мужик слину пустить!..

       Хоча... не без того, може, колись-ніколи й загляну до неї на вогник... Чим чорт не жартує?.. А чому б і ні? Та хоча б і просто поспілкуватися... Вона далеко не дурна жінка. З нею напевно цікаво буде... Ну, і, звісно ж, не без любовних «фантазій»... Від мене ж не відпаде щось?.. Одна лише благодать... Тим паче дамочка вона на рідкість приємна, до того ж, як я зрозумів, охайна, за собою старанно стежить, доглядає... Та й «напою мигдалевого» все ж таки не завадило б скуштувати... Коротше кажучи, якось варто зазирнути до неї. Та що там варто, треба буде неодмінно у неї відмітитися!..» - із притаманною мені жалісливістю, але водночас і практичністю, подумалося мені.

       - Гаразд, супермен, пішли в зал, а то нас там, напевно, вже загубили, - перервала Ліка мої роздуми з її приводу, закінчивши чепуритися перед великим дзеркалом на стіні, глянувши на годинник на руці. - Півгодини, як із процесу випала. Не розбіглися б мої клієнти, не розплатившись... А ти можеш закликати свою бригаду, будемо вам столик оформляти.

     І ми, квапливо випурхнувши з нашого тимчасового притулку, знову поринули в сувору дійсність. Кожен - у свою...

      Ось таким несподівано негаданим чином, уперше у своєму житті мені довелося пізнати й пережити вельми цікавий, інтригуючий і захопливий інтимний любовний зв'язок із серйозною, досвідченою, дорослою жінкою. І далеко не простою. А з «єгипетською царицею» Клеопатрою-Анжелікою.

          Продовження в Главі 4.3. Частина 5…………