Мореас Фрост

                               Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                        Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                                                                                           «Горе переможеним»

                 (Бренн, галльський вождь, підкорювач Стародавнього Риму)

             Розділ V. НІКА (трагедія, зліт і безславний захід «Перемоги»)

    Серйозна розмова між Героями таки відбулася.

І вона підкріпилася переконливими аргументами

та неспростовними фактами. Але, мабуть, у стані

розм'якшеної свідомості Нікі вони так і не змогли

вкластися як слід

                                      Глава 5.3. КІНО, ВИНО і...

                             Частина 3. Архіважлива Розмова

       Якщо на чистоту, то кінокартина ця мене цікавила остільки оскільки. Принаймні, дивився я її не дуже уважно. Набагато більше хвилювала наша з Нікою майбутня серйозна розмова, яка однозначно повинна буде дати поживу для роздумів, як мені, так і, я дуже сподівався, Ніці. Думки невідступно всі три години роїлися саме в цьому одному глобальному напрямку і чимало дошкуляли мені, не даючи послаблення. Іноді я крадькома поглядав на неї. Часом наші очі зустрічалися. Вона відверто мило посміхалася, ловлячи мій погляд. Відчувалося, їй було умиротворено, спокійно і затишно зі мною. Зручно вмостившись у кріслі, охопивши мою руку своєю, і довірливо опустивши голову мені на плече, вона досить уважно переглянула фільм, не виявляючи своєю поведінкою жодної особливої настороженості в мені. Все пройшло просто прекрасно.

       У принципі, дійсно, фільм непоганий подивилися. Незвичайного плану. І незвично довгий. Дві повноцінні півторагодинні серії. Так, реально, промайнула на екрані ця «дивовижна» швидкоплинна сценка в лазні. Але мені здалося дико кумедним те, заради чого дехто з моїх недосвідчених однокашників так переполошився, так рвався на перегляд, та до того ж ще й потім довго дискутували з такого дріб'язкового, як на мене, приводу. Я в їхніх безглуздо банальних і примітивних «смакуваннях» моменту, звісно, участі не брав. Мені б їхні настільки незначно мізерні, приземлені проблемки!..

        Попрощалися з хлопцями, що дружно сиділи поруч із нами на перегляді. Ніка, залишаючись вірною собі, попрощалася з усіма за ручку, примудрившись при цьому кожному сказати кілька приємних слів, як і зазвичай, де б і коли ми не з'являлися, чим справила незабутнє враження на моїх сумовитих соратників, які, на жаль, все ще продовжували «поститися» на «дівочій ниві». У чому, у чому, а в цьому їй неможливо відмовити. Любить і вміє вона в чоловічому колі себе з успіхом позиціювати, створюючи неперевершений зовнішній афект, що закріплюється її неперевершеними, «вбивчими» зовнішніми даними. Вміє справляти глибоке показове враження. У цьому - вибаглива сила її характеру.

       Час був ще зовсім не пізній, хоч і темний, і ми вирішили трохи прогулятися парком Леніна. Тим паче що дощик, який накрапав раніше, припинився ще до початку сеансу. А тепер, до восьмої години вечора, вітерець навіть підсушив землю. І був дуже приємний і тихий осінній вечір. Так і хотілося б сказати, теплий, але все-таки не літо. Ми трохи поблукали парком, долонька в долоньці, невимушено підкидаючи ногами опале підмокле листя, а потім опустилися на лавку однієї зі спокійних і добре освітлюваних алейок, до речі, зовсім неподалік від танцмайданчика. Говорили й про фільм, і про всяку іншу всячину, і я вирішив, що саме час торкнутися болючої теми. Я був налаштований по-бойовому. Тригодинна психологічна підготовка в кінозалі не пройшла для мене даром. Та й Ніка начебто була на рідкість спокійною і діловитою, цілком адекватною для такої серйозної розмови. Я для важливості моменту і більшої переконливості взяв її долоньки у свої та почав здалеку.

       - Нікушо, люба, я б хотів із тобою дуже серйозно поговорити на одну дуже важливу тему, яка безпосередньо і тісно стосується нас обох. І дуже б хотів, щоб ти приділила нашій розмові належну увагу.

      Ніка без жодного напруження і навіть дещо манірно, але з відвертим здивуванням відпарувала.

     - Так? І про що ж це ТАКЕ (вона зробила наголос на цьому слові), Славчику, ти хотів би зі мною поговорити, любий? Ти мене просто, як завжди, інтригуєш. Ну, викладай уже...

       - А ти вважаєш, нам нема про що з тобою говорити в серйозних тонах? От уже не думав, що ти так «короткозоро» зреагуєш. Ну, гаразд. У мене до тебе є одне важливе запитання, але, знаєш, я навіть наперед передбачаю, як ти на нього відповіси. Однак усе одно хочу почути цю відповідь саме від тебе самої. Нікусю, скажи мені, тільки чесно і відверто, ти дорожиш нашими стосунками?

        Ніка навіть надула свої пухкенькі чарівні губки, з відкритим здивуванням втупившись у мої очі.

        - Ти ще питаєш!.. Славчику, я ж уже не раз зізнавалася у своєму коханні до тебе. І я не просто люблю, а шалено! Невже ти досі в цьому сумніваєшся?! Я здивована...

       - Ні, ні, що ти, люба! - поспішив я заспокоїти її. - Звичайно, я вірю тобі! Але ось вислухай мене. Тільки попрошу тебе дуже відповідально поставитися до моїх слів.

        - Я вся в увазі, милий...

      - Колись, пам'ятаю, ти говорила мені, що вкрай ревно ставишся до свого здоров'я, регулярно стежиш за ним, відвідуєш лікарів тощо. І я вірив тобі...

        Вона перебила мене.

        - Славчику, до чого ти зараз це говориш?

      - Дуже просто, Ніко. Тому що зараз у мене цієї впевненості зовсім не залишилося. І виною тому - твоя дивна щоденна поведінка, а якщо точніше, твій вельми неправедний спосіб життя. По-іншому не скажеш. Я б назвав його провокаційним. За моєї відсутності поруч із тобою, ти постійно піддаєш себе зовсім небезпечним випробуванням, і абсолютно, повір, не обов'язковим. Правильніше було б назвати їх спокусами. Вплутуєшся в сумнівні компанії, що пахнуть різного роду авантюрами. Тобі зовсім не сидиться вдома. Іншими словами, ти несвідомо, а може, і навпаки, усвідомлено поводишся, м'яко кажучи, зухвало.

       - За твоїми словами, я що, з матусею маю вдома сидіти з ранку до ночі, як на прив'язі? Вона мені вже зі своїми моралями, знаєш, де сидить? Тобі, мені здається, не зрозуміти цього!.. Зрештою, я ж змушена і на навчання в інститут їздити. Не в космосі й не в пустелі живу... - вона різко замовкла, опустивши голову, закусила губку.

    Але я пропустив ці її відмовки разом із театральними жестами, продовживши далі.

       - Ніку, думаєш, до чого я це кажу? А ось до чого. Ми цю тему з тобою ще не порушували. Я вважаю, що ти давно помічаєш за собою якісь, назвемо їх неприємними, моменти, що відбуваються з тобою, у твоєму організмі. Я розумію, ти, природно, будеш зараз усе заперечувати...

       Вона знову мене перебила.

      - Ти говориш про якісь дурниці, Славчику. У мене немає ніяких, як ти висловлюєшся, неприємних моментів і тим більше особливих проблем. Принаймні, я їх не помічаю за собою.

        Але я продовжував нагнітати.

        - Але ж я - не сліпий. Я-то якраз за тобою все помічаю. Повз мене вони, на жаль, ніяк не проходять. Усі ці загадкові перетворення, що відбуваються в тобі останнім часом... І я все розумію. І ти абсолютно марно намагаєшся приховувати їх від мене. У тебе це не виходить. Ба більше, я зовсім не хочу втратити тебе. Але ж, люба, є за що! Гріхів за тобою - не міряно! Адже ти безпардонно і хронічно зраджуєш мені з іншими! Так-так, і навіть не намагайся виправдовуватися. У мене є підстави так думати. Я навіть у цьому впевнений, уже досить багато знаючи про тебе й уважно за тобою спостерігаючи. Адже я, напевно, чи не кілограм твоєї помади з'їв. Але ти ніяк не хочеш зрозуміти, що я - твій найкращий друг. Ти мені зовсім не байдужа. Інакше я б зараз не розводив тут із тобою жалісливих бесід. Ну хоч це ти можеш зрозуміти?! Ось і мама твоя втомилася вже від твоїх потворних витівок...

        Я, зупинившись, зробив паузу, щоб дати Ніці можливість осмислити до кінця сказане мною. Дещо з моєї промови, я помітив, змусило її зніяковіти, вона навіть здригнулася злегка. Але знаку не подала. Зате «колючки» свої спробувала виставити.

       - Славчику, ну навіщо ти знову намагаєшся мене вколоти, своїми образливими звинуваченнями на мою адресу наступаєш на мої старі «мозолі»? Адже ми ж домовилися, що не будемо ворушити наше гірке минуле...

       Я не став із нею сперечатися і щось доводити, просто вирішив продовжити.

          - Ну, гаразд, бог із ним, минуле, так минуле. Ніка, рідна, те, що я зараз хочу тобі сказати, дуже прошу тебе, не розцінюй як щось образливе на свій рахунок або в плані знущання з твоєї особистості. Сприйми мою інформацію з повною серйозністю, відповідальністю і розумінням, що я щиро хочу допомогти тобі, нам із тобою. Тому що мені останнім часом іноді стає боляче на тебе дивитися. І чим далі, тим мені все болючіше...

        Я зараз говорю про твій теперішній специфічний стан, а точніше, про ті твої безжальні сексуальні позиви та страждання, які хронічно нав'язливо відвідують тебе в різний час, і які викликаються певними зовнішніми подразниками.

       Розумієш, Ніко, ось ти останнім часом тільки й намагаєшся переконати мене, що в тебе все гаразд, принаймні, все, що з тобою зараз відбувається, мовляв, це все дурниці й дрібниці життя. Однак у мене інша думка. Я більш ніж упевнений, що це ніщо інше, як якась хвороба, джерела якої перебувають усередині тебе, а саме у твоїй голові, а якщо бути ще точнішим, у твоєму мозку. Так-так, це моє глибоке переконання. Я схильний до аналізу і вмію зіставляти всі наявні факти. І вони вказують саме на це. Я, звісно, не лікар, але дещо розумію в цій ситуації, що склалася з тобою. І, звичайно ж, я не можу сказати початкову причину цієї твоєї недуги. Це можна визначити тільки після всебічного твого клінічного обстеження. І якщо це - реально хвороба, то її можна і потрібно лікувати. Тобі життєво необхідно, і якомога швидше, звернутися по кваліфіковану допомогу до лікарів.

        Тут вона рвучко «спалахнула».

     - Ну, ти взагалі, Славчику, такого мені зараз наговорив!.. - у Ніки натурально округлилися очі після почутого. - У мене навіть немає слів... Що за маячню ти несеш? Яку ще недугу? Про якийсь хворий мозок намагаєшся мені втовкмачити... Я - цілком нормальна людина, чудово почуваюся, у мене нічого не болить. Які ще безглузді лікарі мені необхідні? До чого тут вони? Я просто велелюбною стаю, коли знаходжуся поруч із тобою. Ось і все. Що ж тут такого поганого і незрозумілого для тебе, милий?

       Мені було незрозуміло, чи то вона, дійсно, неадекватна і не розуміє своєї ситуації, чи то веде зі мною свою гру в дівчинку, яка не розуміє.

      - На жаль, мені багато чого незрозуміло. А іноді й страшно стає, дивлячись на тебе. Наприклад, твій стан у момент збудження, коли тобі настільки «хочеться», що ти втрачаєш повний контроль над собою. І це ще добре, якщо я перебуваю поруч із тобою в цей момент. Хоч якось можу зняти з тебе цю напругу. Але поза контактом зі мною, коли сам на сам, коли ти, припустімо, знаходишся в компаніях інших хлопців, в їх щільній опіці, як тут ти виходиш з положення?

        - Ну що ти, Славчику, я поводжуся цілком адекватно й акуратно на чужій території. І не дозволяю собі нічого зайвого. Ось тільки з тобою в мене немає стриманості, ти мене хронічно шалено збуджуєш, дорогенький. Але, перебуваючи поруч з іншими, я цілком пристойно поводжуся, і здатна керувати своїми емоціями, стримуватися. У мене це чудово виходить.

       - Ніко, ну, ти розумієш, що в мене якраз немає цього твого оптимізму, бачачи, що з тобою відбувається з кожним днем. І вчорашній випадок - тому підтвердження. Він критично сильно зменшив мою впевненість у твоїх стримувальних силах. Усе до пори до часу буває. Як на мене, ти просто примиряєшся жити з цим своїм «феноменом», намагаєшся пристосуватися, підлаштуватися під нього. І як би ти не намагалася переконати мене у відсутності проблеми, я не можу з тобою погодитися. Ти абсолютно не усвідомлюєш, що ця твоя проблематика нікуди від тебе не дінеться, так просто не піде, а лише ще більше наростатиме й загострюватиметься, лише поглиблюватиметься, якщо з цим не повести боротьбу. І зрозумій же, нарешті, що організм твій не безмежний за запасом міцності.

       Нікушо, люба, як бачиш, я з тобою гранично відвертий і терплячий. І йду на певні жертви, настійно і щосили глушачи в собі дуже неприємні моменти твоєї непривабливої й неадекватної поведінки.

       І знову ж таки ти маєш розуміти, не можу ж я весь твій вільний від сну час бути в режимі твоєї «швидкої допомоги», навіть якби дуже хотів цього. І не просто так на самому початку я запитав тебе, чи дорожиш ти нашими стосунками... Тому тим більше іншого шляху, окрім як іти до лікарів на обстеження, у твоєму випадку не бачу. І я готовий терпіти, скільки потрібно, без наших інтимних контактів, аби ти скоріше вирвалася з ланцюгів цієї своєї ідіотськи нав'язливої болячки. Ну, подумай сама, хіба ж це нормально, коли тебе так лихоманить, що ти навіть не можеш на ногах встояти? І потім, поглянь на ситуацію збоку, тобі не здається дивним, що з метою збереження наших добрих повноцінних стосунків я дбаю про твоє здоров'я більше, ніж сама ти?...

       - Ні, Славчику, все ж таки мені здається, ти більше перебуваєш у полоні своєї багатої уяви, сильно посилюючи у своїх судженнях мій теперішній стан. Нічого такого необоротно страшного зі мною не відбувається. Може, вчора просто сталося якесь нервове перезбудження після мого скандалу з мамою. Ось і вийшла така бурхлива реакція мого організму.

       - Так, люба, безумовно, на тлі негайної задоволеності від мене, ти легко можеш дозволити собі подібні міркування. Але чи можеш зрозуміти й оцінити весь трагізм твоєї ситуації для мене, коли в ролі цієї самої «швидкої допомоги» виступлять абсолютно чужі, незнайомі чоловіки?! Адже ти ж не у вакуумі перебуваєш… Ситуації можуть бути найнесподіваніші. Розумію, що тебе в той момент, що трапився, це не сильно пригнічуватиме. Тому що куди важливішим буде кінцевий результат - полегшувальний для організму момент. Проте чи можеш ти собі усвідомити й визнати, що це - бридко, брудно і потворно? Я вже мовчу про аморальний аспект. Або мені треба тобі в елементах розжувати, чим може загрожувати для тебе ж самої подібна ситуація у відриві від мене? Я вже мовчу про себе...

       Ніка, нарешті, дещо задумалася. Можливо навіть, її відвідали деякі не дуже приємні спогади, після чого, нарешті, відкрито глянувши мені в очі, лише тихо запитала.

        - Що ти конкретно хочеш, щоб я зробила, Славчику?

     - Завтра ж, не відкладаючи в «довгу шухляду», іди в поліклініку на приймання до лікарів, покажися їм і «змалюй» усе, що з тобою відбувається. Якби у мене була така можливість, я б тебе туди за руку повів. Але ж ти доросла дівчинка, і маєш сама розуміти всю важливість свого відчайдушно кричущого становища. І я дуже сподіваюся на твою розсудливість, люба. Інакше я за себе не ручаюся.

        - Добре, милий, як скажеш. Приймаю твою турботу про моє здоров'я. Я спробую. Ну, може, завтра не вийде, але днями постараюся.

        - І останнє. Нікуш, я тебе настійно прошу, не жартуй ти все-таки зі своїм організмом, не провокуй його якимись зовсім необов'язковими сумнівними чоловічими компаніями, особливо тими, де ллється спиртне. Взагалі забудь про випивку! Тобі зараз категорично це протипоказано! І ще одне важливе застереження - тобі необхідно уникати зайвих скандалів і нервів. Я просто благаю тебе! Я дуже сподіваюся на твою розсудливість!..

        - Ну, гаразд, гаразд, Славчику! Та не хвилюйся ти так за мене... Я обіцяю тобі, що буду неодмінно тримати себе в руках, у рамках пристойності. Власне, я завжди це робила...

       І вона, вже давно пориваючись, приміряючись під час нашої розмови, але тільки зараз остаточно підлаштовуючись, підзбиравши вище в гармошку свою вузьку спідничку, нарешті, дісталася до мене, видершись на коліна, обличчям до мене, безтурботно накривши своїм апетитним м'яким місцем, обтягнутим капроновими колготками, мого хвацько повсталого «полководця», давно відчувши його силу, який вже рельєфно позначався зрозумілим пагорбом. Повиснувши на мені, побравши руки у мене за шиєю і впившись у мої губи своїм коронним неземним поцілунком, Ніка, одночасно безсоромно звиваючись на мені, безсоромно терлася своїм передком, зрадницьки відчутно підминаючи їм мого ненаситного, потворно «повсталого полководця». Звичайно, цієї несерйозної дрібниці їй здалося явно недостатньо. Не довго міркуючи, Ніка різко знялася з моїх колін і, опустившись на асфальті навпочіпки, успішно «роззброїла» мене, злегка піднявши поли бушлата і розстебнувши ремінь і штани. Спритно вивільнивши мого одіозно «розпаленого тореадора», тепер уже жадібно впившись губками в його міцне тіло, анітрохи не переймаючись випадковими перехожими, які хоч і зрідка, але відвідували нашу «веселу» алейку. Вона їх і не думала помічати, заглибившись у свої «рішучі мрії». Ну, а ті, мимоволі дивлячись широко розкритими, округленими очима на наші зухвало компрометувальні рухи, намагалися швиденько міняти траєкторію свого шляху, широко обходячи нас стороною і швидко-швидко ретируючись.

      Під гіпнотичним впливом і неабияким ентузіазмом її фантастично вправних губок моя піддатлива витончена уява породжувала в полоненій ними свідомості цілу серію незрівнянних міражів-фантомів у давно і досконало знайомих мені всіляких розворотах і ракурсах її дивовижного й ідеального за своєю природною красою і пропорціями витонченого, чарівного, спокусливого тіла.

      «Ох, Ніко, Ніко! Ти - просто божевільна, приголомшливо чарівнича, вбивча машина кохання!!! Ось ЩО ти, бестія, зі мною витворяєш?!... Немає від тебе ніякого порятунку!» - відлітали мої думки під крони гілок дерев.

       Ситуація в нас почала набувати характеру непереборної стихії. Обидва потребували якіснішого, повноціннішого інтиму. І ми просто приречені були знятися з нашої привітної лавочки, сховавшись у «тінь» глибини парку, пішовши до тильного боку прибудов до паркових атракціонів, які перебували у безпосередній близькості від нас. Відсутність там освітлення реально робила нас фантомами, тому ми не особливо церемонилися...

       ... До своєї бажаної й поглибленої ейфорії нірвани Ніка «припливла» легко і невимушено швидко. Утім, як і я. А її прикінцевий захоплений крик потонув у потужних децибелах гуркітливого ансамблю на танцмайданчику «Клітка», що знаходився всього-то в якійсь півсотні метрів від нас.

      «Ах, Ніко, Ніко! Всемогутня чарівниця! Як безоглядно вільно, без особливих зусиль, ти береш у свій чарівний полон і безсоромно й нещадно обеззброюєш!» - ці думки теж ширяли під кронами дерев парку, але робили мене абсолютно беззахисним перед грізною силою жіночої чарівності цієї неперевершеної жриці кохання - незрівнянної німфи на ім'я Ніка, а значить, Перемога.

       ... Я проводив її до будинку, де ми вже традиційно у нашому звичному тамбурі під'їзду не забули остаточно додати «яскравості фарб» до солодких вражень нашого сьогоднішнього вечора, і з великими зусиллями розлучилися, домовившись зателефонувати та зустрітися найближчої суботи ввечері. Це вже буде п'ятого листопада, напередодні свята Жовтневої революції.

        З багажем не зовсім добрих і веселих, а скоріше, змішаних, суперечливих почуттів повертався я в Екіпаж. З одного боку, хоча я і перебував у приємнішому стані інтимного задоволення, але воно прикро смазувалося почуттями смутку і глибокої тривоги за майбутнє долі моєї недозволено легковажної подружки, а значить, і за майбутнє наших подальших безхмарних близьких стосунків, а з іншого - мене буквально підкошувало нещодавно зароджене в мені приховане відчуття тісного дотику з чимось бридко брудним, мерзотним, порочним, безпосередньо пов'язаним із Нікою. Ці два почуття вели в мені непримиренну боротьбу між собою, остаточний результат якої поки був щільно покритий мороком. Але все більше в мені зріла і набирала силу думка про необхідність ухвалення кардинального рішення щодо неї.

    «Якщо найближчим тижнем Ніка не зрушить у питанні медичного обстеження, то більш не має сенсу «тягнути гуму» з нею далі, треба просто нещадно «рубати по живому» наші стосунки. Просто не бачу іншого виходу і жодного сенсу та реальної перспективи в них», - розмірковуючи, дійшов я до цілком здорового вердикту.

        Але… про це легше казати або подумати…

                    Продовження в Главі 5.4...........