Мореас Фрост

                                      Т Р И Л О Г І Я  «М О Р Е Х О Д К А»

                             Книга II. «ДІТИ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА»

                                                                                      «Прийшов, побачив, переміг»

                                                                                                             (Гай Юлій Цезар)

             Розділ І. «СІЦІЛЙСЬКИЙ ЗАХИСТ» (вступ, спроба номер «два»)

    Елементи «солодкого» життя в дії та у всій красі…

Герої на ділі підтвердили народну істину, що багато

сексу не буває. Про яку цілеспрямовану підготовку

до майбутнього іспиту для Героя могла зайти мова

за такого захмарного розвитку подій?! Та про таке

навіть і думки в нього не закрадалося!

                                             Глава 1.4. ОДНІ ВДОМА

                                  Частина 2. Ранок Нового Буття

       ... Прокинувся я раптово, від нав'язливого лоскоту. Це довжелезні вії Ніки смикали мій ніс.

       - Сла-а-вчи-ик, со-оня, вста-а-вай! Уже 11-та година.

      Вона прилягла просто на мене, навалявшись усім тілом і підперши голову рукою, при цьому впершись ліктем цієї ж руки мені в груди, радісно втупилася на мене впритул, ніби вивчаючи, обволікаючи закоханим поглядом своїх блискучих чорних очей. На ній красувався легкий, у заспокійливих блакитних тонах, тонкий шовковий халатик, мабуть, китайський, а може, японський, з характерними східними мотивами і великими малюнками, який дуже їй гармоніював. І взагалі вигляд у неї був преміленький, на рідкість привабливий і домашній-домашній!

       «Ого! Ось це я не хило покимарив!.. Зате, скільки сил у собі відчув! Але як же вона, шалапутка, неймовірно сексуальна в цьому своєму незвичайному вбранні і така бажана!..» - промайнуло в голові, яка під впливом чаклунських чар Ніки вже було почала затулятися обволікаючим «злочинним» туманом.

      Однак нездоланна банальна, суто людська потреба відтягувала мої думки зовсім в іншому напрямку. І, зрештою, перетягнула.

      Під ковдрою я перебував, зрозуміло, абсолютно голим. Понишпоривши на всі боки очима, я не вловив і натяку на свій одяг.

      - Ніко, цікаво, а де мій одяг? - виникло в мене цілком природне запитання.

      - Дорогий, я вранці швиденько все випрала, зараз сохне на балконі, потім випрасую - і будеш як новенький, - вона хитро і все з тим самим усміхненим настроєм продовжувала мене гіпнотизувати своїми блудними очима.

       - Все-все? - не вгамовувався я.

       - Все-все, милий!

       - М-да… Так... це... - я розвів руками, - як же я тепер того...

       Вона заразливо засміялася, дивлячись на мою розгубленість.

       - Славчику, не засмучуйся так. Я тут у батька в речах порилася і дещо тобі вивудила, на час. Будеш приміряти?..

       - А в мене є вибір? Давай уже... А то я, відчуваю, просто тут пудити почну...

     Ніка лише знов розсміялася, реагуючи на мої словесні еквілібри. Вона зараз перебувала в неослабно доброму настрої.

     Те, що довелося мені на себе напнути, виявилося розмірів на п'ять більшим за мій. Шорти, які через відсутність ременя довелося брати під зав'язку у вигляді її пояска від якогось вбрання, були схожі на спідницю, до того ж зі збірочками, а футболка нагадувала жіночу сукню, трохи вищу за коліно з рукавом у «три чверті», яка висіла на мені, як на вішалці.

    «Однак, серйозні габарити у її папіка», - подумав я ненароком, поки, обурюючись, вбирався.

    Ніка, дивлячись на моє колоритного вигляду вбрання, відверто і не перестаючи виходила дзвінким заразливим сміхом. Але мені було вже зовсім не смішно, я підстрибом помчав у дуже потрібне мені місце.

       ... «І чого, це, я, власне, «пінюся»?.. Все ж таки вона - молодчинка, - почав міркувати я, перебираючи різні тюбики на поличці в санвузлі, вишукуючи з їхнього розмаїття смачнішу зубну пасту. - Он, не полінувавшись, встала раніше, прання зміркувала, бачить і розуміє, що в мене в моєму становищі - глухий і стабільний форс-мажор у цій частині. А тут до того ж весь піт зійшов учора. Не дає мені остаточно завшивити. І сніданок, напевно, вже зметикувала... Треба б якось із нею тепліше, ніжніше, вдячніше... Старається ж дівчисько...».

       Вийшовши на кухню, застав Ніку, яка стояла в роздумах біля відчиненого вікна. Обережно, навшпиньки, підкрався ззаду, захопив у свої обійми. Вона, попервах здригнувшись, швидко повернулася до мене обличчям, заплівши руки за моєю шиєю. Злилися в протяжному глибокому поцілунку...

      - Ніко, люба, дякую тобі за все, що ти робиш для мене! - промовив я, відірвавшись від її жадібних нав'язливих губ, - не думав я і зовсім не гадав, що в мене з тобою так усе складеться...

      - Про що ти, Славчику? Ти мені, якщо пам'ятаєш, від самого нашого знайомства зовсім не байдужий. А вже тепер... І те мале, що я можу для тебе зробити, це - такі дрібниці, що й говорити нема про що. З твоєю ще такою нетривалою присутністю в моєму житті я вже настільки звиклася з тобою, настільки до тебе прикипіла, що, мені здається, знаю тебе не один рік. І мені так хочеться, щоб це ніколи не закінчувалося! Ти, справді, напрочуд незвичайний, якийсь особливий!.. За кілька днів ти примудрився перевернути все моє життя! Я себе зовсім не впізнаю! Я ж ніколи такою не була. Усі ці нові інтимні реакції, що раптово народилися в мені... Це ти, Славчику, мене зробив такою чутливою. Я досі не можу в це повірити... Ти розкрив мене, відкрив у мені справжню жінку! За таке щастя це я маю дякувати тобі і Господу Богу, що він звів мене з тобою, - вона різко замовкла, притулившись головою до мого плеча, затихла.

       - Знаєш, а я спочатку думав, що ти завжди так голосиш під час інтиму... Для мене це було відвертою несподіванкою і здивуванням.

       - Ось саме, відвертою несподіванкою... І не тільки для тебе. Я й сама не підозрювала в собі таких бурхливих виливів емоцій, та й про багаторазові «припливи» хіба що могла тільки мріяти... До знайомства з тобою я була, що колода, мінімум емоцій. А тут така неймовірна трансформація відчуттів! Я взагалі думала, що дух повністю випущу від шаленої пристрасті, помру в твоїх неземних пестощах, у твоїх обіймах, просто під тобою. Адже до тебе в мене був тільки один хлопець. І порівнювати його мені було ні з ким. І раптом із тобою така яскрава симфонія, такий феєричний вулкан, вибух палітри почуттів! Ну ось, Славчику, я знову побіжно потекла... Тільки згадаю наші «ігри», на тебе гляну - і все, я готова... - вона ще тісніше притулилася до мене, намагаючись підловити мої губи своїми, але я не давався.

       - Я дивлюся, ти просто на моїх очах стаєш, як і я, одержимою!

       - Але я тільки з тобою така! А що, Славчику, це погано?

       - Ні, Ніка, щодо тебе нічого поганого не спостерігаю. Принаймні поки що. У нас із тобою - звичайнісінька, але рідкісно благотворна статева сумісність на тлі взаємного чуттєвого тяжіння. Ну, з твого боку ще плюс до того, як ти їх назвала, феромони?.. До речі, ймовірно, і з мого - теж.

       - Нічого собі, звичайна, за один вечір кінчити з десяток разів!.. - Ніка закотила очі до стелі, присвиснувши при цьому.

       - Але це цілком до снаги основній масі дівчат і жінок, звісно, не без певного збігу відповідних супутніх чинників, ну, і за певного мистецтва обох або хоча б одного з партнерів. І неодмінно тих, хто любить один одного, або хоча б симпатизує один іншому. Ну, як у нас, наприклад, вийшло... Пару-трійку діб у такому режимі, це, як правило, максимум, на що здатна звичайна людина, хоча, в принципі, їй стільки на день і не потрібно. Далі вона просто зійде з дистанції або гальмуватиме. Організм застрайкує. А тепер уяви, наприклад, тиждень у такому напруженому ритмі прожити? А місяць? Як воно? А якщо рік, і не один? Можеш собі уявити таку тупу напругу? І так щодня остільки... Це вже стає не задоволенням, а звичайною, буденною потребою і серйозною проблемою.

       - Славчику, так це ти про себе зараз говориш?

       - Можна й так сказати. Колись був таким, у ранній юності... Але не будемо про це.

       - Ні-ні, ти мені обов'язково маєш розповісти... Я повинна про тебе знати все! Слухай, Славчику, як це інтригуюче цікаво! Ти такий загадковий!.. І розумний такий... Ти з кожним днем мені подобаєшся все більше і більше. Якщо так і далі піде, я боюся, що дуже скоро тебе покохаю безмірно і навічно! Славчику, а як у тебе з цим феноменом зараз?

       - Що зараз?.. Зараз зі мною все гаразд, у загальних рисах. Воно до часу закінчення школи якось саме собою потихеньку нормалізувалося. Я - звичайна людина, як і всі, хіба що зі злегка підвищеною велелюбністю. Ну, ти, мабуть, й сама бачиш…

      З цими словами я схопив Ніку на руки і ми повалилися на диван. Її халатик, «несподівано» відчинившись, підніс мені все її свіже тіло, як на таці. Я опинився під нею. Вона, нарешті, скориставшись моментом, який їй випав, злилася своїми губами з моїми, водночас відкинувши халатик далі, геть із тіла...

       Вона зараз отримувала те, чого їй не вдалося від мене отримати, коли я несподівано і недоречно для неї заснув цієї ночі. Це стало передоднем нашого реального сніданку, хоча в цю саму реальну дійсність моя спокусниця поверталася повільно і вельми неохоче. Вона лежала на мені, навіть не випускаючи мене із себе. Довелося обережно потривожити її самому.

       - Ніко, дорогенька моя, я, звісно, припускаю, що ти легко можеш бути сита і коханням, але в мене, на жаль, із цим напружено. Може, ми все-таки, нарешті, що-небудь кинемо на зубок, чи ти маєш намір виморити мене голодом?

      - Ой, Славчику, яка я безсовісна! Вибач мене, звісно, милий, ми зараз поїмо, я ж сніданок давно приготувала, в духовку поставила, щоб не охолов. Але мені так чудово, коли «Він» там, усередині, у мені...

       Я зробив слабку спробу визволитися, але вона міцно утримувала мене у своєму полоні, до того ж затиснувши мене між колін і неабияк прикривши мені рот поцілунком. І таки домоглася свого! Наше спільне вошкання і гарячі обійми її цупкої «норки» доволі різко і швидко спровокували мене на черговий «політ» неминучої і невгамовної інтимної пристрасті. Що їй тільки й було потрібно. Мабуть, сильно я заборгував їй цієї ночі. Хоча не скажу, що мені це було в тягар.

       «Ну, ненаситна ця лисиця-Ніка», - лише лукаво, але з ніжністю подумав я.

      Ми, звісно, поснідали, одночасно й пообідавши.

     Мої «побоювання» з приводу її шикарного ліжечка виявилися не марними. Ми провели в ньому весь залишок часу до самого вечора, перериваючись хіба що часом на каву і їжу і, звісно, набагато частіше - на «Мартіні», який я так полюбив.

     Яка вже там математика? Про що мова? Я перед завтрашнім іспитом навіть підручника не відкривав. «Заводна» чародійка Ніка не давала. Точніше, моя «нездорова» тяга до її запаморочливо спокусливого тіла. Її переконана впевненість у моєму завтрашньому неодмінному успіху якось легко й непомітно перетекла в мій обезволюваний коханням організм, і я остаточно відігнав від себе худі думки про можливість провалу.

     Настав момент, коли нам просто необхідно було провітритися, струснутися. Мій одяг, зрозуміло, давно підсох, а працями моєї велелюбної наперсниці ґрунтовно випрасуваний. І ми спустилися на міський Бродвей - вулицю Суворовську.

     До цього часу вже повністю запанував вечір, теплий, тихий. Знаменита вулиця жила своїм звичним недільним життям, наповнюючись гамором безцільно блукаючої безтурботної молоді, здебільшого тиннейджерського віку. Серйозніша публіка свої помисли більше спрямовувала на злачні місця, в яких, природно, відчувався певний дефіцит у місті, і щастя потрапити в них не всім «світило». Ми зовсім не шукали якихось розваг, а, трохи пройшовшись Бродвеєм, піднялися кварталом вище і сіли на лавку в маленькому затишному сквері під назвою Піонерський, який розташовувався фактично навпроти її будинку і зовсім поруч із тим же драмтеатром. Це був невеликий відокремлений, розташований у низині, але затишний оазис для таких самих романтичних відлюдників, як і ми.

     Ніка, як і раніше, не бажаючи ні на секунду «відриватися» від мене, комфортно осідлала попкою мої коліна і мертвою хваткою обхопила мою шию руками, час від часу обдаровуючи своїми проникливими поцілунками. Цим заняттям, я так зрозумів, вона невтомно була готова займатися зі мною хоч цілодобово безперервно. Нарешті, мабуть, згадавши про своє головне питання, на деякий час припинила свої атаки на мої губи, що набрякли від не мірної кількості засмоктувань.

       - Славчику, мій милий, а коли ж ти, нарешті, з увагою поставишся до мене і задовольниш мою цікавість щодо свого героїчного минулого. Я вже давно вся в тебе, як на долоні, усі свої таємниці повидавала… А про себе ти щоразу все відтягуєш і відмовляєшся... Це абсолютно несправедливо. Ну ж бо, дорогий, давай, знімай свій ореол загадковості. Я - вся в увазі.

       «Ну, і що тут поробиш?!... Така ж допитлива особа, як і Варіка... І що це за бестії такі?!... Все їм подавай, і якнайшвидше! Мабуть, і не відкрутишся так просто! Он же як на абордаж бере!.. Гаразд, що вже там? Від мене не убуде».

     Напевно, з биту годину, зрозуміло, опускаючи надмірно пікантні подробиці, але й не без них, повідав Ніці, по суті, всю ретроспективу свого надзвичайно сумбурного і суперечливого життя, починаючи з самого малолітства. Вона, затамувавши подих, слухала історію мого бунтівного життя, лише часом перериваючи її хвилюючими вигуками і співчутливими коментарями. Коли я замовк, вона, перебуваючи під глибоким враженням від моєї неординарної розповіді, просто перейнялася до мене чуттєвим співчуттям.

       - Славчику, миленький, так це ж було в тебе не просто життя! І це навіть не роман, а цілий романище! Я навіть не можу собі уявити, що таке взагалі може траплятися!.. А твоя Варіка, ти думаєш, вона тебе досі ще продовжує любити?

     - В житті, Ніко, може случатися все, що завгодно. Я навіть не просто вважаю, а безумовно впевнений, що Варіка мене кохає безмежно... Втім, як і я, не перестаю її кохати… Розумієш, перекреслити те, що між нами було, дуже складно, якщо взагалі це можливо. Ось тільки любить вона мене якоюсь своєю, дивною Любов'ю. Мені зараз незрозумілою. Я так, як вона, не вмію кохати. Вона, її Любов, якась неземна, жертовна. Ну, не можу я прийняти таку вселенську, невідчутну любов! І не хочу! Я жадаю справжньої, людської Любові - близької, помітної, земної. Адже я вмію любити по-справжньому! У мені від природи закладено величезний потенціал цієї Любові. Ось тільки докласти його, виявляється, ніяк не виходить... Поки що...

       - Так, Славчику, я його дуже ґрунтовно відчула на собі. Настільки, що не можу навіть на мить уявити, як я далі зможу жити, якщо ти раптом надумаєш зникнути з мого життя! - і Ніка, ось дивовижна, з новим припливом почуттів неабияк навалилася на мене каскадом своїх пестощів, душа в обіймах, ніби я, справді, зібрався тікати від неї кудись...

     ... І знову цей віщий смертельно небезпечний поєдинок з моїм старовинним знайомим скатом уві сні... Лише декорації змінилися. Тепер я - на якомусь безлюдному острові, у блакитній лагуні. Стою на узвишші, потрясаючи руками. В одній із них - усе той самий потужний хвіст поваленого ската, а в іншій - не як зазвичай раніше традиційне древко з ножем, а екзотична довга крива шабля. І я знову оголошую переможним кличем околиці...

        Напевно, я закричав не тільки уві сні. Тому що Ніка, яка лежала поруч, неабияк стрепенулася, але, помітивши, що я продовжую сопіти далі, обійнявши мене, і сама затихла...

Продовження в Главі 1.4. Частина 3........